АРТОКСАН таблетки (ARTOXAN tablets) (555862) - інструкція із застосування ATC-класифікація

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить теноксикаму 20 мг.
Допоміжні речовини: лактоза, моногідрат; крохмаль прежелатинізований 1500; тальк; магнію стеарат; плівкове покриття Opadry^® II Yellow 85F220095 (спирт полівініловий; макрогол; титану діоксид (E 171); тальк; заліза оксид жовтий (E172); тартразин алюмінієвий лак (E102); жовтий захід FCF алюмінієвий лак (E110)).

Теноксикам - 20 мг

фармакодинаміка. Теноксикам є похідним тієнотіазину, що належить до хімічного класу оксикамів. Як НПЗП теноксикам має протизапальні, аналгетичні та жарознижувальні властивості, він також пригнічує агрегацію тромбоцитів. Теноксикам сильно пригнічує біосинтез простагландинів як in vitro (сім’яні пухирці овець), так і in vivo (захист мишей від токсичності, спричиненої арахідоновою кислотою).
Дослідження in vitro ізоферментів ЦОГ, які експресуються у клітинах COS-7 людини, показали, що теноксикам однаковою мірою інгібує ізоферменти ЦОГ-1 і ЦОГ-2 (співвідношення ЦОГ-2/ЦОГ-1 становить 1,34).
Дослідження in vitro з пероксидазою лейкоцитів показали, що теноксикам нейтралізує активний кисень у місці запалення (поглинач радикалів).
У клінічних дослідженнях теноксикаму (пероральне, ректальне та в/в введення) взяли участь понад 70 000 пацієнтів.
Фармакокінетика. Абсорбція. Після перорального застосування теноксикам швидко та повністю всмоктується з травного тракту. Його C_max в плазмі крові досягається через 2 год після прийому. При застосуванні теноксикаму перорально з їжею абсорбція його не знижується, але спостерігається затримка досягнення C_max.
Розподіл. Після в/в введення 20 мг теноксикаму концентрація лікарського засобу в плазмі крові швидко знижується протягом перших 2 год, головним чином за рахунок розподілу. Через цей короткий проміжок часу значних відмінностей у концентрації у плазмі крові між в/в та пероральним шляхами введення не спостерігається. У рівноважному стані середній об’єм розподілу становить від 10 до 11 л.
При в/м введенні теноксикам досягає рівня 90% або більше від C_max лише через 15 хв, тобто раніше, ніж після перорального застосування. В іншому випадку відмінності в рівнях у плазмі крові між двома способами введення виникають лише протягом перших 2 год після введення. Біодоступність після в/м введення повна і не відрізняється від такої, що визначається після перорального застосування.
У крові теноксикам більш ніж на 99% зв’язується з альбуміном. Теноксикам добре проникає в синовіальну рідину, однак C_max досягається пізніше, ніж у плазмі крові.
При рекомендованому режимі дозування 20 мг 1 раз на добу (перорально або парентерально) рівноважний стан зазвичай досягається через 10-15 днів без накопичення. Середня C_max у плазмі крові в рівноважному стані становить 11 мг/л, вона не змінювалася навіть під час лікування тривалістю до чотирьох років.
Як показали фармакокінетичні результати, рівноважна концентрація в плазмі крові у 6 разів вища, ніж після одноразового прийому.
Метаболізм. Теноксикам значною мірою перетворюється на неактивний 5-гідроксипіридиловий метаболіт. Інші метаболіти існують у формі глюкуронізованих сполук.
Елімінація. Середній Т_½ теноксикаму становить 72 год (діапазон 59–74 год). До ⅔ дози виводиться зі сечею (головним чином у вигляді неактивного 5-гідроксипіридилового метаболіту), а решта — з жовчю (значна частка — у вигляді глюкуронізованих сполук). Менше 1% введеної дози виводиться зі сечею у незміненому вигляді. Загальний плазмовий кліренс становить 2 мл/хв.
Фармакокінетика теноксикаму є лінійною в дослідженому діапазоні від 10 мг до 100 мг (після застосування одноразової дози).
Фармакокінетика в особливих групах пацієнтів. У пацієнтів літнього віку при лікуванні НПЗП підвищується частота побічних реакцій, особливо шлунково-кишкових кровотеч та перфорацій з можливим летальним наслідком (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Дослідження показали, що пацієнтам літнього віку, пацієнтам з нирковою недостатністю або цирозом печінки для досягнення такої ж концентрації лікарського засобу в плазмі крові, як у здорових добровольців, корекція дози теноксикаму не потрібна.
Пацієнти з ревматичними захворюваннями та пацієнти літнього віку мають такий самий фармакокінетичний профіль, як і здорові добровольці.
У зв’язку з високим рівнем зв’язування теноксикаму з білками плазми крові слід бути обережними при значному зниженні концентрації альбуміну в плазмі крові (наприклад, при нефротичному синдромі).
Доклінічні дані. У доклінічних (на тваринах) дослідженнях теноксикаму, як і при застосуванні інших інгібіторів синтезу простагландинів, спостерігався вплив на нирки та ШКТ, підвищена частота дистоції та затримки пологів.
Теноксикам не має тератогенного потенціалу. Дослідження на щурах показали, що теноксикам подовжує та затримує пологи. Вагітні щури більш схильні до побічних реакцій.
Теноксикам не впливає на фертильність.
У дослідженнях на тваринах не вдалося визначити мутагенний або канцерогенний потенціал теноксикаму.

• полегшення болю та запалення при остеоартриті та ревматоїдному артриті.
• Короткочасне лікування гострих захворювань опорно-рухового апарату, включаючи розтягування, вивихи та інші ушкодження м’яких тканин.

У разі неможливості перорального застосування теноксикам також доступний у формі для в/в та в/м введення.

лікарський засіб Артоксан призначений для перорального застосування. Таблетки слід приймати щодня в один і той самий час, під час або після прийому їжі, запиваючи водою або іншою рідиною.
Дорослі. Рекомендована доза препарату становить 20 мг/добу. Не слід перевищувати рекомендовані дози препарату, оскільки при цьому не завжди досягається більш виражений терапевтичний ефект, а ризик виникнення побічних реакцій підвищується.
Тривалість лікування теноксикамом гострих розладів опорно-рухового апарату зазвичай не перевищує 7 діб. У виняткових випадках терапія може бути продовжена до 14 діб.
Пацієнти літнього віку мають підвищений ризик розвитку побічних реакцій та частіше отримують супутні лікарські засоби або мають порушення функції нирок, печінки, серцево-судинної системи.
Лікарський засіб слід застосовувати у пацієнтів літнього віку у найнижчій ефективній дозі 20 мг протягом найкоротшого періоду, необхідного для контролю симптомів захворювання. Слід ретельно контролювати стан таких пацієнтів для виявлення шлунково-кишкових кровотеч протягом 4 тиж після початку терапії.
Пацієнти з порушенням функцій нирок та/або печінки. Для пацієнтів з кліренсом креатиніну більше 25 мл/хв немає необхідності у корекції режиму дозування. Слід ретельно контролювати стан таких пацієнтів.
Даних для рекомендацій щодо дозування теноксикаму у пацієнтів з кліренсом креатиніну менше 25 мл/хв недостатньо.
Даних для рекомендацій щодо дозування теноксикаму у пацієнтів з печінковою недостатністю недостатньо.
Лікарський засіб Артоксан слід застосовувати з обережністю при низьких концентраціях альбуміну (наприклад при нефротичному синдромі) або при високій концентрації білірубіну у плазмі крові, оскільки теноксикам зв’язується значною мірою з білками плазми крові.
Діти. Відсутні дані щодо безпеки застосування теноксикаму у дітей, тому лікарський засіб Артоксан не слід застосовувати у пацієнтів цієї категорії.

• підвищена чутливість до діючої речовини або інших компонентів препарату.
• Бронхоспазм, кропив’янка або симптоми, подібні до алергії (такі як БА або риніт) після прийому ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗП в анамнезі.
• Активна виразка шлунка та/або дванадцятипалої кишки або шлунково-кишкова кровотеча.
• Запальні захворювання кишечнику, такі як хвороба Крона, виразковий коліт.
• Порушення функції печінки тяжкого ступеня (цироз печінки та асцит).
• Тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну < 30 мл/хв).
• Тяжка серцева недостатність (NYHA III–IV).
• ІІІ триместр вагітності (див. Застосування у період вагітності або годування грудьми).
• Лікування післяопераційного болю після коронарного шунтування (або використання апарату «серце — легені»).

Пацієнти літнього віку, пацієнти з підвищеним ризиком розвитку ниркової недостатності та пацієнти з підвищеним ризиком кровотечі не повинні отримувати лікарський засіб перед анестезією або хірургічним втручанням, оскільки, як і у випадку з усіма НПЗП, існує підвищений ризик ГНН та можливість порушення гемостазу.
Слід уникати комбінованого лікування саліцилатами або іншими НПЗП через підвищений ризик шлунково-кишкових побічних реакцій.

клінічні випробування пероральної лікарської форми теноксикаму тривали від двох тижнів до року. Побічні реакції або відхилення лабораторних показників спостерігалися приблизно у 12,5% пацієнтів. Зазвичай ці реакції були легкими та минущими, вони зникали, незважаючи на продовження лікування. Необхідність переривання лікування теноксикамом виникла приблизно лише у 1% пацієнтів (їм були застосовані дози 20 мг).
Найчастіше розвивалися побічні реакції з боку ШКТ: виразки шлунка, перфорації, шлунково-кишкові кровотечі, іноді з летальним наслідком, особливо у осіб літнього віку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Повідомляли також про нудоту, блювання, діарею, метеоризм, запор, диспепсію, біль у животі, мелену, блювання з кров’ю, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона у зв’язку зі застосуванням НПЗП (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Критерії оцінки частоти розвитку побічних реакцій лікарського засобу: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10 000, <1/1000); дуже рідко (<1/10 000); частота невідома (неможливо визначити за наявними даними).
З боку системи крові та лімфатичної системи: рідко — зниження рівня гемоглобіну, анемія, агранулоцитоз, гранулоцитопенія, лейкопенія, тромбоцитопенія.
З боку імунної системи: дуже рідко — реакції гіперчутливості, такі як задишка, БА, анафілаксія, ангіоневротичний набряк.
З боку метаболізму та харчування: нечасто — зниження апетиту.
З боку психіки: нечасто — розлади сну; частота невідома — сплутаність свідомості, галюцинації.
З боку нервової системи: часто — запаморочення, головний біль; частота невідома — сонливість, парестезії.
З боку органа зору: частота невідома — розлади зору (погіршення зору, нечіткість зору).
З боку органа слуху та лабіринту: нечасто — відчуття обертання.
З боку серця: нечасто — відчуття серцебиття; частота невідома — серцева недостатність.
З боку судинної системи: дуже рідко — васкуліт, АГ.
З боку травної системи: дуже часто (11%) — біль у шлунку, блювання, запор, діарея; часто — біль в епігастрії та животі, диспепсія; нечасто — виразка ШКТ, шлунково-кишкова кровотеча, включаючи гематемезис і мелену, гастрит, блювання, сухість у роті; рідко — виразка ротової порожнини; дуже рідко — перфорація ШКТ, панкреатит; частота невідома — метеоризм, загострення неспецифічного виразкового коліту та хвороби Крона.
З боку гепатобіліарної системи: дуже рідко — гепатит.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: часто — свербіж, еритема, висип, кропив’янка; нечасто — висипання, легкий набряк; рідко — фотодерматоз; дуже рідко — фоточутливість, синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз; частота невідома — медикаментозна висипка з еозинофілією та системними симптомами (DRESS).
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: частота невідома — жіноче безпліддя.
Загальні розлади та реакції у місці введення: нечасто — ознаки втоми, набряки.
Лабораторні дослідження: часто — підвищення рівня азоту сечовини крові або креатиніну, підвищення рівня АлАТ, АсАЛ, гамма-глутаматтрансферази, білірубіну; дуже рідко — підвищення АТ, особливо у пацієнтів, які приймають серцево-судинні лікарські засоби.
У процесі тривалих досліджень (12–48 міс) не виявлено підвищення частоти побічних реакцій.
Побічні реакції з постмаркетингової фази. Постмаркетингова безпека відповідає досвіду клінічних досліджень.
Повідомлялося про окремі випадки жіночого безпліддя, пов’язаного з інгібіторами синтезу ЦОГ/простагландину, включаючи теноксикам.
Захворювання серця: серцева недостатність.
Судинні розлади. Клінічні випробування та епідеміологічні дані свідчать про те, що застосування лікарського засобу Артоксан (селективних ЦОГ-1 і ЦОГ-2), особливо у високих дозах і як частина тривалого лікування, пов’язане з невеликим підвищенням ризику артеріальних тромботичних подій (наприклад, інфаркт міокарда або інсульт).
Хоча немає доказів того, що теноксикам підвищує частоту тромботичних подій, таких як інфаркт міокарда, недостатньо даних, щоб повністю виключити такий ризик при лікуванні теноксикамом.
З боку ШКТ: після застосування теноксикаму повідомлялося про загострення виразкового коліту та хвороби Крона (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Повідомлення про підозрювані побічні реакції. Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.

до групи підвищеного ризику розвитку ниркової недостатності належать:
– пацієнти літнього віку;
– пацієнти зі захворюваннями нирок;
– хворі на цукровий діабет із порушеннями функції нирок;
– пацієнти із застійною серцевою недостатністю;
– пацієнти з гіповолемією;
– пацієнти, які одночасно застосовують діуретики;
– пацієнти, які одночасно застосовують лікарські засоби з відомим нефротоксичним потенціалом;
– пацієнти, які одночасно застосовують кортикостероїди.
Для цих категорій пацієнтів існує високий рівень ризику крововтрати у пери- та післяопераційному періодах, тому за ними слід ретельно спостерігати в післяопераційному і у відновлюваному після операції періодах.
Через міцне зв’язування теноксикаму з білками плазми крові потрібно з обережністю застосовувати лікарський засіб Артоксан при зниженні рівня альбуміну в плазмі крові.
Загальні застереження щодо застосування системних НПЗП. Виразки ШКТ, кровотечі або перфорації можуть виникнути в будь-який момент під час лікування НПЗП, селективними або неселективними щодо ЦОГ-2, навіть без попереджувальних симптомів або наявності кровотечі чи перфорації в анамнезі. Щоб знизити цей ризик, слід застосовувати найнижчу ефективну дозу лікарського засобу Артоксан протягом найкоротшого можливого періоду часу.
Плацебо-контрольовані дослідження показали підвищений ризик тромботичних серцево-судинних і цереброваскулярних ускладнень для деяких селективних інгібіторів ЦОГ-2. Дотепер невідомо, чи цей ризик прямо корелює зі селективністю окремих НПЗП щодо ЦОГ-1/ЦОГ-2. Оскільки наразі немає даних клінічних досліджень для теноксикаму при застосуванні його у максимальних дозах і у довгостроковій терапії, не можна виключити підвищений ризик тромботичних серцево-судинних і цереброваскулярних ускладнень.
Поки такі дані не будуть доступні, теноксикам слід застосовувати пацієнтам лише при клінічно доведеній ІХС, цереброваскулярній хворобі, оклюзійній хворобі периферичних артерій або пацієнтам зі значними факторами ризику (наприклад, високий АТ, гіперліпідемія, цукровий діабет, паління) після ретельного оцінювання співвідношення ризику/користі. Крім того, через цей ризик потрібно застосовувати найнижчу ефективну дозу протягом найкоротшого можливого періоду часу.
Вплив НПЗП на нирки включає затримку рідини з набряками та/або АГ. Тому теноксикам слід з обережністю застосовувати пацієнтам із порушеннями функції серця та іншими станами, що спричиняють затримку рідини. Також необхідна обережність при застосуванні теноксикаму пацієнтам, які одночасно приймають діуретики або інгібітори АПФ, а також особам із підвищеним ризиком гіповолемії.
Слід уникати одночасного застосування теноксикаму з іншими НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.
Шлунково-кишкові кровотечі та перфорації, у тому числі з летальним наслідком, виникають частіше, особливо у пацієнтів літнього віку, які лікуються НПЗП. Ослаблені пацієнти гірше переносять виразки та кровотечі, ніж інші пацієнти. Більшість летальних ускладнень з боку ШКТ були пов’язані зі застосуванням НПЗП пацієнтам літнього віку та/або ослабленим пацієнтам.
Ризик шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації підвищується з підвищенням дози лікарського засобу Артоксан у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо у разі ускладнень у вигляді кровотечі або перфорації (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ) та у пацієнтів літнього віку. Якщо застосування даного лікарського засобу вважається необхідним, лікування цих пацієнтів слід розпочинати з найнижчої ефективної дози та продовжувати протягом якомога коротшого періоду часу. Під час терапії лікарським засобом Артоксан пацієнти підлягають моніторингу щодо шлунково-кишкових кровотеч. Для цих пацієнтів, а також для пацієнтів, які одночасно приймають лікарські засоби, що містять низькі дози ацетилсаліцилової кислоти або інші речовини, які можуть підвищити шлунково-кишкові ризики, слід розглянути комбіновану терапію зі застосуванням лікарських засобів, які захищають слизову оболонку ШКТ (наприклад, мізопростолу або інгібіторів протонної помпи).
Рекомендується з обережністю застосовувати лікарський засіб Артоксан пацієнтам, які одночасно застосовують лікарські засоби, які можуть підвищити ризик утворення виразки або кровотечі, наприклад пероральні кортикостероїди, кумаринові антикоагулянти, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) або антиагреганти, такі як ацетилсаліцилова кислота (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Дерматологічні ефекти. Застосування лікарського засобу Артоксан у рідкісних випадках може спричинити тяжкі шкірні реакції, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона і токсичний епідермальний некроліз, у тому числі з летальним наслідком (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Ризик розвитку подібних реакцій є найвищим на початку лікування: у більшості випадків перші прояви відзначалися протягом першого місяця терапії. При перших ознаках шкірного висипу, уражень слизових оболонок або інших ознаках гіперчутливості слід негайно припинити застосування лікарського засобу. Гематологічні ефекти. Теноксикам пригнічує агрегацію тромбоцитів і може впливати на гемостаз. Лікарський засіб не має значного впливу на фактори згортання крові, час згортання крові, протромбіновий час або активований тромбопластиновий час.
Необхідно ретельно спостерігати за пацієнтами з порушеннями згортання крові та пацієнтами, які отримують лікарські засоби, що перешкоджають згортанню крові.
Як і при застосуванні інших НПЗП, слід уникати одночасного лікування антикоагулянтами та/або пероральними протидіабетичними засобами, якщо немає можливості здійснювати ретельний моніторинг пацієнтів.
Інгібування простагландинсинтетази може мати небажаний вплив на функцію нирок. Таким чином, як і при застосуванні інших НПЗП, при застосуванні Артоксану необхідно контролювати функцію нирок (азот сечовини крові, креатинін, набряки, збільшення маси тіла), коли призначають лікарський засіб Артоксан пацієнтам літнього віку або тим, чиї особливі обставини збільшують ризик розвитку ниркової недостатності.
Серцево-судинні та цереброваскулярні ефекти. Пацієнтам із неконтрольованою АГ, застійною серцевою недостатністю, встановленою ІХС, захворюваннями периферичних артерій та/або цереброваскулярними захворюванням лікарський засіб Артоксан слід призначати лише після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик. Результат оцінки співвідношення користь/ризик також слід враховувати перед початком довгострокового лікування пацієнтів із факторами ризику серцево-судинних захворювань (наприклад, АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, паління).
Пацієнтам з АГ та/або застійною серцевою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості в анамнезі показаний належний моніторинг функції нирок і швидкості діурезу, а також консультування, оскільки повідомлялося про затримку рідини та набряки у зв’язку з терапією НПЗП.
Клінічні дослідження та епідеміологічні дані свідчать про те, що застосування селективних інгібіторів ЦОГ-2 і деяких НПЗП, особливо у високих дозах і протягом тривалого часу, може бути пов’язане з підвищеним ризиком артеріальних тромботичних захворювань (наприклад, інфаркт міокарда або інсульт).
Офтальмологічні ефекти. При застосуванні НПЗП повідомлялося про порушення з боку органа зору. У разі розвитку таких порушень під час застосування лікарського засобу Артоксан слід провести офтальмологічне обстеження.
Антипіретичні ефекти. Як і інші НПЗП, теноксикам, може маскувати симптоми інфекції.
Допоміжні речовини. Лікарський засіб Артоксан містить лактозу, тому у пацієнтів з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не слід його застосовувати.
Лікарський засіб містить тартразин алюмінієвий лак (E102) та жовтий захід FCF алюмінієвий лак (E110), що можуть спричиняти алергічні реакції.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Інгібування синтезу простагландинів може негативно позначитися на вагітності та/або розвитку ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень свідчать про підвищений ризик викиднів та/або ризик розвитку серцевих вад і гастрошизису після застосування інгібітора синтезу простагландинів на ранніх термінах вагітності. Вважається, що ризик зростає з підвищенням дози та тривалості терапії.
Було показано, що у тварин введення інгібітора синтезу простагландинів призводить до збільшення пре- і постімплантаційних втрат і летальності ембріона/плода. Крім того, у тварин, які отримували інгібітор синтезу простагландинів у період органогенезу, зареєстрована підвищена частота різних вад розвитку, у тому числі з боку серцево-судинної системи.
У І і ІІ триместр вагітності не слід застосовувати, окрім випадків крайньої необхідності.
Якщо теноксикам застосовується жінкою, яка намагається завагітніти, або при застосуванні у І чи ІІ триместр вагітності, доза повинна бути якомога нижчою, а тривалість лікування — якомога коротшою.
Маловоддя/ниркова недостатність новонароджених/звуження артеріальної протоки. Починаючи з 20-го тижня вагітності, застосування теноксикаму може призвести до дисфункції нирок плода, що може спричинити маловоддя та, у деяких випадках, ниркову недостатність новонародженого. Ці побічні реакції виникають у середньому через декілька днів або тижнів лікування, хоча в рідкісних випадках про олігогідрамніон повідомлялося вже через 48 год після початку застосування лікарського засобу Артоксан.
Олігогідрамніон часто є оборотним після припинення лікування. Ускладнення тривалого олігогідрамніону можуть включати контрактури кінцівок і затримку дозрівання легень. У постмаркетинговому періоді деякі випадки порушення функції нирок у новонароджених вимагали інвазивних процедур, таких як обмінне переливання крові або діаліз.
Крім того, повідомлялося про звуження артеріальної протоки після застосування НПЗП у ІІ триместрі, яке у більшості випадків зникало після припинення лікування.
Допологовий моніторинг олігогідрамніону та звуження артеріальної протоки слід розглянути після впливу теноксикаму протягом декількох днів, починаючи з 20-го гестаційного тижня. Застосування лікарського засобу слід припинити, якщо виявлено олігогідрамніон або звуження артеріальної протоки.
Під час ІІІ триместру вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть спричинити ризики:

• для плода:

– серцево-легенева токсичність (передчасне звуження/закриття артеріальної протоки та легенева гіпертензія);
– порушення функції нирок, що може прогресувати до ниркової недостатності з олігогідроамніоном (див. вище).

• Для матері наприкінці вагітності та для новонародженого:

– можливе подовження часу кровотечі; антиагрегантний ефект, який може відмічатися навіть при дуже низьких дозах;
– пригнічення скорочень матки, що призводить до затримки або подовження пологів.
Отже лікарський засіб Артоксан протипоказаний у ІІІ триместр вагітності (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Період годування грудьми. НПЗП проникають у грудне молоко. Тому як запобіжний захід жінкам, які годують грудьми, не слід приймати теноксикам. У разі необхідності застосування лікарського засобу слід припинити годування грудьми.
Фертильність. Застосування теноксикаму може погіршити жіночу фертильність, тому препарат не рекомендується застосовувати у жінок, які бажають завагітніти.
Слід розглянути питання про припинення застосування препарату у жінок, які мають труднощі із зачаттям або проходять дослідження з приводу безпліддя.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. При застосуванні лікарського засобу Артоксан можливий розвиток запаморочення, сонливості, втоми та порушень зору. У разі розвитку таких реакцій слід утриматися від керування транспортними засобами або іншими механізмами.

Інші НПЗП (включаючи інгібітори ЦОГ-2). Можливе підвищення ризику розвитку побічних реакцій (зокрема кровотеч та виразок травного тракту). Слід уникати одночасного застосування двох або більше НПЗП.
Ацетилсаліцилова кислота та інші саліцилати. Можливе посилення кліренсу та розподілу теноксикаму внаслідок конкуренції за місця зв’язування з білками. Слід уникати одночасного застосування цих засобів через підвищення ризику розвитку побічних реакцій (особливо з боку травного тракту).
Антациди, блокатори H₂-гістамінових рецепторів. Зниження швидкості (але не ступеня) абсорбції теноксикаму. Зниження швидкості абсорбції не вважається клінічно значущим. При одночасному застосуванні теноксикаму з циметидином взаємодії не виявлено.
Антикоагулянти (варфарин). Можливе посилення ефекту антикоагулянтів. При одночасному застосуванні слід контролювати ефект антикоагулянтів, особливо на початку лікування теноксикамом. Клінічно значущих взаємодій теноксикаму з гепарином та низькомолекулярним гепарином не зафіксовано.
Серцеві глікозиди. Можливе посилення серцевої недостатності, зниження індексу гломерулярної фільтрації та підвищення рівня серцевих глікозидів у плазмі крові. Клінічно значущих взаємодій теноксикаму з дигоксином та іншими препаратами дигіталісу не зафіксовано.
Циклоспорин. Можливе посилення ризику нефротоксичності. При одночасному застосуванні цих засобів слід дотримуватися обережності.
Хінолони. Доклінічні дані свідчать, що застосування теноксикаму посилює ризик судом, зумовлених хінолонами. При одночасному застосуванні цих лікарських засобів можливе підвищення ризику судом.
Літій. Повідомлялося про зниження елімінації останнього. При одночасному застосуванні цих лікарських засобів слід регулярно контролювати рівень літію у плазмі крові, попередити пацієнтів про необхідність вживання достатньої кількості рідини та поінформувати про симптоми інтоксикації літієм.
Діуретики. Можливе зниження натрійуретичної активності діуретиків та посилення ризику нефротоксичності внаслідок здатності НПЗП затримувати іони калію, натрію та рідину. В осіб з АГ або серцевою недостатністю теноксикам може погіршувати перебіг указаних захворювань. Клінічно значущих взаємодій теноксикаму з фуросемідом не зафіксовано; повідомлялося про зниження гіпотензивного ефекту гідрохлоротіазиду при його одночасному застосуванні з теноксикамом.
Метотрексат. Можливе посилення токсичності останнього внаслідок зниження його елімінації. При одночасному застосуванні цих лікарських засобів слід дотримуватися обережності.
Такролімус. Можливе посилення ризику нефротоксичності. При одночасному застосуванні цих лікарських засобів слід дотримуватися обережності.
Антигіпертензивні засоби. Можливе послаблення ефектів блокаторів α-адренорецепторів, інгібіторів АПФ. Клінічно значущих взаємодій теноксикаму з блокаторами кальцієвих каналів, атенололом та центральними агоністами α-адренорецепторів не зафіксовано.
Пероральні гіпоглікемічні засоби. Хоча не повідомлялося про вплив на клінічні ефекти гліборнуриду, глібенкламіду, толбутаміду, при одночасному застосуванні пероральних гіпоглікемічних засобів з теноксикамом слід ретельно контролювати стан пацієнта.
Декстрометорфан. Можливе посилення анальгезивного ефекту теноксикаму.
Колестирамін. Можливе посилення кліренсу та зменшення Т_½ теноксикаму.
Пробенецид. Можливе підвищшення рівня теноксикаму у плазмі крові. Клінічне значення цього явища не встановлено.
Міфепристон. Можливе послаблення ефектів останнього. Теноксикам слід застосовувати через 8–12 днів після закінчення прийому міфепристону.
Кортикостероїди. Можливе посилення ризику шлунково-кишкових кровотеч та перфорацій. При одночасному застосуванні цих лікарських засобів слід дотримуватися обережності.
Антиагреганти, СІЗЗС. Посилення ризику шлунково-кишкових кровотеч.
Зидовудин. Можливе посилення ризику гематологічної токсичності. Існують докази підвищення ризику розвитку гемартрозу та гематом у ВІЛ–інфікованих пацієнтів з гемофілією при одночасному застосуванні зидовудину та ібупрофену.
Пеніциламін, препарати золота для парентерального застосування. У невеликої кількості пацієнтів, що приймали одночасно ці засоби, клінічно значущої взаємодії не виявлено.

симптоми. Загальні симптоми передозування НПЗП включають нудоту, блювання, біль в епігастральній ділянці, шлунково-кишкові кровотечі, шум у вухах, головний біль, порушення зору, запаморочення, рідко — діарею. У поодиноких випадках повідомлялося про більш тяжкі порушення, такі як судоми, збудження, сонливість, артеріальна гіпотензія, апное, кома, електролітний дисбаланс та ниркова недостатність. Можливе також загострення БА.
Лікування. Слід припинити застосування лікарського засобу. Протягом 1 год після передозування рекомендується прийом абсорбентів, промивання шлунка. Також можливе застосування антацидів та інгібіторів протонної помпи. Слід підтримувати адекватну гідратацію, контролювати функції печінки та нирок. Пацієнт повинен перебувати під наглядом лікаря щонайменше протягом 4 год після передозування. У разі необхідності проводять симптоматичну терапію. Гемодіаліз неефективний. Специфічного антидоту немає.

при температурі не вище 25 °С у сухому та недоступному для дітей місці.