Про захворювання Гірська хвороба
Що являє собою гірська хвороба та як її уникнути?
Гірська хвороба — це синдром, що розвивається у неакліматизованих осіб, які підіймаються на найвищі вершини Землі. Це форма гострої висотної хвороби, що розвивається внаслідок зниження парціального тиску кисню в атмосфері з підвищенням висоти, викликаючи гіпоксію.
На значних висотах знижений парціальний тиск кисню може викликати кілька патологічних станів, зокрема висотний набряк легень, головного мозку і легшу, але гостру гірську хворобу, що значно частіше розвивається (також звану висотну хворобу). Висотний набряк легень і високогірний набряк головного мозку є небезпечними для життя проявами захворювання, при яких показано негайне лікування, при цьому спуск на нижчу висоту (або в штучне середовище з більш високим тиском) повинен бути організований і виконаний якнайшвидше. Розвитку гострої гірської хвороби можна запобігти чи контролювати його за допомогою пероральних лікарських засобів, а при хронічній гірській хворобі зазвичай немає необхідності у спуску чи подачі кисню.
На якій висоті розвивається гірська хвороба?
Висотні умови відмічають на висоті >1500 м. Чим вища висота, тим менше насичення киснем і вищий ризик розвитку гіпоксемії.
Ризик розвитку гірської хвороби зростає з підвищенням висоти. Хоча гостра гірська хвороба на висоті <2500 м фіксується дуже рідко, відсоток неакліматизованих мандрівників, що захворіли на висоті 3000 м, наближається до 75%. Ризик розвитку гірської хвороби також підвищений у мандрівників, які раніше перенесли епізоди гострої гірської хвороби.
Висотний набряк головного мозку — тяжке та потенційно летальне захворювання, пов’язане з висотною хворобою, яке часто називають пізньою чи термінальною стадією гострої гірської хвороби. Він найчастіше проявляється атаксією, підвищеною стомлюваністю та зміною психічного статусу. Висотний набряк головного мозку без лікування може швидко прогресувати до коми та летального наслідку через грижі головного мозку протягом 24 год.
Висотний набряк головного мозку зазвичай розвивається на висоті >4000 м, але може виявитися і на нижчих висотах (2500 м).
Причини розвитку гірської хвороби
Гостра гірська хвороба розвивається в результаті реакції організму на зниження рівня кисню в повітрі, що вдихається, і виникаючої в результаті цього тканинної гіпоксії. На початковому рівні метаболізму головний мозок є найбільш чутливим до гіпоксії та кисневого стресу органом. Отже, симптоми гострої гірської хвороби розвиваються внаслідок гіпоксії центральної нервової системи (ЦНС). У багатьох мандрівників на висоті дихання під час сну стає періодичним, що може зумовлювати розвиток симптомів.
Наявні раніше захворювання, такі як анемія та хронічна обструктивна хвороба легень, призводять до підвищення ризику розвитку гострої гірської хвороби. Враховуючи передбачувану тяжкість перебігу основного процесу, рекомендується відповідна підготовка до сходження, що включає терапію основного захворювання та рекомендації щодо зміни маршруту.
Підвищення ризику розвитку гірської хвороби також зумовлюють надмірні фізичні навантаження, швидке сходження та прийом алкоголю.
Основні патогенетичні ланки гірської хвороби
Оскільки в головного мозку найвища базова потреба в постачанні киснем, симптоми гострої гірської хвороби є неврологічними (ЦНС). Оскільки генералізована гіпоксія може впливати на багато функцій, симптоми з боку ЦНС не є специфічними та локалізованими. Нижча частота дихання, характерна для сну, підвищує ризик розвитку гострої гірської хвороби, і симптоми часто вперше проявляються після пробудження. Для більшості людей акліматизація на висоті >5600 м неможлива, а тривале перебування на цій висоті може бути пов’язане з респіраторним дистресом.
Гірська хвороба може прогресувати до небезпечних для життя ускладнень, таких як висотний набряк легень та головного мозку. Отже, раннє виявлення осіб із симптомами гірської хвороби сприятиме запобіганню розвитку серйозних ускладнень.
Механізм розвитку висотного набряку головного мозку сьогодні до кінця не вивчений. Гіпоксія на висоті викликає нейрогормональні та гемодинамічні реакції, що призводять до індукованої гіпоксією церебральної вазодилатації, що викликає надмірну перфузію судин головного мозку. Це зумовлює розвиток внутрішньочерепної гіпертензії з підвищеним капілярним тиском та капілярним витоком. Порушення гематоенцефалічного бар’єра є причиною подальшого набряку головного мозку.
Діагностика
Симптоми гірської хвороби:
- запаморочення;
- головний біль;
- нудота та блювання;
- зниження апетиту;
- втома / нездужання (особливо у стані спокою);
- порушення сну;
- прискорене серцебиття (синусова тахікардія);
- тахіпное;
- дихальна аритмія;
- задишка у стані спокою;
- ціаноз;
- затьмарення свідомості;
- ейфорія чи, навпаки, апатія, депресія;
- порушення концентрації уваги;
- біль у м’язах;
- шум у вухах;
- тремор;
- порушення координації рухів.
Скільки триває гірська хвороба?
Ознаки гірської хвороби можуть розвиватися вже через кілька годин після сходження і зазвичай виявляються в 1-й день перебування на цій висоті, усуваються через 1–3 дні навіть без терапії, оскільки організм фізіологічно пристосовується (акліматизується) до нижчих рівнів кисню.
Наявність набряків обличчя або кінцівок може супроводжуватися симптомами гострої гірської хвороби або фіксуватися без них і вважається ознакою того, що людина ще не акліматизувалася до висоти. Рідко може виникнути крововилив у сітківку, що призводить до формування вад полів зору.
Крайній ступінь тяжкості гострої гірської хвороби — висотний набряк головного мозку. Тільки у частини пацієнтів розвитку висотного набряку мозку передують такі симптоми, як біль, безсоння, анорексія, нудота. У деяких осіб може також відмічатися супутній високогірний набряк легень.
Симптоми висотного набряку головного мозку: ознаки енцефалопатії, включно з атаксією (зазвичай ранньою клінічною ознакою) і порушенням мислення, яке може варіювати від легкого до тяжкого ступеня, виражений головний біль, порушення мови, стомлюваність, зниження рівня свідомості та/або вогнищевий неврологічний дефіцит, чи судоми.
При висотному набряку легень фіксується виражена загальна слабкість, тахікардія, відчуття нестачі повітря, задишка, кашель із відходженням пінистого рожевого мокротиння.
Гостра гірська хвороба — це клінічний діагноз, що ґрунтується на наявності запаморочення та головного болю з іншими типовими симптомами або без них у відповідних умовах.
За тривалого перебування на висоті розвиваються компенсаторні механізми. Характерні еритроцитоз, підвищення рівня гемоглобіну.
Не рекомендується виконання спеціальних лабораторних чи інших тестів, оскільки симптоми гострої гірської хвороби неспецифічні, наявність атипових симптомів, таких як діарея, має стати приводом для виявлення інших причин. Крім того, пацієнт міг збільшити вживання алкоголю під час подорожі, і це слід враховувати під час оцінки.
Наявність додаткових чи тяжких неврологічних симптомів свідчить про можливий висотний набряк головного мозку, при якому показано надання невідкладної медичної допомоги.
Як зрозуміти, чи розвинулася гірська хвороба?
Опитувальник Лейк — Луїза (Lake Louise Questionnaire — LLQ) та церебральна шкала гострої гірської хвороби (Acute Mountain Sickness-Cerebral score — AMS-C) є двома інструментами оцінки для виявлення гострої гірської хвороби.
Наразі найчастіше використовується система оцінки можливих симптомів гірської хвороби — це опитувальник Лейк — Луїза, що оцінює наявність головного болю на додаток до 3 інших симптомів, зокрема шлунково-кишкових симптомів, стомлюваності / слабкості і запаморочення / нудоти. Кожному симптому присвоюється бал за шкалою від 0 до 3, де 0 — відсутність, 3 — тяжкий ступінь. При сумі балів 3 і вище за наявності головного болю за умов швидкого підйому на значну висоту діагностують гостру гірську хворобу.
При ознаках висотного набряку легень показано виконання магнітно-резонансної томографії.
Профілактика гірської хвороби
Для мандрівника, що вирушає на небезпечну висоту, найбільш значущим фактором ризику, що змінюється, є швидкість підйому. Більш плавний підйом дозволяє фізіологічним процесам організму пристосуватися до зниженого парціального тиску кисню на новій висоті. Планування поїздки з урахуванням такої акліматизації є найбільш природним методом профілактики і, коли це можливо, у межах загальних планів поїздки пацієнта є найпридатнішим.
Через зміну характеру дихання під час сну висота, на якій мандрівник спить, більш важлива щодо ризику гострої гірської хвороби, ніж максимальна висота, досягнута протягом дня. Оптимальна швидкість сходження (висота сну) повинна становити трохи більше 500 м/добу на висотах >2500 м.
Також для зниження ризику розвитку гострої гірської хвороби рекомендується давати хоча б 1 день акліматизації на висоті близько 2500 м перед подальшим сходженням, а потім ще 1 день на кожні додаткові 1000 м підйому.
Слід уникати фізичних вправ та прийому алкоголю протягом перших 48 год до акліматизації.
Лікування гірської хвороби
У разі розвитку гострої гірської хвороби подальше сходження недоцільне до акліматизації. Також може бути рекомендований спуск, якщо симптоми прогресують, незважаючи на терапію.
Що робити при гірській хворобі?
Спуск із висоти вважається основним методом лікування осіб з тяжкими формами або небезпечними для життя станами, пов’язаними з висотою. У пацієнтів з висотним набряком головного мозку або легень спуск може бути відкладений тільки через відсутність доступного методу або з міркувань безпеки, які перешкоджають спуску.
За відсутності загрозливих для життя симптомів висотного набряку головного мозку або легень спуск слід вважати невідкладним, а не екстреним.
Спуск на 300 м сприяє зменшенню вираженості симптомів.
Якими препаратами слід лікувати гірську хворобу?
На сьогодні ацетазоламід найчастіше застосовують як ліки (таблетки) від гірської хвороби і для профілактики, і для лікування. Ацетазоламід знижує рівень pH крові, що потім зумовлює почастішання дихання. Рекомендована терапевтична доза ацетазоламіду становить 250 мг перорально 2 р/добу.
Профілактика рекомендується при підйомі на висоту >2500–2700 м без акліматизації та може розглядатися на дещо нижчих рівнях, якщо мандрівник раніше переніс гостру гірську хворобу або має інші фактори ризику.
Дексаметазон застосовують для лікування гострої гірської хвороби, хоча іноді за певних умов його можна розглядати для профілактики. Початкова доза дексаметазону становить 8 мг перорально, потім по 4 мг перорально кожні 6 год. Особам з висотним набряком легень та зміненим психічним статусом слід вводити дексаметазон внутрішньом’язово.
Також можна застосовувати ібупрофен у дозі 600 мг перорально кожні 8 год як для лікування, так і для профілактики.
Для терапії висотного набряку легень застосовують ніфедипін.
Що ще допомагає при гірській хворобі?
Додатковий кисень є основою швидкої медичної допомоги і, якщо можливо, його слід використовувати у пацієнтів із висотною хворобою. Хоча гіпоксія не є єдиною причиною висотної хвороби, лікування відносної гіпоксії на висоті за допомогою додаткового кисню є ефективним. У осіб із висотним набряком легень часто фіксуються дуже низька сатурація кисню та респіраторний дистрес. Рекомендується починати подачу додаткового кисню зі швидкістю 4 л/хв через назальну канюлю, щоб підтримувати насичення киснем на рівні >95%.
Як боротися із гірською хворобою немедикаментозними методами?
Портативні сумки під тиском, портативні гіпербаричні камери (мішок Гамова) можуть бути рекомендовані для лікування тяжкої форми висотної хвороби. Переносна герметична сумка не є заміною спуску з висоти, але може бути ефективною, коли швидкий спуск неможливий при тяжкому перебігу висотної хвороби.
Диференційна діагностика
- Гіпотермія.
- Інсульт.
- Транзиторна ішемічна атака.
- Менінгіт.
- Мігрень.
- Бронхіальна астма.
- Інфекційні захворювання.
- Тромбоемболія легеневої артерії.
- Зневоднення.
- Головний біль напруги.
- Інші види головного болю.
- Синдром Рея.
- Синусит.
- Гострий психоз.
- Пухлина головного мозку.
- Отруєння чадним газом.
- Діабетичний кетоацидоз.
- Гіпоглікемія.
- Гіпонатріємія.
- Прийом наркотиків.
- Епілепсія.