0
UA | RU

ЛОФЛАТІЛ® (LOFLATIL)

Виробник:

Склад і форма випуску

Ціни в аптеках
РечовинаКількість
Лопераміду гідрохлорид2 мг
Симетикон125 мг
Допоміжні речовини: алюмінію магнію силікат, лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, кальцію фосфат двоосновний, кислота стеаринова, кремнію діоксид колоїдний, кроскармелоза натрию, повідон к-30, opadry ii yellow 85g52482, поліетиленгліколь, лецитин, заліза оксид жовтий (е172).
№ UA/7643/01/01 від 23.03.2021
За рецептом
Ціни в аптеках
Класифікація
Лікарські засоби

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Лофлатіл є комбінованим препаратом, що поєднує дві діючі речовини: лопераміду гідрохлорид та симетикон.

Механізм дії лопераміду гідрохлориду. Лопераміду гідрохлорид зв’язується з опіатними рецепторами кишкової стінки. Внаслідок цього пригнічується вивільнення ацетилхоліну та простагландинів, знижуючи у такий спосіб пропульсивну перистальтику та збільшуючи час проходження вмісту через травний тракт, а також здатність стінки кишечнику до абсорбції рідини. Лопераміду гідрохлорид підвищує тонус анального сфінктера, знижуючи тим самим нетримання калових мас та позиви до дефекації.

Механізм дії симетикону. Симетикон є нетоксичною інертною поверхнево-активною сполукою, що має піногасильні властивості, і тому полегшує симптоми, пов’язані з діареєю, у тому числі метеоризм, абдомінальний дискомфорт, здуття та спазми. Симетикон — це рідкий диметикон, активований тонкодисперсним діоксидом кремнію для посилення властивостей піногасника силікону.

Фармакокінетика

Для лопераміду гідрохлориду

Абсорбція: більша частина лопераміду, прийнятого внутрішньо, абсорбується з кишечнику, але в результаті інтенсивного метаболізму першого проходження системна біодоступність становить лише близько 0,3%.

Розподіл: результати досліджень з розподілу лопераміду у щурів демонструють високу афінність щодо стінки кишечнику з переважним зв’язуванням з рецепторами поздовжнього шару м’язової оболонки. Зв’язування лопераміду з білками становить 95%, головним чином з альбуміном. Доклінічні дані показали, що лоперамід є субстратом Р-глікопротеїну.

Метаболізм: лоперамід майже повністю екстрагується печінкою, де він переважно метаболізується, кон’югується та екскретується з жовчю. Окисне N-деметилування є основним метаболічним шляхом лопераміду, цей процес опосередкований головним чином ізоформами CYP 3A4 та CYP 2C8. Внаслідок цього дуже інтенсивного ефекту першого проходження через печінку концентрації незміненого лікарського засобу в плазмі крові залишаються дуже низькими.

Елімінація: Т½ лопераміду у людей становить близько 11 год з діапазоном 9–14 год. Екскреція незміненого лопераміду та його метаболітів відбувається в основному з калом.

Популяція пацієнтів дитячого віку: фармакокінетичних досліджень популяції пацієнтів дитячого віку не проводили. Очікується, що фармакокінетична поведінка лопераміду та взаємодії лікарських засобів з лоперамідом будуть аналогічні тим, що відмічені у дорослих.

Для симетикону. Симетикон у фізіологічному і хімічному відношенні є інертною речовиною, він не абсорбується і виводиться в незміненому вигляді після проходження через травний тракт.

Показання ЛОФЛАТІЛ

симптоматичне лікування гострої діареї у дорослих та дітей віком від 12 років, що супроводжується абдомінальним дискомфортом, включаючи здуття, спастичний біль і метеоризм.

Застосування ЛОФЛАТІЛ

таблетки ковтати цілими, запиваючи водою.

Дорослі. Початкова доза становить 2 таблетки одноразово, у подальшому приймати по 1 таблетці після кожного акту дефекації, але не більше 4 таблеток на добу. Тривалість застосування — не більше 2 діб.

Діти віком від 12 років. Початкова доза — 1 таблетка одноразово, у подальшому приймати по 1 таблетці після кожного акту дефекації, але не більше 4 таблеток на добу. Тривалість застосування — не більше 2 діб.

Пацієнти літнього віку. При лікуванні пацієнтів літнього віку корекція дози не потрібна.

Порушення функції нирок. Не потрібна корекція дози для пацієнтів із порушенням функції нирок.

Порушення функції печінки. Хоча фармакокінетичні дані про дію препарату у пацієнтів з порушенням функції печінки відсутні, таким хворим слід призначати Лофлатіл з обережністю через уповільнення у них метаболізму першого проходження (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Діти. Не застосовувати у дітей віком до 12 років.

Протипоказання

Лофлатіл протипоказаний:

— пацієнтам з відомою підвищеною чутливістю до лопераміду гідрохлориду, симетикону або будь-якого з компонентів препарату;

— дітям віком до 12 років;

— пацієнтам з гострою дизентерією, що характеризується наявністю крові у випорожненнях та підвищеною температурою тіла;

— пацієнтам з гострим виразковим колітом;

— пацієнтам із псевдомембранозним колітом, пов’язаним із застосуванням антибіотиків широкого спектру дії;

— пацієнтам з бактеріальним ентероколітом, спричиненим мікроорганізмами родин Salmonella, Shigella та Campylobacter;

— пацієнтам з кишковою непрохідністю або обструктивними захворюваннями травного тракту.

Лофлатіл взагалі не слід застосовувати, якщо треба уникнути пригнічення перистальтики, через можливий ризик виникнення значних ускладнень, включаючи кишкову непрохідність, мегаколон та токсичний мегаколон.

Необхідно негайно припинити прийом препарату, якщо розвиваються запор, здуття живота або кишкова непрохідність.

Побічна дія

для оцінки частоти виникнення побічних реакцій використовують таку класифікацію: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 і <1/10), нечасто (≥1/1000 і <1/100), рідко (≥1/10 000 і <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), включаючи поодинокі випадки.

З боку імунної системи: рідко — реакції гіперчутливості, анафілактичні реакції, включаючи анафілактичний шок, анафілактоїдні реакції.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто — висипання на шкірі; рідко — кропив’янка, свербіж, ангіоневротичний набряк, набряк обличчя, набряк язика та утруднене дихання, бульозні висипи (у тому числі синдром Стівенса — Джонсона, мультиформна еритема, токсичний епідермальний некроліз).

З боку травного тракту: часто — нудота; нечасто — сухість у роті, запор, біль у животі, дискомфорт у животі, блювання, диспепсія, метеоризм; рідко — мегаколон (включаючи токсичний мегаколон), кишкова непрохідність (включаючи паралітичну кишкову непрохідність), відчуття розтягнення живота.

З боку нервової системи: часто — головний біль, дисгевзія (зміна смакового відчуття); нечасто — сонливість, запаморочення; рідко — пригнічення свідомості, втрата свідомості, ступор, гіпертонус, порушення координації.

З боку сечовидільної системи: рідко — затримка сечі.

З боку органа зору: рідко — міоз.

Загальні розлади: нечасто — астенія; рідко — підвищена втомлюваність.

Особливості застосування

лікування діареї лопераміду гідрохлоридом та симетиконом носить симптоматичний характер. Якщо можна визначити етіологію захворювання, то за можливості слід проводити специфічне лікування.

Дегідратація та дисбаланс електролітів. У хворих з діареєю, особливо при її тяжкому перебігу, а також у дітей, ослаблених пацієнтів літнього віку може виникнути дегідратація та дисбаланс електролітів. У таких випадках важливим терапевтичним заходом є введення відповідної кількості рідини та відновлення балансу електролітів.

Застосування лікарського засобу не замінює введення відповідної кількості рідини та відновлення балансу електролітів.

Оскільки стійка діарея може свідчити про потенційно серйозніші стани, лікарський засіб не слід застосовувати тривалий час, поки причина діареї не буде досліджена.

При гострій діареї, коли не спостерігається клінічне поліпшення протягом 48 год, застосування лікарського засобу Лофлатіл слід припинити і звернутися до лікаря.

Забороняється застосування лопераміду у ситуаціях, коли слід уникати пригнічення перистальтики через ризик серйозних наслідків, таких як мегаколон і токсичний мегаколон.

Пацієнти із синдромом набутого імунодефіциту (СНІД). Пацієнтам із СНІД, які приймають Лофлатіл при діареї, необхідно негайно припинити лікування при появі перших ознак здуття живота. Існують окремі повідомлення про випадки кишкової непрохідності з підвищеним ризиком появи токсичного мегаколону у хворих на СНІД, з інфекційними колітами як вірусного, так і бактеріального походження, при лікуванні лопераміду гідрохлоридом.

Пацієнти з порушенням функції печінки. Фармакокінетичні дані щодо пацієнтів з порушенням функції печінки відсутні — таким хворим Лофлатіл слід застосовувати з обережністю через уповільнення метаболізму першого проходження. Цей лікарський засіб необхідно з обережністю призначати хворим з порушенням функції печінки, оскільки він може призвести до відносного передозування, що може спричинити токсичне ураження ЦНС. Пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки Лофлатіл слід застосовувати під медичним наглядом. Лікарські препарати, що подовжують час проходження, можуть призвести до розвитку токсичного мегаколону у пацієнтів цієї групи.

Пацієнти із порушенням функції нирок. Зважаючи на те, що лоперамід добре метаболізується і метаболіти або незмінена речовина виводяться з калом, зазвичай не потрібно коригувати дозу препарату Лофлатіл для пацієнтів з порушенням функції нирок.

Передозування. У межах діапазону терапевтичних концентрацій лоперамід зазвичай не спричиняє виражених кардіологічних ускладнень. Але при суттєвому перевищенні цих значень (майже у 47 разів) спостерігалися кардіологічні ускладнення: пригнічення калієвого (hERG) та натрієвого потоків і аритмії на тваринних моделях in vivo та in vitro.

Повідомлялося про явища з боку серця, включаючи пролонгацію інтервалу Q–T, комплексу QRS та torsades de pointes у зв’язку з передозуванням. Деякі випадки були летальними (див. ПЕРЕДОЗУВАННЯ). Передозування може виявити наявний синдром Бругада. Пацієнтам не слід перевищувати рекомендовану дозу та тривалість лікування.

Зловживання лоперамідом або неправильне його застосування як опіоїдного замінника було описано у осіб з опіоїдною залежністю.

Допоміжні речовини. Оскільки лікарський засіб містить лактозу, його не слід застосовувати пацієнтам з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом мальабсорбції глюкози-галактози.

Застосування у період вагітності або годування грудьми. Не рекомендується приймати цей лікарський засіб у період вагітності або годування грудьми. У зв’язку з цим вагітним і жінкам, які годують дитину грудьми, слід порекомендувати звернутися до свого лікаря для отримання відповідного лікування.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Під час лікування препаратом слід утримуватися від керування транспортними засобами чи роботи з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

взаємодії, пов’язані з лопераміду гідрохлоридом. Повідомлялося про випадки взаємодії з лікарськими препаратами, що мають подібні фармакологічні властивості. Лікарські препарати, що чинять пригнічувальну дію на ЦНС, не застосовувати одночасно з Лофлатілом у дітей.

Доклінічні дані показали, що лоперамід є субстратом Р-глікопротеїну. Одночасне призначення лопераміду (в дозі 16 мг) разом з інгібіторами Р-глікопротеїну (хінідин, ритонавір) призводило до підвищення рівня лопераміду в плазмі крові в 2–3 рази. Клінічна значущість зазначеної фармакокінетичної взаємодії при застосуванні лопераміду в рекомендованих дозах невідома.

Одночасне застосування лопераміду (4 мг одноразово) та ітраконазолу, інгібітора CYP 3A4 та Р-глікопротеїну, призводило до 3–4-разового підвищення концентрацій лопераміду в плазмі крові. У цьому ж дослідженні інгібітор CYP 2C8 гемфіброзил підвищував вміст лопераміду приблизно у 2 рази. Комбіноване застосування ітраконазолу та гемфіброзилу призводило до 4-разового збільшення максимального вмісту лопераміду в плазмі крові та 13-разового збільшення загальної експозиції в плазмі крові. Це підвищення не пов’язане з впливом на ЦНС, що визначався за допомогою психомоторних тестів (тобто суб’єктивна сонливість та тест на заміну цифрових символів).

Одночасне застосування лопераміду (16 мг одноразово) та кетоконазолу, інгібітора CYP 3A4 і Р-глікопротеїну, призводило до 5-разового підвищення концентрації лопераміду в плазмі крові. Це підвищення не пов’язане зі збільшенням вираженості фармакодинамічних ефектів, що визначалося за допомогою пупілометрії.

Одночасне лікування десмопресином для перорального застосування призводило до 3-разового підвищення концентрації десмопресину в плазмі крові, вірогідно, внаслідок повільнішої моторики ШКТ.

Очікується, що лікарські засоби з аналогічними фармакологічними властивостями можуть посилювати дію лопераміду, а лікарські засоби, що прискорюють проходження їжі у ШКТ, можуть зменшувати вираженість його дії.

Взаємодії, пов’язані із симетиконом. Левотироксин може зв’язуватися з симетиконом. Абсорбція левотироксину в кишечнику може бути порушена при одночасному прийомі з симетиконом.

Передозування

симптоми. При передозуванні (включаючи передозування, зумовлене порушенням функції печінки) можливе пригнічення ЦНС (ступор, порушення координації рухів, сонливість, міоз, підвищення тонусу м’язів, пригнічення дихання), сухість у роті, абдомінальний дискомфорт, нудота, блювання, запор, затримка сечі та паралітична кишкова непрохідність.

Діти та пацієнти з порушенням функції печінки можуть бути більш чутливими до впливу на ЦНС. У дітей пригнічення ЦНС може виникати частіше.

У осіб, які перевищили рекомендовані дози лопераміду, спостерігалися серцеві порушення, такі як подовження інтервалу Q–T та комплексу QRS, піруетна тахікардія (torsades de pointes), інші серйозні шлуночкові аритмії, зупинка серця та непритомність.

У осіб, які свідомо приймали високі дози лопераміду (відомо про застосування доз 40–792 мг/добу), спостерігалися зупинка серця, синкопе. Також були зафіксовані летальні випадки. Передозування може проявити наявний синдром Бругада.

Лікування. У разі передозування пацієнту слід негайно звернутися до лікаря.

У разі передозування слід розпочати моніторинг інтервалу Q–T.

У разі виникнення симптомів передозування пацієнту слід ввести як антидот налоксон. При виникненні симптомів передозування пацієнту слід ввести як антидот налоксон. Оскільки Т½ лопераміду більший, ніж Т½ налоксону (1–3 год), може знадобитися додаткове введення налоксону. Необхідний цілодобовий моніторинг функції дихання. За станом пацієнта необхідно уважно спостерігати не менше 48 год для виявлення можливого пригнічення ЦНС.

Умови зберігання

за температури не вище 25 °С.

Дата додавання: 07.09.2021 р.
© Компендіум 2021

Інструкція МОЗ

Спеціалізований мобільний додаток
для пошуку інформації про лікарські препарати
Наведіть камеру на QR-код, щоб завантажити
На нашому сайті застосовуються файли cookies для більшої зручності використання та покращенняя роботи сайту. Продовжуючи, ви погоджуєтесь з застосуванням cookies.
Developed by Maxim Levchenko