У поєднанні з калію перманганатом, нашатирно-анісовими краплями, перекисом водню, срібла нітратом, сиропом малиновим, солями алкалоїдів, сульфаніламідами, таніном глікозиду утворює осад, з кислотами і лугами — неактивні продукти.

При поєднанні з барбітуратами (особливо фенобарбіталом) унаслідок індукції ферментів печінки і прискорення метаболізму ефективність Целаніду зменшується. Синергізм з Целанідом проявляють препарати кальцію; внутрішньовенне введення Целаніду з кальцію хлоридом, пантотенатом, глюконатом може призвести до збільшення токсичності і зупинки серця. Поєднання Целаніду з аміназином сприяє підвищенню згортання крові. При сумісному застосуванні Целаніду з гепарином можливе послаблення ефекту гепарину у зв’язку з підвищенням зсідання крові під впливом Целаніду. При одночасному застосуванні Целаніду з лінкоміцином розвивається псевдомембранозний коліт.

Гіпертензивні засоби знижують екскрецію Целаніду, посилюють його токсичність. Такі ж явища спостерігаються при поєднанні його з діуретиками (крім калійзберігаючих), інсуліном, амфотерицином, при тривалому застосуванні глюкози, кортикостероїдів, антибіотиків, унаслідок гіпокаліємії і гіпомагнезіємії.

При одночасному застосуванні з препаратами кальцію, катехоламінами і діуретиками підвищується ризик виникнення глікозидної інтоксикації. При одночасному застосуванні з хінідином, верапамілом, ніфедипіном, спіронолактоном (меншою мірою) підвищується концентрація Целаніду у плазмі крові. Антациди знижують абсорбцію препарату з травного тракту, тому дозу Целаніду необхідно збільшити, після припинення приймання антациду слід призначити початкову меншу дозу препарату.

Одночасно рекомендується застосовувати Целанід з деякими лікарськими препаратами. При прийманні Целаніду разом з анаболічними стероїдами, тіаміну хлоридом, рибофлавіном, піридоксином, кислотами фолієвою, оротовою, метилурацилом, метіоніном, унітіолом, фосфаденом, інозином посилюється його інотропний ефект.

Активоване вугілля, в’яжучі засоби зменшують всмоктування ланатозиду С у травному тракті, метоклопрамід і прозерин посилюють перистальтику кишечнику, різко знижуючи біодоступність ланатозиду С.

Концентрація препарату у сироватці крові може знижуватися при одночасному застосуванні таких препаратів як каолін-пектин, деякі проносні засоби, холестирамін, сульфасалазин, неоміцин, рифампіцин, деякі цитостатики, пеніциламін, метоклопрамід, адреналін, сальбутамол. Одночасне застосування ефедрину гідрохлориду, адреналіну гідрохлориду або норадреналіну гідротартрату, а також селективних β-адреноміметичних засобів із серцевими глікозидами може спричиняти виникнення аритмії серця. Дія серцевих глікозидів зменшується при одночасному застосуванні аміназину та інших фенотіазинових похідних. При одночасному застосуванні антихолінестеразних препаратів посилюється брадикардія. У разі необхідності її можна усунути або послабити введенням атропіну сульфату. При одночасному застосуванні кислоти етилендіамінтетраоцтової динатрієвої солі спостерігається зниження ефективності та токсичності серцевих глікозидів. Під впливом кортикотропіну може посилюватися дія серцевих глікозидів. Препарати кофеїну або теофіліну інколи спричиняють виникнення аритмії серця. Не слід призначати натрію аденозинтрифосфат одночасно з серцевими глікозидами. При гіпервітамінозі, спричиненому ергокальциферолом, можливе посилення дії серцевих глікозидів, зумовлене розвитком гіперкальціємії. Комбінація фентанілу та серцевих глікозидів може спричинити артеріальну гіпотензію. Клінічне значення взаємодії з парацетамолом вивчено недостатньо, але є дані про зменшення виділення нирками серцевих глікозидів під його впливом.

Діагнози, при яких застосовують Целанід