Бісопролол-КВ (Bisoprolol-KV) (273890) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Допоміжні речовини: лактоза, моногідрат; целюлоза мікрокристалічна; кросповідон; магнію стеарат; барвник заліза оксид жовтий (Е172).

Бізопролол - 5 мг

фармакодинаміка. Бісопролол — високоселективний блокатор β₁-адренорецепторів. При застосуванні в терапевтичних дозах не має внутрішньої симпатоміметичної активності і клінічно виражених мембраностабілізуючих властивостей. Чинить антиангінальну та гіпотензивну дію. Зменшує потребу міокарда в кисні завдяки зниженню ЧСС і серцевого викиду, а також зниженню АТ, збільшує постачання міокарда киснем за рахунок зниження кінцевого діастолічного тиску і подовження діастоли. Препарат має дуже низьку спорідненість із β₂-рецепторами гладкої мускулатури бронхів і судин, а також із β₂-рецепторами ендокринної системи.
Максимальний ефект бісопрололу настає через 3–4 год після прийому. Т_½ з плазми крові становить 10–12 год, що приводить до 24-годинної ефективності після одноразового прийому. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається через 2 тиж прийому.
Фармакокінетика. Всмоктування. Після прийому внутрішньо препарат добре абсорбується у ШКТ. Біодоступність становить близько 90% після перорального застосування і не залежить від прийому їжі. Фармакокінетика бісопрололу і концентрація в плазмі крові лінійні в діапазоні доз від 5 мг до 20 мг. C_max у плазмі крові досягається через 2–3 год.
Розподіл. Об’єм розподілу становить 3,5 л/кг. Зв’язування з білками плазми крові становить близько 30%.
Метаболізм та виведення. Бісопролол виводиться з організму двома шляхами: 50% біотрансформується у печінці з утворенням неактивних метаболітів та виводиться нирками, 50% виводиться нирками в незміненому вигляді. Дослідження in vitro з використанням мікросом печінки людини показали, що бісопролол метаболізується за участю CYP 3A4 (~ 95%), CYP 2D6 відіграє лише незначну роль. Загальний кліренс бісопрололу становить 15 л/год. Т_½ становить 10–12 год.

– АГ;
– ІХС (стенокардія);
– хронічна серцева недостатність із систолічною дисфункцією лівого шлуночка, у комбінації з інгібіторами АПФ, діуретиками, у разі необхідності — із серцевими глікозидами.

таблетки слід приймати не розжовуючи, вранці, натще або під час сніданку, запиваючи невеликою кількістю рідини.
АГ; ІХС (стенокардія). Рекомендована доза становить 5 мг (1 таблетка препарату Бісопролол-КВ 5 мг) на добу. У разі помірної АГ (діастолічний АТ до 105 мм рт. ст.) є прийнятним дозування 2,5 мг (½ таблетки 5 мг).
За необхідності добову дозу можна підвищити до 10 мг (1 таблетка препарату Бісопролол-КВ 10 мг) на добу. Максимальна рекомендована доза становить 20 мг/добу.
Зміна та коригування дози встановлюються лікарем індивідуально, залежно від стану пацієнта.
Бісопролол-КВ обов’язково застосовувати з обережністю у пацієнтів з АГ або ІХС, що супроводжується серцевою недостатністю.
Хронічна серцева недостатність із систолічною дисфункцією лівого шлуночка, у комбінації з інгібіторами АПФ, діуретиками, у разі необхідності — із серцевими глікозидами
Стандартна терапія хронічної серцевої недостатності: інгібітори АПФ (або блокатори ангіотензинових рецепторів у разі непереносимості інгібіторів АПФ), блокатори β-адренорецепторів, діуретики і за необхідності серцеві глікозиди.
Бісопролол-КВ призначати для лікування пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю без ознак загострення.
Лікування хронічної серцевої недостатності препаратом Бісопролол-КВ слід розпочинати відповідно до поданої нижче схеми титрування та можна коригувати залежно від індивідуальних реакцій організму.
– 1,25 мг** бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом 1 тиж, підвищуючи до
– 2,5 мг* бісопрололу фумарату (½ таблетки 5 мг) 1 раз на добу протягом наступного 1 тиж, підвищуючи до
– 3,75 мг** бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом наступного 1 тиж, підвищуючи до
– 5 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом наступних 4 тиж, підвищуючи до
– 7,5 мг бісопрололу фумарату (1 ½ таблетки 5 мг) 1 раз на добу протягом наступних 4 тиж, підищуючи до
– 10 мг бісопрололу фумарату (1 таблетка 10 мг або 2 таблетки 5 мг) 1 раз на добу як підтримувальна терапія.
*На початку терапії хронічної серцевої недостатності рекомендується застосовувати препарат у дозі 2,5 мг.
**Застосовувати у відповідному дозуванні.
Максимальна рекомендована доза бісопрололу фумарату становить 10 мг 1 раз на добу.
На початку лікування стійкої хронічної недостатності необхідно проводити регулярний моніторинг. Протягом фази титрування необхідний контроль за показниками життєдіяльності (АТ, ЧСС) і симптомами прогресування серцевої недостатності.
Модифікація лікування. Якщо під час фази титрування або після неї спостерігається погіршення серцевої недостатності, розвивається артеріальна гіпотензія або брадикардія, рекомендується коригування дози препарату, що може потребувати тимчасового зниження дози бісопрололу або, можливо, призупинення лікування. Після стабілізації стану пацієнта лікування препаратом можна продовжувати.
Курс лікування препаратом Бісопролол-КВ тривалий.
Не слід припиняти лікування раптово та змінювати рекомендовану дозу без консультації з лікарем, оскільки це може призвести до погіршення стану пацієнта. У разі необхідності лікування препаратом слід завершувати повільно, поступово знижуючи дозу.
Пацієнти з печінковою та нирковою недостатністю
АГ; ІХС. Для пацієнтів із порушенням функцій печінки або нирок легкого і середнього ступеня тяжкості підбір дози зазвичай робити не потрібно. Для пацієнтів із тяжкою формою ниркової недостатності (кліренс креатиніну менше 20 мл/хв) і пацієнтів з тяжкою формою печінкової недостатності добова доза не повинна перевищувати 10 мг бісопрололу.
Хронічна серцева недостатність. Немає даних щодо фармакокінетики бісопрололу у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю одночасно з порушеннями функції печінки та/або нирок, тому підвищувати дозу необхідно з обережністю.
Пацієнти літнього віку не потребують коригування дози.
Діти. Клінічні дані щодо ефективності та безпеки застосування препарату для лікування дітей відсутні, тому не слід застосовувати препарат у цієї категорії пацієнтів.

– гостра серцева недостатність або серцева недостатність у стані декомпенсації, що потребує інотропної терапії;
– кардіогенний шок;
– АV-блокада II і III ступеня (за винятком такої у пацієнтів зі штучним водієм ритму);
– синдром слабкості синусового вузла;
– виражена синоатріальна блокада;
– симптоматична брадикардія;
– симптоматична артеріальна гіпотензія;
– тяжка форма БА або тяжкі ХОЗЛ;
– пізні стадії порушення периферичного кровообігу або хвороби Рейно;
– феохромоцитома, що не лікувалася;
– метаболічний ацидоз;
– підвищена чутливість до бісопрололу або інших компонентів препарату.

з боку серця: брадикардія (у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю, з АГ або ІХС), ознаки погіршення серцевої недостатності (у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю, з АГ або ІХС), порушення AV-провідності.
З боку нервової системи: запаморочення*, головний біль*, синкопе.
З боку органа зору: зниження сльозовиділення (треба враховувати при носінні контактних лінз), кон’юнктивіт.
З боку органа слуху: погіршення слуху.
З боку дихальної системи: бронхоспазм у пацієнтів із БА або обструктивними захворюваннями дихальних шляхів в анамнезі, алергічний риніт.
З боку травного тракту: нудота, блювання, діарея, запор.
З боку шкіри та сполучних тканин: реакції гіперчутливості, включаючи свербіж, почервоніння, висипання, алопеція. При лікуванні блокаторами β-адренорецепторів може спостерігатися погіршення стану хворих на псоріаз у вигляді псоріатичного висипання.
З боку кістково–м’язової системи: м’язова слабкість, судоми.
З боку печінки: гепатит.
З боку судинної системи: відчуття холоду або оніміння в кінцівках, артеріальна гіпотензія (у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю, з АГ або ІХС), ортостатична гіпотензія (у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю).
З боку репродуктивної системи: порушення потенції.
Психічні розлади: депресія, порушення сну, нічні кошмари, галюцинації.
Лабораторні показники: підвищення рівня ТГ у крові, підвищення активності печінкових ферментів у плазмі крові (АсАТ, АлАТ).
Загальні розлади: астенія (у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю, з АГ або ІХС), втомлюваність*.
*Стосується тільки пацієнтів з АГ або ІХС. Ці симптоми зазвичай виникають на початку терапії, слабко виражені і зникають протягом перших 1–2 тиж. У разі виникнення побічних явищ або небажаних реакцій необхідно негайно поінформувати лікаря.

лікування стабільної хронічної серцевої недостатності із застосуванням бісопрололу слід розпочинати з фази титрування.
Пацієнтам із ІХС лікування не слід припиняти раптово без нагальної потреби, тому що це може призвести до транзиторного погіршення стану. Ініціювання та припинення лікування бісопрололом вимагає регулярного моніторингу.
На даний час немає достатнього терапевтичного досвіду лікування серцевої недостатності у пацієнтів з наступними захворюваннями і патологічними станами: цукровий діабет І типу (інсулінозалежний), тяжкі порушення функції нирок, тяжкі порушення функції печінки, рестриктивна кардіоміопатія, вроджені пороки серця, гемодинамічно значущі набуті клапанні вади серця, інфаркт міокарда протягом останніх 3 міс.
Препарат слід застосовувати з обережністю у пацієнтів при таких станах:
– бронхоспазм (при БА, обструктивних захворюваннях дихальних шляхів);
– цукровий діабет зі значними коливаннями рівня глюкози в крові, при цьому симптоми гіпоглікемії (тахікардія, серцебиття, підвищене потовиділення) можуть бути приховані;
– сувора дієта;
– проведення десенсибілізаційної терапії. Як і інші блокатори ß-адренорецепторів, бісопролол може підвищувати чутливість до алергенів та тяжкість анафілактичних реакцій. У таких випадках лікування епінефрином не завжди дає позитивний терапевтичний ефект;
– AV-блокада I ступеня;
– стенокардія Принцметала;
– облітеруючі захворювання периферичних артерій (на початку терапії можливе посилення скарг);
– загальна анестезія.
У пацієнтів, яким планують проводити загальну анестезію, застосування блокаторів β-адренорецепторів зменшує кількість випадків аритмії та ішемії міокарда впродовж введення в наркоз, інтубації та післяопераційного періоду. Рекомендовано продовжувати застосування блокаторів β-адренорецепторів під час периопераційного періоду. Необхідно обов’язково попередити лікаря-анестезіолога про прийом блокаторів β-адренорецепторів, оскільки він має враховувати потенційну взаємодію з іншими ліками, яка може призвести до брадіаритмії, рефлекторної тахікардії та зниження можливостей рефлекторного механізму компенсації крововтрати. У разі відміни бісопрололу перед оперативними втручаннями дозу слід поступово знизити та припинити прийом препарату за 48 год до загальної анестезії.
Комбінації бісопрололу з антагоністами кальцію групи верапамілу або дилтіазему, із антиаритмічними препаратами І класу і з гіпотензивними засобами центральної дії не рекомендуються (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Незважаючи на те, що кардіоселективні блокатори β-адренорецепторів (β₁) мають менший вплив на функцію легень порівняно із неселективними блокаторами β-адренорецепторів, слід уникати їх застосування, як і всіх блокаторів β-адренорецепторів, при обструктивних захворюваннях дихальних шляхів, якщо немає вагомих причин для проведення терапії. У разі необхідності препарат Бісопролол-КВ слід застосовувати з обережністю. У пацієнтів із обструктивними захворюваннями дихальних шляхів лікування бісопрололом слід розпочинати з найнижчої можливої дози та слід спостерігати за станом пацієнтів щодо виникнення нових симптомів (таких як задишка, непереносимість фізичних навантажень, кашель).
При БА або інших хронічних обструктивних захворюваннях легень, що можуть викликати симптоми, показана супутня терапія бронходилататорами. У деяких випадках на тлі прийому препарату пацієнти з БА через підвищення резистентності дихальних шляхів можуть потребувати більш високих доз β₂-симпатоміметиків.
Хворим на псоріаз (у тому числі в анамнезі) блокатори ß-адренорецепторів (наприклад бісопролол) призначають після ретельного аналізу співвідношення користь/ризик.
Пацієнтам із феохромоцитомою призначають препарат тільки після призначення терапії блокаторами α-адренорецепторів. Симптоми тиреотоксикозу можуть бути замасковані на тлі прийому препарату. При застосуванні препарату Бісопролол-КВ може відмічатися позитивний результат при проведенні допінг контролю.
Препарат містить лактозу, тому його не слід призначати пацієнтам із рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, дефіцитом лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Бісопролол має фармакологічні властивості, які можуть спричинити шкідливий вплив на перебіг вагітності та/або розвиток плода/новонародженого.
Як правило, блокатори β-адренорецепторів зменшують плацентарний кровотік, що може спричиняти затримку внутрішньоутробного розвитку, внутрішньоутробну смерть, мимовільний аборт або передчасні пологи. Можуть розвинутися побічні ефекти у плода та новонародженого (наприклад гіпоглікемія, брадикардія). Якщо лікування блокаторами β-адренорецепторів необхідне, бажано, щоб це був селективний блокатор β₁-адренорецепторів.
У період вагітності препарат застосовують тільки тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Необхідно контролювати матково-плацентарний кровотік та зростання плода. У разі шкідливого впливу на перебіг вагітності або плід слід розглянути можливість альтернативного лікування.
Після пологів новонароджені мають знаходитися під ретельним наглядом. Симптоми гіпоглікемії та брадикардії можна очікувати впродовж перших 3 діб.
Період годування грудьми. Даних щодо екскреції бісопрололу у грудне молоко немає, тому не рекомендується застосовувати препарат під час годування грудьми.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. В індивідуальних випадках препарат може вплинути на здатність керувати транспортними засобами або працювати зі складними механізмами. Особливу увагу цьому необхідно приділяти на початку лікування, у разі зміни дози препарату або при взаємодії з алкоголем.

комбінації, які не рекомендовано застосовувати.
Лікування хронічної серцевої недостатності
– Антиаритмічні засоби І класу (наприклад, хінідин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн, флекаїнід, пропафенон): можливе потенціювання ефекту щодо AV-провідності та посилення негативного інотропного ефекту.
Усі показання.
– Антагоністи кальцію (групи верапамілу, меншою мірою — дилтіазему): негативний вплив на скорочувальну функцію міокарда та AV-провідність.
В/в введення верапамілу у пацієнтів, які приймають блокатори β-адренорецепторів, може призвести до вираженої артеріальної гіпотензії та AV-блокади.
– Гіпотензивні препарати з центральним механізмом дії (клонідин, метилдопа, моксoнідин, рилменідин): можливе погіршення перебігу серцевої недостатності внаслідок зниження центрального симпатичного тонусу (зниження ЧСС і серцевого викиду, вазодилатація). Раптова відміна препарату, особливо якщо йому передує відміна блокаторів β-адренорецепторів, може підвищити ризик виникнення рикошетної гіпертензії.
Комбінації, які слід застосовувати з обережністю
Лікування АГ або ІХС (стенокардії)
- Антиаритмічні засоби І класу (наприклад, хінідин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн, флекаїнід, пропафенон): можливе потенціювання ефекту щодо AV-провідності та посилення негативного інотропного ефекту.
Усі показання
– Антагоністи кальцію типу дигідропіридинового ряду (наприклад, ніфедипін, фелодипін, амлодипін): можливе підвищення ризику виникнення артеріальної гіпотензії. Не виключається можливість підвищення негативного впливу на інотропну функцію міокарда у пацієнтів із серцевою недостатністю.
– Антиаритмічні препарати ІІІ класу (наприклад аміодарон): можливе потенціювання впливу на AV-провідність.
– Блокатори β-адренорецепторів місцевої дії (наприклад, що містяться в очних краплях для лікування глаукоми): можливе підсилення системних ефектів бісопрололу.
– Парасимпатоміметики: можливе збільшення часу AV-провідності та підвищення ризику брадикардії.
– Інсулін та пероральні гіпоглікемізуючі засоби: підсилення гіпоглікемічної дії. Блокада β-адренорецепторів може маскувати симптоми гіпоглікемії.
– Засоби для анестезії: підвищується ризик пригнічення функції міокарда і виникнення артеріальної гіпотензії (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
– Серцеві глікозиди: зниження ЧСС, збільшення часу AV-провідності.
– НПЗП: можливе послаблення гіпотензивного ефекту бісопрололу.
– β-симпатоміметики (наприклад, орципреналін, ізопреналін, добутамін): застосування у комбінації з препаратом Бісопролол-КВ може призвести до зниження терапевтичного ефекту обох засобів. Для лікування алергічних реакцій можуть бути потрібні вищі дози епінефрину. – Симпатоміметики, які активують α- і β-адренорецептори (наприклад, епінефрин, норепінефрин): можливий прояв опосередкованого через α-адренорецептори судинозвужувального ефекту, що призводить до підвищення АТ та збільшення вираженості переміжної кульгавості. Подібна взаємодія вірогідніша при застосуванні неселективних блокаторів β-адренорецепторів.
При сумісному застосуванні з антигіпертензивними засобами та засобами, що виявляють гіпотензивний ефект (наприклад, трициклічні антидепресанти, барбітурати, фенотіазин) можливе підвищення ризику артеріальної гіпотензії.
Комбінації, що можливі
– Мефлохін: можливе підвищення ризику розвитку брадикардії.
– Інгібітори МАО (за винятком інгібіторів МАО типу В): підвищення гіпотензивного ефекту блокаторів β-адренорецепторів, але є ризик розвитку гіпертонічного кризу.

симптоми. При передозуванні (наприклад застосування добової дози 15 мг замість 7,5 мг) були зафіксовані випадки розвитку AV-блокади ІІІ ступеня, брадикардії та запаморочення. Найчастішими ознаками передозування блокаторами β-адренорецепторів є брадикардія, артеріальна гіпотензія, гостра серцева недостатність, гіпоглікемія і бронхоспазм. На даний час відомо декілька випадків передозування у пацієнтів із АГ та/або ІХС (максимальна доза — 2000 мг бісопрололу). Відмічалися брадикардія та/або артеріальна гіпотензія. Усі пацієнти одужали. Існує широка варіабельність індивідуальної чутливості до однократної високої дози бісопрололу, пацієнти із серцевою недостатністю можуть бути більш чутливі до препарату. Тому лікування слід починати з поступовим підвищенням дози (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Лікування. При передозуванні припиняють лікування препаратом та проводять підтримувальну та симптоматичну терапію. Є обмежені дані, що бісопролол важко піддається діалізу. При підозрі на передозування відповідно до очікуваної фармакологічної дії та базуючись на рекомендаціях для інших блокаторів β-адренорецепторів слід розглянути нижчезазначені загальні заходи.
При брадикардії: в/в введення атропіну. Якщо реакція відсутня, з обережністю вводять ізопреналін або інший препарат із позитивним хронотропним ефектом. У виняткових випадках може знадобитися трансвенозне введення штучного водія ритму.
При артеріальній гіпотензії: в/в введення рідини та судинозвужувальних препаратів. В/в введення глюкагону може бути корисним.
При AV-блокаді II і III ступеня: ретельне спостереження та інфузійне введення ізопреналіну або трансвенозне введення кардіостимулятора.
При загостренні хронічної серцевої недостатності: в/в введення діуретичних засобів, інотропних препаратів, вазодилататорів.
При бронхоспазмі: бронхолітичні препарати (наприклад ізопреналін), β₂-адреноміметики та/або амінофілін.
При гіпоглікемії: в/в введення глюкози.

в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.