Небілет^® (Nebilet^®)

Небівололу гідрохлорид........................................ 5 мг
Допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, натрію кроскармелоза, гіпромелоза, целюлоза мікрокристалічна, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, полісорбат 80.

Небівололу гідрохлорид - 5 мг

фармакодинаміка. Небіволол — це рацемат, який складається з двох енантіомерів: SRRR-небівололу (D-небіволол) та RSSS-небівололу (L-небіволол). Він поєднує дві фармакологічні дії:

• є конкурентним та селективним антагоністом β-рецепторів: цей ефект пояснюється SRRR-енантіомером (d-енантіомером);
• має м’які вазодилатуючі властивості внаслідок взаємодії з L-аргініном/оксидом азоту.

Одноразові та повторні дози небівололу знижують ЧСС та АТ у стані спокою і при навантаженні як в осіб з нормальним АТ, так і в осіб з АГ. Антигіпертензивний ефект зберігається при довготривалому лікуванні.
У терапевтичних дозах α-адренергічний антагонізм не спостерігається.
Під час короткочасного та тривалого лікування небівололом у пацієнтів з АГ знижується системний судинний опір. Незважаючи на зниження ЧСС, зменшення серцевого викиду у стані спокою та при навантаженні обмежене через збільшення ударного об’єму. Клінічне значення цієї гемодинамічної різниці порівняно з іншими блокаторами β-адренорецепторів ще недостатньо вивчене.
У пацієнтів з АГ небіволол підвищує реакцію судин на ацетилхолін (ACh), опосередковану монооксидом азоту; у пацієнтів з дисфункцією ендотелію ця реакція знижена.
У плацебо-контрольованих дослідженнях летальності захворюваності за участю 2128 пацієнтів віком ≥70 років (середній вік 75,2 року) зі стабільною хронічною серцевою недостатністю зі зниженням фракції викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) чи без нього (середній показник ФВЛШ 36±12,3% із таким розподілом: ФВЛШ <35% — у 56% пацієнтів, ФВЛШ 35–45% — у 25% пацієнтів, ФВЛШ >45% — у 19% пацієнтів), які тривали в середньому 20 міс, небіволол як основний лікарський засіб у складі стандартної терапії суттєво продовжував час до настання смерті чи госпіталізації через серцево-судинну патологію (кінцева точка первинної ефективності) зі зниженням відносного ризику на 14% (абсолютне зменшення — 4,2%). Це зниження ризику розвивалося через 6 міс лікування та залишалося таким протягом періоду лікування (середня тривалість — 18 міс). Вплив небівололу не залежав від віку, статі чи показника фракції викиду лівого шлуночка у учасників дослідження. Користь стосовно попередження всіх причин смертності у порівнянні з плацебо не досягла статистичної значущості (абсолютне зменшення — 2,3%).
У пацієнтів, які лікувалися небівололом, спостерігалося зниження частоти випадків раптової смерті (4,1% порівняно з 6,6%, відносне зниження на 38%).
Експерименти in vitro та in vivo на тваринах показали, що небіволол не має власної симпатоміметичної активності.
Експерименти in vitro та in vivo на тваринах показали, що небіволол у фармакологічних дозах не має стабілізуючого впливу на мембрани.
У здорових добровольців небіволол не має суттєвого впливу на переносимість максимального навантаження чи на витривалість.
Наявні доклінічні та клінічні дані не показали, що небіволол негативно впливає на еректильну функцію у пацієнтів з гіпертонічною хворобою.
Фармакокінетика. Після перорального прийому відбувається швидке всмоктування обох енантіомерів небівололу. На всмоктування небівололу їжа не впливає, тому його можна приймати з їжею або без неї.
Небіволол повністю метаболізується, частково з утворенням активних гідроксиметаболітів. Метаболізм небівололу відбувається шляхом ациклічного чи ароматичного гідроксилювання, N-деалкілування та глюкуронування; крім того, утворюються глюкуроніди гідроксиметаболітів. Метаболізм небівололу шляхом гідроксилювання піддається генетичному окиснювальному поліморфізму, що залежить від CYP 2D6. Біодоступність перорально застосованого небівололу становить 12% у осіб зі швидким метаболізмом та є майже повною в осіб з повільним метаболізмом. При досягненні стійкого стану (steady-state) та при однаковій дозі C_max у плазмі незміненого небівололу в осіб з повільним метаболізмом приблизно в 23 рази вища, ніж в осіб зі швидким метаболізмом. Якщо враховувати суму незмінного лікарського засобу та його активних метаболітів, то різниця C_max в плазмі становить від 1,3 до 1,4 раза. З огляду на відмінності в ступенях метаболізму, дозу лікарського засобу Небілет^® слід коригувати завжди залежно від індивідуальних потреб пацієнта: тому особам з повільним метаболізмом можуть бути потрібні нижчі дози.
В осіб зі швидким метаболізмом значення T_½ енантіомерів небівололу становлять у середньому 10 год. У осіб з повільним метаболізмом це значення в 3–5 разів вище. В осіб зі швидким метаболізмом концентрація RSSS-енантіомера дещо вища, ніж концентрація SRRR-енантіомера. У осіб зі швидким метаболізмом ця різниця більша.
В осіб зі швидким метаболізмом значення T_½ гідроксиметаболітів обох енантіомерів становлять у середньому 24 год, а в осіб з повільним метаболізмом ці значення приблизно у 2 рази вищі.
Стійкий рівень у плазмі крові у більшості пацієнтів зі швидким метаболізмом досягається протягом 24 год, для гідроксиметаболітів — протягом декількох днів.
Концентрація у плазмі крові, яка становить від 1 до 30 мг небівололу, пропорційна дозі. Вік людини на фармакокінетику небівололу не впливає.
У плазмі крові обидва енантіомери переважно зв’язані з альбуміном. Зв’язування з білками плазми крові для SRRR-небівололу становить 98,1%, а для RSSS-небівололу — 97,9%.
Через тиждень після застосування 38% дози виводиться із сечею і 48% — з калом. Виведення незміненого небівололу нирками становить менше 0,5% дози.
Доклінічні дані з безпеки. Доклінічні дані, засновані на загальноприйнятих дослідженнях генотоксичності та канцерогенності, не виявили небезпеки для людини.

АГ.
Лікування пацієнтів з есенціальною АГ.
Хронічна серцева недостатність.
Лікування хворих із хронічною серцевою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості, як доповнення до стандартних методів лікування у пацієнтів віком від 70 років.
Хронічна ішемічна хвороба серця.
Лікування пацієнтів із симптоматичною, хронічною ІХС.

режим дозування.
АГ. Дорослі. Доза становить 1 таблетку (5 мг небівололу) на добу; бажано застосовувати її завжди в один і той самий час доби. Гіпотензивний ефект стає явним через 1–2 тиж лікування, але іноді оптимальна дія спостерігається лише через 4 тиж.
Комбінація з іншими антигіпертензивними засобами. Блокатори β-адренорецепторів можна застосовувати як для монотерапії, так і в комбінації з іншими антигіпертензивними лікарськими засобами. До цього часу додатковий антигіпертензивний ефект спостерігався тільки при комбінації лікарського засобу Небілет^® 5 мг з 12,5–25 мг гідрохлоротіазиду.
Пацієнти з нирковою недостатністю. Для пацієнтів з нирковою недостатністю рекомендована початкова доза становить 2,5 мг/добу. У разі необхідності добову дозу можна підвищити до 5 мг.
Пацієнти з печінковою недостатністю. Дані про застосування лікарського засобу у пацієнтів з печінковою недостатністю чи порушенням функції печінки обмежені. Тому застосування Небілету^® таким пацієнтам протипоказано.
Пацієнти літнього віку. Для пацієнтів віком понад 65 років рекомендована початкова доза становить 2,5 мг/добу. У разі необхідності її можна підвищити до 5 мг. Однак через недостатній досвід застосування лікарського засобу у хворих віком понад 75 років його застосування вимагає обережності та ретельного нагляду за такими пацієнтами.
Хронічна серцева недостатність. Лікування хронічної серцевої недостатності слід починати з повільного титрування дози до досягнення індивідуальної оптимальної підтримувальної дози. Таким пацієнтам слід призначати лікарський засіб у разі, якщо у них спостерігається хронічна серцева недостатність без епізодів її гострої декомпенсації протягом останніх 6 тиж. Рекомендується, щоб лікар мав досвід у лікуванні хронічної серцевої недостатності. Хворі, які застосовують інші серцево-судинні засоби, включаючи діуретики та/чи дигоксин та/чи інгібітори АПФ, та/чи антагоністи рецепторів ангіотензину II, повинні мати вже підібрану дозу цих ліків протягом останніх 2 тиж до початку терапії лікарським засобом Небілет^®.
Початкове титрування дози слід проводити за нижченаведеною схемою, витримуючи при цьому інтервали від 1 до 2 тиж та орієнтуючись на переносимість дози пацієнтом: 1,25 мг небівололу на добу можна підвищити до 2,5 мг небівололу на добу, а надалі до 5 мг 1 раз на добу, а потім до 10 мг 1 раз на добу. Максимальна рекомендована доза становить 10 мг небівололу 1 раз на добу. На початку лікування та при кожному підвищенні дози хворий повинен не менше 2 год перебувати під наглядом досвідченого лікаря, щоб впевнитися в тому, що клінічний стан залишається стабільним (особливо це стосується АТ, ЧСС, порушення провідності міокарда, а також посилення симптомів серцевої недостатності). Поява побічних явищ може перешкодити лікуванню із застосуванням максимальної рекомендованої дози усім пацієнтам. У разі необхідності вже досягнуту дозу можна поетапно знову знизити або знову до неї повернутися.
При посиленні симптомів серцевої недостатності або при непереносимості лікарського засобу у фазі його титрування дозу небівололу рекомендується спочатку знизити або, у разі необхідності, негайно відмінити лікарський засіб (при появі тяжкої артеріальної гіпотензії, посилення симптомів серцевої недостатності з гострим набряком легень, при появі кардіогенного шоку, симптоматичної брадикардії або AV-блокади).
Як правило, лікування стабільної хронічної серцевої недостатності небівололом є довгостроковим.
Лікування небівололом не слід припиняти раптово, оскільки це може призвести до тимчасового посилення серцевої недостатності. Якщо відміна лікарського засобу необхідна, то дозу слід поетапно знизити, зменшуючи її в два рази з інтервалом 1 тиж.
Хронічна ІХС. Дорослі. Лікування хронічної ІХС слід починати із поступового підвищення дози до визначення підтримуючої оптимальної дози для кожного пацієнта.
Початкову дозу слід підвищувати кожні 1–2 тиж. залежно від переносимості з 1,25 мг небівололу до 2,5 мг небівололу один раз на добу, потім до 5 мг один раз на добу, а потім 10 мг один раз на добу. Максимальна рекомендована доза становить 10 мг небівололу один раз на добу. Дані для особливих груп хворих стосуються пацієнтів як із хронічною серцевою недостатністю, так і з хронічною ІХС.
Пацієнти з нирковою недостатністю. Оскільки титрування дози до максимальної переносимої відбувається індивідуально, її корекція при нирковій недостатності від легкого до помірного ступеня тяжкості не потрібна. Досвіду застосування лікарського засобу у хворих з тяжкою нирковою недостатністю (рівень креатиніну сироватки крові ≥250 мкмоль/л) немає, тому застосування небівололу таким хворим не рекомендується.
Пацієнти з печінковою недостатністю. Стосовно застосування лікарського засобу у пацієнтів з печінковою недостатністю існують лише обмежені дані. З огляду на це застосування лікарського засобу Небілет^® у цих пацієнтів протипоказано.
Пацієнти літнього віку. Оскільки титрування дози до максимальної переносимої здійснюється індивідуально, коригування дози не потрібне.
Спосіб застосування. Пероральне застосування. Таблетки можна застосовувати разом з їжею.

• підвищена чутливість до діючої речовини або будь-якої допоміжної речовини, що перелічені в розділі СКЛАД І ФОРМА ВИПУСКУ;
• печінкова недостатність або порушення функції печінки;
• гостра серцева недостатність, кардіогенний шок або епізоди декомпенсації серцевої недостатності, що вимагають в/в введення діючих речовин з позитивним інотропним ефектом.

Крім того, як і інші блокатори β-адренорецепторів, Небілет^® протипоказаний при:

• синдромі слабкості синусового вузла, включаючи синоатріальну блокаду;
• AV-блокаді II–III ступеня (без штучного водія ритму);
• бронхоспазмі та БА в анамнезі;
• нелікованій феохромоцитомі;
• метаболічному ацидозі;
• брадикардії (до початку лікування ЧСС <60 уд/хв);
• артеріальній гіпотензії (систолічний АТ <90 мм рт. ст.);
• тяжких порушеннях периферичного кровообігу.

побічні явища при АГ та при хронічній серцевій недостатності наведено окремо через відмінності патологічних процесів, які лежать в основі цих захворювань.
АГ. Побічні реакції, які в більшості випадків були від легкого до помірного ступеня, наведено в таблиці нижче; вони класифіковані відповідно до систем органів та частоти виникнення:

Крім цього, повідомлялося про такі побічні реакції, спричинені деякими блокаторами β-адренорецепторів: галюцинації, психози, сплутаність свідомості, похолодніння/ціаноз кінцівок, синдром Рейно, сухість очей та окуло-мукокутанна токсичність за практололовим типом.
Хронічна серцева недостатність. Відомості про побічні реакції у хворих на серцеву недостатність були отримані під час плацебо-контрольованих клінічних досліджень, у ході яких 1067 хворих отримували небіволол та 1061 хворий — плацебо. У цьому дослідженні про побічні реакції, які, можливо, були пов’язані із застосуванням лікарського засобу, повідомило всього 449 пацієнтів, які приймали небіволол (42,1%), та 334 (31,5%) пацієнти, які приймали плацебо. Найчастішими побічними реакціями, про які повідомляли пацієнти, які застосовували небіволол, були брадикардія та запаморочення, які виникали приблизно у 11% хворих. Відповідна частота серед пацієнтів, які застосовували плацебо, була близько 2% та 7% відповідно.
Повідомлялося про нижчезазначені побічні реакції, що хоча б потенційно були пов’язані із застосуванням лікарського засобу та розглядалися як характерні та значущі при лікуванні хронічної серцевої недостатності:

• посилення серцевої недостатності спостерігалося у 5,8% пацієнтів, які застосовували небіволол, та у 5,2% пацієнтів, які отримували плацебо;
• ортостатична гіпотензія спостерігалася у 2,1% пацієнтів, які застосовували небіволол, та у 1% пацієнтів, які отримували плацебо;
• непереносимість лікарського засобу спостерігалася у 1,6% хворих, які застосовували небіволол, та у 0,8% хворих, які отримували плацебо;
• AV-блокада I ступеня спостерігалася у 1,4% пацієнтів, які отримували небіволол, та у 0,9% пацієнтів, які отримували плацебо;
• набряки нижніх кінцівок були у 1,0% пацієнтів, які отримували небіволол, та у 0,2% пацієнтів, які отримували плацебо.

Хронічна ІХС. Дані про побічні реакції у пацієнтів із хронічною ІХС отримано шляхом спеціального аналізу даних того ж клінічного дослідження, яке описано для хронічної серцевої недостатності. Можна обґрунтовано припустити, що результати з безпеки та переносимості небівололу, отримані у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю, також застосовні і для пацієнтів з хронічною ІХС.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції. Повідомлення про підозрювані побічні реакції в післяреєстраційний період лікарського засобу є важливим. Це дає змогу продовжувати спостереження за співвідношенням користь/ризик лікарського засобу. Працівників охорони здоров’я просять повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції.

загальними для блокаторів β-адренорецепторів є нижчезазначені попередження і застережні заходи.
Анестезія. Продовження блокади β-адренорецепторів знижує ризик порушень серцевого ритму під час введення в наркоз та інтубації. Якщо при підготовці до хірургічного втручання блокаду β-адренорецепторів слід перервати, то блокатори β-адренорецепторів слід відмінити не менше ніж за 24 год до цього.
Застосування окремих анестетиків, які спричиняють пригнічення міокарда, потребує обережності. Появу вагусних реакцій у пацієнта можна попередити за допомогою в/в введення атропіну.
Серцево-судинна система. Як правило, пацієнтам з нелікованою хронічною серцевою недостатністю блокатори β-адренорецепторів не слід призначати, поки їх стан не стане стабільним.
Припиняти терапію блокаторами β-адренорецепторів пацієнтам з ІХС слід поступово, тобто протягом 1–2 тиж. У разі необхідності, щоб запобігти загостренню стенокардії, рекомендується одночасно почати замісну терапію.
Блокатори β-адренорецепторів можуть спричиняти брадикардію. Якщо пульс у стані спокою знижується до 50–55 уд/хв і/чи у пацієнта розвиваються симптоми, які вказують на брадикардію, то дозу рекомендують знизити.
Блокатори β-адренорецепторів слід застосовувати з обережністю при лікуванні:

• а) пацієнтів з порушеннями периферичного кровообігу (хвороба або синдром Рейно, переміжна кульгавість), оскільки може розвинутися загострення зазначених захворювань;

• б) пацієнтів з AV-блокадою I ступеня у зв’язку з негативним впливом блокаторів β-адренорецепторів на провідність;

• в) хворих на стенокардію Принцметала внаслідок безперешкодної вазоконстрикції коронарних артерій, опосередкованої через α-адренорецептори: блокатори β-адренорецепторів можуть підвищувати частоту і тривалість нападів стенокардії.

Комбінація небівололу з антагоністами кальцію типу верапамілу та дилтіазему, з антиаритмічними засобами I групи, а також з гіпотензивними засобами центральної дії не рекомендуються взагалі (детальну інформацію дивись у розділі ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Обмін речовин та ендокринна система. Небілет^® не впливає на рівень глюкози в крові у хворих на цукровий діабет. Незважаючи на це, необхідно бути обережним при його застосуванні у хворих цієї категорії, оскільки небіволол може маскувати деякі симптоми гіпоглікемії (тахікардія, посилене серцебиття). Блокатори β-адренорецепторів можуть маскувати симптоми тахікардії при гіперфункції щитовидної залози. Раптове припинення терапії може посилити ці симптоми.
Дихальна система. У пацієнтів із хронічними обструктивними захворюваннями дихальних шляхів блокаторів β-адренорецепторів застосовують з обережністю, оскільки може посилитися звуження дихальних шляхів.
Інше. Хворим на псоріаз в анамнезі призначати блокатори β-адренорецепторів слід тільки після ретельного виваження.
Блокатори β-адренорецепторів можуть підвищувати чутливість до алергенів і ступінь тяжкості анафілактичних реакцій.
На початку лікування хронічної серцевої недостатності небівололом необхідний регулярний моніторинг стану хворого. Інформацію про спосіб застосування та дози дивіться в розділі ЗАСТОСУВАННЯ.
Без нагальної потреби не слід різко припиняти лікування (див. ЗАСТОСУВАННЯ). Для додаткової інформації дивіться розділ ЗАСТОСУВАННЯ.
Лікарський засіб містить лактозу. Лікарський засіб Небілет^® не слід застосовувати у хворих зі спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або синдромом мальабсорбції глюкози-галактози.
Цей лікарський засіб містить менше ніж 1 ммоль натрію (23 мг) на таблетку, тобто є практично вільним від натрію.
Застосування у період вагітності або годування груддю
Вагітність. Небіволол має фармакологічні ефекти, які негативно впливають на вагітність та/чи на плід/немовля. Загалом, блокатори β-адренорецепторів зменшують кровообіг у плаценті, з чим пов’язують затримку росту, внутрішньоутробну смерть, викидень та передчасні пологи. Побічні ефекти (наприклад гіпоглікемія та брадикардія) можуть виникнути у плода та новонародженого. Якщо лікування блокаторами β-адренорецепторів є необхідним, то краще надати перевагу β₁-селективним блокаторам β-адренорецепторів.
Небіволол не можна застосовувати в період вагітності, тільки якщо в цьому є безсумнівна необхідність. Якщо лікування небівололом вважається необхідним, слід спостерігати за матково-плацентарним кровообігом та ростом плода. У разі виявлення шкідливого впливу на вагітність чи на плід слід розглянути питання про альтернативне лікування. За новонародженим немовлям потрібно ретельно спостерігати. Симптоми гіпоглікемії та брадикардії загалом можна очікувати протягом перших трьох днів.
Період годування груддю. Дослідження на тваринах показали, що небіволол проникає в грудне молоко. Невідомо, чи ця речовина проникає у грудне молоко людини. Більшість блокаторів β-адренорецепторів, а саме ліпофільні сполуки — такі як небіволол та його активні метаболіти — проникають, хоча в різній мірі, у грудне молоко, тому годування груддю під час застосування небівололу не рекомендується.
Діти. Ефективність та безпека застосування лікарського засобу Небілет^® у дітей та підлітків (віком до 18  років) не досліджувалися. Дані недоступні. Отже, застосування у дітей та підлітків (віком до 18 років) не рекомендується.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Дослідження щодо впливу на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами не проводилися. Дослідження з фармакодинаміки показали, що Небілет^® 5 мг не впливає на психомоторну функцію. Однак іноді можливе виникнення запаморочення та відчуття втоми, що слід враховувати під час керування транспортними засобами або іншими механізмами.

фармакодинамічні взаємодії. Нижче зазначені загальні відомості щодо взаємодії з антагоністами β-адренорецепторів.
Спільне застосування не рекомендується
Антиаритмічні лікарські засоби I класу (хінідин, гідрохінідин, цибензолін, флекаїнід, дизопірамід, лідокаїн, мексилетин, пропафенон): вплив на AV-провідність може посилитися та негативний інотропний ефект може підвищитися (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Антагоністи кальцію типу верапаміл/дилтіазем: негативний вплив на скоротливість та AV-провідність. В/в введення верапамілу хворим, які приймають блокатори β-адренорецепторів, може призвести до значної артеріальної гіпотензії та AV-блокади (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Антигіпертензивні лікарські засоби центральної дії (клонідин, гуанфацин, моксонідин, метилдопа, рилменідин): супутнє застосування антигіпертензивних лікарських засобів центральної дії може призвести до посилення серцевої недостатності внаслідок зниження тонусу симпатичної нервової системи центрального характеру (зниження ЧСС та ударного об’єму, вазодилатації) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). При раптовій відміні, зокрема перед закінченням застосування блокаторів β-адренорецепторів, вірогідність підвищення АТ може підвищуватися (синдром відміни).
При комбінованому застосуванні потрібна обережність
Антиаритмічні лікарські засоби III класу (аміодарон): вплив на AV-провідність може посилюватися.
Галогенові  леткі  анестетики: супутнє застосування блокаторів β-адренорецепторів та анестетиків може пригнічувати рефлекторну тахікардію та підвищувати ризик артеріальної гіпотензії (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Як загальне правило, слід уникати різкої відміни лікування блокаторами β-адренорецепторів. Якщо хворий застосовує Небілет^®, то про це слід проінформувати анестезіолога.
Інсулін та пероральні антидіабетичні засоби: хоча небіволол не впливає на рівень глюкози в крові, супутнє застосування може маскувати певні симптоми гіпоглікемії (посилене серцебиття, тахікардія).
Баклофен (антиспастичний засіб), аміфостин (додатковий засіб при лікуванні протипухлинними лікарськими засобами): при одночасному їх застосуванні з антигіпертензивними засобами може значно знизитися АТ, тому дозу антигіпертензивних засобів потрібно відповідно відкоригувати.
При спільному застосуванні слід враховувати
Глікозиди групи наперстянки: супутнє застосування може збільшити час AV-провідності. При проведенні клінічних досліджень ознак цієї взаємодії не було. Небіволол не впливає на кінетику дигоксину.
Антагоністи кальцію типу дигідропіридину (амлодипін, фелодипін, лацидипін, ніфедипін, нікардипін, німодипін, нітрендипін): супутнє застосування може підвищити ризик артеріальної гіпотензії, а у хворих із серцевою недостатністю не можна виключити підвищення ризику подальшого погіршення насосної функції шлуночків.
Антипсихотичні, антидепресанти (трициклічні антидепресанти, барбітурати та похідні фенотіазину): супутнє застосування може підвищувати гіпотензивну дію (адитивний ефект).
НПЗП не впливають на антигіпертензивну дію небівололу.
Симпатоміметики: супутнє застосування може протидіяти антигіпертензивній дії блокаторів β-адренорецепторів. Діючі речовини з β-адренергічною дією можуть сприяти α-адренергічній активності симпатоміметиків з наявністю як α-, так і β-адренергічних ефектів (небезпека розвитку АГ, тяжкої брадикардії та серцевої блокади).
Фармакокінетичні взаємодії. Оскільки у процесі метаболізму небівололу бере участь ізофермент CYP 2D6, то спільне застосування лікарських засобів, що пригнічують цей фермент (а саме пароксетину, флуоксетину, тіоридазину, хінідину), може підвищувати рівень небівололу у плазмі крові й, таким чином, підвищувати ризик виникнення вираженої брадикардії та побічних реакцій.
Супутнє застосування з циметидином підвищує рівень небівололу у плазмі крові, але не змінює клінічної ефективності небівололу. Супутнє застосування з ранітидином не впливає на фармакокінетику небівололу. За умови, що Небілет^® застосовують під час їди, а антацидний засіб — між прийомами їжі, обидва лікарських засоби можна призначати одночасно.
При комбінованому застосуванні небівололу з нікардипіном дещо підвищувалися концентрації обох лікарських засобів у плазмі крові без зміни клінічної ефективності.
Одночасне застосування алкоголю, фуросеміду або гідрохлоротіазиду не впливає на фармакокінетику небівололу. Небіволол не впливає на фармакокінетику та фармакодинаміку варфарину.

дані, що стосуються передозування лікарського засобу Небілет^®, відсутні.
Симптоми. Симптоми передозування блокаторами β-адренорецепторів: брадикардія, гіпотензія, бронхоспазм та гостра серцева недостатність.
Лікування.
У разі передозування чи розвитку реакцій гіперчутливості слід забезпечити постійне спостереження за пацієнтом та лікування в умовах відділення інтенсивної терапії. Слід контролювати рівень глюкози в крові. Всмоктуванню будь-якого лікарського засобу, який ще знаходиться у ШКТ, перешкоджає промивання шлунка, застосування активованого вугілля та проносних засобів. Штучна вентиляція легень також може бути потрібна. Для усунення брадикардії чи підвищеної ваготонії рекомендується введення атропіну чи метилатропіну. Лікування артеріальної гіпотензії та шоку слід проводити за допомогою плазми/плазмозамінників та, у разі необхідності, катехоламінів.
Дію блокатора β-адренорецептора можна припинити шляхом повільного в/в введення ізопреналіну гідрохлориду, починаючи з дози 5 мкг/хв, або добутаміну, починаючи з дози 2,5 мкг/хв, до досягнення очікуваного ефекту. У разі резистентності ізопреналін можна комбінувати з допаміном. Якщо це не призводить до бажаного ефекту, то можна ввести в/в глюкагон з розрахунку 50–100 мкг/кг. За необхідності ін’єкцію слід повторити протягом години та потім, якщо потрібно, провести в/в інфузію глюкагону з розрахунку 70 мкг/кг/год. В екстремальних випадках резистентної до терапії брадикардії можна підключити штучний водій ритму.

спеціальні умови зберігання не вимагаються. Лікарський засіб зберігати в недоступному для дітей місці.