Еглоніл таблетки (Eglonyl tablets) (485626) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Сульпірид - 200 мг

фармакодинаміка. Сульпірид впливає на дофамінергічну нервову передачу в головному мозку як дофаміноміметик, завдяки чому чинить активуючу дію у низьких дозах. У більш високих дозах сульпірид також зменшує вираженість продуктивної симптоматики.
Фармакокінетика. Після перорального застосування однієї таблетки 200 мг пікова концентрація сульпіриду в плазмі крові (0,73 мг/л) досягається через 3–6 год.
Біодоступність пероральних лікарських форм становить 25–35% з широкими індивідуальними коливаннями; сульпірид має лінійний фармакокінетичний профіль після введення у дозах 50–300 мг.
Сульпірид швидко розподіляється в тканинах організму: видимий об’єм розподілу у рівноважному стані становить 0,94 л/кг. Зв’язування з протеїнами плазми крові становить 40%.
Сульпірид у незначній кількості виявляється в грудному молоці та може перетинати плацентарний бар’єр.
Сульпірид практично не метаболізується в організмі людини.
Сульпірид виділяється в основному нирками шляхом клубочкової фільтрації. Його нирковий кліренс становить 126 мл/хв. Т_½ з плазми крові — 7 год.

гострі психічні розлади. Хронічні психічні розлади (шизофренія, хронічний делірій нешизофренічного характеру: параноїдальний делірій, хронічний галюцинаторний психоз).

для перорального застосування.
Слід завжди призначати мінімальну ефективну дозу. Якщо клінічний стан пацієнта дозволяє, лікування слід розпочинати з низької дози, після чого можливе поступове титрування дози.
В даній лікарській формі препарат призначений лише для дорослих хворих.
Добова доза становить 200−1000 мг.
Діти. Препарат у цій лікарській формі призначений лише для дорослих.

– підвищена чутливість до сульпіриду або будь-якої з допоміжних речовин препарату (див. СКЛАД І ФОРМА ВИПУСКУ).
– Пролактинозалежні пухлини (наприклад пролактиносекретуюча аденома гіпофіза (пролактинома) та рак молочної залози).
– Відомий або підозрюваний діагноз феохромоцитоми.
– Гостра порфірія.
– Комбінації з агоністами дофамінових рецепторів не для лікування хвороби Паркінсона (каберголін, хінаголід), циталопрамом та есциталопрамом, гідроксизином, домперидоном та піперазином (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

з боку системи крові та лімфатичної системи: нечасто — лейкопенія; частота невідома — нейтропенія, агранулоцитоз.
Порушення імунної системи: частота невідома — анафілактичні реакції, такі як кропив’янка, задишка, артеріальна гіпотензія, анафілактичний шок.
Ендокринні порушення: часто — гіперпролактинемія.
Розлади з боку психіки: часто — безсоння; частота невідома — сплутаність свідомості.
Нервові розлади: часто — седативний ефект або сонливість; екстрапірамідний синдром, при якому відмічається часткова реакція на лікування антихолінергічними протипаркінсонічними засобами; паркінсонізм; тремор; гіперкінетична-гіпертонічна, збудлива рухова активність; акатизія; нечасто — гіпертонус, дискінезія, дистонія; рідко — окулогірний криз; частота невідома — потенційно летальний злоякісний нейролептичний синдром (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), гіпокінезія.
Пізня дискінезія, яка може відмічатися у ході тривалих курсів лікування всіма нейролептиками; в цьому випадку антихолінергічні антипаркінсонічні препарати неефективні та можуть збільшувати вираженість клінічних проявів.
Судоми (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Метаболічні та аліментарні розлади: частота невідома — гіпонатріємія, недостатня секреція антидіуретичного гормону.
Кардіологічні розлади: рідко — шлуночкові аритмії, зокрема пароксизмальна шлуночкова тахікардія типу «пірует» (torsades de pointes) та шлуночкова тахікардія, яка може призвести до фібриляції шлуночків або зупинки серця; частота невідома — подовження інтервалу Q–T, раптова смерть (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Судинні порушення: нечасто — ортостатична артеріальна гіпотензія; частота невідома — венозна тромбоемболія, емболія легеневої артерії, тромбоз глибоких вен (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), підвищення АТ (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Розлади з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: частота невідома — аспіраційна пневмонія (переважно у разі одночасного застосування сульпіриду з іншими препаратами, що пригнічують ЦНС).
Розлади з боку ШКТ: часто — запор; нечасто — гіперсекреція слини.
З боку гепатобіліарної системи: часто — підвищення активності ферментів печінки; частота невідома — холестатичний або змішаний гепатит.
Патологія шкіри та підшкірної тканини: часто — макулопапульозний висип.
Період вагітності, післяпологовий та перинатальний періоди: частота невідома — синдром відміни у новонароджених (див. Застосування у період вагітності або годування грудьми).
Розлади з боку репродуктивної системи та молочних залоз: часто — галакторея; нечасто — аменорея, імпотенція або фригідність; частота невідома — гінекомастія.
Загальні розлади: часто — збільшення маси тіла. Частота невідома — підвищення температури тіла (див. Особливості застосування).
Повідомлення про підозрювані побічні реакції. Повідомлення про побічні реакції у період після реєстрації лікарського засобу є важливим заходом. Це дає змогу здійснювати моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні даного лікарського засобу. Медичним працівникам необхідно повідомляти про будь-які побічні реакції за допомогою системи повідомлень про побічні реакції в Україні.

у пацієнтів з цукровим діабетом або факторами ризику розвитку цукрового діабету на початку терапії сульпіридом слід виконувати належний контроль рівня глюкози в крові.
Окрім особливих випадків, цей лікарський засіб не слід призначати пацієнтам з хворобою Паркінсона.
Для пацієнтів з нирковою недостатністю рекомендуються знижене дозування та посилений моніторинг; у разі серйозної ниркової недостатності бажано проводити переривчасті курси лікування.
Під час лікування сульпіридом необхідне ретельніше спостереження для:
– хворих на епілепсію, оскільки сульпірид може знижувати судомний поріг; були повідомлення про випадки виникнення судом у пацієнтів, які лікувалися сульпіридом (див. ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ);
– пацієнтів літнього віку, які є сприйнятливішими до розвитку постуральної гіпотензії, седативного впливу та екстрапірамідних ефектів препарату.
Повідомлялося, що на фоні застосування антипсихотиків, у тому числі препарату Еглоніл, виникали лейкопенія, нейтропенія та агранулоцитоз. Інфекції невстановленої етіології або підвищення температури тіла невстановленої етіології можуть бути ознаками лейкопенії (див. ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ): в таких випадках слід негайно виконати аналіз крові.
Потенційно летальний злоякісний нейролептичний синдром. Злоякісний нейролептичний синдром — потенційно летальне ускладнення, про яке повідомлялося у випадках терапії нейролептиками, — характеризується гіпертермією, блідістю, розладами з боку вегетативної нервової системи, порушенням свідомості, ригідністю м’язів, рабдоміолізом, підвищеним рівнем креатинфосфокінази в сироватці крові та вегетативною дистонією. Спостерігались випадки з атиповими ознаками, такими як підвищення температури тіла без ригідності або гіпертонусу м’язів. У разі підвищення температури тіла нез’ясованої етіології, яка може розглядатися як рання ознака/симптом злоякісного нейролептичного синдрому або атипового злоякісного нейролептичного синдрому, терапію сульпіридом та всіма іншими нейролептиками слід негайно припинити під наглядом лікаря.
Ознаки дисфункції вегетативної нервової системи, такі як посилена пітливість і зміни артеріального тиску, можуть розвиватися до появи гіпертермії, у зв’язку з чим їх потрібно розглядати як ранні тривожні симптоми.
Хоча цей ефект нейролептиків може мати ідіосинкратичну природу, можуть бути присутні фактори ризику, такі як зневоднення та органічне ушкодження мозку.
Подовження інтервалу Q–T. Сульпірид може призводити до дозозалежного подовження інтервалу Q–T. Цей ефект, який, як відомо, підвищує ризик розвитку серйозних вентрикулярних аритмій, зокрема пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу пірует (torsades de pointes), частіше відмічається у пацієнтів з брадикардією, гіпокаліємією та вродженим або набутим подовженням інтервалу Q–T (коли сульпірид приймається одночасно з лікарським засобом, який призводить до подовження інтервалу Q–T), див. ПОБІЧНА ДІЯ.
Зважаючи на це, перш ніж вводити препарат і якщо дозволяє клінічна ситуація, слід перевірити наявність у пацієнтів факторів ризику, які можуть призводити до розвитку цього типу аритмії: брадикардія <55 уд./хв, гіпокаліємія, вроджене подовження інтервалу Q–T, лікування лікарським засобом, який може спричиняти виражену брадикардію (<55 уд./хв), гіпокаліємію, уповільнення внутрішньосерцевої провідності або подовження інтервалу Q–T (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
За винятком невідкладних випадків, рекомендується провести ЕКГ-дослідження під час початкового обстеження пацієнтів, які повинні отримувати лікування нейролептичним препаратом.
Інсульт. Під час рандомізованих плацебо-контрольованих клінічних досліджень у пацієнтів літнього віку з деменцією, які лікувалися деякими атиповими антипсихотиками, відмічали підвищений ризик інсульту порівняно з тими, хто отримував плацебо. Механізм цього підвищення ризику невідомий. Не можна виключати існування підвищеного ризику при застосуванні інших антипсихотичних агентів або в інших популяціях пацієнтів. Пацієнтам з факторами ризику інсульту цей лікарський засіб призначають з обережністю.
Пацієнти літнього віку з деменцією. Ризик смерті підвищується у пацієнтів літнього віку з психозом, викликаним деменцією, що отримують лікування антипсихотичними засобами.
Аналіз даних 17 плацебо-контрольованих досліджень (із середньою тривалістю 10 тиж), які проводилися за участю пацієнтів, що загалом приймали атипові антипсихотичні засоби, показав, що ризик смерті підвищився у 1,6–1,7 раза у пацієнтів, які приймали ці препарати, порівняно з плацебо.
Після завершення середнього терміну лікування, що тривав 10 тиж, ризик смерті становив 4,5% у групі пацієнтів, які отримували лікування, порівняно з 2,6% у групі плацебо.
Хоча причини смерті під час клінічних досліджень із застосуванням атипових антипсихотичних засобів були різними, більшість випадків смерті наставали внаслідок або серцево-судинних (таких як серцева недостатність, раптова смерть), або інфекційних захворювань (наприклад пневмонії).
Епідеміологічні дослідження свідчать про те, що лікування стандартними антипсихотичними засобами може підвищувати смертність так само, як і у разі застосування атипових антипсихотичних засобів.
Відповідна роль антипсихотичного засобу та характеристик пацієнта у підвищенні рівня смертності в епідеміологічних дослідженнях залишається невизначеною.
Венозна тромбоемболія. Під час застосування антипсихотичних засобів повідомлялося про випадки венозної тромбоемболії. Оскільки хворі, які приймають антипсихотичні засоби, часто мають набуті фактори ризику розвитку венозної тромбоемболії, до та під час лікування препаратом Еглоніл необхідно визначити усі потенційні фактори ризику розвитку венозної тромбоемболії та вжити запобіжних заходів (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Рак молочної залози. Оскільки сульпірид може підвищувати рівні пролактину, його слід застосовувати з обережністю. Незалежно від статі, усі пацієнти з раком молочної залози у особистому або сімейному анамнезі потребують ретельного спостереження під час лікування сульпіридом.
Уповільнення перистальтики кишечнику. Надходили повідомлення про випадки виникнення кишкової непрохідності у пацієнтів, які отримували антипсихотики. Також повідомлялося про рідкісні випадки виникнення ішемічного коліту та некрозу кишечнику, іноді з летальним наслідком. Більшість пацієнтів одночасно отримували лікування одним або кількома лікарськими засобами, що спричиняють зниження моторики кишечнику (зокрема лікарськими засобами з антихолінергічними властивостями). Особливу увагу слід приділяти таким ознакам, як біль у животі з блюванням та/або діареєю. Необхідно вчасно розпізнати запор та активно лікувати його. Виникнення паралітичної або механічної кишкової непрохідності вимагає надання невідкладної медичної допомоги.
Не рекомендується приймати цей лікарський засіб одночасно з алкоголем, леводопою, агоністами дофамінових рецепторів, протипаразитарними засобами, які можуть спричинити пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу пірует (torsades de pointes), з метадоном, іншими нейролептиками та лікарськими засобами, які можуть спричинити пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу пірует (torsades de pointes), див. ПОБІЧНА ДІЯ.
Еглоніл виявляє антихолінергічний ефект, тому з обережністю слід застосовувати у пацієнтів з глаукомою, кишковою непрохідністю, вродженим стенозом ШКТ, затримкою сечі та гіперплазією передміхурової залози в анамнезі.
Еглоніл потрібно застосовувати з обережністю у пацієнтів з АГ, особливо літнього віку, через ризик виникнення гіпертонічного кризу. Тому потрібно належним чином контролювати стан таких пацієнтів.
Цей лікарський засіб містить лактозу, тому його не рекомендується застосовувати у пацієнтів з непереносимістю галактози, лактазною недостатністю або синдромом недостатності всмоктування глюкози та галактози (рідкісні спадкові захворювання).
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. У тварин відмічали зниження фертильності, пов’язане з фармакологічними властивостями лікарського засобу (пролактинопосередкований ефект). Результати дослідження на тваринах не вказують на безпосередній або опосередкований шкідливий вплив на перебіг вагітності, розвиток ембріона/плода та/або постнатальний розвиток. Щодо людей доступна дуже обмежена кількість даних про вплив на перебіг вагітності. Майже в усіх випадках порушення розвитку плода або новонародженого, про які повідомлялося в контексті застосування сульпіриду у період вагітності, допускаються альтернативні пояснення, які здаються більш вірогідними. Таким чином, через обмежений досвід застосування сульпіриду під час вагітності його застосування не рекомендується. Новонароджені, матері яких отримували антипсихотики під час ІІІ триместру вагітності, після народження мають ризик виникнення небажаних ефектів, в тому числі екстрапірамідних симптомів та/або симптомів відміни препарату, з різним ступенем тяжкості та різною тривалістю. Повідомлялося про такі небажані реакції: збудження, гіпертонус, гіпотонус, тремор, сонливість, розлад дихання та проблеми з харчуванням. У зв’язку з цим стан новонароджених необхідно ретельно контролювати.
Період годування грудьми. Сульпірид екскретується у грудне молоко у відносно великих кількостях. У деяких випадках концентрація перевищує 10% дози, підібраної відповідно до маси тіла матері. Однак концентрація в крові немовлят, які перебувають на грудному вигодовуванні, не визначалася. Наявна недостатня кількість даних щодо впливу сульпіриду на новонароджених та немовлят.
Рішення щодо припинення грудного вигодовування чи відміни застосування сульпіриду слід приймати з урахуванням переваг грудного вигодовування для немовляти та переваг продовження лікування для матері.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Слід попередити пацієнтів, особливо тих, хто керує транспортними засобами чи працює з іншими механізмами, про те, що прийом цього лікарського засобу може призводити до розвитку сонливості (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Під час застосування препарату протипоказано керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами.

седативні засоби. Слід пам’ятати, що багато лікарських засобів або речовин може чинити адитивний гальмівний вплив на ЦНС та призводити до зниження розумової активності. Ці засоби включають похідні морфіну (анальгетики, протикашльові засоби та замісна терапія), нейролептики, барбітурати, бензодіазепіни, небензодіазепінові анксіолітики (такі як мепробамат), снодійні засоби, седативні антидепресанти (амітриптилін, доксепін, міансерин, міртазапін, триміпрамін), седативні H₁-антигістамінні засоби, антигіпертензивні препарати з центральною дією, баклофен і талідомід.
Препарати, які можуть спричиняти розвиток пароксизмальної шлуночкової тахікардії (torsades de pointes). До цього серйозного порушення серцевого ритму може призводити низка лікарських засобів, які виявляють або не виявляють антиаритмічної активності. Провокуючими факторами є гіпокаліємія (див. Калійнезберігаючі препарати) та брадикардія (див. Засоби, що спричиняють брадикардію) або наявність вродженого чи набутого подовження інтервалу Q–T.
До таких засобів належать, зокрема, антиаритмічні препарати класів Іa та III і деякі нейролептичні засоби. Цей ефект також індукується іншими препаратами, які не належать до цих класів.
У таку взаємодію вступають доласетрон, еритроміцин, спіраміцин та вінкамін тільки у лікарських формах для в/в введення.
Одночасне введення двох «торсадогенних» (тих, що викликають torsades de pointes) препаратів загалом протипоказане.
Проте деякі з цих препаратів є винятками, оскільки їх застосування уникнути не можна. Тому вони просто не рекомендуються до застосування у комбінації з лікарськими засобами, які можуть індукувати torsades de pointes. Це стосується метадону, протипаразитарних засобів (хлорохін, галофантрин, люмефантрин, пентамідин) та нейролептиків.
Однак до цих винятків не належать циталопрам, домперидон і есциталопрам: їх застосування разом з усіма препаратами, які можуть індукувати torsades de pointes, протипоказане.
Протипоказані комбінації (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ)
Циталопрам, есциталопрам. Підвищений ризик розвитку шлуночкових аритмій, особливо пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу пірует (torsades de pointes).
Агоністи дофамінових рецепторів не для лікування хвороби Паркінсона (каберголін, хінаголід). Між ефектами агоністів дофаміну та нейролептиків існує взаємний антагонізм.
Домперидон. Існує підвищений ризик розвитку шлуночкової аритмії, зокрема пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу пірует (torsades de pointes).
Гідроксизин. Існує підвищений ризик розвитку шлуночкової аритмії, зокрема пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу пірует (torsades de pointes).
Піпераквін. Існує підвищений ризик розвитку шлуночкової аритмії, зокрема пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу пірует (torsades de pointes).
Небажані комбінації (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ)
Протипаразитарні препарати, які можуть викликати розвиток пароксизмальної шлуночкової тахікардії (torsades de pointes) (хлорохін, галофантрин, люмефантрин, пентамідин). Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу пірует (torsades de pointes). Якщо можна, слід відмінити один з цих двох препаратів.
Якщо одночасного застосування уникнути не можна, перед його початком потрібно перевірити інтервал Q–T та в ході лікування контролювати показники ЕКГ.
Антипаркінсонічні агоністи допаміну (амантадин, апоморфін, бромокриптин, ентакапон, лізурид, перголід, пірибедил, праміпексол, ропінірол, разагілін, ротиготин, селегілін). Між агоністами допаміну та нейролептиками існує взаємний антагонізм.
Агоністи допаміну можуть викликати або посилювати психічні розлади. Якщо пацієнтам з хворобою Паркінсона, які отримують лікування агоністами допаміну, необхідне призначення нейролептиків, дози агоністів допаміну слід поступово знизити до повної відміни (різка їх відміна піддає пацієнта ризику розвитку злоякісного нейролептичного синдрому).
Інші препарати, які можуть спричинити пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу пірует (torsades de pointes) (антиаритмічні препарати класу Іa (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід) і класу III (аміодарон, дронедарон, соталол, дофетилід, ібутилід) та інші препарати, такі як миш’якові сполуки, дифеманіл, доласетрон для в/в введення, домперидон, еритроміцин для в/в введення, гідроксихлорохін, левофлоксацин, мехітазин, мізоластин, прукалоприд, вінкамін для в/в введення, моксифлоксацин, спіраміцин для в/в введення, тораміфен і вандетаніб). Високий ризик шлуночкових аритмій, зокрема пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу пірует (torsades de pointes).
Інші нейролептики, які можуть спричинити розвиток пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу пірует (torsades de pointes) (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол). Високий ризик виникнення шлуночкових аритмій, зокрема пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу пірует (torsades de pointes).
Алкоголь (напій або допоміжна речовина). Потенціювання седативних ефектів нейролептичних засобів.
Через погіршення здатності до концентрації уваги керування транспортними засобами та робота з іншими механізмами можуть бути небезпечними. Пацієнти повинні уникати вживання алкогольних напоїв або застосування лікарських засобів, які містять спирт.
Леводопа. Між леводопою та нейролептиками існує взаємний антагонізм.
Пацієнтам з хворобою Паркінсона, які отримують лікування агоністами допаміну та нейролептиками, необхідно призначати мінімальні ефективні дози обох препаратів.
Метадон. Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу пірует (torsades de pointes).
Комбінації, призначення яких потребує обережності
Анагрелід. Підвищений ризик розвитку шлуночкових аритмій, особливо пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу пірует (torsades de pointes). У період одночасного застосування необхідно виконувати ЕКГ та здійснювати клінічний контроль.
Азитроміцин. Підвищений ризик розвитку шлуночкових аритмій, особливо пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу пірует (torsades de pointes). У період одночасного застосування необхідно виконувати ЕКГ та здійснювати клінічний контроль.
Блокатори β-адренорецепторів, які застосовують у пацієнтів із серцевою недостатністю (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол). Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу пірует (torsades de pointes). Необхідний клінічний моніторинг та контроль ЕКГ.
Засоби, що спричиняють брадикардію (такі як антиаритмічні препарати класу Іa, блокатори β-адренорецепторів, деякі антиаритмічні препарати класу III, деякі блокатори кальцієвих каналів, кризотиніб, глікозиди наперстянки, пасиреотид, пілокарпін, антихолінестеразні препарати). Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу пірует (torsades de pointes). Необхідний клінічний моніторинг та контроль ЕКГ.
Ципрофлоксацин, левофлоксацин, норфлоксацин. Підвищений ризик розвитку шлуночкових аритмій, особливо пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу пірует (torsades de pointes). В період одночасного застосування необхідно виконувати ЕКГ та здійснювати клінічний контроль.
Кларитроміцин. Підвищений ризик розвитку шлуночкових аритмій, особливо пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу пірует (torsades de pointes). У період одночасного застосування необхідно проводити ЕКГ та здійснювати клінічний контроль.
Калійнезберігаючі препарати (калійнезберігаючі діуретики, окремо або в комбінації, стимулювальні проносні засоби, глюкокортикоїди, тетракозактид і амфотерицин В для в/в застосування). Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу пірует (torsades de pointes).
Перед введенням слід провести корекцію наявної гіпокаліємії та здійснювати клінічний моніторинг і контроль електролітів та ЕКГ.
Літій. Ризик появи нейропсихічних змін, що вказують на злоякісний нейролептичний синдром або отруєння літієм. Показаний регулярний клінічний контроль та контроль показників лабораторних аналізів, особливо на початку одночасного застосування цих препаратів. При появі перших ознак нейротоксичності рекомендується відмінити один з цих двох препаратів.
Ондансетрон. Підвищений ризик розвитку шлуночкових аритмій, особливо пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу пірует (torsades de pointes). У період одночасного застосування необхідно виконувати ЕКГ та здійснювати клінічний контроль.
Рокситроміцин. Підвищений ризик розвитку шлуночкових аритмій, особливо пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу пірует (torsades de pointes). У період одночасного застосування необхідно виконувати ЕКГ та здійснювати клінічний контроль.
Сукральфат. Зниження абсорбції сульпіриду в ШКТ.
Між введенням сукральфату та сульпіриду має бути певний інтервал часу (більше 2 год, якщо це можливо).
Шлунково-кишкові засоби місцевої дії, антациди та активоване вугілля. Зниження абсорбції сульпіриду в ШКТ.
Між введенням цих агентів і сульпіриду має бути певний інтервал часу (більше 2 год, якщо це можливо).
Комбінації, які слід брати до уваги
Інші седативні засоби. Більш виражене пригнічення функції ЦНС. Через погіршення здатності до концентрації уваги керування транспортними засобами та робота з іншими механізмами можуть бути небезпечними.
Антигіпертензивні засоби. Підвищення ризику артеріальної гіпотензії, особливо ортостатичної.
Блокатори β-адренорецепторів, які застосовують у пацієнтів із серцевою недостатністю (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол). Щодо блокаторів β-адренорецепторів, які показані при серцевій недостатності, див. Комбінації, призначення яких потребує обережності. Судинорозширювальна дія і ризик гіпотензії, зокрема постуральної (адитивний ефект).
Дапоксетин. Ризик підвищення частоти виникнення небажаних ефектів, особливо запаморочення або синкопе.
Орлістат. Ризик неефективності лікування у разі одночасного застосування із орлістатом.

досвід передозування сульпіриду обмежений. Можуть виникати дискінетичні прояви зі спазматичною кривошиєю, протрузією язика та тризмом. У деяких хворих можуть розвинутися прояви паркінсонізму, що становлять небезпеку для життя, або навіть кома.
Летальні випадки реєструвалися переважно при застосуванні сульпіриду в комбінації з іншими психотропними речовинами.
Сульпірид частково виводиться при гемодіалізі. Специфічний антидот для сульпіриду відсутній.
Лікування має бути симптоматичним, реанімація при ретельному контролі серцевої діяльності та дихальної функції (ризик пролонгації інтервалу Q–T та шлуночкових аритмій), які потрібно продовжувати до повного одужання хворого. У разі розвитку тяжкого екстрапірамідного синдрому слід вводити антихолінергічні препарати.

зберігати у недоступному для дітей місці. Зберігати при температурі не вище 30 °С.