Лекадол Лонг (Lekadol Long) (434863) - інструкція із застосування ATC-класифікація

фармакодинаміка. Фармакологічна дія ібупрофену і парацетамолу відрізняється за місцем і способом дії, але є синергічною, що посилює аналгезивні та жарознижувальні властивості порівняно з такими при застосуванні кожної з речовин окремо.
Ібупрофен — це НПЗП, похідна речовина пропіонової кислоти, яка продемонструвала свою ефективність у пригнічуванні синтезу простагландинів — медіаторів болю та запалення. Простагландини підвищують чутливість ноцицептивних аферентних нервових закінчень до таких медіаторів, як брадикінін. Таким чином, ібупрофен чинить знеболювальний ефект через периферичне інгібування ізоферменту ЦОГ-2 з подальшим зниженням сенсибілізації кінцевих ноцицептивних нервових закінчень. Показано також, що ібупрофен інгібує індуковану лейкоцитами міграцію в ділянці запалення. Ібупрофен має виражену дію в спинному мозку, частково через інгібування ЦОГ. Жарознижувальний ефект ібупрофену обумовлений центральним інгібуванням простагландинів у гіпоталамусі. Таким чином, ібупрофен чинить анальгезивну, жарознижувальну та протизапальну дії. Крім того, ібупрофен оборотно пригнічує агрегацію тромбоцитів. У людини ібупрофен зменшує вираженість болю при запаленні, набряки та пропасницю.
Експериментальні дані свідчать, що ібупрофен може конкурентно пригнічувати ефект низької дози ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів при одночасному застосуванні цих препаратів. Деякі дослідження фармакодинаміки показують, що при застосуванні разових доз ібупрофену по 400 мг у межах 8 год до або в 30 хв після застосування ацетилсаліцилової кислоти негайного вивільнення (81 мг) спостерігалося зниження впливу ацетилсаліцилової кислоти на утворення тромбоксану або агрегацію тромбоцитів. Хоча немає впевненості, що ці дані можна екстраполювати на клінічну ситуацію, не виключено, що регулярне довготривале застосування ібупрофену може знизити кардіопротекторний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти. При несистематичному застосуванні ібупрофену такий клінічно значущий ефект вважається малоймовірним.
Механізм дії парацетамолу досі не повністю визначено; проте існують переконливі дані про анальгезивний вплив на ЦНС. Біохімічні дослідження свідчать про пригнічення активності ЦОГ-2 у ЦНС. Парацетамол також може стимулювати низхідні провідні шляхи активації 5-гідрокситриптаміну (серотоніну), що пригнічує передачу больових сигналів у спинному мозку. Докази свідчать про те, що парацетамол є дуже слабким інгібітором ізоферментів ЦОГ-1 та -2 на периферичному рівні.
Клінічна ефективність ібупрофену та парацетамолу була продемонстрована при головному болю, зубному болю, дисменореї та пропасниці, крім того, була показана у пацієнтів з болем та лихоманкою, пов’язаними із застудою та грипом, та на моделях болю, таких як біль у горлі, м’язовий біль або ураження м’яких тканин та біль у спині.
Лікарський засіб є особливо придатним для лікування пацієнтів з болем, що вимагає сильнішої знеболювальної дії, ніж в ібупрофену 400 мг або парацетамолу 1000 мг окремо.
Проведені дослідження із застосуванням цієї комбінації на моделі гострого болю (післяопераційний зубний біль) та хронічного болю в колінному суглобі показали високу ефективність цієї комбінації при гострому (93,2%) та хронічному болю (60,2%). Цей лікарський засіб має швидкий початок дії з підтвердженим відчутним зменшенням вираженості болю, яке в середньому відзначається через 18,3 хв. Суттєве зменшення вираженості болю відзначається в середньому через 44,6 хв. Знеболювальна дія цього препарату значно довша (9,1 год), ніж у парацетамолу 500 мг (4 год) або 1000 мг (5 год).
Фармакокінетика. Ібупрофен швидко всмоктується зі ШКТ та значною мірою зв’язується з протеїнами плазми крові. Ібупрофен затримується в синовіальній рідині. Ібупрофен визначається в плазмі крові вже через 5 хв, досягаючи C_max через 1–2 год після прийому натще. При застосуванні препарату з їжею пікові концентрації ібупрофену в плазмі крові знижувалися та відстрочувалися в середньому на 25 хв, але загальний об’єм абсорбції був еквівалентним.
Ібупрофен метаболізується в печінці до двох основних метаболітів, що майже повністю виводяться нирками в незміненому вигляді або у вигляді складних сполук з незначною кількістю незміненого ібупрофену. Виведення препарату нирками відбувається повністю і швидко. Т_½ становить приблизно 2 год.
У деяких дослідженнях ібупрофен було виявлено в грудному молоці у дуже низькій концентрації.
Парацетамол швидко всмоктується зі ШКТ. У терапевтичних концентраціях рівень зв’язування з протеїнами плазми крові низький, хоча залежить від дози. Парацетамол в плазмі крові визначається через 5 хв, досягаючи C_max через 0,5–0,67 год після прийому натще. При застосуванні препарату пікові концентрації парацетамолу в плазмі крові знижувалися та відстрочувалися в середньому на 25 хв, але загальний об’єм абсорбції був еквівалентним.
Парацетамол метаболізується в печінці і виводиться із сечею головним чином у вигляді глюкуроніду та кон’югатів сульфату, близько 10% — у вигляді кон’югатів глутатіону. Менше 5% парацетамолу виводиться в незміненому вигляді. Гідроксильований метаболіт, що утворюється в дуже малих кількостях у печінці під впливом змішаних оксидаз і детоксикується шляхом зв’язування з печінковим глютатіоном, може накопичуватися при передозуванні парацетамолу і спричиняти ушкодження тканин печінки.
Т_½ становить близько 3 год.
Значущої різниці у фармакокінетичному профілі парацетамолу та ібупрофену у пацієнтів літнього віку не виявлено. Біодоступність і фармакокінетичний профіль ібупрофену та парацетамолу у складі цього препарату не змінюються при прийомі разової або повторної дози такої комбінації.
Склад цього лікарського засобу розроблено із застосуванням технології, яка забезпечує одночасне вивільнення ібупрофену та парацетамолу таким чином, щоб потенціювати ефекти кожної з діючих речовин.

застосовувати для симптоматичного лікування при болю у спині та м’язах, ревматичному болю, болю при легких формах артритів, головному болю, у тому числі при мігрені, зубному болю, дисменореї, ознаках застуди, грипу та пропасниці. Цей лікарський засіб є особливо придатним для лікування болю, що вимагає сильнішої знеболювальної дії, ніж дія ібупрофену або парацетамолу, застосованих окремо.

тільки для перорального короткотривалого застосування.
Слід використовувати найнижчу ефективну дозу протягом мінімального терміну, необхідного для усунення симптомів.
Дорослим застосовувати по 1 таблетці до 3 разів на добу з інтервалом між прийомами не менше 6 год. Таблетки запивати водою.
Якщо 1 таблетка не усуває симптоми захворювання, слід застосовувати по 2 таблетки на прийом, але не більше 3 разів на добу. Інтервал між прийомами має бути не менше 6 год. Не слід приймати більше 6 таблеток (3000 мг парацетамолу, 1200 мг ібупрофену) на добу. Щоб мінімізувати небажані ефекти, пацієнтам рекомендується приймати цей лікарський засіб з їжею.
Якщо симптоми захворювання зберігаються більше 3 днів, необхідно звернутися до лікаря для уточнення діагнозу та коригування схеми лікування. Тривалість лікування визначає лікар індивідуально, залежно від перебігу захворювання та стану хворого.
Немає необхідності коригувати дозу для пацієнтів літнього віку.
У літніх людей відмічають підвищений ризик серйозних наслідків побічних реакцій. Якщо застосування НПЗП вважається необхідним, слід за можливості застосовувати найнижчу ефективну дозу протягом мінімального терміну. Пацієнту потрібен регулярний контроль ризику кишково-шлункових кровотеч під час терапії НПЗП.
Діти. Не слід застосовувати у дітей віком до 18 років.

цей лікарський засіб протипоказаний:
• пацієнтам з індивідуальною підвищеною чутливістю до ібупрофену, парацетамолу або до інших компонентів лікарського засобу;
• пацієнтам з наявністю в анамнезі реакцій підвищеної чутливості (наприклад бронхоспазму, ангіоневротичного набряку, БА, риніту або кропив’янки) після прийому ібупрофену, ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗП;
• при виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки/кровотечі в активній формі або при рецидивах в анамнезі (два і більше виражених епізоди виразкової хвороби чи кровотечі);
• пацієнтам, у яких в анамнезі відмічали шлунково-кишкову кровотечу або перфорацію, пов’язану із застосуванням НПЗП;
• пацієнтам з порушенням згортання крові;
• пацієнтам з тяжкою печінковою, тяжкою нирковою або тяжкою серцевою недостатністю (клас IV за класифікацією NYHA);
• при одночасному застосуванні з іншими препаратами, які містять парацетамол;
• при одночасному застосуванні інших НПЗП, включаючи специфічні інгібітори ЦОГ-2 та ацетилсаліцилову кислоту в дозах, що перевищують 75 мг один раз на добу;
• протягом останнього триместру вагітності.

під час клінічних досліджень лікарського засобу не було виявлено жодних інших побічних реакцій, окрім тих, що спостерігалися при застосуванні ібупрофену або парацетамолу окремо.
Нижче наведені побічні реакції, що спостерігалися у пацієнтів, які застосовували ібупрофен або парацетамол окремо протягом короткочасного та тривалого застосування.
Для оцінки частоти побічних реакцій використано таку класифікацію: дуже часті (≥1/10), часті (≥1/100—< 1/10), нечасті (≥1/1000—<1/100), поодинокі (≥1/10 000—<1/1000), рідкісні (<1/10 000), частота невідома (частоту неможливо оцінити за наявними даними).
З боку системи крові та лімфатичної системи: рідкісні — розлади системи кровотворення (агранулоцитоз, анемія, апластична анемія, гемолітична анемія, лейкопенія, нейтропенія, панцитопенія та тромбоцитопенія). Першими ознаками є: пропасниця, біль у горлі, виразки в ротовій порожнині, грипоподібні симптоми, тяжка форма виснаження, нез’ясована кровотеча, синці та носова кровотеча.
З боку імунної системи: нечасті — реакції гіперчутливості, що включають кропив’янку та свербіж; рідкісні — тяжкі реакції гіперчутливості. Симптоми можуть включати набряк обличчя, язика та гортані, задишку, тахікардію та артеріальну гіпотензію (анафілаксія, ангіоневротичний набряк або тяжкий шок). Реакціями гіперчутливості можуть бути: неспецифічні алергічні реакції та анафілаксія, реактивність дихальних шляхів, включаючи БА, загострення БА, бронхоспазм та задишку, різні форми шкірних реакцій, включаючи свербіж, кропив’янку, пурпуру, ангіоневротичний набряк, і рідше — ексфоліативні та бульозні дерматози, включаючи токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса — Джонсона та мультиформну еритему.
З боку психіки: рідкісні — сплутаність свідомості, депресія і галюцинації.
З боку нервової системи: нечасті — головний біль, запаморочення; рідкісні — парестезії, неврит зорового нерва та сонливість, асептичний менінгіт, окремі симптоми якого (ригідність потиличних м’язів, головний біль, нудота, блювання, лихоманка або дезорієнтація) можуть виникати у пацієнтів з аутоімунними захворюваннями, такими як системний червоний вовчак, змішане захворювання сполучної тканини.
З боку органа зору: рідкісні — порушення зору.
З боку органа слуху та вестибулярного апарату: рідкісні — шум у вухах і запаморочення.
З боку серцевої системи: рідкісні — серцева недостатність, набряк.
Дані клінічних досліджень та епідеміологічні дані свідчать, що застосування ібупрофену, особливо у високих дозах (по 2400 мг/добу), та протягом тривалого часу, може бути пов’язане з підвищеною частотою розвитку артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад інфаркту міокарда або інсульту).
З боку судинної системи: рідкісні — АГ.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: рідкісні — реактивність дихальних шляхів включає: БА, її загострення, бронхоспазм та диспное. Див. також про побічні реакції з боку імунної системи вище.
З боку ШКТ. Побічні реакції з боку шлунково-кишкового тракту спостерігалися найчастіше. Часті — біль у животі, блювання, діарея, нудота, диспепсія, дискомфорт у шлунку; нечасті — пептична виразка, шлунково-кишковa перфорація або шлунково-кишковa кровотеча, мелена, криваве блювання (іноді летальне, особливо у пацієнтів літнього віку), виразковий стоматит, загострення коліту і хвороби Крона, гастрит, панкреатит, метеоризм, запор.
З боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідкісні — порушення функції печінки, гепатит, жовтяниця. У разі передозування парацетамол може спричинити гостру печінкову недостатність, печінкову недостатність, некроз печінки та ураження печінки.
З боку шкіри і підшкірної клітковини: часті — гіпергідроз; нечасті – висипання на шкірі (див. також про побічні реакції з боку імунної системи вище); рідкісні — бульозні реакції, включаючи синдром Стівенса — Джонсона, мультиформну еритему і токсичний епідермальний некроліз (див. також про побічні реакції з боку імунної системи вище), ексфоліативний дерматит, пурпура, фоточутливість; частота невідома — лікарські реакції з еозинофілією та системними симптомами (синдром DRESS), реакції світлочутливості.
З боку нирок та сечовидільної системи: рідкісні — нефротоксичність у різних формах, включаючи інтерстиціальний нефрит, нефротичний синдром та гостру і хронічну ниркову недостатність, гостре порушення функції нирок, особливо при тривалому застосуванні НПЗП, у поєднанні з підвищенням рівня сечовини в сироватці крові та появою набряків. Папілонекроз.
Порушення загального стану: рідкісні — стомлюваність та нездужання.
Лабораторні дослідження: часті — підвищення рівня АлАТ, гамма-глутамілтранферази та погіршення функціональних проб печінки, підвищення рівня креатиніну в крові, сечовини в крові; нечасті — підвищення рівня АсАТ, ЛФ в крові, КФК в крові, зниження рівня гемоглобіну та підвищення рівня тромбоцитів.

парацетамол слід з обережністю призначати пацієнтам з тяжкою нирковою та печінковою недостатністю. Ризик передозування парацетамолу вищий у пацієнтів з нецирозним алкогольним захворюванням печінки. У разі передозування слід негайно звернутися до лікаря, навіть якщо пацієнт почувається добре, через ризик відстроченого у часі серйозного ураження печінки.
Не слід застосовувати з іншими лікарськими засобами, що містять парацетамол. У цьому разі слід негайно звернутися до лікаря, навіть якщо пацієнт почуває себе добре, оскільки це може призвести до передозування.
Небажані ефекти можна мінімізувати, приймаючи найнижчу ефективну дозу, потрібну для зменшення вираженості симптомів, протягом найкоротшого періоду часу, необхідного для усунення симптомів, під час вживання їжі.
Вплив на органи дихання. У пацієнтів з БА або алергічними захворюваннями після застосування НПЗП або з такими хворобами в анамнезі, може виникати бронхоспазм.
Вплив на нирки. Ризик виникнення ниркової недостатності у зв’язку з погіршенням функції нирок. Високий ризик цієї реакції відмічають у пацієнтів з порушеннями функції нирок, з боку серця, порушеннями функції печінки, хворих, які приймають діуретики, і особи літнього віку. У таких пацієнтів необхідно контролювати ниркову функцію.
Вплив на печінку. Лікарський засіб може порушувати функції печінки.
Вплив на серцево-судинну та цереброваскулярну систему. Пацієнтам з АГ та/або серцевою недостатністю в анамнезі слід з обережністю починати лікування (необхідна консультація лікаря), оскільки при терапії ібупрофеном, як і іншими НПЗП, повідомлялося про випадки затримки рідини, АГ та набряків.
Дані клінічного дослідження свідчать про те, що застосування ібупрофену, особливо у високих дозах (2400 мг/добу), підвищує ризик артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад інфаркту міокарда або інсульту). Загалом в епідеміологічних дослідженнях не виявлено зв’язку низької дози ібупрофену (наприклад ≤1200 мг/добу) з підвищеним ризиком артеріальних тромботичних ускладнень.
Пацієнтам з неконтрольованою АГ, застійною серцевою недостатністю (клас ІІ–ІІІ за класифікацію NYHA), ІХС, захворюванням периферичних артерій та/або цереброваскулярними захворюваннями призначати ібупрофен потрібно тільки після ретельної оцінки клінічної картини. Слід уникати високих доз (2400 мг/добу).
Також слід ретельно оцінювати клінічну картину перед початком довготривалого лікування пацієнтів з факторами ризику серцево-судинних ускладнень (наприклад АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, паління), особливо якщо необхідні високі дози ібупрофену (2400 мг/добу).
Вплив на ШКТ. Надходили повідомлення про випадки шлунково-кишкової кровотечі, перфорації, виразки, що можуть бути летальними, які виникали на будь-якому етапі лікування НПЗП, незалежно від наявності попереджувальних симптомів або тяжких розладів з боку ШКТ в анамнезі.
Ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі, виразки чи перфорації підвищується у разі збільшення дози НПЗП, за наявності в анамнезі виразки, особливо виразки з такими ускладненнями, як кровотеча чи перфорація, та у пацієнтів літнього віку. Таким хворим слід розпочинати лікування з мінімальної ефективної дози. Для цих пацієнтів, а також тих, які потребують супутнього застосування низьких доз ацетилсаліцилової кислоти або інших лікарських засобів, що підвищують ризик для ШКТ, лікар має розглянути доцільність призначення комбінованої терапії протекторними засобами (наприклад мізопростолом або інгібіторами протонної помпи).
Пацієнтам з наявністю шлунково-кишкових розладів в анамнезі, передусім хворим літнього віку, слід повідомляти про будь-які небажані симптоми з боку травного тракту (насамперед кровотечу), особливо на початку лікування.
Лікарський засіб слід з обережністю призначати пацієнтам, що супутньо отримують препарати, які підвищують ризик утворення виразки або кровотечі, такі як пероральні ГКС, антикоагулянти, наприклад варфарин, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антитромбоцитарні препарати, такі як ацетилсаліцилова кислота.
Виникнення шлунково-кишкової кровотечі або виразки у хворих, які отримують препарати, що містять ібупрофен, вимагає негайного припинення лікування цим препаратом.
НПЗП призначають з обережністю пацієнтам із шлунково-кишковими розладами в анамнезі (виразковим колітом і хворобою Крона), оскільки ці стани можуть загострюватися.
Системний червоний вовчак і змішане захворювання сполучної тканини. При застосуванні лікарського засобу у пацієнтів із системним червоним вовчаком і змішаним захворюванням сполучної тканини підвищується ризик розвитку асептичного менінгіту.
Порушення з боку шкіри. Дуже рідко на тлі довготривалого застосування НПЗП виникають тяжкі, іноді летальні, шкірні реакції, що включають ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона і токсичний епідермальний некроліз. Ризик розвитку таких реакцій найбільш високий на початку лікування: у більшості випадків такі реакції виникають у перший місяць прийому препарату. Прийом цього лікарського засобу слід припинити при перших ознаках шкірного висипу, ураження слизових оболонок та інших проявах гіперчутливості.
Вплив на фертильність у жінок. За деякими даними, лікарські засоби, що пригнічують синтез ЦОГ/простагландину, можуть впливати на процес овуляції і тому не рекомендуються жінкам, які намагаються завагітніти. Цей процес є оборотним після припинення лікування. Жінкам, які мають труднощі з настанням вагітності або проходять обстеження з причини безпліддя, цей препарат необхідно відмінити.
Пацієнти літнього віку. У пацієнтів літнього віку підвищується частота розвитку побічних реакцій, спричинених застосуванням НПЗП, особливо шлунково-кишкових кровотеч або перфорацій, які можуть бути летальними. Якщо застосування НПЗП є необхідним, слід приймати найнижчу ефективну дозу протягом мінімального терміну.
Слід регулярно спостерігати за станом пацієнта щодо виникнення шлунково-кишкових кровотеч на тлі терапії НПЗП.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Досвід застосування цього лікарського засобу при вагітності у людини відсутній.
З огляду на відомий вплив НПЗП на серцево-судинну систему плода (ризик закриття артеріальної протоки) застосування в останній триместр протипоказане. Початок пологів може затримуватися, а тривалість може посилювати кровотечі у матері та дитини. НПЗП можна застосовувати у період перших двох триместрів вагітності або під час пологів лише тоді, коли потенційна користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.
Під час епідеміологічних досліджень у вагітних не було виявлено жодних негативних ефектів у зв’язку з прийомом парацетамолу в рекомендованих дозах.
Таким чином, застосування цього лікарського засобу не рекомендоване протягом 6 міс вагітності та протипоказане протягом останніх 3 міс вагітності.
Годування груддю. Ібупрофен та його метаболіти в незначних кількостях проникають у грудне молоко. Імовірність його шкідливої дії на немовлят дуже низька.
Парацетамол проникає у грудне молоко, але у клінічно незначних кількостях. Доступні опубліковані дані не дають підстав рекомендувати відмову від грудного вигодовування.
Тому немає необхідності у припиненні грудного вигодовування під час короткострокової терапії цим лікарським засобом у рекомендованих дозах.
Фертильність. Про жіночу фертильність див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Лікарський засіб має незначний вплив на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами. Після прийому НПЗП можуть виникати такі побічні реакції, як запаморочення, сонливість, стомлюваність та порушення зору. Пацієнтам, які відмічають у себе такі реакції, слід утримуватися від керування транспортними засобами або роботи з іншими механізмами.

цей лікарський засіб, як і інші парацетамолвмісні препарати, протипоказаний при застосуванні інших лікарських засобів, що містять парацетамол внаслідок підвищення ризику серйозних побічних реакцій.
Цей лікарський засіб, як і інші НПЗП не слід застосовувати в комбінації з нижченаведеними препаратами:
Ацетилсаліцилова кислота. Підвищення ризику виникнення побічних реакцій, крім випадків, коли ацетилсаліцилова кислота (доза не вище 75 мг/добу) була призначена лікарем.
Експериментальні дані свідчать, що при одночасному застосуванні ібупрофен може пригнічувати вплив низьких доз ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів. Не виключено, що регулярне довготривале застосування ібупрофену може знизити кардіопротекторний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти. При несистематичному застосуванні ібупрофену такі клінічно значущі ефекти вважаються малоймовірними.
Інші НПЗП (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2). Підвищення частоти виникнення побічних ефектів.
Цей лікарський засіб, як і інші НПЗП, слід застосовувати з обережністю у комбінації з нижчезазначеними лікарськими засобами:
Антикоагулянти. НПЗП можуть підвищити лікувальний ефект таких антикоагулянтів, як варфарин. Антикоагулянтний ефект варфарину та інших кумаринів може бути посилений тривалим регулярним щоденним прийомом парацетамолу з підвищенням ризику кровотечі.
Антигіпертензивні (інгібітори АПФ та антагоністи рецепторів ангіотензину II) та діуретичні засоби. НПЗП можуть пригнічувати дію цих засобів. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад зі зневодненням або у осіб літнього віку з ослабленою функцією нирок) одночасне застосування інгібіторів АПФ чи антагоністів рецепторів ангіотензину II та препаратів, що пригнічують синтез ЦОГ, може призводити до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу ГНН, що зазвичай має оборотний характер. Ці взаємодії слід враховувати, якщо у пацієнтів застосовують коксиб одночасно з інгібіторами АПФ або антагоністи рецепторів ангіотензину II. Тому такі комбінації слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Слід провести адекватну гідратацію хворого та розглянути питання про проведення моніторингу функції нирок на початку лікування, а також з певною періодичністю надалі. Діуретики підвищують ризик розвитку нефротоксичності при одночасному застосуванні НПЗП.
Антитромбоцитарні та селективні інгібітори серотоніну. Підвищується ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі.
Серцеві глікозиди. НПЗП підвищують рівень глікозидів у плазмі крові, можуть посилювати порушення серцевої функції, знижувати функцію клубочкової фільтрації нирок.
Циклоспорин. Підвищення нефротоксичності.
Кортикостероїди можуть спричиняти утворення виразок або кровотечі у ШКТ.
Літій та метотрексат. Можливе підвищення рівня літію та метотрексату в плазмі крові.
Міфепристон. НПЗП не слід застосовувати раніше ніж через 8–12 діб після застосування міфепристону, оскільки вони знижують його ефективність.
Хінолонові антибіотики. Одночасне застосування НПЗП та хінолонових антибіотиків підвищує ризик виникнення судом.
Такролімус. Підвищується ризик нефротоксичності при одночасному застосуванні НПЗП та такролімусу.
Зидовудин. Підвищений ризик гематологічної токсичності при поєднаному застосуванні зидовудину та НПЗП. Існують докази підвищення ризику появи гемартрозу та гематоми у ВІЛ-інфікованих пацієнтів з гемофілією, що застосовують супутнє лікування зидовудином та ібупрофеном.
Цей лікарський засіб, як і інші препарати, що містять парацетамол, слід застосовувати з обережністю в комбінації з нижчезазначеними лікарськими засобами:
Холестирамін. Абсорбція парацетамолу може знижуватися за рахунок холестираміну. Таким чином, холестирамін не слід застосовувати протягом однієї години після прийому парацетамолу для досягнення максимального знеболювального ефекту.
Протиблювотні засоби. Швидкість абсорбції парацетамолу може підвищуватися за рахунок метоклопраміду або домперидону.
Варфарин. При регулярному тривалому застосуванні парацетамолу може посилюватися антикоагуляційний ефект варфарину та інших кумаринів з підвищенням ризику виникнення кровотечі; періодичне застосування препарату не виявляє істотного впливу.

Парацетамол. Ураження печінки можливе у дорослих, які застосували 10 г (що еквівалентно 20 таблеткам) або більше парацетамолу. Застосування 5 г (що еквівалентно 10 таблеткам) або більше парацетамолу може призвести до ураження печінки, якщо:
— пацієнт тривалий час отримує лікування карбамазепіном, фенобарбітоном, фенітоїном, примідоном, рифампіцином, звіробоєм або препаратами, що індукують ферменти печінки;
— пацієнт регулярно вживає алкоголь у кількостях, що перевищують рекомендовані;
— є імовірність нестачі глутатіону у пацієнта, наприклад при фіброзно-кістозній дегенерації, муковісцидозі, ВІЛ-інфекції, кахексії або голодуванні.
Симптоми. Симптомами передозування парацетамолу протягом перших 24 год є блідість, нудота, блювання, відраза до їжі та біль у животі. Ураження печінки може проявлятися через 12–48 год після передозування, що виражається у відхиленні функціональних проб печінки. Можуть виникати порушення метаболізму глюкози та метаболічний ацидоз. При тяжкому отруєнні печінкова недостатність може прогресувати до енцефалопатії, крововиливів, гіпоглікемії, коми та мати летальний наслідок. Гостра ниркова недостатність з гострим некрозом канальців може проявлятися сильним поперековим болем, гематурією, протеїнурією та розвинутися навіть за відсутності тяжкого ураження печінки. Відзначалися також серцева аритмія та панкреатит.
Лікування. При передозуванні парацетамолу необхідна швидка медична допомога. Пацієнта слід негайно доставити в лікарню для медичного огляду, навіть якщо відсутні ранні симптоми передозування. Симптоми можуть бути обмежені нудотою та блюванням і можуть не відображати тяжкості передозування чи ризику ураження органів. Лікування слід проводити відповідно до встановлених рекомендацій.
Слід розглянути лікування активованим вугіллям у межах 1 год після прийому надмірної дози парацетамолy. Концентрацію парацетамолу в плазмі крові слід вимірювати через 4 год або пізніше після прийому (більш ранні концентрації є недостовірними).
Лікування N-ацетилцистеїном можна проводити протягом 24 год після прийому парацетамолу, але максимальний захисний ефект отримують при його застосуванні протягом 8 год після прийому надмірної дози препарату. Ефективність антидоту різко знижується після цього часу.
За необхідності пацієнту в/в вводять N-ацетилцистеїн згідно з чинними рекомендаціями. У разі відсутності блювання можна застосувати метіонін перорально як відповідну альтернативу у віддалених районах поза лікарнею.
Лікування пацієнтів, у яких відзначається тяжке порушення функції печінки протягом 24 год після прийому парацетамолу, слід проводити відповідно до чинних настанов.
Ібупрофен. Застосування ібупрофену в дозі більше 400 мг/кг у дітей може спричинити симптоми передозування. У дорослих дозозалежний ефект є менш вираженим. Т½ при передозуванні становить 1,5–5 год.
Симптоми. У більшості пацієнтів, які застосовували клінічно значущу кількість НПЗП, може виникнути лише нудота, блювання, біль в епігастральній ділянці або дуже рідко ― діарея. Може також виникати шум у вухах, головний біль та шлунково-кишкова кровотеча. При більш тяжкому отруєнні можуть виникати токсичні ураження ЦНС у вигляді сонливості, інколи — нервового збудження та дезорієнтації або коми. Інколи у пацієнтів спостерігаються судоми. При тяжкому отруєнні може виникати метаболічний ацидоз; протромбіновий індекс/міжнародне нормалізоване відношення може бути підвищеним, ймовірно, внаслідок впливу на фактори згортання крові. Може виникати ГНН та ураження печінки за наявності зневоднення. У хворих на БА може спостерігатися загострення перебігу захворювання.
Лікування. Лікування має бути симптоматичним та підтримувальним, а також включати забезпечення прохідності дихальних шляхів і спостереження за симптомами з боку серця та показниками життєво важливих функцій до нормалізації стану. Рекомендується пероральне застосування активованого вугілля впродовж 1 год після застосування потенційно токсичної кількості препарату. При частих або тривалих судомах слід приймати діазепам або лоразепам в/в. Для лікування БА слід застосовувати бронходилататори.

спеціальні умови зберігання не потрібні. Зберігати в недоступному для дітей місці.
Інформація для спеціалістів сфери охорони здоров’я.