Аффида Макс з аргініном (Affida Max with arginine) (426058) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Допоміжні речовини: аргінін, аспартам (E951), цукор, натрію гідрокарбонат, сахарин натрію, натрію лаурилсульфат, ментол, ароматизатор м’ятний, вода очищена.

Ібупрофен - 400 мг

фармакодинаміка. Ібупрофен є нестероїдною сполукою, похідною пропіонової кислоти з вираженими протизапальними, знеболювальними та жарознижувальними властивостями. Його механізм дії може бути зумовлений гальмуванням синтезу простагландинів. Простагландини відіграють важливу роль у розвитку лихоманки, болю та запалення. Експериментальні дані вказують на те, що ібупрофен може конкурентно інгібувати дію низьких доз ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів при одночасному введенні. Деякі фармакодинамічні дослідження показали, що при прийомі 400 мг ібупрофену протягом 8 год до або протягом 30 хв після введення дози ацетилсаліцилової кислоти негайного вивільнення (81 мг) вплив ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоксану або тромбоцитів був знижений. Проте обмеженість експериментальних даних та невизначеність щодо можливості їх екстраполяції на клінічну ситуацію не дають змоги зробити чіткий висновок про можливість регулярного застосування ібупрофену і прогнозувати клінічні ефекти при нерегулярному застосуванні ібупрофену.
Фармакокінетика. Ібупрофен — це лікарський засіб, який має лінійні властивості фармакокінетики.
Абсорбція. Ібупрофен при пероральному застосуванні швидко і приблизно на 80% всмоктується у ШКТ. Ібупрофен з аргініном у гранулах для приготування орального р-ну має високу і швидку абсорбцію завдяки наявності амінокислоти L-аргініну, що сприяє його солюбілізації та покращує його біодоступність. Пік концентрації в плазмі крові досягається вже через 20 хв після застосування. При прийомі ібупрофену з аргініном у гранулах для орального р-ну не виявлено накопичення препарату або його метаболітів.
Розподіл. Очевидний об’єм розподілу ібупрофену після перорального застосування становить від 0,1 до 0,2 л/кг, значне зв’язування з білками плазми крові становить близько 99%.
Метаболізм. Ібупрофен значною мірою метаболізується в печінці шляхом гідроксилювання та карбоксилювання ізобутильної групи, а метаболіти ібупрофену не мають фармакологічної активності.
Виведення. Виведення ібупрофену з організму відбувається в основному нирками через 24 год. Приблизно 10% виводиться у незмінній формі і 90% у вигляді неактивних метаболітів більшою мірою у вигляді глюкуронідів.
Застосування ібупрофену з їжею затримує T_max (від ±2 год натщесерце, до ±3 год після вживання їжі), хоча це не впливає на кількість всмоктування.

– симптоматичне лікування лихоманки.
– Лікування легкого та помірного болю, включаючи мігрень.
– Симптоматичне лікування артритів (включаючи ювенільний ревматоїдний артрит), артроз, анкілозуючий спондиліт та неревматичне запалення.
– Симптоматичне полегшення при первинній дисменореї.

побічні реакції можна знизити, якщо застосовувати мінімальну ефективну дозу протягом найкоротшого періоду часу, необхідного для контролю симптомів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Дорослі. Дозування слід корегувати індивідуально, залежно від тяжкості розладу та стану пацієнта.
Рекомендована добова доза становить 1200 мг ібупрофену, розділена на кілька прийомів.
У випадку необхідності постійного застосування слід призначати найнижчу ефективну дозу, що забезпечує адекватний контроль за симптомами захворювання.
При ревматоїдному артриті можуть бути необхідні вищі дози, але в будь-якому випадку максимальна добова доза не повинна перевищувати 2400 мг.
При первинній дисменореї рекомендована доза становить 400 мг ібупрофену для полегшення болю. Максимальна доза на один прийом — 400 мг, максимальна добова доза — 1200 мг.
При запальних процесах рекомендована добова доза становить 1200–1800 мг ібупрофену, розділена на кілька прийомів. Підтримуюча доза зазвичай становить 800–1200 мг. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 2400 мг.
У випадку болю легкої та помірної інтенсивності та симптомів лихоманки рекомендована добова доза становить 800–1600 мг, розділена на кілька прийомів, залежно від інтенсивності симптомів та реакції на лікування.
Діти. У випадку ювенільного ревматоїдного артриту можливе застосування ібупофену в дозі до 40 мг/кг маси тіла на добу, розділена на кілька прийомів.
Пацієнти літнього віку. У пацієнтів літнього віку не спостерігається істотних відмінностей у фармакокінетичному профілі, тому не вважається необхідним корегування дози або частоти прийомів. Якщо необхідно застосовувати НПЗП, слід призначати найнижчу ефективну дозу, оскільки існує підвищений ризик виникнення побічних реакцій у пацієнтів літнього віку, у котрих більш імовірне зниження функції нирок, печінки та серцево-судинної системи, а також можливі взаємодії з іншими лікарськими засобами. Зокрема, рекомендується застосовувати найнижчу ефективну дозу. Лише при встановленій переносимості лікарського засобу доза може бути підвищена до рекомендованої для дорослих.
Ниркова недостатність. Слід з обережністю застосовувати НПЗП пацієнтам із нирковою недостатністю. Пацієнтам із легкою або середньою дисфункцією нирок лікування слід розпочинати з найнижчої можливої дози. Протипоказаний пацієнтам із нирковою недостатністю тяжкого ступеня (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Печінкова недостатність. Хоча у пацієнтів із печінковою недостатністю фармакокінетика ібупрофену не змінюється, НПЗП їм слід застосовувати з особливою обережністю.
Лікування пацієнтів з легкою або середньою печінковою недостатністю слід розпочинати з найнижчої можливої дози під ретельним наглядом. Протипоказаний пацієнтам з печінковою недостатністю тяжкого ступеня (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Спосіб застосування. Для перорального застосування.
Перед застосуванням вміст одного саше слід висипати у півсклянки води та перемішувати протягом 2 хв.
Пацієнтам, які страждають на захворювання ШКТ, лікарський засіб слід приймати з молоком та/або під час вживання їжі.
Діти. Препарат не рекомендується застосовувати дітям віком до 12 років, оскільки доза ібупрофену, що міститься в лікарському засобі, не відповідає рекомендованій дозі для цієї вікової категорії.

– підвищена чутливість до ібупрофену або до будь-якої з допоміжних речовин лікарського засобу.
– Підвищена чутливість до саліцилатів або до інших НПЗП (пацієнти з БА в анамнезі, гострим ринітом, кропив’яною, ангіоневротичним набряком або іншими реакціями алергічного типу після застосування речовин з подібною дією).
– Запальні захворювання кишечнику.
– Тяжка печінкова недостатність.
– Тяжка ниркова недостатність.
– Пацієнти з геморагічним діатезом або іншими порушеннями згортання крові.
– Наявність в анамнезі шлунково-кишкової кровотечі або перфорації, пов’язаних із застосуванням НПЗП.
– Пептична виразка/кровотеча в активній формі або рецидиви в анамнезі (два або більше виражених епізоди підтвердженої виразкової хвороби чи кровотечі).
– Виразкова хвороба шлунка або дванадцятипалої кишки.
– Серйозна серцева недостатність (IV клас за класифікацією NYHA).
– ІІІ триместр вагітності (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
– Цереброваскулярні або інші кровотечі в активній фазі.
– Порушення кровотворення нез’ясованої етіології.
– Тяжке зневоднення (спричинене блюванням, діареєю або недостатнім вживанням рідини).

побічні реакції пов’язані переважно з фармакологічною дією ібупрофену на синтез простагландинів.
Найчастіше бувають побічні реакції з боку ШКТ. Можуть виникати пептичні виразки, шлунково-кишкові перфорації або кровотечі, іноді летальні, особливо в пацієнтів літнього віку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
При прийомі ібупрофену можуть спостерігатися нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, біль в животі, мелена, гематемезис, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). З меншою частотою відзначалися випадки гастриту. Були повідомлення про набряки, АГ та серцеву недостатність, пов’язані із застосуванням НПЗП.
Побічні реакції, які, можливо, пов’язані з ібупрофеном, наведено з розподілом за класом систем органів і частотою таким чином: дуже часто (≥1/10), часто (від ≥1/100 до <1/10), нечасто (від ≥1/1000 до <1/100), рідко (від ≥1/10 000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), частота невідома (неможливо визначити на підставі наявних даних).

побічні реакції можна мінімізувати, застосовуючи найнижчу ефективну дозу протягом найкоротшого періоду часу для контролю симптомів (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Інші НПЗП. Одночасне застосування ібупрофену з іншими НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, підвищує ризик розвитку побічних реакцій, тому його слід уникати.
Системний червоний вовчак і змішані захворювання сполучної тканини. З обережністю слід застосовувати ібупрофен при проявах системного червоного вовчака та змішаних захворюваннях сполучної тканини через підвищений ризик виникнення асептичного менінгіту.
Метаболізм порфірину. Слід дотримуватися обережності пацієнтам із вродженим розладом метаболізму порфірину (наприклад, гостра переміжна порфірія).
Ризики з боку ШКТ. При застосуванні всіх НПЗП повідомлялося про розвиток шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації, які можуть мати летальний наслідок, у будь-який період часу протягом лікування з попереджувальними симптомами або без них, незалежно від наявності серйозних шлунково-кишкових кровотеч в анамнезі.
Ризик розвитку шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації підвищується при підвищенні доз НПЗП у пацієнтів із виразкою в анамнезі, особливо якщо виразка була ускладнена кровотечею або перфорацією (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), та у пацієнтів літнього віку. Такі пацієнти повинні розпочинати лікування з найнижчої можливої дози. Слід розглянути можливість одночасного призначення захисних лікарських засобів (наприклад, мізопростолу або інгібіторів протонної помпи) тим пацієнтам, які одночасно приймають ацетилсаліцилову кислоту у низькій дозі або інші лікарські засоби, що можуть підвищувати ризик з боку ШКТ (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Пацієнти, особливо літнього віку, із захворюваннями ШКТ в анамнезі повинні повідомляти про будь-які незвичні абдомінальні симптоми (зокрема про шлунково-кишкову кровотечу) під час лікування та особливо на початкових етапах лікування.
З обережністю слід призначати ібупрофен пацієнтам, які одержують супутнє лікування препаратами, що можуть підвищувати ризик розвитку виразки або кровотечі, наприклад пероральними кумариновими антикоагулянтами або антитромбоцитарними лікарськими засобами типу ацетилсаліцилова кислота (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Також слід бути обережним при одночасному застосуванні з пероральними кортикостероїдами та селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну. У випадку шлунково-кишкової кровотечі або виразки у пацієнтів, які отримували ібупрофен, лікування слід негайно припинити (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
НПЗП слід з обережністю застосовувати пацієнтам із виразковим колітом та хворобою Крона в анамнезі, можливе загострення зазначених хвороб (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
З боку серцево-судинної системи і цереброваскулярні ризики. Пацієнтам з АГ та/або серцевою недостатністю в анамнезі слід з обережністю починати лікування (необхідна консультація лікаря), оскільки при терапії ібупрофеном, як і іншими НПЗП, повідомлялося про випадки затримки рідини, АГ та набряків.
Дані клінічних досліджень та епідеміологічні дані свідчать про те, що застосування ібупрофену, особливо у високих дозах (2400 мг на добу), може бути пов’язане з дещо підвищеним ризиком артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад, інфаркту міокарда або інсульту). Загалом епідеміологічні дослідження не припускають, що низька доза ібупрофену (наприклад, ≤1200 мг на добу) може призвести до підвищення ризику артеріальних тромботичних ускладнень.
Пацієнтам із неконтрольованою АГ, застійною серцевою недостатністю (ІІ–ІІІ клас за класифікацією NYHA), діагностованою ІХС, захворюванням периферичних артерій та/або цереброваскулярними захворюваннями слід призначати ібупрофен тільки після ретельної оцінки клінічної картини. Слід уникати високих доз (2400 мг на добу).
Також слід ретельно оцінювати клінічну картину перед початком довготривалого лікування пацієнтів із факторами ризику серцево-судинних ускладнень (наприклад, АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, паління), особливо якщо необхідні високі дози ібупрофену (2400 мг на добу).
Вплив на шкіру. Повідомлялося про рідкісні серйозні реакції з боку шкіри, що можуть призвести до летального наслідку, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона та токсичний епідермальний некроліз, що пов’язані із застосуванням НПЗП (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Високий ризик виникнення цих реакцій на початку терапії. Початок реакції виникає в більшості випадків протягом першого місяця лікування. Також повідомлялося про випадок гострого генералізованого екзантемального пустульозу, що виник після застосування лікарських засобів, що містять ібупрофен.
Слід припинити застосування ібупрофену при появі перших ознак та симптомів уражень шкіри, таких як шкірні висипання, ураження слизової оболонки або будь-які інші ознаки гіперчутливості.
У виключних випадках вітряна віспа може спричинити тяжкі інфекційні ускладнення з боку шкіри та м’яких тканин. На цей час не можна виключати вплив НПЗП на погіршення цих інфекцій, тому рекомендується уникати застосування ібупрофену у випадку вітряної віспи.
Алергія. Слід дотримуватися обережності у пацієнтів, що мають алергічні реакції на інші речовини, оскільки у таких пацієнтів також існує підвищений ризик розвитку реакцій підвищеної чутливості при застосуванні ібупрофену.
У пацієнтів, які страждають на сінну гарячку, носові поліпи, хронічні обструктивні захворювання дихальних шляхів, мають алергічні захворювання в анамнезі, існує підвищений ризик виникнення алергічних реакцій, які можуть проявлятися як напади БА (так звана аналгетична астма), набряк Квінке або кропив’янка.
Як і при застосуванні інших НПЗП, можуть спостерігатися алергічні реакції, зокрема анафілактичні/анафілактоїдні реакції, навіть без попереднього застосування лікарського засобу.
Хірургічні втручання. Слід дотримуватися обережності безпосередньо після обширних хірургічних втручань.
Вплив на нирки/печінку. Ібупрофен слід з обережністю застосовувати пацієнтам із захворюваннями нирок або печінки, особливо під час супутньої терапії діуретиками, оскільки пригнічення синтезу простагландинів може призвести до затримки рідини та подальшого погіршення функції нирок. Таким пацієнтам слід застосовувати найнижчу можливу дозу ібупрофену та регулярно контролювати функцію нирок. При тривалому застосуванні ібупрофену необхідно регулярно перевіряти показники функції печінки, нирок, а також гематологічну функцію/картину крові.
Вплив на органи дихання. З обережністю слід призначати ібупрофен пацієнтам, які страждають на БА або мають її в анамнезі, оскільки НПЗП можуть спричинити бронхоспазм у таких пацієнтів (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Вплив на фертильність у жінок. Існують обмежені дані, що лікарські засоби, які пригнічують синтез ЦОГ/простагландинів, при довготривалому застосуванні (стосується дози 2400 мг протягом доби, а також тривалості лікування понад 10 днів) можуть погіршити фертильність у жінок, впливаючи на овуляцію. Цей процес є оборотним після припинення лікування.
Інше. Як й інші НПЗП, ібупрофен може спричиняти невелике тимчасове підвищення певних параметрів функції печінки, а також суттєве підвищення рівнів АсАТ та АлАТ. Якщо спостерігається значне підвищення цих показників, лікування слід припинити (див. ЗАСТОСУВАННЯ та ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Ібупрофен, подібно до інших НПЗП, може зворотно пригнічувати агрегацію та функцію тромбоцитів і збільшувати час кровотечі. Рекомендується дотримуватися обережності при одночасному застосуванні ібупрофену з пероральними антикоагулянтами.
Побічні реакції можна мінімізувати, застосовуючи найнижчу ефективну дозу для контролю симптомів протягом найкоротшого періоду часу (див. ЗАСТОСУВАННЯ та шлунково-кишкові, кардіоваскулярні ризики).
У пацієнтів літнього віку частота розвитку побічних реакцій при застосуванні НПЗП вища, особливо шлунково-кишкової кровотечі та перфорації, які можуть бути летальними (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Як і при застосуванні інших НПЗП, прийом ібупрофену може маскувати симптоми інфекції.
Маскування симптомів основних інфекцій. Ібупрофен може замаскувати симптоми інфекційного захворювання, що може призвести до затримки початку відповідного лікування і тим самим ускладнити перебіг захворювання. Це спостерігалось при бактеріальній позагоспітальній пневмонії та бактеріальних ускладненнях вітряної віспи. Коли лікарський засіб застосовують при підвищенні температури тіла або для полегшення болю при інфекції, рекомендується проводити моніторинг інфекційного захворювання. В умовах лікування поза медичним закладом пацієнт повинен звернутися до лікаря, якщо симптоми зберігаються або посилюються.
Застереження щодо допоміжних речовин. Цей лікарський засіб містить аспартам, що є похідним фенілаланіну, що являє небезпеку для хворих на фенілкетонурію.
Лікарський засіб містить сахарозу. Пацієнтам зі спадковою непереносимістю фруктози, порушенням всмоктування глюкози-галактози або недостатністю сахарази-ізомальтази не слід застосовувати цей лікарський засіб.
При встановленні непереносимості деяких цукрів слід проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей лікарський засіб.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
І та ІІ триместри вагітності. Пригнічення синтезу простагландинів може негативно вплинути на вагітність та/або розвиток ембріона/плода. Дані, отримані з епідеміологічних досліджень, вказують на підвищений ризик викидня та виникнення вад розвитку серця і гастрошизису після застосування інгібітора синтезу простагландинів на ранніх термінах вагітності. Абсолютний ризик серцево-судинних вад підвищився з менш ніж 1% до приблизно 1,5%. Вважається, що цей ризик зростає залежно від дози та тривалості лікування. Починаючи з 20-го тижня вагітності застосування ібупрофену може спричинити олігогідрамніон внаслідок дисфункції нирок плода. Це може статися невдовзі після початку лікування і зазвичай є оборотним після припинення лікування. Крім того, є повідомлення про випадки звуження артеріальної протоки після лікування у ІІ триместрі вагітності, більшість з яких пройшли після припинення лікування. Тому у І та ІІ триместр вагітності ібупрофен не слід призначати, якщо в цьому немає потреби. Якщо ібупрофен застосовується жінкою, яка намагається завагітніти, або у І та ІІ триместр вагітності, доза повинна бути якомога нижчою, а тривалість лікування якомога коротшою. Допологовий моніторинг олігогідрамніону та звуження артеріальної протоки слід розглянути після впливу ібупрофену протягом декількох днів, починаючи з 20-го гестаційного тижня. Застосування лікарського засобу Аффида Макс з аргініном слід припинити, якщо виявлено олігогідрамніон або звуження артеріальної протоки.
ІІІ триместр вагітності. У ІІІ триместр вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть спричинити ризики.
Ризики для плода:
– серцево-легенева токсичність (передчасне звуження/закриття артеріальної протоки та легенева гіпертензія);
– ниркова дисфункція (див. вище);
Ризики для матері наприкінці вагітності та для новонародженого:
– можливе подовження часу кровотечі, антиагрегаційний ефект, який може виникати навіть при дуже низьких дозах;
– пригнічення скорочень матки, що призводить до затримки чи подовження пологів.
Отже, ібупрофен протипоказаний у ІІІ триместр вагітності (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Фертильність. Застосування ібупрофену може погіршувати жіночу фертильність та не рекомендується жінкам, які планують вагітність. У жінок, які мають проблеми зі здатністю завагітніти, або які проходять обстеження з приводу безпліддя, слід розглянути необхідність припинення прийому ібупрофену.
Період годування грудьми. В обмежених дослідженнях ібупрофен був виявлений у грудному молоці у дуже низькій концентрації, тому малоймовірно, щоб він міг негативно вплинути на немовля, яке годують грудьми. Проте ібупрофен не рекомендується застосовувати жінкам у період годування грудьми через потенційний ризик пригнічення синтезу простагландинів у новонароджених.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Пацієнтам, які відчувають запаморочення, вертиго, сонливість, порушення зору або інші порушення з боку ЦНС під час прийому ібупрофену, слід відмовитися від керування керуванні транспортними засобами або роботи з іншими механізмами. За умови застосування одноразової дози або лікування протягом короткого періоду часу дотримуватися особливих запобіжних заходів необов’язково.

НПЗП слід з обережністю застосовувати в комбінації з іншими лікарськими засобами, які можуть підвищити ризик виразки ШКТ, шлунково-кишкової кровотечі або порушення функції нирок. Експериментальні дані свідчать, що ібупрофен може пригнічувати вплив низьких доз ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів при одночасному застосуванні. Проте з огляду на обмеженість цих даних і неясність щодо можливості екстраполяції їх на клінічну ситуацію не можна зробити чіткого висновку відносно регулярного застосування ібупрофену та вірогідних клінічних ефектів при нерегулярному прийомі ібупрофену.
Ібупрофен, як і інші НПЗП, не слід застосовувати у комбінації з такими лікарськими засобами
Антикоагулянти. НПЗП можуть підсилювати ефекти антикоагулянтів дикумаринового ряду, наприклад варфарину (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Антитромбоцитарні лікарські засоби. НПЗП підвищують ризик шлунково-кишкової кровотечі (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Ацетилсаліцилова кислота. Зазвичай не рекомендується застосовувати ібупрофен одночасно з ацетилсаліциловою кислотою через потенційне збільшення побічних реакцій, крім випадків, коли ацетилсаліцилову кислоту (доза не вище 75 мг на добу) призначав лікар.
Експериментальні дані свідчать, що при одночасному застосуванні ібупрофен може конкурентно пригнічувати вплив низької дози ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів. Хоча існує непевність щодо екстраполяції цих даних на клінічну ситуацію, не можна виключити імовірності, що регулярне довготривале застосування ібупрофену може зменшити кардіопротекторний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти. При несистематичному застосуванні ібупрофену такий клінічно значущий ефект вважається малоймовірним (див. Фармакодинаміка).
Кортикостероїди. Підвищення ризику шлунково-кишкових виразок або кровотеч при застосуванні з НПЗП (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну. Можуть підвищити ризик шлунково-кишкової кровотечі (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Інші НПЗП, в тому числі селективні інгібітори ЦОГ-2. Слід уникати одночасного призначення з іншими НПЗП, оскільки застосування різних НПЗП може підвищити ризик шлунково-кишкових виразок або кровотеч через синергічний ефект.
Метотрексат (у дозах 15 мг/тиж або вище). При застосуванні НПЗП та метотрексату з 24-годинним інтервалом спостерігається підвищений рівень метотрексату у плазмі крові (нирковий кліренс метотрексату може бути знижено за рахунок дії НПЗП) з подальшим підвищенням ризику токсичної дії метотрексату. Тому слід уникати застосування ібупрофену у пацієнтів, які отримують лікування метотрексатом у високих дозах.
Гідантоїни та сульфаніламіди. Токсичний вплив цих речовин може бути посилений при застосуванні з НПЗП. При одночасному застосуванні з ібупрофеном може підвищитися рівень фенітоїну в плазмі крові.
Тиклопідин. НПЗП не слід застосовувати в комбінації з тиклопідином через ризик появи адитивного ефекту на пригнічення функції тромбоцитів.
Літій. НПЗП можуть підвищувати рівень літію в плазмі крові за рахунок зменшення ниркового кліренсу літію. Слід уникати одночасного застосування літію з НПЗП, крім випадків, коли проводиться контроль рівнів літію. Необхідно враховувати можливість зниження дози літію.
Міфепристон. НПЗП не слід застосовувати протягом 8–12 днів після застосування міфепристону, оскільки це може знизити ефективність міфепристону.
Слід бути обережними при одночасному застосуванні
Дигоксин. НПЗП можуть підвищувати ризик токсичного впливу дигоксину, підвищуючи його рівень у плазмі крові.
Серцеві глікозиди. НПЗП можуть посилити серцеву недостатність, знижуючи швидкість клубочкової фільтрації і підвищуючи рівень серцевих глікозидів.
Метотрексат (у низьких дозах, нижче 15 мг/тиж). Застосування ібупрофену протягом 24 год до або після введення метотрексату може призвести до підвищення концентрації метотрексату та збільшення його токсичності. При застосуванні НПЗП у комбінації з метотрексатом у низьких дозах слід ретельно контролювати показники крові пацієнта, особливо протягом перших тижнів одночасного застосування. Крім того, особливо ретельно слід проводити спостереження в разі порушення функції нирок, незалежно від ступеня, особливо у пацієнтів літнього віку, і контролювати функцію нирок, щоб запобігти можливому зниженню кліренсу метотрексату.
Моклобемід. Збільшує ефект ібупрофену.
Аміноглікозиди. НПЗП можуть зменшити виведення аміноглікозидів.
Пентоксифілін. У пацієнтів, які отримували ібупрофен у поєднанні з пентоксифіліном, може підвищитися ризик кровотечі, тому рекомендується стежити за часом кровотечі.
Фенітоїн. Рівень фенітоїну в плазмі крові може підвищитися при одночасному застосуванні з ібупрофеном.
Пробенецид і сульфінпіразон. Одночасне застосування може спричинити підвищення концентрації ібупрофену в плазмі крові. Ця взаємодія може бути пов’язана з механізмом інгібування у місці, де відбувається ниркова канальцева секреція і глюкуронізація, а також може потребувати коригування дози ібупрофену.
Хінолони. Є повідомлення про випадки появи судом, які можуть бути зумовлені одночасним застосуванням хінолонів та деяких НПЗП.
Тіазиди, речовини, споріднені з тіазидами, петльові діуретики та калійзберігаючі діуретики. НПЗП можуть знижувати діуретичний ефект цих лікарських засобів, а також при одночасному застосуванні НПЗП та діуретиків можуть підвищити ризик ниркової недостатності в результаті зменшення ниркового кровотоку. Як у випадку з іншими НПЗП, одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками може спричинити підвищення рівня калію, тому необхідно стежити за рівнем калію у плазмі крові.
Сульфонілсечовина. НПЗП можуть посилювати гіпоглікемічний ефект сульфонілсечовини, заміщуючи його зв’язки з білками плазми крові. При супутньому застосуванні рекомендується перевіряти значення глюкози в крові як запобіжний захід.
Циклоспорин, такролімус. Одночасне застосування з НПЗП може підвищити ризик нефротоксичності через зниження ниркового синтезу простагландинів. При одночасному застосуванні цих лікарських засобів слід ретельно контролювати функцію нирок.
Антигіпертензивні лікарські засоби (включаючи інгібітори АПФ або блокатори бета-адренорецепторів) та діуретики. НПЗП можуть знижувати ефективність діуретиків та антигіпертензивних лікарських засобів. У деяких пацієнтів із порушеннями функції нирок (наприклад, у зневоднених пацієнтів або у літніх пацієнтів з ослабленою функцією нирок) одночасне застосування інгібітора АПФ або антагоніста ангіотензину ІІ та лікарських засобів, що інгібують ЦОГ, може призводити до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу ГНН, що зазвичай має оборотний характер. Тому такі комбінації слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. При необхідності довготривалого лікування слід провести адекватну гідратацію пацієнта та розглянути питання про проведення моніторингу функції нирок на початку комбінованого лікування, а також з певною періодичністю надалі. Діуретики можуть підвищувати ризик нефротоксичного впливу НПЗП.
Калійзберігаючі діуретики. Одночасне застосування ібупрофену і калійзберігаючих діуретиків може призвести до гіперкаліємії (рекомендується перевірка калію в сироватці крові).
Інгібітор цитохрому CYP 2C9. Прийом ібупрофену з інгібіторами CYP 2C9 може збільшити вплив ібупрофену (субстрату CYP 2C9). У дослідженні, проведеному з вориконазолом та флуконазолом (інгібіторами CYP 2C9), спостерігалося збільшення впливу S(+)-ібупрофену з 80 до 100%. Зниження дози ібупрофену слід враховувати при одночасному введенні потужних інгібіторів CYP 2C9, особливо при застосуванні високих доз ібупрофену як з вориконазолом, так і флуконазолом.
Тромболітики. Може підвищитися ризик виникнення кровотечі.
Зидовудин. Через одночасне застосування може підвищитися ризик виникнення токсичного впливу щодо еритроцитів внаслідок впливу на ретикулоцити. Тяжка анемія виникає через тиждень після початку застосування НПЗП. Під час одночасної терапії з НПЗП слід контролювати показники крові, особливо на початку лікування. Існують докази підвищення ризику розвитку гемартрозу та гематоми у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які страждають на гемофілію, у разі супутнього лікування зидовудином та ібупрофеном.
Цукрознижувальні лікарські засоби. Ібупрофен посилює цукрознижувальну дію пероральних протидіабетичних лікарських засобів та інсуліну. Може бути необхідним коригування дози. Як застережний захід при одночасному застосуванні цих препаратів рекомендується контроль рівня глюкози в крові.
Рослинні екстракти. Гінкго білоба при одночасному застосуванні з НПЗП може посилити ризик кровотечі.
Продукти харчування. Застосування ібупрофену разом із їжею затримує швидкість абсорбції ібупрофену (див. Фармакокінетика).
Алкоголь. Варто уникати застосування ібупрофену пацієнтам, які зловживають алкоголем (14–20 або більше доз алкогольних напоїв на тиждень), з огляду на підвищення ризику виникнення побічних ефектів з боку ШКТ, в тому числі кровотеч.

більшість випадків передозування, про які повідомлялося, були асимптоматичними. Ризик симптомів виникає при дозі ібупрофену понад 80–100 мг/кг.
Симптоми передозування виникають протягом 4 год після застосування. Найчастіші симптоми передозування легкого ступеня тяжкості, зокрема нудота, блювання, біль у животі, дуже рідко — діарея, млявість, сонливість, головний біль, шум у вухах, ністагм, тинітус та атаксія. Рідко повідомлялося про симптоми середнього та високого ступеня тяжкості, такі як шлунково-кишкові кровотечі, артеріальна гіпотензія, гіпотермія, метаболічний ацидоз, судоми, порушення функції нирок, кома, дихальна недостатність у дорослих та минущі епізоди апное (у дітей після надходження великої дози).
Лікування є симптоматичним, специфічного антидоту при передозуванні ібупрофеном немає.
При застосуванні невеликих кількостей лікарського засобу (нижче 50 мг/кг ібупрофену) рекомендується вживання води для мінімізації розладів з боку ШКТ. При застосуванні значних кількостей рекомендоване пероральне застосування активованого вугілля. Спорожнення шлунка за допомогою блювання може бути доцільним лише протягом 60 хв після прийому лікарського засобу. Тому промивання шлунка рекомендується у випадку коли з моменту прийому пацієнтом потенційно токсичної дози або дози, що становить загрозу для життя, пройшло не більше 1 год. Користь форсованого діурезу, гемодіалізу та гемоперфузії є сумнівною, оскільки ібупрофен має високий ступінь зв’язування з протеїнами плазми крові.

при температурі не вище 30 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.