Продекс (Prodex) (356866) - інструкція із застосування ATC-класифікація

ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ:

фармакодинаміка. Декскетопрофену трометамол — це трометамінова сіль S-(+)-2-(3-бензоїлфеніл) пропіонової кислоти, що чинить анальгезивну, протизапальну та жарознижувальну дію і належить до класу НПЗП.
Механізм дії. Механізм дії НПЗП базується на зниженні синтезу простагландинів за рахунок пригнічення активності ЦОГ. Зокрема гальмується перетворення арахідонової кислоти у циклічні ендопероксиди PGG₂ та PGH₂, з яких утворюються простагландини PGE₁, PGE₂, PGF_2a, PGD₂, а також простациклін PGI₂ та тромбоксани ТхА₂ і ТхВ₂. Крім цього, пригнічення синтезу простагландинів може діяти на інші медіатори запалення, такі як кініни, що може також опосередковано впливати на основну дію препарату.
Пригнічувальна дія декскетопрофену трометамолу на активність ЦОГ-1 та ЦОГ-2 виявлена експериментально у лабораторних тварин та людей.
Клінічна ефективність та безпека. Клінічні дослідження при різних видах болю продемонстрували, що декскетопрофену трометамол чинить виражену анальгезивну дію. Знеболювальна дія декскетопрофену трометамолу при в/м та в/в введенні пацієнтам із болем середньої та сильної інтенсивності вивчена при різних видах болю при хірургічних втручаннях (ортопедичні та гінекологічні операції, операції на черевній порожнині), а також при болю в опорно-руховому апараті (гострий біль у попереку) та ниркових коліках. Під час проведених досліджень анальгезивний ефект препарату швидко розпочинався та досягав максимуму протягом перших 45 хв. Тривалість знеболювальної дії після застосування 50 мг декскетопрофену трометамолу, як правило, становить 8 год. Клінічні дослідження продемонстрували, що застосування препарату Продекс дозволяє значно знизити дозу опіатів при їх одночасному застосуванні з метою купірування післяопераційного болю. Під час досліджень післяопераційного болю, коли пацієнтам призначали морфій за допомогою приладу для знеболення, що контролюється пацієнтом, тим пацієнтам, яким призначали декскетопрофену трометамол, було потрібно значно менше морфію (на 35–45%), ніж пацієнтам, які отримували плацебо.
Фармакокінетика.
Всмоктування. Після в/м введення декскетопрофену трометамолу людині C_max досягається приблизно через 20 хв (10–45 хв). Доведено, що при одноразовому в/м або в/в введенні 25–50 мг препарату AUC пропорційна дозі. Фармакокінетичні дослідження багаторазового застосування препарату довели, що AUC та C_max (середнє максимальне значення) після останнього в/м та в/в введення не відрізняються від показників після одноразового застосування, що свідчить про відсутність кумуляції лікарського засобу.
Розподіл. Аналогічно до інших лікарських засобів із високим ступенем зв’язування з білками плазми крові (99%), об’єм розподілу декскетопрофену становить у середньому 0,25 л/кг. Період напіврозподілу становить близько 0,35 год, а Т_½ — 1–2,7 год.
Біотрансформація та виведення. Метаболізм декскетопрофену в основному відбувається шляхом кон’югації з глюкуроновою кислотою та наступним виділенням нирками. Після введення декскетопрофену трометамолу у сечі виявляється тільки оптичний ізомер S−(+), що свідчить про відсутність трансформації препарату в оптичний ізомер R−(−) у людей.
Пацієнти літнього віку. У здорових людей літнього віку (від 65 років) експозиція була значно вищою, ніж у молодих добровольців після одноразового і багаторазового перорального застосування (до 55%), в той час як не виявлено статистично значущої різниці у пікових концентраціях і часі досягнення піку концентрації. Середній Т_½ збільшувався (до 48%), а визначений сумарний кліренс знижувався.
Дослідження фармакологічної безпеки, генотоксичності та імунофармакології не виявили особливої небезпеки для людини. Дослідження хронічної токсичності на тваринах дало змогу виявити максимальну дозу лікарського засобу, що не спричиняє побічних реакцій, яка є в 2 рази вищою ніж доза, рекомендована для людини. При введенні більш високих доз лікарського засобу мавпам основними побічними реакціями були кров у випорожненнях, зниження приросту маси тіла, а при найбільш високій дозі — патологія з боку ШКТ у вигляді ерозій. Ці реакції проявлялися при дозах, при яких експозиція лікарського засобу була в 14–18 разів вища, ніж при максимальній дозі, рекомендованій для людини. Досліджень канцерогенного впливу на тваринах не проводили.
Як і всі НПЗП, декскетопрофен здатен призвести до загибелі ембріона або плода у тварин за рахунок безпосереднього впливу на його розвиток, або опосередковано — за рахунок пошкоджувального впливу на ШКТ організму матері.

ПОКАЗАННЯ:

симптоматичне лікування гострого болю середньої та високої інтенсивності у випадках, коли пероральне застосування препарату недоцільне, наприклад, при післяопераційному болю, ниркових коліках та болю у попереку.

ЗАСТОСУВАННЯ:

дорослі. Рекомендована доза становить 50 мг з інтервалом 8–12 год. При необхідності повторну дозу вводити через 6 год. Загальна добова доза не повинна перевищувати 150 мг. Продекс призначений для короткочасного застосування, тому його слід застосовувати тільки у період гострого болю (не довше 2 діб). Пацієнтів слід переводити на пероральне застосування анальгетиків, якщо це можливо. Побічні реакції можна звести до мінімуму за рахунок застосування мінімальної ефективної дози протягом якомога коротшого проміжку часу, необхідного для покращання стану. При післяопераційному болю середнього або тяжкого ступеня тяжкості препарат можна застосовувати за показаннями у тих самих рекомендованих дозах у комбінації з опіоїдними анальгетиками.
Пацієнти літнього віку. Корекції дози зазвичай не потрібно. Однак через фізіологічне зниження функції нирок рекомендується нижча доза препарату, а саме — максимальна добова доза становить 50 мг при легкому порушенні функції нирок.
Порушення з боку печінки. Пацієнтам із патологією печінки легкого або середнього ступеня тяжкості (5–9 балів за шкалою Чайлда — П’ю) слід знизити загальну максимальну добову дозу до 50 мг та ретельно контролювати функцію печінки. При тяжких захворюваннях печінки препарат протипоказаний (10–15 балів за шкалою Чайлда — П’ю).
Порушення з боку нирок. Пацієнтам із порушенням функції нирок легкого ступеня (кліренс креатиніну 60–89 мл/хв) загальну добову дозу слід знизити до 50 мг. При порушенні функції нирок середнього або тяжкого ступеня (кліренс креатиніну <59 мл/хв) препарат Продекс протипоказаний.
Діти та підлітки. Препарат не слід застосовувати у дітей та підлітків через відсутність даних щодо його ефективності та безпеки.
Спосіб застосування

В/м введення. Р-н для ін’єкцій слід повільно вводити глибоко у м’яз.
В/в інфузія. Для проведення в/в інфузії вміст ампули 2 мл розвести у 30–100 мл 0,9% р-ну натрію хлориду, 5% р-ні декстрози або р-ні Рінгера лактату. Р-н для інфузій слід готувати в асептичних умовах, не допускаючи впливу природного денного світла. Приготовлений р-н має бути прозорим. Інфузію необхідно проводити протягом 10–30 хв. Не допускати впливу природного денного світла на приготовлений р-н.
Продекс, розведений у 100 мл 0,9% р-ну натрію хлориду або у 5% р-ні декстрози, можна змішувати з допаміном, гепарином, гідроксизином, лідокаїном, морфіном, петидином та теофіліном.
Продекс не можна змішувати у р-ні для інфузій з прометазином та пентазоцином.
В/в ін’єкція (болюсне введення). При необхідності вміст однієї ампули (2 мл р-ну для ін’єкцій) вводити в/в протягом не менше 15 с.
Препарат можна змішувати у малих об’ємах (наприклад у шприці) з р-нами для ін’єкцій гепарину, лідокаїну, морфіну та теофіліну.
Продекс не можна змішувати у малих об’ємах (наприклад у шприці) з р-нами допаміну, прометазину, пентазоцину, петидину та гідроксизину, тому що утворюється білий осад.
Препарат можна змішувати тільки з лікарськими засобами, що вказані вище.
При в/м або в/в ін’єкційному застосуванні препарат слід негайно ввести після того, як він був набраний з ампули. Р-н для в/в інфузії слід застосовувати одразу після його приготування.
При зберіганні розведених р-нів препарату у поліетиленових пакетах або у прилаштованих для введення виробах з етилвінілацетату, пропіонату целюлози, поліетилену низької щільності та полівінілхлориду змін вмісту діючої речовини внаслідок сорбції не виявлено.
Препарат Продекс призначений для одноразового застосування, тому залишки готового р-ну слід утилізувати. Перед введенням препарату необхідно впевнитися, що р-н прозорий та безбарвний. Р-н, що містить видимі частинки, застосовувати не можна.
Діти. Препарат не слід застосовувати у дітей та підлітків через відсутність даних щодо його ефективності та безпеки.

ПРОТИПОКАЗАННЯ:

– підвищена чутливість до декскетопрофену, будь-якого іншого НПЗП або допоміжних речовин препарату;
– застосування у пацієнтів, у яких речовини з аналогічним механізмом дії, наприклад, ацетилсаліцилова кислота та інші НПЗП, провокують напади БА, бронхоспазм, гострий риніт або призводять до розвитку носових поліпів, появу кропив’янки або ангіоневротичного набряку;
– якщо під час лікування кетопрофеном або фібратами виникали фотоалергічні або фототоксичні реакції;
– при шлунково-кишковій кровотечі або перфорації в анамнезі, пов’язаних із попередньою терапією НПЗП;
– пептична виразка в активній фазі/шлунково-кишкова кровотеча або наявність в анамнезі шлунково-кишкової кровотечі, виразок або перфорацій;
– при хронічній диспепсії;
– при шлунково-кишковій кровотечі, іншій кровотечі в активній фазі або при підвищеній кровоточивості;
– при хворобі Крона або при неспецифічному виразковому коліті;
– при тяжкій серцевій недостатності;
– при порушенні функції нирок середнього або тяжкого ступеня (кліренс креатиніну ≤59 мл/хв);
– при тяжкому порушенні функції печінки (10–15 балів за шкалою Чайлда — П’ю);
– при геморагічному діатезі та інших порушеннях згортання крові;
– при вираженій дегідратації (внаслідок блювання, діареї або недостатнього прийому рідини);
– у ІІІ триместр вагітності та у період годування грудьми.
Через вміст у лікарському засобі етанолу Продекс протипоказаний для нейроаксіального (інтратекального або епідурального) введення.

ПОБІЧНА ДІЯ:

за частотою побічні реакції поділяються так: часто (≥1/100–1/10), нечасто (≥1/1000–<1/100), рідко (≥1/10 000–<1/100), дуже рідко (<1/10 000).
З боку крові/лімфатичної системи: нечасто — анемія; дуже рідко — нейтропенія, тромбоцитопенія.
З боку імунної системи: рідко — набряк гортані; дуже рідко — анафілактичні реакції, у тому числі анафілактичний шок.
Порушення харчування та обміну речовин: рідко — гіперглікемія, гіпоглікемія, гіпертригліцеридемія, анорексія, відсутність апетиту.
Психічні порушення: нечасто — безсоння, занепокоєння.
З боку нервової системи: нечасто — головний біль, запаморочення, сонливість; рідко — парестезії, непритомність.
З боку органа зору: нечасто — нечіткість зору.
З боку органа слуху: нечасто — вертиго; рідко — дзвін у вухах.
З боку серця: нечасто — пальпітація; рідко — екстрасистолія, тахікардія.
З боку судинної системи: нечасто — артеріальна гіпотензія, припливи; рідко — АГ, тромбофлебіт поверхневих вен.
З боку дихальних шляхів, органів грудної клітки та середостіння: рідко — брадипное; дуже рідко — бронхоспазм, задишка.
З боку травного тракту: часто — нудота, блювання; нечасто — біль у животі, диспепсія, діарея, запор, блювання з домішками крові, сухість у роті; рідко — виразкова хвороба, кровотеча або перфорація; дуже рідко — панкреатит.
З боку гепатобіліарної системи: рідко — гепатоцелюлярна патологія.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто — дерматити, свербіж, висип, підвищене потовиділення; рідко — кропив’янка, акне; дуже рідко — синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), ангіоневротичний набряк, набряк обличчя, фотосенсибілізація.
З боку опоно-рухового апарату та сполучної тканини: рідко — ригідність м’язів, скутість у суглобах, м’язові судоми, біль у спині.
З боку нирок та сечовивідних шляхів: рідко — ГНН, поліурія, нирковий біль, кетонурія, протеїнурія; дуже рідко — нефрит, нефротичний синдром.
З боку репродуктивної системи: рідко — менструальні порушення, порушення функції передміхурової залози.
Загальні та місцеві порушення: часто — біль у місці ін’єкції, реакції у місці ін’єкції, у тому числі запалення, гематома, кровотеча; нечасто — лихоманка, підвищена втомлюваність, біль, озноб, астенія, нездужання; рідко — тремтіння, периферичні набряки.
Лабораторні показники: рідко — відхилення у печінкових пробах.
Порушення з боку травного тракту відмічали найчастіше.
Можливий розвиток пептичної виразки, перфорації або шлунково-кишкової кровотечі, іноді з летальним наслідком, особливо у пацієнтів літнього віку. За наявними даними, на тлі застосування препарату можуть виникати нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспептичні явища, біль у животі, мелена, гематомезис, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона. Рідше відмічається гастрит. Також відзначалися набряки, АГ та серцева недостатність, що можуть бути спричинені застосуванням НПЗП. Як і у випадку застосування інших НПЗП, можливі такі побічні реакції: асептичний менінгіт, що переважно виникає у пацієнтів із системним червоним вовчаком або змішаними захворюваннями сполучної тканини, та реакції з боку крові (пурпура, апластична та гемолітична анемія, агранулоцитоз та гіпоплазія кісткового мозку). Можливі бульозні реакції, у тому числі синдром Стівенса — Джонсона та токсичний епідермальний некроліз (дуже рідко).
Відповідно до результатів клінічних досліджень та епідеміологічних даних застосування деяких НПЗП, особливо у високих дозах та протягом тривалого часу, може супроводжуватися деяким підвищенням ризику розвитку патології, спричиненої тромбозом артерій, наприклад, інфаркту міокарда та інсульту.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ:

з обережністю застосовувати пацієнтам з алергічними станами в анамнезі. Уникати застосування препарату Продекс у комбінації з іншими НПЗП, у тому числі селективними інгібіторами ЦОГ-2. Побічні реакції можна звести до мінімуму за рахунок застосування найменшої ефективної дози протягом якомога коротшого часу, необхідного для покращання стану.
Безпека стосовно ШКТ.
Шлунково-кишкові кровотечі, утворення виразки або її перфорація, у деяких випадках з летальним наслідком, спостерігалися для усіх НПЗЗ на різних етапах лікування незалежно від наявності симптомів-передвісників або наявності в анамнезі серйозної патології з боку травного тракту. При розвитку шлунково-кишкової кровотечі або виразки застосування препарату слід припинити. Ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі, утворення виразки або її перфорація підвищується зі збільшенням дози НПЗП, у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо ускладненою кровотечею або перфорацією, а також у пацієнтів літнього віку.
Пацієнти літнього віку: у пацієнтів літнього віку підвищена частота розвитку побічних реакцій НПЗП, особливо виникнення шлунково-кишкової кровотечі та перфорації, іноді з летальним наслідком. Лікування таких пацієнтів слід розпочинати з найменшої можливої дози.
Перед початком застосування декскетопрофену трометамолу пацієнтами, які мають в анамнезі езофагіт, гастрит та/або виразкову хворобу, слід бути певними, що ці захворювання знаходяться у фазі ремісії. У пацієнтів із наявними симптомами патології травного тракту та із захворюваннями травного тракту в анамнезі протягом застосування препарату необхідно контролювати стан травного тракту на предмет виникнення можливих порушень, особливо це стосується шлунково-кишкової кровотечі. НПЗП слід з обережністю призначати пацієнтам із захворюваннями травного тракту в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки існує ризик їх загострення. Застосування НПЗП може призводити до рецидивів неспецифічного виразкового коліту, а також хвороби Крона у пацієнтів, які знаходяться у фазі ремісії. Для таких пацієнтів та пацієнтів, які застосовують ацетилсаліцилову кислоту у малих дозах або інші засоби, що збільшують ризик виникнення побічних реакцій з боку травного тракту, слід розглянути можливість комбінованої терапії з препаратами-протекторами, наприклад, мізопростолом або інгібіторами протонної помпи.
Пацієнтам, особливо літнього віку, які мають в анамнезі побічні реакції з боку травного тракту, необхідно сповіщати лікаря про всі незвичні симптоми, пов’язані з травною системою, зокрема про шлунково-кишкові кровотечі, особливо на початкових етапах лікування.
Слід з обережністю призначати препарат пацієнтам, які одночасно застосовують засоби, що можуть збільшити ризик виникнення виразки або кровотечі, а саме – пероральні кортикостероїдні засоби, антикоагулянтні засоби (наприклад, варфарин), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антиагрегантні засоби, такі як ацетилсаліцилова кислота.
Безпека стосовно нирок.
Слід з обережністю призначати препарат пацієнтам із порушенням функції нирок, оскільки у них на тлі застосування НПЗЗ можливе погіршення функції нирок, затримка рідини в організмі і набряки. Через підвищений ризик нефротоксичності препарат слід з обережністю застосовувати при лікуванні діуретичними засобами, а також пацієнтам, у яких можливий розвиток гіповолемії. Під час лікування необхідно забезпечити адекватне споживання рідини, щоб уникнути зневоднення, яке може призвести до посилення токсичної дії на нирки.
Як і усі НПЗЗ, препарат здатний підвищувати рівень азоту сечовини та креатиніну у плазмі крові. Подібно до інших інгібіторів синтезу простагландинів його застосування може супроводжуватися побічними реакціями з боку нирок, що призводить до гломерулонефриту, інтерстиціального нефриту, папілярного некрозу, нефротичного синдрому і гострої ниркової недостатності. Порушення функції нирок частіше виникають у пацієнтів літнього віку.
Безпека стосовно печінки.
Пацієнтам з порушенням функції печінки лікарський засіб слід призначати з обережністю. Аналогічно іншим НПЗП, препарат може спричиняти тимчасове і незначне підвищення значень деяких печінкових показників, а також виражене підвищення рівня АсАТ і АлАТ. При відповідному підвищенні зазначених показників терапію слід припинити.
Найбільше порушень функції печінки виникає у пацієнтів літнього віку.
Безпека стосовно серцево-судинної системи і мозкового кровообігу.
Пацієнтам з артеріальною гіпертензією та/або серцевою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості необхідні контроль і консультативна допомога. Особливої обережності слід дотримуватися при лікуванні пацієнтів із захворюваннями серця в анамнезі, зокрема з попередніми епізодами серцевої недостатності (на тлі застосування препарату підвищується ризик розвитку серцевої недостатності), оскільки при лікуванні НПЗП спостерігалися затримка рідини у тканинах і утворення набряків. Клінічні дослідження та епідеміологічні дані дають змогу припустити, що на тлі застосування деяких НПЗП (особливо у високих дозах і протягом тривалого часу) може трохи підвищуватися ризик розвитку артеріальних тромбозів (наприклад, інфаркту міокарда або інсульту). Даних для виключення такого ризику для декскетопрофену трометамолу недостатньо. Отже, у разі неконтрольованої АГ, застійної серцевої недостатності, ІХС, захворювань периферичних артерій та/або судин головного мозку декскетопрофен трометамол слід застосовувати тільки після ретельної оцінки стану пацієнта. Настільки ж ретельну оцінку стану слід проводити перед початком тривалого лікування пацієнтів з факторами ризику щодо серцево-судинних захворювань, наприклад, АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння.
Неселективні НПЗП здатні зменшувати агрегацію тромбоцитів та подовжувати час кровотечі за рахунок пригнічення синтезу простагландинів. Одночасне застосування декскетопрофену трометамолу та низькомолекулярного гепарину у профілактичних дозах у післяопераційний період вивчали у клінічних дослідженнях і впливу на показники коагуляції виявлено не було. Однак пацієнтам, які застосовують декскетопрофен трометамол одночасно з препаратами, що впливають на гемостаз, наприклад, варфарин, інші кумаринові препарати або гепарини, необхідно перебувати під ретельним наглядом лікаря. Найчастіше порушення функції серцево-судинної системи виникають у пацієнтів літнього віку.
Шкірні реакції.
Були повідомлення про дуже рідкісні випадки розвитку серйозних шкірних реакцій (деякі – з летальним наслідком) на тлі застосування НПЗЗ, у тому числі ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса–Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. Вірогідно, найбільший ризик їх виникнення спостерігається у пацієнтів на початку лікування, у більшості пацієнтів вони виникали протягом першого місяця терапії. При появі шкірних висипань, ознак ураження слизових оболонок або інших симптомів гіперчутливості препарат Продекс слід відмінити.
Маскування симптомів основних інфекцій

Продекс може маскувати симптоми інфекцій, що може завадити діагностуванню і своєчасному лікуванню і, тим самим, погіршити наслідки інфекції. Такі випадки спостерігалися спостерігалося при бактеріальній пневмонії і бактеріальних ускладненнях вітряної віспи. Коли Продекс вводять для полегшення болю у зв’язку з інфекційним процесом, рекомендується моніторинг інфекційного процесу. В амбулаторних умовах пацієнт повинен проконсультуватися з лікарем, якщо симптоми зберігаються або погіршуються.
Інша інформація.
Особливу обережність слід приділяти у разі призначення лікарського засобу пацієнтам:
– зі спадковим порушенням метаболізму порфірину (наприклад, при гострій переміжній порфірії);
– з дегідратацією;
– безпосередньо після радикальних хірургічних операцій.
Якщо лікар вважає за необхідність призначити тривалу терапію декскетопрофеном, потрібно регулярно контролювати печінкову та ниркову функції, аналіз крові.
У дуже рідкісних випадках спостерігали тяжкі гострі реакції гіперчутливості (наприклад, анафілактичний шок). Лікування необхідно припинити при перших ознаках тяжких реакцій гіперчутливості після прийому Продексу. Залежно від симптомів, будь-яке необхідне в таких випадках лікування слід проводити під наглядом лікаря.
Пацієнти з бронхіальною астмою у поєднанні з хронічним ринітом, хронічним синуситом та/або поліпами носа більш схильні до появи алергічних реакцій при застосуванні ацетилсаліцилової кислоти та/або НПЗП, ніж інші пацієнти. Застосування даного препарату може спричинити напад астми або бронхоспазм, особливо у пацієнтів з алергією на ацетилсаліцилову кислоту або НПЗП.
Можливий розвиток тяжких інфекційних ускладнень з боку шкіри і м’яких тканин на тлі вітряної віспи. На даний час даних, що дають змогу повністю виключити роль НПЗП у посиленні цього інфекційного процесу, отримано не було. Тому при вітряній віспі не рекомендується застосовувати препарат Продекс.
Продекс слід з обережністю вводити пацієнтам із порушенням кровотворення, системним червоним вовчаком та змішаними захворюваннями сполучної тканини.
Як і інші НПЗП, декскетопрофен трометамол здатний маскувати симптоми інфекційних захворювань під час його застосування. У поодиноких випадках під час застосування НПЗП були повідомлення про загострення інфекцій м’яких тканинах. Таким чином, якщо під час застосування з’являються або посилюються симптоми бактеріальної інфекції, пацієнтам рекомендується негайно звернутися до лікаря.
Кожна ампула препарату Продекс містить 12,35 об.% етанолу, тобто 200 мг у перерахуванні на одну дозу, що дорівнює 5 мл пива або 2,08 мл вина у перерахуванні на дозу. Препарат може негативно впливати на осіб, які страждають на алкоголізм. Вміст етанолу слід враховувати при застосуванні вагітним та жінкам, які годують груддю, дітям та пацієнтам із групи ризику, наприклад, при захворюваннях печінки, а також пацієнтам з епілепсією.
Лікарський засіб містить менше ніж 1 ммоль натрію (23 мг) на дозу, тобто практично не містить натрію.
Застосування у період вагітності або годування грудьми. Застосування препарату Продекс протипоказано у ІІІ триместр вагітності та у період годування грудьми.
Вагітність. Пригнічення синтезу простагландинів може негативно вплинути на вагітність та/або розвиток плода. Відповідно до результатів епідеміологічних досліджень, застосування препаратів, що пригнічують синтез простагландинів, на ранніх термінах вагітності збільшує ризик викидня, виникнення у плода вади серця та незрощення передньої черевної стінки. Так, абсолютний ризик розвитку аномалій серцево-судинної системи збільшувався з <1% до приблизно 1,5%. Вважається, що небезпека виникнення таких явищ підвищується зі збільшенням дози препарату та тривалості терапії. Застосування інгібіторів синтезу простагландинів у тварин спричиняло збільшення пре- та постімплантаційних втрат і підвищення ембріофетальної летальності. Крім того, у тварин, яким застосовували інгібітори синтезу простагландинів у період органогенезу, підвищувалась частота виникнення вад розвитку плода, у тому числі аномалій серцево-судинної системи. Проте дослідження декскетопрофену трометамолу на тваринах не виявили токсичності по відношенню до репродуктивних органів.
Починаючи з 20-го тижня вагітності, застосування декскетопрофену може спричинити олігогідрамніон внаслідок дисфункції нирок плода. Це може статися невдовзі після початку лікування та зазвичай є оборотним після припинення лікування. Призначення декскетопрофену трометамолу у І та ІІ триместрах вагітності можливе тільки у разі крайньої необхідності. При призначенні декскетопрофену трометамолу жінкам, які планують вагітність, або у І та ІІ триместрах вагітності слід застосовувати найменшу можливу ефективну дозу протягом якомога коротшого терміну лікування. Допологовий моніторинг олігогідрамніону слід розпочати після впливу препарату Продекс впродовж кількох днів, починаючи з 20 тижня вагітності. Якщо виявлено олігогідрамніон, його застосування слід припинити.
Під час ІІІ триместру усі інгібітори синтезу простагландинів спричиняють наступне:
ризики для плода:
– кардіопульмональний токсичний синдром (передчасне закриття артеріальної протоки та легенева гіпертензія);
– порушення функції нирок, що може прогресувати і перейти у ниркову недостатність із розвитком маловоддя;
ризики для матері та дитини наприкінці вагітності:
– збільшення часу кровотечі за рахунок пригнічення агрегації тромбоцитів, що можливо навіть при застосуванні препарату у низьких дозах;
– пригнічення скоротливої активності матки, що призводить до подовження часу та затримки родової діяльності.
Годування грудьми. Даних щодо проникнення декскетопрофену у грудне молоко немає. Препарат Продекс протипоказаний у період годування грудьми.
Фертильність. Як і всі інші НПЗП, декскетопрофен трометамол може знижувати жіночу фертильність, тому його не рекомендується застосовувати у жінок, які планують вагітність. У жінок, які мають проблеми із зачаттям або проходять обстеження на предмет безпліддя, слід розглянути можливість відміни препарату.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. На тлі застосування препарату Продекс можливе виникнення запаморочення, порушення зору або сонливості. У таких випадках можливе погіршення здатності до швидкого реагування, орієнтування в дорожній ситуації і керування транспортними засобами або іншими механізмами.

ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ:

одночасне застосування таких засобів з НПЗП не рекомендується:
– інші НПЗП (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2), у тому числі саліцилати у високих дозах (≥3 г/добу). При одночасному застосуванні кількох НПЗП підвищується ризик виникнення виразки у травному тракті та шлунково-кишкової кровотечі внаслідок їх взаємно посилюючої дії;
– антикоагулянти: НПЗП посилюють дію антикоагулянтів, наприклад варфарину, внаслідок високого ступеня зв’язування декскетопрофену з білками плазми крові, а також пригнічення функції тромбоцитів та пошкодження слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки. Якщо одночасне застосування необхідне, його слід проводити під ретельним контролем лікаря та відповідних лабораторних показників;
– гепарини: підвищується ризик кровотеч (через пригнічення функції тромбоцитів та пошкодження слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки). Якщо одночасне застосування необхідне, його слід проводити під ретельним контролем лікаря та відповідних лабораторних показників;
– кортикостероїдні засоби: підвищується ризик розвиту виразки у травному тракті та шлунково-кишкової кровотечі;
– препарати літію (були повідомлення для кількох НПЗП): НПЗП підвищують рівень літію у крові, що може призвести до інтоксикації (знижується виділення літію нирками). Тому на початку застосування декскетопрофену, при корекції дози або відміні препарату необхідно проконтролювати рівень літію у крові;
– метотрексат у високих дозах (не менше 15 мг на тиждень). За рахунок зниження ниркового кліренсу метотрексату на тлі застосування НПЗП у цілому посилюється його негативний вплив на систему крові;
– похідні гідантоїну та сульфоніламіди: можливе посилення токсичності цих речовин.
Одночасне застосування таких засобів з НПЗП вимагає обережності:
– діуретичні засоби, інгібітори АПФ, антибіотики групи аміноглікозидів та антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ. Декскетопрофен знижує ефективність діуретичних та інших антигіпертензивних засобів. У деяких пацієнтів із порушенням функції нирок (наприклад при зневодненні або в осіб літнього віку) застосування засобів, що пригнічують ЦОГ, одночасно з інгібіторами АПФ, антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ або антибіотиками групи аміноглікозидів може погіршити функцію нирок, що, як правило, є зворотним процесом. При застосуванні декскетопрофену одночасно з будь-яким діуретичним засобом слід переконатися у відсутності зневоднення у пацієнта, а під час лікування необхідно контролювати функцію нирок;
– метотрексат при застосуванні у низьких дозах (<15 мг на тиждень): за рахунок зниження ниркового кліренсу метотрексату на тлі застосування НПЗП посилюється його токсичний вплив на систему крові загалом. У перші тижні одночасного застосування необхідно щотижня проводити аналіз крові. Навіть при незначному порушенні функції нирок, а також у пацієнтів літнього віку лікування слід проводити під суворим наглядом лікаря;
– пентоксифілін: підвищує ризик кровотечі. Необхідно посилити контроль і частіше перевіряти показник часу кровотечі;
– зидовудин: існує ризик збільшення вираженості токсичного впливу на еритроцити за рахунок впливу на ретикулоцити, що після 1-го тижня застосування НПЗП призводить до тяжкої анемії. Протягом 1–2 тиж після початку застосування НПЗП слід зробити аналіз крові та перевірити вміст ретикулоцитів;
– препарати сульфонілсечовини: НПЗП здатні посилити гіпоглікемічну дію цих засобів за рахунок заміщення препаратів сульфонілсечовини у сполуках з білками плазми крові.
Слід врахувати можливі взаємодії при застосуванні таких засобів:
– блокатори β-адренорецепторів: НПЗП здатні послабити їх антигіпертензивну дію за рахунок пригнічення синтезу простагландинів;
– циклоспорин та такролімус: можливе посилення нефротоксичності за рахунок впливу НПЗП на ниркові простагландини. При комбінованій терапії слід контролювати функцію нирок;
– тромболітичні засоби: підвищується ризик кровотечі;
– антиагрегантні засоби та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну: підвищується ризик розвитку шлунково-кишкової кровотечі;
– пробенецид: можливе підвищення концентрації декскетопрофену у плазмі крові, що, вірогідно, зумовлено пригніченням ниркової канальцевої секреції та кон’югації препарату з глюкуроновою кислотою і потребує корекції дози декскетопрофену;
– серцеві глікозиди: НПЗП здатні підвищити концентрацію глікозидів у плазмі крові;
– міфепристон: теоретично існує ризик зміни ефективності міфепристону під впливом інгібіторів простагландинсинтетази. Обмежені дані дають змогу припустити, що одночасне введення НПЗП в один день із простагландином не чинить небажаного впливу на ефективність міфепристону або простагландину щодо дозрівання шийки матки або її скорочення, а також не знижує клінічну ефективність засобів для медикаментозного переривання вагітності;
– антибіотики хінолонового ряду: результати досліджень на тваринах показали, що при застосуванні високих доз похідних хінолонових антибіотиків у комбінації з НПЗП підвищується ризик розвитку судом;
– тенофовір: при поєднаному застосуванні з НПЗП може підвищуватися концентрація азоту сечовини і креатиніну у плазмі крові. Тому для оцінки можливого впливу одночасного застосування даних лікарських засобів необхідно проводити контроль функції нирок;
– деферасирокс: при одночасному застосуванні з НПЗП може підвищуватися ризик токсичного впливу на ШКТ. При застосуванні даного лікарського засобу одночасно з деферасироксом необхідний ретельний нагляд за станом пацієнта;
– пеметрексед: при одночасному застосуванні з НПЗП може знижуватися виведення пеметрекседу; тому при застосуванні НПЗП у високих дозах необхідно дотримуватися особливої обережності. Пацієнтам з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 45–79 мл/хв) слід уникати одночасного застосування пеметрекседу та НПЗП протягом 2 днів до і 2 днів після прийому пеметрекседу.
Несумісність. Продекс не можна змішувати у малих об’ємах (наприклад у шприці) з р-нами допаміну, прометазину, пентазоцину, петидину та гідроксизину, тому що утворюється білий осад.
Розведені р-ни для інфузій, отримані як зазначено в розділі ЗАСТОСУВАННЯ, не можна змішувати з прометазином або пентазоцином.
Препарат не слід змішувати з іншими лікарськими засобами, за винятком вказаних у розділі ЗАСТОСУВАННЯ.

ПЕРЕДОЗУВАННЯ:

симптоматика передозування невідома. Аналогічні лікарські засоби спричиняють порушення з боку травного тракту (блювання, анорексія, біль у животі) та нервової системи (сонливість, запаморочення, дезорієнтація, головний біль). При випадковому передозуванні слід негайно розпочати симптоматичне лікування відповідно до стану пацієнта. Декскетопрофену трометамол виводиться з організму за допомогою діалізу.

УМОВИ ЗБЕРІГАННЯ:

в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С у недоступному для дітей місці.
Розведений р-н зберігати не більше 30 хв. Не допускати впливу природного денного світла на приготовлений р-н.