АЛЬФОРТ ДЕКСА (ALFORT DEXA) (326694) - інструкція із застосування ATC-класифікація

1 таблетка, вкрита оболонкою, містить декскетопрофену 25 мг у формі декскетопрофену трометамолу;
Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (pH 101), крохмаль кукурудзяний, натрію крохмальгліколят (тип A), гліцерин дистеарат; оболонка: Опадрай II 85F18422 білий (спирт полівініловий, титану діоксид (Е171), поліетиленгліколь, тальк).

Декскетопрофен - 25 мг

фармакодинаміка. Декскетопрофену трометамол — це трометамінова сіль S-(+)-2-(3-бензоілфеніл) пропіонової кислоти, що є знеболювальним, протизапальним та жарознижувальним препаратом, який належить до групи НПЗП.
Механізм її дії ґрунтується на зменшенні синтезу простагландинів за рахунок пригнічення ЦОГ. Зокрема, пригнічується перетворення арахідонової кислоти у циклічні ендопероксиди PGG₂ та PGH₂, з яких утворюються простагландини PGE₁, PGE₂, PGF_2a, PGD₂, а також простациклін PGI₂ та тромбоксани (TxA₂ і TxB₂). Окрім цього, пригнічення синтезу простагландинів може впливати на інші медіатори запалення, такі як кініни, що може також опосередковано впливати на основну дію препарату.
Інгібуюча дія декскетопрофену трометамолу щодо активності ЦОГ-1 та -2 продемонстрована у тварин та людей.
У клінічних дослідженнях, проведених за кількома моделями болю, доведено ефективну анальгезивну активність декскетопрофену трометамолу. Початок знеболювальної дії досягається через 30 хв після застосування препарату і триває 4–6 год.
Знеболювальну дію декскетопрофену трометамолу при в/м і в/в введенні пацієнтам із болем середньої та сильної інтенсивності вивчено при різних видах болю при хірургічних втручаннях (ортопедичні та гінекологічні операції, операції на черевній порожнині), а також при болю в опорно-руховому апараті (гострий біль у попереку) і нирковій коліці. У ході проведених досліджень анальгезивний ефект препарату виявлявся швидко і досягав максимуму протягом перших 45 хв. Тривалість знеболювальної дії після застосування 50 мг декскетопрофену трометамолу зазвичай становить 8 год. Проведені дослідження показали, що застосування препарату Альфорт Декса дозволяє значно знизити дозу опіатів при їх одночасному застосуванні з метою купірування післяопераційного болю. Якщо пацієнтам, у яких з метою купірування післяопераційного болю застосовували морфій за допомогою приладу для знеболювання, контрольованого пацієнтом, призначали і декскетопрофену трометамол, то їм потрібно значно менше морфію (на 30–45%), ніж пацієнтам, які отримували плацебо.
Фармакокінетика. Після в/м введення декскетопрофену трометамолу людині C_max досягається через 20 хв (10–45 хв). Доведено, що при одноразовому в/м або в/в введенні 25–50 мг AUC (концентрація/час) пропорційна дозі. Фармакокінетичні дослідження багатократного застосування препарату довели, що AUC та C_max (середнє максимальне значення) після останнього в/м та в/в введення не відрізняються від показників після одноразового застосування, що свідчить про відсутність кумуляції лікарського засобу. Аналогічно до інших лікарських засобів з високим ступенем зв’язування з білками плазми крові (99%), обсяг розподілу декскетопрофену становить в середньому 0,25 л/кг маси тіла. Період напіврозподілу становить близько 0,35 год, а T_½ — 1–2,7 год. Метаболізм декскетопрофену в основному відбувається шляхом кон’югації з глюкуроновою кислотою з подальшим виділенням нирками. Після введення декскетопрофену трометамол в сечі визначається тільки оптичний ізомер S–(+), що свідчить про відсутність трансформації препарату в оптичний ізомер R–(–). Після введення однократних і багатократних доз ступінь впливу препарату на здорових добровольців літнього віку (від 65 років), які брали участь у дослідженні, був значно вищим (до 55%), ніж на молодих добровольців, однак статистично значущої різниці в C_max і часі її досягнення не спостерігалося. Середній T_½ підвищувався (до 48%), а визначений сумарний кліренс знижувався.
Після перорального застосування декскетопрофену трометамолу у людини C_max у плазмі крові досягається через 30 хв (діапазон — від 15 до 60 хв).
При одночасному вживанні їжі AUC не змінюється, однак C_max декскетопрофену трометамолу зменшується, а його швидкість абсорбції уповільнюється (збільшується t_max).
Період розподілу та T_½ декскетопрофену трометамолу становить 0,35 та 1,65 год відповідно. Аналогічно іншим препаратам із високим ступенем зв’язування білка у плазмі крові (99%), об’єм розподілу декскетопрофену трометамолу становить <0,25 л/кг.
Після застосування декскетопрофену трометамолу в сечі виявляють тільки S–(+) енантіомер, що доводить відсутність його інверсії в R–(–) енантіомер в організмі людини.
Під час дослідження фармакокінетики багаторазових доз було доведено, що після останнього застосування декскетопрофену трометамолу значення AUC не відрізнялося від значення, отриманого після його одноразового застосування, що доводить відсутність акумуляції лікарського засобу. Основним шляхом виведення декскетопрофену є кон’югація глюкуроніду з подальшою екскрецією нирками.
Декскетопрофену трометамол демонструє залежне від дози збільшення системної експозиції та лінійну фармакокінетику після прийому дози перорально.

р-н для ін’єкцій. Симптоматичне лікування при гострому болю середньої та високої інтенсивності в разі, коли пероральне застосування препарату недоцільно, наприклад при післяопераційному болю, нирковій коліці та болю в попереку (біль у спині).
Таблетки. Симптоматична терапія при болю легкого та середнього ступеня, наприклад м’язово-скелетного болю, болю при менструації (дисменорея), зубного болю.

таблетки. Залежно від виду та інтенсивності болю рекомендована доза становить 12,5 мг (½ таблетки) кожні 4–6 год або 25 мг кожні 8 год. Загальна добова доза не повинна перевищувати 75 мг.
Небажані дії препарату можна звести до мінімуму за умови застосування мінімальних ефективних доз протягом якомога коротшого періоду, необхідного для усунення симптомів. Препарат не передбачений для тривалої терапії; тривалість лікування повинна обмежуватися періодом наявності симптомів.
Подібно до інших НПЗП, Альфорт Декса слід приймати переважно з їжею чи після їди. Однак прийом разом з їжею затримує всмоктування; у разі гострого болю рекомендується приймати препарат мінімум за 30 хв до їди.
Пацієнти похилого віку. Рекомендується починати лікування з низьких доз. Добова доза становить 50 мг. За умови хорошої переносимості препарату дозу можна підвищити до звичайної. Також слід проводити регулярний контроль щодо наявності шлунково-кишкових кровотеч.
Порушення функції печінки легкого і середнього ступеня тяжкості. Лікування слід починати з мінімальної рекомендованої дози і під суворим наглядом лікаря. Добова доза становить 50 мг. Альфорт Декса не застосовують у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю.
Порушення функції нирок легкого ступеня тяжкості. Для пацієнтів зі слабкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну — 60–89 мл/хв) початкову дозу необхідно знизити до забезпечення добової дози 50 мг. Альфорт Декса не застосовують у пацієнтів із помірною і тяжкою нирковою недостатністю.
Р-н для ін’єкцій. Дорослі. Рекомендована доза становить 50 мг з інтервалом 8–12 год. За необхідності повторну дозу вводять через 6 год. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 150 мг. Препарат призначений для короткочасного застосування, тому його слід застосовувати тільки в період гострого болю (не більше 2  діб). Пацієнтів слід переводити на пероральне застосування анальгетиків за можливості. Побічні реакції можна скоротити за рахунок застосування найнижчої ефективної дози протягом якомога коротшого часу, необхідного для покращання стану. При післяопераційному болю середнього чи сильного ступеня тяжкості препарат можна застосовувати за показаннями в тих самих дозах, що рекомендуються в поєднанні з опіоїдними анальгетиками.
Пацієнти похилого віку. Корекція дози зазвичай не потрібна. Однак у зв’язку з фізіологічним зниженням функції нирок рекомендується нижча доза, а саме: максимальна добова доза становить 50 мг при легкому порушенні функції нирок.
Порушення з боку печінки. Для пацієнтів із патологією печінки легкого чи середнього ступеня (5–9 балів за шкалою Чайлда — П’ю) слід знижувати максимальну добову дозу до 50 мг і ретельно контролювати функцію печінки. При тяжких захворюваннях печінки препарат протипоказаний (10–15 балів за шкалою Чайлда — П’ю).
Порушення з боку нирок. Для пацієнтів із порушенням функції нирок легкого ступеня (кліренс креатиніну — 50–80 мл/хв) максимальну добову дозу слід знизити до 50 мг. При порушенні функції нирок середнього чи тяжкого ступеня (кліренс креатиніну <50 мл/хв) препарат протипоказаний.
В/м введення. Р-н для ін’єкцій слід повільно вводити глибоко в м’яз.
В/в інфузія. Для проведення в/в інфузії вміст ампули 2 мл розвести в 30–100 мл 0,9% р-ну натрію хлориду, р-ні глюкози або р-ні Рінгера-лактату. Р-н для інфузій слід готувати в асептичних умовах, не допускаючи впливу природного денного світла. Приготовлений р-н має бути прозорим. Інфузію необхідно проводити протягом 10–30 хв. Не допускати впливу природного денного світла на приготовлений р-н.
Альфорт Декса, розведений у 100 мл 0,9% р-ну натрію хлориду або в р-ні глюкози, можна змішувати з допаміном, гепарином, гідроксизином, лідокаїном, морфіном, петидином і теофіліном.
Альфорт Декса не можна змішувати в р-ні для інфузій із прометазином і пентазоцином.
В/в ін’єкція (болюсне введення). За необхідності вміст однієї ампули (2 мл р-ну для ін’єкцій) вводити протягом не менше 15 с.
Препарат можна змішувати в малих обсягах (наприклад у шприці) з р-нами для ін’єкцій гепарину, лідокаїну, морфіну і теофіліну.
Альфорт Декса не можна змішувати в малих обсягах (наприклад у шприці) з р-нами допаміну, прометазину, пентазоцину, петидину і гідрокортизону, оскільки утворюється білий осад.
Препарат можна змішувати тільки з вищезазначеними лікарськими засобами.
При в/м або в/в ін’єкційному застосуванні препарат слід негайно ввести після того, як він був набраний з ампули. Р-н для інфузії необхідно застосовувати відразу після його приготування.
При зберіганні розбавлених р-нів препарату в поліетиленових пакетах або у пристосованих для введення виробах з етилвінілацетату, пропіонату целюлози, поліетилену низької щільності та полівінілхлориду змін діючої речовини внаслідок сорбції не спостерігалося.
Препарат Альфорт Декса призначений для однократного застосування, тому залишки готового р-ну слід утилізувати. Перед введенням препарату необхідно переконатися, що р-н прозорий і безбарвний. Р-н, що містить тверді частки, застосовувати не можна.

• підвищена чутливість до декскетопрофену або допоміжних речовин препарату;
• напади БА, бронхоспазм, гострий риніт або розвиток носових поліпів, кропив’янка чи ангіоневротичний набряк у результаті застосування препаратів аналогічної дії, наприклад ацетилсаліцилова кислота чи інші НПЗП;
• активна фаза виразкової хвороби чи кровотеча, підозра на кровотечу або рецидивуюча виразкова хвороба або кровотеча в анамнезі (не менше 2 підтверджених фактів виразки або кровотечі);
• хронічна диспепсія в анамнезі;
• шлунково-кишкова кровотеча, інша кровотеча в активній фазі або підвищена кровоточивість;
• шлунково-кишкова кровотеча або перфорація в анамнезі, пов’язані з попередньою терапією НПЗП;
• хвороба Крона чи неспецифічний виразковий коліт;
• БА в анамнезі;
• тяжка серцева недостатність;
• порушення функції нирок середнього чи тяжкого ступеня (кліренс креатиніну <50 мл/хв);
• тяжке порушення функції печінки (10–15 балів за шкалою Чайлда — П’ю);
• відомі фотоалергічні або фототоксичні реакції під час лікування кетопрофеном або фібратами;
• у пацієнтів із тяжкою дегідратацією, що викликана блюванням, діареєю чи недостатнім споживанням рідини;
• геморагічний діатез та інші порушення згортання крові;
• III триместр вагітності й період годування грудьми.

Р-н для ін’єкцій. Застосування з метою нейроаксіального (інтратекального чи епідурального) введення (у зв’язку зі вмістом етанолу).

нижченаведені побічні реакції, зв’язок яких з декскетопрофену трометамолом за клінічними даними визнаний як мінімально можливий, а також побічні реакції, повідомлення про які отримані в постмаркетинговий період.

Найчастіше спостерігаються побічні реакції з боку травного тракту. Так, можливий розвиток виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, перфорації або кровотечі в травному тракті, іноді з летальним кінцем, особливо у хворих похилого віку. За наявними даними, на тлі застосування препарату можуть з’являтися нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, біль у животі, мелена, блювання з домішками крові, виразковий стоматит, загострення коліту, хвороба Крона. Рідше виникає гастрит. Також на фоні застосування НПЗП можуть виникати набряки, АГ, серцева недостатність.
Як і в разі застосування інших НПЗП, можливий розвиток асептичного менінгіту, який головним чином розвивається у хворих на системний червоний вовчак або змішаний колагеноз, і реакції з боку крові (пурпура, гіпопластична і гемолітична анемія, рідко — агранулоцитоз і гіпоплазія кісткового мозку).
Можливі бульозні реакції, в тому числі синдром Стівенса — Джонсона і токсичний епідермальний некроліз (дуже рідко).
Відповідно до результатів клінічних досліджень та епідеміологічних даних, застосування деяких НПЗП, особливо у високих дозах і протягом тривалого часу, може супроводжуватися деяким підвищенням ризику розвитку патології, викликаної тромбозом артерій (наприклад інфаркт міокарда чи інсульт).

загальні. З обережністю слід застосовувати лікарський засіб пацієнтам з алергічними станами в анамнезі. Необхідно уникати застосування препарату у комбінації з іншими НПЗП, у тому числі із селективними інгібіторами ЦОГ-2. Побічні реакції можна скоротити за рахунок застосування найменшої ефективної дози протягом якомога коротшого часу, необхідного для покращення стану.
Як і інші НПЗП, декскетопрофен може маскувати симптоми інфекційних захворювань. В окремих випадках описано загострення інфекцій при тимчасовому зв’язку із застосуванням НПЗП. Якщо під час терапії спостерігаються ознаки бактеріальної інфекції або погіршення стану, пацієнту необхідно негайно звернутися до лікаря.
Слід з обережністю призначати препарат пацієнтам із порушеннями функції печінки та/чи нирок, а також особам з АГ та/чи застійною серцевою недостатністю, оскільки у них на тлі застосування НПЗП можливе погіршення функції нирок, затримка рідини в організмі та поява периферичних набряків. У зв’язку з підвищеним ризиком нефротоксичності препарат слід з обережністю застосовувати при лікуванні діуретичними засобами, а також пацієнтам, у яких можливий розвиток гіповолемії.
Особливої обережності слід дотримуватися при лікуванні пацієнтів із захворюваннями серця в анамнезі, зокрема з попередніми епізодами серцевої недостатності, оскільки на тлі застосування препарату підвищується ризик виникнення серцевої недостатності.
Найбільше порушень функції нирок, серцево-судинної системи та печінки виникає у пацієнтів літнього віку.
Препарат слід з обережністю застосовувати пацієнтам із порушеннями кровотворення, системним червоним вовчаком та змішаними захворюваннями сполучної тканини.
Слід з обережністю призначати препарат пацієнтам, які одночасно застосовують засоби, що можуть підвищити ризик виникнення виразки або кровотечі, а саме — пероральні кортикостероїдні засоби, антикоагулянтні засоби (наприклад варфарин), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) або антиагрегантні засоби, такі як ацетилсаліцилова кислота.
Неселективні НПЗП здатні зменшувати агрегацію тромбоцитів та подовжувати час кровотечі за рахунок пригнічення синтезу простагландинів. Одночасне застосування декскетопрофену трометамолу та низькомолекулярного гепарину у профілактичних дозах у післяопераційний період вивчалося у клінічних дослідженнях, і впливу на показники коагуляції не виявлено. Однак пацієнтам, які застосовують декскетопрофену трометамол одночасно з препаратами, що впливають на гемостаз, наприклад варфарин, інші кумаринові препарати або гепарини, необхідно перебувати під ретельним спостереженням лікаря.
Пацієнтам з АГ та/чи застійною серцевою недостатністю легкої або помірної тяжкості слід перебувати під ретельним спостереженням лікаря у зв’язку з можливою затримкою рідини в організмі та появою периферичних набряків.
Відповідно до наявних клінічних та епідеміологічних даних застосування деяких НПЗП, особливо у високих дозах і протягом тривалого часу, може супроводжуватися деяким підвищенням ризику виникнення станів, спричинених тромбозом артерій, наприклад інфаркту міокарда чи інсульту. Даних для виключення декскетопрофену трометамолу недостатньо.
1 ампула препарату містить 200 мг етанолу, що дорівнює 5 мл пива або 2,08 мл вина на дозу. Препарат може негативно впливати на хворих на алкоголізм. Вміст етанолу слід враховувати при застосуванні препарату у I та II триместр вагітності, дітям та пацієнтам групи ризику, наприклад при захворюваннях печінки, а також пацієнтам з епілепсією. Лікарський засіб містить <1 ммоль натрію (<23 мг) на дозу, тому майже не містить вільного натрію.
Не слід очікувати, що декскетопрофеном можна замінить кортикостероїди або лікувати пацієнтів із кортикостероїдною недостатністю. Раптове припинення застосування кортикостероїдів може призвести до погіршення захворювання. Пацієнти, які проходять терапію кортикостероїдами протягом тривалого часу, повинні поступово знижувати їх дозу у разі прийняття рішення про припинення застосування кортикостероїдів.
Вплив на травний тракт. Шлунково-кишкові кровотечі, утворення виразок або перфорації, які можуть бути летальними, зафіксовано при застосуванні всіх НПЗП у будь-який момент лікування, з попереджувальними симптомами або серйозними шлунково-кишковими ускладненнями в анамнезі або без них. При розвитку шлунково-кишкової кровотечі або при утворенні виразок застосування препарату слід припинити. Ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі, утворення виразки або її перфорація підвищуються зі збільшенням дози НПЗП у пацієнтів із виразкою в анамнезі, особливо ускладненою кровотечею або перфорацією, а також у осіб літнього віку.
Лише 1 із 5 пацієнтів, у яких розвивається серйозне небажане явище у верхньому відділі травного тракту при застосуванні терапії НПЗП, має симптоми. Виразки, значна кровотеча чи перфорація у верхньому відділі травного тракту, викликані застосуванням НПЗП, виникають приблизно у 1% пацієнтів, які лікуються протягом 3–6 міс, і приблизно у 2–4% пацієнтів, які лікуються протягом 1 року. Такі тенденції продовжуються при тривалішому застосуванні, підвищуючи вірогідність розвитку серйозних шлунково-кишкових порушень у певний час протягом курсу лікування. Однак навіть короткотривала терапія не позбавлена ризику.
Пацієнти з пептичною виразкою та/чи шлунково-кишковою кровотечею в анамнезі, які застосовують НПЗП, мають у >10 разів вищий ризик розвитку шлунково-кишкової кровотечі порівняно з пацієнтами, які не мають жодного із цих факторів ризику.
Інші фактори, які підвищують ризик шлунково-кишкової кровотечі у пацієнтів, які лікуються за допомогою НПЗП, включають одночасне застосування пероральних кортикостероїдів або антикоагулянтів, триваліше застосування терапії НПЗП, тютюнопаління, вживання алкоголю, старший вік або поганий загальний стан здоров’я. Найбільше спонтанних повідомлень про летальні шлунково-кишкові наслідки надходить щодо осіб літнього віку або ослаблених пацієнтів.
Для мінімізації потенційного ризику небажаного явища з боку травного тракту у пацієнтів, які лікуються за допомогою НПЗП, слід застосовувати найнижчу ефективну дозу протягом найкоротшого періоду. Під час застосування препарату лікар має ретельно спостерігати за станом здоров’я пацієнтів, зважаючи на можливу появу виразок та шлунково-кишкових кровотеч. У разі підозри виникнення серйозного небажаного явища з боку травного тракту необхідно негайно розпочати додаткове обстеження та лікування.
Слід негайно припинити застосування НПЗП до виключення серйозного небажаного явища з боку травного тракту. Для пацієнтів з високим ризиком слід розглянути альтернативну терапію без застосування НПЗП.
У людей літнього віку спостерігається підвищена частота побічних реакцій на НПЗП, особливо шлунково-кишкові кровотечі та перфорація, які можуть бути летальними. Лікування цих пацієнтів слід розпочинати з найнижчої можливої дози.
НПЗП слід з обережністю призначати пацієнтам із захворюваннями травного тракту в анамнезі, оскільки існує ризик їх загострення. Застосування НПЗП може призводити до рецидивів неспецифічного виразкового коліту, а також хвороби Крона у пацієнтів, які знаходяться у фазі ремісії. Перед початком застосування декскетопрофену трометамолу пацієнтами, які мають в анамнезі езофагіт, гастрит та/чи виразкову хворобу, слід переконатися, що ці захворювання у фазі ремісії. У пацієнтів із наявними симптомами патології травного тракту та із захворюваннями травного тракту в анамнезі протягом застосування препарату необхідно контролювати стан травного тракту щодо виникнення можливих порушень, особливо це стосується шлунково-кишкової кровотечі.
Для таких пацієнтів та осіб, які застосовують ацетилсаліцилову кислоту у низьких дозах або інші засоби, що підвищують ризик виникнення побічних реакцій з боку травного тракту, слід розглянути можливість комбінованої терапії з препаратами-протекторами, наприклад із мізопростолом або інгібіторами протонної помпи.
Пацієнтам, особливо літнього віку, які мають в анамнезі побічні реакції з боку травної системи, необхідно повідомити лікаря про всі незвичні симптоми, зокрема про шлунково-кишкові кровотечі, особливо на початкових етапах лікування.
Слід з обережністю призначати препарат пацієнтам, які одночасно застосовують засоби, що можуть підвищити ризик виникнення виразки або кровотечі: пероральні кортикостероїдні засоби, антикоагулянтні засоби (наприклад варфарин), СІЗЗС або антиагрегантні засоби, такі як ацетилсаліцилова кислота.
Вплив на нирки. Слід з обережністю призначати препарат пацієнтам із порушеннями функції нирок. У цих пацієнтів застосування НПЗП може призвести до погіршення функції нирок, затримки рідини та набряку. Обережно також слід застосовувати препарат пацієнтам, які отримують діуретичну терапію або в разі можливого розвитку гіповолемії, оскільки існує підвищений ризик нефротоксичності.
Довготривале застосування НПЗП призводить до папілярного некрозу та іншого ураження нирок. Крім того, оскільки ниркові простагландини відіграють компенсаторну роль у підтриманні ниркової перфузії, у пацієнтів також спостерігалася нефротоксичність. Застосування НПЗП цими пацієнтами може викликати дозозалежне зниження синтезу простагландинів і, відповідно, зменшення ниркового кровотоку, що може прискорити ниркову декомпенсацію. Високий ризик такої реакції мають пацієнти з погіршеною функцією нирок, серцевою недостатністю або порушеннями функції печінки, особи, як приймають діуретики або інгібітори АПФ, а також пацієнти літнього віку.
Припинення терапії зазвичай зумовлює повернення до стану, який передував лікуванню.
Як і усі НПЗП, препарат може підвищувати рівень азоту сечовини та креатиніну у плазмі крові. Подібно до інших інгібіторів синтезу простагландинів, його застосування може супроводжуватися побічними реакціями з боку нирок, що може призвести до гломерулонефриту, інтерстиціального нефриту, папілярного некрозу, нефротичного синдрому та гострої ниркової недостатності.
Під час лікування необхідно забезпечити достатнє споживання рідини для запобігання дегідратації та, можливо, пов’язаної підвищеної нефротоксичності.
Пацієнти літнього віку частіше страждають на порушення функції нирок.
Препарат протипоказаний пацієнтам із порушеннями функції нирок середнього і тяжкого ступеня (кліренс креатиніну ≤59 мл/хв).
Вплив на печінку. Як і при застосуванні інших НПЗП, препарат може викликати тимчасове незначне підвищення значень деяких параметрів функції печінки, а також суттєво підвищити рівень АсАТ та АлАТ. У разі відповідного підвищення значень цих параметрів лікування необхідно припинити.
Граничні підвищення одного чи більше показників функції печінки можливі у 15% пацієнтів, які застосовують НПЗП, включно з декскетопрофеном. Такі відхилення лабораторних показників можуть прогресувати, можуть залишатися без змін або нормалізуватися при продовженні терапії. Відчутні підвищення рівнів АлАТ або АсАТ (приблизно у ≥3 рази від верхньої межі норми) зафіксовано приблизно у 1% пацієнтів у клінічних випробуваннях НПЗП. Крім того, були повідомлення про рідкісні випадки небажаних реакцій з боку печінки тяжкого ступеня, включно із жовтяницею та летальним фульмінантним гепатитом, некрозом печінки та печінковою недостатністю, деякі з них були летальними.
Пацієнтів, які мають симптоми та/чи ознаки, що вказують на порушення функції печінки, або в яких є відхилення показників функції печінки від норми, слід обстежити щодо розвитку більш серйозних небажаних реакцій з боку печінки під час терапії декскетопрофеном. Якщо клінічні ознаки та симптоми свідчать про розвиток хвороби печінки або виникають системні прояви (наприклад еозинофілія, висипання), лікування препаратом слід припинити та провести відповідні дослідження.
У пацієнтів літнього віку частіше виявляють порушення функції печінки.
Серцево-судинні та цереброваскулярні ефекти. Пацієнтам з АГ та/чи застійною серцевою недостатністю легкої або помірної тяжкості слід перебувати під ретельним спостереженням лікаря у зв’язку з можливою затримкою рідини в організмі та появою периферичних набряків.
Відповідно до наявних клінічних та епідеміологічних даних застосування деяких НПЗП, особливо у високих дозах та протягом тривалого часу, може супроводжуватися підвищенням ризику виникнення станів, спричинених тромбозом артерій, наприклад інфаркту міокарда чи інсульту. Даних для виключення декскетопрофену трометамолу недостатньо.
При неконтрольованій АГ, застійній серцевій недостатності, підтвердженій ІХС, захворюванні периферичних артерій та/чи судин головного мозку декскетопрофену трометамол слід застосовувати тільки після ретельної оцінки стану пацієнта. Те саме потрібно робити перед початком тривалого лікування пацієнтів із факторами ризику серцево-судинних захворювань, такими як АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, а також тютюнопаління.
Усі НПЗП, включно з декскетопрофеном, можуть призвести до розвитку АГ або погіршення попередньо існуючої АГ, що може спричиняти підвищення частоти виникнення серцево-судинних порушень. У пацієнтів, які приймають тіазиди або петльові діуретики, може погіршитися відповідь на таке лікування під час застосування НПЗП. НПЗП, включно з декскетопрофеном, слід застосовувати обережно пацієнтам з АГ. На початку лікування НПЗП та протягом усього курсу терапії слід здійснювати ретельний моніторинг АТ.
Усі неселективні НПЗП можуть пригнічувати агрегацію тромбоцитів та подовжувати тривалість кровотечі у зв’язку з пригніченням синтезу простагландинів. Одночасне застосування декскетопрофену трометамолу та низькомолекулярного гепарину у профілактичних дозах у післяопераційний період оцінювали у контрольованих клінічних випробуваннях. Впливу на параметри коагуляції не спостерігалося. Однак необхідне ретельне спостереження пацієнтів, які отримують терапію, що впливає на гемостаз, наприклад варфарин або інші кумарини чи гепарин, у разі застосування декскетопрофену трометамолу. Відповідний моніторинг та рекомендації потрібні для пацієнтів з АГ та/чи серцевою недостатністю легкого чи середнього ступеня в анамнезі, оскільки були повідомлення про затримку рідини та набряк у зв’язку з терапією НПЗП.
Дані клінічних випробувань та епідеміологічні дані свідчать про те, що застосування певних НПЗП (зокрема у високих дозах та протягом довготривалого лікування) може бути пов’язане з дещо підвищеним ризиком артеріальних тромботичних явищ (наприклад інфарктом міокарда чи інсультом). Для виключення цього ризику для декскетопрофену трометамолу немає достатньо даних.
У пацієнтів літнього віку частіше виявляють порушення серцево-судинної функції (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Вплив на шкіру. Були повідомлення про дуже рідкісні випадки серйозних шкірних реакцій (у тому числі з летальним кінцем) на фоні застосування НПЗП, зокрема ексфоліативного дерматиту, синдрому Стівенса — Джонсона і токсичного епідермального некролізу. Вірогідно, найвищий ризик їх виникнення спостерігається у пацієнтів на початку лікування, у більшості осіб вони виникали протягом першого місяця терапії. При появі шкірних висипань, ознак ураження слизової оболонки або інших симптомів гіперчутливості препарат слід відмінити.
У виняткових випадках вітряна віспа може бути причиною серйозних інфекційних ускладнень шкіри та м’яких тканин. Дотепер вплив НПЗП на погіршення цих інфекцій виключити неможливо. Тому рекомендується уникати застосування препарату у разі захворювання вітряною віспою.
Інша інформація. Слід бути обережними при застосуванні препарату пацієнтам із вродженим розладом метаболізму порфірину (наприклад гостра переривчаста порфірія), зі зневодненням та/чи безпосередньо після великого оперативного втручання.
За необхідності тривалого застосування терапії декскетопрофеном слід регулярно перевіряти показники функції печінки та нирок, аналіз крові.
Реакції гіперчутливості. Серйозні гострі реакції гіперчутливості (наприклад анафілактичний шок) спостерігалися в дуже рідкісних випадках. Лікування слід припинити при перших ознаках серйозних реакцій гіперчутливості після прийому декскетопрофену. Залежно від симптомів, будь-які медично необхідні процедури повинні бути ініційовані фахівцями охорони здоров’я.
Як і при застосуванні інших НПЗП, можуть з’явитися анафілактоїдні реакції у пацієнтів із відомим попереднім застосуванням декскетопрофену. Препарат не слід застосовувати пацієнтам з аспіриновою тріадою (непереносимість анальгетиків або непереносимість ацетилсаліцилової кислоти, що спостерігаються у пацієнтів з астмою, називаються аспіриновою тріадою). Такий симптомокомплекс зазвичай з’являється у пацієнтів з БА, які мають риніт із поліпами у носі або без них, або в яких спостерігається бронхоспазм тяжкого ступеня, що потенційно може бути летальним, після застосування ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗП. У разі появи анафілактоїдних реакцій слід звернутися за невідкладною допомогою.
Гематологічні прояви. Інколи у пацієнтів, які застосовують НПЗП включно з декскетопрофеном, спостерігається анемія. Це може бути пов’язано із затримкою рідини, прихованою чи великою шлунково-кишково кровотечею або частково описаним впливом препарату на еритропоез. У пацієнтів, які проходять довготривале лікування НПЗП включно з декскетопрофеном, слід регулярно перевіряти рівень гемоглобіну або гематокрит, якщо у них з’являються ознаки або симптоми анемії.
НПЗП пригнічують агрегацію тромбоцитів і, як було доведено, подовжують час кровотечі у деяких пацієнтів. На відміну від ацетилсаліцилової кислоти, їхній вплив на тромбоцитарну функцію кількісно менший, триває менше і є оборотним. Слід проводити ретельний моніторинг стану пацієнтів, які застосовують препарат Альфорт Декса і можуть мати небажані явища внаслідок погіршення функції тромбоцитів, наприклад пацієнтів із порушеннями коагуляції або осіб, які приймають антикоагулянти.
Лабораторні тести. Оскільки можуть з’явитися серйозні реакції з боку травного тракту (виразки та кровотеча) без попереджувальних симптомів, лікарям слід спостерігати за можливою появою ознак або симптомів шлунково-кишкової кровотечі. Пацієнтам, які проходять довготривале лікування НПЗП, слід періодично робити загальний аналіз крові та перевіряти хімічний склад крові. Якщо клінічні ознаки та симптоми свідчать про розвиток захворювання печінки або нирок, появу системних проявів (наприклад еозинофілії та/чи висипань), або якщо біохімічні показники функції печінки продовжують погіршуватися або відхиляються від норми, лікування препаратом слід припинити.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Загальна рекомендація. Категорія вагітності — C (у I та II триместр) і D (у III триместр).
Жінки дітородного віку/контрацепція. Жінкам репродуктивного віку слід застосовувати відповідний метод контрацепції.
Вагітність. Препарат протипоказаний у III триместр вагітності та у період годування грудьми (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Пригнічення синтезу простагландинів може негативним чином вплинути на вагітність та/чи розвиток ембріона/плода. Дані з епідеміологічних досліджень свідчать про підвищення ризику мимовільного аборту, а також розвитку вад серця та гастрошизису після застосування інгібітора синтезу простагландинів на ранньому терміні вагітності. Абсолютний ризик аномалії серцево-судинної системи підвищувався від <1 до ≈1,5%. Вважається, що ризик підвищується з підвищенням дози та збільшенням тривалості терапії. Застосування інгібіторів синтезу простагландинів у тварин викликало збільшення пре- та постімплантаційних втрат і підвищення ембріофетальної смертності. Крім того, у тварин, яким застосовували інгібітори синтезу простагландинів у період органогенезу, підвищувалася частота виникнення вад розвитку плода, у тому числі аномалій серцево-судинної системи. Однак дослідження декскетопрофену трометамолу на тваринах не виявили репродуктивної токсичності.
Призначення декскетопрофену трометамолу у I та II триместр вагітності можливе тільки у разі нагальної потреби. При призначенні декскетопрофену трометамолу жінкам, які планують вагітність, або у I та II триместр вагітності слід застосовувати найнижчу можливу ефективну дозу протягом якомога коротшого терміну лікування.
У III триместр усі інгібітори синтезу простагландинів спричиняють нижчезазначені ризики:
Ризик для плода:

• кардіопульмональний токсичний синдром (із закупоркою артеріальної протоки та легеневою гіпертензією);

• порушення функції нирок, що може прогресувати до ниркової недостатності з розвитком маловоддя.

Ризик для матері та дитини наприкінці вагітності:

• подовження часу кровотечі (ефект пригнічення агрегації тромбоцитів), що можливе навіть за умови застосування препарату в низьких дозах;

• затримка скорочення матки з відповідною затримкою пологів і затяжними пологами.

Даних щодо проникнення декскетопрофену у грудне молоко немає.
Фертильність. Як і з іншими НПЗП, застосування декскетопрофену трометамолу може погіршити фертильність жінок, тому він не рекомендується для застосування жінкам, які намагаються завагітніти. Для жінок, які мають проблеми із зачаттям або які проходять обстеження щодо фертильності, слід розглянути можливість припинення застосування декскетопрофену трометамолу.
Діти. Препарат не слід застосовувати дітям (віком до 18 років) у зв’язку з відсутністю даних щодо його ефективності та безпеки.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Під час застосування декскетопрофену можливі запаморочення, астенія та візуальні порушення, що може вплинути на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами.

нижче наведено типи взаємодій, характерні для всіх НПЗП.
Комбінації, що не рекомендуються
Одночасне застосування з іншими НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2 та саліцилати у високих дозах (>3 г/добу) (у тому числі ацетилсаліцилової кислоти). Одночасне застосування кількох НПЗП може підвищити ризик утворення шлунково-кишкових виразок та кровотеч.
Антикоагулянти. НПЗП можуть підсилювати ефекти антикоагулянтів типу варфарину у зв’язку зі значним зв’язуванням декскетопрофену з білками плазми крові, інгібування функції тромбоцитів та ураження слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки. Якщо такої комбінації неможливо уникнути, необхідне ретельне клінічне спостереження з подальшим контролем лабораторних показників.
Гепарин. Існує підвищений ризик утворення шлунково-кишкових виразок та кровотеч. Якщо такої комбінації неможливо уникнути, необхідне ретельне клінічне спостереження з подальшим контролем лабораторних показників.
Кортикостероїди. Підвищується ризик виникнення пептичної виразки або кровотечі у травному тракті.
Препарати літію. НПЗП підвищують рівень літію в крові та можуть спричиняти досягнення його токсичного рівня, тому слід контролювати цей параметр на початку терапії, під час коригування та відміни лікування декскетопрофеном.
Метотрексат у дозі ≥15 мг/тиж. Підвищена гематологічна токсичність метотрексату у зв’язку зі зниженням його кліренсу в нирках внаслідок застосування протизапальних засобів.
Гідантоїн та сульфонаміди. Токсичний ефект цих сполук може зростати.
Комбінації, що потребують уваги
Діуретики, інгібітори АПФ, антибіотики — аміноглікозиди та антагоністи рецепторів ангіотензину II. Декскетопрофен може знижувати ефект діуретиків та антигіпертензивних препаратів. У деяких пацієнтів зі зниженою функцією нирок (наприклад пацієнти зі зневодненням або особи літнього віку зі зниженою функцією нирок) одночасне застосування препаратів, що інгібують ЦОГ, та інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аміноглікозидів може призвести до подальшого погіршення функції нирок, яке зазвичай оборотне. У разі комбінованого застосування декскетопрофену та сечогінного засобу важливо забезпечити належну гідратацію пацієнта та контролювати функцію нирок на початку лікування.
Метотрексат, що застосовується у низьких дозах, <15 мг/тиж. Підвищена гематологічна токсичність метотрексату у зв’язку зі зниженням його кліренсу нирками внаслідок застосування протизапальних засобів. Під час перших тижнів застосування комбінації слід щотижня проводити аналіз крові. Рекомендується ретельне спостереження за наявності навіть легкого порушення функції нирок, а також у пацієнтів літнього віку.
Пентоксифілін. Підвищений ризик кровотечі. Рекомендується ретельний клінічний моніторинг та часта перевірка тривалості кровотечі.
Зидовудин. Ризик підвищення токсичності еритроцитів за рахунок дії на ретикулоцити, що призводить до тяжкої анемії, яка виникає через 1 тиж після початку застосування НПЗП. Рекомендується проводити загальний аналіз крові та визначати кількість ретикулоцитів через 1–2 тиж після початку лікування НПЗП.
Похідні сульфонілсечовини. НПЗП можуть підсилювати гіпоглікемічну дію препаратів сульфонілсечовини за рахунок їх витіснення зі зв’язків з білками крові.
Комбінації, які необхідно враховувати
Блокатори бета-адренорецепторів. Лікування НПЗП може зменшувати вираженість антигіпертензивних ефектів у зв’язку з інгібуванням синтезу простагландинів.
Циклоспорин і такролімус. Посилення токсичної дії цих препаратів на нирки у зв’язку з побічним впливом на нирки, опосередкованим дією простагландинів. У разі застосування комбінованої терапії слід визначати стан функції нирок.
Тромболітичні препарати. Підвищення ризику кровотечі.
Антитромбоцитарні препарати та СІЗЗС. Підвищений ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч.
Пробенецид. Концентрація декскетопрофену в плазмі крові може підвищуватися; така взаємодія може бути зумовлена інгібіторним механізмом на ділянці ниркової канальцевої секреції та глюкуронокон’югації і потребує корекції дози декскетопрофену.
Серцеві глікозиди. Може підвищуватись їх концентрація у плазмі крові; можливе посилення серцевої недостатності та зниження ШКФ.
Міфепристон. Зниження його ефективності за рахунок зменшення синтезу простагландинів, тому НПЗП не слід застосовувати протягом 8–12 діб після застосування міфепристону. Обмежені факти свідчать про те, що одночасне введення НПЗП у день введення простагландину не спричиняє негативного впливу на ефективність міфепристону або простагландину щодо дозрівання шийки матки або скоротливості матки та не знижує клінічної ефективності медичного припинення вагітності.
Хінолінові антибіотики. Дані, отримані під час досліджень на тваринах, свідчать, що високі дози хінолонів у поєднанні з НПЗП можуть підвищувати ризик розвитку судом.
Тенофовір. Одночасне застосування з НПЗП може підвищити азот сечовини в плазмі крові та креатинін, слід контролювати функцію нирок щодо потенційного синергічного впливу на їх функцію.
Деферазирокс. Одночасне застосування з НПЗП може підвищити ризик розвитку токсичності зі сторони ШКТ. При поєднанні деферазироксу з цими речовинами необхідний суворий клінічний моніторинг.
Пеметрексед. Одночасне застосування з НПЗП може знизити ефективність пеметрекседу, тому слід приймати його з обережністю при введенні НПЗП у вищих дозах. У пацієнтів з легкою та середньою недостатністю нирок (кліренс креатиніну — 45–79 мл/хв) слід уникати одночасного введення пеметрекседу з дозами НПЗП 2 дні до та 2 дні після введення пеметрекседу.

таблетки. Симптоматика передозування невідома. Подібні лікарські засоби викликають порушення з боку ШКТ (блювання, анорексія, біль у животі) та неврологічні порушення (сонливість, запаморочення, дезорієнтація, головний біль).
При випадковому передозуванні необхідно негайно розпочати симптоматичну терапію відповідно до клінічного стану пацієнта. Якщо дорослий пацієнт або дитина прийняла дозу >5 мг/кг маси тіла, протягом 1 год слід застосувати активоване вугілля.
Для виведення декскетопрофену можна застосувати гемодіаліз.
Р-н для ін’єкцій. Симптоматика передозування невідома. Аналогічні лікарські засоби спричиняють порушення з ШКТ (блювання, анорексія, біль у животі) та нервової системи (сонливість, запаморочення, дезорієнтація, головний біль). При випадковому передозуванні слід негайно розпочати симптоматичне лікування відповідно до стану пацієнта. Декскетопрофену трометамол видаляється з організму за допомогою діалізу.

таблетки. При температурі не вище 25 °C.
Р-н для ін’єкцій. Не потребує спеціальних умов зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від світла.
Після розведення продемонстрована хімічна і фізична стабільність протягом 24 год при зберіганні р-ну при температурі 2–8 °С. З мікробіологічної точки зору розведений р-н слід використовувати негайно.