Мемамед (Memamed)

Мемантину гідрохлорид - 10 мг

фармакодинаміка. У вираженості симптомів і прогресуванні нейродегенеративної деменції важливу роль відіграє порушення глутаматергічної нейротрансмісії, особливо за участю NMDA (N-метил-D-аспартат)-рецепторів.
Мемантин являє собою потенціалзалежний, середньої афінності неконкурентний антагоніст NMDA-рецепторів. Мемантин модулює ефекти патологічно підвищених рівнів глутамату, який може призвести до дисфункції нейронів.
Фармакокінетика
Абсорбція. Абсолютна біодоступність мемантину становить близько 100%, час досягнення C_max у плазмі крові (T_max) — 3–8 год. Ознак впливу прийому їжі на всмоктування немає.
Розподіл. Добова доза 20 мг зумовлює стабільну концентрацію мемантину у плазмі крові у межах 70–150 нг/мл (0,5-1 мкмоль) зі значними індивідуальними варіаціями. При застосуванні добових доз 5–30 мг відношення вмісту препарату в цереброспінальній рідині та сироватці крові становить 0,52. Близько 45% мемантину зв’язується з протеїнами плазми крові.
Біотрансформація. В організмі людини близько 80% мемантину циркулює у вигляді початкової речовини, основні метаболіти не мають NMDA-антагоністичних властивостей. Участі цитохрому Р450 у метаболізмі in vitro не виявлено.
Елімінація. Мемантин елімінується моноекспоненціальним чином із Т_½ 60–100 год. У добровольців з нормальною функцією нирок загальний кліренс (Cl_tot) становить 170 мл/хв/1,73 м². Ниркова стадія фармакокінетики мемантину включає також канальцеву реабсорбцію.
Швидкість ниркової елімінації мемантину в умовах лужної реакції сечі може знижуватися у 7–9 разів. Злужнення сечі може відбуватися у результаті глибоких змін дієти, наприклад зміни багатого м’ясними стравами раціону вегетаріанським чи внаслідок інтенсивного прийому антацидних шлункових засобів.
Лінійність. Фармакокінетика має лінійний характер у діапазоні доз 10–40 мг.
Фармакодинамічний/фармакокінетичний зв’язок. При дозі мемантину 20 мг/добу рівень вмісту у цереброспінальній рідині відповідає величині k_i (константа гальмування) мемантину, що становить 0,5 мкмоль у ділянці фронтальної кори головного мозку людини.

хвороба Альцгеймера від легкого ступеня тяжкості до тяжких форм.

лікування слід розпочинати і проводити під наглядом лікаря та тільки за умови наявності опікуна, який буде регулярно контролювати прийом препарату пацієнтом.
Препарат слід приймати 1 раз на добу кожного дня в один і той самий час. Таблетки можна застосовувати разом з їжею чи незалежно від прийому їжі.
Дорослі. Максимальна добова доза становить 20 мг. З метою зниження ризику появи негативних реакцій підтримувальну дозу слід визначати шляхом поступового її підвищення на 5 мг/тиж протягом перших 3 тиж таким чином:
1-й тиждень (1–7-й день): приймати ½ таблетки (5 мг/добу) протягом тижня;
2-й тиждень (8–14-й день): приймати 1 таблетку (10 мг/добу) протягом тижня;
3-й тиждень (15–21-й день): приймати 1½ таблетки (15 мг/добу) протягом тижня;
починаючи з 4-го тижня: приймати 20 мг/добу (2 таблетки дозуванням 10 мг або 1 таблетка дозуванням 20 мг) кожного дня.
Рекомендована підтримувальна доза становить 20 мг/добу.
Тривалість лікування індивідуально визначає лікар, який має досвід діагностування та лікування хвороби Альцгеймера. Слід регулярно оцінювати переносимість та дозування мемантину, найкраще протягом 3 міс від початку лікування. У подальшому клінічний ефект мемантину і реакцію пацієнта на лікування слід оцінювати регулярно відповідно до діючих клінічних рекомендацій. Підтримувальне лікування можна продовжувати, поки терапевтичний ефект залишається сприятливим, а переносимість мемантину пацієнтом — хорошою. Слід розглянути можливість припинення лікування мемантином, якщо зникають ознаки терапевтичного ефекту або погіршується переносимість лікування пацієнтом.
Пацієнти літнього віку. На основі результатів клінічних досліджень рекомендована доза для пацієнтів віком від 65 років становить 20 мг/добу, як зазначено вище.
Порушення функції нирок. Для пацієнтів із порушеннями функції нирок легкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 50–80 мл/хв) зниження дози препарату не потрібне. Пацієнтам із порушеннями функції нирок середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30–49 мл/хв) добову дозу слід знизити до 10 мг. Дозу можна підвищити до 20 мг/добу за стандартною схемою, якщо негативних реакцій не виявлено принаймні після 7 днів лікування. Пацієнтам із порушеннями функції нирок тяжкого ступеня (кліренс креатиніну 5–29 мл/хв) добову дозу слід знизити до 10 мг.
Порушення функції печінки. Для пацієнтів із порушеннями функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості (А, B за класифікацією Чайлда — П’ю) корекція дози не потрібна. Застосування мемантину у пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки не рекомендується.
Діти. Препарат не застосовувати у дітей у зв’язку з недостатністю даних щодо безпеки та ефективності.

гіперчутливість до діючої речовини або будь-якого компонента препарату.

під час клінічних досліджень мемантину загальна частота небажаних явищ не відрізнялася від такої на тлі прийому плацебо, а негативні явища зазвичай мали легкий або середній ступінь тяжкості.
Наведені нижче у таблиці побічні реакції, що виявлені під час клінічних досліджень і медичного застосування, за частотою визначаються як дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100–<1/10), нечасто (≥1/1000–<1/100), рідко (≥1/10 000–<1/1000), дуже рідко (<1/10 000), невизначені (неможливо встановити за наявними даними).

¹Галюцинації переважно відмічали у пацієнтів з тяжкою формою хвороби Альцгеймера.
²Окремі повідомлення при медичному застосуванні.
Хвороба Альцгеймера пов’язана з депресією, суїцидальними ідеями та суїцидом. Такі випадки відомі при медичному застосуванні мемантину.

слід дотримуватися обережності при призначенні препарату хворим на епілепсію, пацієнтам з епізодами судом в анамнезі, а також із факторами ризику розвитку епілепсії.
Слід уникати одночасного застосування препарату з такими N-метил-D-аспартат(NMDA)-антагоністами, як амантадин, кетамін чи декстрометорфан. Ці сполуки впливають на одну й ту саму систему рецепторів, що й мемантин, а тому побічні ефекти (переважно пов’язані з ЦНС) можуть бути частішими чи вираженішими.
Деякі фактори, що спричиняють збільшення рН сечі, можуть зумовити необхідність ретельного нагляду за пацієнтом. Вказані фактори включають значні зміни дієти, наприклад заміну багатого м’ясними стравами раціону на вегетаріанський або ж інтенсивний прийом антацидних шлункових засобів. Крім того, рН сечі може підвищуватися через стани тубулярного ниркового ацидозу або тяжкі інфекції сечового тракту, спричинені Proteus bacteria.
Під час більшості клінічних досліджень пацієнти, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда, та пацієнти з декомпенсованою застійною серцевою недостатністю (III–IV ступеня згідно з класифікацією NYHA), а також пацієнти з неконтрольованою АГ виключалися з числа учасників. Внаслідок цього наявні лише обмежені відповідні дані, а пацієнтам з такими захворюваннями необхідний ретельний нагляд.
Застосування у період вагітності та годування грудьми. Даних щодо впливу мемантину при застосуванні його у період вагітності немає. Експериментальні дослідження на тваринах вказують на можливість уповільнення внутрішньоутробного росту при застосуванні препарату у концентраціях, ідентичних або дещо вищих від тих, що застосовуються для людини. Потенційний ризик для людини невідомий. Мемантин не слід застосовувати у період вагітності, за винятком випадків, зумовлених чіткою та явною необхідністю.
Невідомо, чи відбувається екскреція мемантину у грудне молоко, однак це можливо, враховуючи ліпофільність субстанції. Жінкам, які застосовують мемантин, слід утриматися від годування грудьми.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Хвороба Альцгеймера від середньої тяжкості до тяжких форм зазвичай зумовлює погіршення можливості керувати автомобілем та порушення здатності працювати з іншими механізмами. Також мемантин чинить незначний або помірний вплив на швидкість реакції людини, тому амбулаторних пацієнтів слід попередити про необхідність дотримання особливої обережності при керуванні транспортними засобами чи роботі з обладнанням.

слід уникати одночасного застосування мемантину та амантадину через ризик фармакотоксичного психозу. Обидві сполуки є хімічно пов’язаними NMDA-антагоністами. Те ж саме може стосуватися кетаміну та декстрометорфану. В одному опублікованому звіті зазначалося також про можливий ризик комбінації мемантину та фенітоїну.
Механізм дії передбачає можливе посилення ефектів L-допа, дофамінергічних агоністів та антихолінергічних засобів при одночасному застосуванні таких NMDA-антагоністів, як мемантин. Можливим є зниження ефектів барбітуратів та нейролептичних засобів. Одночасне застосування мемантину та спазмолітичних засобів, дантролену або баклофену може модифікувати їх ефекти, що може зумовити необхідність в корекції доз.
Інші лікарські засоби, такі як циметидин, ранітидин, прокаїнамід, хінідин, хінін та нікотин, які використовують ту саму катіонну транспортну систему нирок, що й амантадин, можливо, також здатні взаємодіяти з мемантином, зумовлюючи потенційний ризик підвищення рівня його вмісту у плазмі крові.
При одночасному призначенні мемантину з гідрохлоротіазидом (ГХТ) або будь-якою комбінацією з ГХТ можливе зниження рівня ГХТ у сироватці крові.
Були повідомлення про окремі випадки підвищення міжнародного нормалізованого відношення (МНВ) при застосуванні мемантину у пацієнтів, які приймали варфарин. Хоча причинний зв’язок не встановлений, необхідний ретельний моніторинг протромбінового часу або МНВ у пацієнтів, які одночасно приймають пероральні антикоагулянти.
У ході фармакокінетичних досліджень серед здорових добровольців суттєвих ефектів взаємодії мемантину з глібуридом/метформіном, донепезилом або галантаміном не виявили.
Мемантин in vitro не є інгібітором CYP 1A2, 2A6, 2C9, 2D6, 2E1, 3A, флавінвмісної монооксигенази, епоксидгідролази або сульфатіону.

симптоми. Відносно значне передозування (200 і 105 мг/добу протягом 3 днів відповідно) було або пов’язане із симптомами підвищеної втомлюваності, слабкості та/або діареєю, або мало безсимптомний перебіг. При передозуванні до 140 мг або невстановленою дозою відмічали симптоми порушення з боку ЦНС (сплутаність, в’ялість, сонливість, запаморочення, збудження, агресія, галюцинації, розлади ходи) та/або шлунково-кишкові порушення (блювання та діарея).
Після прийому 2000 мг мемантину у пацієнта розвинулася кома впродовж 10 днів, пізніше — диплопія та збудження. Після симптоматичного лікування та плазмаферезу пацієнт одужав без наслідків.
Лікування. Симптоматичне, специфічного антидоту не існує. Слід використовувати стандартні клінічні процедури для виведення діючої речовини з організму, наприклад промивання шлунка, прийом активованого вугілля, методи підкиснення реакції сечі, форсований діурез.
У випадку надмірної загальної стимуляції ЦНС симптоматичні лікувальні заходи слід застосовувати з обережністю.

в оригінальній упаковці.