Мієлопроліферативне захворювання — тип раку, що зумовлений аномальним збільшенням кількості клітин через клонування змінених поліпотентних стовбурових клітин кісткового мозку. Основною вивченою причиною цього стану є вплив іонізуючого випромінювання. При перебігу захворювання відбувається унікальне перемикання між довгими рукавами 9-ї та 22-ї хромосоми, що призводить до створення так званої філадельфійської хромосоми. Ця зміна ініціює злиття генів BCR та ABL1, внаслідок чого утворюється незвичайний ген BCR-ABL1. Активний продукт цього гена, білок bcr-abl, виявляє безперервну тирозинкіназну активність, що викликає посилене розмноження стовбурових клітин кісткового мозку. Це призводить до пригнічення процесу природної клітинної загибелі (апоптозу) та порушення нормальної адгезії лейкозних клітин до стромальних клітин кісткового мозку.
Симптоматика хронічного мієлоїдного лейкозу часто пов’язана з високим рівнем лейкоцитів у крові, що перевищує у деяких пацієнтів 200 000–300 000/мкл. Цей стан може виявлятися зменшенням маси тіла, симптомами лейкостазу, включаючи порушення мікроциркуляції крові, що призводить до змін у свідомості, зорі, головного болю, симптомів гіпоксемії, приапізму, спленомегалії (часто супроводжується болем у лівому підребер’ї та відчуттям тяжкості в животі), а також збільшенням печінки.
У близько 1/2 пацієнтів із хронічним мієлоїдним лейкозом діагноз встановлюється випадково в ході проведення загального аналізу крові. Захворювання може переходити з хронічної фази (ХФ) у бластну кризу (БК) двома шляхами: або безпосередньо (двофазний перебіг), або через фазу акселерації (трифазний перебіг). БК часто нагадує гострий лейкоз (у більшості випадків мієлобластний, рідше лімфобластний), а в інших — може виявлятися як мієлофіброз. Фаза акселерації та БК зазвичай супроводжуються накопиченням генетичних аномалій, резистентністю до терапії та несприятливим прогнозом для пацієнта.
При діагностиці певних хвороб крові зазвичай проводиться комплексний аналіз. Починається він із загального аналізу периферичної крові, де часто відмічають лейкоцитоз із середнім показником близько 100 000/мкл на момент встановлення діагнозу. У мазку крові може бути відмічено зсув лейкоцитарної формули вліво, включаючи різні стадії розвитку лейкоцитів, а також наявність базофілів. Також у 1/3 пацієнтів фіксується тромбоцитоз, тоді як рівень гемоглобіну зазвичай залишається в нормі.
Додатково проводяться аспіраційна біопсія та трепанобіопсія кісткового мозку. Зазвичай кістковий мозок виявляється гіперклітинним з підвищеним вмістом попередників нейтрофілопоезу та мегакаріопоезу, при цьому еритроцитарний паросток може бути пригнічений.
Для підтвердження діагнозу та моніторингу лікування важливі цитогенетичні та молекулярні дослідження кісткового мозку та крові. Вони включають визначення наявності філадельфійської хромосоми (Ph-хромосома), а також аналіз гена BCR-ABL1 за допомогою якісної та кількісної полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) для діагностики та відстеження реакції на лікування, а також виявлення мутацій гена, що викликають резистентність до терапії.
Для діагностики захворювань крові важливим є застосування комплексного підходу, включаючи виявлення філадельфійської хромосоми (Ph-хромосоми) та аналіз гена BCR-ABL1. В основі цього лежать критерії Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) для визначення фаз захворювання, таких як фаза акселерації (ФА) та бластна криза (БК).
Ці критерії допомагають лікарям точно визначати стадію захворювання та обирати найбільш підходящий курс лікування.
При діагностиці захворювань крові важливо враховувати різні стани, які можуть супроводжуватися підвищенням рівня нейтрофілів та тромбоцитів.
Важливо відрізняти ці стани один від одного, тому що при їх визначенні потрібні різні підходи до діагностики та лікування.
Інгібітори тирозинкінази (ІТК) є ключовим елементом у сучасному лікуванні певних захворювань крові, таких як хронічний мієлоїдний лейкоз. Механізм дії препаратів спрямований на блокування ферментів, які зумовлюють зростання та поділ ракових клітин. Серед них:
Кожен із цих препаратів має унікальні особливості та застосовується залежно від конкретної ситуації та характеру захворювання.
У сучасній медицині для лікування деяких захворювань крові, включаючи хронічний мієлоїдний лейкоз, застосовуються різні лікарські засоби першої лінії, такі як іматиніб, нілотиніб або дазатиніб. Ці препарати обираються залежно від їх доступності, профілю токсичності, ризику за прогностичними шкалами та супутніми захворюваннями пацієнта, а також потенційної взаємодії з іншими препаратами, які приймає хворий.
Якщо виникають резистентність до іматинібу або його непереносимість, лікарі можуть перейти до призначення альтернативних препаратів, таких як дазатиніб, нілотиніб або бозутиніб. У разі коли лікування нілотинібом або дазатинібом не призводить до бажаного результату або вони не переносяться пацієнтом, а також якщо іматиніб не показаний і за наявності мутації T315I гена BCR-ABL1, рекомендується застосовувати понатиніб.
При виборі терапії особливо важливо зважати на результати дослідження на мутації гена BCR-ABL1, особливо при неефективності попереднього лікування. Це дозволяє налаштувати лікування більш точно та ефективно, враховуючи індивідуальні особливості організму пацієнта та характер його захворювання.
При лікуванні захворювань, коли потрібна терапія ІТК першої чи другої лінії, важливо визначити критерії, за якими можна оцінити оптимальну відповідь на лікування. Ці критерії включають:
Ці критерії допомагають лікарям оцінювати ефективність лікування та, за необхідності, коригувати терапевтичний підхід.
У лікуванні хронічного мієлоїдного лейкозу використовують різні стратегії залежно від відповіді пацієнта на терапію. Дві такі стратегії включають:
Ці підходи дозволяють індивідуалізувати лікування хронічного мієлоїдного лейкозу, враховуючи як клінічну картину, так і генетичні особливості кожного конкретного випадку.
У лікуванні певних гематологічних захворювань, включаючи хронічний мієлоїдний лейкоз, використовуються різні методи та препарати залежно від стадії захворювання та особливих умов пацієнтів:
Ці методи лікування враховують як стадію захворювання, так і індивідуальні особливості пацієнтів, забезпечуючи більш цілеспрямований та ефективний підхід до лікування.
Для оцінки ефективності терапії при захворюваннях крові, таких як хронічний мієлоїдний лейкоз, важливо проводити регулярний моніторинг пацієнтів. Цей моніторинг включає кілька ключових аспектів:
Такий підхід у моніторингу дозволяє лікарям вчасно відстежувати динаміку захворювання, адекватно оцінювати ефективність лікування та за необхідності коригувати терапевтичну стратегію.
У процесі лікування захворювань крові із застосуванням ІТК дуже важливо регулярно проводити моніторинг щодо можливих небажаних ефектів цих препаратів:
Такий моніторинг допомагає своєчасно виявляти та коригувати побічні ефекти лікування, що сприяє покращенню якості життя пацієнтів та ефективності терапії.
Відповідь на терапію із застосуванням ІТК є важливим показником у прогнозуванні результату лікування певних захворювань крові. Результати довгострокових досліджень пацієнтів, які приймають іматиніб, показують значні успіхи в лікуванні. Наприклад після 7 років лікування іматинібом виявлено високий показник виживання без прогресування захворювання і без переходу у ФА або БК. Точні цифри становлять 81% для виживання без прогресування та 94% для відсутності розвитку ФА або БК.
Також важливим аспектом є 3-річне виживання пацієнтів після алоТГСК від спорідненого донора. Частка виживання у цьому разі становить близько 80%. Ці дані підкреслюють ефективність як ІТК, так і алоТГСК у лікуванні захворювань крові, демонструючи значне поліпшення прогнозу та якості життя пацієнтів.