0
UA | RU

Проксіум® таблетки (Proxium® tablets)

Склад і форма випуску

Универсальное агентство "Про-фарма"
РечовинаКількість
Пантопразол40 мг
Допоміжні речовини: натрію карбонат безводний, маніт (е 421), натрію кроскармелоза, натрію крохмальгліколят (тип а), магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний.
№ UA/13996/01/01 від 21.08.2019
За рецептом
Класифікація
Лікарські засоби
Активна речовина

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Механізм дії. Пантопразол — заміщений бензімідазол, який інгібує секрецію соляної кислоти у шлунку шляхом специфічної блокади протонних помп парієтальних клітин. Пантопразол трансформується в активну форму у кислотному середовищі у парієтальних клітинах, де інгібує фермент H+/K+-АТФазу, тобто блокує кінцевий етап продукування соляної кислоти у шлунку. Інгібування є дозозалежним та стосується як базальної, так і стимульованої секреції кислоти. У більшості пацієнтів симптоми зникають протягом 2 тиж. Застосування пантопразолу, як і у випадку з іншими інгібіторами протонної помпи та інгібіторами H2-рецепторів, знижує кислотність у шлунку і таким чином збільшує секрецію гастрину пропорційно до зниження кислотності. Збільшення секреції гастрину є зворотним. Оскільки пантопразол зв’язує фермент дистально щодо клітинного рецептора, він може інгібувати секрецію соляної кислоти незалежно від стимуляції іншими речовинами (ацетилхолін, гістамін, гастрин). Ефект при пероральному та в/в застосуванні препарату однаковий.

При застосуванні пантопразолу підвищуються рівні гастрину натще. При короткостроковому застосуванні вони у більшості випадків не перевищують верхньої межі норми. При довготривалому лікуванні рівні гастрину у більшості випадків зростають вдвічі. Їх надмірне збільшення виникає лише у поодиноких випадках. Як наслідок, у невеликій кількості випадків при довготривалому лікуванні відмічають слабке або помірне збільшення специфічних ендокринних (ECL) клітин у шлунку (подібно до аденоматоїдної гіперплазії). Однак згідно з проведеними на теперішній момент дослідженнями утворення клітин-попередників нейроендокринних пухлин (атипова гіперплазія) або нейроендокринних пухлин шлунка, які було виявлено в дослідженнях на тваринах, у людей не відмічали.

Виходячи з результатів досліджень на тваринах, не можна повністю виключити вплив довготривалого (більше 1 року) лікування пантопразолом на ендокринні параметри щитовидної залози.

На тлі лікування антисекреторними лікарськими засобами рівень гастрину в сироватці крові зростає у відповідь на зниження секреції кислоти. Крім того, через зниження кислотності шлунка підвищується рівень хромограніну А (CgA). Підвищений рівень CgA може впливати на результати досліджень при діагностиці нейроендокринних пухлин. Наявні опубліковані дані свідчать про те, що лікування інгібіторами протонної помпи слід припинити протягом періоду від 5 днів до 2 тиж до вимірювань рівня CgA. Це дозволяє рівню CgA повернутися в діапазон нормальних значень, які можуть бути помилково підвищеними після лікування інгібіторами протонної помпи.

Фармакокінетика. Всмоктування. Пантопразол всмоктується швидко, а Cmax у плазмі крові досягаються вже після однократного перорального застосування дози 40 мг. У середньому через 2,5 год після прийому досягається Cmax в сироватці крові на рівні близько 2–3 мкг/мл; концентрація залишається на постійному рівні після багаторазового прийому. Фармакокінетичні властивості не змінюються після одноразового або повторного прийому. У діапазоні доз 10–80 мг фармакокінетика пантопразолу у плазмі крові залишається лінійною як при пероральному застосуванні, так і при в/в введенні. Встановлено, що абсолютна біодоступність таблеток становить близько 77%. Одночасний прийом їжі не впливає на AUC або Cmax в сироватці крові, а відповідно, і на біодоступність. При одночасному прийомі їжі збільшується лише варіативність латентного періоду.

Розподіл. Зв’язування пантопразолу з білками сироватки крові становить близько 98%. Vd — близько 0,15 л/кг.

Біотрансформація. Речовина метаболізується майже винятково у печінці. Основним метаболічним шляхом є деметилування за допомогою CYP 2C19 з подальшою сульфатною кон’югацією; до інших метаболічних шляхів належить окиснення за допомогою CYP 3A4.

Виведення. Кінцевий Т½ становить близько 1 год, а кліренс — 0,1 л/год/кг. Було відзначено декілька випадків затримки виведення. Внаслідок специфічного зв’язування пантопразолу з протонними помпами парієтальних клітин Т½ не корелює з набагато довшою тривалістю дії (інгібування секреції кислоти).

Основна частина метаболітів пантопразолу виводиться із сечею (близько 80%), решта — з калом. Основним метаболітом як у сироватці крові, так і в сечі є десметилпантопразол, кон’югований з сульфатом. Т½ основного метаболіту (близько 1,5 год) ненабагато перевищує Т½ пантопразолу.

Особливі групи пацієнтів

Повільні метаболізатори. Близько 3% європейців мають низьку функціональну активність ферменту CYP 2C19; їх називають повільними метаболізаторами. В організмах таких осіб метаболізм пантопразолу, імовірно, головним чином каталізується ферментом CYP 3A4. Після прийому однієї дози 40 мг пантопразолу AUC була приблизно в 6 разів більшою у повільних метаболізаторів, ніж в осіб, які мають функціонально активний фермент CYP 2C19 (швидкі метаболізатори). Середня пікова концентрація у плазмі крові зростала приблизно на 60%. Ці результати не впливають на режим дозування пантопразолу.

Порушення функції нирок. Рекомендацій щодо зниження дози при призначенні пантопразолу пацієнтам зі зниженою функцією нирок (у тому числі пацієнтам на діалізі) немає. Як і в здорових людей, Т½ пантопразолу в них є коротким. Діалізується лише дуже невелика кількість пантопразолу. Попри те що в основного метаболіту помірно тривалий Т½ (2–3 год), виведення все одно є швидким, тому кумуляції не відбувається.

Порушення функції печінки. Хоча у пацієнтів із цирозом печінки (класи А та B за шкалою Чайлда — П’ю) Т½ зростає до 7–9 год, а AUC збільшується у 5–7 разів, Cmax в сироватці крові збільшується лише незначним чином — у 1,5 раза порівняно з такою у здорових добровольців.

Пацієнти літнього віку. Невелике збільшення AUC та Cmax у добровольців літнього віку у порівняно з молодими також не має клінічного значення.

Діти. Після однократного застосування дози 20 або 40 мг пантопразолу перорально, AUC та Cmax у дітей віком 5–16 років знаходилися у межах відповідних значень у дорослих. Після однократного в/в введення пантопразолу в дозах 0,8 або 1,6 мг/кг дітям віком 2–16 років не відзначено значущого зв’язку між кліренсом пантопразолу і віком або масою тіла. AUC та Vd відповідали даним, одержаним при дослідженнях на дорослих.

Показання Проксіум таблетки

дорослі та діти віком від 12 років

– Рефлюкс-езофагіт.

Дорослі

– Ерадикація Helicobacter pylori у пацієнтів з H. рylori-асоційованими виразками шлунка та дванадцятипалої кишки у комбінації з відповідними антибіотиками.

– Виразка дванадцятипалої кишки.

– Виразка шлунка.

– Синдром Золлінгера — Еллісона та інші гіперсекреторні патологічні стани.

Застосування Проксіум таблетки

Проксіум, гастрорезистентні таблетки, слід приймати за 1 год до їди цілими, не розжовувати та не подрібнювати, запивати водою.

Рекомендоване дозування

Дорослі та діти віком від 12 років

Лікування рефлюкс-езофагіту. Рекомендована доза становить 1 таблетку препарату Проксіум 40 мг/добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти (2 таблетки препарату Проксіум 40 мг/добу), особливо у разі відсутності ефекту від застосування інших препаратів для лікування рефлюкс-езофагіту. Для лікування рефлюкс-езофагіту, як правило, необхідно 4 тиж. Якщо цього недостатньо, заживлення можна очікувати протягом наступних 4 тиж.

Дорослі

Ерадикація H. рylori у комбінації з двома антибіотиками. У дорослих пацієнтів з виразкою шлунка та дванадцятипалої кишки та з позитивним результатом на H. pylori необхідно досягти ерадикації мікроорганізму за допомогою комбінованої терапії. Слід зважати на локальні дані щодо бактеріальної резистентності та національні рекомендації щодо застосування і призначення відповідних антибактеріальних засобів. Залежно від чутливості, для ерадикації H. pylori у дорослих можуть бути призначені такі терапевтичні комбінації:

а) 1 таблетка препарату Проксіум 40 мг 2 рази на добу

+ 1000 мг амоксициліну 2 рази на добу

+ 500 мг кларитроміцину 2 рази на добу;

б) 1 таблетка препарату Проксіум 40 мг 2 рази на добу

+ 400–500 мг метронідазолу (або 500 мг тинідазолу) 2 рази на добу

+ 250–500 мг кларитроміцину 2 рази на добу;

в) 1 таблетка препарату Проксіум 40 мг 2 рази на добу

+ 1000 мг амоксициліну 2 рази на добу

+ 400–500 мг метронідазолу (або 500 мг тинідазолу) 2 рази на добу.

При застосуванні комбінованої терапії для ерадикації H. pylori другу таблетку препарату Проксіум 40 мг слід приймати ввечері за 1 год до їди. Термін лікування становить 7 днів і може бути продовжений ще на 7 днів із загальною тривалістю лікування не більше 2 тиж. Якщо для забезпечення загоєння виразки показане подальше лікування пантопразолом, слід розглянути рекомендації щодо дозування при виразках шлунка та дванадцятипалої кишки. Якщо комбінована терапія не показана, наприклад у пацієнтів з негативним результатом на H. рylori, для монотерапії препарат Проксіум 40 мг слід застосовувати у нижчезазначеному дозуванні.

Лікування виразки шлунка. 1 таблетка препарату Проксіум 40 мг/добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти (2 таблетки препарату Проксіум 40 мг/добу), особливо у разі відсутності ефекту від застосування інших препаратів.

Для лікування виразки шлунка, як правило, потрібно 4 тиж. Якщо цього недостатньо, загоєння виразки можна очікувати протягом наступних 4 тиж.

Лікування виразки дванадцятипалої кишки. 1 таблетка препарату Проксіум 40 мг/добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти (2 таблетки препарату Проксіум 40 мг/добу), особливо у разі відсутності ефекту від застосування інших препаратів.

Для лікування виразки дванадцятипалої кишки, як правило, потрібно 2 тиж. Якщо цього недостатньо, загоєння виразки можна очікувати протягом наступних 2 тиж.

Лікування синдрому Золлінгера — Еллісона та інших гіперсекреторних патологічних станів. Для тривалого лікування синдрому Золлінгера — Еллісона та інших патологічних гіперсекреторних станів початкова добова доза становить 80 мг (2 таблетки препарату Проксіум 40 мг). При необхідності після цього дозу можна титрувати, підвищуючи або знижуючи, залежно від показників кислотності шлункового соку. Дозу, що перевищує 80 мг/добу, необхідно розподілити на 2 прийоми. Можливе тимчасове підвищення дози вище 160 мг пантопразолу, але тривалість застосування повинна обмежуватися тільки періодом, необхідним для адекватного контролю кислотності.

Тривалість лікування синдрому Золлінгера — Еллісона та інших патологічних станів не обмежена і залежить від клінічної необхідності.

Пацієнти з порушенням функції печінки. Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати добову дозу 20 мг (1 таблетка препарату Проксіум 20 мг). Не слід застосовувати препарат Проксіум для ерадикації H. рylori у комбінованій терапії пацієнтам із порушеною функцією печінки середнього та тяжкого ступеня, оскільки на сьогодні немає даних про ефективність і безпеку такого застосування для цієї категорії пацієнтів.

Пацієнти з порушенням функції нирок. Для пацієнтів із порушеною функцією нирок корекції дози не потрібно. Не слід застосовувати препарат Проксіум для ерадикації H. рylori у комбінованій терапії пацієнтам із порушеною функцією нирок, оскільки на сьогодні немає даних про ефективність і безпеку такого застосування для цієї категорії пацієнтів.

Пацієнти літнього віку не потребують корекції дози.

Протипоказання

підвищена чутливість до активної речовини, похідних бензимідазолу та будь-якого компонента препарату.

Побічна дія

виникнення побічних реакцій відмічали у близько 5% пацієнтів. Найчастіші побічні реакції — діарея і головний біль (виникали у близько 1% пацієнтів).

Небажані ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 і <1/10), нечасто (≥1/1000 і <1/100), рідко (≥1/10 000 і <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), невідомо (частота не визначена за наявними даними).

Для всіх побічних реакцій, про які повідомляли під час постмаркетингового періоду, неможливо визначити частоту, тому вони зазначаються із вказівкою «частота невідома».

У межах кожної категорії частоти побічні реакції зазначені у порядку зменшення проявів.

З боку крові та лімфатичної системи: рідко — агранулоцитоз; дуже рідко — лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія.

З боку імунної системи: рідко — реакції гіперчутливості (включаючи анафілактичні реакції, анафілактичний шок).

Метаболізм та розлади обміну речовин: рідко — гіперліпідемія і підвищення рівня ліпідів (ТГ, ХС), зміни маси тіла; невідомо — гіпонатріємія, гіпомагніємія (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), гіпокальціємія1, гіпокаліємія.

Психічні розлади: нечасто — розлади сну; рідко — депресія (в тому числі загострення); дуже рідко — дезорієнтація (в тому числі загострення); невідомо — галюцинація, сплутаність свідомості (особливо у пацієнтів зі схильністю до таких розладів, а також загострення цих симптомів у разі наявності їх в анамнезі).

З боку нервової системи: нечасто — головний біль, запаморочення; рідко — розлади смаку; невідомо — парестезія.

З боку органа зору: рідко — порушення зору/затуманення зору.

З боку ШКТ: часто — поліпи з фундальних залоз (доброякісні); нечасто — діарея, нудота, блювання, здуття живота, запор, сухість у роті, абдомінальний біль і дискомфорт.

З боку гепатобіліарної системи: нечасто — підвищення рівня печінкових ферментів (трансаміназ, гамма-глутамілтранспептидази); рідко — підвищення рівня білірубіну; невідомо — ураження гепатоцитів, жовтяниця, гепатоцелюлярна недостатність.

З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто — шкірний висип, екзантема, свербіж; рідко — кропив’янка, ангіоневротичний набряк; невідомо — синдром Стівенса — Джонсона, синдром Лайєлла, мультиформна еритема, фоточутливість, підгострий шкірний червоний вовчак (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини: нечасто — переломи стегна, зап’ястка, хребта (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); рідко — артралгія, міалгія; невідомо — спазм мʼязів2.

З боку нирок та сечовидільної системи: невідомо — інтерстиціальний нефрит (з можливим розвитком ниркової недостатності).

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: рідко — гінекомастія.

Загальні розлади: нечасто — астенія, втома, нездужання; рідко — підвищення температури тіла, периферичні набряки.

1Гіпокальціємія одночасно з гіпомагніємією.

2Спазм мʼязів як наслідок порушення балансу електролітів.

Особливості застосування

порушення функції печінки. Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки необхідно регулярно контролювати рівень печінкових ферментів, особливо під час довготривалого лікування. У разі підвищення рівня печінкових ферментів лікування препаратом необхідно припинити (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

Комбінована терапія. Під час комбінованої терапії необхідно дотримуватися інструкцій для медичного застосування відповідних лікарських засобів.

Злоякісні новоутворення шлунка. Симптоматична відповідь на застосування пантопразолу може маскувати симптоми злоякісних новоутворень шлунка та відтерміновувати їх діагностику. За наявності тривожних симптомів (наприклад у разі суттєвого зменшення маси тіла, періодичного блювання, дисфагії, блювання із кров’ю, анемії, мелени), а також при підозрі або наявності виразки шлунка слід виключити наявність злоякісного процесу.

Якщо симптоми зберігаються при адекватному лікуванні, необхідно провести додаткове обстеження.

Інгібітори протеази ВІЛ. Не рекомендується одночасне застосування пантопразолу з інгібіторами протеази ВІЛ (такими як атазанавір), абсорбція яких залежить від внутрішньошлункового рН, через суттєве зниження їх біодоступності (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Абсорбція вітаміну В12. У пацієнтів із синдромом Золлінгера — Еллісона та іншими гіперсекреторними патологічними станами, що потребують тривалого лікування, пантопразол, як і всі препарати, що блокують продукцію соляної кислоти, може знижувати всмоктування вітаміну В12 (ціанокобаламіну) у зв’язку з виникненням гіпо- й ахлоргідрії. Це слід враховувати у разі зменшеної маси тіла у пацієнтів або наявності факторів ризику щодо зниження всмоктування вітаміну В12 при довготривалому лікуванні, або наявності відповідних клінічних симптомів.

Довготривале лікування. При довготривалому лікуванні, особливо більше 1 року, пацієнти повинні знаходитися під регулярним наглядом лікаря.

Інфекції ШКТ, спричинені бактеріями. Лікування препаратом Проксіум може незначною мірою підвищити ризик виникнення шлунково-кишкових інфекцій, спричинених такими бактеріями, як Salmonella і Campylobacter або Clostridium difficile.

Гіпомагніємія. Відмічали випадки тяжкої гіпомагніємії у пацієнтів, які отримували інгібітори протонної помпи, такі як пантопразол, протягом не менше 3 міс та у більшості випадків — протягом року. Можуть виникнути та спочатку непомітно розвиватися наступні серйозні клінічні прояви гіпомагніємії: втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія. У разі гіпомагніємії у більшості випадків стан пацієнтів покращувався після замісної коригуючої терапії препаратами магнію та припинення прийому інгібіторів протонної помпи.

Пацієнтам, які потребують довготривалої терапії, або пацієнтам, які приймають інгібітори протонної помпи одночасно з дигоксином або препаратами, що можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад діуретики), слід визначати рівень магнію перед початком лікування інгібіторами протонної помпи та періодично під час лікування.

Переломи кісток. Довготривале лікування (більше 1 року) високими дозами інгібіторів протонної помпи може помірно підвищити ризик перелому стегна, зап’ястка та хребта, переважно в осіб літнього віку або за наявності інших факторів ризику. Спостережні дослідження вказують на те, що застосування інгібіторів протонної помпи може підвищити загальний ризик переломів на 10–40%. Деякі з них можуть бути зумовлені іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком розвитку остеопорозу повинні отримувати лікування відповідно до діючих клінічних рекомендацій та споживати достатню кількість вітаміну D і кальцію.

Підгострий шкірний червоний вовчак. Застосування інгібіторів протонної помпи пов’язують із дуже рідкісними випадками розвитку підгострого шкірного червоного вовчака. Якщо виникає ураження, особливо на ділянках, що зазнають впливу сонячного світла, і це супроводжується артралгією, пацієнту необхідно негайно звернутися до лікаря, який розгляне необхідність припинення застосування препарату Проксіум. Виникнення підгострого шкірного червоного вовчака у пацієнтів під час попередньої терапії інгібіторами протонної помпи може підвищити ризик його розвитку при застосуванні інших інгібіторів протонної помпи.

Вплив на результати лабораторних досліджень. Підвищений рівень хромограніну А (CgA) може впливати на результати досліджень при діагностиці нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути такого впливу, лікування препаратом Проксіум слід тимчасово припинити принаймні за 5 днів до проведення оцінки рівня CgA (див. Фармакодинаміка). Якщо рівні CgA та гастрину не повернулися у діапазон нормальних значень після початкового вимірювання, слід провести повторні вимірювання через 14 днів після відміни лікування інгібіторами протонної помпи.

Застосування у період вагітності або годування грудьми

Вагітність. Наявні дані щодо застосування препарату Проксіум у вагітних (близько 300‒1000 повідомлень про результати вагітності) вказують на відсутність ембріональної або фето-/неонатальної токсичності препарату. У ході досліджень на тваринах спостерігалася репродуктивна токсичність. Як запобіжний захід слід уникати застосування препарату Проксіум у вагітних.

Годування грудьми. Дослідження на тваринах показали екскрецію пантопразолу у грудне молоко. Недостатньо даних щодо екскреції пантопразолу у грудне молоко людини, проте про таку екскрецію повідомляли. Не можна виключати ризик для новонароджених/немовлят. Рішення про припинення годування грудьми або припинення/утримання від лікування препаратом Проксіум слід приймати з урахуванням користі від годування грудьми для дитини і користі від лікування препаратом Проксіум для жінки.

Фертильність. Пантопразол не порушував фертильність у дослідженнях на тваринах.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Пантопразол не впливає або чинить дуже незначний вплив на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Необхідно брати до уваги можливий розвиток побічних реакцій, таких як запаморочення та розлади зору (див. ПОБІЧНА ДІЯ). У таких випадках не слід керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами.

Діти. Проксіум 40 мг показаний дітям віком від 12 років для лікування рефлюкс-езофагіту. Препарат не рекомендується застосовувати у дітей віком до 12 років, оскільки дані щодо безпеки й ефективності препарату для цієї вікової категорії обмежені.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

лікарські засоби, абсорбція яких залежить від рН. Унаслідок повного та довготривалого інгібування секреції соляної кислоти пантопразол може впливати на абсорбцію препаратів, для яких значення рН шлункового соку є важливим фактором їх біодоступності (наприклад деяких протигрибкових препаратів, таких як кетоконазол, ітраконазол, позаконазол, або інших препаратів, таких як ерлотиніб).

Інгібітори протеази ВІЛ. Не рекомендується одночасне застосування пантопразолу з інгібіторами протеази ВІЛ (такими як атазанавір), абсорбція яких залежить від внутрішньошлункового рН, через суттєве зниження їх біодоступності (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

У випадку, коли одночасного застосування інгібіторів протеази ВІЛ з інгібіторами протонної помпи не можна уникнути, рекомендується ретельний клінічний моніторинг (наприклад вірусного навантаження). Не слід перевищувати добову дозу пантопразолу 20 мг. Може виникнути необхідність в корекції дози інгібіторів протеази ВІЛ.

Кумаринові антикоагулянти (фенпрокумон і варфарин). Одночасне застосування пантопразолу з варфарином або фенпрокумоном не впливало на фармакокінетику варфарину, фенпрокумону або міжнародне нормалізоване відношення (МНВ). Однак повідомляли про підвищення МНВ та подовження протромбінового часу у пацієнтів, які одночасно застосовували інгібітори протонної помпи та варфарин або фенпрокумон. Підвищення МНВ та подовження протромбінового часу можуть призвести до розвитку патологічної кровотечі та навіть летального наслідку. У разі такого поєднаного застосування необхідно проводити моніторинг МНВ та протромбінового часу.

Метотрексат. Повідомляли, що одночасне застосування високих доз метотрексату (наприклад 300 мг) та інгібіторів протонної помпи зумовлює підвищення рівня метотрексату в крові у деяких пацієнтів. Пацієнтам, які застосовують високі дози метотрексату, наприклад хворим на рак або псоріаз, рекомендується тимчасово припинити лікування пантопразолом.

Інші взаємодії. Пантопразол значною мірою метаболізується у печінці через систему ферментів цитохрому Р450. Основний шлях метаболізму — деметилювання за допомогою CYP 2С19 та інших метаболічних шляхів, у тому числі окиснення ферментом CYP 3А4. Дослідження з лікарськими засобами, які також метаболізуються за допомогою цих шляхів, такими як карбамазепін, діазепам, глібенкламід, ніфедипін та пероральні контрацептиви, які містять левоноргестрел та етинілестрадіол, не виявили клінічно значущої взаємодії.

Не можна виключати взаємодію пантопразолу з іншими препаратами, які метаболізуються через цю саму ферментну систему.

Результати цілого ряду досліджень щодо можливих взаємодій вказують, що пантопразол не впливає на метаболізм активних речовин, що метаболізуються за допомогою CYP 1A2 (наприклад кофеїн, теофілін), CYP 2С9 (наприклад піроксикам, диклофенак, напроксен), CYP 2D6 (наприклад метопролол), CYP 2Е1 (наприклад етанол), не впливає на р-глікопротеїн, що асоціюється зі всмоктуванням дигоксину.

Не виявлено взаємодії з одночасно призначеними антацидами.

Були проведені дослідження з вивчення взаємодії пантопразолу з одночасно призначеними певними антибіотиками (кларитроміцин, метронідазол, амоксицилін). Клінічно значущої взаємодії між цими препаратами не виявлено.

Лікарські засоби, що інгібують або індукують CYP 2C19. Інгібітори CYP 2C19, такі як флувоксамін, можуть збільшувати системний вплив пантопразолу. Слід розглянути необхідність зниження дози препарату для пацієнтів, які отримують довготривалу терапію пантопразолом у високих дозах, та для пацієнтів із порушеннями функції печінки. Індуктори ферментів, що впливають на CYP 2C19 та CYP 3A4, такі як рифампіцин та звіробій звичайний (Hypericum perforatum), можуть знижувати плазмові концентрації інгібіторів протонної помпи, які метаболізуються через ці ферментні системи.

Передозування

симптоми передозування невідомі.

Дози до 240 мг при в/в введенні протягом 2 хв добре переносилися. Оскільки пантопразол екстенсивно зв’язується з білками, він не належить до препаратів, що можуть бути легко виведені за допомогою діалізу.

У разі передозування з появою клінічних ознак інтоксикації застосовують симптоматичну та підтримувальну терапію. Рекомендацій щодо специфічної терапії немає.

Умови зберігання

не потребує особливих умов зберігання.

Інструкція МОЗ
Дата додавання: 14.09.2021 р.
© Компендіум 2019

Діагнози, при яких застосовують Проксіум таблетки

Апендикулярний абсцес (інфільтрат) МКХ K35.3
Гастроезофагеальний рефлюкс без езофагіту МКХ K21.9
Гастроезофагеальний рефлюкс з езофагітом МКХ K21.0
Гостра виразка дванадцятипалої кишки МКХ K26.3
Гостра виразка шлунка МКХ K25.3
Гостра виразка шлунка з кровотечею МКХ K25.0
Гострий трансмуральний інфаркт передньої стінки міокарда МКХ I21.0
Дивертикулярна хвороба товстої кишки МКХ K57.3
Дуоденіт МКХ K29.8
Інша вірусна пневмонія МКХ J12.8
Інші хронічні панкреатити МКХ K86.1
Лімфостаз МКХ I89.8
Нестабільна стенокардія МКХ I20.0
Однобічна пахова грижа МКХ K40.9
Повторний інфаркт нижньої стінки міокарда МКХ I22.1
Хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки МКХ K29.9
Хронічна виразкова хвороба дванадцятипалої кишки МКХ K26.7
Хронічна виразкова хвороба шлунка МКХ K25.7
Хронічний поверхневий гастрит МКХ K29.3

Рекомендовані аналоги Проксіум таблетки:

засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби
засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби
засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби
засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби
засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби
засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби
засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби
засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби
засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби
засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби
Спеціалізований мобільний додаток
для пошуку інформації про лікарські препарати
Наведіть камеру на QR-код, щоб завантажити
На нашому сайті застосовуються файли cookies для більшої зручності використання та покращенняя роботи сайту. Продовжуючи, ви погоджуєтесь з застосуванням cookies.
Developed by Maxim Levchenko