АРИСТА (ARISTA)

СКЛАД І ФОРМА ВИПУСКУ

таблетки, вкриті плівковою оболонкою 20 мг блістер, № 2, 4, 8Ціни в аптеках
Тадалафіл
20 мг
Допоміжні речовини: лактоза, моногідрат; натрію кроскармелоза; натрію лаурилсульфат; гідроксипропілцелюлоза; целюлоза мікрокристалічна; магнію стеарат;
плівкове покриття Опадрі II жовтий 31K32498 (лактоза, моногідрат; гіпромелоза; титану діоксид (E171); заліза оксид жовтий (Е172); триацетин; заліза оксид чорний (Е172))..
№ UA/17241/01/01 від 22.02.2019 до 22.02.2024
B За рецептом

ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ

фармакодинаміка. Механізм дії. Тадалафіл є селективним зворотним інгібітором циклічного гуанозинмонофосфату (цГМФ) — специфічної фосфодіестерази типу 5 (ФДЕ-5). Коли сексуальна стимуляція спричиняє локальне вивільнення оксиду азоту, інгібування ФДЕ-5 тадалафілом продукує підвищені рівні цГМФ у печеристому тілі. Це призводить до релаксації гладких м’язів і припливу крові до тканин статевого члена, створюючи тим самим ерекцію. Тадалафіл не діє без сексуальної стимуляції.

Ефект інгібування концентрації цГМФ у печеристому тілі також спостерігається в гладких м’язах передміхурової залози, сечовому міхурі та їх судинах, що переносять кров до вищевказаних органів. Судинна релаксація, яка при цьому виникає, призводить до підвищення перфузії крові та може бути причиною зменшення вираженості симптомів доброякісної гіперплазії передміхурової залози. Ці судинні ефекти можуть бути доповнені інгібуванням активності аферентних нервів сечового міхура та релаксацією гладких м’язів передміхурової залози і сечового міхура.

Фармакодинамічні ефекти. Дослідження in vitro показали, що тадалафіл є селективним інгібітором ФДЕ-5. ФДЕ-5 — фермент, який був виявлений у гладких м’язах печеристого тіла, судинних і вісцеральних гладких м’язах, скелетних м’язах, тромбоцитах, нирках, легенях і мозочку. Вплив тадалафілу на ФДЕ-5 сильніший, ніж на інші ФДЕ. Дія тадалафілу на ФДЕ-5 у 10 000 разів перевищує його вплив на ферменти ФДЕ-1, ФДЕ-2, ФДЕ-4 і ФДЕ-7, що наявні у серці, мозку, судинах, печінці, лейкоцитах, скелетних м’язах та інших органах. Тадалафіл у 10 000 разів потужніший щодо ФДЕ-5 порівняно з ФДЕ-3, що є ферментом, наявним у серці та кровоносних судинах. Ця селективність щодо ФДЕ-5 порівняно з ФДЕ-3 є важливою тому, що ФДЕ-3 є ферментом, який відіграє певну роль у скороченні серцевого м’яза. Крім того, тадалафіл приблизно у 700 разів потужніший щодо ФДЕ-5 порівняно з ФДЕ-6, що є ферментом, наявним у сітківці і відповідальним за фототрансдукцію. Тадалафіл також у 10 000 разів потужніший щодо ФДЕ-5 порівняно з ФДЕ-7, ФДЕ-8, ФДЕ-9 і ФДЕ-10.

Клінічна ефективність та безпека. Тадалафіл, введений здоровим добровольцям, порівняно з плацебо істотно не впливає на показники систолічного та діастолічного АТ у положенні лежачи (середнє максимальне зниження 1,6/0,8 мм рт. ст. відповідно), систолічного та діастолічного АТ у положенні стоячи (середнє максимальне зниження 0,2/4,6 мм рт. ст. відповідно) та на ЧСС.

У дослідженні впливу тадалафілу на зір з використанням тесту оцінки кольорового сприйняття Farnsworth-Munsell 100 Hue було встановлено, що тадалафіл не погіршує розпізнавання кольорів (синій/зелений). Отримані дані клінічного дослідження підтверджують низьку спорідненість тадалафілу щодо ФДЕ-6 порівняно з ФДЕ-5. У ході всіх клінічних досліджень рідко (<0,1%) повідомлялося про зміни в розпізнаванні кольорів.

Опубліковані результати досліджень за участю чоловіків для оцінки потенційного впливу на сперматогенез тадалафілу в дозі 10 та 20 мг при частоті прийому 1 раз/добу свідчать про клінічно незначуще зниження кількості та концентрації сперми, асоційоване з прийомом тадалафілу. Ці ефекти не були пов’язані зі змінами інших характеристик, таких як рухливість сперматозоїдів, морфологія та рівень фолікулостимулювального гормону в крові.

Еректильна дисфункція. У клінічних дослідженнях тадалафіл продемонстрував статистично значуще покращення еректильної функції, дієвість протягом 36 год та виявлення ефекту вже через 16 хв після прийому дози порівняно з плацебо (прийом тадалафілу за потреби).

У дослідженні за участю пацієнтів із вторинною еректильною дисфункцією щодо пошкодження спинного мозку тадалафіл виявляв значне покращення еректильної функції, а у середньому коефіцієнт успішних спроб при прийомі в дозі 10 або 20 мг (підбір дози, застосування за потреби) становив 48% порівняно з 17% у групі плацебо.

Застосування тадалафілу у дозах 2,5; 5 та 10 мг 1 раз на добу оцінювалося у ході клінічних досліджень за участю пацієнтів різного віку (21–82 років) та різних етнічних груп з еректильною дисфункцією різних ступенів тяжкості (легка, середня, тяжка) та різної етіології. У ході досліджень ефективності у загальній популяції у середньому коефіцієнт успішних спроб був 57 та 67% при прийомі тадалафілу у дозі 5 мг та 50% при прийомі — у дозі 2,5 мг порівняно з 31 та 37% у групі плацебо. У дослідженнях за участю пацієнтів із вторинною еректильною дисфункцією щодо цукрового діабету у середньому коефіцієнт успішних спроб становив 41 та 46% при прийомі тадалафілу в дозі 5 та 2,5 мг відповідно порівняно з 28% у групі плацебо.

Більшість пацієнтів у вищенаведених дослідженнях раніше приймали інгібітори ФДЕ-5 у разі потреби. У дослідженні пацієнти, які раніше не застосовували інгібітори ФДЕ-5, отримували тадалафіл у дозі 5 мг 1 раз на добу та плацебо. У середньому коефіцієнт успішних спроб становив 68% у групі прийому тадалафілу порівняно з 52% у групі плацебо.

Доброякісна гіперплазія передміхурової залози. Застосування тадалафілу досліджувалося у клінічних дослідженнях за участю пацієнтів із симптомами доброякісної гіперплазії передміхурової залози. У ході цих клінічних досліджень тадалафіл в дозі 5 мг продемонстрував покращення стану пацієнта за загальною міжнародною шкалою простатичних симптомів (МШПС) порівняно з плацебо. Покращення стану пацієнта за МШПС відмічали вже після 1 тиж лікування.

У ході одного з цих досліджень оцінювали як покращення еректильної функції, так і зменшення вираженості симптомів доброякісної гіперплазії передміхурової залози у пацієнтів, які мали обидва стани. У середньому відсоток успішних спроб статевого акту на одну особу в дослідженні становив 71,9% у групі прийому тадалафілу в дозі 5 мг, а в групі плацебо — 48,3%.

Підтримка досягнутого ефекту тадалафілу оцінювалася у ході додаткового відкритого дослідження, за результатами якого було встановлено, що покращення за загальною МШПС, що спостерігалося протягом 12 тиж, зберігається додатково до 1 року після лікування тадалафілом в дозі 5 мг.

Фармакокінетика

Абсорбція. Тадалафіл добре всмоктується після прийому внутрішньо. Середня Cmax в плазмі крові досягається в середньому через 2 год після прийому. Абсолютна біодоступність тадалафілу після прийому перорально не встановлювалася.

Швидкість та ступінь всмоктування тадалафілу не залежать від прийому їжі, таким чином, препарат можна приймати з їжею чи без неї. Час прийому дози (ранок чи вечір) не мав клінічно значущого впливу на швидкість і ступінь всмоктування.

Розподіл. Середній об’єм розподілу становить близько 63 л, вказуючи на те, що тадалафіл розподіляється в тканини. При терапевтичних концентраціях 94% тадалафілу зв’язується з протеїнами плазми крові. На зв’язування з протеїнами не впливає порушення функції нирок. Менше 0,0005% введеної дози було виявлено в спермі здорових добровольців.

Метаболізм. Тадалафіл метаболізується переважно ізоформою 3A4 цитохрому P450 (CYP). Основним циркулюючим метаболітом є метилкатехолглюкуронід. Цей метаболіт виявляє активність відносно ФДЕ-5 у 13 000 разів менше, ніж тадалафіл. Таким чином, очікується, що метаболіт не буде виявляти клінічної активності у концентраціях, що спостерігаються.

Виведення. Кліренс перорального тадалафілу становить 2,5 л/год, а середній T½ — 17,5 год у здорових суб’єктів. Тадалафіл виводиться переважно у вигляді неактивних метаболітів, більшою мірою кишечником (близько 61% дози) і меншою — нирками (майже 36% дози).

Фармакокінетика тадалафілу у здорових добровольців лінійно пропорційна часу і дозі. У діапазоні доз 2,5–20 мг експозиція (AUC) підвищується пропорційно дозі. Постійна концентрація в плазмі крові досягається протягом 5 днів при щоденному прийомі 1 раз на добу.

Особливі групи пацієнтів.

Пацієнти літнього віку. Здорові добровольці літнього віку (≥65 років) мали нижчі значення кліренсу тадалафілу при прийомі внутрішньо, що призводило до підвищення на 25% AUC порівняно зі здоровими добровольцями віком 19–45 років. Цей віковий ефект не є клінічно значущим і не потребує корекції дози.

Пацієнти з нирковою недостатністю. У ході досліджень з клінічної фармакології із застосуванням разової дози тадалафілу (5–20 мг) AUC тадалафілу практично подвоїлася у пацієнтів зі слабкою (кліренс креатиніну 51–80 мл/хв) або помірною (кліренс креатиніну 31–50 мл/хв) нирковою недостатністю, а також у пацієнтів із останньою стадією ниркової хвороби на діалізі. У пацієнтів, які знаходилися на гемодіалізі, Cmax була на 41% вища, ніж у здорових добровольців. Впливом гемодіалізу на виведення тадалафілу можна знехтувати.

Пацієнти з печінковою недостатністю. AUC тадалафілу у пацієнтів зі слабкою та помірною печінковою недостатністю (класи А та В за шкалою Чайлда — П’ю) є порівнянною з експозицією у здорових добровольців при застосуванні дози 10 мг. Дані щодо безпеки застосування тадалафілу у пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю (клас С за шкалою Чайлда — П’ю) обмежені. У разі призначення препарату лікар повинен уважно оцінити індивідуальні переваги/ризики. Даних щодо застосування в дозі вище 10 мг у пацієнтів з печінковою недостатністю немає.

Пацієнти з цукровим діабетом. AUC тадалафілу у хворих на цукровий діабет була приблизно на 19% нижча, ніж у здорових добровольців. Ця різниця в експозиції не потребує корекції дози.

ПОКАЗАННЯ

лікування еректильної дисфункції у дорослих чоловіків.

Препарат ефективний для лікування еректильної дисфункції за наявності сексуальної стимуляції.

Лікарський засіб не показаний до застосування у жінок.

ЗАСТОСУВАННЯ

препарат призначений для перорального застосування. Таблетки можна приймати за 30 хв до очікуваної сексуальної активності незалежно від прийому їжі.

Рекомендована доза тадалафілу становить 10 мг (застосовувати препарати тадалафілу у відповідному дозуванні) перед очікуваною сексуальною активністю.

Пацієнтам, у яких тадалафіл у дозі 10 мг не виявляє бажаного ефекту, препарат можна застосовувати у дозі 20 мг.

Максимальна рекомендована частота прийому — 1 раз на добу.

Тадалафіл у дозі 10 та 20 мг не рекомендований для щоденного застосування.

Якщо передбачається часте застосування лікарського засобу (принаймні двічі на тиждень), режим щоденного застосування більш низьких доз тадалафілу може бути більш доцільним, виходячи з вибору пацієнта та рішення лікаря. Для таких пацієнтів рекомендована доза становить 5 мг/добу (застосовувати препарати тадалафілу у відповідному дозуванні) приблизно в один і той самий час. Дозу можна знижувати до 2,5 мг/добу (застосовувати препарати тадалафілу у відповідному дозуванні), виходячи з індивідуальної толерантності. Доцільність тривалого щоденного застосування слід періодично переоцінювати.

Чоловіки літнього віку. Відсутня необхідність у корекції дозування.

Чоловіки з порушенням функцій нирок. Відсутня необхідність у корекції дозування для пацієнтів із слабкою та помірною нирковою недостатністю.

Для пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю максимальна рекомендована доза становить 10 мг (застосовувати препарати тадалафілу у відповідному дозуванні).

Чоловіки з порушенням функцій печінки. Таким пацієнтам рекомендується доза 10 мг (застосовувати препарати тадалафілу у відповідному дозуванні).

Клінічні дані щодо безпеки застосування тадалафілу для пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю (клас С за шкалою Чайлда — П’ю) обмежені; у разі застосування лікар повинен ретельно оцінити індивідуальні переваги/ризики. Немає даних щодо застосування тадалафілу у дозі вище 10 мг пацієнтам з печінковою недостатністю.

Чоловіки з цукровим діабетом. Відсутня необхідність у корекції дози.

ПРОТИПОКАЗАННЯ

підвищена чутливість до діючої речовини або інших компонентів препарату.

Серцеві захворювання:

  • інфаркт міокарда протягом останніх 90 днів;
  • нестабільна стенокардія або стенокардія, що виникає під час статевих актів;
  • серцева недостатність, що відповідає класу 2 або вище за класифікацією NYHA, протягом останніх 6 міс;

неконтрольовані аритмії, артеріальна гіпотензія (<90/50 мм рт. ст.) чи неконтрольована АГ;

  • інсульт протягом останніх 6 міс;
  • інші серцеві захворювання, при яких сексуальна активність є небажаною (лікарі повинні зважати на потенційний серцевий ризик, асоційований із сексуальною активністю, у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями в анамнезі).

Втрата зору одного ока в результаті неартеріальної передньої ішемічної оптичної нейропатії (НАПІОН) незалежно від того, було це пов’язано із попереднім впливом інгібіторів ФДЕ-5 чи ні (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Одночасне застосування органічних нітратів у будь-якій лікарській формі (у ході клінічних досліджень тадалафіл виявив властивість посилювати гіпотензивний ефект нітратів. Вважається, що це є наслідком комбінованого впливу ефектів нітратів та тадалафілу на шлях оксид азоту/цГМФ) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Одночасне застосування стимуляторів гуанілатциклази, таких як ріоцигуат (потенційно це може призвести до симптоматичної гіпотензії) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

ПОБІЧНА ДІЯ

небажаними ефектами, про які повідомлялося найчастіше при лікуванні еректильної дисфункції, були головний біль, диспепсія, біль у спині, міалгія, частота виникнення яких зростала із підвищенням дози тадалафілу. Побічні реакції були короткотривалими, від легких до помірних.

Для оцінки частоти виникнення побічних реакцій використовують таку класифікацію: дуже часто (≥1/10), часто (від ≥1/100 до <1/10), нечасто (від ≥1/1000 до <1/100), рідко (від ≥1/10 000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), невідомо (частоту неможливо оцінити на підставі наявних даних).

З боку імунної системи: нечасто — реакції гіперчутливості; рідко — ангіоневротичний набряк2.

З боку нервової системи: часто — головний біль; нечасто — запаморочення; рідко — порушення мозкового кровообігу1 (у тому числі геморагічні явища) та транзиторні ішемічні атаки1, непритомність, мігрень2, судоми, транзиторна амнезія.

З боку органа зору: нечасто — затуманення зору, відчуття болю в очах; рідко — візуальний дефект поля, набряк повік, гіперемія кон’юнктиви, НАПІОН2, оклюзія вен сітківки2.

З боку органа слуху та рівноваги: нечасто — дзвін у вухах; рідко — раптова втрата слуху.

З боку серцево-судинної системи: часто — припливи; нечасто — артеріальна гіпотензія3, АГ, тахікардія, пальпітація; рідко — інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія2, вентрикулярна аритмія2.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто — закладеність носа; нечасто — задишка, носова кровотеча.

З боку травного тракту: часто — диспепсія; нечасто — біль у животі, нудота, блювання, гастроезофагеальний рефлюкс.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто — висип; рідко — кропив’янка, синдром Стівенса — Джонсона2, ексфоліативний дерматит2, гіпергідроз (підвищене потовиділення).

З боку нирок та сечовидільних шляхів: нечасто — гематурія.

З боку кістково-м’язового апарату та сполучної тканини: часто — біль у спині та кінцівках, міалгія.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: нечасто — подовжена ерекція; рідко — пріапізм, кровотеча зі статевого члена, гемоспермія.

Загальні розлади: нечасто — біль у грудях1, периферичні набряки, підвищена втомлюваність; рідко — набряк обличчя2, раптова серцева смерть1,2.

1Більшість пацієнтів, у яких відмічали такі побічні реакції, мали фактори ризику з боку серцево-судинної системи.

2Побічні реакції, про які повідомлялося під час постмаркетингових досліджень та які не виявлені в ході плацебо-контрольованих клінічних досліджень.

3Частіше повідомлялося у разі застосування тадалафілу разом з антигіпертензивними засобами.

Окремі побічні реакції. Повідомлялося про трохи вищу частоту змін на ЕКГ, найчастіше — про синусову брадикардію, у пацієнтів, які отримували тадалафіл 1 раз на добу, порівняно з такою у пацієнтів, які приймали плацебо. Більшість змін на ЕКГ не були пов’язані із проявом побічних реакцій.

Особливі групи пацієнтів. Дані стосовно застосування тадалафілу у пацієнтів віком старше 65 років у ході клінічних досліджень для лікування еректильної дисфункції обмежені. У ході клінічних досліджень під час застосування тадалафілу за потребою (в дозі 20 мг) для лікування еректильної дисфункції діарея частіше виникала у пацієнтів віком старше 65 років.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції. Повідомлення про підозрювані побічні реакції, що виникли після реєстрації лікарського засобу, є надзвичайно важливими. Це дає змогу постійно спостерігати за співідношенням користь/ризик при застосуванні лікарського засобу. Працівників системи охорони здоров’я просять повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему фармаконагляду.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ

перед застосуванням препарату лікарю слід зібрати медичний анамнез і провести обстеження фізичного стану пацієнта, визначити потенційні першопричини еректильної дисфункції та призначити відповідний курс лікування.

Перед призначенням будь-якого лікування еректильної дисфункції слід врахувати стан серцево-судинної системи пацієнта, оскільки існує певний ступінь серцевого ризику, асоційований із сексуальною активністю. Тадалафіл виявляє судинорозширювальний ефект, що може призводити до незначного і транзиторного зниження АТ (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ) та потенціювання гіпотензивного ефекту нітратів (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

Оцінка еректильної дисфункції повинна включати визначення потенційної першопричини та її належне лікування після відповідного медичного обстеження. Невідомо, чи є ефективним тадалафіл для пацієнтів, які перенесли операцію на тазових кістках або радикальну простатектомію без збереження нервів.

Вплив на серцево-судинну систему. У ході клінічних досліджень та післяреєстраційного застосування тадалафілу повідомлялося про серйозні явища з боку серцево-судинної системи, в тому числі про інфаркт міокарда, раптову серцеву смерть, нестабільну стенокардію, шлуночкову аритмію, порушення мозкового кровообігу, транзиторну ішемічну атаку, біль у грудях, серцебиття та тахікардію. Більшість пацієнтів, у яких відмічали такі побічні реакції, мали фактори ризику з боку серцево-судинної системи. Водночас наразі неможливо точно встановити, чи пов’язані вищевказані явища із факторами ризику, застосуванням тадалафілу, сексуальною активністю пацієнтів або із комбінацією цих чи інших факторів.

Лікарський засіб застосовувати з обережністю пацієнтам, які приймають блокатори α1-адренорецепторів, тому що у деяких хворих одночасний прийом цих засобів може призвести до симптоматичної гіпотензії (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Комбіноване застосування тадалафілу та доксазозину не рекомендується.

Вплив на орган зору. Повідомлялося про випадки погіршення зору та НАПІОН під час застосування тадалафілу та інших інгібіторів ФДЕ-5. У разі раптової втрати зору пацієнт повинен негайно припинити застосування препарату та звернутися за медичною допомогою (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

Вплив на орган слуху. Після застосування тадалафілу повідомлялося про випадки раптової втрати слуху. Хоча у деяких випадках були наявні інші фактори ризику (такі як літній вік, цукровий діабет, АГ та втрата слуху в анамнезі), пацієнт повинен негайно звернутися за медичною допомогою у разі раптового зниження або втрати слуху.

Ризик пріапізму. Пацієнтам, у яких виникають ерекції, що тривають ≥4 год, слід негайно звертатися за медичною допомогою. Якщо не буде негайно проведено лікування пріапізму, то це може призвести до ушкодження тканин статевого члена та довгострокової втрати потенції.

Препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам з анатомічними деформаціями статевого члена (такими як кутове викривлення, кавернозний фіброз або хвороба Пейроні) чи пацієнтам, які мають стани, що можуть сприяти пріапізму (такі як серповидно-клітинна анемія, мієломна хвороба чи лейкемія).

Застосування у пацієнтів з порушенням функцій печінки. Дані щодо безпеки застосування тадалафілу у пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю (клас С за шкалою Чайлда — П’ю) обмежені. У разі застосування препарату таким пацієнтам слід ретельно оцінити індивідуальні переваги/ризики терапії.

Одночасне застосування з інгібіторами CYP 3A4. Препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам, які приймають інгібітори CYP 3A4 (ритонавір, саквінавір, кетоконазол, ітраконазол, еритроміцин), оскільки при одночасному застосуванні із тадалафілом спостерігається підвищення його концентрації (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Одночасне застосування з іншими лікарськими засобами для лікування еректильної дисфункції. Безпека та ефективність застосування тадалафілу в комбінації з іншими інгібіторами ФДЕ-5 або іншими засобами для лікування еректильної дисфункції не досліджувалися, тому застосування подібних комбінацій не рекомендується.

Застосування пацієнтам з непереносимістю галактози. Препарат містить лактозу, тому його не слід застосовувати пацієнтам із рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції та дефіцитом лактази Лаппа.

Вплив на фертильність. Ефекти, що можуть вказувати на погіршення фертильності, відмічалися у собак. У ході двох клінічних досліджень було встановлено, що такий ефект не очікується у людей, хоча у окремих чоловіків відмічали зниження концентрації сперми (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ).

Застосування у період вагітності або годування грудьми. Препарат не призначений для застосування у жінок.

Вагітність. Дані досліджень щодо застосування тадалафілу у вагітних обмежені. Дослідження на тваринах не виявили прямого або непрямого шкідливого впливу на вагітність, розвиток ембріона або плода, пологи та постнатальний розвиток.

Годування грудьми. Наявні фармакодинамічні/токсикологічні дані стосовно тварин свідчать про екскрецію тадалафілу в молоко. Ризик для немовляти на грудному вигодовуванні не слід виключати.

Діти. Немає даних щодо застосування тадалафілу у дітей для лікування еректильної дисфункції.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Вплив тадалафілу на здатність керувати транспортними засобами або іншими механізмами незначний. Хоча частота повідомлень про явища запаморочення у ході клінічних досліджень із застосуванням плацебо та у ході клінічних досліджень із застосуванням тадалафілу була подібною, пацієнтам слід знати свою індивідуальну реакцію на препарат, перш ніж керувати транспортними засобами або іншими механізмами.

ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ

дослідження щодо взаємодії було проведено з дозами 10 та 20 мг, дані надано нижче. Клінічно значуща взаємодія при застосуванні вищих доз не може бути виключена, якщо така виявлена при застосуванні тадалафілу в нижчих дозах (10 мг).

Вплив інших лікарських засобів на тадалафіл

Інгібітори цитохрому P450. Тадалафіл метаболізується переважно CYP 3A4. Селективний інгібітор CYP 3A4 — кетоконазол (у дозі 200 мг/добу) — збільшує AUC тадалафілу (у дозі 10 мг) у 2 рази, а Cmax — на 15% щодо значень AUC і Cmax одного тадалафілу. Кетоконазол (у дозі 400 мг на добу) збільшує AUC тадалафілу (у дозі 20 мг) у 4 рази, а Cmax — на 22%. Ритонавір, інгібітор протеаз (у дозі 200 мг двічі на добу), що інгібує CYP 3A4, CYP 2C9, CYP 2C19 та CYP 2D6, збільшує AUC тадалафілу (у дозі 20 мг) у 2 рази, не змінюючи Cmax. Хоча специфічні взаємодії не були досліджені, інші інгібітори протеази, такі як саквінавір, та інші інгібітори CYP 3A4, такі як еритроміцин, кларитроміцин, ітраконазол та грейпфрутовий сік, слід застосовувати з обережністю, оскільки очікується, що при одночасному застосуванні вони підвищуватимуть концентрацію тадалафілу в плазмі крові. Як наслідок може підвищуватися частота виникнення побічних реакцій (див. ПОБІЧНА ДІЯ).

Транспортери. Вплив транспортерів, наприклад p-глікопротеїнів, на розподіл тадалафілу невідомий. Таким чином, існує імовірність лікарської взаємодії, опосередкованої інгібуванням транспортерів.

Індуктори цитохрому P450. Індуктор CYP 3A4 рифампіцин знижує величину AUC тадалафілу на 88% порівняно зі значенням AUC одного лише тадалафілу (у дозі 10 мг). Можна припустити, що таке зниження концентрації призведе до зниження ефективності тадалафілу. Одночасне застосування інших індукторів CYP 3A4, таких як фенобарбітал, фенітоїн та карбамазепін, також може знижувати концентрацію тадалафілу в плазмі крові.

Вплив тадалафілу на інші лікарські засоби

Нітрати. У ході клінічних досліджень тадалафіл (у дозі 5; 10; 20 мг) виявляв властивість посилювати гіпотензивні ефекти нітратів. Таким чином, застосування тадалафілу пацієнтами, які отримують лікування органічними нітратами у будь-якій формі, протипоказано. Якщо для пацієнта, якому призначено тадалафіл у будь-якій дозі (2,5–20 мг), застосування нітратів є медичною необхідністю при загрозливому для життя стані, то перед застосуванням препаратів нітратів має минути не менше ніж 48 год після останнього прийому тадалафілу. У такому разі застосування нітратів повинно відбуватися під медичним наглядом із належним моніторингом гемодинамічних показників.

Антигіпертензивні препарати (в тому числі блокатори кальцієвих каналів). Під час одночасного застосування тадалафілу (у дозі 5 мг 1 раз на добу або у вигляді разової дози 20 мг) із блокатором α-адренорецепторів доксазозином (у дозі 4–8 мг/добу) спостерігалося значне посилення гіпотензивного ефекту останнього. Цей ефект триває до 12 год і може виявлятися окремими симптомами, в тому числі у вигляді запаморочення. Така комбінація препаратів не рекомендується до застосування (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

У ході досліджень взаємодії за участю обмеженої кількості здорових добровольців не повідомлялося про вищевказані ефекти при одночасному застосуванні із альфузозином або тамсулозином. Слід з обережністю застосовувати тадалафіл пацієнтам, які отримують лікування блокаторами α-адренорецепторів, особливо особам літнього віку. Лікування слід розпочинати з мінімального дозування та поступово підвищувати дозу.

У ході досліджень клінічної фармакодинаміки вивчався потенціал тадалафілу посилювати гіпотензивні ефекти основних антигіпертензивних засобів. Досліджувалися основні класи препаратів: блокатори кальцієвих каналів (амлодипін), інгібітори АПФ (еналаприл), блокатори β-адренорецепторів (метопролол), тіазидні діуретики (бендрофлуазид) та блокатори рецепторів ангіотензину II (окремо та в комбінації з тіазидними діуретиками, блокаторами кальцієвих каналів, блокаторами β-адренорецепторів та/або блокаторами α-адренорецепторів). Тадалафіл (у дозі 10 мг, крім досліджень взаємодії з блокаторами рецепторів ангіотензину II та амлодипіном, де вивчався ефект дози 20 мг) не виявляв значущої взаємодії із вищезазначеними класами лікарських засобів. У ході іншого дослідження клінічної фармакології вивчалося одночасне застосування тадалафілу (у дозі 20 мг) з декількома гіпотензивними препаратами (до 4). У пацієнтів, які приймали декілька антигіпертензивних засобів, зміни АТ залежали від рівня контролю АТ. Таким чином, у пацієнтів з добре контрольованою АГ зниження АТ було незначним та відповідало такому у здорових добровольців. У пацієнтів з важко контрольованою АГ відмічали більше зниження АТ, хоча у більшості хворих зниження АТ не супроводжувалося гіпотензивними симптомами. У пацієнтів, які отримують одночасну терапію антигіпертензивними лікарськими засобами, застосування тадалафілу в дозі 20 мг може призводити до зниження АТ, яке (крім випадку одночасного застосування із блокаторами α-адренорецепторів) є незначним та клінічно незначущим. Аналіз даних клінічного дослідження фази 3 не виявив різниці у побічних реакціях, що виникали у пацієнтів, які отримували лікування тадалафілом із одночасним застосуванням антигіпертензивних засобів та лікування тільки тадалафілом. Незважаючи на це, необхідно надавати відповідні рекомендації щодо можливого зниження АТ пацієнтам, які лікуються гіпотензивними лікарськими засобами та тадалафілом.

Ріоцигуат У ході доклінічних досліджень був виявлений адитивний гіпотензивний ефект при одночасному застосуванні інгібіторів ФДЕ-5 з ріоцигуатом. У ході клінічних досліджень було виявлено, що ріоцигуат посилює гіпотензивну дію інгібіторів ФДЕ-5. Не виявлено доказів сприятливого клінічного ефекту цієї комбінації у досліджуваній популяції. Одночасне застосування ріоцигуату з інгібіторами ФДЕ-5, в тому числі з тадалафілом, протипоказано (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

Інгібітори 5-α-редуктази. У ході клінічного дослідження, в якому порівнювалося одночасне застосування тадалафілу (у дозі 5 мг) та фінастериду (у дозі 5 мг) із прийомом плацебо та фінастериду (у дозі 5 мг) для усунення симптомів доброякісної гіперплазії передміхурової залози, не виявлено жодних нових побічних реакцій. Проте оскільки власне дослідження взаємодії лікарських засобів з метою оцінки ефектів тадалафілу та інгібіторів 5-α-редуктази не проводилося, слід з обережністю застосовувати тадалафіл пацієнтам, які отримують лікування інгібіторами 5-α-редуктази.

Субстрати CYP 1A2 (наприклад теофілін). У ході дослідження клінічної фармакології при прийомі тадалафілу (у дозі 10 мг) з теофіліном (неселективним інгібітором ФДЕ) не виявлено фармакокінетичної взаємодії. Єдиним фармакодинамічним ефектом було незначне підвищення серцевого ритму (3,5 уд./хв). Необхідно враховувати можливість виникнення цього ефекту при одночасному застосуванні тадалафілу та теофіліну, незважаючи на те, що він не має клінічної значущості.

Етинілестрадіол та тербуталін. Тадалафіл підвищував біодоступність пероральних лікарських форм з етинілестрадіолом. Таке підвищення біодоступності можна очікувати при одночасному застосуванні з тербуталіном, хоча клінічні наслідки цієї комбінації невідомі.

Алкоголь. Вживання алкоголю (середня Cmax 0,08%) не впливало на одночасне застосування тадалафілу (у дозі 10 або 20 мг). Також не виявлено змін концентрації тадалафілу протягом наступних 3 год після його одночасного прийому з алкоголем. Алкоголь вживали таким чином, щоб досягнути максимального рівня його абсорбції (прийом натще після нічного голодування та без прийому їжі протягом 2 год після вживання алкоголю). Прийом тадалафілу (у дозі 20 мг) не призводив до статистично значущого зниження АТ на тлі вживання алкоголю (0,7 г/кг, або приблизно 180 мл 40% алкоголю для чоловіка з масою тіла 80 кг), проте у деяких пацієнтів відмічали постуральне запаморочення й ортостатичну гіпотензію. Прийом тадалафілу на тлі нижчих доз алкоголю (0,6 г/кг) не спричиняв артеріальної гіпотензії, а запаморочення спостерігалося з тією ж частотою, що й при прийомі одного алкоголю. Вплив алкоголю на пізнавальні функції не посилювався при одночасному застосуванні тадалафілу (у дозі 10 мг).

Лікарські засоби, що метаболізуються за участю цитохрому Р450. Не очікується, що тадалафіл спричинятиме клінічно значуще інгібування чи індукування кліренсу лікарських засобів, що метаболізуються ізоформами P450. У ході клінічних досліджень було доведено, що тадалафіл не інгібує й не індукує ізоформи CYP450, у тому числі CYP 3A4, CYP 1A2, CYP 2D6, CYP 2E1, CYP 2C9 та CYP 2C19.

Субстрати CYP 2C9 (наприклад R-варфарин). Тадалафіл (у дозі 10 та 20 мг) не виявляв клінічно значущого ефекту на AUC S-варфарину чи R-варфарину (субстрати CYP 2C9), а також не впливав на протромбіновий час, індукований варфарином.

Ацетилсаліцилова кислота. Тадалафіл (у дозі 10 та 20 мг) не потенціював збільшення часу кровотечі, спричиненої ацетилсаліциловою кислотою.

Протидіабетичні лікарські засоби. Специфічні дослідження взаємодії тадалафілу із протидіабетичними лікарськими засобами не проводилися.

ПЕРЕДОЗУВАННЯ

симптоми. При одноразовому застосуванні здоровими добровольцями тадалафілу в дозі до 500 мг та при багаторазовому застосуванні пацієнтами тадалафілу у дозі до 100 мг/добу побічні реакції були аналогічні тим, що спостерігалися при застосуванні нижчих доз тадалафілу.

Лікування. У разі передозування слід проводити симптоматичну та підтримувальну терапію. Гемодіаліз має незначний вплив на виведення тадалафілу.

УМОВИ ЗБЕРІГАННЯ

в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

ІНСТРУКЦІЯ МОЗ

Дата додавання: 22.05.2020 р.

© Компендиум 2019

На нашому сайті застосовуються файли cookies для більшої зручності використання та покращенняя роботи сайту. Продовжуючи, ви погоджуєтесь з застосуванням cookies.
Developed by Maxim Levchenko