Кетонал® форте таблетки, вкриті плівковою оболонкою 100 мг блістер, №10 Лікарський препарат

фармакодинаміка. Кетопрофен є НПЗП, що чинить анальгезивну, протизапальну та жарознижувальну дію. При запаленні кетопрофен інгібує синтез простагландинів і лейкотрієнів, гальмуючи активність ЦОГ та частково — ліпооксигенази, також він інгібує синтез брадикініну і стабілізує лізосомальні мембрани.
Виявляє центральний та периферичний знеболювальний ефект та усуває прояви симптомів запально-дегенеративних захворювань опорно-рухового апарату.
У жінок кетопрофен зменшує вираженість симптомів первинної дисменореї внаслідок інгібування синтезу простагландинів.
Фармакокінетика
Абсорбція. Після перорального застосування швидко всмоктується у ШКТ. Після прийому дози 100 мг C_max кетопрофену у плазмі крові (10,4 мкг/мл) досягається приблизно через 1,5 год. Біодоступність кетопрофену становить 90% і прямо пропорційна дозі, що застосовується.
Розподіл. Ступінь зв’язування з білками — 99%. Об’єм розподілу — 0,1–0,2 л/кг маси тіла. Кетопрофен проникає в синовіальну рідину. Через 3 год після введення 100 мг кетопрофену його концентрація в плазмі крові становить близько 3 мкг/мл, а концентрація в синовіальній рідині — 1,5 мкг/мл. Хоча концентрація кетопрофену в синовіальній рідині є дещо нижчою, ніж у плазмі крові, вона стабільніша (зберігається до 30 год), тому больовий синдром та скутість суглобів зменшуються на тривалий час. Стабільна концентрація кетопрофену у плазмі крові досягається впродовж 24 год після прийому пероральних форм. Фармакокінетика кетопрофену не залежить від віку пацієнта. Кумуляція кетопрофену в тканинах не виявлена.
Метаболізм і виведення. Кетопрофен інтенсивно метаболізується в печінці за допомогою мікросомальних ферментів. З організму виводиться у вигляді кон’югату з глюкуроновою кислотою. Т_½ становить 2 год. До 80% введеної дози кетопрофену виводиться із сечею, зазвичай (понад 90%) у вигляді глюкуроніду, близько 10 % — із калом.
У пацієнтів з порушеннями функції нирок виведення кетопрофену сповільнене, Т_½ збільшується на 1 год. У пацієнтів з порушеннями функції печінки кетопрофен може накопичуватися у тканинах. У пацієнтів старшого віку метаболізм і виведення кетопрофену сповільнюються, однак це має клінічне значення тільки при порушенні функції нирок.

захворювання суглобів: ревматоїдний артрит; серонегативні спондилоартрити (анкілозуючий спондилоартрит, псоріатичний артрит, реактивний артрит); подагра, псевдоподагра; остеоартрит; позасуглобовий ревматизм (тендиніт, бурсит, капсуліт плечового суглоба);
больовий синдром: люмбаго, посттравматичний біль у суглобах, м’язах; альгодисменорея.

дози підбирати індивідуально, залежно від стану пацієнта і його реакції на лікування.
Рекомендована доза для дорослих — по 1 таблетці 2 рази на добу.
Рекомендована доза при ревматоїдному артриті та остеоартриті — по 1 таблетці 2 рази на добу.
Рекомендована доза при болю слабкої, помірної вираженості і дисменореї — по 1 таблетці 1 раз на добу.
Тривалість терапії залежить від ступеня тяжкості і перебігу захворювання, однак побічні ефекти можуть бути мінімізовані при застосуванні мінімальної ефективної дози протягом якомога більш короткого часу.
Максимальна добова доза кетопрофену становить 200 мг.
Таблетки Кетонал^® Форте можна застосовувати в комбінації з супозиторіями Кетонал^® за такою схемою: по 1 таблетці вранці та по 1 супозиторію (100 мг) ввечері. При комбінованому призначенні різних форм препарату (капсули, таблетки, супозиторії, р-н для ін’єкцій) загальна добова доза не має перевищувати 200 мг.
Таблетки приймають під час їди, запиваючи водою. Таблетки слід ковтати цілими, не розжовуючи.
Для запобігання негативному впливу кетопрофену на слизову оболонку органів ШКТ можна одночасно приймати антацидні засоби.
Діти. У дітей препарат не застосовувати.

підвищена чутливість до кетопрофену або допоміжних речовин препарату, протипоказаний пацієнтам, у яких застосування кетопрофену, ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗП провокує бронхоспазм, астматичні напади, кропив’янку, ангіоневротичний набряк, гострий риніт або інші алергічні реакції.
Тяжка серцева недостатність; лікування періопераційного болю при проведенні операції з аортокоронарного шунтування; хронічна диспепсія; активна фаза або рецидив виразкової хвороби шлунка та/або дванадцятипалої кишки; шлунково-кишкові кровотечі/перфорації/виразки в анамнезі, цереброваскулярні або інші кровотечі; схильність до геморагії; тяжкі порушення функції печінки або нирок; БА та риніт в анамнезі; ІІІ триместр вагітності.

небажані побічні реакції наведено під заголовками за частотою: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, <1/10), нечасто (≥1/1000, <1/100), рідко (≥1/10 000, <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), частота невідома (неможливо оцінити на підставі доступних даних).
Побічні ефекти зазвичай транзиторні. Найчастіше виникають розлади з боку травного тракту.
З боку системи крові: нечасто — геморагічна анемія, гемоліз, пурпура, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, недостатність функції кісткового мозку; частота невідома — нейтропенія.
Високі дози кетопрофену можуть інгібувати агрегацію тромбоцитів, пролонгуючи тим самим час кровотечі, і викликати носову кровотечу й утворення гематом.
З боку імунної системи: рідко — реактивність дихальної системи, включаючи БА та її загострення, бронхоспазм або задишку (особливо у пацієнтів з підвищеною чутливістю до ацетилсаліцилової кислоти та інших НПЗП); дуже рідко — ангіоневротичний набряк і анафілаксія, підвищена чутливість, анафілактичні реакції, включаючи шок.
З боку психіки: часто — нервозність, жахливі сновидіння, сонливість; рідко — делірій з візуальними і слуховими галюцинаціями, дезорієнтація; частота невідома — мінливість настрою.
З боку нервової системи: часто — головний біль, астенія, запаморочення, парестезії, дискомфорт, підвищена втомлюваність, слабкість, сонливість, вертиго; нечасто — судоми; частота невідома — депресія, сплутаність свідомості, галюцинації, нездужання; були окремі повідомлення про асептичний менінгіт (особливо у пацієнтів з аутоімунними захворюваннями, такими як системний червоний вовчак, змішане захворювання сполучної тканини) з такими симптомами, як ригідність потиличних м’язів, нудота, блювання, лихоманка, втрата орієнтації.
З боку органа зору: часто — порушення зору; рідко — кон’юнктивіт, нечіткість зору; частота невідома — неврит зорового нерва.
З боку органа слуху: часто — шум у вухах.
З боку серцево-судинної системи: часто — набряки; нечасто — серцева недостатність, АГ, вазодилатація.
Клінічні дослідження й епідеміологічні дані підтверджують, що із застосуванням деяких НПЗП (особливо у високих дозах і при тривалому застосуванні) може бути пов’язане незначне підвищення ризику виникнення артеріальних тромботичних явищ (наприклад інфаркту міокарда та інсульту). Для того щоб виключити такий ризик для кетопрофену, даних недостатньо.
З боку дихальної системи: нечасто — кровохаркання, задишка, фарингіт, риніт, бронхоспазм (особливо у пацієнтів з відомою гіперчутливістю до ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗП), набряк гортані (ознаки анафілактичної реакції); рідко — напади БА; частота невідома — задишка.
З боку травної системи: дуже часто — диспепсія; часто — нудота, абдомінальний біль, діарея, запор, метеоризм, анорексія, блювання, стоматит; рідко — гастрити, виразкова хвороба ШКТ; дуже рідко — коліт, перфорація кишечнику (як ускладнення дивертикулу), загострення виразкового коліту або хвороби Крона, ентеропатія з перфорацією, стеноз. Можуть виникати перфорація, шлунково-кишкові кровотечі, мелена, гематемезис. Ентеропатія може супроводжуватися слабкою кровотечею із втратою білка.
Були повідомлення про випадок перфорації прямої кишки в жінки літнього віку.
Ульцерація, крововилив або перфорація можуть розвиватися у 1% пацієнтів через 3–6 міс лікування або у 2–4% пацієнтів через 1 рік лікування із застосуванням НПЗП.
З боку гепатобіліарної системи: дуже рідко — тяжкі порушення функції печінки, що супроводжуються жовтяницею і гепатитом.
З боку шкіри: часто — висип на шкірі; нечасто — алопеція, екзема, пурпуроподібний висип, свербіж, підвищене потовиділення, кропив’янка, ексфоліативний дерматит; рідко — фотосенсибілізація, фотодерматит; дуже рідко — бульозні реакції, включаючи синдром Стівенса — Джонсона і токсичний епідермальний некроліз, ексфоліативний та бульозний дерматоз, мультиформна еритема, ангіоневротичний набряк.
З боку сечовидільної системи: дуже рідко — ГНН, інтерстиціальний нефрит, нефротичний синдром, гострий пієлонефрит, аномальні ниркові функціональні тести.
З боку репродуктивної системи: нечасто — менометрорагія.
Загальні порушення: рідко — набряки; частота невідома — порушення смаку.
Лабораторні показники: дуже часто — відхилення від норми показників функції печінки, підвищення рівня трансаміназ, білірубіну в сироватці крові через порушення, пов’язані з цукровим діабетом; часто — збільшення маси тіла; нечасто — при лікуванні НПЗП суттєво підвищуються рівні АлАТ і АсАТ.
Кетопрофен знижує агрегацію тромбоцитів, пролонгуючи тим самим час кровотечі.

у хворих на БА та хронічний риніт, хронічний синусит та/або поліпоз носа існує підвищений ризик виникнення алергії до ацетилсаліцилової кислоти та інших НПЗП. Кетопрофен може спричинити у них напад БА, бронхоспазм, особливо в осіб з підвищеною чутливістю до ацетилсаліцилової кислоти та інших НПЗП.
Застосування кетопрофену може бути причиною кровотечі зі ШКТ, виразкової хвороби шлунка та/або дванадцятипалої кишки або перфорації, що можуть виникнути навіть без продромальних симптомів. Слід обережно призначати кетопрофен пацієнтам із розладами ШКТ в анамнезі. Велика ймовірність виникнення кровотечі зі ШКТ у пацієнтів літнього віку, схильних до таких кровотеч, у хворих з малою масою тіла, а також у людей із порушеннями функції тромбоцитів або таких, що приймають антикоагулянти або інгібітори агрегації тромбоцитів. З появою кровотечі або симптомів виразкової хвороби шлунка та/або дванадцятипалої кишки прийом лікарського засобу слід негайно припинити. За появи слабко виражених шлункових симптомів можна застосовувати лікарські засоби, що нейтралізують кислоту шлункового соку або обволікають слизову оболонку шлунка. Ці пацієнти мають розпочинати лікування з найменшої дози. Таким пацієнтам слід застосовувати комбіновану терапію протекторними препаратами (наприклад, мізопростолом або інгібіторами протонної помпи).
Згідно з епідеміологічними даними, кетопрофен може бути пов’язаний з високим ризиком тяжкої шлунково-кишкової токсичності, що характерно для деяких інших НПЗП, особливо при прийомі високих доз. Також клінічні дослідження та епідеміологічні дані дають підстави припускати, що застосування деяких НПЗП (особливо у високих дозах і при тривалому лікуванні) може бути пов’язане з підвищенням ризику артеріального тромбозу (наприклад, інфаркту міокарда або інсульту). Для виключення такого ризику щодо кетопрофену даних недостатньо.
Слід уникати одночасного застосування кетопрофену з НПЗП включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.
Кетопрофен та інші НПЗП можуть маскувати симптоми інфекційного захворювання, що розвивається. Маскування симптомів основних інфекцій: Кетонал^® Форте може замаскувати симптоми інфекційного захворювання, що може призвести до затримки початку відповідного лікування і тим самим ускладнити перебіг захворювання. Це спостерігалось при бактеріальній позагоспітальній пневмонії та бактеріальних ускладненнях вітряної віспи. Коли Кетонал^® Форте застосовують при підвищенні температури тіла або для полегшення болю при інфекції, рекомендується проводити моніторинг інфекційного захворювання. В умовах лікування поза медичним закладом пацієнт повинен звернутися до лікаря, якщо симптоми зберігаються або посилюються.
Кетопрофен слід обережно призначати пацієнтам із розладами ШКТ, уважно спостерігаючи за такими хворими при появі таких захворювань, як гастрит та/або дуоденіт, неспецифічний виразковий коліт, хвороба Крона.
Препарат слід з обережністю застосовувати пацієнтам із порушеннями гемостазу, гемофілією, хворобою Віллебранда, тяжкою тромбоцитопенією, нирковою або печінковою недостатністю, а також особам, які приймають антикоагулянти (похідні кумарину і гепарину, головним чином низькомолекулярні гепарини).
Необхідний ретельний контроль діурезу і функції нирок у пацієнтів із печінковими порушеннями, у пацієнтів, які отримують діуретики, при гіповолемії внаслідок великого хірургічного втручання, особливо у пацієнтів літнього віку.
Кетопрофен з обережністю застосовують особам, які страждають на алкоголізм.
Препарат слід з обережністю приймати пацієнтам, які застосовують супутні препарати, здатні підвищувати ризик кровотеч або ульцерації, такі як пероральні кортикостероїди, антикоагулянти (варфарин), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, антитромботичні препарати (ацетилсаліцилова кислота).
Під час застосування кетопрофену також потрібно ретельно спостерігати за пацієнтами з підвищеною чутливістю до сонячного світла або фототоксичністю в анамнезі. У літніх людей та осіб із серцевою недостатністю або порушеннями функції печінки, ХНН та порушеннями водного обміну (наприклад, зневодненням у результаті застосування діуретиків, гіповолемією після хірургічної операції) кетопрофен може викликати розлади роботи нирок через пригнічення синтезу простагландинів.
У початковий період лікування в таких хворих слід ретельно контролювати величину діурезу та інші показники функції нирок. Порушення їх функції може бути причиною появи набряків та підвищння концентрації небілкового азоту в сироватці крові.
У пацієнтів із серцевою недостатністю, особливо літніх, через затримку рідини та натрію в організмі може спостерігатися посилений прояв небажаних реакцій. У таких пацієнтів слід контролювати функцію серця та нирок.
Пацієнтам із неконтрольованою АГ, хронічною серцевою недостатністю, встановленою ІХС, захворюваннями периферичних артерій та/або захворюваннями судин головного мозку можна приймати кетопрофен тільки після ретельного моніторингу. Перед початком тривалого лікування пацієнти із факторами ризику при наявності гіперліпідемії, цукрового діабету або які палять мають також проходити ретельне обстеження.
Пацієнтам з порушеннями функції печінки показані ретельне спостереження (періодичний контроль активності трансаміназ) та індивідуальний підбір дози лікарського засобу.
Особливо обережно слід призначати кетопрофен літнім людям, зокрема з порушеннями функції печінки або нирок; таким хворим потрібно знизити дозу лікарського засобу. При тривалому лікуванні кетопрофеном необхідно контролювати показники морфології крові та функцію печінки і нирок.
У поодиноких випадках при застосуванні НПЗП відзначалися тяжкі шкірні реакції, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона і токсичний епідермальний некроліз. Найвищий ризик таких реакцій існує на початку терапії (у більшості випадків такі реакції виникають у перші місяці лікування). Кетонал^® необхідно відмінити при перших проявах шкірного висипу, уражень слизових оболонок або інших ознаках підвищеної чутливості.
При тривалому лікуванні кетопрофеном, особливо пацієнтів старшого віку, необхідно контролювати формулу крові, а також функції печінки та нирок. При кліренсі креатиніну нижче 0,33 мл/с (20 мл/хв) слід відкоригувати дозу кетопрофену.
Застосування препарату необхідно припинити перед великими хірургічними втручаннями.
Застосування кетопрофену може негативно позначатися на репродуктивній функції жінок, тому його не слід приймати жінкам, які планують вагітність. Жінкам, які не можуть завагітніти або проходять обстеження з приводу безплідності, прийом кетопрофену необхідно припинити.
Прийом лікарського засобу в мінімальній ефективній дозі протягом найкоротшого періоду, потрібного для усунення симптомів, знижує ризик виникнення побічної дії та вплив на ШКТ і систему кровообігу.
Застосування препарату слід відмінити при появі порушень зору, таких як нечіткість зору.
Препарат містить лактозу, тому його не слід призначати пацієнтам з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, дефіцитом лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції.
Слід припинити застосування лікарського засобу перед великими хірургічними втручаннями.
Кетопрофен слід з обережністю застосовувати в осіб, що зловживають алкоголем.
Особи літнього віку: всмоктування кетопрофену не змінюється, лише подовжується Т_½ лікарського засобу (3 год) і знижується кліренс у нирках і плазмі крові. У пацієнтів літнього віку ризик виникнення побічних реакцій зростає. Після 4 тиж від початку лікування слід проводити моніторинг щодо проявів шлунково-кишкових кровотеч.
Пацієнти з нирковою недостатністю: знижується кліренс у нирках і плазмі крові, подовжується Т_½ пропорційно до ступеня тяжкості ниркової недостатності.
Пацієнти з печінковою недостатністю: кліренс у плазмі крові і Т_½ не змінюються; кількість препарату, не зв’язаного з білками, зростає майже вдвічі.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
У І та ІІ триместр вагітності препарат можна призначати лише у разі, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода, лише в мінімальній ефективній дозі. Тривалість лікування повинна бути настільки короткою, наскільки це можливо. Як і інші НПЗП, препарат протипоказаний в останній триместр вагітності (можливе пригнічення скорочувальної здатності матки і передчасне закриття артеріальної протоки у плода).
Інгібування синтезу простагландинів може негативно позначитися на вагітності та/або розвитку ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень свідчать про підвищений ризик викиднів та/або ризик розвитку серцевих вад і гастрошизису після застосування інгібітору синтезу простагландинів на ранніх термінах вагітності. Абсолютний ризик серцево-судинних вад підвищився з менш ніж 1% до приблизно 1,5%.
Не виключено, що ризик підвищується з підвищенням дози і тривалості лікування. Було показано, що у тварин введення інгібітора синтезу простагландинів призводить до збільшення пре- і постімплантаційних втрат і летальності ембріона/плода.
Крім того, у тварин, які отримували інгібітор синтезу простагландинів у період органогенезу, зареєстрована підвищена частота різних вад розвитку, у тому числі з боку серцево-судинної системи. Якщо препарат застосовують жінкам, які прагнуть завагітніти, або у І та ІІ триместр вагітності, доза препарату повинна бути якомога нижчою, а тривалість лікування — якомога коротшою.
Застосування кетопрофену у III триместр протипоказане.
У ІІІ триместрі вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть впливати на плід таким чином:
— серцево-легенева токсичність (із передчасним закриттям артеріальної протоки та легеневою гіпертензією);
— порушення функції нирок, що може прогресувати до ниркової недостатності з олігогідрамніоном;
на матір і новонародженого, а також наприкінці вагітності:
— можливе подовження часу кровотечі, антиагрегантний ефект, який може виникати при прийомі навіть дуже низьких доз;
— гальмування скорочень матки, що призводить до затримки або подовження пологів.
Годування грудьми. Дані про проникнення кетопрофену в молоко людини відсутні. Не рекомендується призначати кетопрофен матерям, які годують грудьми.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Пацієнти, у яких під час лікування препаратом спостерігаються порушення зору, запаморочення, судоми, втома, сонливість або інші порушення з боку ЦНС, повинні утримуватися від керування транспортними засобами та роботи з іншими механізмами.

ризик виникнення гіперкаліємії. Деякі лікарські засоби, наприклад солі калію, діуретики, інгібітори АПФ, блокатори рецепторів ангіотензину II, НПЗП, гепарини (низькомолекулярні або нефракціоновані), циклоспорин, такролімус, триметоприм можуть викликати гіперкаліємію.
Розвиток гіперкаліємії може залежати від наявності додаткових факторів. Ризик виникнення гіперкаліємії підвищується при одночасному застосуванні зазначених вище лікарських засобів.
Ризик, пов’язаний із застосуванням антиагрегантних лікарських засобів. Ряд лікарських засобів викликає взаємодію, зумовлену ефектом пригнічення агрегації тромбоцитів. Це ацетилсаліцилова кислота та НПЗП, тиклопідин, клопідогрель, тирофібан, ептифібатид, абциксимаб, ілопрост.
Одночасне застосування антиагрегантних лікарських засобів підвищує ризик виникнення кровотечі, так само як і одночасне введення гепарину, пероральних антикоагулянтів та тромболітичних засобів. У такому разі слід спостерігати за клінічним станом пацієнта і робити лабораторні аналізи.
Не рекомендується одночасно застосовувати кетопрофен з:

• іншими НПЗП і саліцилатами, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2;
• пероральними антикоагулянтами та гепарином, який вводиться парентерально;
• літієм (знижується виведення літію);
• метотрексатом (у дозах >15 мг/тиж); після застосування кетопрофену разом з метотрексатом (в основному високих доз) виникала тяжка, іноді летальна токсичність; токсичність обумовлена підвищенням і пролонгуванням концентрації метотрексату в крові;
• міфепристоном, оскільки його ефект може знижуватися. НПЗП слід приймати через 8–12 днів після застосування міфепристону.

Слід з обережністю застосувати кетопрофен одночасно з:

• діуретиками, інгібіторами АПФ та блокаторами рецепторів ангіотензину II, оскільки підвищується ризик виникнення ниркових порушень; кетопрофен може знижувати ефекти антигіпертензивних засобів та діуретиків; діуретики можуть підвищувати ризик нефротоксичності НПЗП;
• метотрексатом (у дозах <15 мг/тиж);

• антикоагулянтами, сульфонамідами, гідантоїнами, оскільки може знадобитися корекція доз для запобігання підвищенню рівня цих препаратів унаслідок конкуренції за зв’язування з білками плазми крові;
• антикоагулянтами, наприклад варфарином, внаслідок посилення їх ефекту;
• пероральними антидіабетичними та антиепілептичними засобами (фенітоїн) внаслідок посилення їх ефекту;
• серцевими глікозидами через можливість загострення серцевої недостатності, зниження швидкості гломерулярної фільтрації і підвищення рівня глікозидів у плазмі крові;
• пентоксифіліном у зв’язку з можливістю підвищення ризику виникнення кровотеч; необхідно проводити контроль стану згортальної системи крові.

При одночасному застосуванні з кетопрофеном слід звернути особливу увагу на:

• інші лікарські засоби, що пригнічують агрегацію тромбоцитів (тиклопідин, клопідогрель, тирофібан, ептифібатид, абциксимаб, ілопрост), у зв’язку з підвищенням ризику кровотечі; інші лікарські засоби, що викликають гіперкаліємію (солі калію, інгібітори АПФ, блокатори рецепторів ангіотензину II, інші НПЗП, гепарини (низькомолекулярні або нефракціоновані), циклоспорин, такролімус, триметоприм), через ризик розвитку гіперкаліємії;
• антигіпертензивні препарати (блокатори бета-адренорецепторів, інгібітори АПФ, діуретики) через ризик зниження ефективності цих препаратів (у зв’язку з пригніченням синтезу простагландинів кетопрофен знижує їх антигіпертензивну дію);
• такролімус, циклоспорин, оскільки підвищується ризик розвитку нефротоксичності, особливо у пацієнтів літнього віку;
• можливе зниження ефективності внутрішньоматкових контрацептивів;
• пероральні гіпоглікемічні лікарські засоби, оскільки можливе посилення гіпоглікемічного ефекту останніх;
• кортикостероїди, оскільки існує підвищений ризик кровотечі із ШКТ;
• пробенецид, оскільки одночасне застосування може призвести до значного зниження кліренсу кетопрофену з плазми крові;
• селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, оскільки існує підвищений ризик розвитку шлунково-кишкової кровотечі;

• пентоксифілін, оскільки підвищує ризик кровотеч.

Кетопрофен може знижувати показник клубочкової фільтрації та підвищувати концентрацію серцевих глікозидів у сироватці крові.
Сполуки алюмінію з нейтралізуючою дією не знижують всмоктування кетопрофену.

симптоми: дзвін у вухах, дезорієнтація, збудження, задуха, сонливість, артеріальна гіпотензія або АГ, шлунково-кишкові кровотечі, нудота, блювання, криваве блювання, епігастральний біль, випорожнення чорного кольору, судоми, порушення свідомості, пригнічення дихання, зниження функції нирок і ниркова недостатність; рідко — кома.
Лікування: промивання шлунка, застосування активованого вугілля. Симптоматична та підтримувальна терапія з метою компенсації зневоднення, контролю діурезу та корекції ацидозу, якщо він наявний. При виникненні ниркової недостатності слід провести гемодіаліз. Антагоністи Н₂-рецепторів, інгібітори протонної помпи, простагландини полегшують небезпечні ефекти кетопрофену щодо травного тракту. Специфічний антидот відсутній.

при температурі не вище 25 °С.
Зберігати в недоступному для дітей місці.