Медокардил (Medocardil)

Карведилол - 6,25 мг

фармакодинаміка. Карведилол — неселективний блокатор β-адренорецепторів з судинорозширювальною дією. Він також має антиоксидантні та антипроліферативні властивості.
Активний інгредієнт карведилол є рацематом; енантіомери розрізняються за своїми ефектами та метаболізмом. S(–)-енантіомер має активність, спрямовану на блокування α₁- і β-адренорецепторів, тоді як R(+)-енантіомер проявляє лише активність, спрямовану на блокування α₁-адренорецепторів. Завдяки кардіонеселективній блокаді β-адренорецепторів він знижує АТ, ЧСС і серцевий викид. Карведилол знижує тиск у легеневих артеріях і тиск у правому передсерді. Шляхом блокади α₁-адренорецепторів він спричиняє розширення периферичних судин та знижує системний судинний опір. Завдяки цим ефектам зменшується навантаження на серцевий м’яз і запобігається розвиток нападів стенокардії. У пацієнтів із серцевою недостатністю це призводить до збільшення фракції викиду з лівого шлуночка та зменшення вираженості симптомів хвороби. Подібні ефекти відзначалися у пацієнтів із дисфункцією лівого шлуночка. Карведилол не проявляє внутрішньої симпатоміметичної активності, і він, так само як і пропранолол, має мембраностабілізуючі властивості. Активність реніну в плазмі крові знижується, а затримка рідини в організмі відбувається рідко. Вплив на АТ і ЧСС проявляється через 1–2 год після застосування.
У хворих на АГ на тлі нормальної функції нирок карведилол знижує нирковий судинний опір. При цьому не виникає істотних змін гломерулярної фільтрації, ниркового кровотоку та екскреції електролітів. Завдяки підтримці периферичного кровотоку дуже рідко відбувається охолодження кінцівок, характерне для лікування блокаторами β-адренорецепторів.
Карведилол зазвичай не впливає на рівень ліпопротеїдів у плазмі крові.
Фармакокінетика. Карведилол після перорального введення швидко і майже повністю всмоктується. Він майже повністю зв’язується з білками плазми крові. Об’єм розподілу становить приблизно 2 л/кг маси тіла. Концентрація у плазмі крові пропорційна до введеної дози.
Внаслідок значного метаболічного розпаду при першому проходженні через печінку (головним чином за допомогою печінкових ферментів CYP 2D6 і CYP 2C9) біологічна доступність карведилолу становить приблизно лише 30%. Утворюються три активних метаболіти, що проявляють β-блокуючу активність; один з них (4’-гідроксифенілова похідна сполука) має у 13 разів вищу β-блокуючу активність, ніж карведилол. Порівняно з карведилолом активні метаболіти чинять слабкий судинорозширювальний ефект. Метаболізм є стереоселективним, тому рівень R(+) карведилолу в плазмі крові у 2–3 рази перевищує рівень S(–)-карведилолу.
Рівні активних метаболітів у плазмі крові приблизно в 10 разів нижчі за рівень карведилолу. Т_½ дуже відрізняється: 5–9 год для R(+)-карведилолу та 7–11 год для S(–)-карведилолу.
У пацієнтів літнього віку спостерігається підвищення рівня карведилолу в плазмі крові приблизно на 50%. У пацієнтів із цирозом печінки біодоступність карведилолу підвищується у 4 рази, а C_max у плазмі крові у 5 разів преревищує відповідні величини у здорових людей. У пацієнтів із порушеною функцією печінки біодоступність підвищується до 80% внаслідок зменшеного метаболічного розпаду першого проходження. Оскільки карведилол виділяється переважно з калом, у пацієнтів із порушенням функції нирок маловірогідне суттєве накопичення препарату.
Наявність їжі у шлунку уповільнює швидкість абсорбції препарату, але це не впливає на його біодоступність.

– есенціальна АГ. Препарат можна застосовувати окремо чи у комбінації з іншими протигіпертонічними препаратами (особливо з тіазидними діуретиками).
– Хронічна стабільна стенокардія.
– Хронічна стабільна серцева недостатність (як доповнення до стандартної терапії діуретиками, дигоксином або інгібіторами АПФ), для запобігання прогресуванню захворювання у пацієнтів із серцевою недостатністю ІІ–ІІІ класу за класифікацією NYHA.

для уповільнення абсорбції та запобігання ортостатичним ефектам карведилол потрібно приймати під час їди пацієнтам із серцевою недостатністю. Дозу підбирати індивідуально. Таблетки слід запивати достатньою кількістю рідини. Лікування потрібно розпочинати з низьких доз, які поступово необхідно підвищувати до досягнення оптимального клінічного ефекту.
Після прийому першої дози і після кожного підвищення дози рекомендується вимірювати у пацієнта АТ у положенні стоячи через 1 год після прийому препарату для виключення можливої гіпотензії.
Лікування препаратом потрібно припиняти поступово при зниженні дози протягом 1 або 2 тиж. Якщо лікування переривали більше ніж на 2 тиж, то його відновлення слід розпочинати з найнижчої дози.
Есенціальна АГ.
Дорослі. Початкова доза карведилолу становить 12,5 мг вранці після сніданку або по 6,25 мг 2 рази на добу (вранці та ввечері). Після 2 днів лікування дозу слід підвищити до 25 мг вранці (1 таблетка по 25 мг) або до 12,5 мг 2 рази на добу. Через 14 днів лікування дозу можна знову підвищити до 25 мг 2 рази на добу.
Максимальна разова доза препарату для лікування гіпертензії становить 25 мг, максимальна добова доза — не вище 50 мг.
Пацієнти літнього віку. Рекомендована початкова доза становить 12,5 мг 1 раз на добу і може бути достатньою для подальшого лікування. Однак, якщо терапевтичний ефект цієї дози недостатній, її можна поступово підвищувати з інтервалом 2 тиж до досягнення максимальної рекомендованої добової дози 50 мг або розподіленої на два прийоми.
Хронічна стабільна стенокардія.
Дорослі. Початкова доза карведилолу становить 12,5 мг 2 рази на добу після їди. Через 2 дні лікування дозу слід підвищити до 25 мг 2 рази на добу.
Максимальна доза карведилолу для лікування пацієнтів із хронічною стенокардією становить 25 мг 2 рази на добу. Рекомендована початкова доза карведилолу для лікування стенокардії у пацієнтів із серцевою недостатністю становить 3,125 мг 2 рази на добу.
Пацієнти літнього віку. Дозу індивідуально підбирає лікар. Рекомендована початкова доза у перші 2 дні становить 12,5 мг двічі на добу. Потім лікування продовжувати у дозі 25 мг двічі на добу, що є рекомендованою максимальною добовою дозою.
Хронічна стабільна серцева недостатність.
Карведилол рекомендується для лікування в разі стабільної слабко або помірно вираженої, а також тяжкої хронічної серцевої недостатності як допоміжний засіб при застосуванні стандартних препаратів, таких як діуретики, інгібітори АПФ або препарати дигіталісу. Препарат також можуть приймати пацієнти, які не переносять інгібітори АПФ. Пацієнту можна призначати карведилол тільки після урівноваження доз діуретика, інгібітора АПФ та дигіталісу (якщо застосовуються).
Дозу підбирати індивідуально. Протягом перших 2–3 год після початкового прийому або після підвищення дози необхідно провести ретельне медичне спостереження для перевірки переносимості препарату. Якщо у пацієнта відбудеться уповільнення ЧСС до величини <55 уд./хв, то дозу карведилолу необхідно знизити. Якщо з’являться симптоми артеріальної гіпотензії, то спочатку необхідно розглянути можливість зниження дози діуретика чи інгібітора АПФ; а якщо ці заходи є недостатніми, то потрібно знизити дозу карведилолу.
На початку лікування препаратом або після підвищення дози може виникати транзиторне посилення серцевої недостатності. В цьому разі необхідно підвищити дозу діуретика. Іноді необхідно тимчасово знизити дозу карведилолу або навіть відмінити. Після стабілізації клінічного стану можна поновити лікування карведилолом або підвищити його дозу.
Початкова доза становить 3,125 мг 2 рази на добу. Якщо пацієнт добре переносить цю дозу, то її можна поступово підвищувати (через кожні 2 тиж) до досягнення оптимальної дози. Наступні дози становлять 6,25 мг 2 рази на добу, потім — 12,5 мг 2 рази на добу і 25 мг 2 рази на добу за умови, якщо пацієнт добре переносить попередньо призначену дозу. Пацієнтові слід приймати найвищу дозу, яку він добре переносить. Максимальна рекомендована доза становить 25 мг 2 рази на добу. Для пацієнтів з масою тіла понад 85 кг дозу можна обережно підвищити до 50 мг 2 рази на добу.
Якщо прийом карведилолу було припинено менше ніж 2 тиж тому, подальше лікування потрібно розпочинати з дози 3,125 мг 2 рази на добу і поступово підвищувати згідно з вищенаведеними рекомендаціями.
Пацієнти літнього віку. Дозу змінювати не потрібно.
Пацієнти з печінковою недостатністю. Препарат не рекомендується застосовувати пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю.
Пацієнти з нирковою недостатністю. Жодного коригування дози не потрібно для пацієнтів із систолічним АТ >100 мм рт. ст.
Діти. Препарат не рекомендується призначати дітям у зв’язку з відсутністю даних щодо безпеки та ефективності його застосування у цієї категорії пацієнтів.

підвищена індивідуальна чутливість до компонентів препарату, тяжка гіпотензія (систолічний АТ <85 мм рт. ст.), нестабільна чи декомпенсована серцева недостатність, що потребує в/в введення позитивних інотропних засобів, виражена печінкова недостатність, тяжка брадикардія (<50 уд./хв у стані спокою), AV-блокада ІІ та ІІІ ступеня (за винятком пацієнтів із постійним кардіостимулятором), стенокардія Принцметала, синдром слабкості синусового вузла (включаючи синоатріальну блокаду), кардіогенний шок, обструктивні захворювання дихальних шляхів, БА або бронхоспазм в анамнезі, легенева гіпертензія, легеневе серце, метаболічний ацидоз і феохромоцитома (у разі відсутності адекватного контролю за допомогою блокатора α-адренорецепторів).

побічні реакції наведені нижче відповідно до термінології MedDRA, із зазначенням частоти їхнього виникнення: дуже часто (≥1/10); часто (від ≥1/100 до <1/10); нечасто (від ≥1/1000 до <1/100); рідко (від ≥1/10 000 до <1/1000); дуже рідко (<1/10 000); частота невідома (не може бути оцінена на основі доступних даних).
З боку крові та лімфатичної системи: часто — анемія; рідко — тромбоцитопенія; дуже рідко — лейкопенія.
З боку серця: дуже часто — серцева недостатність; часто — брадикардія, набряк, гіперволемія, збільшення об’єму рідини; нечасто — AV-блокада, стенокардія.
З боку органа зору: часто — порушення зору, зниження сльозовиділення (сухість очей), подразнення очей.
З боку системи травлення: часто — нудота, діарея, блювання, запор, абдомінальний біль; нечасто — запор; дуже рідко — сухість у роті.
Загальні розлади та реакції у місці введення: дуже часто — загальна слабкість (підвищена втомлюваність), часто — біль.
Гепатобіліарні розлади: дуже рідко — підвищення рівнів АлАТ, АсАТ та ГГТ.
З боку імунної системи: дуже рідко — гіперчутливість (алергічні реакції).
Інфекції та інвазії: часто — бронхіт, пневмонія, інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів.
Метаболічні та аліментарні розлади: часто — збільшення маси тіла, гіперхолестеринемія, погіршення контролю глюкози в крові (гіперглікемія, гіпоглікемія) у пацієнтів із наявним цукровим діабетом.
З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: часто — біль у кінцівках.
З боку нервової системи: дуже часто — запаморочення, головний біль; нечасто — пресинкопе, синкопе; нечасто — парестезія.
З боку психіки: часто — депресія, депресивний настрій, нечасто — розлади сну.
З боку нирок та сечовивідних шляхів: часто — ниркова недостатність та порушення функції нирок у пацієнтів із дифузним судинним захворюванням та/чи наявною нирковою недостатністю; рідко — розлади сечовиведення; дуже рідко — нетримання сечі у жінок.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: нечасто — еректильна дисфункція.
З боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто — задишка, набряк легень, бронхіальна астма у схильних до цього пацієнтів; рідко — закладеність носа, нежить.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто — шкірні реакції (алергічна екзантема, дерматит, кропив’янка, свербіж, ураження шкіри, подібні до псоріатичних уражень або до уражень при червоному плескатому лишаю), алопеція.
З боку судин: дуже рідко — артеріальна гіпотензія; часто — ортостатична артеріальна гіпотензія, розлади периферичного кровообігу (холодні кінцівки, периферичне захворювання судин, загострення інтермітуючих епізодів накульгування та феномену Рейно), АГ.
Інші: грипоподібні симптоми, біль, підвищення температури тіла, астенія, можливі прояви латентного діабету, симптоми наявного діабету можуть посилитися під час терапії.
Частота виникнення побічних реакцій не є дозозалежною, за винятком таких реакцій, як запаморочення, порушення зору та брадикардія. Запаморочення, втрата свідомості, головний біль та астенія зазвичай є легкими та, імовірно, з’являються на початку лікування.
У пацієнтів із застійною серцевою недостатністю погіршення серцевої недостатності та затримка рідини можуть проявитися під час підвищення дози карведилолу шляхом титрування (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Серцева недостатність є небажаною реакцією, яка часто виникала у пацієнтів як у групі плацебо, так і в групі карведилолу (14,5 та 15,4% відповідно у пацієнтів із дисфункцією лівого шлуночка серця після перенесеного гострого інфаркту міокарда).
Під час терапії карведилолом у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю і низьким АТ, з ІХС та дифузним захворюванням судин та/чи у пацієнтів, які вже мали ниркову недостатність на початковому рівні, спостерігалося оборотне зниження функції нирок (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Класспецифічним ефектом блокаторів β-адренорецепторів є те, що вони можуть спричинити перехід латентної форми цукрового діабету в маніфестну, призвести до погіршення перебігу маніфестного цукрового діабету та порушення регулювання рівня глюкози в крові.
Тяжкі шкірні реакції (наприклад синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз).
Карведилол може спричинити нетримання сечі у жінок, яке зникає після відміни препарату.

хронічна серцева недостатність із застійними явищами. У пацієнтів із серцевою недостатністю із застійними явищами можливе погіршення серцевої недостатності або затримка рідини під час підвищення дози карведилолу шляхом титрування. Якщо такі симптоми з’являються, то слід підвищити дозу діуретиків, а дозу карведилолу не слід підвищувати, поки не відновиться клінічна стабільність. Іноді може виникнути необхідність у зниженні дози карведилолу або у тимчасовому припиненні його прийому. Такі епізоди не виключають подальшого успішного титрування дози карведилолу.
Карведилол слід застосовувати з обережністю у комбінації з серцевими глікозидами, оскільки препарати уповільнюють AV-провідність.
Ортостатична гіпотензія. На початку лікування або при підвищенні дози препарату у пацієнтів може виникати ортостатична гіпотензія із запамороченням та вертиго, іноді також зі втратою свідомості. Найвищий ризик мають пацієнти з серцевою недостатністю, особи літнього віку, а також пацієнти, які приймають інші гіпотензивні засоби чи діуретики. Цим ефектам можна запобігти застосуванням низької початкової дози препарату, ретельним підвищенням підтримувальної дози та прийомом препарату після їди. Пацієнтам необхідно розповісти про заходи для уникнення ортостатичної гіпотензії (обережність при вставанні; при появі запаморочення пацієнтові слід сісти або лягти).
Функція нирок при серцевій недостатності із застійними явищами. Зворотне погіршення функції нирок відзначали при терапії карведилолом у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю та низьким АТ (систолічний тиск <100 мм рт. ст.), ІХС та дифузною хворобою судин і/або основною нирковою недостатністю. У пацієнтів із серцевою недостатністю з застійними явищами з такими факторами ризику слід перевіряти функцію нирок під час підвищення дози карведилолу шляхом титрування та припинити прийом препарату або знизити дозу при посиленні ниркової недостатності.
Дисфункція лівого шлуночка після гострого інфаркту міокарда. Перед лікуванням карведилолом пацієнт має бути клінічно стабільним та йому слід приймати інгібітор АПФ протягом щонайменше попередніх 48 год, а доза інгібітора АПФ має бути стабільною протягом щонайменше попередніх 24 год.
Хронічна обструктивна хвороба легень (ХОХЛ). Препарат можна застосовувати пацієнтам із ХОХЛ із бронхоспастичним компонентом, які не приймають перорально або інгаляційно препарат, тільки якщо потенційна користь переважає потенційний ризик.
У пацієнтів із тенденцією до бронхоспазму зупинка дихання можлива у результаті вірогідного підвищення резистентності. Пацієнти потребують ретельного спостереження під час початку прийому та підвищення дози карведилолу шляхом титрування, та дозу карведилолу слід знизити, якщо під час лікування спостерігається будь-яка ознака бронхоспазму.
Цукровий діабет. Слід дотримуватися обережності при застосуванні карведилолу пацієнтам із цукровим діабетом, оскільки ранні прояви гострої гіпоглікемії можуть бути замасковані або зменшені. З огляду на це потрібно віддавати перевагу альтернативним блокаторам β-адренорецепторів, принаймні в інсулінозалежних пацієнтів. У пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю з цукровим діабетом застосування карведилолу може асоціюватися з погіршенням контролю рівня глюкози в крові, тому для осіб із цукровим діабетом рекомендується регулярний моніторинг рівня глюкози в крові на початку прийому карведилолу або при підвищенні дози шляхом титрування та відповідне коригування гіпоглікемічної терапії.
Хвороби периферичних судин. Карведилол слід застосовувати з обережністю пацієнтам із хворобою периферичних судин, оскільки блокатори β-адренорецепторів можуть пришвидшити або загострити симптоми артеріальної недостатності.
Хвороба Рейно. Карведилол слід застосовувати з обережністю пацієнтам із розладами периферичного кровообігу (наприклад хвороба Рейно), оскільки симптоми можуть загостритися.
Тиреотоксикоз. Карведилол може маскувати симптоми тиреотоксикозу.
Загальна анестезія. При проведенні загальної анестезії пацієнтам, які приймають блокатори β-адренорецепторів, необхідно застосовувати препарати, які чинять меншу інотропну дію, або необхідно спочатку припинити (поступово) лікування.
Брадикардія. Карведилол може спричинити брадикардію. Якщо частота пульсу знижується до 55 уд./хв і менше, то необхідно знизити дозу карведилолу.
Підвищена чутливість. Слід бути обережним при застосуванні карведилолу у пацієнтів з наявністю в анамнезі серйозних реакцій підвищеної чутливості та в осіб, які проходять терапію десенсибілізації, оскільки блокатори β-адренорецепторів можуть підвищити як чутливість до алергенів, так і серйозність анафілактичних реакцій.
Псоріаз. Хворим, у яких раніше на тлі лікування блокаторами β-адренорецепторів виникав або загострювався псоріаз, препарат можна призначати тільки після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик.
Одночасне застосування блокаторів кальцієвих каналів або протиаритмічних препаратів. За необхідності одночасного застосування блокаторів кальцієвих каналів — похідних фенілалкіламіну (верапаміл) та бензотіазепіну (дилтіазем), а також антиаритмічних засобів І класу (аміодарон) — рекомендується постійне моніторування ЕКГ та АТ.
Феохромоцитома. У пацієнтів із феохромоцитомою прийом блокатора α-рецепторів слід розпочинати до застосування будь-якого блокатора β-адренорецепторів. Хоча карведилол і має фармакологічну блокуючу активність проти як α-, так і β-рецепторів, досвід застосування карведилолу при такому стані відсутній. Тому слід бути обережним при прийомі карведилолу пацієнтами із підозрою на феохромоцитому.
Стенокардія Принцметала. Препарати з неселективною β-блокуючою активністю можуть спровокувати біль за грудиною у пацієнтів зі стенокардією Принцметала. Відсутній будь-який клінічний досвід застосування карведилолу у цих пацієнтів, хоча α-блокуюча активність карведилолу може запобігти таким симптомам, однак слід бути обережним при застосуванні карведилолу пацієнтам, у яких підозрюють наявність стенокардії Принцметала.
Контактні лінзи. Особи, які користуються контактними лінзами, повинні бути попереджені про можливість зменшення сльозовиділення.
Припинення лікування. При різкому припиненні лікування карведилолом (як і іншими блокаторами β-адренорецепторів) може виникати пітливість, тахікардія, задишка та посилення стенокардії. Найвищий ризик мають ті пацієнти зі стенокардією, у яких може виникнути серцевий напад. Дозу необхідно знижувати поступово протягом 1–2 тиж. Якщо лікування було тимчасово припинено більше ніж на 2 тиж, то його поновлення слід проводити, починаючи з найнижчої дози.
Допоміжні речовини. До складу препарату входять сахароза і лактоза. Цей препарат не рекомендується приймати пацієнтам із такими порушеннями: непереносимість фруктози, дефіцит лактази, галактоземія, синдром порушення абсорбції глюкози-галактози або дефіцит сахарази-ізомальтази.
Застосування у період вагітності чи годування грудьми. Недостатньо клінічних даних про вплив препарату в період вагітності. Дані досліджень на тваринах є недостатніми для того, щоб робити будь-які висновки про вплив на перебіг вагітності, розвиток ембріона/плода, пологи та постнатальний розвиток потомства (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ). Потенційний ризик для плода залишається невідомим. Не слід застосовувати карведилол у період вагітності, за винятком випадків, коли потенційна користь від такої терапії перевищує потенційний ризик. Блокатори β-адренорецепторів зменшують плацентарний кровотік, що може призвести до внутрішньоутробної загибелі плода, народження недоношеної дитини або передчасних пологів. Крім того, спостерігалися побічні ефекти (переважно гіпоглікемія та брадикардія) у плода та новонародженої дитини. Також може підвищуватися ризик розвитку серцевих та респіраторних ускладнень у новонародженої дитини у постнатальний період. Під час досліджень, проведених на тваринах, доказових даних існування тератогенних ефектів карведилолу не виявлено. Результати досліджень на тваринах вказують на те, що карведилол чи його метаболіти екскретуються в материнське молоко. Оскільки існує можливість проникнення карведилолу у грудне молоко, протягом лікування препаратом грудне годування дитини не рекомендується.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами чи роботі з іншими механізмами. Не проводили досліджень щодо впливу карведилолу на здатність пацієнтів керувати транспортними засобами чи працювати з іншими механізмами. Як і з іншими препаратами, які змінюють АТ, пацієнтів, які застосовують карведилол, слід попередити, щоб вони утримувалися від керування транспортними засобами чи роботи з іншими механізмами, якщо у них наявні запаморочення чи супутні симптоми. Це особливо стосується початку чи зміни лікування та в поєднанні з алкоголем.

індуктори або інгібітори Р-глікопротеїну, СYP 2D6, CYP 2D9. Карведилол є інгібітором Р-глікопротеїну, тому біодоступність лікарських засобів, які транспортуються Р-глікопротеїном, може підвищуватися при одночасному застосуванні з карведилолом.
Інгібітори, як і індуктори СYP 2D6 та CYP 2D9, можуть стереоселективно змінювати системний або пресистемний метаболізм карведилолу, підвищуючи або знижуючи концентрацію R- та S-карведилолу в плазмі крові.
Дигоксин. Концентрації дигоксину підвищуються приблизно на 20% при поєднаному введенні дигоксину та карведилолу. Як дигоксин, так і карведилол, уповільнюють AV-провідність. Рекомендується підвищений моніторинг рівнів дигоксину на початку, при коригуванні дози чи припиненні прийому карведилолу.
Рифампіцин. У ході дослідження за участю 12 здорових осіб у результаті застосування рифампіцину рівні карведилолу в плазмі крові знижувалися приблизно на 70%, найбільш імовірно, внаслідок індукування P-глікопротеїну, в результаті якого абсорбція карведилолу в кишечнику зменшувалася.
Аміодарон. У пацієнтів із серцевою недостатністю на тлі застосування аміодарону кліренс S-енантіомерів карведилолу знижувався, імовірно, внаслідок інгібування ізоферменту CYP 2C9. Середні концентрації R-енантіомерів карведилолу в плазмі крові не змінювалися. Таким чином, існує потенційний ризик збільшення блокади β-адренорецепторів, спричинений підвищенням концентрації S-енантіомерів карведилолу у плазмі крові.
Флуоксетин та пароксетин. У ході рандомізованого перехресного дослідження за участю 10 пацієнтів із серцевою недостатністю на тлі одночасного застосування флуоксетину, який є потужним інгібітором CYP 2D6, спостерігалося стереоселективне інгібування метаболізму карведилолу, при цьому середнє значення AUC для R(+)-енантіомерів збільшувалося на 77%. Однак жодної різниці у профілі небажаних реакцій, значеннях АТ або ЧСС у різних групах лікування не спостерігалося.
Інсулін або пероральні гіпоглікемічні засоби. Препарати з β-блокуючими властивостями можуть посилити ефект зниження рівня глюкози в крові інсуліном та пероральними гіпоглікемічними засобами. Проява гіпоглікемії може бути замаскована чи послаблена (особливо тахікардія). Тому пацієнтам, які приймають інсулін або пероральні гіпоглікемічні засоби, рекомендується регулярний моніторинг рівня глюкози в крові.
Стимулятори та інгібітори метаболізму у печінці. Рифампіцин знижує концентрації карведилолу в плазмі крові приблизно на 70%. Циметидин збільшує AUC приблизно на 30%, але не спричиняє жодних змін С_max. Підвищена увага може знадобитися тим, хто приймає стимулятори оксидаз змішаної функції, наприклад рифампіцин, оскільки рівні карведилолу в сироватці крові можуть бути знижені, або інгібітори оксидаз змішаної функції, наприклад циметидин, оскільки рівні у сироватці крові можуть бути підвищеними. Однак, зважаючи на відносно малий вплив циметидину на рівні препарату карведилолу, є мінімальною імовірність будь-якої клінічно важливої взаємодії.
Препарати, що знижують рівень катехоламінів. Пацієнти, які приймають препарати з β-блокуючими властивостями, і препарати, що можуть знижувати рівень катехоламінів (наприклад резерпін, гуанетедин, метилдопа, гуанфацин та інгібітори моноаміноксидази, за винятком інгібіторів МАО-В) потребують ретельного спостереження щодо проявів гіпотензії та/чи тяжкої брадикардії.
Циклоспорин. Спостерігалося помірне підвищення середніх мінімальних концентрацій циклоспорину після початку лікування карведилолом пацієнтів із трансплантацією нирки, які мали хронічне васкулярне відторгнення. Приблизно у 10–20% пацієнтів дозу циклоспорину слід було знизити для підтримки концентрацій циклоспорину в терапевтичному діапазоні, у той же час інші не потребували жодного коригування. В середньому у цих пацієнтів доза циклоспорину була знижена приблизно на 20%. Рекомендується ретельний контроль концентрацій циклоспорину після початку терапії карведилолом у зв’язку з широкою індивідуальною варіабельністю клінічної відповіді у пацієнтів.
Верапаміл, дилтіазем або інші протиаритмічні препарати. У комбінації з карведилолом можуть підвищити ризик розладів AV-провідності. Спостерігалися окремі випадки порушення провідності (рідко — з гемодинамічним порушенням), коли карведилол та дилтіазем застосовували одночасно. Як і при застосуванні інших препаратів з β-блокуючими властивостями (якщо карведилол призначено перорально разом із блокаторами кальцієвих каналів на зразок верапамілу чи дилтіазему), рекомендується проводити ЕКГ та моніторинг АТ. Ці препарати не слід вводити в/в. Необхідно проводити ретельний моніторинг стану пацієнта при одночасному застосуванні карведилолу та аміодарону (перорально) чи антиаритмічних препаратів І класу. Невдовзі після початку лікування блокаторами повідомляли про розвиток брадикардії, зупинку серця, фібриляцію шлуночків у пацієнтів, які одночасно застосовували аміодарон. Існує ризик розвитку серцевої недостатності в разі проведення супутньої в/в терапії антиаритмічними препаратами класу Іа або Іс.
Клонідин. Поєднаний прийом клонідину та препаратів з β-блокуючими властивостями може посилити ефекти зниження АТ та ЧСС. При завершенні супутнього лікування препаратами з β-блокуючими властивостями та клонідином спочатку слід припинити прийом блокатора β-адренорецепторів. Потім, через кілька днів, можна припинити терапію клонідином шляхом поступового зниження дозування.
Антигіпертензивні препарати. Як і інші препарати з β-блокуючою дією, карведилол може посилити ефект інших одночасно введених препаратів з антигіпертензивною дією (наприклад антагоністи α1-рецепторів) або може призвести до гіпотензії відповідно до профілю побічних ефектів.
Анестетики. Слід дотримуватися обережності під час анестезії у зв’язку з синергічними негативними інотропними та гіпертензивними ефектами карведилолу та анестетиків.
НПЗП. Одночасне застосування НПЗП та блокаторів β-адренорецепторів може призводити до підвищення АТ і послаблення його контролю.
β-Агоністи бронходилататорів. Некардіоселективні блокатори β-адренорецепторів протидіють ефектам β-агоністам бронходилататорів, тому ці пацієнти потребують ретельного спостереження.

симптоми. Передозування може спричинити серйозну артеріальну гіпотензію, брадикардію, серцеву недостатність, кардіогенний шок, зупинку серця. Також можуть виникнути проблеми з боку дихальних шляхів, бронхоспазм, блювання, порушення свідомості та генералізовані судоми.
Лікування. Необхідно контролювати стан пацієнта і коригувати життєво важливі показники відповідно до стандартів з надання допомоги пацієнтам при передозуванні блокаторами β-адренорецепторів (наприклад атропін, трансвенозна стимуляція ритму серця, глюкагон, інгібітор фосфодіестерази, такий як амрінон або мілринон, β-симпатоміметики), у разі необхідності — в умовах відділення інтенсивної терапії. Протягом перших годин — викликати блювання та промити шлунок.
У разі серйозного передозування, коли хворий перебуває у стані кардіогенного шоку, підтримувальне лікування слід проводити достатньо тривалий час, оскільки виведення або перерозподіл карведилолу може проходити повільніше, ніж зазвичай.

при температурі не вище 25 °С.