Дипроспан^® (Diprospan^®) (274464) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Бетаметазону натрію фосфат — 2,63 мг/мл
Бетаметазону дипропіонат — 6,43 мг/мл
Допоміжні речовини: натрію гідрофосфат дигідрат, натрію хлорид, динатрію едетат, полісорбат 80, спирт бензиловий, метилпарагідроксибензоат (Е218), пропілпарагідроксибензоат (Е216), натрію карбоксиметилцелюлоза, макрогол 3350, кислота хлористоводнева, вода для ін’єкцій.

Бетаметазону натрію фосфат - 2,63 мг/мл

Бетаметазону дипропіонат - 6,43 мг/мл

фармакодинаміка. Бетаметазон є синтетичним глюкокортикоїдним засобом (9 альфа-фтор-16-бета-метилпреднізолон). Бетаметазон чинить сильну протизапальну, протиалергічну та імуносупресивну дію.
Бетаметазон не чинить клінічно значущої мінералокортикоїдної дії. ГКС розповсюджуються через клітинні мембрани і формують комплекси зі специфічними рецепторами цитоплазми. Ці комплекси потім проникають у клітинне ядро, зв’язуються з ДНК (хроматин) і стимулюють транскрипцію інформаційної РНК і подальший синтез білків різних ензимів. Ці останні будуть у кінцевому підсумку відповідальними за дії, які спостерігаються при систематичному застосуванні глюкокортикоїдів. Окрім їх значної дії на запальний та імунний процеси, глюкокортикоїди також впливають на метаболізм вуглеводів, протеїнів та ліпідів. А також вони чинять дію на серцево-судинну систему, скелетні м’язи та ЦНС.
Дія на запальний та імунний процеси. Саме на протизапальних, імуносупресивних та протиалергічних властивостях глюкокортикоїдів ґрунтується їх застосування в терапевтичній практиці. Основними аспектами цих властивостей є зменшення кількості імуноактивних клітин на рівні осередку запалення, зменшення вазодилатації, стабілізація лізосомальних мембран, пригнічення фагоцитозу, зменшення продукування простагландинів та споріднених сполук.
Протизапальна дія приблизно у 25 разів сильніша, ніж у гідрокортизону, та у 8–10 разів порівняно з преднізолоном (у масовому співвідношенні).
Дія на метаболізм вуглеводів та протеїнів. Глюкокортикоїди стимулюють білковий катаболізм. У печінці звільнені амінокислоти перетворюються на глюкозу та глікоген через процес гліконеогенезу. Абсорбція глюкози в периферійні тканини зменшується, що призводить до гіперглікемії та глюкозурії, зокрема у пацієнтів, які мають схильність до цукрового діабету.
Дія на метаболізм ліпідів. Глюкокортикоїди чинять ліполітичну дію. Цей ліполіз більш виражений на рівні кінцівок. Крім того, ліполітична дія проявляється, зокрема, на рівні тулуба, шиї та голови. Комплекс дій виражається через перерозподіл жирових відкладень.
Максимальна фармакологічна дія кортикостероїдів проявляється пізніше, ніж піки в сироватці крові, що вказує на те, що ефективність цих лікарських засобів полягає переважно не в прямій медикаментозній дії, а в модифікації ферментної активності.
Фармакокінетика. Бетаметазону натрію фосфат і бетаметазону дипропіонат абсорбуються з місця введення та виявляють терапевтичні та інші фармакологічні ефекти, як місцеві, так і системні.
Бетаметазону натрію фосфат добре розчиняється у воді та метаболізується в організмі з утворенням бетаметазону — біологічно активного стероїду. 2,63 мг бетаметазону натрію фосфату є еквівалентним 2 мг бетаметазону.
Наявність бетаметазону дипропіонату забезпечує пролонговану активність препарату. Цей компонент є практично нерозчинною сполукою та утворює депо в місці ін’єкції, тому він повільніше абсорбується та забезпечує зменшення вираженості симптомів на більш тривалий період.

Метаболізм бетаметазону відбувається в печінці. Бетаметазон зв’язується переважно з альбуміном. У пацієнтів із порушенням функції печінки кліренс бетаметазону повільніший або відтермінований.

терапія кортикостероїдами є допоміжною, а не альтернативою традиційному лікуванню.
Дерматологічні хвороби. Атопічний дерматит (монетоподібна екзема), нейродерміти, контактний дерматит, виражений сонячний дерматит, кропив’янка, червоний плоский лишай, інсулінова ліподистрофія, гніздова алопеція, дискоїдний еритематозний вовчак, псоріаз, келоїдні рубці, звичайна пухирчатка, герпетичний дерматит, кістозні вугри.
Ревматичні хвороби. Ревматоїдний артрит, остеоартрити, бурсити, тендосиновіїти, тендиніти, перитендиніти, анкілозивний спондиліт, епікондиліт, радикуліт, кокцидинія, ішіас, люмбаго, кривошия, гангліозна кіста, екзостоз, фасциїт, гострий подагричний артрит, синовіальні кісти, хвороба Мортона, запалення кубовидної кістки, захворювання стоп, бурсит на тлі твердого мозоля, шпори, тугорухливість великого пальця стопи.
Алергічні стани. БА, астматичний статус, сінна лихоманка, тяжкий алергічний бронхіт, сезонний та аперіодичний алергічний риніт, ангіоневротичний набряк, контактний дерматит, атопічний дерматит, сироваткова хвороба, реакції підвищеної чутливості на медичні препарати або укуси комах.
Колагенові хвороби. Системний червоний вовчак, склеродермія, дерматоміозит, вузликовий періартеріїт.
Онкологічні захворювання. Паліативна терапія лейкозу та лімфом у дорослих; гострий лейкоз у дітей.
Інші захворювання. Адреногенітальний синдром, виразковий коліт, хвороба Крона, спру, патологічні зміни крові, які потребують проведення кортикостероїдної терапії, нефрит, нефротичний синдром.
Первинна та вторинна недостатність кори надниркових залоз (при обов’язковому одночасному введенні мінералокортикоїдів).

перед застосуванням струснути.
Режим дозування встановлюють індивідуально, залежно від показань, тяжкості захворювання та клінічної відповіді хворого на лікування.
Дозування. Доза має бути мінімальною, а період застосування — максимально коротким.
Початкову дозу слід підбирати для отримання задовільного клінічного ефекту. Якщо задовільний клінічний ефект не виявляється протягом певного проміжку часу, лікування препаратом слід припинити шляхом прогресивного зниження дози і проводити іншу відповідну терапію.
У разі сприятливої відповіді слід визначити відповідну дозу, якої потрібно дотримуватися, поступово знижуючи початкову дозу з прийнятними інтервалами, поки буде досягнуто найнижчої дози з відповідною клінічною відповіддю.
Спосіб застосування. Суспензія Дипроспан не призначена для в/в або п/ш введення.
Системне застосування
При системному застосуванні у більшості випадків лікування розпочинають з введення 1–2 мл препарату і за необхідності повторюють. Дозування та частота введення залежать від тяжкості стану пацієнта та відповіді на лікування. Препарат вводять глибоко в/м у сідницю:
– при тяжких станах (системний червоний вовчак та астматичний статус), які потребують екстрених заходів, початкова доза препарату може становити 2 мл;
– при різноманітних дерматологічних захворюваннях, як правило, достатньо 1 мл препарату, введеного в/м; введення препарату можна повторити, залежно від відповіді на лікування;
– при захворюваннях дихальної системи зменшення вираженості симптомів досягається протягом декількох годин після в/м ін’єкції препарату Дипроспан. При БА, сінній лихоманці, алергічному бронхіті та алергічному риніті суттєве поліпшення стану досягається після введення 1–2 мл препарату;
– при гострих та хронічних бурситах доза для в/м введення становить 1–2 мл препарату. За необхідності проводять декілька повторних введень.
Місцеве застосування
Одночасне застосування місцевоанестезуючого препарату необхідне лише в поодиноких випадках (ін’єкція практично безболісна). Якщо одночасне введення анестезуючої речовини бажане, то препарат Дипроспан можна змішати (у шприці, а не у флаконі) з 1% або 2% р-ном лідокаїну гідрохлориду або прокаїну гідрохлориду, або подібних місцевих анестетиків, використовуючи лікарські форми, що не містять парабени. Не дозволяється застосовувати анестетики, що містять метилпарабен, пропілпарабен, фенол та інші подібні речовини. При застосуванні анестетика в комбінації з препаратом Дипроспан спочатку набирають у шприц із флакона необхідну дозу препарату, потім у цей же шприц набирають необхідну кількість місцевого анестетика та струшують шприц протягом короткого періоду часу.
При гострих бурситах (субдельтоподібному, підлопатковому, ліктьовому та передньонадколінному) введення 1–2 мл препарату Дипроспан у синовіальну сумку зменшує вираженість болю та повністю відновлює рухливість за декілька годин.
Лікування хронічного бурситу проводять нижчими дозами препарату після купірування гострих симптомів хвороби.
При гострих тендосиновіїтах, тендинітах та перитендинітах одна ін’єкція препарату Дипроспан може полегшити стан хворого, при хронічних — може бути необхідним повторне введення препарату, залежно від стану пацієнта.
При ревматоїдному артриті та остеоартриті внутрішньосуглобове введення препарату в дозі 0,5–2 мл може зменшити вираженість болю та тугорухливість суглобів протягом 2–4 год після введення. Тривалість терапевтичної дії препарату значно варіює і може становити 4 і більше тижнів. Внутрішньосуглобове введення препарату Дипроспан не має негативного впливу на суглоб і навколосуглобові тканини.
Рекомендовані дози препарату при введенні у великі суглоби (наприклад колінний, стегновий) — 1–2 мл; у середні (наприклад ліктьовий) — 0,5–1 мл; у малі (наприклад кистьовий) — 0,25–0,5 мл.
У разі дерматологічних захворювань ефективним є в/ш введення препарату безпосередньо в осередок ураження. Дія на деякі ураження, з приводу яких не проводиться безпосереднє лікування, може обумовлюватися невеликим системним ефектом лікарського засобу. Вводять 0,2 мл/см² препарату Дипроспан всередину шкіри (не під шкіру) за допомогою туберкулінового шприца та голки 26 G. Загальна кількість лікарського засобу, що вводиться в місце ін’єкції, не має перевищувати 1 мл.
Захворювання ніг, чутливі до кортикостероїдів. Можна досягти лікувального ефекту при бурситі під мозолем шляхом 2 послідовних ін’єкцій по 0,25 мл кожна. При таких захворюваннях, як тугорухливість великого пальця стопи (згинальна контрактура великого пальця стопи), варусний малий палець ноги (відхилення п’ятого пальця всередину) та гострий подагричний артрит, зменшення вираженості симптомів може настати дуже швидко. Для більшості ін’єкцій у стопу підходить туберкуліновий шприц з голкою 25 G довжиною 1,9 см.
Рекомендовані дози препарату Дипроспан (з інтервалами між уведеннями приблизно 1 тиж): при бурситі під мозолем — 0,25–0,5 мл; при п’яточній шпорі — 0,5 мл; при тугорухливості великого пальця стопи — 0,5 мл; при варусному малому пальці стопи — 0,5 мл; при синовіальній кісті — 0,25–0,5 мл; при метатарзалгії Мортона — 0,25–0,5 мл; при тендосиновіїті — 0,5 мл; при запаленні кубовидної кістки — 0,5 мл; при гострому подагричному артриті — 0,5–1 мл.

– підвищена чутливість до активних речовин або будь-яких допоміжних речовин у складі препарату (див. СКЛАД);
– підвищена чутливість до кортикостероїдів;
– системні грибкові інфекції;
– в/м введення пацієнтам з ідіопатичною тромбоцитопенічною пурпурою.

небажані явища, виявлені під час застосування препарату Дипроспан, як і при застосуванні інших кортикостероїдів, обумовлені дозою та тривалістю застосування лікарського засобу.
Серед побічних реакцій на кортикостероїди в цілому потрібно особливо відзначити нижчезазначені ефекти.
Порушення водно-електролітного балансу: затримка натрію, підвищене виділення калію, гіпокаліємічний алкалоз, затримка рідини в тканинах, застійна серцева недостатність у схильних до цього пацієнтів, АГ, збільшення виведення кальцію.
З боку кістково-м’язової системи: м’язова слабкість, втрата м’язової маси, збільшення вираженості міастенічних симптомів при тяжкій псевдопаралітичній міастенії, остеопороз, іноді із сильним болем у кістках та спонтанними переломами (компресійні переломи хребта), асептичний некроз голівок стегнової або плечової кісток, розриви сухожиль, стероїдна міопатія, патологічні переломи, нестабільність суглобів.
З боку шкіри: атрофія шкіри, погіршення загоювання ран, потоншання та послаблення шкіри, петехії, синці, шкірні реакції, такі як алергічний дерматит, ангіоневротичний набряк, еритема обличчя, підвищене потовиділення, кропив’янка.
З боку травної системи: виразкові ураження шлунка з можливою перфорацією та кровотечею, панкреатит, здуття живота, перфорація кишечнику, виразки стравоходу, нудота, блювання, гикавка.
Неврологічні розлади: судоми, запаморочення, головний біль, мігрень, підвищення внутрішньочерепного тиску (псевдопухлина мозку).
Психічні розлади: ейфорія, зміна настрою, зміна особистості та тяжка депресія, підвищена дратівливість, безсоння, психотичні реакції, зокрема у пацієнтів із психічними розладами в анамнезі, депресія.
Офтальмологічні розлади: підвищення внутрішньоочного тиску (псевдопухлина мозку: див. Неврологічні розлади), глаукома, задня субкапсулярна катаракта, екзофтальм, нечіткість зору (див. також ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Ендокринні розлади: клінічна симптомологія синдрому Кушинга, порушення менструального циклу, підвищення потреби в застосуванні ін’єкцій інсуліну чи пероральних антидіабетичних засобів у хворих на цукровий діабет, затримка розвитку плода або росту дитини, порушення толерантності до вуглеводів, прояви латентного цукрового діабету, вторинне пригнічення гіпофізу та кори надниркових залоз є особливо шкідливим у разі стресу (травми, хірургічне втручання або хвороба).
Метаболічні розлади: негативний баланс азоту внаслідок катаболізму білка, ліпоматоз, збільшення маси тіла.
З боку імунної системи: кортикостероїди можуть спричинити пригнічення шкірних тестів, приховувати симптоми інфекції та активувати латентні інфекції, а також знизити резистентність до інфекцій, зокрема до мікобактерій, туберкульозу, Candida albicans та вірусів.
Інші порушення: анафілактичні або алергічні реакції, гіпотензивні реакції або реакції, пов’язані з шоком.
При парентеральному введенні кортикостероїдів можуть виникати нижчезазначені побічні реакції.
Поодинокі випадки сліпоти, пов’язані з введенням в осередок ураження в ділянці голови, зокрема обличчя, гіпер- або гіпопігментація, підшкірна та шкірна атрофія, асептичні абсцеси, загострення після ін’єкції (внутрішньосуглобове введення) та артропатія Шарко.
Після повторного внутрішньосуглобового введення можливе ураження суглобів. Існує ризик зараження.
Звітування про підозрювані побічні реакції. Важливо звітувати про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу. Це дає змогу й надалі контролювати співвідношення користь/ризик при застосуванні лікарського засобу. Кваліфікованих працівників у галузі охорони здоров’я просять повідомляти про всі підозрювані побічні реакції.

суспензія Дипроспан не призначена для в/в або п/ш введення.
Повідомлялося про серйозні неврологічні порушення, у тому числі летальні, після проведення епідуральної ін’єкції кортикостероїдів. Серед інших порушень повідомлялося про інфаркт спинного мозку, параплегію, квадриплегію, коркову сліпоту та інсульт. Вказані серйозні неврологічні порушення спостерігалися з та без застосування рентгеноскопії. Оскільки безпека та ефективність епідурального введення не з’ясовані, кортикостероїди не рекомендовані для епідурального застосування.
Рідко спостерігалися анафілактоїдні/анафілактичні реакції з імовірністю шоку у пацієнтів, які отримували лікування кортикостероїдами для парентерального введення. Слід дотримуватися відповідних застережних заходів щодо пацієнтів з алергічними реакціями на кортикостероїди в анамнезі.
Суворе дотримання правил асептики обов’язкове при застосуванні препарату.
До складу препарату Дипроспан входить 2 ефіри бетаметазону, один з яких — бетаметазону натрію фосфат — швидко всмоктується з місця ін’єкції. Тому слід враховувати, що ця розчинна складова препарату Дипроспан може чинити системний вплив.
Різка відміна або зниження дози при постійному застосуванні (у разі дуже високих доз, після короткого періоду застосування) або при збільшенні потреби в кортикостероїдах (внаслідок стресу: інфекція, травма, хірургічне втручання) можуть підвищити недостатність кори надниркових залоз. У такому разі необхідно поступово знижувати дозу. У разі стресу іноді необхідно знову приймати кортикостероїди або підвищити дозу.
Знижувати дозу потрібно під суворим медичним наглядом; іноді необхідно контролювати стан пацієнта протягом періоду до 1 року після припинення тривалого лікування або застосування підвищених доз.
Симптоми недостатності кори надниркових залоз включають дискомфорт, м’язову слабкість, психічні розлади, сонливість, біль у м’язах і кістках, лущення шкіри, задишку, анорексію, нудоту, блювання, лихоманку, гіпоглікемію, артеріальну гіпотензію, зневоднення організму та навіть летальний наслідок після різкого припинення лікування. Лікування недостатності кори надниркових залоз полягає в застосуванні кортикостероїдів, мінералокортикоїдів, води, хлориду натрію та глюкози.
Швидке в/в введення кортикостероїдів у високих дозах може призвести до серцево-судинної недостатності; тому ін’єкцію потрібно робити протягом 10-хвилинного періоду.
При тривалій терапії кортикостероїдами необхідно передбачити перехід від парентерального до перорального введення після оцінки потенційних користі та ризиків.
При проведенні внутрішньосуглобових ін’єкцій важливо знати, що:
– таке введення може чинити місцеву та системну дію;
– для виключення можливості розвитку септичного процесу дуже важливо досліджувати будь-яку рідину, яка може знаходитися в суглобі;
– місцеву ін’єкцію не слід робити в суглоб, що попередньо був інфікований;
– помітне посилення болю та локального набряку, подальше обмеження рухливості суглоба, підвищення температури тіла та дискомфорт можуть свідчити про септичний артрит. Якщо діагноз цієї інфекції підтвердиться, то потрібно розпочати відповідне антибактеріальне лікування;
– кортикостероїдні засоби не можна вводити в нестабільні суглоби, в інфіковані ділянки або в міжхребцевий простір;
– повторні ін’єкції в суглоби, уражені остеоартритом, можуть призвести до посилення руйнування суглоба;
– після успішної внутрішньосуглобової терапії пацієнту слід уникати перевантажень суглоба;
– кортикостероїдні засоби не можна вводити безпосередньо в сухожилля, тому що в майбутньому це може призвести до їх розриву.
В/м ін’єкції кортикостероїдів необхідно вводити глибоко у м’яз для запобігання локальній атрофії тканин.
Введення кортикостероїда в м’яку тканину або в осередок ураження та в суглоб можуть спричинити системні та місцеві ефекти.
Особливі групи пацієнтів у зоні ризику. У хворих на цукровий діабет бетаметазон можна застосовувати тільки протягом короткого періоду і тільки під суворим медичним контролем, враховуючи його глюкокортикоїдні властивості (трансформація білків у глюкозу).
Спостерігають підвищення ефекту глюкокортикоїдів у пацієнтів з гіпотиреозом або цирозом печінки.
Необхідно уникати застосування препарату Дипроспан у пацієнтів з герпетичним ураженням очей (через можливість перфорації рогівки).
На тлі застосування кортикостероїдів можливі порушення психіки. При лікуванні кортикостероїдами може підвищуватися схильність до емоційної нестабільності або психозу.
Застережні заходи необхідні в таких випадках: при неспецифічному виразковому коліті, загрозі перфорації, абсцесі або інших піогенних інфекціях; при дивертикуліті; кишкових анастомозах; виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки; нирковій недостатності; АГ; остеопорозі; тяжкій міастенії; глаукомі; гострих психозах; вірусних та бактеріальних інфекціях; затримці росту; туберкульозі; синдромі Кушинга; цукровому діабеті; серцевій недостатності; у разі складного для лікування випадку епілепсії; схильності до тромбоемболії або тромбофлебіту; під час вагітності.
Оскільки ускладнення при лікуванні кортикостероїдами залежать від дози та тривалості терапії, то для кожного пацієнта під час вибору дози та тривалості лікування необхідно враховувати співвідношення ризику та користі.
Застосування кортикостероїдів може маскувати деякі ознаки інфекції або ускладнювати виявлення інфекції. Під час такого лікування у зв’язку зі зменшенням резистентності можуть з’являтися нові інфекції.
Тривале лікування може призвести до розвитку задньої субкапсулярної катаракти (особливо у дітей) або глаукоми, що може викликати ураження зорових нервів і посилити вторинні очні інфекції, викликані грибами або вірусами. У разі тривалого лікування (більше 6 тиж) необхідно проходити регулярні офтальмологічні обстеження.
Середні та підвищені дози кортикостероїдів можуть спричинити підвищення АТ, затримку рідини та натрію в тканинах та збільшення виведення калію з організму. Ці ефекти є менш імовірними при застосуванні синтетичних похідних сполук, якщо вони не використовуються у високих дозах. Можна розглянути можливість застосування дієти з низьким вмістом солі та прийом харчових добавок з калієм. Усі кортикостероїди пришвидшують виведення кальцію з організму.
Пацієнти, які отримують терапію кортикостероїдами, не можуть отримувати такі види лікування:
– вакцинація проти віспи;
– інші методи імунізації (особливо при застосуванні високих доз) через ризик неврологічних ускладнень і неадекватну відповідь антитіл.
Проте пацієнтам, які отримують кортикостероїдні засоби як замісну терапію, можна проводити імунізацію (наприклад при хворобі Аддісона).
Пацієнтам, зокрема дітям, які отримують кортикостероїди у дозах, що пригнічують імунітет, слід уникати контакту з хворими на вітряну віспу та кір.
Призначення препарату при активному туберкульозі можливе лише в разі швидкоплинного або дисемінованого туберкульозу в поєднанні з адекватною протитуберкульозною терапією. Якщо кортикостероїди призначено хворим на латентний туберкульоз, або тим, хто реагує на туберкулін, суворий контроль є необхідним, оскільки можливе повторне виникнення хвороби. При тривалій терапії кортикостероїдами пацієнти також повинні одержувати хіміопрофілактику. Якщо застосовують рифампіцин у програмі хіміопрофілактики, потрібно слідкувати за посиленням кортикостероїдами метаболічного кліренсу в печінці; може виникнути необхідність у корекції дозування кортикостероїдів.
Оскільки кортикостероїди можуть затримувати ріст дітей, у тому числі немовлят, а також пригнічувати ендогенне продукування кортикостероїдів, важливо ретельно контролювати ріст і розвиток дітей у разі тривалого лікування.
При застосуванні глюкокортикостероїдів можлива зміна рухливості та кількості сперматозоїдів у деяких пацієнтів.
До складу препарату Дипроспан входить бензиловий спирт, який може спричинити токсичні реакції та анафілактоїдні реакції у немовлят і дітей віком до 3 років. Не слід застосовувати цей препарат у недоношених дітей або доношених новонароджених.
До складу препарату Дипроспан входить метилпарагідроксибензоат (E218) і пропілпарагідроксибензоат (E216), які можуть спричиняти алергічні реакції (можливо, відтерміновані), а у виняткових випадках — утруднення дихання.
Порушення зору. При застосуванні кортикостероїдів системної та місцевої дії (включаючи інтраназальне, інгаляційне та внутрішньоочне введення) можливі порушення зору. Якщо виникають такі симптоми, як нечіткість зору або інші порушення з боку зору, пацієнту слід пройти обстеження у офтальмолога для оцінки можливих причин порушення зору, які можуть включати катаракту, глаукому або такі рідкісні захворювання, як центральна серозна хоріоретинопатія, про що повідомлялося після заcтосування кортикостероїдів системної та місцевої дії.
Застосування в період вагітності та годування грудьми. Через відсутність контрольованих досліджень з безпеки застосування препарату у людей, призначати ГКС вагітним, жінкам, які годують грудьми, та жінкам репродуктивного віку слід після ретельної оцінки співвідношення користі для жінки та потенційного ризику для ембріона/плода.
Вагітність. При призначенні кортикостероїдних засобів у пренатальний період потрібно зважити переваги та недоліки такого лікування та клінічний ефект у порівнянні з побічними явищами (включаючи гальмування росту та підвищення ризику розвитку інфекцій).
У деяких випадках необхідно продовжити курс лікування кортикостероїдами під час вагітності або навіть підвищити дозу (наприклад у разі замісної терапії кортикостероїдами).
В/м введення бетаметазону призводить до значного зниження частоти диспное у плода, якщо препарат вводиться більше ніж за 24 год до пологів (до 32-го тижня вагітності).
Опубліковані дані вказують на те, що питання про профілактичне застосування кортикостероїдів після 32-го тижня вагітності все ще залишається спірним. Тому під час призначення кортикостероїдів після 32-го тижня вагітності лікар має зважити всі переваги такого лікування та потенційні ризики для жінки і плода.
Кортикостероїди не призначають для лікування хвороби гіалінових мембран у новонароджених.
У разі профілактичного лікування хвороби гіалінових мембран у недоношених немовлят не потрібно вводити кортикостероїди вагітним з прееклампсією та еклампсією або тим, хто має ураження плаценти.
Діти, матері яких отримували високі дози кортикостероїдів у період вагітності, повинні перебувати під медичним контролем (для виявлення ознак недостатності кори надниркових залоз).
При введенні бетаметазону вагітним перед пологами у немовлят відмічалося транзиторне гальмування активності ембріонального гормону росту та, можливо, гормонів гіпофіза, які регулюють продукцію стероїдів, як у дефінітивних, так і в фетальних зонах надниркових залоз у плода. Проте гальмування продукування гідрокортизону у плода не впливало на гіпофізарно-наднирковозалозні реакції на стрес після пологів.
Оскільки кортикостероїди проникають через плаценту, новонароджених та немовлят, матері яких отримували кортикостероїди протягом більшої частини вагітності або протягом певної частини вагітності, потрібно ретельно оглянути для виявлення можливої уродженої катаракти, яку відмічають рідко.
За жінками, які отримували кортикостероїди в період вагітності, потрібно спостерігати під час і після перейм, а також під час пологів, щоб своєчасно виявити недостатність надниркових залоз через стрес, викликаний пологами.
Годування грудьми. Кортикостероїди проникають через плацентарний бар’єр і виділяються з грудним молоком.
Оскільки препарат Дипроспан може спричинити небажані побічні ефекти у дітей, які перебувають на грудному вигодовуванні, слід вирішити питання про припинення годування грудьми або припинення терапії, беручи до уваги важливість терапії для матері.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Слід проявляти обережність, враховуючи ефекти ЦНС при введенні високих доз (ейфорія, безсоння) та у зв’язку з порушеннями зору, які можуть виникнути при тривалому лікуванні (див. ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ).
Діти. Недостатньо клінічних даних щодо застосування препарату у дітей, тому небажано застосовувати його у пацієнтів цієї вікової категорії (можливе відставання в рості та розвиток вторинної недостатності кори надниркових залоз).

взаємодія з іншими лікарськими засобами. Одночасне призначення фенобарбіталу, рифампіцину, фенітоїну або ефедрину може посилювати метаболізм кортикостероїдів, знижуючи при цьому їх терапевтичну активність.
Пацієнти, які отримують терапію кортикостероїдами, не можуть отримувати такі види лікування:
– вакцинація проти віспи;
– інші методи імунізації (особливо при застосуванні високих доз) через ризик неврологічних ускладнень і неадекватну відповідь антитіл.
Проте пацієнтам, які отримують кортикостероїди як замісну терапію, можна проводити імунізацію (наприклад, при хворобі Аддісона).
Поєднання з діуретиками, такими як тіазиди, може підвищити ризик непереносимості глюкози.
За станом пацієнтів, які одночасно застосовують кортикостероїди та естрогени, потрібно спостерігати для виявлення можливих надмірних ефектів кортикостероїдів.
Одночасне застосування кортикостероїдів та серцевих глікозидів може підвищувати ризик появи аритмії або ознак дигіталісної інтоксикації, пов’язаної з гіпокаліємією. Пацієнти, які застосовують серцеві глікозиди, часто також приймають сечогінні засоби, які спричиняють виведення калію; у такому разі важливо визначати рівень калію. Кортикостероїди можуть посилювати виведення калію, викликане амфотерицином B. В усіх пацієнтів, які приймають одну з таких комбінацій препаратів, слід ретельно контролювати рівень електролітів у сироватці крові, особливо рівень калію в сироватці крові.
Одночасне застосування кортикостероїдів і антикоагулянтів кумаринового ряду може призводити до збільшення або зменшення антикоагулянтної дії, що може потребувати корекції дози. У пацієнтів, які приймають антикоагулянти в комбінації з ГКС, потрібно враховувати можливість утворення виразок у шлунково-кишковому тракті, викликаних кортикостероїдами, або підвищений ризик внутрішньої кровотечі.
При одночасному застосуванні кортикостероїди можуть знижувати концентрацію саліцилатів у плазмі крові. Ацетилсаліцилову кислоту слід застосовувати з обережністю в комбінації з кортикостероїдами при гіпопротромбінемії. При зниженні дози кортикостероїдів або при припиненні лікування за станом пацієнтів потрібно спостерігати для виявлення можливого отруєння саліциловою кислотою. Поєднання кортикостероїдів із саліцилатами може підвищувати частоту та тяжкість шлунково-кишкової виразки.
При комбінованому застосуванні ГКС з НПЗП або з алкоголем можливе підвищення ризику розвитку виразкових уражень ШКТ або погіршення стану виразки, що вже існувала.
Для хворих на цукровий діабет іноді необхідно адаптувати дозування пероральних протидіабетичних препаратів або інсуліну, зважаючи на властивість кортикостероїдів спричиняти гіперглікемію.
Одночасне введення ГКС та соматотропіну може призвести до сповільнення абсорбції останнього. Доз бетаметазону, що перевищують 300–450 мкг (0,3–0,45 мг) на 1 м² поверхні тіла на добу, потрібно уникати під час застосування соматотропіну.
Очікується, що сумісна терапія з інгібіторами CYP 3A, включаючи препарати, що містять кобіцистат, підвищить ризик виникнення системних побічних ефектів. Сумісного застосування слід уникати, якщо тільки користь не перевищує підвищеного ризику системних побічних ефектів кортикостероїдів; у разі такого застосування слід здійснювати нагляд за станом пацієнтів щодо виникнення системних побічних ефектів кортикостероїдів.
Інші види взаємодій. Вплив на лабораторні тести. Кортикостероїди можуть впливати на тест відновлення нітросинього тетразолію та давати хибні негативні результати.
Лікування кортикостероїдами також потрібно враховувати при інтерпретації у пацієнтів біологічних параметрів та аналізів (шкірні тести, гормональні показники щитовидної залози тощо).
Несумісність. Рідко виникає потреба в одночасному введенні місцевого анестетика. Якщо препарат Дипроспан вводиться одночасно з місцевим анестетиком, то Дипроспан можна змішати (у шприці, а не у флаконі) з 1 або 2% р-ном лідокаїну гідрохлориду або прокаїну гідрохлориду, використовуючи препарати, до складу яких не входить парабен. Можна також використовувати схожі місцеві анестетики. При цьому слід уникати застосування анестезувальних засобів, у яких містяться метилпарабен, пропілпарабен, фенол тощо.

симптоми. Гостре передозування глюкокортикоїдів, включаючи бетаметазон, не створює загрозливих для життя ситуацій. Уведення протягом декількох днів високих доз ГКС не призводить до небажаних наслідків (за винятком випадків застосування дуже високих доз або у разі застосування при цукровому діабеті, глаукомі, загостренні ерозивно-виразкових уражень ШКТ, або у разі застосування у хворих, які одночасно проходять терапію серцевими глікозидами, антикоагулянтами кумаринового ряду або діуретиками, що виводять калій).
Лікування. При ускладненнях, що виникають внаслідок метаболічних ефектів кортикостероїдів або згубних наслідків основного чи супутніх захворювань, а також при ускладненнях у результаті взаємодії з іншими лікарськими засобами потрібно проводити відповідне лікування. Необхідно підтримувати оптимальне надходження рідини та контролювати вміст електролітів у плазмі крові та сечі (особливо баланс натрію та калію в організмі). У разі виявлення дисбалансу цих іонів необхідно проводити відповідну терапію.

при температурі не вище 25 °С в захищеному від світла місці, не заморожувати. Перед застосуванням струсити.

Дипроспан — простий препарат кортикостероїдів для системного застосування згідно з АТС-класифікацією. Діючі речовини суспензії Дипроспан — бетаметазону натрію фосфат та бетаметазону дипропіонат, мають протизапальні, антиалергічні та протиревматичні властивості (Simon A. et al., 2013). Бетаметазон — синтетичний глюкокортикоїд, за хімічною структурою це 9α-фтор-16-β-метилпреднізолон; слід відмітити його структурну схожість з дексаметазоном (16α-метил-9α-фтор-преднізолон) (Glyn J.H., Fox D.B., 1961).
Бетаметазону натрію фосфат — розчинний ефір бетаметазону, що швидко всмоктується та забезпечує швидкий розвиток терапевтичного ефекту. Бетаметазону дипропіонат практично нерозчинний у воді та у складі препарату являє собою суспензію субмікронних часток. Суспензії — дисперсні системи, що містять речовини з низькою розчинністю, тому абсорбція лікарського засобу обмежена швидкістю його розчинення. Мікрокристали бетаметазону дипропіонату формують депо лікарського засобу, тим самим забезпечуючи уповільнене вивільнення препарату та тривалий контроль симптомів (Simon A. et al., 2013).
Після в/м ін’єкції Т_max бетаметазону натрію фосфату — 2,8±1,7 год, а бетаметазону дипропіонату — 15±9 год. Це пояснюється тим, що бетаметазону дипропіонат має спочатку розчинитися у міжклітинній рідині м’язових волокон, перш ніж він зможе дифундувати в судинний простір. Було показано, що T_½ становить 9,6±3,6 та 80,8±22,7 год для бетаметазону натрію фосфату та бетаметазону дипропіонату відповідно (Simon A. et al., 2013).

Дипроспан у терапії суглобової патології

Остеоартрит є найбільш розповсюдженою формою захворювання суглобів. Це захворювання характеризується прогресуючою ерозією, деградацією та дегенерацією суглобового хряща, формуванням остеофітів та субхондральними змінами. Це захворювання відмічається загалом у 5% населення та часто є причиною стійкої втрати працездатності.
Згідно з рекомендаціями Європейської антиревматичної ліги (EULAR) оптимальне лікування остеоартриту являє собою комбінацію нефармакологічних та фармакологічних терапевтичних методів. Фармакотерапія (консервативне лікування) включає застосування хондропротекторів, НПЗП, внутрішньосуглобові ін’єкції кортикостероїдів, місцевих анестетиків. Оперативне лікування (протезування уражених суглобів) виконують при значній вираженості ураження та обмеженні функції суглоба (Farkas B. et al., 2010).
Внутрішньосуглобова кортикостероїдна терапія була вперше використана Холандером у 1951 р. для лікування ревматоїдного артриту (Farkas B. et al., 2010). У подальшому було показано, що терапія кортикостероїдами ефективна для тимчасового зменшення вираженості суглобових симптомів остеоартриту та інших запальних захворювань. Так, наприклад, внутрішньосуглобове введення препаратів глюкокортикоїдів також застосовується в терапії ювенільного ревматоїдного артриту (Caldwell J.R., 1996). Найчастіше використовують кортикостероїди для внутрішньосуглобового введення — гідрокортизон, метилпреднізолон, дексаметазон, бетаметазон, преднізолон та тріамцинолон (Wernecke C. et al., 2015). Були проведені фундаментальні наукові дослідження впливу бетаметазону на суглобовий хрящ. У дослідженнях in vivo на культурі людських хондроцитів із застосуванням безперервного інфузійного насоса для імітації метаболізму суглобової рідини продемонстровано значне зниження життєздатності хондроцитів через 9 та 14 днів після ін’єкції бетаметазону (суспензія містила консервант бензалконію хлорид). У той же час у іншому дослідженні при обробці суспензією бетаметазону, що не містить консерванта бензалконію хлориду, не виявлено збільшення загибелі/апоптозу клітин протягом 7 днів після введення препарату, що досліджується.
У одному дослідженні було показано підвищення частоти загибелі хондроцитів, навіть у випадку обробки низькими дозами (0,01 мг/мл) бензалконію хлориду. Таким чином, рекомендується застосовувати препарати бетаметазону, що не містять бензалконію хлориду, для зниження потенційного хондротоксичного впливу інтраартикулярно введеного бетаметазону (Wernecke C. et al., 2015). Препарат Дипроспан відповідає цим вимогам.
У дослідженнях in vivo на тваринах (кроликах) була продемонстрована дозозалежна хондротоксична дія бетаметазону. Так, кроликам виконували щотижневі ін’єкції досліджуваного препарату протягом 1–8 тиж (комбінація 0,25 мг бетаметазону дипропіонату та 0,1 мг бетаметазону натрію фосфату) інтраартикулярно. Було показано, що 1, 2, 3 та 4 дози не чинили токсичної дії щодо хондроцитів, у той час як після введення 6–8 доз продемонстровано значне зниження вмісту протеогліканів у хрящах. Таким чином, огляд досліджень продемонстрував, що введення бетаметазону у низьких дозах не викликало значного пошкодження хряща або загибелі клітин, але при більш високих дозах виявлені хондротоксичність, зниження вмісту протеогліканів, у тому числі агрекану, та колагену II типу в суглобовому хрящі та підвищення рівня апоптозу клітин. Також слід дотримуватися обережності щодо застосування препаратів бетаметазону, які містять бензалконію хлорид, оскільки цей консервант зумовив значну хондротоксичність (Wernecke C. et al., 2015).
Внутрішньосуглобове введення анестетиків також призводить до розвитку хондротоксичних ефектів. Враховуючи це, одночасне застосування місцевого анестетика та кортикостероїдів внутрішньосуглобово має виконуватися в мінімальній ефективній дозі та протягом мінімального терміну для зменшення вираженості болю та запальної реакції (Farkas B. et al., 2010).
Звапнення периартикулярних тканин плечового суглоба є ускладненням бурситу плечового суглоба та відмічається у 2–8% населення. У літературі це захворювання також описано як звапнювальний периартрит або калькульозний бурсит та характеризується запальними змінами навколосуглобових м’яких тканин та відкладанням у них солей кальцію. Найбільш частою причиною розвитку калькульозного бурситу є гостра травма або хронічна травматизація суглоба. При цьому кальцифікація призводить до персистенції запального процесу в периартикулярних тканинах та розвитку в подальшому дегенеративних змін. Перебіг захворювання хронічний, із періодичними загостреннями, характеризується стійким больовим синдромом, гіперемією шкірного покриву над ураженим суглобом та обмеженням амплітуди рухів. Лікування даної патології має бути комплексним та зазвичай включає ЛФК, застосування НПЗП та місцеве введення глюкокортикоїдів. Розроблений комплексний метод терапії калькульозного бурситу, який являє собою введення в уражені навколосуглобові тканини суміші ферментного препарату лідази, місцевого анестетика лідокаїну та глюкокортикоїдного препарату Дипроспану. У проведеному нещодавно дослідженні, що включило 70 пацієнтів із даною патологією, була підтверджена ефективність комплексного застосування лідази, лідокаїну та Дипроспану. Так, виявлені зменшення вираженості запалення за даними лабораторних показників (ШОЕ, рівні лейкоцитів, сіалових кислот, СРБ), зменшення розмірів кальцинатів за даними УЗД та рентгенологічного дослідження, а також нормалізація провідності нервових волокон та скоротливості м’язів за даними електроміографії верхніх кінцівок. Після 18 міс спостереження рецидивування відмічалося у 11,4% пацієнтів (при цьому у випадку застосування НПЗП рецидивування відмічалося у 82,8% хворих) (Шутова М.З. и соавт., 2015).

Інші сфери застосування Дипроспану

Поліпозний риносинусит значно знижує якість життя хворих, оскільки призводить до утруднення носового дихання, зниження нюху, головного болю та порушення сну. Хворих можуть непокоїти патологічні виділення з носових ходів, відчуття стороннього тіла в порожнині носа, носові кровотечі, загальна слабкість (внаслідок гіпоксії, що викликана порушенням носового дихання). Це захворювання характеризується хронічним перебігом та важко лікується, часто необхідним є проведення хірургічного втручання — поліпектомії. У дослідженнях оцінювали ефективність топічного введення Дипроспану (у підслизовий шар у ділянці нижньої носової раковини) перед поліпектомією. Показано, що у хворих, яким було виконано ін’єкцію препарату Дипроспан, виявлено зменшення вираженості клінічних симптомів (виділень із носа, утруднення носового дихання, інтенсивність головного болю) було більш значним та спостерігалося в більш ранні строки порівняно з контрольною групою. Частота рецидивів після 2 років спостереження становила 38,5% у контрольній групі та 11,8% — у групі Дипроспану. Таким чином, Дипроспан не лише сприяв зменшенню вираженості клінічної симптоматики в постопераційний період, але і зменшенню кількості рецидивів поліпозного риносинуситу в подальшому (Сафарова Н.И. и соавт., 2014).
Біль у нижній частині спини (БНЧС, біль у попереку) — розповсюджений клінічний синдром, що може бути зумовлений як численними захворюваннями хребта, так і невертеброгенними причинами. Протягом життя БНЧС відмічають у 54–80% населення. Факторами ризику БНЧС є похилий вік, тяжка фізична праця, вплив вібрації, сидяча робота, ожиріння, порушення статури та інші. Лікування повинно бути комплексним, включати як фармакотерапію, так і методи фізичної реабілітації. У дослідженнях була продемонстрована ефективність епідурального введення глюкокортикоїдів при стійкому больовому синдромі, що не купірується іншими методами.
Дипроспан застосовується в терапії БНЧС, оскільки забезпечує швидкий знеболювальний ефект та усуває обмеження рухливості. При цьому тривалість клінічнічного ефекту після одноразового введення може сягати 4 тиж (Пизова Н.В. и соавт., 2010).
Внутрішньовогнищеве введення глюкокортикоїдів у терапії дерматозів застосовується із 1956 р. (Melo D.F. еt al., 2018). Суспензія бетаметазону дипропіонату/натрію фосфату широко застосовується в дерматології. У дослідженнях продемонстрована більш висока її ефективність порівняно з тріамцинолоном у терапії червоного плоского лишаю. Окрім того, застосування бетаметазону більш значно знижувало ризик рецидивування червоного плоского лишаю порівняно з тріамцинолоном.
Вогнищева алопеція (ВА) — це запальне захворювання волосяних фолікулів, що призводить до випадіння волосся. Її етіологія багатофакторна, вважається, що у патогенезі ВА велику роль відіграють спадкова схильність та аутоімунні порушення. У разі ВА не відбувається ушкодження волосяних фолікулів. Згідно із сучасними терапевтичними рекомендаціями внутрішньовогнищеве введення кортикостероїдів є терапією першої лінії у дорослих хворих ВА, що уражує менше 50% шкіри голови. Це технічно простий малоінвазивний спосіб введення лікарських засобів, який дозволяє здійснити доставку діючої речовини безпосередньо до вогнища запалення й таким чином звести до мінімуму необхідну дозу препарату та можливі системні побічні ефекти. Завдяки значній протизапальній та імуносупресивній активності внутрішньовогнищеве введення бетаметазону рекомендується як альтернатива тріамцинолону в терапії ВА (Melo D.F. еt al., 2018).

Дипроспан: висновки

Дипроспан — препарат, що являє собою суспензію, яка містить бетаметазону натрію фосфат та бетазону дипропіонат. Комбінація цих двох форм бетаметазону забезпечує як швидкий ефект, так і тривалу активність, зумовлену повільним вивільненням бетаметазону дипропіонату (Simon A. et al., 2013). Дипроспан виявляє високу глюкокортикоїдну активність, у той же час його мінералокортикоїдна активність незначна (Пизова Н.В. и соавт., 2010). Дипроспан можна вводити в/м, інтраартикулярно, у вогнище ураження, що дозволяє обрати найбільш відповідний клінічній ситуації спосіб введення препарату та досягти максимального ефекту. Внутрішньосуглобова терапія глюкокортикоїдіми застосовується в терапії запалення та суглобового болю з 1950-х років (Wernecke C. et al., 2015). Огляд літератури демонструє, що введення препаратів глюкокортикоїдів інтраартикулярно або в навколосуглобові тканини дозволяє зменшити вираженість больового синдрому, запального процесу та сприяє збільшенню об’єму рухів в ураженому суглобі (Caldwell J.R., 1996). Однак у разі призначення ін’єкцій глюкокортикоїдів внутрішньосуглобово слід мати на увазі, що тривала терапія препаратами даної групи може зумовлювати розвиток атрофічних змін тканин суглобів та дегенерації хрящів (Farkas B. et al., 2010).