Клосарт^® (Klosart^®)

Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, Опадрай ОЗВ 52014 жовтий*.
*Опадрай ОЗВ 52014 жовтий: заліза оксид жовтий (Е172), хіноліновий жовтий (Е104), гідроксипропілметилцелюлоза, поліетиленгліколь, титану діоксид (Е171).

Лозартан - 100 мг

фармакодинаміка. Лозартан калію — антагоніст рецепторів ангіотензину II (типу АТ₁). Ангіотензин II, що утворюється з ангіотензину I під час реакції за участю АПФ, кінінази II, є потужним вазоконстриктором, первинним вазоактивним гормоном ренін-ангіотензинової системи та важливим компонентом патофізіологічних механізмів АГ. Ангіотензин II також зв’язується з рецептором АТ₁, який виявлено в багатьох тканинах (гладких м’язах судин, надниркових залозах, нирках і серці), визначаючи низку важливих біологічних ефектів, у тому числі вазоконстрикцію і звільнення альдостерону. Ангіотензин ІІ також стимулює проліферацію гладком’язових клітин.
Лозартан та його активний метаболіт карбоксильна кислота блокують усі фізіологічно вагомі впливи ангіотензину ІІ незалежно від джерела або шляху синтезу.
Лозартан селективно зв’язується з рецептором АТ₁, не зв’язується з іншими рецепторами гормонів та іонними каналами і не блокує їх.
Також лозартан не пригнічує АПФ (кініназу ІІ) — фермент, який сприяє розпаду брадикініну. Унаслідок цього ефекти, безпосередньо не пов’язані з блокадою рецептора АТ₁, такі як посилення впливів, медіатором яких є брадикінін, не асоційовані із застосуванням лозартану.
Під час застосування лозартану усунення негативної оборотної реакції ангіотензину ІІ на секрецію реніну призводить до підвищення активності реніну в плазмі крові. Таке підвищення активності призводить до зростання рівня ангіотензину ІІ у плазмі крові. Хоча таке підвищення відбувається, антигіпертензивна активність і супресія концентрації альдостерону у плазмі крові зберігаються, що свідчить про ефективну блокаду рецепторів ангіотензину ІІ. Після відміни лозартану активність реніну в плазмі крові і показники рівнів ангіотензину ІІ протягом 3 днів повертаються до початкових значень.
Як лозартан, так і його основний метаболіт мають вищу спорідненість до рецепторів АТ₁, ніж до рецепторів АТ₂. Активний метаболіт у 10–40 разів активніший, ніж лозартан.
Фармакокінетика. Після перорального прийому лозартан добре абсорбується та зазнає метаболічних перетворень першого проходження. Системна біодоступність препарату становить приблизно 33%. Майже 14% пероральної дози лозартану перетворюється на активний карбоксильний метаболіт. C _maxлозартану та його активного метаболіту реєструється через 1 год та 3–4 год відповідно. Лозартан та активний метаболіт інтенсивно зв’язуються з білками плазми крові, головним чином з альбуміном. Т_½ лозартану становить 2 год, активного метаболіту — 6–9 год. Фармакокінетика лозартану та активного метаболіту є лінійною для пероральних доз лозартану до 200 мг та не змінюється з часом. Лозартан та активний метаболіт не акумулюють у плазмі крові в разі повторного прийому дози 1 раз на добу. Приблизно 4% дози виводиться в незміненому стані із сечею і майже 6% виводиться у вигляді активного метаболіту. Біліарна екскреція препарату становить певну частину елімінації лозартану та його активного метаболіту — приблизно 35% дози потрапляє у сечу і майже 58% — у калі.
Пацієнти літнього віку. Достовірних змін фармакокінетичних характеристик у пацієнтів літнього віку з АГ порівняно з молодими пацієнтами не виявлено.
Стать. Концентрації лозартану у плазмі крові у жінок з АГ у 2 рази перевищували дані показники в чоловіків. Залежності концентрації активного метаболіту від статі не виявлено.
Порушення функції печінки та нирок. Концентрації лозартану та його активного метаболіту у плазмі крові у пацієнтів з порушеннями функції печінки у 1,7–5 разів перевищують ці показники у пацієнтів з незміненою функцією печінки.
Концентрації лозартану у плазмі крові пацієнтів з кліренсом креатиніну вище 10 мл/хв не відрізнялися від таких у здорових добровольців. AUC у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок у 2 рази перевищувала AUC лозартану у хворих з нормальною функцією нирок. Плазмові концентрації активного метаболіту лозартану при цьому залишалися незміненими. Лозартан та його активний метаболіт неможливо вивести за допомогою гемодіалізу.
Фармакокінетика у дітей. Активний метаболіт лозартану утворюється у пацієнтів усіх вікових груп. Показники фармакокінетики лозартану після перорального застосування приблизно аналогічні у новонароджених і дітей віком від 2 років, дітей дошкільного, шкільного віку, у тому числі підлітків. Фармакокінетичні показники метаболіту залежать більше від вікової групи, особливо при порівнянні дітей дошкільного віку і підлітків. Експозиція у новонароджених та дітей віком до 2 років порівняно висока.

– лікування есенціальної гіпертензії у дорослих та у дітей віком від 6 років;
– лікування захворювання нирок у дорослих пацієнтів з АГ і цукровим діабетом ІІ типу з протеїнурією ≥0,5 г/добу — як частина антигіпертензивної терапії.
– лікування хронічної серцевої недостатності (у пацієнтів віком від 60 років) у випадках, коли застосування інгібіторів АПФ вважається неможливим внаслідок непереносимості (особливо при кашлі) або за наявності протипоказань. Пацієнтам із серцевою недостатністю, стан яких при прийомі інгібіторів АПФ стабільний, призначення лозартану недоцільне. У пацієнта фракція викиду лівого шлуночка має становити ≤40%, стан повинен бути клінічно стабільним. Також пацієнтові слід дотримуватися встановленого режиму лікування хронічної серцевої недостатності;
– зниження ризику розвитку інсульту у дорослих пацієнтів з АГ і гіпертрофією лівого шлуночка, що документально підтверджено за допомогою ЕКГ.

таблетки слід приймати незалежно від вживання їжі, запиваючи однією склянкою води.
АГ. Для більшості хворих звичайна початкова і підтримувальна доза лозартану становить 50 мг 1 раз на добу. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається на 3–6-й тиждень після початку лікування. Для деяких пацієнтів може виявитися ефективнішим підвищення дози препарату до 100 мг 1 раз на добу (вранці).
Лозартан можна застосовувати у поєднанні з іншими антигіпертензивними препаратами, особливо з діуретиками (наприклад гідрохлортіазид).
Пацієнти з АГ, цукровим діабетом ІІ типу та протеїнурією (≥0,5 г/добу)
Зазвичай початкова доза лозартану становить 50 мг 1 раз на добу. Дозу можна підвищити до 100 мг 1 раз на добу залежно від того, якими є показання АТ через 1 міс після початку лікування. Лозартан можна застосовувати разом з іншими антигіпертензивними засобами (діуретиками, блокаторами кальцієвих каналів, блокаторами α- або β-адренорецепторів, препаратами центральної дії), а також з інсуліном та іншими гіпоглікемічними засобами (наприклад сульфонілсечовиною, глітазонами та інгібіторами глюкозидази).
Серцева недостатність
Зазвичай початкова доза лозартану для пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю становить 12,5 мг 1 раз на добу. Зазвичай дозу титрують з тижневим інтервалом (тобто 12,5 мг/добу, 25 мг/добу, 50 мг/добу, 100 мг/добу) до максимальної дози 150 мг 1 раз на добу залежно від індивідуальної переносимості.
Зниження ризику розвитку інсульту у пацієнтів з АГ і гіпертрофією лівого шлуночка, що документально підтверджено за допомогою ЕКГ. Зазвичай початкова доза становить 50 мг 1 раз на добу. Залежно від змін рівня АТ може бути необхідним призначення гідрохлоротіазиду у низькій дозі та/або підвищення дози лозартану до 100 мг 1 раз на добу.
Окремі групи пацієнтів
Застосування у пацієнтів зі зниженим ОЦК. Для пацієнтів зі зниженим ОЦК (наприклад унаслідок застосування високих доз діуретиків) розпочинати терапію необхідно з дози 25 мг 1 раз на добу.
Застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю та хворих, яким проводять гемодіаліз. При призначенні лозартану пацієнтам з порушеннями функції нирок, а також хворим, яким проводять гемодіаліз, початкову корекцію дози проводити не потрібно.
Застосування у пацієнтів з порушеннями функції печінки в анамнезі. Для пацієнтів із порушеннями функції печінки в анамнезі слід розглянути питання щодо призначення препарату в нижчій дозі. Немає досвіду лікування пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки, тому лозартан протипоказаний цій групі пацієнтів.
Застосування у дітям віком від 6 років. Для дітей, які можуть ковтати таблетки і в яких маса тіла більше 20 кг та менше 50 кг, рекомендована доза становить 25 мг 1 раз на добу. У виняткових випадках дозу можна підвищити до максимальної — 50 мг 1 раз на добу. Дозу слід коригувати залежно від змін рівня АТ.
У пацієнтів з масою тіла понад 50 кг рекомендована доза становить 50 мг 1 раз на добу. У виняткових випадках дозу можна підвищити до максимальної — 100 мг 1 раз на добу. Застосування доз, що перевищують 1,4 мг/кг (або понад 100 мг) на добу, у дітей не вивчалося.
Лозартан не рекомендується застосовувати у дітей із порушеннями функції печінки.
Лозартан також не рекомендується застосовувати у дітей зі швидкістю клубочкової фільтрації (ШКФ) <30 мл/хв/1,73 м², оскільки немає відповідних даних щодо такого застосування.
Застосування пацієнтам віком від 75 років. Терапію слід розпочинати з дози 25 мг 1 раз на добу. Корекція дози зазвичай не потрібна.
Діти. Безпека та ефективність застосування лозартану у дітей віком до 6 років не встановлені.

– підвищена чутливість до лозартану або до будь-якої допоміжної речовини, що входить до складу препарату;
– тяжкі порушення функції печінки;
– вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. Застосування у період вагітності або годування грудьми);
– одночасне застосування лозартану та аліскірену пацієнтам із цукровим діабетом або із порушеннями функції нирок (ШКФ <60 мл/хв/1,73 м²) протипоказане (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ, ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, ЗАСТОСУВАННЯ).

з боку нервової системи: запаморочення, сонливість, головний біль, безсоння, м’язові судоми, парестезія, інсульт, мігрень, дисгевзія.
З боку органів слуху та лабіринту: вертиго, дзвін у вухах.
З боку психіки: депресія.
З боку серця: пальпітація, синкопе, стенокардія, тахікардія, фібриляція передсердь.
З боку судинної системи: симптоматична гіпотензія (особливо у пацієнтів з внутрішньосудинною дегідратацією, наприклад у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю або при лікуванні діуретиками у високих дозах), дозозалежний ортостатичний ефект.
З боку травного тракту: абдомінальний біль, диспепсія, запор, діарея, панкреатит, нудота, блювання.
З боку гепатобіліарної системи: гепатит, порушення функції печінки.
З боку респіраторної системи: кашель, диспное, нежить, синусит, фарингіт, інфекції верхніх дихальних шляхів.
З боку нирок та сечовивідних шляхів: зміни функції нирок, включаючи ниркову недостатність у пацієнтів групи ризику (такі зміни функції нирок можуть бути оборотними при припиненні терапії), інфекції сечовивідних шляхів.
З боку системи крові та лімфатичної системи: анемія, тромбоцитопенія.
Загальний стан та порушення, пов’язані зі способом застосування препарату: астенія/слабкість, підвищена втомлюваність, набряк, грипоподібні симптоми.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: кропив’янка, свербіж, висипання, фоточутливість, еритродермія.
З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини: біль у спині, міалгія, артралгія, рабдоміоліз.
З боку репродуктивної системи і молочних залоз: еректильна дисфункція/імпотенція.
З боку імунної системи: реакції підвищеної чутливості (анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк, включаючи набряк гортані та голосової щілини, що призводить до обструкції дихальних шляхів, та/або набряк обличчя, губ, глотки і/або язика); у деяких пацієнтів в анамнезі був ангіоневротичний набряк, пов’язаний із застосуванням інших препаратів, у тому числі інгібіторів АПФ; васкуліт, включаючи пурпуру Шенляйна — Геноха.
Лабораторні показники: гіпоглікемія, гіперкаліємія, гіпонатріємія, підвищення рівня АлАТ, підвищення рівня сечовини в крові, креатиніну у плазмі крові.

вагітність. У період вагітності протипоказано застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ. Пацієнтки, які отримують антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ та планують вагітність, повинні перейти на антигіпертензивні лікарські засоби, які мають встановлений профіль безпеки для застосування у період вагітності. При встановленні вагітності лікування антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ необхідно терміново припинити та у разі необхідності розпочати альтернативне лікування (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та Застосування у період вагітності або годування грудьми).
Підвищена чутливість. Ангіоневротичний набряк. Під час прийому препарату у пацієнтів з ангіоневротичним набряком в анамнезі (набряк обличчя, губ, горла та/або язика) слід постійно контролювати їх загальний стан.
Артеріальна гіпотензія і водно-електролітний дисбаланс. Симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після застосування першої дози або її підвищення, може виникати у пацієнтів зі зниженим внутрішньосудинним об’ємом або дефіцитом натрію, спричиненими застосуванням сильних діуретиків, дієтичним обмеженням вживання солі, діареєю або блюванням. Такі стани потребують корекції перед початком лікування лозартаном або зниження початкової дози препарату. Такі ж рекомендації стосуються дітей віком від 6 років.
Електролітний дисбаланс. Електролітний дисбаланс часто спостерігається у пацієнтів із порушеннями функції нирок (з або без цукрового діабету), що необхідно враховувати. Слід також ретельно контролювати концентрацію калію (можливість гіперкаліємії) у плазмі крові, а також показники кліренсу креатиніну, особливо у пацієнтів із серцевою недостатністю і кліренсом креатиніну 30–50 мл/хв.
Не рекомендується одночасне застосування лозартану і калійзберігаючих діуретиків, добавок калію і замінників солі, що містять калій.
Порушення функції печінки. Ґрунтуючись на фармакокінетичних даних, що вказують на істотне підвищення концентрації лозартану у плазмі крові хворих на цироз печінки, слід розглянути питання щодо зниження дози для пацієнтів з наявністю в анамнезі порушень функції печінки. Немає досвіду застосування препарату у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки, тому лозартан не можна призначати таким хворим.
Препарат не рекомендований для застосування у дітей із порушеннями функції печінки.
Порушення функції нирок. Повідомлялося про виникнення змін функції нирок, включаючи ниркову недостатність, що пов’язували з пригніченням ренін-ангіотензинової системи (особливо пацієнти із залежністю функції нирок від системи ренін-ангіотензин-альдостерон, тобто хворі з тяжкими порушеннями функції серця або з уже існуючими порушеннями функції нирок).
Препарати, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС), можуть спричиняти підвищення рівня сечовини крові та креатиніну сироватки крові у хворих з двобічним стенозом ниркових артерій, зі стенозом ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки. Ці зміни функції нирок можуть бути оборотними після припинення терапії. Слід з обережністю застосовувати лозартан у пацієнтів із двобічним стенозом ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки.
Застосування у дітей з порушеннями функції нирок
Препарат не рекомендований для застосування у дітей зі ШКФ <30 мл/хв/1,73 м², оскільки немає відповідних даних щодо застосування.
Протягом періоду застосування лозартану слід регулярно перевіряти функцію нирок, оскільки можливе її погіршення. Особливо це стосується ситуацій, коли лозартан застосовують за наявності інших патологічних станів (наприклад гарячка, дегідратація), які можуть впливати на функцію нирок.
Одночасне застосування лозартану та інгібіторів АПФ погіршує функцію нирок, тому така комбінація не рекомендована.
Трансплантація нирки. Немає досвіду щодо безпеки застосування лозартану у пацієнтів, яким щойно проведено трансплантацію нирки.
Первинний гіперальдостеронізм. У пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом зазвичай не спостерігається ефекту при застосуванні препаратів, що діють шляхом інгібіції ренін-ангіотензинової системи. Тому Клосарт не рекомендований для цієї групи пацієнтів.
Захворювання коронарних артерій та цереброваскулярні захворювання. Як і при застосуванні інших антигіпертензивних препаратів, надмірне зниження АТ у пацієнтів з ішемічними захворюваннями коронарних артерій та цереброваскулярними захворюваннями може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту.
Серцева недостатність. Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на РААС, у пацієнтів із серцевою недостатністю з/без порушення функції нирок існує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії і порушення функції нирок, часто гострого.
Немає достатнього терапевтичного досвіду застосування лозартану у пацієнтів із серцевою недостатністю і супутнім тяжким порушенням функції нирок, хворих із тяжкою серцевою недостатністю (клас ІV за NYHA), а також у пацієнтів із серцевою недостатністю і симптоматичною небезпечною для життя серцевою аритмією. Тому лозартан слід застосовувати з обережністю у такій групі пацієнтів. Слід з обережністю одночасно застосовувати лозартан і блокатори β-адренорецепторів.
Стеноз аортального і мітрального клапанів, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і при застосуванні інших вазодилататорів, з особливою обережністю слід призначати лозартан пацієнтам зі стенозом аортального і мітрального клапанів або з обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.
Інші застереження. Як встановлено щодо інгібіторів АПФ, лозартан та інші антагоністи ангіотензину менш ефективні для зниження АТ у пацієнтів негроїдної раси, ніж в інших пацієнтів, можливо, через низьку активність реніну в групі таких пацієнтів з АГ.
Подвійна блокада РААС. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену підвищується ризик артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та зміни функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність. Тому подвійна блокада РААС шляхом комбінування блокаторів рецепторів ангіотензину II з інгібіторами АПФ або аліскіреном не рекомендується (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). У випадку крайньої необхідності подвійної блокади РААС необхідний нагляд лікаря, а також слід ретельно перевіряти функцію нирок, рівень електролітів у крові та АТ. Не слід одночасно застосовувати блокатори рецепторів ангіотензину ІІ та інгібітори АПФ пацієнтам із діабетичною нефропатією.
Комбінація з аліскіреном протипоказана пацієнтам із цукровим діабетом з нирковою недостатністю (ШКФ <60 мл/хв/1,73 м²).
Застосування у період вагітності та годування грудьми
Вагітність. Лікарський засіб протипоказано застосовувати у вагітних або жінок, які планують завагітніти (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Якщо під час лікування цим препаратом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у вагітних.
Відомо, що застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ протягом II та III триместру індукує фетотоксичність (послаблення функції нирок, олігогідрамніон, затримка осифікації кісток черепа) і неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).
Якщо протягом II триместру вагітності застосовувалися антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, рекомендовано провести УЗД для перевірки функції нирок і стану кісток черепа.
Стан новонароджених, матері яких застосовували антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, слід часто перевіряти щодо розвитку артеріальної гіпотензії.
Період годування грудьми. Через відсутність будь-якої інформації щодо застосування лозартану у період годування грудьми не рекомендується призначати препарат у цей період. Бажано застосовувати альтернативні препарати з встановленими профілями безпеки у період годування грудьми, особливо при годуванні новонароджених або недоношених немовлят.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Дані щодо впливу лозартану на здатність керувати транспортними засобами або іншими механізмами обмежені. Однак слід пам’ятати про можливість розвитку таких побічних реакцій, як запаморочення та сонливість, особливо на початку лікування та при підвищенні дози препарату.

інші антигіпертензивні засоби можуть посилювати гіпотензивний ефект лозартану. До інших препаратів, що можуть спричинити артеріальну гіпотензію, належать трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби, баклофен, аміфостин. Основним або побічним ефектом одночасного застосування цих препаратів із гіпотензивними засобами може бути підвищення ризику виникнення артеріальної гіпотензії.
Лозартан переважно метаболізується цитохромом Р450 (CYP) 2C9 до активного метаболіту – карбоксикислоти. Було встановлено, що флуконазол (інгібітор CYP 2C9) знижує експозицію активного метаболіту приблизно на 50%, а одночасне лікування лозартаном і рифампіцином (індуктор ферментів метаболізму) призводить до зниження на 40% концентрації активного метаболіту у плазмі крові. Клінічне значення цього ефекту невідоме. Немає відмінності в експозиції при одночасному застосуванні лозартану і флувастатину (слабкого інгібітора CYP 2C9).
Так само, як і при застосуванні інших препаратів, що блокують ангіотензин ІІ або його ефекти, одночасне застосування препаратів, що затримують калій в організмі (наприклад калійзберігаючих діуретиків: спіронолактону, тріамтерену, амілориду або тих, що можуть підвищувати рівнень калію (наприклад гепарин), або добавок, що містять калій, або замінників солі з калієм, може призвести до підвищення вмісту калію в сироватці крові. Одночасне застосування таких засобів не рекомендоване.
Про оборотне підвищення концентрації літію в сироватці крові та виникнення токсичних проявів повідомляли при одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ. Також дуже рідко повідомляли про такі прояви при застосуванні блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ. Одночасне лікування препаратами літію та лозартаном слід проводити з обережністю. Якщо застосування такої комбінації вважається необхідним, рекомендовано перевіряти рівнень літію в сироватці крові протягом комбінованого лікування.
При одночасному застосуванні антагоністів ангіотензину ІІ і НПЗП (наприклад селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилова кислота у дозі, що чинить протизапальну дію, неселективні НПЗП) може послаблюватися антигіпертензивний ефект. Одночасне застосування антагоністів ангіотензину ІІ або діуретиків із НПЗП може призводити до підвищення ризику погіршання функції нирок, включаючи можливий розвиток гострої ниркової недостатності, а також до підвищення рівня калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з існуючими порушеннями функції нирок. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Хворим слід проводити відповідну дегідратацію, також слід розглянути питання щодо моніторингу функції нирок після початку одночасного застосування препаратів, а також періодично впродовж лікування.
Подвійна блокада (наприклад, шляхом додавання інгібітора АПФ або аліскірену до антагоністів рецепторів ангіотензину II) має обмежуватися індивідуально визначеними випадками з ретельним контролем АТ, функції нирок та електролітів. В окремих дослідженнях було показано, що у пацієнтів зі встановленим атеросклерозом, серцевою недостатністю або з цукровим діабетом з ураженням органів подвійна блокада РААС пов’язана з більш високою частотою виникнення артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії, а також змін функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно із застосуванням одного препарату, що діє на РААС. Не рекомендується поєднане застосування аліскірену з лозартаном у хворих на цукровий діабет або у пацієнтів з нирковою недостатністю (ШКФ <60 мл/хв) (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

симптоми передозування
Дані щодо передозування лозартану обмежені. Найімовірнішими проявами передозування є артеріальна гіпотензія і тахікардія; брадикардія може бути наслідком парасимпатичної (вагусної) стимуляції.
Лікування. Лікування залежить від тривалості часу, що минув після прийому препарату, а також від характеру і тяжкості симптомів. Пріоритетним заходом має бути стабілізація функції серцево-судинної системи. Після перорального передозування показане застосування активованого вугілля у відповідній дозі. Пізніше слід часто контролювати основні показники життєдіяльності організму та коригувати у разі необхідності. Лозартан та його активні метаболіти не видаляються при проведенні гемодіалізу.

при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці.
Зберігати у недоступному для дітей місці.