Симптоми: гостре передозування кортикостероїдів, включаючи бетаметазон, не передбачає розвитку життєвонебезпечних станів. За винятком дуже великих доз надмірне застосування кортикостероїдів не призводить, у відсутності певних протипоказань, до виникнення шкідливих ефектів за умови відсутності таких станів, як діабет, глаукома, активна пептична виразка, та якщо пацієнт не приймає такі препарати, як дигіталіс, кумаринові антикоагулянти та калій-вивідні діуретики.

Лікування: рекомендована симптоматична терапія ускладнень, які виникли у результаті метаболічних ефектів кортикостероїдів або шкідливої дії основних або супутніх хвороб або внаслідок лікарських взаємодій.

Необхідно забезпечити організм достатньою кількістю рідини і контролювати рівень електролітів у сироватці крові та у сечі, особливу увагу звертаючи на баланс натрію і калію. Слід відновити баланс електролітів, за необхідності.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Безпека застосування препарату під час вагітності та годування груддю не встановлена у контрольованих дослідженнях впливу на репродуктивні функції у людини, тому кортикостероїди слід застосовувати тільки у тому випадку, коли користь від їх застосування перевищує можливу шкоду для матері та плоду.

Опубліковані дані показують, що питання про доцільність допологової профілактики дистрес-синдрому після 32 тижня вагітності дотепер неясне. Тому лікарям слід оцінювати співвідношення користь/ризик для матері та плоду при застосуванні кортикостероїдів після 32 тижня вагітності.

Кортикостероїди не призначені для лікування хвороби гіалінових мембран після народження.

З метою профілактики хвороби гіалінових мембран у недоношених немовлят кортикостероїди не можна вводити жінкам із прееклампсією або еклампсією або такими, які мають ознаки ураження плаценти.

Новонароджені, матері яких отримували значні дози кортикостероїдів під час вагітності, повинні бути обстежені для виявлення ознак адренокортикальної недостатності. Коли жінки отримували ін'єкції бетаметазону під час вагітності, немовлята мали скороминуще пригнічення ембріонального соматотропіну і, очевидно, гормонів гіпофіза, які регулюють продукцію кортикостероїда у дефінітивній та фетальній зоні надниркових залоз плоду. Проте пригнічення ембріонального гідрокортизону не впливало на гіпофізарно-адренокортикальну відповідь на стрес після народження. Кортикостероїди проникають через плацентарний бар'єр і виявляються у грудному молоці.

Оскільки відбувається трансплацентарний прохід кортикостероїдів, новонароджених та немовлят, народжених матерями, які отримували кортикостероїди протягом вагітності, слід ретельно контролювати на можливе виникнення, дуже рідко, вродженої катаракти.

Жінки, які отримували кортикостероїди під час вагітності, повинні бути під особливим наглядом під час та після пологів у зв'язку з можливістю виникнення адренокортикальної недостатності, внаслідок стресу під час пологів.

Слід вирішити питання про припинення годування груддю або відміну застосування препарату у період годування груддю, через ризик виникнення небажаних побічних реакцій у немовлят.

Діти.

Зважаючи на можливість пригнічення росту та ендогенної продукції кортикостероїдів при довготривалому лікуванні немовлят та дітей, необхідно спостерігати за їх ростом і розвитком.

Діти, які отримують імуносупресивні дози кортикостероїдів, повинні уникати контакту з хворими на вітряну віспу та кір.

Особливі заходи безпеки.

Суворе дотримання правил асептики обов'язкове при застосуванні препарату.

Особливості застосування

Препарат має у своєму складі натрій бісульфіт, що може спричиняти розвиток алергічних реакцій, включаючи анафілактичні симптоми і загрозу для життя або менш тяжкі астматичні епізоди в осіб з підвищеною чутливістю.

Целестон^® слід обережно призначати внутрішньом'язово пацієнтам з ідіопатичною тромбоцитопенічною пурпурою.

Ін'єкції потрібно вводити глибоко тільки у великі м'язові маси для уникнення місцевої атрофії тканини.

При введенні у м'які тканини у місця ураження та внутрішньосуглобово можливе виникнення як місцевих, так і системних ефектів кортикостероїдів.

Потрібно досліджувати внутрішньосуглобову рідину для виключення септичного процесу. Слід уникати місцевих ін'єкцій у раніше інфікований суглоб. Помітне збільшення болю і місцевий набряк, подальше обмеження руху суглоба, підвищення температури і нездужання є ознаками септичного артриту. Якщо діагноз сепсису підтверджений, слід призначати відповідну протимікробну терапію.

Кортикостероїди не повинні вводити у нестабільні суглоби, ділянки запалення та міжхребцеві простори. Повторні ін'єкції у суглоби при остеоартриті можуть збільшувати деструкцію суглоба. Слід уникати введення кортикостероїдів безпосередньо у сухожилки, оскільки це може призвести до відстроченого розриву сухожилля.

Після внутрішньосуставної терапії кортикостероїдом, пацієнт повинен уникати дуже великих навантажень на суглоб, в якому була полегшена симптоматика.

Оскільки зустрічалися окремі випадки анафілактичних реакцій у хворих, які отримували парентеральну терапію кортикостероїдом, до призначення препарату слід застосовувати заходи безпеки, особливо у пацієнтів з алергією на будь-який препарат в анамнезі.

При довготривалому застосуванні кортикостероїдної терапії перед переходом із парентерального до перорального застосування слід врахувати усі потенційні переваги та ризик.

Можливі зміни режиму дозування згідно з перебігом захворювання при ремісії або загостренні, реакцією пацієнта на терапію, негативними змінами емоційного та фізичного стану пацієнта, наприклад, тяжка інфекція, хірургічне втручання або травма. Після закінчення тривалого або інтенсивного курсу лікування глюкокортикостероїдами потрібен постійний контроль за станом пацієнта протягом року.

Кортикостероїди можуть загострювати системні грибкові інфекції, й тому не мають бути застосованні при наявності таких інфекцій, що потребують протигрибкового лікування.

Кортикостероїди можуть маскувати ознаки інфекцій або можуть виникати нові інфекції на фоні прийому кортикостероїдів. При прийомі кортикостероїдів знижується резистентність організму та здатність локалізувати інфекцію.

При довготривалому застосуванні можливо виникнення задньої субкапсулярної катаракти (особливо у дітей), глаукоми з імовірним ушкодженням зорового нерва, підвищення ризику розвитку вторинної грибкової або вірусної інфекції очей. Слід періодично проходити офтальмологічний огляд, особливо пацієнтам при тривалій терапії (більше 6 тижнів).

Застосування середніх і великих доз кортикостероїдів може спричинити підвищення артеріального тиску, затримку солі та рідини і підвищення екскреції калію. Ці ефекти менш ймовірні при застосуванні синтетичних похідних (але не у великих дозах). Однак може бути необхіднимдотримання дієти з обмеженням вживання солі та прийому калієвих домішок. Усі кортикостероїди підвищують виведення кальцію.

Під час лікування кортикостероїдами пацієнти не повинні вакцинуватися проти вітряної віспи. Пацієнти, які отримують кортикостероїди, особливо високі дози, не повинні вакцинуватися проти інших інфекцій через небезпеку розвитку неврологічних ускладнень і зниження імунної відповіді. Але імунізація можлива у пацієнтів, які отримують кортикостероїди як замісну терапію, наприклад, при хворобі Аддисона.

Пацієнти, які отримують імуносупресивні дози кортикостероїдів, повинні уникати контакту з хворими на вітряну віспу та кір. Це особливо важливо для дітей.

При активному туберкульозі терапія кортикостероїдами має бути обмежена лише випадками фульмінантного або дисемінованого туберкульозу, в яких кортикостероїд застосовують тільки разом із протитуберкульозною терапією.

Хворі на латентний туберкульоз або ті, що мають реактивність до туберкуліну, які отримують кортикостероїди, повинні знаходитись під наглядом лікаря, тому що можлива реактивація хвороби. Протягом тривалої терапії кортикостероїдами пацієнти повинні отримувати хіміопрофілактику. Якщо у складі хіміотерапії застосовується рифампін, слід враховувати його ефект посилення на метаболічний печінковий кліренс кортикостероїдів; може виникнути необхідність корекції дози кортикостероїду.

Для контролю стану при лікуванні слід застосовувати найнижчу дозу кортикостероїду; при можливості доза знижується поступово.

Через дуже швидку відміну кортикостероїду може виникнути вторинна недостатність кори надниркових залоз, спричинена дією препарату, яка може бути мінімізована поступовим зниженням дози препарату. Така відносна недостатність може зберігатися протягом кількох місяців після припинення терапії; тому, якщо у цей період у пацієнта виникає стресова ситуація, застосування кортикостероїдів необхідно відновити. Якщо пацієнт вже отримує кортикостероїди, дозування, ймовірно, доведеться збільшити. Через можливе погіршення секреції мінералокортикостероїдів, слід одночасно застосовувати сіль та/або мінералокортикостероїди.

Дія препарату посилюється в осіб із гіпотиреозом і цирозом печінки.

З обережністю слід призначати препарат при очному оперізувальному герпесі через можливу перфорацію рогівки.

При кортикостероїдній терапії можливе виникнення психічних порушень або погіршення існуючих емоційної нестабільності або психотичних тенденцій.

Препарат слід застосовувати з обережністю при неспецифічному виразковому коліті із загрозою перфорації, абсцесі чи іншій гнійній інфекції; дивертикуліті; свіжому кишковому анастомозі; активній чи латентній пептичній виразці; нирковій недостатності; артеріальній гіпертензії; остеопорозі; та міастенії гравіс.

Ускладнення при лікуванні глюкокортикостероїдами залежать від дози і тривалості лікування, тому необхідно розглянути співвідношення ризик/користь для кожного пацієнта.

У деяких пацієнтів кортикостероїди можуть спричиняти зниження кількості та рухливості сперматозоїдів.

Результати єдиного, багатоцентрового, рандомізованого, контрольованого дослідження з іншим кортикостероїдом (метилпреднізолону гемісукцинат), показали збільшення ранньої летальності (через 2 тижні) і пізньої летальності (через 6 місяців) у пацієнтів з черепномозковою травмою, які отримували метилпреднізолон у порівнянні з плацебо. Причини летальності у групі метилпреднізолону не були встановлені. Слід зазначити, що це дослідження виключало пацієнтів, які відчували, що вони мали очевидні показання для застосування кортикостероїдів.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Зазвичай Целестон^® не впливає на швидкість реакціїпацієнта при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Але у поодиноких випадках можуть виникнути м'язова слабкість, судоми, запаморочення, головний біль, психоемоційна нестабільність, тяжка депресія до появи відвертих психотичних реакцій, дратівливість, тому рекомендовано утримуватися від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами під час лікування препаратом.

Аналоги Целестон®