Орадро (Oradro) (345438) - інструкція із застосування ATC-класифікація

фармакодинаміка. Кларитроміцин — напівсинтетичний антибіотик групи макролідів. Антибактеріальна дія кларитроміцину визначається його зв’язуванням із 5OS-рибосомальною субодиницею чутливих бактерій і пригніченням біосинтезу білка. Виявляє високу ефективність in vitro проти широкого спектра аеробних та анаеробних грампозитивних та грамнегативних мікроорганізмів, у тому числі госпітальних штамів. Мінімальні пригнічувальні концентрації (МПК) кларитроміцину зазвичай у 2 рази нижчі за МПК еритроміцину.
Кларитроміцин in vitro високоефективний проти Legionella pneumophila і Mycoplasma pneumonie. Діє бактерицидно щодо Helicobacter pylori (H. pylori), активність кларитроміцину при нейтральному pH є вищою, ніж при кислому pH. Дані in vitro та in vivo свідчать про високу ефективність кларитроміцину щодо клінічно значущих штамів мікобактерій. Дослідження in vitro показали, що штами Enterobacteriaceae і Pseudomonas, як і грамнегативні бактерії, що не продукують лактози, не чутливі до кларитроміцину.
Кларитроміцин активний in vitro і в клінічній практиці щодо більшості штамів таких мікроорганізмів.
Аеробні грампозитивні мікроорганізми: Staphylococcus aureus, Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes, Listeria monocytogenes.
Аеробні грамнегативні мікроорганізми: Haemophilus influenzae, Haemophilus parainfluenzae, Moraxella catarrhalis, Neisseria gonorrhoeae, Legionella pneumophila.
Інші мікроорганізми: Mycoplasma pneumoniae, Chlamydia pneumoniae (TWAR).
Мікобактерії: Mycobacterium leprae, Mycobacterium kansasii, Mycobacterium chelonae, Mycobacterium fortuitum, Mycobacterium avium сomplex (MAC), які включають Mycobacterium avium, Mycobacterium intracellulare.
Бета-лактамази мікроорганізмів не впливають на ефективність кларитроміцину.
Більшість метицилін- та оксацилінрезистентних штамів стафілококів не чутливі до кларитроміцину.
Helicobacter: H. pylori.
Кларитроміцин активний in vitro щодо більшості штамів таких мікроорганізмів, однак клінічна ефективність та безпека його застосування не встановлені.
Аеробні грампозитивні мікроорганізми: Streptococcus agalactiae, Streptococci (групи C, F, G), Viridans group streptococci.
Аеробні грамнегативні мікроорганізми: Bordetella pertussis, Pasteurella multocida.
Анаеробні грампозитивні мікроорганізми: Clostridium perfringens, Peptococcus niger, Propionibacterium acnes.
Анаеробні грамнегативні мікроорганізми: Bacteriodes melaninogenicus.
Спірохети: Borrelia burgdorferi, Treponema pallidum.
Кампілобактерії: Campylobacter jejuni.
Кларитроміцин чинить бактерицидну дію проти кількох штамів бактерій: Haemophilus influenzae, Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes, Streptococcus agalactiae, Moraxella (Branhamella) catarrhalis, Neisseria gonorrhoeae, H. pylori та Campylobacter spp.
Основним метаболітом кларитроміцину в організмі людини є мікробіологічно активний 14-гідроксикларитроміцин (14-ОН-кларитроміцин). Для більшості мікроорганізмів мікробіологічна активність метаболіту дорівнює або у 1—2 рази слабша за материнську субстанцію, за винятком Haemophilus influenzae, проти якого ефективність метаболіту у 2 рази вища. В умовах in vitro та in vivo материнська субстанція та її основний метаболіт виявляють або адитивний, або синергічний ефект проти Haemophilus influenzae, залежно від штаму мікроорганізму.
Тести на чутливість. Кількісні методи, що потребують вимірювання діаметра зони, дають найточніші оцінки чутливості бактерій до протимікробних препаратів. В одній із рекомендованих процедур для тестування чутливості використовують диски, імпрегновані 15 мкг кларитроміцину (дифузійний тест Кірбі — Бауера); при інтерпретації співвідносять діаметр зони пригнічення для цього диска зі значеннями МПК для кларитроміцину. МПК визначається методом розведення в бульйоні або агарі.
При проведенні цих процедур висновок лабораторії «чутливість» означає те, що інфікуючий мікроорганізм, найімовірніше, відповість на терапію. Висновок «резистентний» вказує на те, що інфікуючий мікроорганізм, найімовірніше, не відповість на терапію. Висновок «проміжна чутливість» означає те, що терапевтичний ефект цього препарату може бути сумнівним або ж мікроорганізм буде чутливим, якщо використовувати його у вищих дозах (про проміжну чутливість говорять також як про помірну чутливість).
Необхідно брати до уваги специфічні для країни чи регіону відомості щодо абсолютних меж діапазону чутливості, резистентності та проміжної чутливості.
Фармакокінетика. Після перорального застосування кларитроміцин швидко й добре абсорбується у травному тракті. Їжа незначно затримує початок абсорбції кларитроміцину та утворення 14-гідроксиметаболіту, проте не впливає на біодоступність. Мікробіологічно активний метаболіт 14-гідроксикларитроміцин утворюється шляхом метаболізму першого проходження.
Кларитроміцин при терапевтичних дозах на 80% зв’язується з білками плазми крові. Фармакокінетика кларитроміцину нелінійна, проте рівноважна концентрація досягається у межах 2 діб застосування кларитроміцину. При застосуванні у дозі 500 мг 3 рази на добу концентрації кларитроміцину в плазмі крові підвищуються порівняно з такими при застосуванні у дозі 500 мг 2 рази на добу. Концентрації кларитроміцину в тканинах у кілька разів перевищують його концентрацію у крові. Підвищені концентрації виявлені як у тонзилярній, так і в легеневій тканинах. Кларитроміцин проникає у слизову оболонку шлунка. Вміст кларитроміцину в слизовій оболонці та тканині шлунка вищий при застосуванні кларитроміцину разом із омепразолом, ніж при монотерапії кларитроміцином.
При застосуванні 250 мг 2 рази на добу 15–20% незміненого кларитроміцину виводиться із сечею. При дозі 500 мг 2 рази на добу виведення кларитроміцину із сечею інтенсивніше (близько 36%). 14-Гідроксикларитроміцин є основним метаболітом, що виводиться із сечею у кількості 10–15% застосованої дози. Більша частина залишку дози виводиться з калом, переважно із жовчю. Приблизно 5–10% вихідної сполуки виявляється у калі.

лікування інфекцій, спричинених чутливими до кларитроміцину мікроорганізмами:
- інфекції верхніх дихальних шляхів, тобто носоглотки (тонзиліт, фарингіт), та інфекції придаткових пазух носа;
- інфекції нижніх дихальних шляхів (бронхіт, гостра крупозна пневмонія та первинна атипова пневмонія) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ. Фармакодинаміка щодо тестування на чутливість);
- інфекції шкіри та м’яких тканин (імпетиго, фолікуліт, еризипелоїд, фурункульоз, інфіковані рани) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ. Фармакодинаміка щодо тестування на чутливість);
- гострі та хронічні одонтогенні інфекції;
- дисеміновані або локалізовані мікобактеріальні інфекції, спричинені Mycobacterium avium або Mycobacterium intracellulare; локалізовані інфекції, спричинені Mycobacterium chelonae, Mycobacterium fortuitum або Mycobacterium kansasii;
- ерадикація H. pylori у пацієнтів із виразкою дванадцятипалої кишки при пригніченні секреції соляної кислоти (активність кларитроміцину проти H. pylori при нейтральному pH є вищою, ніж при кислому pH).

препарат призначений для перорального застосування. Таблетки можна приймати незалежно від вживання їжі.
Дорослі та діти віком від 12 років. Рекомендована доза препарату становить 250 мг кожні 12 год. При тяжчих інфекціях дозу можна підвищити до 500 мг кожні 12 год. Звичайна тривалість лікування залежить від ступеня тяжкості інфікування та становить від 6 до 14 діб.
Одонтогенні інфекції. Рекомендована доза препарату становить 250 мг кожні 12 год протягом 5 діб.
Мікобактеріальна інфекція (дорослі). Початкова доза становить 500 мг 2 рази на добу. Якщо протягом 3–4 тиж лікування не спостерігається покращення клінічних ознак або бактеріологічних показників, дозу кларитроміцину можна підвищити до 1000 мг 2 рази на добу.
Лікування у разі дисемінованих інфекцій, спричинених МАК, у хворих на СНІД продовжується стільки, скільки триває клінічна та мікробіологічна ефективність препарату, що має медичне підтвердження. Препарат можна застосовувати у комплексі з іншими антимікобактеріальними засобами.
Ерадикація H. pylori (дорослі).
Потрійна терапія. Кларитроміцин у дозі 500 мг 2 рази на добу + амоксицилін у дозі 1000 мг 2 рази на добу + омепразол у дозі 20 мг на добу. Тривалість лікування — 7–10 діб.
Потрійна терапія. Кларитроміцин у дозі 500 мг 2 рази на добу + амоксицилін у дозі 1000 мг 2 рази на добу + ланзопразол у дозі 30 мг 2 рази на добу. Тривалість лікування — 10 діб.
Подвійна терапія. Кларитроміцин у дозі 500 мг 3 рази на добу + омепразол у дозі 40 мг 1 раз на добу. Тривалість лікування — 14 діб. Далі застосовувати омепразол у дозі 20 або 40 мг 1 раз на добу упродовж наступних 14 діб.
Подвійна терапія. Кларитроміцин у дозі 500 мг 3 рази на добу + ланзопразол у дозі 60 мг 1 раз на добу. Тривалість лікування — 14 діб.
Може знадобитися подальше пригнічення секреції соляної кислоти для зменшення проявів виразки.
Кларитроміцин також застосовували у таких терапевтичних схемах:
кларитроміцин + тинідазол + омепразол або ланзопразол;
кларитроміцин + метронідазол + омепразол або ланзопразол;
кларитроміцин + тетрациклін + вісмуту субсаліцилат + ранітидин;
кларитроміцин + амоксицилін та ланзопразол;
кларитроміцин + ранітидин + вісмуту цитрат.
Пацієнти з нирковою недостатністю. Пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну <30 мл/хв) дозу слід знизити наполовину, наприклад 250 мг 1 раз на добу або 250 мг 2 рази на добу при тяжчих інфекціях. У цих пацієнтів тривалість лікування не повинна перевищувати 14 діб.
Пацієнти літнього віку. У цих пацієнтів немає необхідності у корекції дозування.

- підвищена чутливість до кларитроміцину, інших макролідів чи до інших компонентів препарату;
- вроджене або встановлене набуте подовження інтервалу Q—T або шлуночкові серцеві аритмії в анамнезі, включаючи torsades de pointes (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ);
- порушення електролітного балансу (гіпокаліємія або гіпомагніємія через ризик подовження інтервалу Q—T);
- тяжка печінкова недостатність та супутня ниркова недостатність;
- одночасне застосування з цизапридом, пімозидом, астемізолом, терфенадином (оскільки це може призвести до подовження інтервалу Q—T та розвитку серцевих аритмій, включаючи шлуночкову тахікардію, фібриляцію шлуночків та torsades de pointes);
- одночасне застосування з алкалоїдами ріжків (наприклад ерготамін, дигідроерготамін) (оскільки це може призвести до ерготоксичності);
- одночасне застосування з пероральним мідазоламом (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ);
- одночасне застосування з інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази, що значною мірою метаболізуються CYP 3A4 (ловастатин або симвастатин) (оскільки це може призвести до міопатії, включаючи рабдоміоліз (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ);
- одночасне застосування (як і інших сильних інгібіторів CYP 3A4) з колхіцином (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ);
- одночасне застосування з тікагрелором або ранолазином;
- одночасне застосування з ломітапідом (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

найчастішими та найпоширенішими побічними реакціями при лікуванні кларитроміцином дорослих та дітей є біль у животі, діарея, нудота, блювання та спотворення смаку. Ці побічні реакції зазвичай незначно виражені та узгоджуються з відомим профілем безпеки макролідних антибіотиків. Під час клінічних досліджень не виявлено суттєвої різниці у частоті цих побічних реакцій з боку травної системи між групами пацієнтів, у яких були наявні чи відсутні мікобактеріальні інфекції.
Нижче представлені побічні реакції, що виникли під час клінічних досліджень та при постмаркетинговому застосуванні різних лікарських форм і дозувань кларитроміцину, у тому числі таблеток негайного вивільнення. Побічні реакції, що, можливо, пов’язані з кларитроміцином, розподілені за системами органів і за частотою виникнення: дуже часто (від ≥1/10), часто (від ≥1/100 до 1/10), нечасто (від ≥1/1000 до <1/100), невідомо (побічні реакції з постмаркетингового спостереження та частоту яких визначити неможливо з наявних даних*). У межах кожної групи побічні реакції представлені в порядку зменшення тяжкості проявів, якщо тяжкість вдалося оцінити.
Інфекції та інвазії: нечасто — целюліт¹, кандидоз, гастроентерит², інфекція³, вагінальна інфекція; невідомо — псевдомембранозний коліт, бешихове запалення.
З боку крові та лімфатичної системи: нечасто — лейкопенія, нейтропенія⁴, тромбоцитемія³, еозинофілія⁴; невідомо — агранулоцитоз, тромбоцитопенія.
З боку імунної системи: нечасто — анафілактоїдні реакції¹, реакції підвищеної чутливості; невідомо — анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк.
З боку метаболізму і живлення: нечасто — анорексія, зниження апетиту; невідомо — гіпоглікемія.
З боку психіки: часто — безсоння; нечасто — тривожність, нервозність³; невідомо — психоз, сплутаність свідомості, деперсоналізація, депресія, дезорієнтація, галюцинації, жахливі сновидіння, манія.
З боку нервової системи: часто — дисгевзія (порушення смакової чутливості), головний біль; нечасто — втрата свідомості¹, дискінезія¹, запаморочення, сонливість, тремор; невідомо — судоми, агевзія (втрата смакової чутливості), паросмія, аносмія, парестезія.
З боку органа слуху і лабіринту: нечасто — вертиго, погіршення слуху, дзвін у вухах; невідомо — втрата слуху.
З боку серця: нечасто — зупинка серця¹, фібриляція передсердь¹, подовження інтервалу Q—T, екстрасистоли¹, відчуття серцебиття; невідомо — torsades de pointes, шлуночкова тахікардія, фібриляція шлуночків.
З боку судин: часто — вазодилатація¹; невідомо — крововилив.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто — БА¹, носова кровотеча², емболія судин легень¹.
З боку травної системи: часто — діарея, блювання, диспепсія, нудота, біль у животі; нечасто — езофагіт¹, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба², гастрит, прокталгія², стоматит, глосит, здуття живота⁴, запор, сухість у роті, відрижка, метеоризм; невідомо — гострий панкреатит, зміна кольору язика, зміна кольору зубів.
З боку гепатобіліарної системи: часто — відхилення від норми функціональних тестів печінки; нечасто — холестаз⁴, гепатит⁴, підвищення рівня АлАТ, АсАТ, ГГТ⁴; невідомо — печінкова недостатність, гепатоцелюлярна жовтяниця.
З боку шкіри і підшкірної клітковини: часто — висип, гіпергідроз; нечасто — бульозний дерматит¹, свербіж, кропив’янка, макулопапульозні висипання³; невідомо — тяжкі шкірні побічні реакції (наприклад гострий генералізований екзантематозний пустульоз, синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, медикаментозна шкірна реакція, що супроводжується еозинофілією та системними проявами (DRESS), акне, хвороба Шенлейна — Геноха.
З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: нечасто — м’язові спазми³, скелетно-м’язова ригідність¹, міалгія²; невідомо — рабдоміоліз²**, міопатія.
З боку нирок і сечовидільної системи: нечасто — підвищення креатиніну в плазмі крові¹, підвищення сечовини в плазмі крові¹; невідомо — ниркова недостатність, інтерстиціальний нефрит.
Загальні порушення та реакції у місці введення: дуже часто — флебіт у місці введення¹; часто — біль у місці введення¹, запалення у місці введення¹; нечасто — нездужання⁴, гарячка³, астенія, біль у грудях⁴, озноб⁴, стомленість⁴.
Лабораторні дослідження: нечасто — зміна співвідношення альбумін/глобулін¹, підвищення рівня ЛФ у плазмі крові⁴, підвищення рівня ЛДГ у плазмі крові⁴; невідомо — підвищення міжнародного нормалізованого відношення (МНВ), збільшення протромбінового часу, зміна кольору сечі.
*Оскільки про ці реакції повідомляли добровільно, а кількість пацієнтів не встановлена, не завжди можна точно встановити їх частоту або причинно-наслідковий зв’язок із прийомом кларитроміцину. Загальний досвід застосування кларитроміцину становить більше ніж 1 млрд пацієнто-днів.
**У деяких повідомленнях про рабдоміоліз кларитроміцин був призначений одночасно з іншими засобами, про які відомо, що вони асоціюються з рабдоміолізом (такі як статини, фібрати, колхіцин або алопуринол).
^1,2,3,4Про ці побічні реакції повідомляли тільки при застосуванні кларитроміцину у формі: 1 — порошку ліофілізованого для приготування р-ну для інфузій, 2 — таблеток пролонгованої дії, 3 — суспензії, 4 — таблеток негайного вивільнення.
Діти. Очікується, що частота, тип і тяжкість побічних реакцій у дітей будуть такими ж, як і у дорослих.
Пацієнти з порушеннями імунної системи. У хворих на СНІД та інших пацієнтів із порушеннями імунної системи, які застосовували кларитроміцин у високих дозах протягом тривалого періоду для лікування за наявності мікобактеріальних інфекцій, не завжди можна відрізнити побічні реакції, пов’язані із застосуванням кларитроміцину, та симптоми основного чи супутніх захворювань.
У дорослих пацієнтів, які отримували кларитроміцин у добовій дозі 1000 мг, найчастішими побічними ефектами були нудота, блювання, спотворення смаку, біль у животі, діарея, висипання, здуття живота, головний біль, запор, порушення слуху, підвищення вмісту АлАТ та АсАТ у плазмі крові. Нечасто виникали диспное, безсоння та сухість у роті.
У цих пацієнтів із порушеннями імунної системи проводили оцінку лабораторних показників, аналізуючи ті показники, що виходять за межі значного аномального рівня (тобто крайньої верхньої чи нижньої межі) для визначеного тесту. За цим критерієм, у 2–3% цих пацієнтів, які приймали 1000 мг кларитроміцину на добу, спостерігалося значне аномальне підвищення рівнів АлАТ та АсАТ і аномальне зменшення кількості лейкоцитів і тромбоцитів у крові. У меншої частки пацієнтів спостерігалося підвищення рівня азоту сечовини крові.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції, що виникли після реєстрації лікарського засобу, є надзвичайно важливими. Це дає змогу постійно спостерігати за співвідношенням користь/ризик лікарського засобу. Працівників системи охорони здоров’я просять повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему повідомлень.

застосування будь-якої антимікробної терапії, в тому числі кларитроміцину, для лікування інфекції H. pylori може призвести до виникнення мікробної резистентності.
Препарат не слід застосовувати у вагітних без ретельної оцінки співвідношення користь/ризик, особливо у I триместр вагітності.
Тривале застосування кларитроміцину, як і інших антибактеріальних засобів, може спричиняти надмірний ріст нечутливих бактерій і грибів. У разі розвитку суперінфекції необхідно почати відповідну терапію.
Слід звернути увагу на можливість перехресної резистентності між кларитроміцином та іншими макролідами, а також лінкоміцином і кліндаміцином.
Оскільки кларитроміцин метаболізується у печінці й виводиться головним чином через печінку та нирки, препарат застосовувати з особливою обережністю пацієнтам із порушенням функції печінки, помірним або тяжким порушенням функції нирок та пацієнтам літнього віку (старше 65 років).
Препарат застосовувати з обережністю пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Ризик гепатобіліарних порушень. Під час застосування кларитроміцину повідомлялося про порушення функції печінки, включаючи підвищений рівень печінкових ферментів, і про гепатоцелюлярний та/чи холестатичний гепатит із жовтяницею або без неї. Ці порушення функції печінки можуть бути тяжкого ступеня та зазвичай оборотні. У деяких випадках повідомлялося про печінкову недостатність із летальним кінцем, яка в основному була асоційована із серйозними основними хворобами та/чи супутнім медикаментозним лікуванням. Слід негайно припинити застосування препарату та звернутися до лікаря при виникненні таких ознак і симптомів гепатиту, як анорексія, жовтяниця, потемніння сечі, свербіж або чутливість у ділянці живота.
Ризик порушень, спричинених Clostridium difficile (C. difficile). Про розвиток псевдомембранозного коліту від помірного до загрожуючого життю ступеня тяжкості повідомлялося при застосуванні майже всіх антибактеріальних засобів, у тому числі кларитроміцину. Про розвиток діареї, спричиненої C. difficile (CDAD), від легкого ступеня тяжкості до коліту з летальним кінцем, також повідомлялося при застосуванні майже всіх антибактеріальних засобів, у тому числі кларитроміцину. Терапія антибактеріальними засобами порушує нормальну мікрофлору кишечнику, що може призвести до надмірного росту C. difficile. Слід завжди пам’ятати про можливість розвитку діареї, спричиненої C. difficile, у всіх пацієнтів із діареєю після застосування антибактеріальних засобів. Необхідно ретельно зібрати анамнез, оскільки про розвиток діареї, спричиненої C. difficile, повідомлялося через 2 міс після застосування антибактеріальних засобів. У разі виникнення псевдомембранозного коліту необхідно припинити застосування препарату незалежно від показань, за якими його було призначено. Слід провести мікробіологічне дослідження та розпочати необхідне лікування. Слід уникати засобів, що пригнічують перистальтику.
Ризик подовження інтервалу Q—T. Подовження серцевої реполяризації та інтервалу Q—T, що свідчить про ризик розвитку серцевої аритмії та torsades de pointes, відзначали при лікуванні макролідами, включаючи кларитроміцин (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Оскільки нижчезазначені ситуації можуть призвести до підвищеного ризику шлуночкових аритмій (включаючи torsades de pointes), препарат слід застосовувати з обережністю нижчезазначеним групам пацієнтів:
пацієнти з ІХС, тяжкою серцевою недостатністю, порушеннями провідності або клінічно значущою брадикардією;
пацієнти, які одночасно приймають інші засоби, що асоціюються з подовженням інтервалу Q—T (див.  ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Препарат не можна застосовувати пацієнтам із вродженим або встановленим набутим подовженням інтервалу Q—T або зі шлуночковою аритмією в анамнезі (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Препарат не можна застосовувати пацієнтам із гіпокаліємією або гіпомагніємією (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Одночасне застосування препарату з астемізолом, цизапридом, пімозидом і терфенадином протипоказане (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Епідеміологічні дослідження, що вивчають ризик розвитку несприятливих серцево-судинних наслідків при застосуванні макролідів, показали мінливі результати. У ході деяких спостережних досліджень виявлено рідкий короткостроковий ризик розвитку аритмії, інфаркту міокарда та смертності від серцево-судинних заворювань, пов’язаний із застосуванням макролідів, включаючи кларитроміцин. Врахування цих результатів слід зіставляти з перевагами лікування при призначенні кларитроміцину.
Ризик реакцій підвищеної чутливості. У разі розвитку тяжких гострих реакцій підвищеної чутливості, таких як анафілаксія, тяжкі шкірні побічні реакції (наприклад гострий генералізований екзантематозний пустульоз, синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, DRESS), хвороба Шенлейна — Геноха, застосування препарату слід негайно припинити та одразу ж розпочати відповідне лікування.
Застосування при пневмонії. З огляду на те що розвивається резистентність Streptococcus pneumoniae до макролідів, важливо проводити тест на чутливість при призначенні кларитроміцину для лікування при негоспітальній пневмонії. У разі госпітальної пневмонії кларитроміцин слід застосовувати у комбінації з іншими відповідними антибіотиками.
Застосування при інфекціях шкіри та м’яких тканин від легкого до помірного ступеня тяжкості. Ці інфекції найчастіше спричинені мікроорганізмами Staphylococcus aureus та Streptococcus pyogenes, кожен з яких може бути резистентним до макролідів. Тому важливо проводити тест на чутливість. У разі коли неможливо застосувати бета-лактамні антибіотики (наприклад при алергії), як препарати першого вибору можна застосовувати інші антибіотики, такі як кліндаміцин. Досі макроліди відіграють роль тільки у лікуванні деяких інфекцій шкіри та м’яких тканин (наприклад інфекцій, спричинених Corynebacterium minutissimum, acne vulgaris, бешихового запалення) та у ситуаціях, коли не можна застосовувати пеніциліни.
Взаємодія з колхіцином. Повідомлялося про розвиток колхіцинової токсичності (у тому числі з летальним кінцем) при одночасному застосуванні кларитроміцину і колхіцину, особливо у пацієнтів літнього віку, у тому числі на тлі ниркової недостатності (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Одночасне застосування препарату з колхіцином протипоказане (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Взаємодія з тріазолбензодіазепінами. Препарат застосовувати з обережністю одночасно з тріазолбензодіазепінами, такими як тріазолам, в/в або оромукозний мідазолам (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Взаємодія з індукторами ферменту цитохрому CYP 3A4. Препарат застосовувати з обережністю одночасно з індукторами ферменту цитохрому CYP 3A4 (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Взаємодія з інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (статини). Одночасне застосування кларитроміцину з ловастатином або симвастатином протипоказане (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Препарат застосовувати з обережністю одночасно з іншими статинами. Повідомлялося про розвиток рабдоміолізу у пацієнтів при поєднаному застосуванні кларитроміцину і статинів. Необхідний моніторинг стану пацієнтів щодо виявлення ознак і симптомів міопатії. У разі якщо одночасного застосування кларитроміцину зі статинами уникнути неможливо, рекомендується призначати найнижчу зареєстровану дозу статину. Можливе застосування статину, який не залежить від метаболізму CYP 3A (наприклад флувастатину) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Взаємодія з пероральними гіпоглікемічними засобами/інсуліном. Одночасне застосування кларитроміцину та пероральних гіпоглікемічних засобів (таких як похідні сульфонілсечовини) та/чи інсуліну може спричиняти виражену гіпоглікемію. Рекомендований ретельний моніторинг рівня глюкози.
Взаємодія з пероральними антикоагулянтами. При одночасному застосуванні кларитроміцину з варфарином існує ризик виникнення серйозної кровотечі, значного підвищення показника МНВ та протромбінового часу. Доки пацієнти отримують одночасно кларитроміцин та пероральні антикоагулянти, необхідний частий моніторинг показника МНВ та протромбінового часу.
Лікарський засіб слід застосовувати з обережністю пацієнтам з пероральними антикоагулянтами прямої дії, такими як дабігатран, ривароксабан та апіксабан, особливо пацієнтам з високим ризиком кровотечі (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Допоміжні речовини. Препарат містить сансет жовтий FCF алюмінієвий лак (Е110), що може спричиняти алергічні реакції.
Застосування у період вагітності чи годування грудьми. Безпека застосування кларитроміцину у період вагітності та годування грудьми не встановлена. На основі результатів, отриманих у дослідженнях на мишах, щурах, кролях та мавпах, можливість шкідливого впливу на розвиток ембріона і плода не може бути виключена. Деякі спостережні дослідження, що оцінювали вплив кларитроміцину протягом I та II триместів вагітності, свідчили про підвищений ризик викидня порівняно з відсутністю лікування та застосуванням інших антибіотиків протягом того самого періоду. Наявні епідеміологічні дослідження щодо ризику значних вроджених вад розвитку при застосуванні макролідів, включаючи кларитроміцин, у період вагітності показали суперечливі результати.
Препарат не слід застосовувати у період вагітності без ретельної оцінки співвідношення користь/ризик. Кларитроміцин виділяється у грудне молоко у невеликій кількості. Було встановлено, що немовля, яке перебуває на грудному вигодовуванні, отримувало б приблизно 1,7% материнської дози кларитроміцину, скоригованої за масою тіла.
Діти. У дітей віком до 12 років кларитроміцин слід застосовувати у формі суспензії, оскільки застосування таблеток кларитроміцину у дітей цього віку не вивчалося.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами чи роботі з іншими механізмами. Дані відсутні. Однак при керуванні транспортними засобами чи роботі з іншими механізмами слід зважати на можливе виникнення побічних реакцій з боку нервової системи, таких як судоми, запаморочення, вертиго, галюцинації, сплутаність свідомості, дезорієнтація.

кларитроміцин не взаємодіє з пероральними контрацептивами.
Протипоказані комбінації
Цизаприд, пімозид, астемізол, терфенадин. Повідомлялося про підвищення рівня цизаприду в плазмі крові у пацієнтів, які отримували кларитроміцин та цизаприд одночасно. Це може призвести до подовження інтервалу Q—T і появи аритмій, у тому числі шлуночкової тахікардії, фібриляції шлуночків і torsades de pointes. Подібні ефекти відзначалися у пацієнтів, які приймали кларитроміцин і пімозид одночасно (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Повідомлялося про здатність макролідів змінювати метаболізм терфенадину, призводячи до підвищення рівня терфенадину в плазмі крові, що іноді асоціювалося з аритміями, такими як подовження інтервалу Q—T, шлуночкова тахікардія, фібриляція шлуночків і torsades de pointes (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). У ході дослідження у 14 добровольців при одночасному застосуванні кларитроміцину і терфенадину спостерігалося підвищення рівня кислотного метаболіту терфенадину у 2–3 рази та подовження інтервалу Q—T, що не призвело до жодного клінічно видимого ефекту. Подібні ефекти відзначали і при одночасному застосуванні астемізолу та інших макролідів.
Алкалоїди ріжків. Постмаркетингові повідомлення свідчать, що одночасне застосування кларитроміцину й ерготаміну або дигідроерготаміну асоціювалося з появою ознак гострого ерготизму, що характеризувалося вазоспазмом, ішемією кінцівок та інших тканин, включаючи ЦНС (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Пероральний мідазолам. При застосуванні мідазоламу з таблетками кларитроміцину (500 мг 2 рази на добу) AUC мідазоламу збільшувалася у 7 разів після перорального застосування мідазоламу (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини). Одночасне застосування кларитроміцину з ловастатином або симвастатином протипоказане, оскільки ці статини значною мірою метаболізуються CYP 3A4, і одночасне застосування із кларитроміцином підвищує їх концентрацію у плазмі крові, що так само підвищує ризик виникнення міопатії, включаючи рабдоміоліз. Повідомлялося про розвиток рабдоміолізу у пацієнтів при поєднаному застосуванні кларитроміцину та цих статинів. Якщо лікування кларитроміцином неможливо уникнути, терапію ловастатином або симвастатином необхідно припинити під час курсу лікування.
Слід з обережністю застосовувати кларитроміцин одночасно з іншими статинами. У разі коли одночасного застосування кларитроміцину зі статинами уникнути неможливо, рекомендується призначати найнижчу зареєстровану дозу статину. Можливе застосування статину, який не залежить від метаболізму CYP 3A (наприклад флувастатину). Слід здійснювати моніторинг стану пацієнтів щодо виявлення ознак і симптомів міопатії.
Колхіцин є субстратом CYP 3A і ефлюксного переносника — P-глікопротеїну (Pgp). Відомо, що кларитроміцин та інші макроліди можуть пригнічувати CYP 3A і Pgp. При одночасному застосуванні кларитроміцину і колхіцину пригнічення Pgp і/або CYP 3A кларитроміцином може призвести до підвищення експозиції колхіцину (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Ломітапід. Одночасне застосування кларитроміцину з ломітапідом протипоказане через значне підвищення рівнів трансаміназ (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Вплив інших лікарських засобів на кларитроміцин
Лікарські засоби, що є індукторами CYP 3A (наприклад рифампіцин, фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал, препарати звіробою), можуть індукувати метаболізм кларитроміцину. Це може призвести до субтерапевтичних рівнів кларитроміцину та зниження його ефективності. Крім того, може знадобитися моніторинг рівнів індуктора CYP 3A у плазмі крові, які можуть бути підвищені внаслідок інгібування CYP 3A кларитроміцином (див. інструкцію для медичного застосування відповідного індуктора CYP 3A4). Одночасне застосування рифабутину і кларитроміцину призводило до підвищення рівня рифабутину та зниження рівня кларитроміцину в плазмі крові з одночасним підвищенням ризику появи увеїту.
Нижче зазначено лікарські засоби, вплив яких на концентрацію кларитроміцину в плазмі крові відомий або припускається, тому може знадобитися зміна дози кларитроміцину або застосування альтернативної терапії.
Ефавіренц, невірапін, рифампіцин, рифабутин і рифапентин. Потужні індуктори ферментів цитохрому Р450, такі як ефавіренц, невірапін, рифампіцин, рифабутин і рифапентин, можуть пришвидшувати метаболізм кларитроміцину, знижуючи його концентрацію в плазмі крові, але підвищуючи концентрацію 14-ОН-кларитроміцину — мікробіологічно активного метаболіту. Оскільки мікробіологічна активність кларитроміцину і 14-ОН-кларитроміцину різна щодо різних бактерій, очікуваний терапевтичний ефект може бути не досягнутий у результаті одночасного застосування кларитроміцину та індукторів ферментів цитохрому Р450.
Етравірин. Дія кларитроміцину послаблювалась етравірином, однак концентрації активного метаболіту 14-ОН-кларитроміцину підвищувались. Оскільки 14-ОН-кларитроміцин має знижену активність проти Mycobacterium avium complex (MAC), загальна активність проти цього патогена може бути змінена. Тому для лікування у разі МАС слід розглянути застосування альтернативних кларитроміцину лікарських засобів.
Флуконазол. Одночасне застосування флуконазолу 200 мг/добу і кларитроміцину 500 мг 2 рази на добу у 21  здорового добровольця призводило до підвищення рівноважної мінімальної концентрації (C_min) кларитроміцину на 33% та AUC — на 18%. Рівноважні концентрації активного метаболіту 14-ОН-кларитроміцину значно не змінювалися при одночасному застосуванні флуконазолу. Зміна дози кларитроміцину не потрібна.
Ритонавір. Результати фармакокінетичного дослідження свідчать, що одночасне застосування ритонавіру 200 мг кожні 8 год і кларитроміцину 500 мг кожні 12 год призводило до значного пригнічення метаболізму кларитроміцину. C_max кларитроміцину підвищувалася на 31%, C_min — на 182% і AUC — на 77% при одночасному застосуванні ритонавіру. Відзначалося повне пригнічення утворення 14-ОН-кларитроміцину. У зв’язку із широким терапевтичним діапазоном зниження дози кларитроміцину для пацієнтів із нормальною функцією нирок не потрібне. Проте для пацієнтів із нирковою недостатністю необхідне коригування дози: для осіб із кліренсом креатиніну 30–60 мл/хв дозу кларитроміцину необхідно знизити на 50%. Для пацієнтів із кліренсом креатиніну <30 мл/хв дозу кларитроміцину необхідно знизити на 75%. Дози кларитроміцину, що перевищують 1 г/добу, не слід застосовувати разом із ритонавіром.
Таке ж коригування дози необхідно проводити для пацієнтів із погіршеною функцією нирок при застосуванні ритонавіру як фармакокінетичного підсилювача разом з іншими інгібіторами ВІЛ-протеази, включаючи атазанавір і саквінавір (див. Двобічно спрямовані взаємодії).
Вплив кларитроміцину на інші лікарські засоби
Антиаритмічні засоби. Існують постмаркетингові повідомлення про розвиток torsades de pointes, що виникла при одночасному застосуванні кларитроміцину з хінідином або дизопірамідом. Рекомендується проводити ЕКГ-моніторинг для своєчасного виявлення подовження інтервалу Q—T під час одночасного застосування кларитроміцину з цими засобами. Під час терапії кларитроміцином слід стежити за концентрацією цих засобів у плазмі крові.
Під час постмаркетингового застосування були повідомлення про гіпоглікемію при поєднаному застосуванні кларитроміцину і дизопіраміду, тому необхідний моніторинг рівня глюкози крові при одночасному застосуванні цих засобів.
Пероральні гіпоглікемічні засоби/інсулін. При одночасному застосуванні з певними гіпоглікемічними засобами, такими як натеглінід і репаглінід, кларитроміцин може інгібувати ензим CYP 3A, що може спричинити гіпоглікемію. Рекомендований ретельний моніторинг рівня глюкози.
CYP 3A-пов’язані взаємодії
Одночасне застосування кларитроміцину, відомого як інгібітор ферменту CYP 3A, і засобів, що головним чином метаболізується CYP 3A, може призвести до підвищення концентрації останнього в плазмі крові, що так само може підсилити або подовжити його терапевтичний ефект і побічні ефекти. Слід застосовувати з обережністю кларитроміцин пацієнтам, які отримують терапію засобами — субстратами CYP 3A, особливо якщо CYP 3A-субстрат має вузький терапевтичний діапазон (наприклад карбамазепін) і/або екстенсивно метаболізується цим ензимом. Може знадобитися зміна дози і, якщо можливо, — ретельний моніторинг концентрацій лікарського засобу в плазмі крові, що головним чином метаболізується CYP 3A, для пацієнтів, які одночасно застосовують кларитроміцин.
Відомо (або припускається), що такі лікарські засоби або групи засобів метаболізуються одним і тим же CYP 3A-ізоферментом: альпразолам, астемізол, карбамазепін, цилостазол, цизаприд, циклоспорин, дизопірамід, алкалоїди ріжків, ловастатин, метилпреднізолон, мідазолам, омепразол, пероральні антикоагулянти (наприклад варфарин), атипові антипсихотичні засоби (наприклад кветіапін), пімозид, хінідин, рифабутин, силденафіл, симвастатин, такролімус, терфенадин, тріазолам і вінбластин, але цей список неповний. Подібний механізм взаємодії відзначений при застосуванні фенітоїну, теофіліну і вальпроату, що метаболізуються іншими ізоферментами системи цитохрому Р450.
Омепразол. Кларитроміцин (у дозі 500 мг кожні 8 год) застосовували у комбінації з омепразолом (у дозі 40 мг/добу) у дорослих здорових добровольців. Рівноважні концентрації омепразолу в плазмі крові підвищувалися (C_max, AUC_0–24, T_½ підвищувалися на 30; 89 і 34% відповідно). При застосуванні тільки омепразолу середнє значення рН шлункового соку при вимірюванні протягом 24 год становило 5,2, при одночасному застосуванні омепразолу з кларитроміцином — 5,7.
Силденафіл, тадалафіл і варденафіл. Кожен із цих інгібіторів ФДЕ метаболізується (принаймні частково) за участю CYP 3A, а CYP 3A може інгібуватися одночасно прийнятим кларитроміцином. Одночасний прийом кларитроміцину із силденафілом, тадалафілом або варденафілом може призводити до підвищення експозиції інгібітора ФДЕ, тому слід розглядати питання про зниження дози силденафілу, тадалафілу або варденафілу.
Теофілін, карбамазепін. Результати клінічних досліджень показали, що існує незначне, але статистично значуще (p≤0,05) підвищення концентрації теофіліну або карбамазепіну в плазмі крові при їх одночасному застосуванні з кларитроміцином.
Толтеродин головним чином метаболізується 2D6-ізоформою цитохрому Р450 (CYP 2D6). Однак у групі пацієнтів без CYP 2D6 метаболізм відбувається через CYP 3A. У цій групі пригнічення CYP 3A призводить до значного підвищення концентрацій толтеродину у плазмі крові. У цих пацієнтів зниження дози толтеродину може бути необхідним при його застосуванні з інгібіторами CYP 3A, такими як кларитроміцин.
Тріазолбензодіазепіни (наприклад альпразолам, мідазолам, тріазолам). При застосуванні мідазоламу з таблетками кларитроміцину (у дозі 500 мг 2 рази на добу) AUC мідазоламу збільшувалася у 2,7 раза після в/в введення мідазоламу. При в/в застосуванні мідазоламу з кларитроміцином слід проводити ретельний моніторинг стану пацієнта для своєчасного коригування дози. При оромукозному шляху введення мідазоламу, при якому його пресистемна елімінація може виключатися, імовірніше, буде спостерігатися взаємодія на зразок тієї, що спостерігається при в/в введенні мідазоламу, а не при пероральному. Слід дотримуватися таких самих запобіжних заходів при застосуванні інших бензодіазепінів, які метаболізуються CYP 3A, включаючи тріазолам і альпразолам. Для бензодіазепінів, елімінація яких не залежить від CYP 3A (темазепам, нітразепам, лоразепам), розвиток клінічно значущої взаємодії з кларитроміцином малоймовірний.
Є постмаркетингові повідомлення про лікарську взаємодію і розвиток побічних явищ з боку ЦНС (такі як сонливість і сплутаність свідомості) при одночасному застосуванні кларитроміцину і тріазоламу. Слід спостерігати пацієнтів, враховуючи можливе збільшення вираженості фармакологічних ефектів з боку ЦНС.
Пероральні антикоагулянти прямої дії. Дабігатран є субстратом для ефлюксного транспортера Р-gp. Ривароксабан та апіксабан метаболізуються за участю ферментів CYP 3A4 та також є субстратами Р-gp. При одночасному застосуванні кларитроміцину з такими засобами слід дотримуватися обережності, особливо пацієнтам з високим ризиком кровотечі (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Двобічно спрямовані взаємодії
Атазанавір. Одночасне застосування кларитроміцину (у дозі 500 мг 2 рази на добу) з атазанавіром (у дозі 400 мг 1 раз на добу), які є субстратами та інгібіторами CYP 3A, призводило до підвищення експозиції кларитроміцину у 2 рази та зниження експозиції 14-ОН-кларитроміцину на 70% зі збільшенням AUC атазанавіру на 28%. Оскільки кларитроміцин має широкий терапевтичний діапазон, немає необхідності у зниженні дози для пацієнтів з нормальною функцією нирок. Дозу кларитроміцину необхідно знизити на 50% для пацієнтів із кліренсом креатиніну 30—60 мл/хв і на 75% — для пацієнтів із кліренсом креатиніну <30 мл/хв, використовуючи відповідну форму випуску кларитроміцину. Дози кларитроміцину, вищі ніж 1000 мг/добу, не слід застосовувати разом з інгібіторами протеази.
Блокатори кальцієвих каналів. Через ризик артеріальної гіпотензії з обережністю слід застосовувати кларитроміцин одночасно з блокаторами кальцієвих каналів, що метаболізуються CYP 3A4 (такими як верапаміл, амлодипін, дилтіазем). При взаємодії можуть підвищуватися концентрації в плазмі крові як кларитроміцину, так і блокаторів кальцієвих каналів. У пацієнтів, які отримували кларитроміцин і верапаміл одночасно, спостерігалися артеріальна гіпотензія, брадіаритмія та лактоацидоз.
Ітраконазол. Кларитроміцин та ітраконазол є субстратами та інгібіторами CYP 3A, у зв’язку з чим кларитроміцин може підвищувати рівень ітраконазолу в плазмі крові та навпаки. При застосуванні ітраконазолу одночасно з кларитроміцином пацієнти повинні перебувати під пильним спостереженням для виявлення ознак чи симптомів підсиленого чи пролонгованого фармакологічного ефекту.
Саквінавір. Одночасне застосування кларитроміцину (у дозі 500 мг 2 рази на добу) і саквінавіру (м’які желатинові капсули у дозі 1200 мг 3 рази на добу), які є субстратами та інгібіторами CYP 3A, у 12 здорових добровольців призводило до збільшення AUC рівноважного стану і C_max саквінавіру на 177 і 187% відповідно порівняно з тими ж показниками, які спостерігалися при застосуванні тільки саквінавіру. При цьому AUC та C_max кларитроміцину збільшувалися приблизно на 40% порівняно із застосуванням тільки кларитроміцину. Немає необхідності в коригуванні доз, якщо обидва засоби застосовують одночасно протягом обмеженого проміжку часу у досліджених дозах/лікарських формах. Результати дослідження лікарської взаємодії із застосуванням м’яких желатинових капсул можуть не відповідати ефектам, які спостерігаються при застосуванні саквінавіру у формі твердих желатинових капсул. Результати дослідження лікарської взаємодії із застосуванням лише саквінавіру можуть не відповідати ефектам, які спостерігаються при терапії саквінавіром/ритонавіром. Коли саквінавір застосовують разом із ритонавіром, слід враховувати можливі ефекти ритонавіру на кларитроміцин (див. вище).
Інші види взаємодій
Дигоксин вважається субстратом ефлюксного переносника — Pgp. Відомо, що кларитроміцин може пригнічувати Pgp. При одночасному застосуванні кларитроміцину і дигоксину пригнічення Pgp кларитроміцином може призвести до підвищення експозиції дигоксину. Під час постмаркетингового спостереження повідомлялося про підвищення концентрації дигоксину в плазмі крові пацієнтів, які застосовували кларитроміцин разом із дигоксином. У деяких пацієнтів розвинулися ознаки дигіталісної токсичності, у тому числі потенційно летальна аритмія. Слід ретельно контролювати концентрацію дигоксину в плазмі крові пацієнтів при його одночасному застосуванні з кларитроміцином.
Зидовудин. Одночасне пероральне застосування таблеток кларитроміцину і зидовудину у ВІЛ-інфікованих дорослих пацієнтів може спричиняти зниження рівноважних концентрацій зидовудину в плазмі крові. Оскільки кларитроміцин може перешкоджати абсорбції перорального зидовудину при одночасному прийомі, цього значною мірою можна уникнути шляхом дотримання 4-годинного інтервалу між прийомами кларитроміцину і зидовудину. Про таку взаємодію при застосуванні суспензії кларитроміцину та зидовудину або дидеоксіінозину ВІЛ-інфікованим дітям не повідомлялося. Ця взаємодія малоймовірна при застосуванні кларитроміцину у формі в/в інфузії.
Фенітоїн та вальпроат. Були спонтанні або опубліковані повідомлення про взаємодію інгібіторів CYP 3A, включаючи кларитроміцин, із засобами, які не вважаються такими, що метаболізуються CYP 3A (наприклад фенітоїн та вальпроат). Рекомендується визначення рівнів цих засобів у плазмі крові при їх одночасному застосуванні із кларитроміцином. Повідомлялося про підвищення їх рівнів у плазмі крові.

симптоми. Наявні повідомлення свідчать про те, що передозування кларитроміцину може спричинити появу симптомів з боку травного тракту. В одного пацієнта з біполярним психозом в анамнезі, який прийняв 8 г кларитроміцину, розвинулися зміни розумового стану, параноїдна поведінка, гіпокаліємія та гіпоксемія.
Лікування. Побічні реакції, що супроводжують передозування, слід лікувати за допомогою промивання шлунка та симптоматичної терапії. Як і щодо інших макролідів, малоймовірно, щоб гемодіаліз або перитонеальний діаліз суттєво впливали на вміст кларитроміцину в плазмі крові.

при температурі не вище 25 °С у захищеному від світла та недоступному для дітей місці.