Хвороба котячої подряпини — це захворювання, яке викликає внутрішньоклітинна грамнегативна паличка Bartonella henselae. Збудник цього патологічного стану уражує лімфатичні вузли, що дренують ділянку, де сталася подряпина або укус кішки, викликаючи регіонарну лімфаденопатію.
Також захворювання називається «феліноз», або «доброякісний лімфоретикульоз». Найчастіше настає спонтанне одужання протягом 2–4 тиж. Більш тяжка та дисемінована форма захворювання може розвиватися як у імунокомпетентних, так і у осіб з ослабленим імунітетом.
Хворобу котячої подряпини слід враховувати при диференційній діагностиці будь-якої гострої, підгострої або хронічної лімфаденопатії.
Основним етіологічним агентом фелінозу є B. henselae — внутрішньоклітинна грамнегативна паличка. Інфекція уражує лімфатичні вузли, що дренують ділянку зараження. Інфікування може статися через подряпину, укус чи попадання через пошкоджену рану слини молодої кішки. Кішка є переносником збудника.
При гістологічному дослідженні лімфатичних вузлів характерні гранульоми, що класично є з мікроабсцесами в центрі поразки.
Хворіють переважно діти.
Інкубаційний період може становити від 1 тиж до 1 міс.
Захворювання зазвичай починає розвиватися гостро, з підвищення температури тіла до фебрильних або підвищених фебрильних значень, збільшення та болісності лімфовузлів та грипоподібного синдрому.
Можлива одиночна або множинна лімфаденопатія, розмір лімфовузлів зазвичай становить 1–5 см у діаметрі. Шкіра над ураженими лімфовузлами гіперемована. Уражаються лімфатичні вузли проксимальніше місця проникнення інфекції. Часто це пахвові, епітрохлеарні, шийні, надключичні або підщелепні лімфатичні вузли. Уражені лімфатичні вузли збільшуються і стають болісними протягом 1–2 тиж. Лімфаденопатія зазвичай зберігається в діапазоні 1–4 міс: у неускладнених випадках зворотний розвиток лімфаденопатії починається на 2–3-й тиж патологічного стану і закінчується до 4–8 тиж. Хвороба котячих подряпин також є частою причиною хронічної лімфаденопатії, яка може поширюватися за межі місця проникнення мікроорганізму.
Можливе нагноєння уражених лімфовузлів, у разі якщо після дренування лімфатичного вузла виділяється густий гній, а лімфатичний вузол у подальшому може склерозуватися.
Можливі ускладнення, насамперед у осіб із ослабленим імунітетом та імунодефіцитом, а також у маленьких дітей та осіб похилого віку.
У такому разі уражуються шкіра, внутрішні органи, віддалені лімфатичні вузли, очі та центральна нервова система.
У більшості хворих біля вхідних воріт інфекції відмічається гіперемована папула, рідше — виразка чи інфільтрований або гіперемований слід від укусу чи подряпини. Первинний афект розвивається до збільшення лімфовузлів. Шкірні прояви також можуть включати:
Ці ураження зазвичай зберігаються від 1 до 3 тиж, але можуть тривати місяцями.
При ураженні печінки та селезінки характерна лихоманка, ненавмисна втрата маси тіла, біль у животі, можуть бути підвищені рівні С-реактивного протеїну та функціональні проби печінки.
Хвороба котячих подряпин є причиною до 30% випадків гарячки неясного генезу у дітей.
Можливий розвиток артриту.
Діагноз встановлюється на підставі збору анамнезу (контакту з кішками, вказівки на недавню травму, отриману від кішки) та характерної клінічної картини.
Серологічне тестування (імуноферментний аналіз) може підтвердити діагноз, проте негативні серологічні тести не виключають діагноз.
Не всі лабораторії проводять аналізи на феліноз. Де здати аналіз на феліноз у вашому місті підкаже лікар-інфекціоніст.
У легких випадках показаний підтримувальний догляд, що включає застосування жарознижувальних та протизапальних препаратів (парацетамолу, ібупрофену), а також теплих компресів.
Застосування антибіотика — основа лікування фелінозу. При легкому та середньому ступені тяжкості імунокомпетентним пацієнтам може бути показаний курс азитроміцину. Доза азитроміцину становить 10 мг/кг маси тіла у 1-шу добу та 5 мг/кг маси тіла на 2–5 добу. Особи з масою тіла ≥45 кг можуть отримувати дорослу (максимальну) дозу 500 мг у 1-шу добу і 250 мг на 2–5 добу.
При тяжкому дисемінованому перебігу захворювання показані рифампіцин, триметоприм-сульфізоксазол та ципрофлоксацин.
Хворим на феліноз можуть бути рекомендовані консультації інфекціоніста, невролога, хірурга, офтальмолога та терапевта.
До диференційного діагнозу належать різні захворювання, при яких фіксують гостру, підгостру та хронічну лімфаденопатію, наприклад:
Специфічної профілактики цього захворювання не розроблено.
У пацієнтів з ураженням периферичної або центральної нервової систем може розвинутися неврологічний дефіцит, який може зберігатися після лікування.
Офтальмологічні ускладнення:
Неврологічні ускладнення фелінозу: