Оксикодон Калцекс розчин для ін'єкцій 50 мг/мл ампула 1 мл №10

діюча речовина: оксикодон (oxycodone);

1 мл розчину (1 ампула) містить оксикодону гідрохлориду 10 мг;

2 мл розчину (1 ампула) містить оксикодону гідрохлориду 20 мг;

1 мл розчину (1 ампула) містить оксикодону гідрохлориду 50 мг;

допоміжні речовини: кислоти лимонної моногідрат, натрію цитрат, натрію хлорид, кислота хлористоводнева, натрію гідроксид, вода для ін՚єкцій.

Розчин для ін՚єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий безбарвний розчин.

Анальгетики. Опіоїди. Природні алкалоїди опію. Оксикодон.

Код АТХ N02A A05.

Фармакодинаміка

Оксикодон є опіоїдним агоністом без антагоністичних властивостей. Він має спорідненість до каппа-, мю- і дельта-опіоїдних рецепторів у головному і спинному мозку. Терапевтичний ефект в основному знеболювальний, анксиолітичний, противокашльовий і седативний.

Шлунково-кишковий тракт

У шлунково-кишковому тракті опіоїди можуть спричиняти спазм сфінктера Одді.

Ендокринна система

Див. розділ «Особливості застосування».

Інші фармакологічні ефекти

Дослідження in vitro і дослідження на експериментальних тваринах вказують на різноманітність впливу природних опіоїдів, таких як морфін, на компоненти імунної системи; клінічне значення цих результатів невідоме. Невідомо, чи має оксикодон, напівсинтетичний опіоїд, імунологічні ефекти, подібні морфіну.

Фармакокінетика

Абсорбція

Фармакокінетичні дослідження на здорових суб՚єктах продемонстрували еквівалентну доступність оксикодону при введенні внутрішньовенно і підшкірно, у вигляді одноразової болюсної дози або безперервної інфузії протягом 8 годин.

Розподіл

Після абсорбції оксикодон розподіляється по всьому організму. Приблизно 45% зв՚язується з білками плазми крові.

Біотрансформація

Оксикодон метаболізується в печінці з участю CYP3A4 і CYP2D6 до нороксикодону, оксиморфону і нороксиморфону, які згодом глюкуронізуються. Нороксикодон і нороксиморфон є основними метаболітами, що циркулюють в організмі. Нороксикодон є слабким агоністом мю-опіоїдних рецепторів. Нороксиморфон є потужним агоністом мю-опіоїдних рецепторів, однак він не проникає через гематоенцефалічний бар'єр у значній мірі. Оксиморфон є потужним агоністом мю-опіоїдних рецепторів, але після введення оксикодону він присутній у дуже низьких концентраціях. Вважається, що жоден з цих метаболітів не має значного впливу на аналгетичну дію оксикодону.

Виведення

Період напіввиведення з плазми крові становить приблизно 3–5 годин. Активна речовина препарату та її метаболіти виводяться з організму з сечею та калом.

Вік має мінімальний вплив на концентрацію оксикодону у плазмі крові, яка у пацієнтів літнього віку на 15% вища, ніж у молодих.

У жінок у середньому концентрація оксикодону у плазмі крові до 25% вища, ніж у чоловіків на основі коригованої маси тіла.

Препарат проникає через плаценту і виявляється в грудному молоці.

Порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки, у пацієнтів з легкими або тяжкими порушеннями функції печінки можуть спостерігатися більш високі концентрації оксикодону і нороксикодону у плазмі крові і більш низька концентрація оксиморфону у плазмі. Можливе збільшення періоду напіввиведення оксикодону, що може супроводжуватися посиленням дії препарату.

Порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок, у пацієнтів з нирковою дисфункцією від легкого до тяжкого ступеня можуть спостерігатися більш високі концентрації оксикодону і його метаболітів у плазмі крові. Можливе збільшення періоду напіввиведення оксикодону, що може супроводжується посиленням дії препарату.

Для лікування помірного або сильного болю в онкологічних хворих або в післяопераційному періоді.

Для лікування сильного болю, що вимагає застосування сильного опіоїду.

Оксикодон Калцекс застосовувати тільки дорослим.

Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин препарату.

Оксикодон не можна застосовувати у будь-яких ситуаціях, при яких опіоїди протипоказані:

• тяжке пригнічення дихання з гіпоксією;
• важка хронічна обструктивна хвороба легень;
• легеневе серце (cor pulmonale);
• важка бронхіальна астма;
• підвищений рівень вуглекислого газу в крові;
• паралітична кишкова непрохідність;
• гострий живіт;
• печінкова недостатність середнього або тяжкого ступеня;
• хронічний запор.

Одночасний прийом седативних препаратів, таких як бензодіазепіни або споріднені сполуки, з опіоїдами збільшує ризик седації, пригнічення дихання, коми і летального наслідку через адитивний депресивний вплив на ЦНС. Дозування і тривалість одночасного застосування повинні бути обмежені (див. «Особливості застосування»).

Препарати, які впливають на ЦНС, включають, але не обмежуються наступними: інші опіоїди, габапентиноїди, такі як прегабалін, анксіолітиками, снодійні та седативні засоби (включаючи бензодіазепіни), антипсихотичні засоби, антидепресанти, фенотіазини, анестетики, міорелаксанти, антигіпотензивні засоби та алкоголь.

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) і інгібітори зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну (СІЗСіН).

Одночасне застосування оксикодону з серотоніновими засобами, такими як селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) або інгібітори зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну (СІЗСіН) може спричинити токсичність серотоніну. Токсичність серотоніну може проявлятися у вигляді таких симптомів як зміни психічного статусу (наприклад, збудження, галюцинації, кома), нестабільність автономної нервової системи (наприклад, тахікардія, лабільність артеріального тиску, гіпертермія), нервово-м՚язові порушення (наприклад, гіперрефлексія, порушення координації, ригідність) і/або симптоми з боку шлунково-кишкового тракту (наприклад, нудота, блювання, діарея). Оксикодон слід застосовувати з обережністю, і пацієнтам, які застосовують ці ліки, може знадобитися зменшення дози.

Антихолінергічні засоби

Одночасний прийом оксикодону з антихолінергічними засобами або лікарськими засобами з антихолінергічною активністю (наприклад, трициклічними антидепресантами, антигістамінними препаратами, антипсихотичними засобами, міорелаксантами, антипаркінсонічними засобами) може привести до посилення антихолінергічних побічних дій. У пацієнтів, які застосовують ці лікарські препарати, оксикодон слід застосовувати з обережністю, може знадобитися зменшення дози.

Інгібітори МАО

Відомо, що інгібітори МАО взаємодіють з наркотичними анальгетиками. Інгібітори МАО спричиняють збудження або пригнічення центральної нервової системи (ЦНС), пов՚язані з гіпертонічним або гіпотензивну кризом (див. «Особливості застосування»). Оксикодон слід застосовувати з обережністю пацієнтам, які приймають інгібітори МАО або які отримували інгібітори МАО протягом останніх 2 тижнів.

Алкоголь

Алкоголь може посилювати фармакодинамічну дію оксикодону; слід уникати одночасного застосування.

Інгібітори CYP3A4

Оксикодон метаболізується головним чином CYP3A4 з участю CYP2D6. Активність цих метаболічних шляхів може бути інгібована або індукована різними лікарськими засобами або елементами харчування, що вводяться разом. Дози оксикодону можуть потребувати відповідного коригування.

Інгібітори CYP3A4, такі як макролідні антибіотики (наприклад, кларитроміцин, еритроміцин і телітроміцин), протигрибкові препарати групи азолів (наприклад, кетоконазол, вориконазол, ітраконазол і позаконазол), інгібітори протеаз (наприклад, боцепревір, ритонавір та індинавір, нелфінавір і саквінавір), циметидин і сік грейпфрута можуть призвести до зниження кліренсу оксикодону, що може призвести до збільшення концентрації оксикодону у плазмі крові. Отже, дозу оксикодону, можливо, необхідно відповідним чином скоригувати.

Деякі конкретні приклади наведені нижче:

• ітраконазол, потужний інгібітор CYP3A4, що вводився у дозі 200 мг перорально протягом 5 днів, збільшував AUC перорального оксикодону. В середньому AUC була приблизно в

2,4 раза вище (діапазон 1,5–3,4);

• вориконазол, інгібітор CYP3A4, що вводили у дозі 200 мг 2 рази на добу протягом 4 днів (400 мг у вигляді перших двох доз), збільшував AUC перорального оксикодону. У середньому AUC була приблизно в 3,6 раза вище (діапазон 2,7–5,6);
• телітроміцин, інгібітор CYP3A4, що вводився у дозі 800 мг перорально протягом 4 днів, збільшував AUC перорального оксикодону. У середньому AUC була приблизно в 1,8 раза вище (діапазон 1,3–2,3);
• грейпфрутовий сік, інгібітор CYP3A4, що вводився у дозі 200 мл тричі на добу протягом 5 днів, збільшував AUC перорального оксикодону. У середньому AUC була приблизно в 1,7 раза вище (діапазон 1,1–2,1).

Індуктори CYP3A4

Індуктори CYP3A4, такі як рифампіцин, карбамазепін, фенітоїн і звіробій, можуть індукувати метаболізм оксикодону і спричиняти підвищений кліренс оксикодону, що може призвести до зниження концентрації оксикодону у плазмі крові. Може знадобитися відповідним чином скоригувати дозу оксикодону. Деякі конкретні приклади наведені нижче:

• звіробій, індуктор CYP3A4, що вводився у дозі по 300 мг 3 рази на добу протягом 15 днів, зменшував AUC перорального оксикодону. У середньому AUC була приблизно на 50% нижче (діапазон 37–57%);
• рифампіцин, індуктор CYP3A4, що вводився у дозі 600 мг 1 раз на добу протягом 7 днів, зменшував AUC перорального оксикодону. У середньому AUC була приблизно на 86% нижче.

Інгібітори CYP2D6

Препарати, які інгібують активність CYP2D6, такі як пароксетин і хінідин, можуть спричинити зниження кліренсу оксикодону, що може призвести до збільшення концентрації оксикодону у плазмі крові.

Слід дотримуватися обережності при введенні оксикодону ослабленим людям літнього віку, пацієнтам з тяжкими порушеннями функції легенів, пацієнтам з порушеннями функції печінки або нирок, пацієнтам з мікседемою, гіпотиреозом, хворобою Аддісона, токсичним психозом, гіпертрофією передміхурової залози, адренокортикальною недостатністю, алкоголізмом, білою гарячкою, захворюваннями жовчовивідних шляхів, панкреатитом, запальними захворюваннями кишечнику, гіпотензією, гіповолемією, підвищеним внутрішньочерепним тиском, травмою голови (через ризик підвищення внутрішньочерепного тиску) або пацієнтам, які приймають бензодіазепіни, інші депресанти ЦНС (включаючи алкоголь) або інгібітори МАО (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Основним ризиком надлишку опіоїдів є пригнічення дихання.

Розлади дихання, пов’язані зі сном

Опіоїди можуть спричиняти розлади дихання пов’язані зі сном, включаючи центральне апное уві сні (ЦАС) і гіпоксемію, пов’язану зі сном. Вживання опіоїдів збільшує ризик ЦАС залежно від дози. У пацієнтів, які мають ЦАС, необхідно розглянути можливість зменшення загальної дози опіоїдів. Опіоїди також можуть спричинити погіршення існуючого центрального апное сну (див. розділ «Побічні реакції»).

Ризик від супутнього застосування седативних препаратів, таких як бензодіазепіни або споріднені сполуки

Одночасний прийом бензодіазепінів і опіоїдів може призвести до седації, пригнічення дихання, коми та летального наслідку. Через ці ризики супутнє призначення седативних препаратів, таких як бензодіазепіни або споріднені сполуки, з опіоїдами має бути збережено для пацієнтів, для яких альтернативні варіанти лікування неможливі.

Якщо прийнято рішення призначати бензодіазепіни одночасно з опіоїдами, слід використовувати найнижчу ефективну дозу, а тривалість лікування повинна бути якомога коротшою (див. також розділ «Спосіб застосування та дози»).

Слід уважно стежити за пацієнтами на предмет появи ознак і симптомів пригнічення дихання і седації. У зв՚язку з цим настійно рекомендується інформувати пацієнтів та їх оточення про ці симптоми (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Оксикодон Калцекс слід застосовувати з обережністю пацієнтам, які приймають інгібітори моноаміноксидази (ІМАО) або приймали їх протягом останніх двох тижнів.

Оксикодон не слід використовувати в разі, якщо є імовірність виникнення паралітичного кишечнику. У разі підозри або виникнення паралічу клубової кишки застосування оксикодону слід негайно припинити.

Хірургічні процедури

Оксикодон слід використовувати з обережністю до або під час оперативного втручання і протягом перших 12–24 годин після операції.

Як і у випадку всіх опіоїдних препаратів, слід з обережністю застосовувати препарати, що містять оксикодон, після операції на черевній порожнині, оскільки відомо, що опіоїди погіршують моторику кишечнику і їх не слід застосовувати, поки лікар не буде впевнений в нормалізації функції кишечнику.

Біль, не пов՚язаний зі злоякісними утвореннями

Для пацієнтів, які страждають від хронічного незлоякісного болю, у відповідних випадках, опіоїди можна застосовувати як частину комплексної програми лікування, що включає інші лікарські препарати і методи лікування. Важливою частиною оцінки стану пацієнта з хронічним незлоякісни болем є наявність у пацієнта залежності та історії зловживання психоактивними речовинами в анамнезі.

Якщо опіоїдне лікування вважається придатним для пацієнта, то основна мета лікування полягає не в тому, щоб мінімізувати дозу опіоїдів, а щоб досягти такої дози, яка забезпечує адекватне знеболювання з мінімумом побічних ефектів. Див. розділ «Спосіб застосування та дози» для отримання додаткової інформації про цілі лікування та припинення прийому препарату.

Розлади, пов’язані із вживанням опіоїдів (зловживання та залежність)

Цей препарат містить оксикодон, який являється опіоїдом. Він може спричиняти залежність та/або звикання.

При повторному введенні опіоїдів, таких як оксикодон, можуть розвинутися толерантність і фізична та/або психологічна залежність.

Повторне використання Оксикодону Калцекс може призвести до розладів, що пов’язані із вживанням опіоїдів (РВО). Більш висока доза та більша тривалість лікування опіоїдами можуть збільшити ризик розвитку РВО. Зловживання чи навмисне неправильне використання Оксикодону Калцекс може призвести до передозування та/або летального наслідку. Ризик розвитку РВО збільшується у пацієнтів з розладами, що пов’язані із вживанням психоактивних речовин (включаючи розлад вживання алкоголю) що вже є в особистому або сімейному анамнезі (батьки або брати і сестри), а також у споживачів тютюнових виробів або у пацієнтів з особистими іншими розладами психічного здоров’я в анамнезі (наприклад, депресія, тривожність та розлади особистості).

Перед початком та під час лікування Оксикодон Калцекс слід узгодити з пацієнтом цілі лікування та план припинення лікування (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Перед початком та під час лікування пацієнт також повинен бути проінформований про ризики та ознаки РВО. При виникненні цих ознак пацієнтам слід порадити звернутися до лікаря.

Необхідно проводити моніторинг поведінки пацієнтів, з метою виявлення ознак поведінки пошуку наркотиків (наприклад, занадто ранні запити на повторне лікування). Такий моніторинг має включати огляд супутніх опіоїдів та психоактивних препаратів (наприклад бензодіазепіни). Для пацієнтів з ознаками та симптомами РВО слід розглянути необхідність проведення консультації зі спеціалістом наркологом.

Слід зібрати вичерпну історію хвороби пацієнта, щоб задокументувати супутні ліки, включаючи безрецептурні препарати та ліки, придбані в Інтернеті, а також минулі та поточні медичні та психіатричні стани.

Пацієнти можуть виявити, що лікування є менш ефективним при тривалому застосуванні, і висловити необхідність збільшення дози для досягнення того ж рівня контролю болю, який був спочатку. Пацієнти можуть також доповнювати своє лікування додатковими знеболювальними засобами. Це може бути ознакою розвитку толерантності у пацієнта. Пацієнту слід пояснити ризики розвитку толерантності.

Надмірне або неправильне застосування може призвести до передозування та/або летального наслідку. Важливо, щоб пацієнти застосовували лише ті ліки, які їм призначені, у призначеній дозі, і не давали ці ліки іншим особам.

Пацієнтів слід ретельно спостерігати на предмет ознак неправильного застосування, зловживання або звикання. Клінічну необхідність застосування знеболювальних засобів слід регулярно переглядати.

Абстинентний синдром

Перед початком лікування будь-якими опіоїдами слід обговорити з пацієнтами стратегію відміни оксикодону. При раптовому припиненні терапії або зменшенні дози може виникнути синдром відміни препарату.

Коли пацієнт більше не потребує лікування оксикодоном, доцільно поступово знижувати дозу, щоб запобігти виникненню симптомів відміни. Зменшення високої дози може зайняти від декількох тижнів до декількох місяців.

Опіоїдна абстиненція або синдром відміни характеризується деякими або всіма одразу з наступних симптомів: занепокоєння, сльозотеча, ринорея, позіхання, пітливість, озноб, біль у м՚язах, мідріаз і прискорене серцебиття. Також можуть розвиватися інші симптоми, в тому числі: дратівливість, неспокій, біль у спині, болі в суглобах, слабкість, спазми в животі, безсоння, нудота, анорексія, блювання, діарея, а також підвищення артеріального тиску, прискорене дихання або збільшення частоти серцевих скорочень.

Як і у випадку з іншими опіоїдами, у дітей, народжених у залежних матерів, можуть спостерігатися симптоми абстиненції і пригнічення дихання при народженні.

Гіпералгезія

Гіпералгезія може бути діагностована, якщо пацієнт, який проходить тривалу терапію опіоїдами, скаржиться на посилення болю. Цей біль може якісно та анатомічно відрізнятися від болю, пов'язаного з прогресуванням захворювання, або від проривного болю, що виникає внаслідок розвитку толерантності до опіоїдів. Біль, пов'язаний з гіпералгезією, зазвичай є більш дифузним, ніж попередній біль, і менш визначеним за якістю. Симптоми гіпералгезії можуть зникнути після зменшення дози опіоїдів.

Розлади з боку гепатобіліарної системи

Оксикодон може спричинити дисфункцію та спазм сфінктера Одді, таким чином збільшуючи ризик виникнення симптомів з боку жовчовивідних шляхів та панкреатиту. Тому оксикодон слід з обережністю призначати пацієнтам з панкреатитом та захворюваннями жовчовивідних шляхів.

Алкоголь

Одночасне вживання алкоголю і оксикодону може збільшити побічні ефекти оксикодону; слід уникати одночасного застосування.

Ендокринна система

Опіоїди можуть впливати на ендокринну гіпоталамо-гіпофізарно-наднирковозалозну вісь та гонади. Деякі видимі зміни включають підвищення рівня пролактину в сироватці крові і зниження рівня кортизолу та тестостерону у плазмі крові. Ці гормональні зміни можуть проявлятися у вигляді клінічних симптомів.

Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг) натрію в 1 мл, тобто практично не містить натрію.

Вагітність

Дані щодо застосування оксикодону вагітним жінкам обмежені. Регулярне застосування у період вагітності може спричинити наркотичну залежність у плода, що призведе до симптомів абстиненції у новонародженого. Якщо вагітним жінкам необхідне тривале застосування опіоїдів, слід поінформувати пацієнтку про ризик розвитку синдрому опіоїдної абстиненції у новонародженого та забезпечити доступність відповідного лікування.

Введення препарату під час пологів може спричинити пригнічення дихання у новонародженого, тому слід мати під рукою антидот для дитини.

Годування груддю

Оксикодон може проникати в грудне молоко і може спричиняти пригнічення дихання у новонародженого. Тому оксикодон не можна застосовувати матерям, які годують дитину груддю.

Фертильність

Даних про вплив оксикодону на фертильність людини немає. У щурів лікування оксикодоном не впливало на спарювання та фертильність.

Оксикодон може погіршити здатність керувати транспортним засобом і обслуговувати механізми. Оксикодон може змінювати реакції пацієнтів різною мірою залежно від дозування та індивідуальної чутливості. Тому пацієнти не повинні керувати транспортним засобом або обслуговувати механізми, якщо спостерігається такий вплив.

Застосовувати у вигляді внутрішньовенної (в/в) ін՚єкції або інфузії, або підшкірної (п/к) ін՚єкції, або інфузії.

Доза повинна бути скоригована залежно від тяжкості болю, загального стану пацієнта, а також від попереднього або одночасного застосування інших лікарських засобів. При визначенні дози слід враховувати попередню потребу пацієнта в анальгетиках.

Зазвичай слід вибирати найнижчу ефективну дозу для знеболення. Поступове збільшення дози може знадобитися, якщо знеболення недостатнє або якщо інтенсивність болю посилюється.

Перед початком лікування опіоїдами слід обговорити з пацієнтами стратегію завершення лікування оксикодоном, щоб мінімізувати ризик залежності та синдрому відміни препарату (див. розділ «Особливості застосування»).

Дорослі віком від 18 років

Рекомендуються наведені нижче початкові дози. Поступове збільшення дози може знадобитися, якщо знеболювання недостатньо або якщо біль посилюється.

Оксикодон Калцекс 10 мг/мл:

в/в (болюс): розвести до 1 мг/мл у розчині натрію хлориду 9 мг/мл (0,9%) для ін՚єкцій, розчині декстрози 50 мг/мл (5%) або у воді для ін՚єкцій. Болюсну дозу від 1 до 10 мг вводити повільно протягом 1–2 хвилин. Дози слід вводити не частіше, ніж кожні 4 години;

в/в (інфузія): розвести до 1 мг/мл в розчині натрію хлориду 9 мг/мл (0,9%) для ін՚єкцій, розчині декстрози 50 мг/мл (5%) або у воді для ін՚єкцій.

Рекомендована початкова доза становить 2 мг/год.

В/в (контрольована пацієнтом аналгезія — КПА): розвести до 1 мг/мл в розчині натрію хлориду 9 мг/мл (0,9%) для ін՚єкцій, розчині декстрози 50 мг/мл (5%) або у воді для ін՚єкцій.

Болюсні дози 0,03 мг/кг слід вводити, дотримуючись інтервалів як мінімум 5 хвилин між дозами;

п/к (болюс): використовувати в концентрації 10 мг/мл. Рекомендована початкова доза становить 5 мг, повторювати з інтервалом кожні 4 години у разі необхідності.

п/к (інфузія): розвести до 1 мг/мл у розчині натрію хлориду 9 мг/мл (0,9%) для ін՚єкцій, розчині декстрози 50 мг/мл (5%) або у воді для ін՚єкцій.

Початкова доза 7,5 мг/добу рекомендується пацієнтам, які раніше не отримували опіоїдів, поступово титруючи дозу відповідно до контролю симптомів.

Онкологічним хворим, які переходять з перорального прийому оксикодону, можуть знадобитися набагато вищі дози (див. нижче Переведення пацієнтів з перорального на парентеральний оксикодон).

Оксикодон Калцекс 50 мг/мл:

в/в (болюс): розвести до 1 мг/мл у розчині натрію хлориду 9 мг/мл (0,9%) для ін՚єкцій, розчині декстрози 50 мг/мл (5%) або у воді для ін՚єкцій. Болюсну дозу від 1 до 10 мг вводити повільно протягом 1–2 хвилин пацієнтам, які раніше не отримували опіоїди. Дози слід вводити не частіше, ніж кожні 4 години;

в/в (інфузія): розвести до 1 мг/мл у розчині натрію хлориду 9 мг/мл (0,9%) для ін՚єкцій, розчині декстрози 50 мг/мл (5%) або у воді для ін՚єкцій.

Рекомендована початкова доза становить 2 мг/год пацієнтам, які раніше не отримували опіоїди;

в/в (контрольована пацієнтом аналгезія — КПА): розвести до 1 мг/мл в розчині натрію хлориду 9 мг/мл (0,9%) для ін՚єкцій, розчині декстрози 50 мг/мл (5%) або у воді для ін՚єкцій.

Болюсні дози 0,03 мг/кг слід вводити, дотримуючись інтервали як мінімум 5 хвилин між дозами пацієнтам, які раніше не отримували опіоїди;

п/к (болюс): використовувати концентрацію 10 мг/мл. Рекомендована початкова доза становить 5 мг, повторювати з інтервалом кожні 4 години у разі необхідності пацієнтам, які раніше не отримували опіоїди;

п/к (інфузія): розвести до 1 мг/мл у розчині натрію хлориду 9 мг/мл (0,9%) для ін՚єкцій, розчині декстрози 50 мг/мл (5%) або у воді для ін՚єкцій.

Початкова доза 7,5 мг/добу рекомендується пацієнтам, які раніше не отримували опіоїдів, поступово титруючи дозу відповідно до контролю симптомів.

Онкологічним хворим, які переходять з перорального прийому оксикодону, можуть знадобитися набагато вищі дози (див. нижче Переведення пацієнтів з перорального на парентеральний оксикодон).

Переведення з морфіну

Пацієнти, які переходять з парентеральної терапії морфіном на парентеральну терапію оксикодоном, повинні робити це на основі співвідношення доз один до одного. Слід підкреслити, що це є орієнтовним значенням необхідної дози оксикодону. Індивідуальні відмінності між пацієнтами вимагають ретельного підбору відповідної дози для кожного пацієнта.

Переведення пацієнтів з перорального на парентеральний оксикодон

Доза повинна бути заснована на наступному співвідношенні: 2 мг перорального оксикодону відповідають 1 мг парентерального оксикодону. Слід підкреслити, що це тільки керівництво щодо необхідної дози. Мінливість між пацієнтами вимагає, щоб для кожного пацієнта доза була ретельно підібрана титруванням до відповідної дози. При зміні опіоїдних препаратів пацієнт повинен перебувати під пильним наглядом до стабілізації стану.

Пацієнти літнього віку

Пацієнтів літнього віку слід лікувати з обережністю. Слід призначати найнижчу дозу з ретельним титруванням до контролю болю.

Пацієнти з порушеннями ниркової і печінкової функції

При призначенні початкової дози слід дотримуватися консервативного підходу у цих пацієнтів. Рекомендована початкова доза для дорослих повинна бути зменшена на 50% (наприклад, загальна добова доза 10 мг перорально у пацієнтів, які не отримували опіоїди), і кожному пацієнту слід підбирати дозу до адекватного контролю болю відповідно до їх клінічної ситуації (див. «Фармакокінетика»).

Використання при болю незлоякісного характеру

Опіоїди не є терапією першої лінії при хронічному болі незлоякісного характеру і не рекомендуються в якості єдиного лікування. Типи хронічного болю, які, як було показано, можна полегшити сильними опіоїдами, включають хронічний остеоартритний біль і захворювання міжхребцевого диска.

Цілі лікування та його припинення

Перед початком лікування Оксикодоном Калцекс слід узгодити стратегію лікування, включаючи тривалість лікування та цілі лікування, а також план завершення лікування, слід узгодити з пацієнтом, відповідно до рекомендацій з лікування болю. Під час лікування слід підтримувати частий контакт між лікарем і пацієнтом для оцінки необхідності продовження лікування, розгляду питання про припинення лікування та коригування дозування у разі необхідності. Коли пацієнт більше не потребує терапії оксикодоном, може бути доцільно поступово зменшувати дозу, щоб запобігти виникненню симптомів відміни. При відсутності адекватного контролю болю слід враховувати можливість гіпералгезії, толерантності та прогресування основного захворювання слід враховувати (див. розділ «Особливості застосування»).

Тривалість лікування

Оксикодон не слiд застосовувати довше, ніж це необхідно.

Як відкрити ампулу:

1) Повернути ампулу кольоровою точкою до себе. Злегка постукати пальцем по верхній частині ампули, щоб розчин спустився в нижню частину ампули (Мал. 1).

2) Використовувати обидві руки, щоб відкрити ампулу: утримуючи нижню частину ампули в одній руці, іншою рукою натиснути на верхню частину ампули в напрямку від кольорової крапки (Мал. 2).

Мал. 1. Мал. 2.

Не можна використовувати розчин, що містить видимі частки.

Використати одразу після вікриття ампули. Невикористаний залишок розчину слід знищити.

Неналежна експлуатація нерозведеного розчину після відкриття оригінальної ампули або розведеного розчину може порушити стерильність продукту.

Оксикодон Калцекс 10 мг/мл, нерозведений або розведений до 1 мг/мл розчином натрію хлориду 9 мг/мл (0,9%) для ін՚єкцій, розчином декстрози 50 мг/мл (5%) або водою для ін՚єкцій, і Оксикодон Калцекс 50 мг/мл, нерозведений або розведений до 3 мг/мл розчином натрію хлориду 9 мг/мл (0,9%) для ін՚єкцій, розчином декстрози 50 мг/мл (5%) або водою для ін՚єкцій, є хімічно і фізично стабільним при контакті з типовими марками поліпропіленових або полікарбонатних шприців, поліетиленових або полівінілхлоридних (ПВХ) трубок, а також інфузійних пакетів з ПВХ або ЕВА протягом 24 годин при кімнатній температурі (25 °C) і при температури 2–8 °C.

Оксикодон Калцекс, нерозведений або розведений в інфузійних розчинах, які використовуються в цих дослідженнях і міститься в різних комплектах, не потребує захисту від впливу світла.

Також Оксикодон Калцекс сумісний з наступними лікарськими засобами: гіосціну бутилбромід, гіосціну гідробромід, дексаметазону натрію фосфат, галоперидол, мідазоламу гідрохлорид, метоклопраміду гідрохлорид, левомепромазину гідрохлорид, глікопіронію бромід, кетаміну гідрохлорид.

Немає даних про застосування ін՚єкцій оксикодону пацієнтам віком до 18 років.

Симптоми

Гостре передозування оксикодоном може проявлятися міозом, пригніченням дихання, гіпотензією та галюцинаціями. Нудота і блювання часто виникають у менш серйозних випадках. Некардіогенний набряк легенів і рабдоміоліз особливо часто виникають після внутрішньовенного введення опіоїдних анальгетиків. У більш важких випадках можуть виникати недостатність кровообігу і сонливість, що прогресують до ступору чи коми, гіпотензія, брадикардія, набряк легенів і летальний наслідок. При передозуванні оксикодону спостерігалася токсична лейкоенцефалопатія.

Пацієнтів слід поінформувати про ознаки та симптоми передозування, а також переконатися, що їхні родичі та друзі також знають про ці ознаки і в разі їх виникнення негайно звертаються за медичною допомогою.

Ефект передозування буде посилюватися при одночасному вживанні алкоголю або інших психотропних препаратів.

Лікування передозування

Основну увагу слід приділити створенню прохідності дихальних шляхів і встановленню допоміжної або контрольованої вентиляції легенів. Чисті опіоїдні антагоністи, такі як налоксон, є специфічними антидотами проти симптомів передозування опіоїдами. Інші підтримувальні заходи слід застосовувати у міру необхідності.

У разі масивного передозування внутрішньовенно вводять налоксон (від 0,4 до 2 мг для дорослого і 0,01 мг/кг маси тіла для дітей), якщо пацієнт знаходиться в комі або проявляється пригнічення дихання. Дозу повторювати з 2-хвилинними інтервалами, якщо немає відповідної реакції. Якщо потрібні повторні дози, доцільно призначити інфузію 60% від початкової дози в годину. Розчин 10 мг, приготований в 50 мл розчину декстрози, дасть 200 мкг/мл для інфузії з використанням внутрішньовенного насоса (доза повинна бути скоригована з урахуванням клінічної відповіді). Інфузії не замінюють частої оцінки клінічного стану пацієнта.

Внутрішньом՚язовий налоксон є альтернативою в тому випадку, якщо внутрішньовенний доступ неможливий. Оскільки тривалість дії налоксону відносно невелика, пацієнта потрібно ретельно контролювати, поки спонтанне дихання не буде надійно відновлено. Налоксон є конкурентним антагоністом, і для пацієнтів із серйозним отруєнням можуть знадобитися великі дози (4 мг).

При менш серйозному передозуванні внутрішньовенно вводити 0,2 мг налоксону з подальшим збільшенням 0,1 мг кожні 2 хвилини, якщо необхідно.

Пацієнт повинен перебувати під наглядом протягом не менше 6 годин після останньої дози налоксону.

Налоксон не слід призначати при відсутності клінічно значущого пригнічення дихання або кровообігу, спричиненого передозуванням оксикодону. Налоксон слід призначати з обережністю особам з відомою фізичною залежністю від оксикодону або якщо є підозра про наявність такої. У цих випадках різка або повна зміна опіоїдних ефектів може сприяти виникненню болю і гострого абстинентного синдрому.

Небажані побічні ефекти типові для агоністів опіоїдів. Може виникнути толерантність і залежність (див. «Особливості застосування»). Запору можна запобігти за допомогою відповідного проносного. Якщо нудота або блювання спричиняють занепокоєння, оксикодон можна поєднувати з протиблювальним засобом.

Дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1 000 до < 1/100), рідко (від ≥ 1/10 000 до < 1/1 000), дуже рідко (< 1/10 000), невідомо (не можна визначити за наявними даними).

З боку імунної системи: нечасто – гіперчутливість; невідомо — анафілактична реакція, анафілактоїдна реакція.

З боку обміну речовин і харчування: часто — зменшення апетиту; нечасто — дегідратація.

З боку психіки: часто — тривожність, сплутаність свідомості, депресія, безсоння, нервозність, порушення мислення, дивні сни; нечасто — збудження, емоційна нестійкість, ейфоричний настрій, галюцинації, зниження лібідо, дезорієнтація, зміна настрою, неспокій, дисфорія; невідомо — агресивність, медикаментозна залежність (див. «Особливості застосування»).

З боку нервової системи: дуже часто — сонливість, запаморочення, головний біль; часто — тремор, летаргія, седація; нечасто — амнезія, судоми, гіпертонія, гіпестезія, мимовільні скорочення м՚язів, порушення мовлення, непритомність, парестезії, дисгевзія, гіпотонія; невідомо — гіпералгезія.

З боку органів зору: нечасто — порушення зору, міоз.

З боку органів слуху та лабіринту: нечасто — запаморочення (вертиго).

З боку серця: нечасто — прискорене серцебиття (в контексті абстинентного синдрому), суправентрикулярна тахікардія.

З боку судинної системи: нечасто — вазодилатація, почервоніння обличчя; рідко — гіпотензія, ортостатична гіпотензія.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто — задишка, бронхоспазм, ослаблення кашлю; нечасто — пригнічення дихання, гикавка; невідомо — синдром центрального апное уві сні.

З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто — запор, нудота, блювання; часто — біль у животі, діарея, сухість у роті, диспепсія; нечасто — дисфагія, метеоризм, відрижка, кишкова непрохідність, гастрит; невідомо — зубний карієс.

З боку печінки та/або жовчовивідної системи: нечасто — підвищена активність печінкових ферментів, жовчні коліки; невідомо — холестаз, дисфункція сфінктера Одді.

З боку шкіри та підшкірних тканин: дуже часто — свербіж; часто — висип, гіпергідроз;

нечасто — сухість шкіри, ексфоліативний дерматит; рідко — кропив՚янка.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто — затримка сечі, спазм сечоводу.

З боку репродукивної системи та молочних залоз: нечасто — еректильна дисфункція, гіпогонадизм; невідомо — аменорея.

Загальні порушення та реакції у місці введення: часто — астенія, втома; нечасто –нездужання, набряки, периферичні набряки, спрага, гіпертермія, озноб; невідомо — синдром відміни препарату у новонароджених, толерантність до опіоїдів, синдром відміни препарату.

Толерантність до опіоїдів та синдром відміни опіоїдів

Частоту толерантності до опіоїдів та частоту синдрому відміни опіоїдів неможливо оцінити на основі наявних даних (наприклад, клінічних досліджень, спонтанних повідомлень та медичної літератури), тому вони класифікуються як «невідомі» (див. розділ «Побічні реакції»). «Невідомо» не слід тлумачити як вказівку на рідкість виникнення толерантності до опіоїдів та синдрому відміни опіоїдів, а як відображення обмежень наявних даних, які не дають змоги точно оцінити частоту.

Наркотична залежність

Вищезазначена частота наркотичної залежності відображає поточні дані, включаючи сукупні дані клінічних випробувань та додаткові джерела після виведення препарату на ринок, і вказує на те, що ризик наркотичної залежності від опіоїдів є дуже змінюваним і залежить від: визначення наркотичної залежності; тривалості лікування; дози; індивідуальних факторів ризику пацієнта; та клінічних умов. «Невідомо» не слід тлумачити як вказівку на рідкість випадків наркотичної залежності, а як відображення обмежень у наявних даних, які не дозволяють точно оцінити частоту.

Повторне застосування Оксикодон Калцекс може призвести до мекдикаментозної залежності, навіть у терапевтичних дозах. Ризик лікарської залежності може змінюватися залежно від індивідуальних факторів ризику пацієнта, дозування та тривалості лікування опіоїдами (див. розділ «Особливості застосування»).

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь / ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.

2 роки.

Не застосовувати після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

Після першого відкриття

Після відкриття ампули лікарський засіб необхідно застосувати негайно.

Термін придатності після розведення

Хімічна та фізична стабільність при застосуванні була продемонстрована протягом 24 годин при 25 °С та при температурі від 2 °С до 8 °С.

З мікробіологічної точки зору розведені розчини слід використовувати негайно. Якщо вони не використані негайно, то за тривалість та умови зберігання до його застосування відповідальність несе користувач, та зазвичай вони не повинні перевищувати 24 години при температурі 2–8 °С, якщо тільки розчинення не проводилося у контрольованих та валідаційних асептичних умовах.

Не потребує спеціальних умов зберігання.

Не заморожувати.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Несумісність

Циклізин у концентраціях 3 мг/мл (або менших) при змішуванні з лікарським засобом Оксикодон Калцекс або нерозведеним, або розведеним водою для ін՚єкцій не проявляє ознак осадження протягом 24 годин при кімнатній температурі. Було показано, що осадження відбувається в сумішах з лікарським засобом Оксикодон Калцекс при концентраціях циклізину, що перевищують 3 мг/мл, або при розведенні розчином натрію хлориду 9 мг/мл (0,9%) для ін՚єкцій. Однак при зниженні дози лікарського засобу Оксикодон Калцекс у дозуванні 50 мг/мл при достатньому розведенні розчину водою для ін՚єкцій можливі концентрації вище 3 мг/мл. Рекомендується використовувати в якості розчинника воду для ін՚єкцій, коли циклізин і оксикодону гідрохлорид сумісно вводяться або внутрішньовенно, або підшкірно у вигляді інфузії.

Прохлорперазин хімічно несумісний з лікарським засобом Оксикодон Калцекс.

По 1 мл (для дозування 10 мг/мл та 50 мг/мл) або 2 мл (для дозування 10 мг/мл) в ампулі із безбарвного скла I гідролітичного класу з маркувальними кільцями і крапкою розлому.

По 5 ампул у контурній чарунковій упаковці з полівінілхлоридної плівки.

По 1 або 2 контурні чарункові упаковки разом із інструкцією для медичного застосування в пачці з картону.

За рецептом.

Виробник, який відповідає за випуск серії:

АТ «Калцекс».

Вул. Крустпілс, 71Е, Рига, LV-1057, Латвія.

АТ «Калцекс».

Вул. Крустпілс, 71Е, Рига, LV-1057, Латвія.