Симптоматична гіпотензія

Симптоматична гіпотензія рідко спостерігається у пацієнтів із неускладненою артеріальною гіпертензією. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які приймають лізиноприл, артеріальна гіпотензія імовірніша у випадку втрати об’єму рідини, що спричинено терапією діуретиками або дотриманням дієти з обмеженням кількості солі, проведенням діалізу, діареєю або блюванням, та при тяжкій ренінзалежній гіпертензії (див. також розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» і «Побічні реакції»). У пацієнтів із серцевою недостатністю, з супутньою нирковою недостатністю або без неї, спостерігалася симптоматична гіпотензія. Найбільш імовірним є виникнення гіпотензії у пацієнтів з більш тяжкими ступенями серцевої недостатності, що відображається у застосуванні високих доз петльових діуретиків, гіпонатріємії або функціональної ниркової недостатності. У пацієнтів з підвищеним ризиком симптоматичної гіпотензії початок терапії та коригування дози слід ретельно контролювати. Це стосується також пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярными захворюваннями, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу.

У разі виникнення гіпотензії пацієнта слід покласти в положення лежачи на спині та, за необхідності, провести внутрішньовенну інфузію фізіологічного розчину. Транзиторна гіпотензія, як правило, не є протипоказанням для подальшого застосування лікарського засобу. Подальше лікування проходить зазвичай без ускладнень після нормалізації артеріального тиску шляхом збільшення об’єму крові.

У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю з нормальним або зниженим артеріальним тиском може відбутися додаткове зниження артеріального тиску при застосуванні лізиноприлу. Цей ефект передбачається і зазвичай не є причиною припинення лікування. Якщо гіпотензія стає симптоматичною, зниження дози або припинення лікування лікарським засобом Лізиноприл-Дарниця може стати необхідним.

Гіпотензія при гострому інфаркті міокарда

Лікування лікарським засобом Лізиноприл-Дарниця не можна розпочинати у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда, які мають ризик подальшого серйозного погіршення гемодинаміки після лікування вазодилататором. До таких пацієнтів належать пацієнти із систолічним артеріальним тиском 100 мм рт. ст. або нижче, або пацієнти у стані кардіогенного шоку. Протягом перших 3 днів після інфаркту дозу слід зменшити, якщо систолічний артеріальний тиск становить 120 мм рт. ст. або нижче. Підтримувальні дози слід зменшити до 5 мг або тимчасово до 2,5 мг, якщо систолічний артеріальний тиск становить 100 мм рт. ст. або нижче. Якщо артеріальна гіпотензія продовжується (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст. протягом більше 1 години), слід припинити лікування даним лікарським засобом.

Стеноз аортального та мітрального клапанів/гіпертрофічна кардіоміопатія

Як усі інгібітори АПФ, лікарський засіб Лізиноприл-Дарниця слід призначати з обережністю пацієнтам зі стенозом мітрального клапана або обструкцією виходу з лівого шлуночка, такими як аортальний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія.

Порушення функції нирок.

При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу слід підбирати залежно від показників кліренсу креатиніну (див. табл. 1 у розділі «Спосіб застосування та дози») та клінічної реакції на лікування. Регулярний контроль рівня калію та креатиніну в сироватці крові є частиною стандартної медичної практики лікування таких пацієнтів.

У пацієнтів із серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія, що виникає після початку терапії інгібіторами АПФ, може спричинити порушення функції нирок. У таких випадках може виникнути гостра ниркова недостатність, яка зазвичай є оборотною.

У деяких пацієнтів з двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки, які лікувалися інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту, спостерігалося підвищення рівня сечовини та креатиніну в сироватці крові, яке зазвичай було оборотним після припинення терапії. Це особливо ймовірно у пацієнтів з нирковою недостатністю. При наявності реноваскулярної гіпертензії існує підвищений ризик тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності. У таких пацієнтів лікування слід розпочинати під пильним медичним наглядом, застосовуючи низькі дози та ретельно підбираючи дозування. Оскільки лікування діуретиками може бути фактором, що сприяє розвитку вищезазначених явищ, їх прийом слід припинити, а протягом перших тижнів терапії лізиноприлом слід контролювати функцію нирок.

У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які не мають супутніх судинних захворювань нирок, спостерігалося підвищення рівня сечовини і креатиніну в сироватці крові, зазвичай незначне і тимчасове, особливо при одночасному застосуванні лізиноприлу з діуретиком. Це може відбуватися насамперед у пацієнтів з уже існуючими порушеннями функції нирок. Може виникнути потреба у зниженні дози та/або припиненні застосування діуретика та/або лізиноприлу.

Не слід розпочинати лікування у разі розвитку гострого інфаркту міокарда, пацієнтам з ознаками порушення функції нирок (рівень креатиніну в сироватці крові вище 177 мкмоль/л та/або протеїнурія вище 500 мг/24 години). У разі розвиненого під час лікування порушення функції нирок (рівень креатиніну в сироватці крові вище 265 мкмоль/л або вдвічі вищій порівняно з початковим рівнем) лікар повинен розглянути можливість припинення лікування лізиноприлом.

Підвищена чутливість, ангіоневротичний набряк

Повідомляли про рідкісні випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані у пацієнтів, які проходять лікування інгібіторами АПФ, включаючи лізиноприл. Це може статися будь-коли під час лікування. У таких випадках прийом лізиноприлу необхідно терміново припинити, пацієнт повинен отримати відповідне лікування і перебувати під медичним наглядом до повного зникнення симптомів. У випадках, коли набряк локалізовано у ділянці язика, що не призводить до порушення дихання, пацієнт може потребувати тривалого спостереження, оскільки терапії антигістамінними засобами та кортикостероїдами може бути недостатньо.

Дуже рідко повідомлялося про летальні випадки внаслідок ангіоневротичного набряку, пов’язаного з набряком гортані або язика. Пацієнти з ураженням язика, голосової щілини або гортані, особливо ті, які мають в анамнезі операції на дихальних шляхах, схильні до розвитку обструкції дихальних шляхів. У таких випадках необхідно негайно провести невідкладну терапію. Вона може включати введення адреналіну та/або підтримання прохідності дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під пильним медичним наглядом до повного та стійкого зникнення симптомів.

Інгібітори АПФ можуть спричинити більш виражений ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси, ніж у пацієнтів інших рас.

Пацієнти, які в анамнезі мали ангіоневротичний набряк, що не був пов’язаний із застосуванням інгібітора АПФ, можуть мати підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку у відповідь на застосування лікарських засобів даної групи (див. розділ «Протипоказання»).

Одночасне застосування інгібіторів АПФ із сакубітрилом/валсартаном протипоказане у зв’язку зі збільшенням ризику розвитку ангіоневротичного набряку. Лікування сакубітрилом/валсартаном слід розпочинати не раніше, ніж через 36 годин після прийому останньої дози лізиноприлу. Лікування лізиноприлом слід розпочинати не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. розділи «Протипоказання» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Одночасне застосування інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсиролімус) та вілдагліптином може призвести до підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряк дихальних шляхів або язика з дихальною недостатністю або без неї) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Слід дотримуватися обережності при початку застосування рацекадотрилу, інгібіторів mTOR (наприклад, сиролімусу, еверолімусу, темсіролімусу) та вілдагліптину у пацієнтів, які вже приймають інгібітори АПФ.

Анафілактоїдні реакції у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі

Повідомляли про анафілактоїдні реакції у пацієнтів, які перебували на діалізі з використанням поліакрилонітрилових мембран з високою інтенсивністю потоку (наприклад, AN 69) та одночасно приймали інгібітори АПФ. Слід уникати цього поєднання, а також звернути увагу на використання іншого виду діалізної мембрани або іншого класу антигіпертензивних засобів.

Анафілактоїдні реакції під час аферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ)

У рідкісних випадках у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ під час аферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ) з декстрану сульфатом, спостерігалися анафілактоїдні реакції, що загрожували життю. Цих реакцій можна уникнути шляхом тимчасового припинення терапії інгібіторами АПФ перед кожним аферезом.

Десенсибілізація

У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії (наприклад, до отрути перетинчастокрилих), розвиваються стійкі анафілактоїдні реакції. Цих реакцій вдалося уникнути у таких пацієнтів шляхом тимчасового припинення прийому інгібіторів АПФ, але після ненавмисного повторного застосування лізиноприлу реакції відновлювалися.

Печінкова недостатність

Дуже рідко інгібітори АПФ асоціювалися із синдромом, який розпочинається з холестатичної жовтяниці і швидко прогресує до фульмінантного некрозу та (іноді) до летального наслідку. Механізм розвитку даного синдрому невідомий. Якщо у пацієнтів, які приймають Лізиноприл-Дарниця, розвивається жовтяниця або виражене підвищення активності печінкових ферментів, слід припинити прийом лікарського засобу та надати відповідну медичну допомогу.

Нейтропенія/агранулоцитоз

Нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія можуть розвинутися під час лікування інгібіторами АПФ (див. розділ «Особливості застосування»). Нейропенія рідко спостерігалася у пацієнтів з нормальною функцією нирок і у разі відсутності інших ускладнень. Нейтропенія та агранулоцитоз зникали після припинення лікування інгібіторами АПФ. Лізиноприл-Дарниця слід застосовувати з особливою обережністю пацієнтам із колагенозом судин, під час супутньої імуносупресивної терапії, а також терапії алопуринолом або прокаїнамідом, або при комбінації цих ускладнювальних факторів, особливо на тлі порушення функції нирок. Застосування інгібіторів АПФ у таких пацієнтів може супроводжуватися розвитком особливо гострих інфекцій, які в деяких випадках не реагують на інтенсивне лікування антибіотиками.

У таких пацієнтів слід періодично перевіряти кількість лейкоцитів у крові під час лікування лікарським засобом Лізиноприл-Дарниця, а також слід попередити пацієнта про необхідність повідомляти про виникнення будь-яких ознак інфекцій.

Подвійна блокада РААС

Існують докази того, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II та аліскірену збільшує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії і зниження функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Тому подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II та аліскірену протипоказана (див. розділи «Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Якщо застосування подвійної блокади вважається абсолютно необхідним, це повинно відбуватися тільки під наглядом фахівця та за умови частого ретельного моніторингу функції нирок, електролітів та артеріального тиску. Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину II не слід застосовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Етнічні особливості (раса)

Інгібітори АПФ є причиною розвитку ангіоневротичного набряку частіше у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас. Як і у випадку з іншими інгібіторами АПФ, лізиноприл може бути менш ефективним у пацієнтів негроїдної раси, у зниженні артеріального тиску, порівняно з пацієнтами інших рас, внаслідок наявності серед них великої кількості хворих на низькоренінову артеріальну гіпертензію.

Кашель

При застосуванні інгібіторів АПФ спостерігався кашель. Як правило, кашель є непродуктивним, стійким і проходить після припинення терапії. Кашель, спричинений інгібіторами АПФ, слід враховувати при диференційній діагностиці кашлю.

Хірургічне втручання/анестезія

У пацієнтів, які перенесли серйозне хірургічне втручання або під час анестезії засобами, що спричиняють гіпотензію, лізиноприл може блокувати утворення ангіотензину II вторинного по відношенню до компенсаторного вивільнення реніну. При виникненні артеріальної гіпотензії, що вважається наслідком цього механізму, можна застосувати лікування шляхом підвищення об’єму циркулюючої крові.

Гіперкаліємія

Інгібітори АПФ можуть спричиняти розвиток гіперкаліємії, оскільки вони пригнічують вивільнення альдостерону. Зазвичай даний ефект клінічно незначний у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Однак у пацієнтів із порушеннями функції нирок, цукровим діабетом та/або у пацієнтів, які приймають харчові добавки, що містять калій (у т. ч. замінники солі), калійзберігаючі діуретини (такі як спіронолактон, тріамтерен або амілорид), а також у пацієнтів, які застосовують лікарські засоби, які здатні підвищити рівень калію в сироватці крові (такі як гепарин, триметоприм або комбінований лікарський засіб ко-тримоксазол, відомий як триметоприм/сульфаметоксазол та особливо антагоністи альдостерону або блокатори рецепторів ангіотензину), може розвинутися гіперкаліємія. Калійзберігаючі діуретик

и та блокатори рецепторів ангіотензину слід застосовувати з обережністю пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ. При необхідності одночасного застосування вищезазначених лікарських засобів рекомендується регулярно контролювати вміст калію в сироватці крові та функціональний стан нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Цукровий діабет

У пацієнтів з цукровим діабетом, які застосовують пероральні протидіабетичні лікарські засоби або інсулін, протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ слід ретельно контролювати рівень глюкози в крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Літій

Загалом комбінація літію та лізиноприлу не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Аналоги Лізиноприл-Дарниця