Карведилол-КВ (Carvedilolum-KV)

Допоміжні речовини: лактози моногідрат, цукор, повідон, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.

Карведилол - 25 мг

фармакодинаміка. Карведилол є неселективним блокатором β-адренорецепторів із судинорозширювальною дією. Він також має антиоксидантні та антипроліферативні властивості.
Активний інгредієнт карведилол є рацематом; енантіомери розрізняються за своїми ефектами та метаболізмом. S(–) енантіомер має активність, спрямовану на блокування α₁- і β-адренорецепторів, тоді як R(+) енантіомер проявляє лише активність, спрямовану на блокування α₁-адренорецепторів. Завдяки кардіонеселективній блокаді β-адренорецепторів він знижує АТ, ЧСС і серцевий викид. Карведилол знижує тиск у легеневій артерії та тиск у правому передсерді. Шляхом блокади α₁-адренорецепторів він спричиняє периферичну вазодилатацію та знижує системний судинний опір. Завдяки цим ефектам зменшується навантаження на серцевий м’яз, що запобігає розвитку стенокардії. У пацієнтів із серцевою недостатністю це призводить до збільшення фракції викиду з лівого шлуночка та зменшення вираженості симптомів хвороби. Схожі ефекти відзначалися у пацієнтів з дисфункцією лівого шлуночка. Карведилол не проявляє внутрішньої симпатоміметичної активності, і він, як і пропранолол, має мембраностабілізуючі властивості. Активність реніну у плазмі крові знижується, а затримка рідини в організмі відбувається рідко. Вплив на АТ і ЧСС є найвираженішим через 1–2 год після введення.
У хворих на АГ на тлі здорових нирок карведилол знижує нирковий судинний опір. При цьому не виникає істотних змін клубочкової фільтрації, ниркового кровотоку та екскреції електролітів. Завдяки підтримці периферичного кровотоку рідко відбувається охолодження кінцівок, характерне для лікування блокаторами β-адренорецепторів.
Карведилол, як правило, не впливає на рівень ліпопротеїнів у плазмі крові.
Фармакокінетика. Карведилол після перорального введення швидко і майже повністю всмоктується. Він практично повністю зв’язується з білками плазми крові. Об’єм розподілу становить приблизно 2 л/кг. Концентрація у плазмі крові пропорційна до застосованої дози.
Через значний ефект першого проходження через печінку (головним чином за допомогою печінкових ферментів CYP 2D6 і CYP 2C9) біологічна доступність карведилолу становить приблизно лише 30%. Утворюються три активних метаболіти, що проявляють активність блокаторів β-адренорецепторів; один з них (4’-гідроксифенілова похідна сполука) має у 13 разів вищу активність блокаторів β-адренорецепторів, ніж карведілол. Порівняно з карведилолом активні метаболіти чинять слабку вазодилататорну дію. Метаболізм є стереоселективним; тому рівень R(+) карведилолу у плазмі крові у 2–3 рази перевищує рівень S(–) карведилолу. Рівні активних метаболітів у плазмі крові приблизно в 10 разів нижчі за рівні карведилолу. Т_½ дуже різниться: 5–9 год для R(+) карведилолу та 7–11 год для S(–) карведилолу.
У пацієнтів літнього віку спостерігається підвищення рівня карведилолу приблизно на 50%. У пацієнтів із цирозом печінки біодоступність карведилолу збільшується у 4 рази, а C_max у плазмі крові у 5 разів перевищує відповідні величини у здорових людей. У пацієнтів з порушеною функцією печінки біодоступність збільшується до 80% у зв’язку зі зниженим ефектом першого проходження. Оскільки карведилол виводиться переважно з калом, у пацієнтів з порушенням функції нирок є маловірогідним суттєве накопичення препарату.
Наявність їжі у шлунку уповільнює швидкість абсорбції препарату, але це не впливає на його біодоступність.

– есенціальна АГ (як моно-, так і у складі комбінованої терапії).
– Хронічна стабільна стенокардія.
– Хронічна серцева недостатність помірного та тяжкого ступеня, як додаткова терапія.

для уповільнення абсорбції та запобігання ортостатичним ефектам карведилол потрібно приймати після їди. Дозу підбирати індивідуально. Лікування потрібно розпочинати з низьких доз, які слід поступово підвищувати до досягнення оптимального клінічного ефекту. Після застосування першої дози і після кожного підвищення дози рекомендується вимірювати у пацієнта АТ у положенні стоячи через 1 год після застосування для виключення можливої артеріальної гіпотензії.
Лікування препаратом потрібно припиняти поступово, зі зниженням дози протягом 1 або 2 тиж.
Якщо лікування переривалося більше ніж на 2 тиж, його відновлення потрібно розпочинати з найнижчої дози.
Есенціальна АГ. Початкова доза карведилолу становить 12,5 мг вранці після сніданку або по 6,25 мг 2 рази на добу (вранці та ввечері). Після 2 днів лікування дозу слід підвищити до 25 мг вранці (1 таблетка по 25 мг) або до 12,5 мг 2 рази на добу. Через 14 днів лікування дозу можна знову підвищити до 25 мг 2 рази на добу.
Максимальна доза лікарського засобу для лікування АГ становить 25 мг 2 рази на добу.
Рекомендована початкова доза карведилолу для лікування АГ у пацієнтів із серцевою недостатністю становить 3,125 мг 2 рази на добу.
У разі необхідності застосування дози 3,125 мг слід призначати лікарські форми карведилолу з відповідним вмістом діючої речовини.
Хронічна стабільна стенокардія. Початкова доза карведилолу становить 12,5 мг 2 рази на добу після їди. Через 2 дні лікування дозу слід підвищити до 25 мг 2 рази на добу.
Максимальна доза карведилолу для лікування хронічної стенокардії становить 25 мг 2 рази на добу. Рекомендована початкова доза карведилолу для лікування стенокардії у пацієнтів із серцевою недостатністю становить 3,125 мг 2 рази на добу.
Хронічна серцева недостатність. Карведилол рекомендується для лікування стабільної слабко чи помірно вираженої або тяжкої хронічної серцевої недостатності як допоміжний засіб при застосуванні стандартних препаратів, таких як діуретики, інгібітори АПФ або препарати дигіталісу. Лікарський засіб можуть також приймати пацієнти, які не переносять інгібітори АПФ. Пацієнту можна призначати карведилол тільки після урівноваження доз діуретика, інгібітора АПФ та дигіталісу (якщо застосовано).
Дозу підбирати індивідуально. Протягом перших 2–3 год після початкового застосування або після підвищення дози необхідно здійснювати ретельний медичний нагляд для перевірки переносимості препарату. Якщо у пацієнта відбудеться уповільнення ЧСС до величини менше 55 уд./хв, дозу карведилолу необхідно знизити. Якщо з’являться симптоми артеріальної гіпотензії, спочатку слід розглянути можливість зниження дози діуретика або інгібітора АПФ; а якщо ці заходи є недостатніми, потрібно знизити дозу карведилолу.
На початку лікування лікарським засобом або після підвищення дози може виникати транзиторне посилення серцевої недостатності. У такому разі необхідно підвищити дозу діуретика. Іноді необхідно тимчасово знизити дозу карведилолу або навіть відмінити. Після стабілізації клінічного стану можна поновити лікування карведилолом або підвищити його дозу.
Початкова доза становить 3,125 мг 2 рази на добу. Якщо пацієнт добре переносить цю дозу, її можна поступово підвищувати (через кожні 2 тиж) до досягнення оптимальної дози. Наступні дози становлять 6,25 мг 2 рази на добу, потім 12,5 мг 2 рази на добу і 25 мг 2 рази на добу. Пацієнтові слід приймати найвищу дозу, яку він добре переносить. Максимальна рекомендована доза становить 25 мг 2 рази на добу. Для пацієнтів з масою тіла більше 85 кг дозу можна обережно підвищити до 50 мг 2 рази на добу.
Пацієнти літнього віку. Дозу змінювати не потрібно.
Пацієнти з печінковою недостатністю. Лікарський засіб Карведилол-КВ не рекомендується застосовувати у пацієнтів із сильно вираженою печінковою недостатністю.
Пацієнти з нирковою недостатністю. Для пацієнтів із систолічним АТ більше 100 мм рт. ст. особливі зміни дози не потрібні (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Діти. Інформація щодо безпеки та ефективності застосування Карведилол-КВ у дітей відсутня, тому застосування лікарського засобу у дітей протипоказано.

підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин лікарського засобу; декомпенсована серцева недостатність — серцева недостатність IV класу за класифікацією NYHA, яка вимагає в/в введення інотропних засобів; AV-блокада ІІ та ІІІ ступеня (крім випадків, коли встановлений постійний кардіостимулятор); супутнє в/в введення верапамілу, дилтіазему або інших антиаритмічних засобів (особливо антиаритмічних засобів класу І); виражена брадикардія (ЧСС <50 уд./хв); виражена артеріальна гіпотензія (систолічний АТ нижче 85 мм рт. ст.); кардіогенний шок; синдром слабкості синусового вузла (у тому числі синоатріальна блокада); некомпенсована серцева недостатність, яка потребує в/в введення позитивних інотропних та/або сечогінних засобів; легеневе серце, легенева гіпертензія; БА або обструктивні захворювання дихальних шляхів, що супроводжуються бронхоспазмом; феохромоцитома (за винятком випадків, коли вона належним чином контролюється при застосуванні блокаторів α-адренорецепторів); стенокардія Принцметала; виражені порушення функцій печінки; супутнє застосування інгібіторів МАО (за винятком інгібіторів МАО-В); непереносимість галактози, недостатність лактази Лаппа або глюкозо-галактозна мальабсорбція; метаболічний ацидоз; період вагітності або годування грудьми, дитячий вік.

інфекції та інвазії: бронхіт, пневмонія, інфекції верхнього відділу дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів.
З боку імунної системи: підвищена чутливість (алергічна реакція).
З боку ЦНС: головний біль, запаморочення, підвищена втомлюваність; депресія, порушення сну, парестезія, вертиго.
З боку серцево-судинної системи: постуральна гіпотензія, брадикардія, АГ, втрата свідомості, особливо на початку лікування, стенокардія, підвищене серцебиття; порушення периферичного кровотоку, ортостатичні реакції, переміжна кульгавість або хвороба Рейно, периферичний набряк, AV-блокада, погіршення серцевої недостатності.
З боку дихальної системи: задишка, набряк легень, БА, закладеність носа.
З боку системи травлення: нудота, діарея, абдомінальний біль, сухість у роті, запор, блювання, періодонтит, мелена.
З боку шкіри: висипання, свербіж; кропив’янка; реакції, що нагадують плоский лишай; підвищене потовиділення; поява псоріатичних бляшок або загострення псоріазу; алопеція; алергічна екзантема; дерматит.
З боку органа зору: зниження сльозовиділення, порушення зору, подразнення очей.
Метаболічні порушення: збільшення маси тіла, гіперволемія, затримка рідини.
З боку опорно-рухового апарату: біль у кінцівках, артралгія, судоми.
З боку сечостатевої системи: порушення сечовипускання, імпотенція; порушення функції нирок у хворих із дифузним порушенням периферичних артерій, ниркова недостатність, гематурія, альбумінурія, нетримання сечі у жінок.
З боку гепатобіліарної системи: дискінезія, реакції у вигляді гострої печінкової недостатності і порушення печінкової функції у хворих із генералізованим атеросклерозом.
Лабораторні показники: підвищений рівень трансаміназ у плазмі крові; тромбоцитопенія, лейкопенія, анемія, зниження рівня протромбіну, порушений контроль рівня глюкози в крові (гіперглікемія, гіпоглікемія) у пацієнтів з цукровим діабетом; гіперхолестеринемія, глюкозурія, гіперкаліємія, гіпертригліцеридемія, гіпонатріємія, підвищення рівнів ЛФ, креатиніну, сечовини, гіперурикемія.
Інші побічні ефекти: грипоподібні симптоми, підвищення температури тіла; гіпестезія, анафілактичні реакції, можливі прояви латентного діабету, вираженість симптомів цукрового діабету можуть посилитися під час терапії, пригнічений настрій, астенія, біль.
За винятком запаморочення, порушень зору і брадикардії, жоден з описаних вище побічних ефектів не є дозозалежним.

артеріальна гіпотензія. Лікарський засіб не рекомендується застосовувати у пацієнтам зі зниженим АТ.
Ортостатична гіпотензія. Особливо на початку лікування і при підвищенні дози лікарського засобу може виникати ортостатична гіпотензія із запамороченням та вертиго, іноді також з непритомністю. На найвищий ризик наражаються пацієнти із серцевою недостатністю, хворі літнього віку, а також пацієнти, які приймають інші антигіпертензивні засоби або діуретики. Цим ефектам можна запобігти застосуванням низької початкової дози Карведилолу-КВ, ретельним підвищенням підтримувальної дози та прийомом препарату після їди. Пацієнтам потрібно розповісти про заходи для уникнення ортостатичної гіпотензії (обережність при вставанні; у разі появи запаморочення пацієнт має сісти або лягти).
Припинення лікування. При різкому припиненні лікування карведилолом (так само, як і іншими блокаторами β-адренорецепторів) може виникати підвищене потовиділення, тахікардія, задишка та посилення стенокардії. На найвищий ризик наражаються ті пацієнти зі стенокардією, у яких може виникнути серцевий напад. Дозу необхідно знижувати поступово протягом 1–2 тиж. Якщо лікування було тимчасово припинено більше ніж на 2 тиж, його поновлення слід проводити, починаючи з найнижчої дози.
Хронічна серцева недостатність. У більшості випадків пацієнтам із хронічною серцевою недостатністю карведилол необхідно призначати додатково до терапії діуретиками, інгібіторами АПФ, дигіталісом та/або вазодилататорами. Початок лікування має проходити у стаціонарі під наглядом лікаря. Терапію можна розпочинати тільки у тому випадку, якщо при проведенні загальноприйнятої базової терапії стан пацієнта є стабільним протягом щонайменше 4 тиж. Пацієнтам з тяжкою серцевою недостатністю, дефіцитом солей або дегідратацією, хворим літнього віку або з низьким основним рівнем АТ протягом приблизно 2 год після прийому першої дози або після підвищення дози необхідний постійний нагляд, оскільки можливий розвиток артеріальної гіпотензії. Артеріальну гіпотензію, що виникла внаслідок надмірного розширення судин, спочатку лікують зниженням дози діуретиків, а якщо симптоми не зникають, то можна знизити дозу будь-якого інгібітора АПФ. На початку лікування або під час підвищення дози препарату може погіршитися перебіг серцевої недостатності або виникнути затримка рідини. У такому разі необхідно підвищити дозу діуретика. Однак у деяких випадках може виникнути необхідність у зниженні дози або відміні препарату. Дозу карведилолу не слід підвищувати, поки симптоми, пов’язані з погіршенням перебігу серцевої недостатності або артеріальною гіпотензією внаслідок надмірного розширення судин, не будуть контрольованими.
Карведилол слід з обережністю призначати хворим із хронічною серцевою недостатністю, які приймають дигіталіс, оскільки ця комбінація подовжує AV-провідність.
Карведилол може спричиняти брадикардію. Якщо ЧСС становить <55 уд./хв і виникають симптоми, пов’язані з брадикардією, дозу лікарського засобу необхідно знизити.
Оскільки карведилолу притаманний негативний дромотропний ефект, його з обережністю слід призначати пацієнтам з блокадою серця першого ступеня.
Порушення функції нирок. У пацієнтів із серцевою недостатністю та низьким АТ (систолічний АТ <100 мм рт. ст.), ІХС або системним атеросклерозом та/або на тлі ниркової недостатності під час лікування карведилолом спостерігалося погіршення функції нирок, що мало оборотний характер. У пацієнтів із серцевою недостатністю, які мають такі фактори ризику, необхідно контролювати функцію нирок під час титрування дози карведилолу. Якщо спостерігається значне погіршення функції нирок, дозу карведилолу необхідно знизити або припинити лікування.
Цукровий діабет і гіпертиреоз. Блокатори β-адренорецепторів уповільнюють ЧСС і тому можуть маскувати гіпоглікемію у пацієнтів із цукровим діабетом і тиреотоксикоз у пацієнтів із захворюванням щитовидної залози. У пацієнтів із серцевою недостатністю на тлі цукрового діабету може відбуватися зниження або підвищення рівня глюкози у крові.
Антиаритмічні засоби. При одночасному застосуванні карведилолу з блокаторами кальцієвих каналів, такими як верапаміл та дилтіазем, або іншими антиаритмічними препаратами, особливо аміодароном, потрібно контролювати показники АТ та ЕКГ, тому слід уникати їх одночасного в/в застосування.
Тиреотоксикоз. Карведилол, як і інші блокатори β-адренорецепторів, може маскувати симптоми тиреотоксикозу.
Загальна анестезія. Блокатори β-адренорецепторів знижують ризик виникнення аритмії під час проведення анестезії, але, окрім цього, може підвищитися ризик розвитку артеріальної гіпотензії, тому необхідно з обережністю застосовувати деякі анестетики.
Порушення функції печінки. Карведилол у дуже рідкісних випадках може спричинити погіршення функції печінки. За підозри на клінічне погіршення потрібно перевірити функцію печінки. У разі печінкової недостатності пацієнтові слід припинити приймати лікарський засіб Карведилол-КВ. Як правило, після припинення лікування відбувається нормалізація функції печінки.
Хронічне обструктивне захворювання легенів. Блокатори β-адренорецепторів можуть посилювати бронхіальну обструкцію; тому пацієнтам із хронічним захворюванням легенів не рекомендується застосовувати ці препарати. У виняткових випадках лікарський засіб можна призначати пацієнтам зі слабко вираженим захворюванням легенів при неефективності інших препаратів; проте при цьому необхідно здійснювати ретельне спостереження. Важливо, щоб ці хворі приймали найнижчу ефективну дозу препарату. При появі ознак обструкції дихальних шляхів лікування лікарським засобом Карведилол-КВ потрібно одразу припинити.
Захворювання периферичних судин і синдром Рейно. Карведилол з обережністю слід застосовувати у пацієнтів із захворюваннями периферичних судин і синдромом Рейно, тому що блокатори β-адренорецепторів можуть посилювати симптоми захворювання.
Псоріаз. З обережністю лікарський засіб призначати хворим на псоріаз, оскільки це може посилити шкірні реакції.
Стенокардія Принцметала. У хворих на стенокардію Принцметала неселективні блокатори β-адренорецепторів можуть спричинити біль у грудях (α₁-адреноблокуючий ефект карведилолу може запобігти цьому, але немає достатнього клінічного досвіду застосування карведилолу при стенокардії Принцметала).
Феохромоцитома. Пацієнти з феохромоцитомою можуть приймати блокатори β-адренорецепторів, тільки якщо вони спочатку вже почали приймати блокатори α-адренорецепторів.
Реакції гіперчутливості. Пацієнтам із серйозними реакціями гіперчутливості в анамнезі і тим, хто проходить десенсибілізацію, необхідно з обережністю призначати карведилол, оскільки блокатори β-адренорецепторів можуть підвищувати реактивність при проведенні тестів на алергію, посилювати чутливість до алергенів та серйозність анафілактичних реакцій.
Контактні лінзи. Осіб, які носять контактні лінзи, слід попередити про можливість зменшення сльозовиділення.
Безпеку та ефективність Карведилол-КВ у пацієнтів віком до 18 років не вивчали, тому лікарський засіб не рекомендується застосовувати таким хворим.
Важлива інформація щодо допоміжних речовин лікарського засобу. До складу лікарського засобу входить цукор і лактоза. Даний лікарський засіб не слід приймати пацієнтам з наступними порушеннями: непереносимість фруктози, дефіцит лактази, галактоземія, синдром порушення абсорбції глюкози-галактози або дефіцит сахарази-ізомальтази.
Пацієнтам не рекомендується протягом лікування вживати алкогольні напої, алкоголь може посилювати ефекти карведилолу.
Оскільки лікарський засіб містить цукор, це слід врахувати хворим на цукровий діабет.
Застосування у період вагітності або годування грудьми. Для карведилолу отримано недостатньо клінічних даних щодо впливу у період вагітності. Результати експериментів на тваринах є недостатніми для оцінки впливу у період вагітності, на розвиток плода та на дитину після народження. Потенційний ризик для людини залишається невідомим.
Блокатори β-адренорецепторів чинять небезпечний фармакологічний вплив на плід. Вони можуть спричиняти у плода гіпотонію, брадикардію та гіпоглікемію.
Лікарський засіб протипоказаний у період вагітності.
Оскільки існує можливість, що карведилол проникає у грудне молоко, на період лікування лікарським засобом слід припинити годування грудьми.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. На початку лікування карведилолом хворі можуть відчувати запаморочення і підвищену втомлюваність, що може свідчити про розвиток постуральної гіпотензії і втрати свідомості, тому їм слід утримуватися від керування транспортними засобами і роботи з потенційно небезпечними механізмами.

деякі антиаритмічні, наркотичні, антигіпертензивні засоби, препарати для лікування стенокардії, інші блокатори β-адренорецепторів (наприклад у вигляді очних крапель), препарати, що знижують рівень катехоламінів (наприклад інгібітори МАО, резерпін) і серцеві глікозиди можуть посилювати ефекти карведилолу. Тому дозу цих препаратів і Карведилолу-КВ потрібно підбирати з обережністю.
Фармакокінетичні взаємодії
Дигоксин: концентрації дигоксину підвищуються приблизно на 16% при супутньому введенні дигоксину та карведилолу. Як дигоксин, так і карведилол уповільнюють артеріовенозну провідність. Рекомендується посилений моніторинг рівнів дигоксину на початку, при коригуванні дози або припиненні прийому карведилолу.
Інсулін або пероральні гіпоглікемічні засоби: препарати з властивостями блокаторів β-адренорецепторів можуть посилити ефект інсуліну та пероральних гіпоглікемічних засобів щодо зниження рівня глюкози в крові. Прояви гіпоглікемії можуть бути замасковані або послаблені (особливо тахікардія). Тому для пацієнтів, які приймають інсулін або пероральні гіпоглікемічні засоби, рекомендується регулярний моніторинг рівня глюкози в крові.
Індуктори або інгібітори Р-глікопротеїну, СYP 2D6, CYP 2D9. Карведилол є інгібітором Р-глікопротеїну, тому біодоступність лікарських засобів, які транспортуються Р-глікопротеїном, може підвищуватися при одночасному застосуванні з карведилолом.
Інгібітори, як і індуктори СYP 2D6 та CYP 2D9, можуть стереоселективно змінювати системний або пресистемний метаболізм карведилолу, підвищуючи або знижуючи концентрацію R- та S-карведилолу у плазмі крові.
Флуоксетин. Відомо, що у дослідженнях пацієнтів із серцевою недостатністю одночасне застосування флуоксетину як потужного інгібітора СYP 2D6 призводило до стереоселективного інгібування метаболізму карведилолу із підвищенням рівня R (+) енантіомеру AUC на 77%.
β-агоністи бронходилататорів. Некардіоселективні блокатори β-адренорецепторів протидіють ефектам β-агоністам бронходилататорів, тому такі пацієнті потребують ретельного нагляду.
Стимулятори та інгібітори метаболізму у печінці. Рифампіцин знижує концентрації карведилолу у плазмі крові приблизно на 70%. Циметидин збільшує AUC приблизно на 30%, але не спричиняє жодних змін C_max. Підвищена увага може бути потрібна тим, хто приймає стимулятори оксидаз змішаної функції, наприклад рифампіцин, оскільки рівні карведилолу у плазмі крові можуть бути знижені, або інгібітори оксидаз змішаної функції, наприклад циметидин, оскільки рівні у плазмі крові можуть бути підвищеними. Однак на основі відносно малого впливу циметидину на рівні препарату карведилолу є мінімальною імовірність будь-якої клінічно важливої взаємодії.
Препарати, що знижують рівень катехоламінів. За пацієнтами, які приймають препарати з властивостями блокаторів β-адренорецепторів, і препарат, що може знизити рівень катехоламінів (наприклад резерпін та інгібітори МАО), слід встановити ретельний контроль щодо проявів артеріальної гіпотензії та/або тяжкої брадикардії.
Циклоспорин. Спостерігалося помірне підвищення середніх мінімальних концентрацій циклоспорину після початку лікування карведилолом пацієнтів з трансплантацією нирки, у яких виникало хронічне васкулярне відторгнення. Приблизно у 30% пацієнтів дозу циклоспорину слід було знизити з метою підтримки концентрацій циклоспорину в терапевтичному діапазоні, у той же час інші не потребували жодного коригування. У середньому у цих пацієнтів доза циклоспорину була знижена приблизно на 20%. Через значну варіабельність необхідності в коригуванні дози у різних осіб рекомендується, щоб концентрації циклоспорину ретельно контролювалися після початку терапії карведилолом, і щоб у разі необхідності здійснювалося коригування дози циклоспорину.
Антиаритмічні препарати. Спостерігалися окремі випадки порушення провідності (рідко — з гемодинамічним порушенням), коли карведилол та дилтіазем вводили паралельно. Для інших препаратів з властивостями блокаторів β-адренорецепторів, якщо карведилол призначено перорально з блокаторами кальцієвих каналів, таких як верапаміл чи дилтіазем, рекомендується проводити ЕКГ та моніторинг АТ. Ці препарати не слід вводити в/в.
Необхідно проводити ретельний моніторинг стану пацієнта при одночасному застосуванні карведилолу та аміодарону (перорально) або антиаритмічних препаратів І класу. Невдовзі після початку лікування блокаторами β-адренорецепторів повідомлялося про розвиток брадикардії, зупинку серця, фібриляцію шлуночків у пацієнтів, які одночасно застосовували аміодарон. Існує ризик розвитку серцевої недостатності у разі проведення супутньої в/в терапії антиаритмічними препаратами класів Іа або Іс.
Інші антигіпертензивні препарати. Як і інші препарати з властивостями блокаторів β-адренорецепторів, карведилол може посилити ефект інших супутньо введених препаратів, що є антигіпертензивними за дією (наприклад антагоністи β₁-рецепторів) або можуть призвести до артеріальної гіпотензії стосовно профілю побічних ефектів.
Фармакодинамічні взаємодії
Клонідин. Супутній прийом клонідину з препаратами з властивостями блокаторів β-адренорецепторів може посилити ефекти зниження АТ та ЧСС. При завершенні супутнього лікування препаратами з властивостями блокаторів β-адренорецепторів та клонідином спочатку слід припинити прийом блокатора β-адренорецепторів. Потім, через кілька днів, можна припинити терапію клонідином шляхом поступового зниження дози.
Дигідропіридини. При одночасному застосуванні дигідропіридинів та карведилолу слід забезпечити ретельний нагляд за пацієнтом, оскільки повідомлялося про випадки розвитку серцевої недостатності та тяжкої артеріальної гіпотензії.
Нітрати. Посилюють гіпотензивний ефект.
НПЗП, естрогени та кортикостероїди. Антигіпертензивний ефект карведилолу послаблюється при одночасному застосуванні препаратів, які затримують рідину та натрій в організмі.
Симпатоміметики, α-адреноміметики та β-адреноміметики. При одночасному застосуванні існує ризик розвитку АГ та вираженої брадикардії.
Ерготамін. При одночасному застосуванні посилюється вазоконстрикція.
Міорелаксанти. При комбінації карведилолу з міорелаксантами посилюється нейром’язова блокада.
Похідні ксантину. Слід з обережністю застосовувати з похідними ксантину (амінофілін, теофілін) — через зменшення дії блокаторів β-адренорецепторів.
Анестетики: слід бути дуже обережними під час анестезії у зв’язку з синергічними негативними інотропними та гіпертензивними ефектами карведилолу та анестетиків.

симптоми: виражене зниження АТ, брадикардія, серцева недостатність, кардіогенний шок, зупинка серця; можливі порушення дихання, бронхоспазм, блювання, сплутаність свідомості і генералізовані судоми.
Лікування: крім заходів загального характеру, необхідно проводити моніторинг і корекцію життєво важливих показників, за необхідності — у відділенні інтенсивної терапії. Можна використовувати наступні заходи:
а) покласти хворого на спину;
б) при вираженій брадикардії — атропін по 0,5–2 мг в/в;
в) для підтримки серцево-судинної діяльності — глюкагон по 1–10 мг в/в струминно, потім по 2–5 мг/год у вигляді тривалої інфузії;
г) симпатоміметики (добутамін, ізопреналін, орципреналін або адреналін) у різних дозах, залежно від маси тіла і терапевтичної ефективності.
У разі неохідності введення препаратів з позитивною ізотропною дією призначати інгібітори фосфодіестерази. Якщо у клінічній картині передозування домінує артеріальна гіпотензія, вводити норадреналін; його призначати в умовах безперервного моніторингу показників кровообігу.
У разі резистентної до лікування брадикардії показане застосування штучного водія ритму. При бронхоспазмі вводити β-адреноміметики у вигляді аерозолю (за неефективності — в/в) або амінофілін в/в. У разі виникнення судом в/в повільно вводити діазепам або клоназепам. Оскільки при тяжкому передозуванні із симптоматикою шоку можливе подовження Т_½ препарату з депо, необхідно продовжувати підтримувальну терапію упродовж досить тривалого часу. Тривалість підтримувальної дезінтоксикаційної терапії залежить від тяжкості передозування, її слід продовжувати до стабілізації стану хворого.
Карведилол не можна вивести за допомогою діалізу.
У разі серйозного передозування, коли хворий знаходиться у стані кардіогенного шоку, підтримувальне лікування слід проводити достатньо довго, оскільки виведення або перерозподіл карведилолу може проходити повільніше, ніж зазвичай.

при температурі не вище 25 °C.