Алопуринол Сандоз^® (Allopurinol Sandoz^®)

Допоміжні речовини: целюлоза порошкоподібна, повідон, макрогол 4000, кросповідон, тальк, магнію стеарат, целюлоза мікрокристалічна.

Аллопуринол - 100 мг

фармакодинаміка. Алопуринол та його основний метаболіт оксипуринол порушують синтез сечової кислоти, мають уростатичні властивості, які базуються переважно на здатності пригнічувати фермент ксантиноксидазу, який каталізує окиснення гіпоксантину до ксантину і ксантину до сечової кислоти, що приводить до зниження концентрації сечової кислоти і сприяє розчиненню уратів.
Фармакокінетика. Алопуринол швидко всмоктується у верхніх відділах травного тракту. Після перорального застосування алопуринол виявляється у плазмі крові через 30–60 хв. Біодоступність препарату становить 67–90%.
Пікові концентрації алопуринолу та його метаболіту оксипуринолу у плазмі крові досягаються відповідно через 1,5 год та через 3–5 год після прийому. Алопуринол майже не зв’язується з білками плазми крові. Об’єм його розподілу становить близько 1,3 л/кг.
Алопуринол швидко (Т_½ з плазми крові становить 1–2 год) окиснюється через ксантиноксидазу та альдегідоксидазу до оксипуринолу, який також є потужним інгібітором ксантиноксидази, проте Т_½ метаболіту може тривати 13–30 год. З урахуванням тривалого Т_½ оксипуринолу на початку терапії може відзначатися його поступове накопичення до досягнення рівноважної концентрації в плазмі крові. У пацієнтів з нормальною функцією нирок середня концентрація оксипуринолу в плазмі крові зазвичай становить 5–10 мг/л після прийому одноразової дози 300 мг алопуринолу.
Алопуринол виводиться головним чином нирками, причому менше 10% препарату — у незміненому стані. Приблизно 20% алопуринолу виводиться з калом. Оксипуринол виводиться із сечею в незміненому стані після тубулярної реабсорбції.
Порушення функції нирок призводить до подовження Т_½ оксипуринолу, тому пацієнтам з нирковою недостатністю необхідно дотримуватися рекомендацій щодо дозування.

лікування пацієнтів із захворюваннями, спричиненими підвищенням рівня сечової кислоти в крові та утворенням уратних/оксалатних каменів (наприклад подагра, гостра уратна нефропатія та уратна сечокам’яна хвороба), а також зі злоякісними новоутвореннями, що потенційно призводять до загострення всіх форм гіперурикемії, а саме при різних гемобластозах (гострому лейкозі, хронічному мієлолейкозі, лімфосаркомі), уратній нефропатії, яка виникла внаслідок лікування з приводу лейкемії.
Вроджена ферментативна недостатність, зокрема синдром Леша — Ніхана (частковий або повний дефіцит гіпоксантин-гуанін-фосфорибозилтрансферази) або дефіцит аденін-фосфорибозилтрансферази.
Лікування пацієнтів із захворюваннями, спричиненими недостатньою активністю аденін-фосфорибозилтрансферази та утворенням 2,8-дигідроксиаденінових каменів у нирках.
Терапія при хворобах, спричинених утворенням змішаних кальцій-оксалатних каменів у нирках при гіперурикозурії, що не контролюються дієтою.

дорослі. Алопуринол слід застосовувати в низьких дозах (100 мг/добу), щоб знизити ризик розвитку побічних реакцій. Підвищувати дозу можна лише у разі, якщо концентрація уратів у сироватці крові є незадовільною. Слід бути особливо обережними у разі застосування лікарського засобу у пацієнтів з порушеннями функції нирок.
Рекомендуються наступні режими дозування:
при легких станах: 100–200 мг/добу;
при помірно тяжких станах: 300–600 мг/добу;
при тяжких станах: 700–900 мг/добу.
При розрахунку дози препарату на масу тіла пацієнта застосовувати дози 2–10 мг/кг маси тіла на добу.
Діти. Для дітей віком від 15 років добова доза алопуринолу становить 10–20 мг/кг маси тіла. Максимальна добова доза — 400 мг. Дітям рідко призначають алопуринол, за винятком злоякісних станів (особливо лейкозів) та деяких ферментних порушень, таких як синдром Леша — Ніхана.
Пацієнти літнього віку. У зв’язку з відсутністю спеціальних даних щодо застосування алопуринолу у цієї категорії пацієнтів рекомендується використовувати найнижчі терапевтично обґрунтовані дози. Слід враховувати можливість порушення функції нирок у осіб літнього віку.
Пацієнти з нирковою недостатністю. Оскільки алопуринол та його метаболіти виводяться нирками, при порушенні їх функції можливе передозування, якщо дозу не було підібрано належним чином.
При тяжкому порушенні функції нирок максимальна добова доза становить 100 мг. Можливе застосування одноразової дози 100 мг з інтервалом більше доби (кожні 2–3 дні).
У разі необхідності підвищення дози слід контролювати сироватковий рівень оксипуринолу, який не має перевищувати 15,2 мкг/мл.
При гемодіалізі після кожного сеансу (2–3 рази на тиждень) застосовувати 300–400 мг алопуринолу.
Необхідно проводити моніторинг концентрації уратів у сироватці крові та рівень сечової кислоти в сечі в зазначені проміжки часу для коригування дози алопуринолу.
Пацієнти з порушенням функції печінки. Пацієнтам з порушенням функції печінки слід призначати нижчі дози. На початку лікування рекомендується здійснювати періодичний контроль показників функціональних проб печінки.
Таблетки по 300 мг не слід призначати цим пацієнтам через високий вміст діючої речовини.
Таблетки слід приймати після їди, не розжовуючи, разом з великою кількістю рідини.
Тривалість лікування залежить від перебігу основного захворювання. З метою попередження утворення оксалатних і уратних каменів та при первинній гіперурикемії і подагрі в більшості випадків необхідне застосування довготривалої терапії. При вторинній гіперурикемії рекомендується проведення короткострокового лікування відповідно до тривалості підвищення рівня сечової кислоти.

підвищена чутливість до алопуринолу або до будь-якого з компонентів лікарського засобу.

оцінка небажаних ефектів базується на інформації про їх частоту: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, <1/10), нечасто (≥1/1000, <1/100), рідко (≥1/10 000, <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), частота невідома (не можна оцінити за доступними даними).
На початку лікування алопуринолом можуть виникати реактивні напади подагри.
Прояви побічних реакцій найчастіше відмічають за наявності ниркової та/або печінкової недостатності або у разі одночасного застосування з ампіциліном або амоксициліном.
З боку системи крові: рідко — тяжке ушкодження кісткового мозку (тромбоцитопенія¹, агранулоцитоз¹, апластична анемія¹), особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю; дуже рідко — зміни показників крові (лейкопенія, лейкоцитоз, гранулоцитоз та еозинофілія), істинна еритроцитарна аплазія.
З боку імунної системи: рідко — реакції гіперчутливості уповільненого типу², що супроводжуються лихоманкою, шкірними висипами, васкулітом, лімфаденопатією, псевдолімфомою, артралгією, лейкопенією, еозинофілією, гепатоспленомегалією, відхиленням від норми показників функціональних проб печінки (оборотне підвищення рівня трансаміназ і ЛФ); гострий холангіт і ксантинові камені; дуже рідко — анафілактичні реакції, у тому числі анафілактичний шок, ангіоімунобластна Т-клітинна лімфома³.
З боку травного тракту: рідко — нудота⁴, блювання⁴, діарея; дуже рідко — гематемезис, стеаторея, стоматит, порушення випорожнення, частота невідома (не можна оцінити з доступних даних) — діарея.
З боку печінки: рідко поширені — порушення функції печінки⁵ від асимптоматичного підвищення показників функції печінки до гепатиту (включаючи некроз печінки і грануломатозний гепатит)⁵.
З боку шкіри: дуже рідко — висипання, включаючи синдром Стівенса — Джонсона (ССД)/токсичний епідермальний некроліз (ТЕН)⁶; алопеція, фурункульоз, набряк Квінке⁷, знебарвлення волосся, дерматит.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: дуже рідко — стенокардія.
З боку нервової системи: дуже рідко — атаксія, периферичний неврит, порушення смакових відчуттів, кома, головний біль, нейропатія, параліч, запаморочення, сонливість, парестезія, частота невідома (не можна оцінити з доступних даних) — асептичний менінгіт.
З боку серцево-судинної системи: дуже рідко — брадикардія, АГ.
Метаболічні порушення: дуже рідко — цукровий діабет, гіперліпідемія.
З боку психіки: дуже рідко — депресія.
З боку репродуктивної системи: дуже рідко — гінекомастія, імпотенція, безпліддя.
З боку сечовивідної системи: дуже рідко — гематурія, уремія, азотемія.
З боку органа зору: дуже рідко — катаракта, дегенерація сітківки, порушення зору.
З боку кістково-м’язової системи: дуже рідко — м’язовий біль.
Загальні порушення: дуже рідко — загальне нездужання, астенія, набряки, пірексія⁸.
З боку органа слуху: запаморочення.
Дослідження: підвищення рівня ТТГ в крові.
¹Дуже рідко повідомлялося про виникнення тромбоцитопенії, агранулоцитозу та апластичної анемії, особливо в осіб з порушеннями функції нирок та/або печінки, що потребує більш ретельної уваги до таких пацієнтів.
²Реакції гіперчутливості уповільненого типу (DRESS-синдром) з лихоманкою, висипами, васкулітом, лімфаденопатією, псевдолімфомою, артралгією, лейкопенією, еозинофільною гепатомегалією, порушенням функції печінки, включаючи руйнування та зникнення внутрішньопечінкових жовчних протоків, можуть виникати в різних комбінаціях. Також можуть бути уражені інші органи (наприклад печінка, легені, нирки, підшлункова залоза, міокард та товста кишка). Якщо виникають такі реакції, алопуринол слід негайно відмінити та не призначати його повторно. У разі виникнення реакцій гіперчутливості, включаючи ССД/ТЕН, не слід призначати повторно алопуринол. Для подолання шкірних реакцій гіперчутливості можна використовувати кортикостероїди. У разі розвитку генералізованих реакцій гіперчутливості зазвичай наявні ниркові та/або печінкові розлади, особливо у разі летальних випадків.
³Повідомлялося дуже рідко про ангіоімунобластну Т-клітинну лімфому після біопсії генералізованої лімфаденопатії. Це захворювання виявилося зворотним при відміні алопуринолу.
⁴У ранніх клінічних дослідженнях повідомлялося про нудоту та блювання при лікуванні алопуринолом. Цієї проблеми можна уникнути, приймаючи алопуринол після їди.
⁵Повідомлялося про дисфункцію печінки без виникнення генералізованої реакції гіперчутливості.
⁶Шкірні реакції є найпоширенішими і можуть виникати в будь-який час упродовж лікування. Ці реакції можуть проявлятися у вигляді пурпуроподібного, макулопапульозного, скваматозного або ексфоліативного висипання (ССД/ТЕН). Найвищий ризик виникнення ССД/ТЕН або інших серйозних реакцій гіперчутливості існує в перші тижні лікування. Рання діагностика та негайне припинення застосування будь-якого підозрюваного препарату дозволяє уникнути більш серйозних наслідків. Якщо такі реакції виникають, алопуринол слід негайно відмінити. Після відновлення застосування алопуринолу лікування бажано починати з невисокої дози (наприклад 50 мг/добу) і поступово її підвищувати. Показано, що алель HLA-B*5801 пов’язана з ризиком розвитку реакцій гіперчутливості і виникнення ССД/ТЕН при застосуванні алопуринолу. Однак використання генотипування як засобу скринінгу для прийняття рішення щодо лікування алопуринолом не передбачено. Якщо під час лікування алопуринолом висипи виникають повторно, препарат слід негайно відмінити, оскільки може розвинутися більш серйозна гіперчутливість. Якщо розвитку ССД/ТЕН або інших серйозних реакцій гіперчутливості не можна виключити, не потрібно повторно застосовувати алопуринол, оскільки це може призвести до серйозних або навіть летальних наслідків. Клінічний діагноз ССД/ТЕН залишається основним для прийняття рішень. Якщо такі реакції виникають під час лікування, то застосування алопуринолу слід негайно припинити.
⁷Повідомлялося про виникнення ангіоневротичного набряку з/без ознак та симптомів генералізованої реакції гіперчутливості.
⁸Повідомлялося про виникнення лихоманки з/без ознак та симптомів генералізованої реакції гіперчутливості.
⁹Виявлення підвищеного рівня ТТГ у відповідних дослідженнях не свідчить про будь-який вплив на рівень вільного Т₄, або цей рівень ТТГ свідчить про субклінічний гіпотиреоз.

у разі появи реакцій гіперчутливості (DRESS-синдром), включаючи ССД, ТЕН, макулопапульозну екзантему, алопуринол слід негайно відмінити та не призначати його повторно. Кортикостероїди можуть допомогти в подоланні шкірних реакцій гіперчутливості.
Наявність у пацієнтів, які отримують лікування алопуринолом, алелі HLA-B*5801 (генетичний маркер) асоціюється з ризиком розвитку реакцій гіперчутливості. Частота виявлення цього генетичного маркера в різних етнічних групах значною мірою відрізняється (він наявний у 20% представників основної етнічної групи Китаю ханьців, у 8–15% тайців, у 12% населення Кореї, у 1–2% японців та представників європеоїдної раси). Якщо відомо, що пацієнт має алель HLA-B*5801, питання про призначення алопуринолу може розглядатися тільки тоді, коли очікувана користь від лікування переважає можливі ризики.
Такі хворі мають бути поінформовані про необхідність припинення лікування при появі перших симптомів синдрому гіперчутливості.
Алопуринол не рекомендується застосовувати, якщо рівень сечової кислоти у плазмі крові нижче 535 мкмоль/л (9 мг/100 мл), при дотриманні рекомендацій щодо дієти і відсутності ураження нирок. Не вживати продукти з високим вмістом пурину (наприклад субпродукти: нирки, мозок, печінка, серце і язик; м’ясні навари та алкоголь, особливо пиво).
У разі виникнення реакцій підвищеної чутливості (наприклад екземи) застосування алопуринолу слід негайно припинити.
При порушенні функції нирок та печінки або раніше встановлених порушеннях гемопоезу потрібен особливо ретельний нагляд лікаря. Для пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки необхідно враховувати відповідні рекомендації щодо доз. У хворих на АГ або серцеву недостатність, які отримують інгібітори АПФ або діуретики, слід з особливою обережністю застосовувати алопуринол.
При лікуванні пацієнтів з подагрою і сечокам’яною хворобою об’єм сечі, що виділяється, має бути не менше 2 л на добу.
Для запобігання підвищенню концентрації сечової кислоти в сироватці крові або сечі, що може відбуватися при радіотерапії або хіміотерапії з приводу новоутворень, а також при синдромі Леша — Ніхана, крім застосування алопуринолу, слід вживати велику кількість рідини для підтримання достатнього діурезу. Крім того, для покращення виведення сечової кислоти можна робити підлужування сечі, що приводить до розчинення уратів/сечової кислоти.
Якщо уратна нефропатія або інші патологічні зміни вже спричинили порушення функції нирок, дозу слід відкоригувати згідно з показниками функції нирок.
За наявності нападів гострої подагри лікування алопуринолом не слід починати до їх повного зникнення. На початку лікування алопуринолом гострі напади подагри можуть посилюватися внаслідок мобілізації великої кількості сечової кислоти. Тому протягом перших 4 тиж лікування необхідне одночасне застосування аналгетиків або колхіцину.
За наявності в ниркових мисках великих каменів сечової кислоти не можна виключати, що при лікуванні алопуринолом частина каменів може розчинитися і потрапити в сечовий міхур, що може в подальшому спричинити закупорку сечоводу.
При тривалій терапії алопуринолом у пацієнтів (5,8%) спостерігалися розлади функції щитовидної залози, а саме підвищення рівня ТТГ (>5,5 мкМЕ/мл). Необхідна обережність при застосуванні алопуринолу в пацієнтів із порушенням функції щитовидної залози.
Застосування у період вагітності або годування грудьми. Немає достатніх даних щодо застосування алопуринолу в період вагітності. Оскільки алопуринол впливає на метаболізм пурину, а потенційний ризик для людини невідомий, алопуринол не рекомендується застосовувати в період вагітності.
Алопуринол проникає в грудне молоко, тому препарат не слід приймати в період годування грудьми.
Діти. Застосовувати у дітей віком від 15 років.
Дітям рідко призначають алопуринол, за винятком злоякісних станів (особливо лейкозів) та деяких ферментних порушень, таких як синдром Леша — Ніхана.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. До з’ясування індивідуальної реакції на алопуринол необхідно бути обережними при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами через можливість виникнення запаморочення, сонливості та атаксії.

6-меркаптопурин та азатіоприн. При одночасному прийомі алопуринолу з 6-меркаптопурином або азатіоприном дози останніх слід знижувати до 25%, оскільки метаболізм цих препаратів уповільнюється у зв’язку з інгібуванням ксантиноксидази, а їх ефект пролонгується.
Відарабін (аденіну арабінозид). При одночасному застосуванні алопуринолу з відарабіном пролонгується Т_½ останнього з плазми крові, тому цю комбінацію слід застосовувати з обережністю для уникнення можливого посилення токсичних ефектів.
Саліцилати та препарати, що сприяють виведенню сечової кислоти. Ефективність алопуринолу може знижуватися при поєднаному застосуванні з препаратами, що здатні виводити сечову кислоту (сульфінпіразон, пробенецид, бензбромарон або саліцилати).
Оксипуринол, основний метаболіт алопуринолу із самостійною терапевтичною активністю, виводиться нирками подібно до виведення солей сечової кислоти. Відповідно, препарати, що сприяють виведенню сечової кислоти, такі як пробенецид або саліцилати, у високих дозах можуть прискорювати екскрецію оксипуринолу. Внаслідок цього можливе зниження терапевтичної активності алопуринолу, проте значущість цього фактора потребує оцінки в кожному окремому випадку.
Алопуринол уповільнює виведення пробенециду.
Хлорпропамід. При порушенні функції нирок, особливо при одночасному застосуванні з алопуринолом, може пролонгуватися гіпоглікемічний ефект хлорпропаміду, що потребує зниження дози.
Антикоагулянти (похідні кумарину). Може посилитися ефект варфарину та інших антикоагулянтів — похідних кумарину, тому потрібний частіший контроль коагуляції крові, а також зниження дози антикоагулянтів.
Фенітоїн. Алопуринол може пригнічувати метаболізм фенітоїну в печінці, проте клінічне значення цієї взаємодії не доведено.
Теофілін, кофеїн. У високих дозах алопуринол інгібує метаболізм та підвищує плазмову концентрацію теофіліну, кофеїну. На початку лікування алопуринолом або при підвищенні його дози необхідно контролювати рівень теофіліну в плазмі крові.
Ампіцилін/амоксицилін. При одночасному застосуванні алопуринолу з ампіциліном або амоксициліном існує вірогідність виникнення шкірних алергічних реакцій (екзантема), тому пацієнтам, які приймають алопуринол, слід застосовувати інші антибіотики.
Цитостатики. При застосуванні алопуринолу з цитостатиками (циклофосфамід, доксорубіцин, блеоміцин, прокарбазин, мехлоретамін) спостерігалося посилене пригнічення функції кісткового мозку, тому у таких пацієнтів показники крові слід контролювати через короткі інтервали часу.
Циклоспорин. При застосуванні з алопуринолом може підвищуватися концентрація циклоспорину в плазмі крові та його токсичність.
Диданозин. Не рекомендується одночасне застосування з алопуринолом, оскільки спостерігалося майже подвійне підвищення C_max та показників AUC для диданозину.
Каптоприл. Одночасне застосування алопуринолу та каптоприлу може підвищити ризик шкірних реакцій, особливо при хронічних захворюваннях нирок.
Діуретики. Одночасне застосування алопуринолу та фуросеміду може підвищити концентрацію уратів та оксипуринолу в плазмі крові. Повідомлялося про підвищений ризик виникнення гіперчутливості при застосуванні алопуринолу з діуретиками, зокрема з тіазидами, особливо при порушенні функції нирок.
Інгібітори АПФ. Повідомлялося про підвищений ризик виникнення гіперчутливості при застосуванні алопуринолу з інгібіторами АПФ, особливо при порушенні функції нирок.
Гідроксид алюмінію. При одночасному застосуванні з гідроксидом алюмінію ефект алопуринолу може послаблюватися. Між прийомом обох лікарських засобів слід дотримуватися інтервалу не менше 3 год.

симптоми. Після прийому одноразової дози 20 г в одного пацієнта спостерігалися такі симптоми, як нудота, блювання, діарея і запаморочення. В іншого пацієнта доза 22,5 г алопуринолу не спричинила небажаних ефектів. Після тривалого прийому 200–400 мг алопуринолу на добу пацієнтами з порушеннями функції нирок описані тяжкі симптоми інтоксикації (шкірні реакції, лихоманка, гепатит, еозинофілія і загострення ниркової недостатності). При передозуванні алопуринолом суттєво пригнічується активність ксантиноксидази, проте тільки у випадку одночасного застосування з 6-меркаптопурином та азатіоприном дія препарату супроводжується значною побічною дією.
При підозрі на передозування, особливо при одночасному прийомі 6-меркаптопурину та азатіоприну, можна промити шлунок, викликати блювання або прийняти активоване вугілля та фосфат натрію, якщо після прийому препарату пройшло не більше 1 год.
Лікування. Терапія симптоматична. У разі необхідності — гемодіаліз. Специфічний антидот не відомий.

за температури не вище 25 °С.
Зберігати в недоступному для дітей місці.