Ессенціалє® форте Н (Essentiale® forte N)
Есенційні фосфоліпіди - 300 мг
Ессенціалє форте Н згідно з АТС-класифікацією належить до групи препаратів, що застосовуються при захворюваннях печінки, та ліпотропних речовин. Його діюча речовина — комплекс есенціальних фосфоліпідів (ЕФЛ). Ессенціалє форте Н застосовується у комплексній терапії неалкогольної жирової хвороби печінки (НАЖХП), алкогольного стеатогепатиту, хронічних гепатитів різного генезу та цирозу печінки. Він може застосовуватися для підготовки до оперативних втручань на печінці та жовчовивідних шляхах, у відновний період після операції, при токсикозі вагітності, псоріазі та у комплексних схемах лікування радіаційних уражень. ЕФЛ, що містяться у препараті, сприяють покращенню метаболізму ліпідів та глікогену в печінці, попереджають перекисне окиснення ліпідів, сприяють відновленню клітинних мембран та таким чином мають гепатопротекторні властивості (Maev I.V. et al., 2020).
Ессенціалє форте Н: фізіологічні основи ефективності застосування есенціальних фосфоліпідів
Фізіологічна роль фосфоліпідів велика та багатогранна. Вони є компонентами клітинних мембран та забезпечують їх фізіологічну плинність. Нормальна людська печінка складається приблизно із 300 млрд гепатоцитів, а загальна поверхня усіх клітинних та субклітинних мембран становить близько 33 000 кв. м. ЕФЛ необхідні для процесів клітинної диференціації, проліферації, регенерації, молекулярного трансмембранного транспорту (фосфоліпіди підтримують та стимулюють активність різних мембранопов’язаних білків: ферментів (наприклад Na+/K+—АТФази, ліпопротеїнліпази, лецитин–холестерин ацилтрансферази (ЛХАТ), цитохромоксидази), та рецепторів (наприклад інсуліну).
Фосфоліпіди є попередниками простагландинів та інших ейкозаноїдів, необхідних для синтезу АТФ (виступають донорами фосфатних груп), беруть участь в емульгуванні жирів у ШКТ, є детермінантами агрегації еритроцитів та тромбоцитів та впливають на імунологічні процеси у клітині (Gundermann K.J. et al., 2011).
ЕФЛ сприяють корекції мітохондріальної недостатності та мають антифібротичні властивості. В експериментах на щурах та бабуїнах показано, що ЕФЛ (а саме дилінолеїлфосфатидилхолін, що міститься у їх складі) ефективні у блокуванні експресії профіброгенного гену TGF-β1 та синтезу мРНК проколагену альфа-1, що призводило до зменшення накопичення колагену 1-го типу у гепатоцитах та інгібування розвитку фіброзу печінки (Weiskirchen R. et al., 2015). У дослідженнях на тваринах продемонстрована антиліпідемічна та антиатерогенна ефективність ЕФЛ (Leuschner L. et al., 1976).
У дослідженнях на тваринах підтверджені антиоксидантні, протизапальні, антифібротичні, антиапоптичні, прорегенераторні властивості ЕФЛ у моделях інтоксикації хімічними речовинами або лікарськими засобами (Gundermann K.J. et al., 2011).
Неалкогольна жирова хвороба печінки: час бити на сполох?
НАЖХП є найбільш поширеним захворюванням печінки в усьому світі (Mavrogiannaki A.N., Migdalis I.N., 2013). Для НАЖХП характерне надмірне накопичення жиру в печінці у осіб, які не вживають алкоголь або вживають у невеликій кількості, тобто ≤20 мл спирту на день для жінок та ≤30 мл для чоловіків. Додатковим критерієм діагностики даної патології є відсутність будь-яких вторинних причин жирової інфільтрації печінки, що включають, зокрема, вірусний гепатит С, прийом глюкокортикоїдів, целіакію, хворобу Вільсона, сімейну гіпобеталіпопротеїнемію та виявлення специфічних аутоантитіл (аутоімунний гепатит), наприклад, антинуклеарних антитіл. Критерієм встановлення діагнозу НАЖХП є виявлення більш ніж 5% гепатоцитів із макровезикульозним стеатозом у біоптаті печінки або вміст жиру у печінці — 5,56% та вище за даними протонної магнітно-резонансної спектроскопії. НАЖХП може мати різний ступінь вираженості, від простого стеатозу (жирова інфільтрація більш ніж у 5% гепатоцитів) до розвитку неалкогольного стеатогепатиту (НАСГ) із можливим прогресуванням до фіброзу та цирозу, із розвитком печінкової недостатності та навіть гепатоцелюлярної карциноми. Дане захворювання має прогресуючий характер: у 25–39% хворих із НАЖХП протягом 3 років після встановлення діагнозу спостерігається розвиток стеатогепатиту та у 10–25% — цирозу (Kosmalsk M. et al., 2018).
Це набуте захворювання печінки, у розвитку якого важливу роль відіграє метаболічний стрес (Maev I.V. et al., 2019). У розвитку даної патології важливу роль відіграють спадкова схильність, різноманітні ендокринні порушення, зміни експресії інсуліноподібного фактору росту (ІФР). Так, спостерігається підвищення активності ІФР-2 та зниження активності ІФР-1 у печінці (Kosmalsk M. et al., 2018). Також важливу роль у розвитку даної патології відводять кишковій мікрофлорі. Так, порушення мікробіоценозу кишечнику сприяють інсулінорезистентності, призводять до збільшення продукції активних форм кисню у кишечнику та оксидативного стресу, збільшення продукції вільних жирних кислот у кишечнику та, як наслідок, посилюють запалення та призводять до апоптозу гепатоцитів (Varganova D.L. et al., 2019). У той же час патогенез НАЖХП залишається не до кінця з’ясованим. При цьому розповсюдженість НАЖХП у всьому світі тривожно зростає, сягаючи 16,5% для осіб із нормальною масою тіла та до 75% для осіб із ожирінням як серед дорослого населення, так і серед дітей (Maev I.V. et al., 2019). НАЖХП визначається у більш ніж 76% хворих на цукровий діабет 2-го типу, 90% осіб із тяжким ожирінням. Поширеність залежить від етнічної приналежності: НАЖХП частіше виявлять у осіб латиноамериканського та мексиканського походження, ніж у неіспаномовних осіб європеоїдної раси та афроамериканської етнічної групи. Більш схильні до ризику розвитку даного захворювання особи похилого віку (Kosmalsk M. et al., 2018). Збільшення поширеності в основному пояснюється змінами у звичках харчування та малорухомим способом життя (Dajani A., AbuHammour A., 2016).
НАЖХП часто розглядається як прояв метаболічного синдрому (МС) з боку печінки. МС включає такі метаболічні порушення, як гіперліпідемія, непереносимість глюкози, ожиріння, а також артеріальна гіпертензія. Головним фактором розвитку даної патології на сьогодні вважається ожиріння. Частина дослідників називають НАЖХП незалежним фактором ризику розвитку МС. Було продемонстровано, що наявність НАЖХП підвищує ризик розвитку цукрового діабету 2-го типу (ЦД-2) та атерогенної дисліпідемії, серцево-судинних розладів та загострення вже існуючих захворювань серцево-судинної системи, а також летального наслідку від серцево-судинних захворювань (Maev I.V. et al., 2019).
Золотим стандартом діагностики НАЖХП є біопсія, проте цей дороговартісний інвазивний метод не отримав поширення у практичній медицині. Зазвичай діагноз базується на даних більш доступних досліджень, включаючи УЗД та визначення рівня печінкових ферментів у плазмі крові. Визначається підвищення рівнів аспартатамінотрансферази (АсАТ), аланінамінотрансферази (АлАТ) та гамма-глутамілтрансферази (ГГT), а також збільшення співвідношення АсАТ/АлАТ. У той же час нормальні рівні трансаміназ у плазмі крові не виключають стеатозу (Maev I.V. et al., 2020).
На сьогодні у лікуванні НАЖХП перш за все рекомендуються корекція ожиріння за допомогою низькокалорійної дієти та фізичних вправ, а також контроль гіперглікемії за допомогою дієти, застосування інсуліну або пероральних гіпоглікемічних засобів. Модифікація способу життя сприяє зменшенню вираженості стеатозу та зниженню рівня печінкових ферментів (трансаміназ) у плазмі крові. Проте невелика частина пацієнтів дотримуються рекомендованих змін у способі життя, таких як регулярні фізичні вправи та раціональне харчування протягом тривалого періоду.
Ессенціалє форте Н: місце ЕФЛ у терапії НАЖХП
Фармакотерапія, яка спрямована на зменшення накопичення жиру у гепатоцитах та така, що сприяє покращенню гістології печінки, може поліпшити прогноз при НАЖХП.
ЕФЛ — це природні гепатопротектори, які являють собою високоочищений екстракт соєвих бобів, що містить 72–96% 3-sn-фосфатидилхоліну. Вони широко застосовуються у терапії НАЖХП, оскільки дозволяють досягти зменшення вираженості стеатозу за даними УЗД, КТ та біопсії печінки. Враховуючи антиоксидантні, антифібротичні властивості ЕФЛ, а також їх здатність відновлювати мембрани гепатоцитів, призначення ЕФЛ при НАЖХП є патогенетично виправданим (Maev I.V. et al., 2019).
У дослідженнях показано, що Ессенціалє форте Н ефективний не лише у лікуванні неалкогольного стеатогепатиту, але й у комплексній терапії вірусних гепатитів В, С і D та печінкової енцефалопатії. ЕФЛ переважно містять поліненасичений фосфатидилхолін. Вони є необхідними для побудови клітинних мембран (вони майже на 65% складаються із фосфатидилхоліну), сприяють регенеративним процесам, знижують агрегацію форменних елементів крові (тромбоцитів та еритроцитів). ЕФЛ надходять до організму із жирною їжею, багатою на холестерин. Проте при різних захворюваннях, у тому числі патології ШКТ, надмірній масі тіла, цукровому діабеті, рекомендується гіпохолестеринова дієта. Таким чином, виникає дефіцит ЕФЛ в організмі, що призводить до порушення функції печінки, а для його корекції рекомендується прийом лікарських засобів, що містять ЕФЛ (Бунятян Н.Д. и соавт., 2019).
В іншому дослідженні ефективності ЕФЛ взяли участь загалом 2843 дорослі пацієнти із вперше діагностованою НАЖХП, у яких було щонайменше одне з 4 супутніх захворювань, а саме надмірна маса тіла/ожиріння, артеріальна гіпертензія, цукровий діабет 2-го типу та гіперхолестеринемія. 79,6% учасників мали щонайменше два метаболічних супутніх захворювання, патогенетично пов’язаних із НАЖХП, а надмірна маса тіла/ожиріння були зареєстровані у 2298 (80,8%) пацієнтів. У них визначали такі лабораторні показники, як АлАТ, АсАТ, ГГТ, рівень глюкози у плазмі крові натще та ліпідний профіль, до початку лікування, через 12 та 24 тиж з моменту початку терапії. Через 24 тиж спостерігалося значне зниження рівня ферментів печінки. Таким чином, включення ЕФЛ у схеми лікування НАЖХП призвело до стійкого зниження рівня ферментів печінки у пацієнтів із вперше діагностованою НАЖХП та супутніми метаболічними захворюваннями (Maev I.V. et al., 2020).
У дослідженні (n=324) оцінювалася ефективність ЕФЛ у лікуванні НАЖХП. Пацієнти були розділені на групи: без супутніх захворювань (n=113), із супутнім цукровим діабетом 2-го типу (n=107) та змішаною гіперліпідемією (n=104). Усім пацієнтам були рекомендовані стандартна дієта та фізичні навантаження. Учасники приймали 1800 мг ЕФЛ протягом 24 тиж, а потім 900 мг протягом 48 тиж. Наприкінці 24-го тижня дослідження було відмічено значне зменшення вираженості симптомів та зниження рівня трансаміназ у плазмі крові хворих (у середньому АлАТ — на 50,8 МО, АсАТ — на 46,1 МО). Також спостерігалося зменшення вираженості жирової інфільтрації за даними УЗД. Зниження дози через 6 міс призвело до рецидиву (проявів клінічних симптомів, підвищення рівня трансаміназ) у 43,8% пацієнтів без супутніх захворювань та у 63,2% із супутніми захворюваннями. Виходячи із отриманих даних, рекомендований безперервний прийом ЕФЛ для уникнення рецидиву захворювання (Dajani A.I.M. et al., 2015).
Ессенціалє форте Н: ефективність ЕФЛ у клінічних дослідженнях
В огляді клінічних досліджень було продемонстровано як зменшення вираженості клінічних симптомів, так і покращення лабораторних і гістологічних показників та показників стану печінки, що визначалися за допомогою УЗД та КТ при тривалому прийомі ЕФЛ при широкому спектрі захворювань печінки. Останні включали лікарські ураження печінки, хронічний вірусний гепатит, печінкову кому. При цьому у проаналізованих дослідженнях не зафіксовано побічних ефектів прийому ЕФЛ (Gundermann K.J. et al., 2011).
У нещодавньому дослідженні (n=89) оцінювалася ефективність прийому ЕФЛ у терапії хронічного гепатиту (ХГ). Через 14 днів терапії була відмічена як позитивна клінічна динаміка (зменшення вираженості больового синдрому та диспептичних явищ, астеновегетативного синдрому), так і зменшення вираженості показників цитолізу (Ковалева Н.В., Иванишкина Е.В., 2015).
У подвійному сліпому дослідженні комбінована терапія ЕФЛ та низькою дозою ловастатину призводила до більш ефективного зниження рівня холестерину ЛПНЩ порівняно із ловастатином у поєднанні з плацебо (Gundermann K.J. et al., 2011).
Ессенціалє Форте Н: висновки
Ессенціалє форте Н — препарат, що містить у якості діючої речовини ЕФЛ. Його гепатопротекторні, антиоксидантні та антифібротичні властивості знайшли широке застосування у терапії дегенеративних та запальних захворювань печінки. ЕФЛ є будівельним матеріалом для клітинних мембран, тому даний препарат може застосовуватися у комплексній терапії променевої хвороби, псоріазу, а також із метою стимуляції регенеративних процесів при хірургічних втручаннях на печінці. ЕФЛ можуть застосовуватися для підтримання функції печінки у разі необхідності дотримання гіпохолестеринової дієти (Бунятян Н.Д. и соавт., 2019).