Глава 1. Класифікація захворювань серцево-судинної системи

Повернутися до секції 15

 

КЛАСИФІКАЦІЯ ІХС

КЛАСИФІКАЦІЯ ДИСЛІПІДЕМІЙ

КЛАСИФІКАЦІЯ АГ

Приклади формулювання діагнозів

Приклади формулювання та кодування діагнозів

Злоякісна АГ

Гіпертензивні кризи

Класифікація кризів

КЛАСИФІКАЦІЯ КАРДІОМІОПАТІЙ, МІОКАРДИТУ, ПЕРИКАРДИТУ, ІНФЕКЦІЙНОГО ЕНДОКАРДИТУ

Приклади формулювання діагнозів

КЛАСИФІКАЦІЯ НАБУТИХ ВАД СЕРЦЯ

Приклади формулювання діагнозів

КЛАСИФІКАЦІЯ ПОРУШЕНЬ РИТМУ ТА ПРОВІДНОСТІ СЕРЦЯ

Порушення утворення імпульсу (із зазначенням рубрик за МКХ 10-го перегляду)

Комбіновані порушення утворення та проведення імпульсу

Захворювання, синдроми та феномени

Аритмії при нормальній чи порушеній функції кардіостимуляторів різного типу

Приклади клінічних діагнозів

КЛАСИФІКАЦІЯ ХСН

ФК пацієнтів за критеріями NYHA

Приклади формулювання клінічних діагнозів

КЛАСИФІКАЦІЯ НЦД

Приклади формулювання діагнозів

КЛАСИФІКАЦІЯ ІХС

1. Раптова коронарна смерть

1.1. Раптова клінічна коронарна смерть з успішною реанімацією.

1.2. Раптова коронарна смерть (летальний кінець). У разі розвитку на фоні гострої коронарної недостатності або гострого ІМ (рубрика I24.8 або I22 за МКХ-10).

2. Стенокардія (рубрика I20 за МКХ-10)

2.1.1. Стабільна стенокардія напруження (із зазначенням I–IV ФК за класифікацією Канадської асоціації кардіологів), у пацієнтів з IV ФК стенокардія малого напруження може клінічно проявлятися як стенокардія спокою (рубрика І20.8 за МКХ-10).

2.1.2. Стабільна стенокардія напруження при ангіографічно інтактних судинах (кардіальний синдром X, рубрика І20.8 за МКХ-10).

2.2. Вазоспастична стенокардія (ангіоспастична, спонтанна, варіантна, Принцметала, рубрика I20.1 за МКХ-10).

3. Нестабільна стенокардія (рубрика І20.0 за МКХ-10)

3.1. Стенокардія, що вперше виникла. Діагноз встановлюють протягом 28 діб від появи першого ангінозного нападу.

3.2. Прогресуюча стенокардія (поява стенокардії спокою, нічних ангінозних нападів у хворого зі стенокардією напруження, підвищення ФК стенокардії, прогресуюче зниження толерантності до фізичного навантаження, транзиторні зміни на ЕКГ у стані спокою).

3.3. Рання постінфарктна стенокардія (від 72 год до 28 діб).

4. Гострий ІМ (рубрика I21 за МКХ-10)

Діагноз встановлюють із зазначенням дати виникнення (до 28 діб): локалізація (передня стінка, передньоверхівковий, передньобоковий, передньосептальний, діафрагмальний, нижньобоковий, нижньозадній, нижньобазальний, верхівковобоковий, базальнолатеральний, верхньобоковий, бічний, задній, задньобазальний, задньобоковий, задньосептальний, септальний, ПШ); первинний, рецидивуючий (від 3 до 28 діб), повторний (відзначати розміри і локалізацію не обов’язково, якщо виникають труднощі в ЕКГ-діагностиці).

4.1. Гострий ІМ з наявністю патологічного зубця Q (рубрика I21.0–I21.3 за МКХ-10).

4.2. Гострий ІМ без патологічного зубця Q (рубрика I21.4 за МКХ-10).

4.3. Гострий субендокардіальний ІМ (рубрика I21.4 за МКХ-10).

4.4. Гострий ІМ (неуточнений, рубрика I21.9 за МКХ-10).

4.5. Рецидивуючий ІМ (від 3 до 28 діб, рубрика І22 за МКХ-10).

4.6. Повторний ІМ (після 28 діб, рубрика І22 за МКХ-10).

4.7. Гостра коронарна недостатність. Попередній діагноз — елевація або депресія сегмента ST — відображає ішемію до розвитку некрозу міокарда або раптової коронарної смерті (строк до 3 діб, рубрика І24.8 за МКХ-10).

4.8. Ускладнення гострого ІМ вказують за часом їхнього виникнення (рубрика І23 за МКХ-10):

  • ГСН (I–IV класи за Кілліпом, рубрика I50.1 за МКХ-10);
  • порушення серцевого ритму та провідності (рубрики І44, I45, I46, I47, I48, І49 за МКХ-10);
  • розрив серця зовнішній (з гемоперикардом — рубрика І23.0 за МКХ-10; без гемоперикарду — рубрика І23.3 за МКХ-10) і внутрішній (дефект міжпередсердної перетинки — рубрика I23.1 за МКХ-10); дефект міжшлуночкової перетинки (рубрика І23.2 за МКХ-10); розрив сухожильної хорди (рубрика І23.4 за МКХ-10); розрив папілярного м’яза (рубрика І23.5 за МКХ-10);
  • тромбоемболії різної локалізації (рубрика І23.8 за МКХ-10);
  • тромбоутворення в порожнинах серця (рубрика І23.6 за МКХ-10);
  • гостра аневризма серця (рубрика І23.8 за МКХ-10);
  • синдром Дресслера (рубрика I24.1 за МКХ-10);
  • епістенокардитичний перикардит;
  • постінфарктна стенокардія (від 72 год до 28 діб, рубрика І23.8 за МКХ-10).

5. Кардіосклероз

5.1. Вогнищевий кардіосклероз.

5.1.1. Постінфарктний кардіосклероз із зазначенням форми і стадії СН, характеру порушення ритму та провідності, кількості перенесених інфарктів, їхньої локалізації й часу виникнення (рубрика І25.2 за МКХ-10).

5.1.2. Аневризма серця хронічна (рубрика І25.3 за МКХ-10).

5.2. Дифузний кардіосклероз із зазначенням форми та стадії ХСН, порушення ритму та провідності (рубрика I25.1 за МКХ-10).

6. Безбольова форма ІХС (рубрика І25.6 за МКХ-10)

Діагноз встановлюють хворим з верифікованим діагнозом ІХС (за даними коронаровентрикулографії, сцинтиграфії міокарда з технецієм, стресової ехоКГ з добутаміном) на підставі виявлення ознак ішемії міокарда за допомогою тесту з дозованим фізичним навантаженням або холтерівського моніторування ЕКГ.

Примітки

  • Синдром стенокардії може супроводжувати інші захворювання, які приводять до відносної коронарної недостатності, і тоді термін «вторинна стенокардія» можна включати в діагноз після зазначення основної патології (аортальний стеноз та інші вади серця, ГКМП, пролапс мітрального клапана та ін.).
  • Під терміном «ішемічна кардіоміопатія» слід розуміти ІХС з встановленими за допомогою методів коронаровентрикулографії: дифузним ураженням коронарних артерій, вираженою дилатацією ЛШ, тотальним зниженням скоротливості міокарда, які супроводжуються клінічними ознаками СН.
  • Термін, по суті, відповідає стану, який був описаний в україно- і російськомовній спеціальній літературі як «ІХС з дифузним кардіосклерозом та СН», що виявляють у осіб похилого віку. Проте діагноз «ішемічна кардіоміопатія» (рубрика I25.5 за МКХ-10) не слід встановлювати без підтвердження спеціальними методами дослідження.
  • За наявності різних ускладнень — як у разі гострих, так і хронічних форм ІХС (розрив серця, тромбоемболії, аритмії та ін.) — останні повинні бути зазначені в діагнозі, але окремо не кодуються.
  • У діагнозі вказують лікарські втручання та час їхнього проведення:
  • АКШ із зазначенням кількості шунтів;
  • транслюмінальна ангіопластика та стентування із зазначенням судин, на яких проводилося втручання;
  • балонна контрапульсація;
  • електрофізіологічні втручання (тимчасова або постійна електрокардіостимуляція, абляція), дефібриляція.
  • Записувати діагнози потрібно в такій послідовності: раптова коронарна смерть з реанімацією, ІМ, ускладнення ІМ, стенокардія, різні форми кардіосклерозу, хронічна аневризма серця, порушення ритму серця й провідності, СН.

Приклади формулювання діагнозів

  • ІХС: стабільна стенокардія напруження II ФК. Стенозуючий атеросклероз передньої міжшлуночкової артерії та правої коронарної артерії (коронарографія — 10.03.1999). Стентування передньої міжшлуночкової артерії (елютинг-стент — 12.03.99). СН I стадії зі збереженою систолічною функцією ЛШ.
  • ІХС: стабільна стенокардія напруження IV ФК. Стенокардія спокою. Постінфарктний кардіосклероз (Q-ІМ передньої стінки ЛШ — 23.05.1999). Хронічна аневризма ЛШ. Повна блокада лівої ніжки пучка Гіса. СН IIБ стадії з систолічною дисфункцією ЛШ.
  • ІХС: нестабільна стенокардія (що прогресує з 20.12.06) III ФК. Постінфарктний кардіосклероз (2.06.1998). АКШ (2 шунти — 12.02.1998). СН I стадії зі збереженою систолічною функцією ЛШ.
  • ІХС: безбольова форма. Шлуночкова екстрасистолічна аритмія (I клас за Лауном). Стенозуючий атеросклероз передньої міжшлуночкової артерії (коронарографія —10.03.1999). СН 0.
  • ІХС: гострий ІМ із зубцем Q (трансмуральний) передньоверхівкового відділу ЛШ (5.07.2006). Гостра лівошлуночкова недостатність (клас III за Killip, 5.07.2006–7.07.2006; клас II за Killip, 8.07.2006–9.07.2006). Гостра аневризма серця. Повна блокада лівої ніжки пучка Гіса (5.07.2006). СН I стадії зі збереженою систолічною функцією ЛШ.

ІХС: гострий повторний ІМ (13.02.2006). Постінфарктний кардіосклероз (ІМ із зубцем Q передньої стінки ЛШ — 23.03.2002). Пароксизмальна форма фібриляції передсердь (пароксизм 13.02.2006, тахісистолічна форма). СН IIА стадії зі збереженою систолічною функцією ЛШ.

ІХС: гострий ІМ із зубцем Q задньобазального та діафрагмального відділів ЛШ (18.05.2006). Гостра AV-блокада (II ступеня — 18.05.2006–20.05.2006; III ступеня — 6.06.2006–9.06.2006). Синдром Дресслера (30.05.2006). Рецидивуючий ІМ (в зоні ураження — 5.06.2006). Тимчасова електрокардіостимуляція (6.06.2006–9.06.2006). СН I стадії зі збереженою систолічною функцією ЛШ.

ІХС: гострий ІМ із зубцем Q передньобокового відділу ЛШ (11.01.2007). Первинна транслюмінальна ангіопластика і стентування (11.01.2007, передньої міжшлуночкової гілки лівої коронарної артерії — 2 стенти, огинаючої гілки лівої коронарної артерії — 1 стент). Гостра лівошлуночкова недостатність (клас IV за Killip — 11.01.2007; клас II за Killip — 12.01.2007–15.01.2007). Стійка мономорфна шлуночкова тахікардія (11.01.2007). Електроімпульсна терапія (11.01.2007). СН IIА стадії зі збереженою систолічною функцією ЛШ.

КЛАСИФІКАЦІЯ ДИСЛІПІДЕМІЙ

На сучасному етапі для характеристики порушень ліпідного спектра крові використовують таку термінологію: дисліпідемія, гіперліпопротеїнемія та гіперліпідемія.

Термін «дисліпідемія» — найбільш широкий, оскільки включає підвищення рівня ліпідів і ліпопротеїнів вище оптимальних значень та/або можливе зниження частини ліпідного спектра, а саме ЛПВЩ або альфа-ліпопротеїнів.

Термін «гіперліпопротеїнемія» означає будь-яке підвищення рівня ліпідів і ліпопротеїнів у плазмі крові вище оптимального рівня.

Термін «гіперліпідемія» — найбільш простий, тому що для його застосування достатньо визначення тільки підвищення рівня ліпідів у крові (ХС і ТГ) вище оптимального рівня.

Для характеристики гіперліпопротеїнемії найбільш уживаними є класифікації ВООЗ (табл. 1.1) і АТР-III (Adult Treatment Pannel-III, табл. 1.2).

Таблиця 1.1

Класифікація гіперліпопротеїнемій за D. Fredrickson (1970)

Фенотип ХС плазми крові ТГ Зміни
ліпопротеїнів
Атерогенність
I В нормі або незначно підвищений Підвищені або в нормі ↑ ХМ Неатерогенний фенотип
ІIа Підвищений У нормі ↑ ЛПНЩ Висока
IIb Підвищений Підвищені ↑ ЛПНЩ і ЛПДНЩ Висока
III Підвищений Підвищені ↑ ЛПНЩ Висока
IV Частіше в нормі Підвищені ↑ ЛПДНЩ Помірна
V У нормі або незначно підвищений Підвищені ↑ ХМ і ЛПДНЩ Низька

↑Підвищення концентрації.

Таблиця 1.2

Класифікація АТР-III (2001), ХС ЛПНЩ, загального ХС, ХС ЛПВЩ і ТГ (мг/дл)/(ммоль/л)

ХС ЛПНП
<100 (<2,6)
100–129 (2,6–3,3)
130–159 (3,4–4,0)
160–189 (4,1–4,8)
≥190 (≥4,9)
Оптимальний
Вище оптимального
Гранично високий
Високий
Дуже високий
Загальний ХС
<200 (<5,2)
200–239 (5,2–6,1)
≥240 (≥6,2)
Бажаний (нормальний)
Гранично високий
Високий
ХС ЛПВЩ
<40 (<1,0)
≥60 (≥1,6)
Низький
Високий
ТГ
<150 (<1,7)
150–199 (1,7–2,2)
200–499 (2,3–4,4)
≥500 (≥4,5)
Нормальний
Гранично високий
Високий
Дуже високий

Діагнози дисліпідемії, гіперліпопротеїнемії й гіперліпідемії не є самостійними, а повинні бути включені в основний клінічний діагноз серцево-судинного захворювання.

Для широкого застосування в клінічному діагнозі пропонується використовувати спрощений варіант класифікації дисліпідемії.

Клінічна класифікація дисліпідемії Українського наукового товариства кардіологів (2007):

  1. Гіперхолестеринемія (відповідає типу IIа за D. Fredrickson).
  2. Комбінована дисліпідемія (відповідає типу IIb і типу III за D. Fredrickson).
  3. Гіпертригліцеридемія (відповідає типу IV за D. Fredrickson).

Відповідно до четвертого перегляду рекомендацій Європейського товариства кардіологів щодо профілактики серцево-судинних захворювань (2007) наступні характеристики ліпідів і ліпопротеїнів вважають оптимальними (табл. 1.3).

Таблиця 1.3

Оптимальні характеристики ліпідів і ліпопротеїнів (Європейське товариство кардіологів, 2007)

Ліпідні
параметри
Значення, ммоль/л Значення,
мг/дл
Загальний ХС
ХС ЛПНЩ
ХС ЛПВЩ
ТГ
<5,0
<3,0
>1,0 (чол.) 1,3 (жін.)
<1,7
<190
<115
>40 (чол.) 50 (жін.)
<150

При цьому для реалізації заходів щодо первинної й вторинної профілактики серцево-судинних ускладнень відповідно до рекомендацій Європейського товариства кардіологів (2007) лікарі повинні орієнтуватися на цільові рівні загального ХС і ХС ЛПНЩ:

  • для загальної популяції цільовий рівень ХС плазми крові повинен становити <5,0 ммоль/л (190 мг/дл), а рівень ХС ЛПНЩ <3 ммоль/л (115 мг/дл );
  • цільові рівні для пацієнтів з ІХС, клінічними проявами серцево-судинних захворювань і пацієнтів із цукровим діабетом: для загального ХС <4,5 ммоль/л (175 мг/дл), при можливості <4,0 ммоль/л (155 мг/дл) і для ХС ЛПНЩ <2,5 ммоль/л (100 мг/дл), при можливості <2,0 ммоль/л (80 мг/дл).

КЛАСИФІКАЦІЯ АГ

АГ, за визначенням Комітету експертів ВООЗ, — це постійно підвищений САТ і/або ДАТ.

Есенціальна гіпертензія (первинна гіпертензія, або гіпертонічна хвороба) — це підвищений АТ за відсутності очевидної причини його підвищення.

Вторинна гіпертензія (симптоматична) — це гіпертензія, причина якої може бути виявлена.

Відповідно до останніх рекомендацій Європейського товариства з вивчення гіпертензії і Європейського товариства кардіологів (2007) виділяють кілька рівнів АТ (табл. 1.4). Відповідно до цієї класифікації АГ — підвищення САТ до 140 мм рт. ст. і вище або ДАТ до 90 мм рт. ст. і вище, якщо таке підвищення є стабільним, тобто підтверджується при повторних вимірах АТ (не менше ніж 2–3 рази у різні дні протягом 4 тиж).

Таблиця 1.4

Класифікація АГ за рівнем АТ

Категорії

CАТ,
мм рт. ст.

ДАТ,
мм рт. ст.

Оптимальний

<120

<80

Нормальний

<130

<85

Високий нормальний

130–139

85–89

АГ

І ступінь (м’яка АГ)

140–159

90–99

ІІ ступінь (помірна АГ)

160–179

100–109

ІІІ ступінь (тяжка АГ)

≥180

≥110

Ізольована систолічна гіпертензія

≥140

<90

Для встановлення стадії АГ застосовують класифікацію за ураженням органів-мішеней. Її прийняли в Україні в 1992 р. згідно з наказом МОЗ України № 206 від 30.12.1992 р. і рекомендують до подальшого застосування згідно з наказом № 247 від 1.08.1998 р. (табл. 1.5).

Таблиця 1.5

Класифікація АГ за ураженням органів-мішеней

Стадія I Об’єктивні ознаки органічних уражень органів-мішеней відсутні
Стадія II Наявність об’єктивних ознак ураження органів-мішеней без симптомів з їх боку або порушення функції. ГЛШ (за даними ЕКГ, ехоКГ, рентгенографії) або генералізоване звуження артерій сітківки, або мікроальбумінурія, або протеїнурія та/чи незначне підвищення концентрації
креатиніну в плазмі крові (у чоловіків 115–133 мкмоль/л або 1,3–1,5 мг/дл, у жінок 107–124 мкмоль/л або 1,2–1,4 мг/дл)
Стадія III

  • Серце
  • Мозок
  • Очне дно
  • Нирки
  • Судини
Наявність об’єктивних ознак ураження органів-мішеней із симптомами з їх боку та порушенням функції:
ІМ
СН IIА–III стадії
Інсульт
Транзиторна ішемічна атака
Гостра гіпертензивна енцефалопатія
Хронічна гіпертензивна енцефалопатія III стадії
Судинна деменція
Крововиливи та ексудати в сітківці з набряком диску зорового нерва або без нього (ці ознаки патогномонічні також для злоякісної фази АГ)
Концентрація креатиніну в плазмі крові у чоловіків >133 мкмоль/л (1,5 мг/дл), у жінок >124 мкмоль/л (1,4 мг/дл) або розрахована клубочкова фільтрація <60 мл/хв/1,73 м2
Розшаровуюча аневризма аорти

Цю класифікацію рекомендується застосовувати для встановлення стадії як гіпертонічної хвороби (есенціальної гіпертензії), так і вторинної гіпертензії. Діагноз формулюють із визначенням її стадії та характеру ураження органів-мішеней.

При формулюванні діагнозу гіпертонічної хвороби II стадії необхідно конкретно вказати, на підставі чого вона встановлюється (наявність ГЛШ, звуження артерій сітківки і т.п.). У хворих з протеїнурією в діагнозі слід вказати на наявність гіпертензивного ураження нирок (якщо відсутня інша причина протеїнурії). Діагноз гіпертонічної хвороби III стадії також необхідно обґрунтувати наявністю СН, перенесеного мозкового інсульту і т.д. (див. класифікацію).

Діагноз гіпертонічної хвороби III стадії за наявності ІМ, інсульту або інших ознак III стадії слід встановлювати лише в тих випадках, коли ці серцево-судинні ускладнення виникають на фоні тривалої гіпертонічної хвороби, яка підтверджується наявністю об’єктивних ознак гіпертензивного ураження органів-мішеней (ГЛШ, генералізоване звуження артерій сітківки та т.п.).

Стратифікація ризику. Максимально корисною для хворого визнана стратегія, що базується на визначенні загального ризику. Під останнім розуміють ризик ускладнень, якого зазнає хворий внаслідок підвищення АТ, а також наявності супутніх серцево-судинних захворювань, ураження органів-мішеней та основних факторів ризику, наведених у табл. 1.6.

Таблиця 1.6

Найбільш важливі фактори, які використовують для оцінки сумарного ризику ускладнень

Основні фактори ризику

  • Вік (у чоловіків >55 років, у жінок >65 років)
  • Тютюнопаління
  • Високий пульсовий АТ
  • Дисліпідемія
  • Серцево-судинні захворювання в молодому віці у членів родини
  • Абдомінальне ожиріння (об’єм талії >102 см у чоловіків і >88 см у жінок)
Ураження органів-мішеней

  • ГЛШ

ЕКГ-критерії: Соколова — Лайона >38 мм,
Корнелльський індекс >2440 мм/мс;
ехоКГ-критерії: індекс маси міокарда ЛШ для чоловіків ≥125 г/м2, для жінок ≥110 г/м2

  • Ультразвукові ознаки потовщення стінок судин (товщина інтими-медії сонної артерії >0,9 мм) або наявність атеросклеротичної бляшки
  • Незначне підвищення концентрації креатиніну (у чоловіків 115–133 мкмоль/л, у жінок 107–124 мкмоль/л)
  • Гомілково-плечовий індекс <0,9
  • Мікроальбумінурія (30–300 мг/24 год, відношення альбумін/креатинін ≥17 мг/г у чоловіків, ≥25 мг/г у жінок)
Супутні захворювання

  • Цукровий діабет

глюкоза плазми крові натще ≥7,0 ммоль/л,
через 2 год після глюкозного навантаження >11,0 ммоль/л

  • Серцево-судинні захворювання:
  • цереброваскулярні захворювання

ішемічний інсульт, крововилив у мозок,
транзиторна ішемічна атака

  • хвороби серця

ІМ, стенокардія, перенесена операція реваскуляризації, СН

  • хвороби нирок

діабетична нефропатія, ниркова недостатність (креатинін сироватки крові в чоловіків >133 мкмоль/л, у жінок >124 мкмоль/л),
протеїнурія (>300 мг/24 год)

  • ураження периферичних артерій
  • тяжка ретинопатія:

геморагії,
ексудати,
набряк диску зорового нерва

Виділяють 5 груп ризику — від 0 до 4 (табл. 1.7). До групи звичайного ризику належать особи з рівнем АТ <140/90 мм рт. ст. без додаткових факторів ризику. Пацієнтів, що мають додатковий (до звичайного) ризик ускладнень, але порівняно невисокий, включили в групу низького додаткового ризику. Її складають особи з рівнем АТ <140/90 мм рт. ст., які мають 1–2 фактори ризику атеросклерозу, а також хворі з м’якою АГ (рівень АТ 140–159/90–99 мм рт. ст.) без додаткових факторів ризику. Підвищення рівня АТ до 160–179/100–109 мм рт. ст. збільшує ймовірність ускладнень, і такі пацієнти вже становлять групу помірного додаткового ризику, якщо в них немає уражень органів-мішеней або супутніх серцево-судинних захворювань. Якщо ж ці фактори є — ризик стає високим або дуже високим.

Таблиця 1.7

Стратифікація ризику для оцінки прогнозу при АГ

Інші фактори
ризику та перебігу
захворювання
АТ (мм рт. ст.)
Нормальний
120-129/80–84
Нормальний високий
130–139/85–89
Ступінь 1
140–159/90–99
Ступінь 2
160–179/100–109
Ступінь 3
≥180 і ≥110
Немає інших
факторів ризику
Середній в популяції (0) Середній в популяції (0) Низький (I) Помірний (II) Високий (III)
1–2 фактори ризику Низький (I) Низький (I) Помірний (II) Помірний (II) Дуже високий (IV)
3 або більше факторів ризику, ураження органів-мішеней,
цукровий діабет або метаболічний синдром
Помірний (II) Високий (III) Високий (III) Високий (III) Дуже високий (IV)
Супутні клінічні ускладнення Високий (III) Дуже високий (IV) Дуже високий (IV) Дуже високий (IV) Дуже високий (IV)

Згідно з Фремінгемськими критеріями терміни «низький», «помірний», «високий» і «дуже високий» ризик означають 10-річну ймовірність розвитку серцево-судинних ускладнень (фатальних і нефатальних) <15, 15–20, 20–30 і >30% відповідно.

З 2003 р. у європейську кардіологічну практику впроваджується ще одна модель оцінки ризику — шкала SCORE (Systematic CОronary Risk Evaluation), що дозволяє передбачати ймовірність появи фатальних серцево-судинних подій протягом 10 років.

Шкала SCORE відповідає такій імовірності фатальних серцево-судинних ускладнень: <4% — низький ризик, 4–5% — помірний, 5–8% — високий і >8% — дуже високий ризик. Прогноз хворого з АГ має бути відображений у його діагнозі. Для цього слід вказати рівень АТ, тобто ступінь гіпертензії, і категорію ризику — 1 (низький ризик), 2 (помірний ризик), 3 (високий ризик) або 4 (дуже високий ризик).

Приклади формулювання діагнозів

З 1999 р. в Україні для статистичного кодування хвороб набула чинності МКХ 10-го перегляду. Далі наведені приклади кодування діагнозів, у яких гіпертонічна хвороба або есенціальна АГ є основним або супутнім захворюванням. Принципи кодування такі: якщо гіпертонічна хвороба або вторинна гіпертензія є супутнім або конкуруючим захворюванням з ІХС (I20–I25), цереброваскулярним захворюванням (I60–I69), захворюванням артерій або артеріол (I70–I77), транзиторною церебральною ішемічною атакою (G45–G46), то кодується ІХС, цереброваскулярне захворювання, транзиторна церебральна ішемічна атака або захворювання артерій або артеріол із додаванням додаткового коду гіпертонічної хвороби (I10) або вторинної гіпертензії (I15). В інших випадках кодується гіпертонічна хвороба: рубрики I10, I11, I11.0, I11.9, I12, I12.9, I13, I13.0, I13.1, I13.2, I13.9.

Підставою для зазначення в діагнозі гіпертензивного серця є наявність электрокардіографічних, рентгенологічних або ультразвукових ознак ГЛШ. Якщо встановлено, що АГ має вторинний характер, спочатку формулюють основний діагноз, а потім відзначають: «вторинна АГ» і вказують її стадію (залежно від ураження органів-мішеней) і ступінь (залежно від рівня АТ). Якщо вторинна АГ є переважаючим синдромом і визначає обмеження працездатності, то діагноз АГ можна вказувати на першому місці.

Приклади формулювання та кодування  діагнозів

  • Гіпертонічна хвороба, I стадія, ступінь 1, ризик 1 (низький). Рубрика за МКХ-10: I10
  • Гіпертонічна хвороба, II стадія, ступінь 3. Гіпертензивне серце (ГЛШ), СН I стадії, II ФК, ризик 4 (дуже високий). Рубрика за МКХ-10: I11.9
  • Гіпертонічна хвороба, II стадія, 2 ступінь. ІХС: стабільна стенокардія напруження, II ФК, СН I стадії, II ФК, ризик 4 (дуже високий). Рубрика за МКХ-10: I20.8, I10
  • Гіпертонічна хвороба, II стадія, 3 ступінь, мікроальбумінурія нирок, ризик 4 (дуже високий). Рубрика за МКХ-10: I12.9
  • Гіпертонічна хвороба, III стадія, 1 ступінь. Гіпертензивне серце, СН IIА стадії (або IIБ, III стадії) із систолічною дисфункцією, III ФК, ризик 4 (дуже високий). Рубрика за МКХ-10: I11.0
  • Гіпертонічна хвороба, III стадія, 2 ступінь. Залишкові явища гострого порушення мозкового кровообігу (вказати судинний басейн, вид інсульту), ризик 4 (дуже високий). Рубрика за МКХ-10: I69.4, I10
  • Гіпертонічна хвороба, III стадія, 3 ступінь. Транзиторна ішемічна атака (вказати судинний басейн), ризик 4 (дуже високий). Рубрика за МКХ-10: G 45.8, I10
  • Гіпертонічна хвороба, III стадія, 3 ступінь, злоякісний перебіг. Гіпертензивна ретинопатія (набряк диска зорового нерва, крововилив у сітківку), ризик 4 (дуже високий). Рубрика за МКХ-10: I10
  • Гіпертонічна хвороба, III стадія, 3 ступінь. Первинний нефросклероз, ХНН 1 ступеня, ризик 4 (дуже високий). Рубрика за МКХ-10: I12.0
  • Сечокам’яна хвороба. Вторинний хронічний пієлонефрит. Вторинна (симптоматична) АГ, III стадія, 3 ступінь. Гіпертензивне серце. Постійна форма фібриляції передсердь. СН IIА стадії зі збереженою систолічною функцією, II ФК, ризик 4 (дуже високий). Рубрика за МКХ-10: I15.1
  • Стеноз правої ниркової артерії. Стан після балонної ангіопластики (січень 2006 р.). Вторинна (симптоматична) АГ, II стадія, 1 ступінь. Гіпертензивне серце, ГЛШ. Монотопна лівошлуночкова екстрасистолія. СН I стадії, II ФК, ризик 3 (високий). Рубрика за МКХ-10: I15.0
  • Аденома правої надниркової залози, первинний гіперальдостеронізм (синдром Конна). Вторинна (симптоматична) АГ, III стадія, 2 ступінь. Залишкові явища ішемічного порушення мозкового кровообігу в басейні лівої сонної артерії (січень, 1999 р.). Правосторонній геміпарез. СН I стадії, II ФК, ризик 4 (дуже високий). Рубрика за МКХ-10: I15.2
  • Феохромоцитома правої надниркової залози. Вторинна АГ, II стадія, 3 ступінь. Гіпертензивне серце. Пароксизми фібриляції передсердь. Неускладнений гіпертензивний криз (2 вересня 2007 р.). СН I стадії, II ФК, ризик 4 (дуже високий). Рубрика за МКХ-10: I15.2
  • Закрита травма голови. Струс головного мозку (15 серпня 2007 р.). Вторинна (симптоматична) АГ, I стадія, 2 ступінь. Неускладнений гіпертензивний криз (20 серпня 2007 р.). Дисліпідемія, ризик 2 (помірний). Рубрика за МКХ-10: I12.0

ЗЛОЯКІСНА АГ

Злоякісна АГ, або злоякісна фаза АГ, — це синдром, що характеризується високим рівнем АТ (як правило, >220/120 мм рт. ст.) із крововиливами та екссудатами в сітківці, часто з набряком зорового нерва. Характерним (але не обов’язковим) є ураження нирок з розвитком уремії.

Злоякісний перебіг найчастіше відзначають при вторинній гіпертензії (в 25% випадків), при гіпертонічній хворобі це ускладнення виявляють в 1–3% випадків. За відсутності адекватного лікування до 1 року доживає лише 10% хворих. Найчастіше пацієнти помирають внаслідок прогресуючої ниркової недостатності, хоча причиною смерті можуть бути серцеві ускладнення або мозкові крововиливи.

Немає чітко окресленого рівня АТ, який характеризував би синдром злоякісної АГ. Найчастіше — це ДАТ вище 130 мм рт. ст. Але в деяких випадках злоякісний перебіг можуть відзначати й при більш низькому тиску. Велике значення має швидкість підвищення АТ. Наприклад, при гіпертензії вагітних злоякісна АГ може розвинутись при відносно невисокому рівні АТ.

ГІПЕРТЕНЗИВНІ КРИЗИ

Гіпертензивний криз — це раптове значне підвищення АТ від нормального або підвищеного рівня, що майже завжди супроводжується появою або посиленням розладів з боку органів-мішеней або вегетативної нервової системи.

Класифікація кризів

Залежно від наявності або відсутності ураження органів-мішеней і необхідності термінового зниження АТ виділяють ускладнені й неускладнені кризи.

Ускладнені гіпертензивні кризи. Перебіг характеризується клінічними ознаками гострого або прогресуючого ураження органів-мішеней: ІМ, інсульт, розшаровуюча аневризма аорти, нестабільна стенокардія, гостра недостатність ЛШ та ін. (табл. 1.8).

Таблиця 1.8

Ускладнені гіпертензивні кризи

  1. ІМ
  2. Інсульт
  3. Гостра розшаровуюча аневризма аорти
  4. Гостра недостатність ЛШ
  5. Нестабільна стенокардія
  6. Аритмії (пароксизми тахікардії, миготливої тахіаритмії, шлуночкова екстрасистолія високих градацій)
  7. Транзиторна ішемічна атака
  8. Еклампсія
  9. Гостра гіпертензивна енцефалопатія
  10. Кровотеча

Такі кризи завжди супроводжуються появою або збільшенням вираженості симптомів з боку органів-мішеней. Вони становлять загрозу для життя хворого й вимагають зниження АТ в період від декількох хвилин до 1 год. Лікування здійснюється в умовах палати інтенсивної терапії із застосуванням парентерального введення антигіпертензивних препаратів. До цієї категорії відносять також випадки значного підвищення АТ, коли загроза для життя виникає не через ураження органів-мішеней, а через кровотечу, найчастіше — у післяопераційний період.

Неускладнені гіпертензивні кризи характеризуються відсутністю клінічних ознак гострого або прогресуючого ураження органів-мішеней, проте вони становлять потенційну загрозу для життя хворого, оскільки несвоєчасне надання допомоги може призвести до виникнення ускладнень і смерті. Такі кризи супроводжуються, як правило, появою або збільшенням вираженості симптомів з боку органів-мішеней (інтенсивним головним болем, болем в ділянці серця, екстрасистолією) або з боку вегетативної нервової системи (вегетативно-судинні порушення, тремор, часте сечовипускання).

Залежно від того, які органи є джерелом симптомів, виділяють церебральні та кардіальні неускладнені кризи (табл. 1.9). Гіпоталамічні пароксизми (за старою термінологією — діенцефально-вегетативні кризи) є проявом церебрального кризу. Підвищення САТ до 240 мм рт. ст. або ДАТ до 140 мм рт. ст. варто також розцінювати як гіпертензивний криз незалежно від того, з’явилися симптоми з боку органів-мішеней або ще ні, оскільки для кожного хворого воно небезпечне. Загрозливим є також значне підвищення тиску в ранній післяопераційний період через ризик кровотечі.

Таблиця 1.9

Heускладнені гіпертензивні кризи

  1. Церебральний неускладнений криз
  2. Кардіальний неускладнений криз
  3. Підвищення САТ до 240 мм рт. ст. або ДАТ до 140 мм рт. ст.
  4. Значне підвищення АТ в ранній післяопераційний період

Всі ці клінічні прояви вимагають зниження АТ протягом декількох годин. Госпіталізація не обов’язкова. Лікування здійснюється шляхом перорального прийому антигіпертензивних препаратів або в/м ін’єкцій.

КЛАСИФІКАЦІЯ КАРДІОМІОПАТІЙ, Міокардиту, Перикардиту, інфекційного ендокардиту

На VI Національному конгресі кардіологів України (Київ, 2000 р.) прийняті та рекомендовані наступні класифікації.

Класифікація кардіоміопатій:

I. Етіологічна характеристика

  • ДКМП — I42.0.
  • ГКМП (обструктивна — I42.1, необструктивна — I42.2).
  • Рестриктивна кардіоміопатія — I42.3–5.
  • Алкогольна кардіоміопатія — I42.6.
  • Кардіоміопатія, зумовлена впливом лікарських засобів та інших зовнішніх факторів, — I42.7.
  • Аритмогенна кардіоміопатія ПШ — I42.8.
  • Кардіоміопатії при хворобах, класифікованих в інших рубриках[1], — I43 (системні захворювання, м’язові дистрофії, нейром’язові порушення, перипартальні).
  • Кардіоміопатія при інфекційних і паразитарних хворобах, у тому числі дифтерії — I43.0.
  • Метаболічна кардіоміопатія[2] — I43.1, I43.2, I43.8.

II. Клінічний варіант: аритмія, кардіалгія та ін.

III. СН (0–III стадія, I–IV ФК).

Класифікація міокардиту, в основу якої покладена термінологія, що відповідає МКХ-10, з доповненнями до клінічного застосування:

Варіанти перебігу:

  • блискавичний
  • гострий – І40
  • підгострий –І40.10
  • хронічний – І51.4
  • міокардіофіброз – І51.4

Етіологія:

  • з встановленою етіологією I40, I41 (інфекційний — I40, бактеріальний — I41.0, вірусний — I41.1, паразитарний — I41.2, при інших хворобах — I41.8);
  • неуточнений — I40.9.

Поширеність:

  • вогнищевий — I40.1
  • дифузний — I40.8.

Характер перебігу:

  • легкий
  • середньої важкості
  • важкий

Ускладнення: порушення серцевого ритму і провідності, тромбоемболії та ін.

СН (0–III стадія, I–IV ФК).

Класифікація перикардиту:

I. Етіологічна характеристика

  • Перикардит при бактеріальних інфекціях I32.01 ;
  • Перикардит при інфекційних і паразитарних хворобах I32.1;
  • Перикардит при інших хворобах I32.8[3];
  • Перикардит неуточнений I32.9.

II. Патогенетичні та морфологічні варіанти:

  • Хронічний адгезивний I31.0;
  • Хронічний констриктивний I31.1, у тому числі кальциноз перикарду;
  • Гемоперикард I31.2;
  • Перикардіальний випіт (незапальний) — гідроперикард I31.3, у тому числі хілоперикард.

III. Характер перебігу: гострий, хронічний, прогресуючий

IV. Оцінка ступеня вираженості перикардіального випоту за даними ультразвукових та інших методів дослідження (незначна, середня, значна)

V. СН (0–III стадія, I–IV ФК).

Класифікація інфекційного ендокардиту:

Ендокардит — I39[4]

I. Активність процесу: активний, неактивний

II. Ендокардит нативних клапанів:

1) первинний;

2) вторинний (набута вада серця, вроджена вада серця, травма, сторонні предмети).

III. Ендокардит протезованого клапана

IV. Локалізація: аортальний клапан, мітральний клапан, тристулковий клапан, клапан ЛА, ендокард передсердь або шлуночків

V. Збудник (грампозитивні, грамнегативні мікроорганізми, L-форми бактерій, рикетсії, гриби)

VI. Ускладнення

VII. СН (0–III стадія, I–IV ФК).

Приклади формулювання діагнозів

Кардіоміопатії

  • ДКМП, постійна форма фібриляції передсердь, тахісистолічна форма, екстрасистолічна аритмія, рецидивуюча тромбоемболія дрібних гілок ЛА, СН IIБ стадії із систолічною дисфункцією ЛШ, III ФК.
  • ГКМП, обструктивна форма, кардіалгія, пароксизмальна форма передсердної тахікардії, СН IIА стадії зі збереженою систолічною функцією ЛШ, II ФК.
  • Дифузійний токсичний зоб II ступеня, метаболічна кардіоміопатія, синусова тахікардія, шлуночкова екстрасистолічна аритмія, СН IIА стадії зі збереженою систолічною функцією ЛШ, II ФК.
  • Метаболічна (адріаміцинова) кардіоміопатія, повна блокада лівої ніжки пучка Гіса, синусова тахікардія, шлуночкова екстрасистолічна аритмія, СН IIБ стадії із систолічною дисфункцією ЛШ, II ФК.

Міокардит

  • Гострий вірусний (постгрипозний) вогнищевий міокардит, легкий перебіг, AV-блокада I ступеня, синусова тахікардія, СН I стадії, I ФК.
  • Хронічний дифузний міокардит неуточненої етіології, тяжкий перебіг, персистуюча форма фібриляції передсердь, тахісистолічний варіант, СН IIБ стадії із систолічною дисфункцією ЛШ, III ФК.
  • Міокардіофіброз, шлуночкова екстрасистолічна аритмія, СН I стадії, I ФК.

Перикардит

  • Гострий бактеріальний (стафілококовий) перикардит, середній ступінь вираженості перикардіального випоту, СН IIА стадії зі збереженою систолічною функцією ЛШ, II ФК.
  • Хронічний констриктивний (невстановленої етіології) перикардит, прогресуючий перебіг, значний ступінь вираженості перикардіального випоту, СН IIБ стадії зі збереженою систолічною функцією ЛШ, III ФК.

Інфекційний ендокардит

  • Первинний інфекційний ендокардит аортального клапана стафілококової етіології, активна фаза, помірна аортальна недостатність, СН IIА стадії із систолічною дисфункцією ЛШ, III ФК.
  • Вторинний інфекційний ендокардит протезованого аортального клапана, активна фаза, тяжка аортальна недостатність, СН IIА стадії із систолічною дисфункцією ЛШ, III ФК.
  • Первинний інфекційний ендокардит мітрального й тристулкового клапанів, неактивна фаза, постійна форма фібриляції передсердь, тахісистолічна форма, шлуночкова екстрасистолічна аритмія, СН IIБ стадії із систолічною дисфункцією ЛШ, III ФК.

КЛАСИФІКАЦІЯ НАбутих ВАД СЕРЦЯ

Залежно від локалізації ураження виділяють набуті вади мітрального, аортального та тристулкового клапанів. Незважаючи на казуїстичну рідкість набутих вад клапана ЛА, вони також знайшли відображення в МКХ-10.

Вади серця вважають комбінованими за наявності стенозу та недостатності одного клапана та сполученими при ураженні декількох клапанів. З огляду на клінічний перебіг та хірургічну тактику, ураження кожного з клапанів доцільно розглядати залежно від переважання стенозу або недостатності.

1. Ізольований стеноз або комбінована вада з переважанням стенозу.

Хірургічна тактика в цих випадках однакова, а діагностика невеликої супутньої недостатності клапана на фоні стенозу нерідко утруднена.

2. Комбіновані вади без чіткої переваги.

У таких випадках за клініко-інструментальними даними визначають як стеноз, так і недостатність клапана, причому питання про показання до клапанзберігаючої операції або протезування клапана вирішують індивідуально.

3. Ізольована недостатність або комбінована вада із перевагою недостатності.

За наявності показань до операції в більшості хворих здійснюється протезування клапана, а в певної частини пацієнтів — різні варіанти пластичних операцій.

I. Етіологія: ревматична; неревматична (з уточненням)

II. Локалізація (клапан): мітральний; аортальний; тристулковий; ЛА

III. Характер ураження клапана: стеноз; недостатність; комбінована вада

IV. Ступінь вади

V. СН (0–ІІІ стадія, I–IV ФК)

Мітральний стеноз:

  • I05.0 — ревматичний;
  • I34.2 — неревматичний (з уточненням етіології).

Мітральна недостатність:

  • I05.1 — ревматична;
  • I34.0 — неревматична (з уточненням етіології).

I05.2 — комбінована ревматична мітральна вада:

  • з переважанням стенозу;
  • з переважанням недостатності;
  • без явної переваги.

I34.1 — пролапс мітрального клапана

Аортальний стеноз:

  • I06.0 — ревматичний;
  • I35.0 — неревматичний (з уточненням етіології).

Аортальна недостатність:

  • I06.1 — ревматична;
  • I35.1 — неревматична (з уточненням етіології).

Комбінована аортальна вада:

  • I06.2 — ревматична;
  • I35.2 — неревматична (з уточненням етіології);
  • з переважанням стенозу;
  • з переважанням недостатності;
  • без явної переваги.

Трикуспідальний стеноз:

  • I07.0 — ревматичний;
  • I36.0 — неревматичний (з уточненням етіології).

Трикуспідальна недостатність:

  • I07.1 — ревматична;
  • I36.1 — неревматична (з уточненням етіології).

Комбінована вада трикуспідального клапана:

  • I07.2 — ревматична;
  • I36.2 — неревматична (з уточненням етіології).

I37.0 — клапанний стеноз ЛА

I37.1 — недостатність клапана ЛА

I37.2 — комбінована вада клапана ЛА

Поєднані вади серця:

  • I08.0 — мітрально-аортальна;
  • I08.1 — мітрально-трикуспідальна;
  • I08.2 — аортально-трикуспідальна;
  • I08.3 — мітрально-аортально- трикуспідальна (з розшифровкою; див. формулювання діагнозу)[5] .

Приклади формулювання діагнозів

Набуті вади серця

  • Хронічна ревматична хвороба серця, активність I ступеня, комбінована мітральна вада серця з переважанням стенозу, постійна форма фібриляції передсердь, СН IIБ стадії із систолічною дисфункцією ЛШ, III ФК.
  • Хронічна ревматична хвороба серця, активність I ступеня, поєднана мітрально- аортальна вада серця: аортальний стеноз, мітральна недостатність, шлуночкова екстрасистолічна аритмія, СН IIА стадії зі збереженою систолічною функцією ЛШ, II ФК.
  • ІХС, стенокардія напруження II ФК, кардіосклероз, помірний аортальний стеноз, СН IIА стадії зі збереженою систолічною функцією ЛШ, II ФК.

КЛАСИФІКАЦІЯ ПОРУШЕНЬ РИТМУ та ПРОВІДНОСТІ СЕРЦЯ

ПОРУШЕННЯ УТВОРЕННЯ ІМПУЛЬСУ (ІЗ зазначенням РУБРИК за МКХ 10-го ПЕРЕГЛЯДУ)

I49.8 — порушення синусового ритму

  • синусова тахікардія (більше 90 комплексів за хвилину);
  • синусова брадикардія (менше 60 комплексів за хвилину);
  • синусова аритмія.

I45.5 — зупинка (відмова) синусного вузла

I49.8 — комплекси та ритми, що вислизають:

  • передсердні:
  • повільні;
  • прискорені;
  • із AV-з’єднання:
  • повільні;
  • прискорені;
  • шлуночкові:
  • повільні;
  • прискорені.

I45.8 — AV-дисоціації

I49.8 — міграція надшлуночкового водія ритму.

Екстрасистолія (згідно з МКХ-10 — передчасна деполяризація):

I49.1 — передсердна;

I49.2 — передсердно-шлуночкова (AV);

I49.3 — шлуночкова;

  • одиночна (до 30 ектопічних комплексів на годину);
  • часта (30 і більше ектопічних комплексів на годину);
  • алоритмія (бі-, три-, квадригемінія);
  • поліморфна;
  • парна;
  • рання (R на Т).

I47.1 — тахікардії

  • реципрокні:
  • хронічні;
  • пароксизмальні;
  • вогнищеві (ектопічні):
  • хронічні;
  • пароксизмальні.

Надшлуночкові тахікардії:

  • сино-передсердна (синоатріальна);
  • передсердна (атріальна);
  • предсердно-шлуночкова (AV);
  • вузлова:
  • звичайного типу;
  • незвичайного типу;
  • з додатковими шляхами проведення:
  • ортодромна;
  • -антидромна.

Шлуночкові тахікардії:

  • I47.2 — нестійка (від 3 шлуночкових комплексів до 30 с):
  • мономорфна;
  • поліморфна;
  • I47.2 — стійка (більше 30 с):
  • мономорфна;
  • поліморфна;
  • I47.0 — постійно-зворотна:
  • мономорфна;
  • поліморфна.

I48 — фібриляція і тріпотіння передсердь:

  • пароксизм, що вперше виник:
  • брадисистолічний варіант (частота шлуночкових скорочень менше 60 уд./хв);
  • тахісистолічний варіант (частота шлуночкових скорочень більше 90 уд./хв);
  • пароксизмальна (ритм відновлюється самостійно в межах 48 год):
  • брадисистолічний варіант (частота шлуночкових скорочень менше 60 уд./хв);
  • тахісистолічний варіант (частота шлуночкових скорочень більше 90 уд./хв);
  • персистуюча (коли для відновлення синусового ритму необхідне втручання):
  • брадисистолічний варіант (частота шлуночкових скорочень менш 60 уд./хв);
  • тахісистолічний варіант (частота шлуночкових скорочень більше 90 уд./хв);
  • постійна (коли синусовий ритм відновити неможливо або недоцільно):
  • брадисистолічний варіант (частота шлуночкових скорочень менше 60 уд./хв);
  • тахісистолічний варіант (частота шлуночкових скорочень більше 90 уд./хв).

I49.0 — фібриляція і тріпотіння шлуночків.

I45.5 — порушення проведення імпульсу

  • Синоаурикулярні блокади;
  • AV-блокади:
  • I44.0 — I ступеня;
  • I44.1 — II ступеня:
  • I типу;
  • II типу
  • I44.2 — III ступеня.
  • Внутрішньошлуночкові блокади

Однопучкові блокади:

  • I45.0 — блокада правої ніжки пучка Гіса;
  • I44.4 — блокада передньої гілки лівої ніжки пучка Гіса;
  • I44.5 — блокада задньої гілки лівої ніжки пучка Гіса:
  • постійна;
  • минуща.

I45.2 Двопучкові блокади:

  • блокада лівої ніжки пучка Гіса;
  • блокада правої ніжки пучка Гіса і передньоверхнього розгалуження лівої ніжки пучка Гіса;
  • блокада правої ніжки пучка Гіса і задньонижнього розгалуження лівої ніжки пучка Гіса.

I45.3 Трипучкові блокади

КОМБІНОВАНІ ПОРУШЕННЯ УТВОРЕННЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ ІМПУЛЬСУ

I49.4 — парасистолія:

  • передсердна;
  • з AV-з’єднання;
  • шлуночкова.

ЗАХВОРЮВАННЯ, СИНДРОМИ ТА ФЕНОМЕНИ

I49.8 — ідіопатичні форми аритмій;

  • синдроми і ЕКГ-феномени передчасного порушення шлуночків:
  • WPW-синдром;
  • синдром укороченого інтервалу P–R (Лауна — Ганонга — Лівайна).
  • Синдром ранньої реполяризації шлуночків
  • Синдром подовженого інтервалу Q–T:
  • вроджений;
  • набутий.
  • Аритмогенна дисплазія ПШ
  • Синдром Бругада

I49.5 — синдром слабкості синусного вузла

I46.9 — синдром Морганьї — Адамса — Стокса

I49.0 — синдром Фредеріка

I46.1 — раптова серцева смерть (аритмічна) (смерть, що настала протягом 1 год після появи перших симптомів захворювання або істотного погіршення стану хворого на фоні стабільного хронічного перебігу захворювання):

  • з відновленням серцевої діяльності:
  • фібриляція шлуночків;
  • асистолія;
  • електромеханічна дисоціація (вказується за можливості).
  • раптова серцева смерть (незворотна):
  • фібриляція шлуночків;
  • асистолія;
  • електромеханічна дисоціація (вказується по можливості);
  • зупинка серця (смерть, що настала більш ніж через 1 год після появи або збільшення вираженості симптомів захворювання):
  • 146.0 — з відновленням серцевої діяльності;
  • 146.9 — зупинка серця незворотна.

АРИТМІЇ ПРИ НОРМАЛЬНІЙ чи ПОРУШЕНІЙ ФУНКЦІЇ КАРДІОСТИМУЛЯТОРІВ РІЗНОГО ТИПУ

У діагнозі слід вказати кардіохірургічне втручання і пристрої, які використали для лікування аритмій і порушень провідності серця (із зазначенням методу і дати втручання) — катетерні (радіочастотні та інші) деструкції, імплантації водіїв ритму та кардіовертерів-дефібриляторів, проведення кардіоверсії або дефібриляції (відзначається дата останньої) та інше.

Приклади клінічних діагнозів

  1. ІХС: стабільна стенокардія напруження I ФК, атеросклеротичний кардіосклероз, нестійка поліморфна лівошлуночкова тахікардія, СН I стадії зі збереженою систолічною функцією ЛШ.
  2. Міокардіофіброз, передсердно- шлуночкова вузлова пароксизмальна реципрокна тахікардія (звичайна). СН 0 стадії.
  3. WPW-синдром, передсердно-шлуночкова пароксизмальна реципрокна ортодромна тахікардія. СН 0 стадії.
  4. ІХС: постінфарктний кардіосклероз (ІМ із зубцем Q передньої стінки ЛШ 23.10.2006 р.), постійна блокада лівої ніжки пучка Гіса, СН IIА стадії із систолічною дисфункцією ЛШ III ФК за NYHA.
  5. Синдром подовженого інтервалу Q–T, пароксизмальна поліморфна шлуночкова тахікардія, синкопальний стан. СН 0 стадії.

КЛАСИФІКАЦІЯ ХСН

Основні терміни

  • Клінічна стадія СН
  • Варіант СН
  • ФК пацієнта

Рубрики за МКХ-10: I50, I50.0, I50.9

  • Клінічні стадії: I; IIА; IIБ; III.

СН I, СН IIА; СН IIБ; СН III відповідають критеріям I, IIА, IIБ і III стадій хронічної недостатності кровообігу за класифікацією М.Д. Стражеска і В.X. Василенка (1935 р.):

I — початкова недостатність кровообігу; відзначають тільки при фізичному навантаженні (задишка, тахікардія, стомлюваність); у спокої гемодинаміка і функції органів не порушені;

II — виражена тривала недостатність кровообігу; порушення гемодинаміки (застій у малому і великому колі кровообігу й т.п.), наявність порушення функції органів і обміну речовин у спокої;

  • період А — початок стадії, порушення гемодинаміки виражене помірно; відзначають порушення функції серця або тільки деяких його відділів;
  • період Б — кінець тривалої стадії: глибокі порушення гемодинаміки, страждає вся серцево-судинна система;

III — кінцева, дистрофічна недостатність кровообігу; тяжке порушення гемодинаміки, стійкі зміни обміну речовин і функцій органів, незворотні зміни структури тканин і органів.

Варіанти СН:

  • Із систолічною дисфункцією ЛШ: ФВ ЛШ 45% і менше;
  • Із збереженою систолічною функцією ЛШ: ФВ ЛШ більше 45%.

ФК пацієнтів за критеріями NYHA

I ФК — пацієнти із хворобою серця, в яких виконання звичайних фізичних навантажень не викликає задишки, втоми або серцебиття;

II ФК — пацієнти із хворобою серця і помірним обмеженням фізичної активності. Задишку, втому, серцебиття виявляють при виконанні звичайних фізичних навантажень;

III ФК — пацієнти із хворобою серця і вираженим обмеженням фізичної активності. У стані спокою скарги відсутні, але навіть при незначних фізичних навантаженнях виникають задишка, втома, серцебиття;

IV ФК — пацієнти із хворобою серця, у яких будь-який рівень фізичної активності викликає вищевказані суб’єктивні симптоми. Останні виникають також у стані спокою.

Примітки: Стадія СН відображає етап клінічної еволюції даного синдрому, тоді як ФК пацієнта є динамічною характеристикою, що може змінюватися під впливом лікування (табл. 1.10); визначення варіантів СН (із систолічною дисфункцією або зі збереженою систолічною функцією ЛШ) можливе лише за наявності відповідних даних ехоКГ-дослідження.

Таблиця 1.10

Орієнтовна відповідність клінічних стадій СН і ФК

Стадія СН ФК пацієнта
I II (на фоні адекватного лікування – I ФК)
IIА III (на фоні адекватного лікування — II,
іноді I)
IIБ IV (на фоні адекватного лікування — III, іноді II)
III IV (іноді на фоні адекватного лікування – III)

Приклади формулювання клінічних діагнозів

  • Попередній або клінічний діагноз — ІХС: постінфарктний кардіосклероз (ІМ із зубцем Q передньої стінки ЛШ 10.02.2003 р.), хронічна аневризма передньоперетинкового відділу ЛШ, СН IIА стадії із систолічною дисфункцією ЛШ, III ФК.
    Заключний діагноз (після лікування): такий самий; II ФК.
  • ДКМП, постійна форма фібриляції передсердь. СН IIБ стадії із систолічною дисфункцією ЛШ, IV ФК. Заключний діагноз: такий самий; III ФК.
  • ІХС: стабільна стенокардія напруження, II ФК, постінфарктний кардіосклероз, СН I стадії зі збереженою систолічною функцією ЛШ (якщо у хворого відзначають стабільну стенокардію напруження, то в діагнозі вказують тільки ФК останньої, ФК ХСН не наводять) . Заключний діагноз: такий самий.
  • Гіпертонічна хвороба III стадії, гіпертензивне серце. СН IIА стадії зі збереженою систолічною функцією ЛШ, III ФК. Заключний діагноз: такий самий; II ФК.
  • ГКМП, обструктивна форма, СН IIА стадії зі збереженою систолічною функцією ЛШ, III ФК. Заключний діагноз: такий самий; II ФК.
  • Ревматизм, активність I ступеня, ревмокардит, комбінована аортальна вада серця з переважанням недостатності IV стадії, СН IIА стадії зі збереженою систолічною функцією ЛШ, III ФК. Заключний діагноз: такий самий; III ФК.
  • Ревматизм, активність I ступеня, ревмокардит, мітральний стеноз IV стадії, трикуспідальна недостатність, СН IIБ стадії зі збереженою систолічною функцією ЛШ, IV ФК. Заключний діагноз: такий самий; III ФК.
  • Гіпертонічна хвороба III стадії, ГЛШ, ІХС: постінфарктний кардіосклероз, постійна форма фібриляції передсердь, СН IIБ стадії із систолічною дисфункцією ЛШ, IV ФК. Заключний діагноз: такий самий; III ФК.

КЛАСИФІКАЦІЯ НЦД

Рубрика за МКХ-10: F45.3

1. НЦД за кардіальним типом

Варіанти:

  • кардіалгічний;
  • аритмічний.

2. НЦД за гіпертензивним типом

3. НЦД за гіпотензивним типом

4. НЦД за змішаним типом

Приклади формулювання діагнозів

1. НЦД за кардіальним типом, аритмічний варіант, шлуночкова екстрасистолічна аритмія. СН 0 стадії (І ФК).

2. НЦД за гіпертонічним типом. СН 0 стадії (І ФК).

Дата добавления: 03.06.2019 г. Версия для печати

Developed by Maxim Levchenko