Аміфена ІС (Amifena IC)

Мефенамінова кислота - 500 мг

фармакодинаміка. Мефенамінова кислота є НПЗП, який чинить протизапальну, знеболювальну і жарознижувальну дію.
Простагландини беруть участь у ряді патологічних процесів, включаючи запалення, модуляцію больової реакції, дисменорею, менорагію та гіпертермію. Як і більшість нестероїдних протизапальних засобів, мефенамінова кислота інгібує простагландинсинтетазу (ЦОГ), що призводить до сповільнення синтезу простагландинів та зниження їх рівнів. Існують дані про те, що фенамати пригнічують дію вже синтезованих простагландинів. Мефенамінова кислота здатна пригнічувати синтез інших медіаторів запалення (серотонін, кініни тощо), знижувати активність лізосомальних ферментів, які беруть участь у запальній реакції. Мефенамінова кислота стабілізує білкові ультраструктури та мембрани клітин, зменшує проникність судин, пригнічує синтез мукополісахаридів, гальмує проліферацію клітин у вогнищі запалення, підвищує резистентність клітин та стимулює загоєння ран.
У механізмі знеболювальної дії поряд із впливом на центральні механізми больової чутливості істотну роль відіграє місцевий вплив мефенамінової кислоти на вогнище запалення та її здатність гальмувати утворення альгогенів (кінінів, гістаміну, серотоніну).
Жарознижувальні властивості пов’язані зі здатністю гальмувати синтез простагландинів та впливати на центр терморегуляції. Мефенамінова кислота стимулює утворення інтерферону.
Фармакокінетика.
Абсорбція та розподіл. Після застосування внутрішньо мефенамінова кислота швидко та досить повно всмоктується у ШКТ. C_max у крові спостерігається через 2–4 год після перорального застосування. Рівень концентрації у крові пропорційний дозі.
У дорослих піковий рівень 10 мг/л спостерігається через 2 год після перорального застосування мефенамінової кислоти у дозі 1000 мг. Зв’язування з альбумінами крові становить 90%.
Метаболізм. Мефенамінова кислота переважно метаболізується ферментом цитохрому Р450 CYP 2C9 у печінці, спочатку до 3-гідроксиметильного похідного (метаболіт I), а потім до 3-карбоксильного похідного (метаболіт II). Обидва метаболіти піддаються вторинній кон’югації з утворенням глюкуронідів.
Пацієнтам з повільним метаболізмом за участю CYP 2C9, а також пацієнтам, у яких очікується повільний метаболізм за участю CYP 2C9 з огляду на метаболізм інших субстратів CYP 2C9, мефенамінову кислоту слід застосовувати з обережністю, оскільки у таких пацієнтів можливі аномально високі рівні мефенамінової кислоти у плазмі крові внаслідок зниження метаболічного кліренсу.
Виведення. 52% введеної дози мефенамінової кислоти виділяється з сечею (6% — у незміненому вигляді, 25% — у вигляді метаболіту І, 21% — у вигляді метаболіту ІІ). Аналіз фекалій протягом 3-денного періоду виявив 10–20% дози, головним чином, у вигляді некон’югованого метаболіту II. Т_½ становить 2–4 год.

гострі респіраторні вірусні інфекції та грип.
Біль низької та середньої інтенсивності: м’язовий, суглобовий, травматичний, зубний, головний біль різної етіології, післяопераційний і післяпологовий біль.
Первинна дисменорея. Дисфункціональні менорагії, у т. ч. спричинені наявністю внутрішньоматкових контрацептивів, за відсутності патології тазових органів.
Запальні захворювання опорно-рухового апарату: ревматоїдний артрит, ревматизм, хвороба Бехтерева.

лікарський засіб слід застосовувати під наглядом лікаря, який визначає дозу та тривалість лікування.
Небажані ефекти можна мінімізувати шляхом застосування найнижчої ефективної дози протягом найкоротшого періоду часу, необхідного для контролю симптомів.
Лікарський засіб застосовувати всередину, переважно під час або після прийому їжі.
Дорослі та діти віком від 12 років
По 250–500 мг 3–4 рази на добу.
У разі необхідності добову дозу можна підвищити до максимальної — 3000 мг. Після досягнення терапевтичного ефекту дозу слід знизити до 1000 мг/добу.
Діти віком від 5 до 12 років
По 250 мг 3–4 рази на добу.
Пацієнти літнього віку (від 65 років)
Корекція дози не потрібна.
Спеціальні клінічні випробування та дослідження фармакокінетики мефенамінової кислоти за участю пацієнтів літнього віку не проводили. У випробуваннях, у яких брали участь багато пацієнтів літнього віку, мефенамінову кислоту застосовували у звичайних дозах для дорослих.
Існує підвищений ризик виникнення серйозних наслідків небажаних реакцій у пацієнтів літнього віку. Якщо застосування НПЗП є необхідним, слід призначати найнижчу ефективну дозу протягом найкоротшого періоду часу. Під час терапії НПЗП потрібно регулярно проводити моніторинг стану пацієнтів щодо розвитку шлунково-кишкової кровотечі.
Слід з обережністю застосовувати мефенамінову кислоту пацієнтам літнього віку зі зневодненням та захворюванням нирок. Повідомляли про випадки неолігуричної ниркової недостатності та проктоколіту, що реєстрували переважно у пацієнтів літнього віку, які не припинили застосовувати мефенамінову кислоту після появи діареї.
Не перевищувати рекомендовану дозу!
При лікуванні больового синдрому курс лікування може тривати до 7 днів.
При дисменореї лікарський засіб слід застосовувати з першого дня менструального болю. Тривалість курсу лікування визначає лікар.
При менорагії лікарський засіб слід застосовувати з першого дня сильної кровотечі. Тривалість курсу лікування визначає лікар.
При захворюваннях суглобів курс лікування становить від 20 днів до 2 місяців і більше.
Діти. Застосування лікарського засобу протипоказане дітям віком до 5 років.

гіперчутливість до мефенамінової кислоти або до будь-якого іншого компонента лікарського засобу.
Через ризик перехресної чутливості мефенамінову кислоту не слід застосовувати пацієнтам, у яких раніше виникали реакції гіперчутливості (такі як БА, бронхоспазм, риніт, ангіоневротичний набряк чи кропив’янка) після прийому ацетилсаліцилової кислоти (аспірину), ібупрофену або інших НПЗП.
Запальні захворювання кишечнику.
Кровотеча чи перфорація верхніх відділів ШКТ в анамнезі, пов’язана з попередньою терапією НПЗП.
Пептична виразка/кровотеча в активній формі чи в анамнезі або рецидивний перебіг хвороби (2 або більше окремих підтверджених випадки виразки чи кровотечі).
Тяжка серцева недостатність (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Захворювання органів кровотворення.
Тяжка печінкова або ниркова недостатність (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Лікування болю після аортокоронарного шунтування (АКШ).
Одночасний прийом специфічних інгібіторів ЦОГ-2.
Непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром мальабсорбції глюкози-галактози.
Період вагітності або годування груддю.
Дитячий вік до 5 років.

при застосуванні мефенамінової кислоти небажані реакції з боку ШКТ виникають найчастіше.
Можливий розвиток діареї як відразу після початку лікування мефенаміновою кислотою, так і після кількох місяців безперервного прийому лікарського засобу. У пацієнтів, які не припинили застосування мефенамінової кислоти після появи діареї, відзначалися випадки проктоколіту. У разі розвитку діареї необхідно негайно припинити прийом лікарського засобу Аміфена ІС і надалі ні в якому разі не застосовувати лікарські засоби, які містять мефенамінову кислоту.
Небажані реакції, які наведено нижче, класифіковано за системами органів; частоту цих реакцій за наявними даними оцінити неможливо.
Психічні розлади: галюцинації, дезорієнтація, сплутаність свідомості, депресія, нервозність, дратівливість, збудження.
З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, сонливість, безсоння, парестезії, судоми, гарячка; асептичний менінгіт (особливо у пацієнтів з аутоімунними порушеннями, такими як системний червоний вовчак, змішане захворювання сполучної тканини) з такими симптомами: ригідність потиличних м’язів, головний біль, нудота, блювання, гарячка, дезорієнтація (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку органу зору: неврит зорового нерва, розмитий зір, оборотна втрата колірного зору, порушення зору, подразнення очей.
З боку органу слуху та вестибулярного апарату: біль у вухах, шум у вухах, вертиго.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: набряк гортані, набряк обличчя, ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема; бульозні реакції, включаючи синдром Лаєлла (токсичний епідермальний некроліз) та синдром Стівенса – Джонсона; висип, свербіж, кропив’янка, підвищене потовиділення, реакції фоточутливості.
З боку сечовидільної системи: олігурія або поліурія, дизурія, гематурія, альбумінурія, протеїнурія, цистит, порушення функції нирок, алергічний гломерулонефрит, гострий інтерстиціальний нефрит, нефротичний синдром, неолігурична ниркова недостатність (особливо при зневодненні); ниркова недостатність, включаючи нирковий папілярний некроз; нефротоксичність у різних формах прояву.
З боку серцево-судинної системи. Повідомляли про розвиток набряків, АГ та серцевої недостатності у зв’язку з лікуванням НПЗП.
Дані клінічних досліджень та епідеміологічні дані свідчать, що застосування деяких НПЗП (особливо у високих дозах і протягом тривалого періоду часу) може бути пов’язане із незначним збільшенням ризику розвитку артеріальних тромботичних подій (таких як інфаркт міокарда або інсульт) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Аритмія, пальпітація, артеріальна гіпотензія, синкопе.
З боку системи крові та лімфатичної системи: гіпоплазія кісткового мозку, панцитопенія, анемія; гемолітична анемія, оборотна після відміни прийому мефенамінової кислоти; апластична анемія, зниження гематокриту, транзиторна лейкопенія з ризиком розвитку інфекції, сепсис, дисеміноване внутрішньосудинне згортання крові, подовження часу кровотечі, тромбоцитопенічна пурпура, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, еозинофілія, нейтропенія.
З боку імунної системи. Повідомляли про реакції гіперчутливості при застосуванні НПЗП. До них можуть належати: неспецифічні алергічні реакції та анафілаксія; реактивність дихальних шляхів, включаючи БА, загострення БА, бронхоспазм та задишку (диспное); різні форми шкірних реакцій, включаючи висипи різних типів, кропив’янку, свербіж, пурпуру, ангіоневротичний набряк та рідше – ексфоліативні та бульозні дерматози (у тому числі токсичний епідермальний некроліз, мультиформна еритема).
Алергічний риніт.
З боку ШКТ. Можливий розвиток пептичної виразки, перфорації чи шлунково-кишкової кровотечі, іноді з летальним наслідком, особливо у пацієнтів літнього віку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Виразковий стоматит, печія, нудота, блювання, гематемезис, мелена, діарея, запор, метеоризм, диспепсія, біль в епігастральній ділянці, біль у животі, загострення коліту та хвороби Крона. З меншою частотою спостерігали гастрит.
Пацієнти літнього віку та ослаблені пацієнти, скоріше за все, гірше переносять виразки ШКТ чи шлунково-кишкові кровотечі, які утворилися, ніж пацієнти інших груп: більшість спонтанних повідомлень про події з боку ШКТ з летальним наслідком стосуються пацієнтів саме цієї групи.
Втрата апетиту, коліт, ентероколіт, панкреатит, стеаторея, геморагічний гастрит, виразка шлунка з кровотечею або без неї.
З боку гепатобіліарної системи: граничне підвищення значень одного або декількох показників функції печінки, жовтяниця, холестатична жовтяниця, гепатотоксичність легкого ступеня тяжкості, гепатит, гепаторенальний синдром.
Порушення метаболізму: порушення толерантності до глюкози у пацієнтів із цукровим діабетом, гіпонатріємія, гіперкаліємія.
З боку органів дихальної системи, органів грудної клітки і середостіння: БА, задишка (диспное), бронхоспазм.
Загальні розлади: підвищена втомлюваність, нездужання, слабкість, поліорганна недостатність.
Результати дослідження: застосування мефенамінової кислоти може спричинити хибнопозитивний результат деяких лабораторних досліджень щодо наявності жовчних пігментів у сечі.

небажані ефекти можна мінімізувати шляхом застосування найнижчої ефективної дози протягом найкоротшого періоду часу, необхідного для контролю симптомів (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
При тривалому лікуванні мефенаміновою кислотою пацієнти повинні перебувати під постійним медичним наглядом, особливо щодо появи дисфункції печінки, висипів, дискразії крові чи діареї. При виявленні розвитку будь-якого з цих патологічних станів, симптомів слід негайно припинити лікування (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Тривале застосування будь-якого знеболювального препарату для лікування головного болю може призвести до посилення головного болю. Пацієнтів слід проінформувати, що у такому разі їм потрібно звернутися за консультацією до лікаря, а терапію мефенаміновою кислотою припинити. Розвиток головного болю, спричиненого надмірною медикаментозною терапією, слід запідозрити у пацієнтів з частим (або щоденним) головним болем попри регулярне застосування препаратів від головного болю (або завдяки регулярному застосуванню цих засобів).
Потрібно уникати супутнього застосування мефенамінової кислоти з НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2 (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ і ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Мефенамінову кислоту слід застосовувати з обережністю дегідратованим пацієнтам, пацієнтам з нирковою недостатністю (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), особливо пацієнтам літнього віку.
Пацієнти літнього віку
У пацієнтів літнього віку небажані реакції, пов’язані із застосуванням НПЗП, виникають частіше, особливо шлунково-кишкові кровотечі і перфорації ШКТ, які можуть призвести до летального наслідку (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Порушення з боку дихальної системи
Слід з обережністю застосовувати мефенамінову кислоту пацієнтам з БА (у тому числі в анамнезі), оскільки повідомляли, що НПЗП у таких пацієнтів провокують розвиток бронхоспазму.
Серцево-судинна, ниркова та печінкова недостатність
Застосування НПЗП може призвести до дозозалежного зниження синтезу простагландинів і провокувати розвиток ниркової недостатності. Найвищий ризик розвитку даної реакції мають пацієнти з порушенням функції нирок, печінки, серцевою недостатністю, пацієнти, які приймають діуретики, та пацієнти літнього віку. У таких пацієнтів необхідно контролювати функцію нирок (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Вплив на серцево-судинну та цереброваскулярну систему
Дані клінічних досліджень та епідеміологічні дані свідчать, що застосування деяких НПЗП (особливо у високих дозах і протягом тривалого періоду часу) може бути пов’язане із незначним збільшенням ризику розвитку артеріальних тромботичних подій (таких як інфаркт міокарда або інсульт). Немає достатніх даних для виключення такого ризику при застосуванні мефенамінової кислоти.
Потрібно з обережністю застосовувати мефенамінову кислоту пацієнтам із внутрішньочерепним крововиливом та геморагічним діатезом, оскільки НПЗП можуть впливати на функцію тромбоцитів.
Слід надати відповідні рекомендації пацієнтам із наявністю в анамнезі АГ та/або застійної серцевої недостатності легкого або помірного ступеня тяжкості і контролювати стан пацієнтів цієї групи, оскільки у зв’язку із застосуванням НПЗП повідомляли про випадки затримки рідини та набряків.
Пацієнтам з неконтрольованою АГ, застійною серцевою недостатністю, ішемічною хворобою серця, захворюваннями периферичних артерій та/або цереброваскулярними захворюваннями терапію мефенаміновою кислотою лікар може призначати тільки після ретельного аналізу співвідношення користь/ризик. Подібним чином слід підходити до призначення тривалого лікування мефенаміновою кислотою пацієнтам з факторами ризику серцево-судинних ускладнень (такими як АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, тютюнопаління).
Шлунково-кишкова кровотеча, утворення виразки та перфорації
Прийом мефенамінової кислоти може призвести до розладів з боку ШКТ, які можуть виникати як на ранніх етапах терапії, так і після тривалого прийому лікарського засобу. У разі виникнення таких симптомів терапію лікарським засобом слід припинити.
Повідомляли про випадки потенційно летальних шлунково-кишкових кровотеч, виразок чи перфорацій, які виникали на будь-якому етапі лікування НПЗП незалежно від наявності симптомів-передвісників або наявності тяжких розладів з боку ШКТ в анамнезі. Тютюнопаління та вживання алкоголю є додатковими факторами ризику.
Мефенамінову кислоту слід застосовувати з обережністю пацієнтам, які супутньо приймають лікарські засоби, які можуть підвищувати ризик розвитку виразки чи кровотечі, такі як кортикостероїди, антикоагулянти (у тому числі варфарин), СІЗЗС або антиагреганти (у тому числі ацетилсаліцилова кислота) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Ризик розвитку шлунково-кишкової кровотечі, виразки чи перфорації підвищується зі збільшенням дози НПЗП, у разі наявності виразки в анамнезі, особливо якщо вона була ускладнена кровотечею чи перфорацією (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), та у пацієнтів літнього віку. Таким пацієнтам слід застосовувати найнижчі ефективні дози НПЗП. Крім того, для пацієнтів вказаних груп, а також для пацієнтів, які одночасно приймають низькі дози ацетилсаліцилової кислоти або інші лікарські засоби, що можуть підвищувати ризик розвитку небажаних реакцій з боку ШКТ (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ), слід розглянути необхідність супутнього застосування лікарських засобів з протективною дією (таких як мізопростол або інгібітори протонної помпи).
Пацієнтів з наявністю шлунково-кишкової токсичності в анамнезі, передусім пацієнтів літнього віку, слід проінформувати про необхідність повідомляти лікарю про будь-які незвичайні симптоми з боку черевної порожнини (особливо про симптоми, які можуть вказувати на шлунково-кишкову кровотечу), особливо на початку лікування.
НПЗП слід застосовувати з обережністю пацієнтам, які мають в анамнезі захворювання ШКТ (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки стан пацієнтів може погіршитися (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Системний червоний вовчак і змішане захворювання сполучної тканини
У пацієнтів із системним червоним вовчаком і змішаними захворюваннями сполучної тканини існує підвищений ризик виникнення асептичного менінгіту (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Вплив на шкіру
Дуже рідко повідомляли про пов’язані із застосуванням НПЗП серйозні шкірні реакції, які у деяких випадках були летальними, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса – Джонсона та токсичний епідермальний некроліз (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Ризик розвитку таких реакцій у пацієнтів ймовірно найвищий на початку лікування, оскільки у більшості випадків вони виникали протягом першого місяця лікування. При перших ознаках шкірних висипів, патологічних змін слизових оболонок або будь-яких інших ознаках гіперчутливості прийом мефенамінової кислоти слід припинити.
Вплив на жіночу фертильність
Мефенамінова кислота може порушувати жіночу фертильність, тому її не рекомендовано застосовувати жінкам, які намагаються завагітніти. У пацієнток, які мають труднощі із зачаттям чи проходять обстеження щодо безпліддя, потрібно розглянути можливість припинення лікування мефенаміновою кислотою.
У разі відсутності терапевтичного ефекту при застосуванні мефенамінової кислоти при дисменореї і менорагії слід розглянути необхідність проведення додаткових діагностичних досліджень.
Застосування мефенамінової кислоти може спричинити хибнопозитивний результат деяких лабораторних досліджень щодо наявності жовчних пігментів у сечі.
Епілепсія
Слід з обережністю застосовувати мефенамінову кислоту пацієнтам з епілепсією.
Пацієнтам з повільним метаболізмом за участю CYP 2C9, а також пацієнтам, у яких очікується повільний метаболізм за участю CYP 2C9 з огляду на метаболізм інших субстратів цього ферменту, мефенамінову кислоту слід застосовувати з обережністю, оскільки у таких пацієнтів можливе встановлення аномально високого рівня мефенамінової кислоти у плазмі крові через знижений метаболічний кліренс (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ).
Лікарський засіб містить лактозу. Пацієнтам з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, дефіцитом лактази або синдромом мальабсорбції глюкози-галактози не слід застосовувати цей лікарський засіб.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Період вагітності
Застосування лікарського засобу протипоказане у період вагітності.
Пригнічення синтезу простагландинів може негативно вплинути на вагітність та/або розвиток ембріона/плода. Було показано, що введення тваринам інгібіторів синтезу простагландинів призводить до збільшення пре- та постімплантаційних втрат і підвищення ембріо-фетальної смертності. Крім того, у тварин, яким вводили інгібітори синтезу простагландинів у період органогенезу, відзначали підвищення частоти виникнення різних вад розвитку, у тому числі аномалій серцево-судинної системи. Відповідно до результатів епідеміологічних досліджень застосування лікарських засобів, що пригнічують синтез простагландинів, на ранніх термінах вагітності збільшує ризик мимовільного аборту, виникнення вад розвитку серця і гастрошизису. Абсолютний ризик розвитку аномалій серцево-судинної системи збільшувався з менш ніж 1% до приблизно 1,5%.
Починаючи з 20-го тижня вагітності, застосування мефенамінової кислоти може спричинити олігогідрамніон через дисфункцію нирок у плода; також повідомляли про звуження артеріальної протоки у плода.
Застосування будь-якого інгібітора синтезу простагландинів у ІІІ триместрі вагітності може спричинити
у плода:
‒ розвиток серцево-легеневої токсичності (із передчасним звуженням/закриттям артеріальної протоки та легеневою гіпертензією);
‒ дисфункцію нирок, яка може прогресувати до ниркової недостатності із розвитком олігогідрамніону (див. вище);
у матері та новонародженого, а також наприкінці вагітності:
‒ збільшення часу кровотечі, антиагрегантний ефект, який може спостерігатися навіть при застосуванні лікарського засобу у низьких дозах;
‒ пригнічення скоротливої активності матки, що призводить до затримки розвитку пологової діяльності або до затяжних пологів.
Період годування груддю
Застосування лікарського засобу протипоказане у період годування груддю.
Мефенамінова кислота у незначних кількостях проникає у грудне молоко та з молоком може потрапляти до організму дитини.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Після прийому НПЗП можливі такі небажані ефекти, як запаморочення, сонливість, підвищена втомлюваність, порушення зору, судоми. У разі появи таких небажаних ефектів пацієнти повинні утриматися від керування транспортними засобами та роботи з іншими механізмами.

супутнє застосування мефенамінової кислоти з іншими лікарськими засобами, які зв’язуються з білками плазми крові, може вимагати корекції доз.
Інші аналгетики, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2. Слід уникати супутнього застосування двох або більше НПЗП (включаючи ацетилсаліцилову кислоту), оскільки це може збільшити ризик розвитку небажаних ефектів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Антиагрегаційні лікарські засоби. Підвищення ризику розвитку виразки ШКТ чи шлунково-кишкової кровотечі (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Ацетилсаліцилова кислота. Дані експериментальних досліджень свідчать про те, що при супутньому застосуванні мефенамінова кислота може пригнічувати антиагрегантну дію низьких доз ацетилсаліцилової кислоти і, отже, може знижувати ефективність профілактичного лікування серцево-судинних захворювань цим лікарським засобом. Однак через обмеженість цих експериментальних даних і невизначеність щодо екстраполяції даних ex vivo на клінічну ситуацію не можна зробити чітких висновків стосовно впливу мефенамінової кислоти при її регулярному застосуванні.
Антикоагулянти. НПЗП можуть посилювати ефекти антикоагулянтів, таких як варфарин (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Одночасне застосування мефенамінової кислоти з пероральними антикоагулянтами вимагає ретельного контролю протромбінового часу. У разі призначення НПЗП у комбінації з такими антикоагулянтами, як варфарин або гепарин, необхідно здійснювати ретельний контроль стану пацієнта.
Антигіпертензивні засоби та діуретики. Зниження антигіпертензивного та сечогінного ефектів. Діуретики можуть посилити нефротоксичність НПЗП.
Інгібітори АПФ і антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ. Зниження антигіпертензивного ефекту і підвищення ризику розвитку ниркової недостатності, особливо у пацієнтів літнього віку. Пацієнтів слід проінформувати про необхідність вживання достатньої кількості рідини; потрібно контролювати функцію нирок на початку і під час комбінованої терапії.
Серцеві глікозиди. НПЗП можуть погіршувати перебіг серцевої недостатності, знижувати швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) і підвищувати рівень серцевих глікозидів у плазмі крові.
Циклоспорин. Ризик розвитку нефротоксичності циклоспорину може підвищитися при супутньому застосуванні з НПЗП.
Такролімус. Можливе підвищення ризику розвитку нефротоксичного ефекту при комбінованому застосуванні НПЗП та такролімусу.
Метотрексат. Елімінація метотрексату може бути знижена, що може призвести до підвищення його рівня у плазмі крові та посилення його токсичного ефекту.
Пероральні гіпоглікемічні засоби. Інгібування метаболізму препаратів сульфонілсечовини, подовження їх періоду напіввиведення та підвищення ризику гіпоглікемії.
Міфепристон. НПЗП не слід приймати протягом 8–12 днів після прийому міфепристону, оскільки НПЗП можуть знижувати його терапевтичний ефект.
Кортикостероїди. Підвищення ризику розвитку виразки ШКТ чи шлунково-кишкової кровотечі (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Аміноглікозиди. Зниження функції нирок у пацієнтів з підвищеним ризиком порушення функції нирок, зниження елімінації аміноглікозидів і підвищення їх концентрації у плазмі крові.
Хінолонові антибіотики. Результати досліджень на тваринах свідчать, що НПЗП можуть збільшити ризик розвитку судом, пов’язаних з прийомом хінолонових антибіотиків. У пацієнтів, які приймають НПЗП і хінолони, може підвищитися ризик розвитку судом.
Зидовудин. При одночасному застосуванні зидовудину та НПЗП існує підвищений ризик гематологічної токсичності. Існують докази підвищення ризику розвитку гемартрозу та гематоми у ВІЛ-позитивних пацієнтів з гемофілією у разі супутнього лікування зидовудином та ібупрофеном.
Препарати літію. Зниження ниркового кліренсу літію та підвищення його концентрації у плазмі крові. При супутньому застосуванні мефенамінової кислоти і літію стан пацієнтів слід ретельно оцінювати на наявність ознак літієвої токсичності.
Антидепресанти [селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС)]. Підвищення ризику розвитку шлунково-кишкової кровотечі (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Пробенецид. Зниження метаболізму та елімінації НПЗП і їх метаболітів.
Тіамін, піридоксину гідрохлорид, барбітурати, похідні фенотіазину, наркотичні аналгетики, кофеїн, димедрол підвищують аналгетичний ефект мефенамінової кислоти.

симптоми: біль в епігастральній ділянці, нудота, блювання, сонливість, головний біль, рідко — діарея, дезорієнтація, збудження, шум у вухах, втрата свідомості, іноді судоми (мефенамінова кислота може індукувати тоніко-клонічні судоми при передозуванні).
У тяжких випадках — шлунково-кишкові кровотечі, пригнічення дихання, АГ, посмикування окремих груп м’язів, кома. У разі значного отруєння можливі гостра ниркова недостатність і ураження печінки.
Лікування. Специфічного антидоту немає. За необхідності слід проводити симптоматичне лікування. Застосування активованого вугілля є доцільним, якщо минуло не більше 1 год після прийому надмірної дози мефенамінової кислоти. Для дорослих пацієнтів альтернативою може бути промивання шлунка протягом 1 години після прийому потенційно небезпечної для життя дози мефенамінової кислоти. Необхідно забезпечити достатній діурез, залуження сечі. Слід ретельно контролювати функцію нирок і печінки. Необхідно спостерігати за станом пацієнта протягом щонайменше 4 год після прийому потенційно токсичної дози мефенамінової кислоти. Часті або тривалі судоми слід купірувати внутрішньовенним введенням діазепаму. Інші заходи можуть бути призначені залежно від клінічного стану пацієнта. Гемосорбція та гемодіаліз малоефективні через міцне зв’язування мефенамінової кислоти та її метаболітів з білками плазми крові.

в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C.