КО-ДИРОТОН® (CO-DIROTON®)

СКЛАД І ФОРМА ВИПУСКУ

таблетки 10 мг + 12,5 мг, № 10, 30Ціни в аптеках
Лізиноприл
10 мг
Гідрохлоротіазид
12,5 мг
№ UA/8634/01/01 від 10.08.2018
B За рецептом
таблетки 20 мг + 12,5 мг, № 10, 30Ціни в аптеках
Лізиноприл
20 мг
Гідрохлоротіазид
12,5 мг
№ UA/8634/01/02 від 10.08.2018
B За рецептом

ДІАГНОЗИ

ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ

Ко-Диротон є комбінованим препаратом із фіксованою дозою лізиноприлу — інгібітора АПФ, і гідрохлоротіазиду — тіазидного діуретика. Обидва компоненти виявляють взаємодоповнюючий та адитивний антигіпертензивний ефект.

Фармакодинаміка. Лізиноприл

Механізм дії. Лізиноприл є інгібітором ферменту пептидилдипептидази. Лізиноприл інгібує АПФ, який каталізує перетворення ангіотензину I у вазоконстрикторний пептид ангіотензин II. Ангіотензин II також стимулює секрецію альдостерону корою надниркових залоз. У результаті інгібування АПФ спостерігається зниження концентрації ангіотензину II і внаслідок цього — пригнічення судинозвужувальної активності та секреції альдостерону. Цей ефект приводить до підвищення концентрації калію в сироватці крові.

Вважається, що лізиноприл знижує АТ завдяки механізму первинного пригнічення ренін — ангіотензин — альдостеронової системи (РААС). Однак лізиноприл зумовлює антигіпертензивну дію навіть при АГ з низькою активністю реніну. АПФ ідентичний ферменту кініназі II, який бере участь у деградації брадикініну. Не з’ясовано, чи впливає підвищення рівня брадикініну (потужного судинорозширювального пептиду) на терапевтичну дію лізиноприлу.

Гідрохлоротіазид

Механізм дії. Гідрохлоротіазид є діуретиком і гіпотензивним засобом. Він впливає на реабсорбцію електролітів у дистальних ниркових канальцях і приблизно однаково підвищує екскрецію іонів натрію і хлору. Натрійурез може супроводжуватися деякою втратою калію і бікарбонатів. Механізм антигіпертензивної дії тіазидних діуретиків не встановлений.

Тіазиди зазвичай не впливають на нормальний АТ.

Фармакокінетика. Одночасне застосування лізиноприлу і гідрохлоротіазиду має незначний вплив (або не впливає) на біодоступність кожного з компонентів. Комбінований препарат є біоеквівалентним одночасному прийому компонентів препарату у вигляді окремих лікарських форм.

Лізиноприл

Абсорбція. Після перорального застосування лізиноприлу Cmax у плазмі крові досягається протягом приблизно 7 год, хоча існує тенденція до невеликої затримки у часі досягнення Cmax у сироватці крові у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда. На підставі даних про виведення з сечею середня величина абсорбції лізиноприлу у діапазоні вивчених доз (5−80 мг) становить приблизно 25% з міжіндивідуальною варіабельністю у 6−60%. Абсолютна біодоступність знижується приблизно на 16% у пацієнтів із серцевою недостатністю. Абсорбція лізиноприлу не залежить від прийому їжі.

Розподіл. Лізиноприл не зв’язується з іншими білками в сироватці крові, окрім циркулюючого АПФ.

Відомо, що лізиноприл погано проникає через ГЕБ.

Елімінація. Лізиноприл не піддається метаболізму, і вся його абсорбована кількість виділяється нирками у незміненому вигляді. При багаторазовому введенні лізиноприл має ефективний напівперіод кумуляції 12,6 год. Кліренс лізиноприлу у здорових добровольців становить приблизно 50 мл/хв. Зниження концентрації у сироватці крові свідчить про пролонговану термінальну фазу, яка не є наслідком кумуляції препарату. Ця термінальна фаза, можливо, свідчить про насичуване зв’язування з АПФ і не має дозозалежного характеру.

Порушення функції печінки. Порівняно зі здоровими добровольцями, у пацієнтів із порушенням функції печінки при цирозі спостерігалося зниження абсорбції (приблизно на 30% за даними виведення з сечею), але підвищення впливу лізиноприлу (приблизно на 50%) у зв’язку зі зниженим кліренсом.

Порушення функції нирок. При порушенні функції нирок спостерігається уповільнення виведення лізиноприлу, який виділяється нирками. Однак це уповільнення стає клінічно значущим тільки тоді, коли швидкість клубочкової фільтраціі знижується до величини <30 мл/хв.

Таблиця 1

Показники фармакокінетики лізиноприлу після багаторазового прийому препарату в дозі 5 мг у різних груп пацієнтів із захворюваннями нирок

Функція нирок відповідно до величини кліренсу креатиніну, мл/хв Кількість Cmax

(нг/мл)

Tmax

(год)

AUC0–24

(нг/ч/мл)

T½

(год)

>80 6 40,3 6 492±172 6,0±1,1
30–80 6 36,6 8 555±364 11,8±1,9
5–30 6 106,7 8 2228±938 19,5±5,2

При кліренсі креатиніну 30−80 мл/хв спостерігається збільшення середнього значення AUC (концентрація — час) на 13%; при кліренсі креатиніну 5−30 мл/хв спостерігається 4−5-кратне збільшення середнього значення AUC.

Лізиноприл може бути видалений з організму за допомогою гемодіалізу. Після 4-годинного сеансу гемодіалізу відмічено зниження концентрації лізиноприлу в плазмі крові в середньому на 60% (при величині діалізного кліренсу 40−55 мл/хв).

Серцева недостатність. Пацієнти із серцевою недостатністю схильні до більшого впливу лізиноприлу порівняно зі здоровими добровольцями (збільшення площі під кривою AUC у середньому на 125%), але на підставі даних про виведення лізиноприлу з сечею з’ясувалося, що у них знижена приблизно на 16% абсорбція порівняно зі здоровими добровольцями.

Пацієнти літнього віку. Пацієнти літнього віку мають вищі значення AUC у плазмі крові (збільшені приблизно на 60%) порівняно з молодшими добровольцями.

Гідрохлоротіазид

При контролі концентрації гідрохлоротіазиду в плазмі крові протягом мінімум 24 год Т½ його варіював від 5,6 до 14,8 год.

Не менше 61% речовини виводиться в незміненому вигляді протягом 24 год. Після перорального застосування гідрохлоротіазиду діуретичний ефект розвивається через 2 год, досягає максимуму через 4 год і зберігається протягом 6−12 год.

Гідрохлоротіазид проникає через плацентарний бар’єр, але не проникає через ГЕБ.

ПОКАЗАННЯ

лікування пацієнтів з АГ легкого чи середнього ступеня тяжкості, що має стабільний перебіг на тлі терапії окремими препаратами у тих же дозуваннях.

ЗАСТОСУВАННЯ

есенціальна АГ. Застосування комбінованого препарату з фіксованою дозою не підходить для початку терапії. Комбінований препарат з фіксованою дозою може замінити комбінацію 10 або 20 мг лізиноприлу та 12,5 мг гідрохлоротіазиду для пацієнтів, чий стан було стабілізовано на тлі терапії окремими активними речовинами у тих же дозуваннях, призначуваних у вигляді окремих препаратів. Стандартна доза — 1 таблетка 1 раз на добу. Як і будь-які інші медичні препарати, які приймають 1 раз на добу, Ко-Диротон слід приймати приблизно в один і той же час кожен день.

Якщо не вдається досягти бажаного терапевтичного ефекту протягом 2−4 тиж лікування, дозу можна збільшити до 2 таблеток 1 раз на добу.

Порушення функції нирок. Тіазидні діуретики не рекомендується застосовувати пацієнтам із порушенням функції нирок; тіазиди неефективні при значеннях кліренсу креатиніну ≤30 мл/хв або (тобто при помірній чи тяжкій нирковій недостатності).

Ко-Диротон не можна застосовувати як початкову терапію пацієнтам із нирковою недостатністю. Пацієнтам із кліренсом креатиніну >30 і <80 мл/хв Ко-Диротон можна застосовувати тільки після індивідуального підбору дози кожного із компонентів препарату. Рекомендована доза лізиноприлу при його застосуванні як монотерапії при нирковій недостатності легкого ступеня становить 5−10 мг.

Попередня терапія діуретиками. Після прийому першої дози препарату Ко-Диротон може розвинутися симптоматична артеріальна гіпотензія. Розвиток такого стану більш імовірний у пацієнтів із порушеннями водно-електролітного балансу внаслідок попередньої терапії діуретиками. Застосування діуретиків слід припинити за 2−3 дні до початку терапії препаратом Ко-Диротон. Якщо це неможливо, лікування слід починати з монотерапії лізиноприлом у дозі 5 мг.

Пацієнти літнього віку. Пацієнтам літнього віку корекція дози не потрібна.

Відомо, що показники ефективності та переносимості лізиноприлу і гідрохлоротіазиду при їх одночасному застосуванні були подібними у пацієнтів з АГ літнього та молодого віку. Ефективність лізиноприлу при його застосуванні в дозах від 20 до 80 мг була порівнянною у пацієнтів літнього віку (>65 років) та у осіб молодшого віку; монотерапія лізиноприлом також ефективно знижувала діастолічний АТ, як і монотерапія гідрохлоротіазидом або атенололом. Згідно з відомими результатами клінічних досліджень, вік не впливає на переносимість лізиноприлу.

ПРОТИПОКАЗАННЯ

– гіперчутливість до діючих речовин або до однієї з допоміжних речовин, зазначених у розділі СКЛАД.

– Гіперчутливість до інших інгібіторів АПФ.

– Гіперчутливість до будь-яких похідних сульфонаміду.

– Ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов’язаний із застосуванням інгібіторів АПФ.

– Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.

– Вагітність або планування вагітності (див. Застосування у період вагітності чи годування грудьми).

– Період годування грудьми (див. Застосування у період вагітності чи годування грудьми).

– Тяжке порушення функції нирок (кліренс креатиніну <30 мл/хв).

– Анурія.

– Тяжке порушення функції печінки.

– Одночасне застосування препарату Ко-Диротон з лікарськими засобами, які містять аліскірен, пацієнтам із цукровим діабетом або порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації <60 мл/хв/1,73 м2) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

ПОБІЧНА ДІЯ

нижченаведені побічні реакції, зареєстровані на тлі застосування лізиноприлу та/або гідрохлоротіазиду, розподілені за частотою виникнення відповідно до такої градації: дуже часті ≥1/10, часті від ≥1/100 до <1/10, нечасті від ≥1/1000 до <1/100, поодинокі від ≥1/10 000 до <1/1000, рідкісні <1/10 000, частота невідома (не можна оцінити з наявних даних).

Серед побічних реакцій найчастіше спостерігалися кашель, запаморочення, артеріальна гіпотензія і головний біль (виникали у 1−10% пацієнтів). За даними клінічних досліджень, побічні реакції були помірними, мали транзиторний характер та в більшості випадків не потребували відміни терапії.

Лізиноприл

Система органів Частота розвитку побічних реакцій
Часті Нечасті Поодинокі Рідкісні Частота невідома
З боку крові та лімфатичної системи     Зниження рівня гемоглобіну, зниження гематокриту Пригнічення функції кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ),

гемолітична анемія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання

 
З боку ендокринної системи     Синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону    
З боку обміну речовин та харчування       Гіпоглікемія  
З боку психіки   Лабільність настрою, симптоми депресії Сплутаність свідомості   Галюцинації
З боку нервової системи Запаморочення, головний біль, синкопе Парестезія, вертиго, порушення смакових відчуттів, порушення сну Розлади нюху    
З боку серця   Інфаркт міокарда чи порушення мозкового кровообігу, ймовірно на тлі надмірного зниження АТ у пацієнтів групи високого ризику (див. Особливості застосування), пальпітація, тахікардія      
З боку судинної системи Ортостатичні ефекти (в тому числі ортостатична гіпотензія) Синдром Рейно     Припливи
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння Кашель

(див. Особливості застосування)

Риніт   Бронхоспазм, синусит, алергічний альвеоліт та/або еозинофільна пневмонія  
З боку ШКТ Діарея, блювання Нудота, біль у животі, диспепсія Сухість у роті Панкреатит, ангіоневротичний набряк кишечнику  
З боку гепатобіліарної системи       Гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), жовтяниця, печінкова недостатність* (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ)  
З боку шкіри та підшкірних тканин   Висипання, свербіж Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), кропив’янка, алопеція, псоріаз Підвищена пітливість, пухирчатка (пемфігус), токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса — Джонсона, мультиформна еритема, псевдолімфома шкіри**  
З боку нирок та сечовивідних шляхів Порушення функції нирок   Уремія, гостра ниркова недостатність Олігурія, анурія  
З боку репродуктивної системи та молочних залоз   Імпотенція Гінекомастія    
Загальні порушення   Астенічний синдром, втомлюваність      
Дослідження   Підвищення активності печінкових ферментів та білірубіну, підвищення рівня сечовини, підвищення креатиніну в сироватці крові, гіперкаліємія Гіпонатріємія    

*У дуже рідкісних випадках повідомлялося про розвиток гепатиту з подальшим прогресуванням до печінкової недостатності. У разі якщо на тлі застосування комбінації лізиноприлу і гідрохлоротіазиду відзначена поява жовтяниці або значне підвищення активності печінкових ферментів, застосування препарату слід припинити; пацієнт має перебувати під пильним медичним спостереженням.

**Повідомлялося про розвиток симптомокомплексу, що включає один або кілька симптомів: лихоманка, васкуліт, міалгія, артралгія (артрит), підвищення рівня антинуклеарних антитіл, збільшення ШОЕ, еозинофілія, лейкоцитоз, висипання, фотосенсибілізація чи інші шкірні реакції.

Гідрохлоротіазид (частота невідома)

Інфекційні та паразитарні захворювання Сіаладеніт
З боку крові та лімфатичної системи Лейкопенія, нейтропенія (агранулоцитоз), тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення функцій кісткового мозку
З боку обміну речовин та харчування Анорексія; гіперглікемія; глюкозурія; гіперурикемія, порушення електролітного балансу (в тому числі гіпонатріємія та гіпокаліємія, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємія), підвищення концентрації ХС та ТГ, подагра
З боку психіки Непосидючість, депресія, розлади сну
З боку нервової системи Зниження апетиту, парестезія, переднепритомний стан
З боку органа зору Ксантопсія, тимчасове зниження гостроти зору, гостра міопія, гостра закритокутова глаукома
З боку органа слуху і рівноваги Запаморочення
З боку серця Ортостатична гіпотензія
З боку судинної системи Некротизуючий ангіїт (васкуліт, шкірний васкуліт)
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та  ередостіння Респіраторний дистрес-синдром (у тому числі пневмонія та набряк легень)
З боку ШКТ Подразнення слизової оболонки шлунка, діарея, запор, панкреатит
З боку гепатобіліарної системи Жовтяниця (жовтяниця, зумовлена внутрішньопечінковим холестазом)
З боку шкіри та підшкірних тканин Реакції фотосенсибілізації, висипання, системний червоний вовчак, шкірні вовчакоподібні реакції, загострення системного червоного вовчака, кропив’янка, анафілактичні реакції, токсичний епідермальний некроліз
З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини М’язовий спазм, м’язова слабкість
З боку нирок та сечовивідних шляхів Порушення функції нирок, інтерстиціальний нефрит
Загальні порушення Лихоманка, слабкість

Повідомлення про можливі побічні реакції. Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має велике значення. Воно забезпечує безперервний моніторинг співвідношення користь/ризик лікарського засобу. Працівників охорони здоров’я просять повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему передачі інформації.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ

симптоматична артеріальна гіпотензія. У рідкісних випадках у пацієнтів із неускладненою АГ може виникати симптоматична артеріальна гіпотензія. Ризик зниження АТ найімовірніший у пацієнтів зі зниженням ОЦК, наприклад на тлі терапії діуретиками, при дотриманні дієти з обмеженням кухонної солі, внаслідок гемодіалізу, діареї чи блювання, або якщо у пацієнта наявна тяжка ренінзалежна АГ (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ та ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ).

У цих пацієнтів слід регулярно контролювати вміст електролітів у сироватці крові. Підбір доз і лікування пацієнтів із підвищеним ризиком розвитку клінічно вираженої гіпотензії починають під пильним медичним наглядом. Особам з ІХС або з цереброваскулярними захворюваннями препарат слід застосовувати з особливою обережністю, оскільки надмірне зниження АТ може призвести до розвитку інфаркту міокарда чи до гострого порушення мозкового кровообігу.

При розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину і за необхідності провести в/в інфузію фізіологічного р-ну. Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для прийому наступної дози. Після відновлення ОЦК і нормалізації АТ терапію можна відновити в нижчих дозах або почати застосування будь-якого з компонентів препарату як монотерапії.

У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю, але з нормальним або зниженим АТ на тлі застосування лізиноприлу можливе зниження системного АТ. Цей ефект очікуваний і зазвичай не є підставою для відміни препарату. При розвитку клінічно вираженої гіпотензії може бути потрібне зниження дози або відміна терапії лізиноприлом та/або гідрохлоротіазидом.

Стеноз аортального та мітрального клапана/гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і інші інгібітори АПФ, лізиноприл слід застосовувати з обережністю пацієнтам зі стенозом мітрального клапана і з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка (наприклад внаслідок аортального стенозу або гіпертрофічної кардіоміопатії).

Подвійна блокада РААС. Відомо, що при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену зростає ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії і порушення функції нирок (включаючи ГНН). Таким чином, не рекомендується подвійна блокада РААС шляхом одночасного застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Якщо подвійна блокада абсолютно необхідна, то її слід проводити під наглядом фахівця і при регулярному контролі функції нирок, вмісту електролітів і АТ.

Інгібітори АПФ і блокатори рецепторів ангіотензину II не слід застосовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Порушення функції нирок. Тіазиди не рекомендується застосовувати пацієнтам із порушенням функції нирок; тіазиди неефективні при значеннях кліренсу креатиніну ≤30 мл/хв (що відповідає помірній або тяжкій нирковій недостатності).

Комбінацію лізиноприлу і гідрохлоротіазиду не слід призначати пацієнтам із нирковою недостатністю (кліренс креатиніну ≤80 мл/хв), поки не будуть підібрані дози окремих компонентів, що відповідають дозам у комбінованому препараті.

Артеріальна гіпотензія, що виникає після початку лікування інгібіторами АПФ у пацієнтів із серцевою недостатністю, може призвести до подальшого погіршення функції нирок. У деяких випадках повідомлялося про розвиток гострої ниркової недостатності (зазвичай оборотної).

У пацієнтів із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки на тлі застосування інгібіторів АПФ можливе підвищення концентрації сечовини і креатиніну в сироватці крові, зазвичай оборотне після відміни терапії.

Імовірність розвитку цього стану вища у пацієнтів із нирковою недостатністю.

За наявності вазоренальної АГ існує підвищений ризик розвитку вираженої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Лікування цих пацієнтів починають під пильним медичним наглядом із застосуванням препарату в низьких дозах із подальшим обережним підбором доз. Протягом перших тижнів лікування комбінацією лізиноприлу і гідрохлоротіазиду слід ретельно контролювати функцію нирок, оскільки діуретики сприяють розвитку вищенаведених змін.

У деяких пацієнтів із АГ (без виражених фонових захворювань нирок) при одночасному застосуванні лізиноприлу і діуретика можливе підвищення концентрації сечовини і креатиніну в сироватці крові. Зазвичай такі зміни виражені незначно і мають оборотний характер.

Імовірність розвитку цих порушень вища у пацієнтів із нирковою недостатністю в анамнезі. У цих випадках може бути потрібне зниження дози та/або відміна терапії лізиноприлом та/або діуретиком.

Попереднє лікування діуретиками. Прийом діуретиків слід припинити за 2−3 дні до початку застосування комбінації лізиноприлу і гідрохлоротіазиду. Якщо це неможливо, лікування слід починати з монотерапії лізиноприлом у дозі 5 мг.

Стан після трансплантації нирки. Оскільки даних щодо застосування лізиноприлу пацієнтам після пересадки нирки немає, застосування препарату Ко-Диротон цій групі пацієнтів не рекомендується.

Анафілактоїдні реакції у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Застосування комбінації лізиноприлу і гідрохлоротіазиду не показане для лікування пацієнтів із нирковою недостатністю, що вимагає проведення гемодіалізу.

Є повідомлення про розвиток анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні певних видів гемодіалізу (наприклад із використанням високопроникних мембран AN69 і при проведенні аферезу ЛПНЩ із застосуванням декстрану сульфату). У цих випадках слід використовувати діалізні мембрани іншого типу або застосовувати антигіпертензивні засоби інших класів.

Анафілактоїдні реакції при проведенні аферезу ЛПНЩ. У рідкісних випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні аферезу ЛПНЩ з використанням декстрану сульфату виникали загрозливі для життя анафілактичні реакції. Для запобігання розвитку анафілактичних реакцій слід тимчасово припиняти терапію інгібіторами АПФ перед кожною процедурою аферезу.

Захворювання печінки. Пацієнтам із порушенням функції печінки або з прогресуючим захворюванням печінки тіазидні діуретики слід застосовувати з обережністю, оскільки незначні зміни водно-електролітного балансу можуть спровокувати розвиток печінкової коми (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). У рідкісних випадках на тлі застосування інгібіторів АПФ спостерігався синдром розвитку холестатичної жовтяниці з переходом у фульмінантний некроз печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому неясний. У разі якщо на тлі застосування комбінації лізиноприлу і гідрохлоротіазиду відзначена поява жовтяниці або суттєве підвищення рівня печінкових ферментів, прийом препарату слід припинити; пацієнт повинен перебувати під пильним медичним наглядом.

Хірургічні втручання, анестезія. При проведенні хірургічних втручань або під час анестезії із застосуванням засобів, що спричиняють артеріальну гіпотензію, лізиноприл може блокувати утворення ангіотензину II у відповідь на компенсаторне вивільнення реніну. При розвитку артеріальної гіпотензії, яку можна пояснити зазначеним механізмом, показано поповнення ОЦК.

Вплив на метаболізм та ендокринну систему. На тлі застосування інгібіторів АПФ і тіазидів можливе порушення толерантності до глюкози. Може виникнути потреба в регулюванні дози антидіабетичних препаратів, у тому числі інсуліну. У пацієнтів із цукровим діабетом, які отримують пероральні протидіабетичні препарати або інсулін, протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ слід ретельно контролювати рівень глікемії.

На тлі застосування тіазидних діуретиків можливий перехід латентної форми цукрового діабету в маніфестну.

На тлі терапії тіазидами може підвищуватися концентрація ХС і ТГ.

У деяких пацієнтів терапія тіазидами може провокувати розвиток гіперурикемії та/чи подагри. Однак лізиноприл прискорює виведення сечової кислоти нирками, тим самим послаблює гіперурикемічну дію гідрохлоротіазиду.

Порушення електролітного балансу. При лікуванні діуретиками показане регулярне визначення вмісту електролітів в сироватці крові пацієнта. При застосуванні тіазидів, у тому числі гідрохлоротіазиду, можливе порушення водного або електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремічний алкалоз). До ознак порушення водного чи електролітного балансу відносяться сухість у роті, спрага, слабкість, млявість, сонливість, м’язовий біль або спазми, м’язова втома, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія, порушення з боку ШКТ (нудота, блювання). У пацієнтів із набряками у спекотну погоду може розвиватися гіперволемічна гіпонатріємія. Дефіцит хлоридів зазвичай буває незначним і не потребує лікування. Відомо, що тіазиди збільшують виведення магнію з сечею, що може призвести до гіпомагніємії.

Тіазиди можуть знижувати екскрецію кальцію з сечею і спричиняти незначне періодичне підвищення вмісту кальцію в сироватці крові. Виражена гіперкальціємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу. Перед дослідженням функції паращитовидних залоз тіазидні діуретики слід відмінити.

Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, в тому числі лізиноприл, спостерігалося підвищення вмісту калію в сироватці крові. Факторами ризику розвитку гіперкаліємії є ниркова недостатність, цукровий діабет, супутнє застосування калійзберігаючих діуретиків, застосування калієвмісних дієтичних добавок або замінників солі, а також лікарських засобів, здатних підвищити рівень калію в сироватці крові (таких як гепарин, ко-тримоксазол, відомий як триметоприм/сульфаметоксазол). За необхідності одночасного застосування вищезазначених препаратів рекомендується регулярно контролювати вміст калію в сироватці крові (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Пацієнти з цукровим діабетом. У пацієнтів із цукровим діабетом, які отримують пероральні протидіабетичні препарати або інсулін, протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ слід ретельно контролювати рівень глікемії (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Гіперчутливість, ангіоневротичний набряк. Інгібітори АПФ. На тлі застосування інгібіторів АПФ, включаючи лізиноприл, дуже рідко можливий розвиток ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, глотки та/чи гортані в будь-який період лікування. При розвитку подібної реакції лізиноприл слід негайно відмінити; пацієнт повинен отримувати відповідну терапію і перебувати під медичним спостереженням до повного зникнення симптомів. Навіть тоді, коли спостерігається тільки набряк язика (без порушення дихальної функції), пацієнту показане тривале спостереження, оскільки застосування антигістамінних засобів і ГКС може бути неефективним.

У дуже рідкісних випадках ангіоневротичний набряк гортані або язика може призвести до летального кінця. Набряк язика, голосових складок або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів, особливо у пацієнтів, які перенесли хірургічні втручання на органах дихання. У подібних випадках показана екстрена терапія. Може бути потрібним введення розчину адреналіну та/чи забезпечення прохідності дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під пильним медичним наглядом до повного і стійкого зникнення симптомів.

У пацієнтів негроїдної раси, які приймають інгібітори АПФ, ангіоневротичний набряк виникає частіше ніж у представників інших рас.

Пацієнти, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов’язаний із застосуванням інгібіторів АПФ, можуть бути більшою мірою схильні до розвитку ангіоневротичного набряку на тлі терапії інгібіторами АПФ (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

Одночасне застосування з інгібіторами мішені рапаміцину в клітинах ссавців (Mammalian Target of Rapamycin — mTOR) (наприклад сиролімус, еверолімус, темсиролімус). У пацієнтів, які постійно застосовують інгібітори АПФ, при одночасному застосуванні інгібіторів mTOR існує підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Тіазиди. У пацієнтів, які отримують тіазиди, реакції гіперчутливості можуть розвиватися незалежно від наявності алергії чи БА в анамнезі. Описано випадки виникнення чи загострення системного червоного вовчака на тлі застосування тіазидних діуретиків.

Десенсибілізація. У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, можуть виникати анафілактоїдні реакції під час проведення десенсибілізації (наприклад отрутою перетинчастокрилих). Зазначених реакцій можна уникнути, якщо тимчасово припинити прийом інгібітора АПФ, однак небажані реакції можуть виникнути знову при випадковому повторному призначенні препарату.

Нейтропенія, агранулоцитоз. У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, зареєстровано випадки розвитку нейтропенії (агранулоцитозу), тромбоцитопенії та анемії. У осіб із нормальною функцією нирок і за відсутності інших обтяжливих чинників нейтропенія розвивається рідко. Нейтропенія і агранулоцитоз мають оборотний характер і зникають після відміни інгібітора АПФ. Лізиноприл застосовують із винятковою обережністю у пацієнтів із системними захворюваннями сполучної тканини, на тлі терапії імунодепресантами, при терапії алопуринолом або прокаїнамідом, особливо пацієнтам із порушеннями функції нирок. Іноді у цих пацієнтів відзначали розвиток серйозних інфекцій, у тому числі таких, що не відповідали на інтенсивну антибіотикотерапію. При призначенні лізиноприлу цим пацієнтам рекомендується періодично контролювати вміст лейкоцитів у крові. Пацієнти повинні бути поінформовані про необхідність відразу ж повідомляти лікаря про будь-які ознаки інфекції.

Етнічна приналежність. У пацієнтів негроїдної раси, які приймають інгібітори АПФ, ангіоневротичний набряк спостерігається частіше, ніж у представників інших рас.

Як і інші інгібітори АПФ, лізиноприл менш ефективно знижує АТ у представників негроїдної раси порівняно з пацієнтами інших рас. Ймовірно, це пов’язано з переважно низьким вмістом реніну у пацієнтів негроїдної раси з АГ.

Кашель. На тлі лікування інгібіторами АПФ можливий розвиток кашлю. Кашель за своїм характером є непродуктивним, стійким і припиняється після відміни терапії. При диференційній діагностиці слід враховувати кашель, що виникає на тлі застосування інгібіторів АПФ.

Препарати літію. Зазвичай не рекомендується одночасне застосування інгібіторів АПФ та препаратів літію (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Антидопінговий тест. Лікарський засіб Ко-Диротон містить гідрохлоротіазид, застосування якого може призвести до позитивних результатів антидопінгової проби.

Застосування у період вагітності чи годування грудьми

Вагітність. Інгібітори АПФ. Застосовувати інгібітори АПФ у період вагітності протипоказано (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

Епідеміологічні дані про ризик тератогенних ефектів при застосуванні інгібіторів АПФ у І триместр вагітності не дають змоги зробити остаточні висновки. Проте не можна виключити ймовірність ризику їх розвитку. Пацієнткам, які планують завагітніти, слід призначити альтернативну гіпотензивну терапію з доведеним профілем безпеки в період вагітності. Якщо вагітність настала в період лікування, інгібітор АПФ слід негайно відмінити і за можливості — розпочати альтернативну терапію.

Відомо, що на тлі застосування інгібіторів АПФ у II і III триместр вагітності можуть спостерігатися явища фетотоксичності (погіршення функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення окостеніння кісток черепа) та неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо інгібітор АПФ застосовували з II триместра вагітності, рекомендується провести УЗД нирок і кісток черепа плода. Новонароджені, матері яких приймали інгібітори АПФ, повинні перебувати під ретельним медичним наглядом у зв’язку з можливим розвитком артеріальної гіпотензії (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Гідрохлоротіазид. Досвід застосування гідрохлоротіазиду у період вагітності (особливо у І триместр) обмежений. Проведених досліджень на тваринах недостатньо.

Гідрохлоротіазид проникає через плацентарний бар’єр. З огляду на механізм фармакологічної дії гідрохлоротіазиду при його застосуванні у ІІ і ІІІ триместр вагітності можливе порушення кровообігу у фетоплацентарному комплексі, а також розвиток жовтяниці, порушення електролітного балансу і тромбоцитопенії у новонародженого.

Гідрохлоротіазид не слід застосовувати при гестаційних набряках, АГ вагітних або прееклампсії, оскільки існує ризик зменшення об’єму плазми крові і розвитку гіпоперфузії плаценти, при цьому будь-який позитивний ефект щодо перебігу захворювання відсутній. Гідрохлоротіазид не слід застосовувати для лікування есенціальної АГ у вагітних, за винятком рідкісних випадків, коли альтернативне лікування неможливе.

Період годування грудьми. Інгібітори АПФ. У зв’язку з відсутністю інформації про застосування комбінації лізиноприлу і гідрохлоротіазиду у період грудного вигодовування, застосування зазначеної комбінації протипоказано (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). У період грудного вигодовування необхідно застосовувати препарати з краще вивченим профілем безпеки, особливо у період догляду за новонародженою чи недоношеною дитиною.

Гідрохлоротіазид. У невеликих кількостях гідрохлоротіазид проникає у грудне молоко. Високі дози тіазидів спричиняють інтенсивний діурез і можуть пригнічувати вироблення грудного молока. Застосування комбінації лізиноприлу та гідрохлоротіазиду у період грудного вигодовування протипоказано (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами чи роботі з іншими механізмами. На тлі лікування антигіпертензивними препаратами (в тому числі при застосуванні комбінації лізиноприлу і гідрохлоротіазиду) може виникати незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами. Труднощі при керуванні транспортними засобами або при роботі з механізмами індивідуальні та частіше виникають на початку лікування або при зміні дози препарату, а також на тлі вживання алкоголю.

При керуванні транспортними засобами чи роботі з іншими механізмами слід брати до уваги, що на тлі застосування препарату Ко-Диротон можлива поява запаморочення і стомлюваності (див. ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ).

Діти. Безпека і ефективність застосування цього лікарського засобу для лікування дітей не встановлені.

ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ

антигіпертензивні лікарські засоби. При одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними препаратами можливе посилення антигіпертензивної дії. Одночасне застосування з нітрогліцерином, іншими нітратами або вазодилататорами підсилює антигіпертензивний ефект.

Слід уникати призначення лізиноприлу в комбінації з препаратами, що містять аліскірен (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Відомо, що подвійна блокада РААС при комбінованому застосуванні інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену пов’язана з вищою частотою розвитку побічних реакцій, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія і зниження функції нирок (включаючи ГНН), порівняно із застосуванням одного лікарського засобу, що впливає на РААС (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Препарати літію. При одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ зареєстровано випадки оборотного підвищення рівня літію в сироватці крові та появи ознак токсичності. Діуретичні засоби й інгібітори АПФ зменшують нирковий кліренс літію, що підвищує ризик його токсичності. Таким чином, застосування лізиноприлу і гідрохлоротіазиду в комбінації з препаратами літію не рекомендується. У разі якщо застосування цієї комбінації необхідне, слід ретельно контролювати рівень літію в сироватці крові (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Калійзберігаючі діуретики, дієтичні добавки, що містять калій, або замінники кухонної солі. Завдяки калійзберігаючому ефекту лізиноприлу виведення калію при застосуванні тіазидів зменшується. Застосування калійзберігаючих препаратів, калієвмісних дієтичних добавок і замінників кухонної солі може привезти до істотного підвищення вмісту калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок і цукровим діабетом. Якщо одночасне застосування комбінації лізиноприлу і гідрохлоротіазиду та будь-якого із вищезазначених засобів необхідне, лікування слід проводити з обережністю на тлі регулярного контролю вмісту калію в сироватці крові (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Лікарські засоби, здатні спричиняти шлуночкову тахікардію за типом пірует. У зв’язку з ризиком розвитку гіпокаліємії слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду і лікарських засобів, здатних спричинити шлуночкову тахікардію за типом пірует (деякі антиаритмічні, антипсихотичні засоби та інші препарати).

Трициклічні антидепресанти/антипсихотичні препарати/анестетики. Одночасне застосування деяких анестетиків, трициклічних антидепресантів або антипсихотичних препаратів та інгібіторів АПФ може призвести до додаткового зниження АТ (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

НПЗП, включаючи ацетилсаліцилову кислоту. При тривалому застосуванні НПЗП (селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилова кислота в дозі >3 г/добу, неселективні НПЗП) можливе ослаблення антигіпертензивної та діуретичної дії інгібіторів АПФ і тіазидів. Одночасне застосування НПЗП та інгібіторів АПФ може призводити до підвищення вмісту калію в сироватці крові та погіршення функції нирок. Зазвичай зазначені явища мають оборотний характер. Дуже рідко може розвиватися ниркова недостатність, особливо у разі порушення функції нирок, наприклад у пацієнтів літнього віку віку чи з дегідратацією.

Препарати золота. У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, частіше виникали нітритоїдні (вазомоторні) реакції на тлі застосування ін’єкційних форм препаратів золота (наприклад натрію ауротіомалату). Для нітритоїдних реакцій характерна поява симптомів вазодилатації (почервоніння шкіри), нудота, запаморочення і артеріальна гіпотензія.

Симпатоміметики. Симпатоміметики можуть послаблювати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ.

Протидіабетичні засоби. Відомо, що при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ і протидіабетичних лікарських засобів (інсуліни та гіпоглікемічні препарати для перорального застосування) можливе більш виражене зниження рівня глюкози в крові з ризиком розвитку гіпоглікемії. Найчастіше гіпоглікемія розвивається в перші тижні комбінованої терапії у пацієнтів із порушеною функцією нирок.

Амфотерицин В (для парентерального введення), карбеноксолон, ГКС, кортикотропін або стимулюючі проносні засоби. Гідрохлоротіазид може погіршити порушення електролітного балансу, зокрема гіпокаліємію.

Солі кальцію. При одночасному застосуванні з тіазидними діуретиками можливе підвищення вмісту кальцію в сироватці крові, що пов’язано зі зниженням екскреції кальцію з сечею.

Cерцеві глікозиди. При гіпокаліємії, що виникає на тлі застосування тіазидів, можливе підвищення токсичності препаратів дигіталісу.

Холестирамін і колестипол. При одночасному застосуванні із холестираміном і колестиполом зменшується всмоктування гідрохлоротіазиду. Таким чином, сульфонамідні діуретики слід приймати мінімум за 1 год до або через 4−6 год після прийому зазначених препаратів.

Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад тубокурарину хлорид). Можливе посилення дії міорелаксантів на тлі застосування гідрохлоротіазиду.

Ко-тримоксозол (триметоприм/сульфаметоксазол). У пацієнтів, які постійно застосовують інгібітори АПФ у поєднанні із ко-тримоксазолом (триметоприм/сульфаметоксазол), наявний підвищений ризик розвитку гіперкаліємії (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Соталол. При гіпокаліємії, що виникає при застосуванні тіазидів, зростає ризик розвитку аритмії у разі застосування соталолу.

Алопуринол. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ і алопуринолу зростає ризик розвитку ураження нирок і розвитку лейкопенії.

Циклоспорин. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ і циклоспорину зростає ризик розвитку ураження нирок і розвитку гіперкаліємії.

Ловастатин. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ і ловастатину зростає ризик гіперкаліємії.

Цитостатики, імунодепресанти, прокаїнамід. При одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ зростає ризик розвитку лейкопенії (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Тканинні активатори плазміногена. Одночасне застосування з тканинними активаторами плазміногена може підвищити ризик розвитку ангіоневротичного набряку.

Інгібітори mTOR (наприклад сиролімус, еверолімус, темсиролімус). У пацієнтів, які постійно застосовують інгібітори АПФ, при поєднаному використанні інгібіторів mTOR існує підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

ПЕРЕДОЗУВАННЯ

дані про передозування у людини обмежені. При передозуванні інгібіторів АПФ можуть виникати такі симптоми: артеріальна гіпотензія, циркуляторний шок, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, тривожність, кашель.

При передозуванні показано проведення інфузії фізіологічного р-ну. При розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину. За необхідності показано проведення інфузії ангіотензину II та/чи в/в введення катехоламінів. Якщо препарат прийнятий нещодавно, показано проведення заходів, спрямованих на виведення лізиноприлу (наприклад стимулювання блювання, промивання шлунка, введення абсорбентів і сульфату натрію).

Лізиноприл може бути видалений із загального кровотоку шляхом гемодіалізу (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). При розвитку брадикардії, стійкої до терапії, показано встановлення штучного водія ритму. Слід ретельно контролювати показники життєво важливих функцій, вміст електролітів і креатиніну в сироватці крові.

Симптомами передозування гідрохлоротіазидом є підвищення діурезу, пригнічення свідомості (аж до коми), судоми, парез, порушення серцевого ритму, ниркова недостатність.

Для корекції брадикардії чи виражених вагусних реакцій показане введення атропіну.

Гіпокаліємія може призвести до посилення аритмії у пацієнтів, які отримують дигоксин.

УМОВИ ЗБЕРІГАННЯ

при температурі не вище 25 ºС. Зберігати у недоступному для дітей місці.

ІНСТРУКЦІЯ МОЗ

Дата додавання: 27.01.2020 р.

© Компендиум 2019

Ціни на КО-ДИРОТОН® в містах України

Вінниця 170.9 грн./уп.

КО-ДИРОТОН® табл. 10 мг + 12.5 мг № 30, Gedeon Richter ..... 124.95 грн./уп.
«БАЖАЄМО ЗДОРОВ'Я» Вінниця, вул. Київська, 51, тел.: +380432550303

Дніпро 176.14 грн./уп.

КО-ДИРОТОН® табл. 10 мг + 12.5 мг № 30, Gedeon Richter ..... 126.95 грн./уп.
«АПТЕКИ МЕДИЧНОЇ АКАДЕМІЇ» Дніпро, вул. Тітова, 36, тел.: +380563757529

Житомир 175.82 грн./уп.

КО-ДИРОТОН® табл. 10 мг + 12.5 мг № 30, Gedeon Richter ..... 125.95 грн./уп.
«БАЖАЄМО ЗДОРОВ'Я» Житомир, вул. Велика Бердичівська, 95, тел.: +380412430045

Запоріжжя 163.83 грн./уп.

КО-ДИРОТОН® табл. 10 мг + 12.5 мг № 30, Gedeon Richter ..... 123.95 грн./уп.
«БАЖАЄМО ЗДОРОВ'Я» Запоріжжя, перехр. Космічна / Чумаченко, 124/1, тел.: +380630307817

Івано-Франківск 186.4 грн./уп.

КО-ДИРОТОН® табл. 10 мг + 12.5 мг № 30, Gedeon Richter ..... 134.95 грн./уп.
«БАЖАЄМО ЗДОРОВ'Я» Івано-Франківськ, вул. Тичини Павла, 1, тел.: +380342730623

Київ 178.57 грн./уп.

КО-ДИРОТОН® табл. 10 мг + 12.5 мг № 30, Gedeon Richter ..... 121.95 грн./уп.
«БАЖАЄМО ЗДОРОВ'Я» Київ, вул. Мукачівська, 5А, тел.: +380444851267

Кропивницький 155.86 грн./уп.

КО-ДИРОТОН® табл. 10 мг + 12.5 мг № 30, Gedeon Richter ..... 132.95 грн./уп.
«БАЖАЄМО ЗДОРОВ'Я» Кропивницький, перехр. Героїв України / Жадова Генерала, 24/27

Луцьк 182.99 грн./уп.

КО-ДИРОТОН® табл. 10 мг + 12.5 мг № 30, Gedeon Richter ..... 141.95 грн./уп.
«БАЖАЄМО ЗДОРОВ'Я» Луцьк, вул. Львівська, 63, тел.: +380332767481

Львів 185.54 грн./уп.

КО-ДИРОТОН® табл. 10 мг + 12.5 мг № 30, Gedeon Richter ..... 125.95 грн./уп.
«БАЖАЄМО ЗДОРОВ'Я» Львів, вул. Петлюри, 2, тел.: +380322928619

Миколаїв 170.26 грн./уп.

КО-ДИРОТОН® табл. 10 мг + 12.5 мг № 30, Gedeon Richter ..... 125.95 грн./уп.
«БАЖАЄМО ЗДОРОВ'Я» Миколаїв, просп. Центральний, 149, тел.: +380512551781

Одеса 162.44 грн./уп.

КО-ДИРОТОН® табл. 10 мг + 12.5 мг № 30, Gedeon Richter ..... 125.95 грн./уп.
«БАЖАЄМО ЗДОРОВ'Я» Одеса, вул. Палія Семена, 82, тел.: +380487587758

Полтава 170.18 грн./уп.

КО-ДИРОТОН® табл. 10 мг + 12.5 мг № 30, Gedeon Richter ..... 141.95 грн./уп.
«БАЖАЄМО ЗДОРОВ'Я» Полтава, вул. Степового Фронту, 48, тел.: +380532631263

Рівне 178.81 грн./уп.

КО-ДИРОТОН® табл. 10 мг + 12.5 мг № 30, Gedeon Richter ..... 125.98 грн./уп.
«БАЖАЄМО ЗДОРОВ'Я» Рівне, вул. Петлюри, 19, тел.: +380362634497

Суми 153.92 грн./уп.

КО-ДИРОТОН® табл. 10 мг + 12.5 мг № 30, Gedeon Richter ..... 122.95 грн./уп.
«БАЖАЄМО ЗДОРОВ'Я» Суми, просп. Лушпи Михайла, 22, тел.: +380542604070

Тернопіль 184 грн./уп.

КО-ДИРОТОН® табл. 10 мг + 12.5 мг № 30, Gedeon Richter ..... 125.75 грн./уп.
«D.S.» Тернопіль, вул. Карпенко, 10, тел.: +380800302060

Ужгород 179.45 грн./уп.

КО-ДИРОТОН® табл. 10 мг + 12.5 мг № 30, Gedeon Richter ..... 137.95 грн./уп.
«БАЖАЄМО ЗДОРОВ'Я» Ужгород, вул. 8-го Березня, 30, тел.: +380312662062

Харків 162.08 грн./уп.

КО-ДИРОТОН® табл. 10 мг + 12.5 мг № 30, Gedeon Richter ..... 130.95 грн./уп.
«БАЖАЄМО ЗДОРОВ'Я» Харків, просп. Людвіга Свободи, 31, тел.: +380730924586

Херсон 166.91 грн./уп.

КО-ДИРОТОН® табл. 10 мг + 12.5 мг № 30, Gedeon Richter ..... 126.95 грн./уп.
«БАЖАЄМО ЗДОРОВ'Я» Херсон, просп. Святих Кирила і Мефодія, 19, тел.: +380552380948

Хмельницький 168.47 грн./уп.

КО-ДИРОТОН® табл. 10 мг + 12.5 мг № 30, Gedeon Richter ..... 132.95 грн./уп.
«БАЖАЄМО ЗДОРОВ'Я» Хмельницький, просп. Мира, 66, тел.: +380382612411

Черкаси 164.94 грн./уп.

КО-ДИРОТОН® табл. 10 мг + 12.5 мг № 30, Gedeon Richter ..... 124.95 грн./уп.
«БАЖАЄМО ЗДОРОВ'Я» Черкаси, вул. Небесної Сотні, 35, тел.: +380472321822

Чернігів 162.02 грн./уп.

КО-ДИРОТОН® табл. 10 мг + 12.5 мг № 30, Gedeon Richter ..... 126.95 грн./уп.
«БАЖАЄМО ЗДОРОВ'Я» Чернігів, вул. Всіхсвятська, 18, тел.: +380462235083

Чернівці 180.28 грн./уп.

КО-ДИРОТОН® табл. 10 мг + 12.5 мг № 30, Gedeon Richter ..... 133.9 грн./уп.
«РЕЦЕПТІКА» Чернівці, вул. Героїв Майдану, 23

Developed by Maxim Levchenko