Містол^® (Mistol)

Метронідазол - 500 мг

фармакодинаміка. Метронідазол належить до нітро-5-імідазолів і має широкий спектр дії. Граничними концентраціями, які дозволяють відрізняти чутливі штами (S) від штамів з помірною чутливістю, а штами з помірною чутливістю — від резистентних штамів (R), є: S <4 мг/л і R >4 мг/л.
До препарату чутливі: Peptostreptococcus spp., Clostridium spp., Bacteroides spp., Fusobacterium spp., Porphyromonas, Bilophila, Helicobacter pylori, Prevotella spp., Veilonella. Метронідазол стримує розвиток найпростіших: Trichomonas vaginalis, Giardia intestinalis (Lamblia intestinalis), Entamoeba histolytica. До препарату непостійно чутливі: Bifidobacterium spp., Eubacterium spp. Нечутливі штами мікроорганізмів: Propionibacterium, Actinomyces, Mobiluncus.
Фармакокінетика. Після вагінального введення системне проникнення є мінімальним.
Т_½ з плазми крові становить 8–10 год.
Зв’язування з білками плазми крові незначне (<20%).
Швидка і виражена дифузія у легені, нирки, печінку, жовч, СМР, шкіру, слину та вагінальний секрет. Перетинає плацентарний бар’єр і екскретується в грудне молоко.
Метаболізм відбувається в основному в печінці: утворюються два некон’юговані окиснені активні метаболіти (5–30% активності).
Екскреція — переважно нирками: 35–65% отриманої дози виводиться із сечею у вигляді метронідазолу і його окиснених метаболітів.

місцеве лікування у разі трихомонадного та неспецифічного вагініту.

препарат дозволяється застосовувати для лікування тільки дорослих пацієнток.
Вагінальний супозиторій слід вводити глибоко у піхву.

Абсолютно необхідним є одночасне лікування статевого партнера пацієнтки, навіть у разі відсутності у нього симптомів інфекції.
Максимальна тривалість лікування препаратом Містол не повинна перевищувати 10 днів, а кількість курсів лікування — 2–3 на рік.
Діти. Препарат протипоказано застосовувати для лікування дітей.

підвищена чутливість до метронідазолу або до іншого компонента препарату. Гіперчутливість до похідних імідазолу.
Комбінації з дисульфірамом або алкоголем (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

з боку травного тракту: незначні розлади ШКТ (біль в епігастрії, нудота, блювання, діарея), запалення слизової оболонки ротової порожнини, глосит із сухістю у роті, стоматит, смакові розлади (металевий присмак у роті), анорексія, зміна кольору чи зміна зовнішнього вигляду язика, обкладений язик, панкреатит, що має оборотний характер.
З боку шкіри та її похідних: припливи з гіперемією, свербіж, висипи, які можуть супроводжуватися лихоманкою, кропив’ янка, ангіоневротичний набряк, анафілактичний шок (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), дуже рідко — випадки гострого генералізованого екзантематозного пустульозу (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), токсичний епідермальний некроліз, фіксована токсикодермія, синдром Стівенса — Джонсона та мультиформна еритема.
З боку нервової системи: периферична сенсорна нейропатія; головний біль, запаморочення, сплутаність свідомості, судоми, атаксія, сонливість; енцефалопатія*, підгострий мозочковий синдром**, асептичний менінгіт.
З боку психіки: галюцинації; психотичні реакції з параноєю і/або делірієм, які в поодиноких випадках можуть супроводжуватися думками суїцидального характеру або спробами суїциду (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); депресивний настрій.
З боку органа зору: тимчасові порушення зору (наприклад диплопія, міопія, нечітке зображення, зниження гостроти зору, зміни у сприйняті кольорів); оптична нейропатія/неврит.
Гематологічні розлади: агранулоцитоз, нейтропенія, тромбоцитопенія, панцитопенія та лейкопенія.
Гепатобіліарні розлади: підвищення рівнів печінкових ферментів (АсАТ, АлАТ, ЛФ); гострий холестатичний або змішаний гепатит; гепатоцелюлярне ураження печінки (інколи з появою жовтяниці); гепатоцелюлярна недостатність (може призводити до ускладнень, які вимагають трансплантації печінки).
Розлади з боку органа слуху та рівноваги: порушення слуху, втрата слуху (включаючи нейросенсорний тип); дзвін у вухах.
З боку опорно-рухового апарату і сполучної тканини: міалгія, артралгія.
Інші побічні реакції: підвищення температури тіла, забарвлення сечі у червоно-коричневий колір (що зумовлено пігментами, які є продуктом метаболізму метронідазолу).
*Клінічні прояви енцефалопатії (сплутаність свідомості, підвищення температури тіла, підвищена чутливість до світла, кривошия, галюцинації, параліч, розлади зору та руху) можуть супроводжуватись оборотними змінами на МРТ та минати після припинення прийому препарату. Дуже рідко повідомлялося про летальні випадки (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
**Клінічні прояви підгострого мозочкового синдрому (атаксія, дизартрія, порушення ходи, ністагм, тремор) можуть минати після припинення прийому препарату (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

у пацієнтів із тяжкими, хронічними або прогресуючими захворюваннями ЦНС або периферичної нервової системи є ризик погіршення неврологічного статусу.
У пацієнтів, які мають в анамнезі гематологічні порушення або які отримують препарат у високих дозах та/або протягом тривалого терміну, необхідно регулярно робити аналіз крові, особливо визначення кількості лейкоцитів.
У разі тривалого лікування препаратом необхідно здійснювати спостереження пацієнтки щодо виникнення ознак побічних реакцій, таких як центральна чи периферична нейропатія (парестезія, атаксія, запаморочення, судоми).
Пацієнтів слід повідомити, що метронідазол може забарвлювати сечу у темний колір (внаслідок наявності активного метаболіту).
У разі застосування вагінальних супозиторіїв при використанні презервативів або діафрагм підвищується ризик розриву латексу.
Гіперчутливість/розлади з боку шкіри та її похідних. Можуть виникнути алергічні реакції, в тому числі анафілактичний шок, які можуть бути небезпечними для життя (див. ПОБІЧНА ДІЯ). У цьому разі необхідно відмінити лікування метронідазолом і розпочати належну терапію.
Якщо на початку лікування у пацієнта з’являється генералізована еритема та пустульозні висипи, які супроводжуються підвищенням температури тіла, слід запідозрити гострий генералізований екзантематозний пустульоз (див. ПОБІЧНА ДІЯ); у разі розвитку такої реакції лікування препаратом потрібно припинити, і надалі застосування метронідазолу як у монотерапії, так і в комбінації з іншими препаратами протипоказане.
Розлади з боку ЦНС. У разі появи симптомів, характерних для енцефалопатії або мозочкового синдрому (див. ПОБІЧНА ДІЯ), лікування пацієнтки потрібно негайно переглянути, а застосування метронідазолу припинити.
Про випадки розвитку енцефалопатії повідомлялося у рамках післяреєстраційного нагляду за препаратом. Крім цього, спостерігалися випадки змін на МРТ, пов’язаних з енцефалопатією (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Ділянки уражень найчастіше локалізуються в мозочку (особливо в зубчастому ядрі) та у валику мозолистого тіла. У більшості випадків енцефалопатія та зміни на МРТ зникали після припинення лікування препаратом. Дуже рідко були повідомлення про смертельні випадки.
Слід здійснювати моніторинг стану пацієнтів щодо можливих ознак енцефалопатії або щодо загострення симптомів у разі наявності розладів з боку ЦНС.
У разі розвитку під час лікування препаратом асептичного менінгіту повторне призначення метронідазолу не рекомендується, а в пацієнтів із серйозним інфекційним захворюванням потрібно провести повторну оцінку співвідношення користь/ризик.
Розлади з боку периферичної нервової системи. Слід здійснювати моніторинг стану пацієнтів щодо можливих ознак периферичної нейропатії, особливо при довготривалому лікуванні препаратом або у разі наявності тяжкої, хронічної чи прогресуючої периферичної нейропатії.
Розлади з боку психіки. Після застосування першої дози препарату у пацієнтів можуть виникнути психотичні реакції, в тому числі поведінка із завданням шкоди самому собі, особливо за наявності в анамнезі психічних розладів (див. ПОБІЧНА ДІЯ). У цьому разі потрібно припинити лікування метронідазолом, повідомити лікаря та негайно вжити відповідних лікувальних заходів.
Гематологічні ефекти. У пацієнтів з наявністю в анамнезі розладів з боку системи крові та у осіб, які отримують препарат у високих дозах і/або впродовж тривалого періоду часу, потрібно регулярно проводити аналіз крові, особливо контроль кількості лейкоцитів.
Продовження лікування препаратом у пацієнтів з лейкопенією залежить від того, наскільки серйозним є інфекційне захворювання.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Одночасне застосування метронідазолу та алкоголю не рекомендується (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Одночасне застосування метронідазолу та бусульфану не рекомендується (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Одночасне застосування метронідазолу та дисульфіраму не рекомендується (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Застосування у період вагітності та годування грудьми
Вагітність. Дослідження на тваринах не продемонстрували тератогенного ефекту. Оскільки тератогенний ефект не спостерігається у тварин, не очікується виникнення мальформацій у людини. Результати численних клінічних досліджень не свідчать про наявність специфічних тератогенних або фетотоксичних ефектів, пов’язаних із метронідазолом. Проте відсутність такого ризику може бути підтверджена лише епідеміологічними дослідженнями. У зв’язку з цим у період вагітності метронідазол можна призначати лише у разі необхідності.
Годування грудьми. Метронідазол екскретується у грудне молоко. У зв’язку з цим необхідно уникати застосування цього лікарського засобу у період годування грудьми.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобамичи роботі з іншими механізмами. Пацієнтів потрібно попередити про ризик виникнення запаморочення, сплутаності свідомості, галюцинацій, судом та розладів зору. У разі появи таких симптомів пацієнтам не слід керувати транспортними засобами чи працювати з механізмами.

дисульфірам: повідомлялося про випадки гострих транзиторних розладів з маренням (гострий напад марення, сплутаність свідомості) у пацієнтів, які приймали одночасно метронідазол і дисульфірам.
Алкоголь: не слід вживати алкогольні напої та приймати препарати, які містять алкоголь, під час лікування та протягом принаймні ще одного дня після його закінчення у зв’язку з можливим виникненням дисульфірамоподібного (антабусного ефекту) (гарячі припливи, еритема, блювання, тахікардія).
Пероральна терапія антикоагулянтами (варфариноподібні): посилення ефектів пероральних антикоагулянтів (варфариноподібних) та підвищення ризику геморагічних ускладнень у зв’язку зі сповільненням їхнього метаболізму у печінці. Необхідно частіше контролювати рівні протромбіну та здійснювати нагляд за рівнями міжнародного нормалізованого відношення (МНВ). Рекомендується коригування дози перорального антикоагулянту під час прийому метронідазолу та протягом 8 днів після його відміни.
Порушення рівноваги МНВ
У пацієнтів, які отримували антибактеріальну терапію, реєстрували численні випадки посилення активності пероральних антикоагулянтів. При цьому факторами ризику, що зумовлюють схильність до такого ускладнення, виступають наявність інфекції чи вираженого запалення, вік пацієнта і загальний стан його здоров’я. У цих обставинах складно визначити, якою мірою на порушення рівноваги МНВ впливає сама інфекція чи її лікування. Проте деякі класи антибіотиків відіграють при цьому більшу роль, зокрема фторхінолони, макроліди, цикліни, ко-тримоксазол і деякі цефалоспорини.
Літій: рівень літію у плазмі крові при прийомі метронідазолу може підвищуватися. Необхідно перевіряти концентрації у плазмі крові літію, креатиніну та електролітів у пацієнтів, які приймають літій та метронідазол одночасно.
Циклоспорин: існує ризик підвищення рівнів циклоспорину в сироватці крові. Якщо препарати необхідно приймати одночасно, слід ретельно контролювати рівні циклоспорину та креатиніну.
Бусульфан: метронідазол може підвищувати рівні бусульфану у плазмі крові, що може призвести до значного токсичного впливу бусульфану.
Протисудомні препарати, які є індукторами ферментів (карбамазепін, фосфенітоїн, фенобарбітал, фенітоїн, примідон): зниження концентрацій метронідазолу в плазмі крові внаслідок стимуляції його метаболізму в печінці індуктором. Під час та після лікування індуктором слід здійснювати клінічний моніторинг. Може знадобитися корекція дозування метронідазолу.
Рифампіцин: зниження концентрацій метронідазолу в плазмі крові внаслідок стимуляції його метаболізму в печінці рифампіцином. Під час та після лікування рифампіцином слід здійснювати клінічний моніторинг. Може знадобитися корекція дозування метронідазолу.
Флюороурацил (тегафур, капецитацин): зниження кліренсу флюороурацилу спричиняє підвищення його токсичності.
Результати лабораторних досліджень. Метронідазол здатний іммобілізувати трепонеми, що спричиняє хибнопозитивний результат тесту Нельсона.

пероральний прийом метронідазолу у дозі до 12 г був зафіксований при спробі суїциду та внаслідок випадкового передозування. Може спостерігатися лейкопенія, нейропатія, атаксія, блювання, легка дезорієнтація.
Лікування. Оскільки специфічний антидот метронідазолу невідомий, рекомендовано проводити симптоматичну терапію.

при температурі не вище 25 °С.