Медаксон (Medaxon)

Цефтріаксон - 1 г

фармакодинаміка
Механізм дії. Цефтріаксон пригнічує синтез клітинної стінки бактерій після приєднання до пеніцилінзв’язуючих білків, у результаті чого припиняється біосинтез клітинної стінки (пептидоглікану), що призводить до лізису бактеріальної клітини та її загибелі.
Резистентність. Бактеріальна резистентність до цефтріаксону може розвиватися внаслідок дії одного чи декількох механізмів: гідролізу β-лактамазами, включаючи β-лактамази розширеного спектра; карбапенемази і ферментів Amp C, які можуть бути індуковані або стійко пригнічені у деяких аеробних грамнегативних бактерій; зниженої афінності пеніцилінзв’язуючих білків до цефтріаксону; непроникності зовнішньої мембрани у грамнегативних бактерій; бактеріального ефлюксного насоса.
Граничні значення при визначенні чутливості. Граничні значення для мінімальної інгібуючої концентрації, визначені Європейським комітетом з тестування антимікробної чутливості:

^аВисновок про чутливість зроблено на основі чутливості до цефокситину.
^bВисновок про чутливість зроблено на основі чутливості до пеніциліну.
^cРідко виявляють ізоляти з мінімальною інгібуючою концентрацією, що перевищує граничні значення чутливості. Якщо таке спостерігається, слід провести повторне тестування, а у разі підтвердження — відправити у референтну лабораторію.
^dГраничні значення стосуються добової в/в дози 1 г 1 раз і високої дози — щонайменше 2 г 1 раз.
Загалом чутливі види
Грампозитивні аероби. Staphylococcus aureus (метицилінчутливий)^£, коагулазонегативні стафілококи (метицилінчутливі)^£, Streptococcus pyogenes (групи А), Streptococcus agalactiae (групи В), Streptococcus pneumoniae, Streptococci групи Viridans.
Грамнегативні аероби. Borrelia burgdorferi, Haemophilus influenzae, Haemophilus parainfluenzae, Moraxella catarrhalis, Neisseria gonorrhoeae, Neisseria meningitidis, Proteus mirabilis, Providencia spp., Treponema pallidum.
Види, які можуть набувати резистентності
Грампозитивні аероби. Staphylococcus epidermidis⁺, Staphylococcus haemolyticus⁺, Staphylococcus hominis⁺.
Грамнегативні аероби. Citrobacter freundii, Enterobacter aerogenes, Enterobacter cloacae, Escherichia coli^%, Klebsiella pneumoniae^%, Klebsiella oxytoca^%, Morganella morganii, Proteus vulgaris, Serratia marcescens.
Aнаероби. Bacteroides spp., Fusobacterium spp., Peptostreptococcus spp., Clostridium perfringens.
Резистентні мікроорганізми
Грампозитивні аероби. Enterococcus spp., Listeria monocytogenes.
Грамнегативні аероби. Acinetobacter baumannii, Pseudomonas aeruginosa, Stenotrophomonas maltophilia.
Aнаероби. Clostridium difficile.
Інші. Chlamydia spp., Chlamydophila spp., Mycoplasma spp., Legionella spp., Ureaplasma urealyticum.
^£Усі метицилінрезистентні стафілококи резистентні до цефтріаксону.
⁺Частота резистентності >50% щонайменше в одному регіоні.
^%Штами, що продукують β-лактамазу розширеного спектра, завжди резистентні.
Фармакокінетика
Всмоктування
В/м введення. Після в/м ін’єкції середня C_max цефтріаксону у плазмі крові становить приблизно половину від такого, що спостерігається після в/в введення еквівалентної дози. C_max у плазмі крові після одноразового в/м введення 1 г препарату становить 81 мг/л та досягається через 2–3 год після введення. AUC у плазмі крові після в/м введення дорівнює такій після в/в введення еквівалентної дози.
В/в введення. Після в/в болюсного введення цефтріаксону у дозах 500 мг і 1 г середня C_max цефтріаксону у плазмі крові становить приблизно 120 і 200 мг/л відповідно. Після в/в інфузій цефтріаксону у дозах 500 мг; 1 г і 2 г рівень цефтріаксону у плазмі крові становить приблизно 80; 150 і 250 мг/л відповідно.
Розподіл. Об’єм розподілу цефтріаксону становить 7–12 л. Концентрації, що набагато перевищують мінімальні пригнічувальні концентрації для більшості значимих збудників інфекцій, виявляються у тканинах, включаючи легені, серце, жовчовивідні шляхи, печінку, мигдалики, середнє вухо та слизову оболонку носа, кістки, а також СМР, плевральну та синовіальну рідини, секрет передміхурової залози. Підвищення C_max на 8–15% спостерігалося при повторному введенні; рівноважний стан досягався у більшості випадків протягом 48–72 год залежно від шляху введення.
Проникнення в окремі тканини. Цефтріаксон проникає в оболонки головного мозку. Пенетрація більш виражена при запаленні оболонок головного мозку. Середня C_max цефтріаксону в СМР у пацієнтів із бактеріальним менінгітом становить до 25% такої у плазмі крові порівняно з 2% у пацієнтів без запалення оболонок головного мозку. C_max цефтріаксону в СМР досягається приблизно через 4–6 год після в/в ін’єкції.
Зв’язування з білками. Цефтріаксон оборотно зв’язується з альбуміном. Зв’язування з білками у плазмі крові становить близько 95% при концентрації у плазмі крові <100 мг/л. Зв’язування насичуване, ступінь зв’язування зменшується зі зростанням концентрації (до 85% при концентрації у плазмі крові 300 мг/л).
Метаболізм. Цефтріаксон не піддається системному метаболізму, а перетворюється у неактивні метаболіти під дією кишкової флори.
Виведення. Загальний плазмовий кліренс цефтріаксону (зв’язаного і незв’язаного) становить 10–22 мл/хв. Нирковий кліренс дорівнює 5–12 мл/хв. 50–60% цефтріаксону виділяється у незміненому вигляді нирками, насамперед шляхом гломерулярної фільтрації, 40–50% — у незміненому вигляді з жовчю. Т_½ цефтріаксону у дорослих — близько 8 год.
Пацієнти з нирковою чи печінковою недостатністю. У хворих із порушеннями функції нирок або печінки фармакокінетика цефтріаксону змінюється незначною мірою, відзначається лише незначне збільшення Т_½ (у <2 рази), навіть у пацієнтів із тяжкими порушеннями функції нирок. Відносно помірне збільшення Т_½ при порушенні функції нирок пояснюється компенсаторним збільшенням позаниркового кліренсу у результаті зменшення зв’язування з білками і відповідним збільшенням позаниркового кліренсу загального цефтріаксону.
У пацієнтів із порушеннями функції печінки Т_½ цефтріаксону не збільшується у зв’язку з компенсаторним підвищенням ниркового кліренсу. Це відбувається також у результаті збільшення вільної фракції цефтріаксону у плазмі крові, що сприяє парадоксальному підвищенню загального кліренсу препарату зі збільшенням об’єму розподілу одночасно з таким загального кліренсу.
Пацієнти літнього віку. У пацієнтів віком від 75 років середній Т_½ зазвичай у 2–3 рази вищий, ніж у дорослих молодого віку.
Діти. Т_½ цефтріаксону подовжений у новонароджених віком до 14 днів. Рівень вільного цефтріаксону може надалі зростати у результаті дії таких факторів, як зменшення клубочкової фільтрації і порушення зв’язування з білками крові. У дітей Т_½ менший, ніж у новонароджених або дорослих. Плазмовий кліренс і об’єм розподілу загального цефтріаксону вищі у новонароджених, немовлят і дітей, ніж у дорослих.
Лінійність/нелінійність. Фармакокінетика цефтріаксону нелінійна, і всі основні фармакокінетичні параметри, за винятком Т_½ , залежать від дози, що базується на загальній концентрації препарату, і зменшуються меншою мірою, ніж пропорційно дозі. Нелінійність спостерігається у результаті насичення зв’язування з білками плазми крові, тому помічається для загального цефтріаксону у плазмі крові, а для вільного (незв’язаного) — ні.
Фармакокінетичний/фармакодинамічний взаємозв’язок. Як і в інших β-лактамів, фармакокінетичний/фармакодинамічний індекс, який демонструє найкращу кореляцію з ефективністю in vivo, — це відсоток інтервалу дозування, при якому незв’язана концентрація залишається вищою мінімальної інгібуючої концентрації цефтріаксону для окремих цільових видів (тобто % T> мінімальної інгібуючої концентрації).

Медаксон застосовують для лікування нижченаведених інфекцій у дорослих і дітей, у тому числі доношених новонароджених (від народження): бактеріальний менінгіт; негоспітальна пневмонія; госпітальна пневмонія; гострий середній отит; внутрішньочеревні інфекції; ускладнені інфекції сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит); інфекції кісток і суглобів; ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин; гонорея; сифіліс; бактеріальний ендокардит.
Медаксон можна застосовувати для лікування: гострого ускладнення ХОХЛ у дорослих; дисемінованого бореліозу Лайма (раннього (ІІ стадія) і пізнього (ІІІ стадія)) у дорослих і дітей, включаючи новонароджених віком від 15 днів; передопераційної профілактики інфекцій у місці хірургічного втручання; ведення пацієнтів із нейтропенією, в яких розвинулася лихоманка та є підозра на бактеріальну інфекцію; лікування пацієнтів із бактеріємією, яка виникла у зв’язку з будь-якою з вищезазначених інфекцій або якщо є підозра на будь-яку із вищезазначених інфекцій.
Медаксон слід призначати разом з іншими антибактеріальними препаратами у разі, якщо можливий діапазон бактеріальних збудників не підпадає під його спектр дії (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Слід брати до уваги офіційні рекомендації щодо відповідного застосування антибактеріальних засобів.

доза препарату залежить від тяжкості, чутливості, локалізації і типу інфекції, а також від віку і функції печінки та нирок пацієнта. З метою передопераційної профілактики інфекцій цефтріаксон слід вводити за 30–90 хв до хірургічного втручання. Нижче наведені загальнорекомендовані дози. В особливо тяжких випадках слід застосовувати найвищу із рекомендованих доз.
Дорослі та діти віком від 12 років (маса тіла ≥50 кг)

*При документально підтвердженій бактеріємії слід розглянути питання про застосування найвищої з рекомендованих доз.
**У разі застосування доз, що перевищують 2 г/добу, слід розглянути питання про введення препарату 2 рази на добу (з 12-годинним інтервалом).
Показання у дорослих і дітей віком від 12 років (≥50 кг), що потребують особливих схем дозування
Гострий середній отит. Може бути застосована одноразова в/м доза 1–2 г препарату. Деякі дані свідчать, що у разі тяжкого стану пацієнта чи неефективності попередньої терапії цефтріаксон може бути ефективним при в/м введенні в дозі 1–2 г/добу протягом 3 днів.
Передопераційна профілактика інфекцій у місці хірургічного втручання. 2 г одноразово перед операцією.
Гонорея. Разова доза 500 мг в/м.
Сифіліс. Загальнорекомендованими дозами є 500 мг–1 г 1 раз на добу з підвищенням дози до 2 г 1 раз на добу протягом 10–14 днів при нейросифілісі. Рекомендації щодо дозування при сифілісі, включаючи нейросифіліс, базуються на обмежених даних. Слід також враховувати національні або місцеві рекомендації.
Дисемінований бореліоз Лайма (ранній (ІІ стадія) і пізній (ІІІ стадія)). По 2 г 1 раз на добу протягом 14 днів–21 дня. Рекомендована тривалість лікування варіює, слід також враховувати національні або місцеві рекомендації.
Новонароджені, немовлята та діти віком від 15 днів до 12 років (<50 кг)
Дітям з масою тіла <50 кг слід застосувати звичайні дози для дорослих.

*При документально підтвердженій бактеріємії слід розглянути питання про застосування найвищої з рекомендованих доз.
**У разі застосування доз, що перевищують 2 г/добу, слід розглянути питання про введення препарату 2 рази на добу (з 12-годинним інтервалом).
Показання у новонароджених, немовлят та дітей віком до 12 років (<50 кг), що потребують особливих схем дозування
Передопераційна профілактика інфекцій у місці хірургічного втручання: 50–80 мг/кг одноразово перед операцією.
Сифіліс: загальнорекомендованими дозами для дітей є 75–100 мг/кг (максимальна — 4 г) 1 раз на добу протягом 10–14 днів. Рекомендації щодо дозування при сифілісі, включаючи нейросифіліс, базуються на дуже обмежених даних. Слід також враховувати національні чи місцеві рекомендації.
Дисемінований бореліоз Лайма (ранній (ІІ стадія) і пізній (ІІІ стадія)): 50–80 мг/кг 1 раз на добу протягом 14–21 дня. Рекомендована тривалість лікування варіює, слід також враховувати національні чи місцеві рекомендації.
Гострий середній отит: для початкового лікування гострого середнього отиту може бути застосована одноразова в/м ін’єкція цефтріаксону у дозі 50 мг/кг. Деякі дані свідчать, що у разі тяжкого стану дитини або неефективності попередньої терапії Цефтріаксон може бути ефективним при в/м введенні в дозі 50 мг/кг на добу протягом 3 днів.
Новонароджені віком 0–14 днів
Цефтріаксон протипоказаний для застосування у недоношених дітей віком до 41-го тижня з урахуванням строку внутрішньоутробного розвитку (гестаційний вік + вік після народження).

*При документально підтвердженій бактеріємії слід розглянути питання про застосування найвищої із рекомендованих доз.
Не слід перевищувати максимальну добову дозу 50 мг/кг.
Показання у новонароджених віком 0–14 днів, що потребують особливих схем дозування
Гострий середній отит: для початкового лікування гострого середнього отиту може бути застосована одноразова в/м ін’єкція цефтріаксону у дозі 50 мг/кг.
Передопераційна профілактика інфекцій у місці хірургічного втручання: 20–50 мг/кг одноразово перед операцією.
Сифіліс: загальнорекомендованою дозою є 50 мг/кг 1 раз на добу протягом 10–14 днів. Рекомендації щодо дозування при сифілісі, включаючи нейросифіліс, базуються на дуже обмежених даних. Слід також враховувати національні чи місцеві рекомендації.
Тривалість лікування. Тривалість лікування залежить від перебігу хвороби. Враховуючи загальні рекомендації щодо антибіотикотерапії, застосування цефтріаксону слід продовжувати протягом 48–72 год після зникнення лихоманки чи підтвердження досягнення ерадикації бактеріальної інфекції.
Спосіб введення
В/м введення: цефтріаксон можна вводити шляхом глибокої в/м ін’єкції. В/м ін’єкцію слід робити у центр відносно великого м’яза. Рекомендується вводити не більше 1 г в одну ділянку.
Якщо лідокаїн застосовують як розчинник, отриманий р-н ніколи не слід вводити в/в (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Для отримання детальної інформації рекомендується ознайомитися з інструкцією для медичного застосування лідокаїну.
Застосування лідокаїну передбачає попереднє проведення проби для визначення індивідуальної чутливості до цього лікарського засобу.
В/в введення: цефтріаксон можна вводити шляхом в/в інфузії тривалістю не менше 30 хв (шлях, якому віддається перевага) чи шляхом повільної в/в ін’єкції тривалістю більше 5 хв. В/в переривчасте введення слід здійснювати протягом 5 хв переважно у великі вени. В/в дози по ≥50 мг/кг слід вводити шляхом інфузії немовлятам і дітям віком до 12 років. Новонародженим в/в дози слід вводити протягом 60 хв з метою зниження потенційного ризику білірубінової енцефалопатії. Питання про в/м введення слід розглядати, коли в/в шлях введення неможливий або менш прийнятний для пацієнта. Дози, що перевищують 2 г, слід вводити в/в. Цефтріаксон протипоказаний новонародженим (≤28 днів), якщо їм потрібне (або очікується, що буде потрібне) лікування кальційвмісними в/в р-нами, включаючи інфузійні р-ни, які містять кальцій, такі як парентеральне харчування, у зв’язку з ризиком утворення преципітатів кальцієвих солей цефтріаксону.
Не можна використовувати розчинники, які містять кальцій, такі як р-н Рінгера або р-н Гартмана, для розчинення цефтріаксону у флаконах або для подальшого розведення відновленого р-ну для в/в введення, оскільки може утворитися преципітат. Виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтріаксону також можливе при змішуванні цефтріаксону з р-нами, які містять кальцій, в одній інфузійній системі для в/в введення. Тому не можна змішувати або одночасно вводити цефтріаксон із р-нами, які містять кальцій.
Пацієнти літнього віку: за умови задовільної функції нирок і печінки корекція дози пацієнтам літнього віку не потрібна.
Пацієнти з печінковою недостатністю: наявні дані свідчать про відсутність необхідності коригувати дозу для пацієнтів з легкою або помірною печінковою недостатністю за умови, що функція нирок не порушена. Немає даних щодо пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю (див. Фармакокінетика).
Пацієнти з нирковою недостатністю: немає необхідності знижувати дозу цефтріаксону, якщо функція нирок не порушена. Лише в разі ниркової недостатності в передтермінальній стадії (кліренс креатиніну <10 мл/хв) добова доза цефтріаксону не повинна перевищувати 2 г. Хворим, які перебувають на діалізі, немає потреби в додатковому введенні препарату після діалізу. Цефтріаксон не видаляється з організму шляхом перитонеального діалізу або гемодіалізу. Рекомендується ретельний клінічний моніторинг безпеки та ефективності застосування препарату.
Пацієнти з тяжкими порушеннями функції печінки і нирок: при одночасному тяжкому порушенні функцій нирок та печінки рекомендується ретельний клінічний моніторинг безпеки та ефективності застосування препарату.
Діти. Препарат слід застосовувати дітям згідно з дозуванням, зазначеним у розділі ЗАСТОСУВАННЯ.

підвищена чутливість до цефтріаксону або до будь-якого іншого цефалоспорину. Наявність в анамнезі тяжких реакцій гіперчутливості (наприклад анафілактичних реакцій) до будь-якого іншого типу β-лактамних антибактеріальних засобів (пеніцилінів, монобактамів та карбапенемів).
Цефтріаксон протипоказаний: недоношеним новонародженим віком ≤41 тиж з урахуванням строку внутрішньоутробного розвитку (гестаційний вік + вік після народження)*; доношеним новонародженим (віком ≤28 днів): із гіпербілірубінемією, жовтяницею, гіпоальбумінемією чи ацидозом, оскільки при таких станах зв’язування білірубіну, ймовірно, порушене*; які потребують (або очікується, що потребуватимуть) в/в введення препаратів кальцію або інфузій кальційвмісних р-нів, оскільки наявний ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ПОБІЧНА ДІЯ).
*У дослідженнях іn vitro показано, що цефтріаксон може витісняти білірубін зі зв’язку з альбуміном сироватки крові, що призводить до можливого ризику розвитку білірубінової енцефалопатії у цих пацієнтів.
Перед в/м введенням цефтріаксону слід обов’язково виключити наявність протипоказань до застосування лідокаїну, якщо його застосовувати як розчинник (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Див. інструкцію для медичного застосування лідокаїну, особливо протипоказання. Р-ни цефтріаксону, що містять лідокаїн, ніколи не слід вводити в/в.

побічними реакціями, що найчастіше виникали при застосуванні цефтріаксону, є еозинофілія, лейкопенія, тромбоцитопенія, діарея, висипання та підвищення рівня печінкових ферментів.
Інфекції та інвазії: грибкові інфекції статевих органів, псевдомембранозний коліт, суперінфекції.
З боку системи крові та лімфатичної системи: еозинофілія, лейкопенія, тромбоцитопенія, гранулоцитопенія, анемія, розлади коагуляції, гемолітична анемія, агранулоцитоз.
З боку імунної системи: анафілактичний шок, анафілактичні реакції, анафілактоїдні реакції, реакції гіперчутливості, реакція Яриша — Герксгеймера (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, судоми.
З боку органа слуху і рівноваги: вертиго.
З боку органа дихання, грудної клітки та середостіння: бронхоспазм.
З боку ШКТ: діарея, рідкі випорожнення, нудота, блювання, панкреатит, стоматит, глосит.
З боку гепатобіліарної системи: підвищення рівня печінкових ферментів, преципітати у жовчному міхурі, ядерна жовтяниця.
З боку шкіри і підшкірної клітковини: висипання; свербіж, кропив’янка, синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, мультиформна еритема, гострий генералізований екзантематозний пустульоз, медикаментозна реакція із еозинофілією і системними симптомами (DRESS-синдром) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку нирок та сечовидільної системи: гематурія, глюкозурія, олігурія, утворення преципітатів у нирках (оборотні).
Загальні розлади та реакції у місці введення препарату: флебіт, біль у місці інʼєкції, пропасниця, набряк, озноб.
Дані лабораторних аналізів: підвищення рівня креатиніну у крові, хибнопозитивні результати тесту Кумбса, хибнопозитивні результати аналізу на галактоземію, хибнопозитивні результати неферментних методів визначення глюкози.
Інфекції та інвазії: випадки діареї після застосування цефтріаксону можуть бути пов’язані із Clostridium difficile. Слід призначити відповідну кількість рідини та електролітів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Преципітати кальцієвої солі цефтріаксону: рідкісні випадки тяжких небажаних реакцій, іноді з летальним кінцем, зареєстровані у недоношених та доношених новонароджених (віком <28 днів), яким в/в вводили цефтріаксон та препарати кальцію. При аутопсії у легенях та нирках виявлені преципітати кальцієвої солі цефтріаксону. Високий ризик утворення преципітатів у новонароджених є наслідком їх малого об’єму крові та довшого, ніж у дорослих, T_½ цефтріаксону (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та Фармакодинаміка). Зареєстровані випадки утворення преципітатів у нирках, переважно у дітей віком від 3 років, які отримували препарат у високих добових дозах (наприклад ≥80 мг/кг/добу) або у загальних дозах >10 г, а також мали додаткові фактори ризику (наприклад обмежене споживання рідини чи постільний режим). Ризик утворення преципітатів зростає у пацієнтів, позбавлених рухливості, або у хворих у стані зневоднення. Преципітати можуть супроводжуватися симптомами або бути асимптоматичними, можуть призводити до ниркової недостатності й анурії та зникають після припинення застосування цефтріаксону (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Зареєстровані випадки утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону у жовчному міхурі, переважно у пацієнтів, яким препарат вводили у дозах, вищих за стандартну рекомендовану дозу. У дітей, за даними проспективних досліджень, частота утворення преципітатів при в/в введенні препарату була різною, у деяких дослідженнях >30%. При повільному введенні препарату (протягом 20–30 хв) частота утворення преципітатів, очевидно, нижча. Утворення преципітатів зазвичай не супроводжується симптомами, але рідко виникали такі клінічні симптоми, як біль, нудота і блювання. У цьому разі рекомендується симптоматичне лікування. Після припинення застосування цефтріаксону преципітати зазвичай зникають (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

реакції гіперчутливості. Як і при застосуванні всіх бета-лактамних антибіотиків, повідомлялося про випадки серйозних реакцій гіперчутливості, іноді з летальними наслідками (див. ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ). У разі тяжких реакцій гіперчутливості застосування цефтріаксону слід негайно припинити та вжити належних невідкладних заходів. Перед початком лікування необхідно встановити, чи є у пацієнта в анамнезі тяжкі реакції гіперчутливості до цефтріаксону, інших цефалоспоринів або інших типів бета-лактамних засобів. Слід з обережністю застосовувати цефтріаксон пацієнтам із наявністю в анамнезі нетяжкої гіперчутливості до інших бета-лактамних препаратів.
Зареєстровані випадки тяжких небажаних реакцій при застосуванні лікарських засобів, що містять цефтріаксон, з боку шкіри (синдром Стівенса — Джонсона або синдром Лайєла/токсичний епідермальний некроліз) та лікарська реакція з еозинофілією і системними симптомами (DRESS–синдром), які можуть бути загрозливими для життя чи летальними; однак частота цих явищ невідома (див. ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ).
Реакція Яриша — Герксгеймера (JHR). У деяких пацієнтів із спірохетовими інфекціями може виникнути реакція Яриша — Герксгеймера (JHR) одразу після початку лікування цефтріаксоном. JHR, як правило, є самообмежувальним станом, або його можна усунути за допомогою симптоматичного лікування. Не слід припиняти лікування антибіотиками, якщо така реакція виникає.
Взаємодія з лікарськими засобами, що містять кальцій. При застосуванні цефтріаксону пацієнтам будь-якого віку препарат не можна змішувати або вводити одночасно з будь-якими р-нами для в/в введення, що містять кальцій, навіть при використанні різних інфузійних систем або введенні препаратів у різні інфузійні ділянки. Проте пацієнтам віком від 28 днів цефтріаксон та кальційвмісні р-ни можна вводити послідовно, один після одного, за умови введення препаратів через різні інфузійні системи у різні ділянки тіла або заміни чи ретельного промивання інфузійної системи між введенням цих засобів фізіологічним сольовим р-ном, щоб запобігти утворенню преципітату. Пацієнтам, які потребують постійних інфузій кальційвмісних р-нів для повного парентерального харчування (ППХ), медичні працівники можуть призначити альтернативні антибактеріальні засоби, застосування яких не пов’язане з подібним ризиком утворення преципітатів. Якщо застосування цефтріаксону у пацієнтів, які потребують постійного харчування, визнано необхідним, р-ни для ППХ та цефтріаксон можна вводити одночасно, хоча і через різні інфузійні системи та у різні ділянки тіла. Також введення р-нів для ППХ можна призупинити на час інфузії цефтріаксону та промити інфузійні системи між введенням р-нів (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ та Несумісність).
Діти. У дослідженнях показано, що цефтріаксон, як деякі інші цефалоспорини, може витісняти білірубін зі зв’язку з альбуміном сироватки крові. Медаксон протипоказаний недоношеним та доношеним новонародженим, яким загрожує ризик розвитку білірубінової енцефалопатії (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Імуноопосередкована гемолітична анемія. Випадки імуноопосередкованої гемолітичної анемії спостерігалися у пацієнтів, які отримували антибактеріальні засоби класу цефалоспоринів, у тому числі цефтріаксон (див. ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ). Тяжкі випадки гемолітичної анемії, в тому числі з летальними наслідками, були зареєстровані у період лікування цефтріаксоном як у дорослих, так і у дітей. Якщо під час застосування цефтріаксону у пацієнта виникає анемія, слід розглянути діагноз анемії, асоційованої із застосуванням цефалоспорину, та припинити застосування цефтріаксону до встановлення етіології захворювання.
Довготривале лікування. При довготривалому лікуванні слід регулярно проводити розгорнутий аналіз крові.
Коліт/надмірний ріст нечутливих мікроорганізмів. Випадки коліту та псевдомембранозного коліту, асоційовані із застосуванням антибактеріальних засобів, зареєстровані на тлі застосування майже всіх антибактеріальних засобів, у тому числі цефтріаксону. Тяжкість цих захворювань може коливатися від легкої до загрозливої для життя. Тому важливо враховувати можливість такого діагнозу у пацієнтів, у яких під час або після застосування цефтріаксону виникла діарея (див. Побічні реакції). Слід обміркувати припинення терапії цефтріаксоном та застосування відповідних засобів проти Clostridium difficile. Лікарські засоби, що пригнічують перистальтику, застосовувати не слід.
Як і при застосуванні інших антибактеріальних засобів, можуть виникати суперінфекції, спричинені нечутливими до препарату мікроорганізмами.
Натрій. 1 г препарату Медаксон містить 3,6 ммоль натрію. Це слід взяти до уваги пацієнтам, які дотримуються дієти з контрольованим вмістом натрію.
Спектр антибактеріальної активності. Цефтріаксон має обмежений спектр антибактеріальної активності й може бути непридатним для застосування як монотерапія при лікуванні певних типів інфекції, крім випадків, коли збудник вже підтверджений (див. Спосіб застосування та дози). У разі полімікробних інфекцій, коли серед підозрюваних збудників є резистентні до цефтріаксону мікроорганізми, слід розглянути застосування додаткових антибіотиків.
Жовчнокам’яна хвороба. У разі наявності на сонограмі тіней слід зважити на можливість утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону. Затінення, що помилково вважалися жовчними каменями, спостерігалися на сонограмах жовчного міхура, частота їх виникнення зростала при застосуванні цефтріаксону у дозі ≥1 г/добу. Особливої обережності слід дотримуватися при застосуванні препарату дітьми. Такі преципітати зникають після припинення терапії цефтріаксоном. У рідкісних випадках утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону супроводжувалося симптоматикою. У разі наявності симптомів рекомендується консервативне нехірургічне лікування, лікар має прийняти рішення про припинення застосування препарату, спираючись на результати оцінки користь/ризик конкретного випадку (див. Побічні реакції).
Жовчний стаз. Випадки панкреатиту, можливо, спричинені непрохідністю жовчних шляхів, зареєстровані у пацієнтів, які отримували цефтріаксон (див. Побічні реакції). Більшість із цих пацієнтів мали фактори ризику розвитку холестазу та утворення біліарного сладжу, такі як попередня значна терапія, тяжка хвороба та повне парентеральне харчування. Не можна виключати, що ініціюючим або додатковим фактором розвитку цього порушення може бути утворення у жовчних шляхах преципітатів внаслідок застосування препарату Медаксон.
Нирковокам’яна хвороба. Зареєстровані випадки утворення ниркових каменів, що зникали після припинення застосування цефтріаксону (див. Побічні реакції). У разі наявності симптомів слід виконати УЗД. Рішення щодо застосування препарату пацієнтам із наявністю в анамнезі ниркових каменів або гіперкальціурії приймає лікар, спираючись на результати оцінки співвідношення користь/ризик конкретного випадку.
Утилізація лікарського засобу. Надходження лікарського засобу в зовнішнє середовище слід звести до мінімуму. Необхідно запобігати потраплянню лікарського засобу у стічні води й побутові відходи. Для утилізації необхідно використовувати «систему збору відходів» при наявності такої.
Застосування у період вагітності чи годування грудьми
Вагітність. Цефтріаксон проникає через плацентарний бар’єр. Існують обмежені дані щодо застосування цефтріаксону у вагітних. Дослідження на тваринах не свідчать про безпосередній або опосередкований шкідливий вплив на ембріон/плід, пери- та постнатальний розвиток. У період вагітності, зокрема у I триместр, цефтріаксон можна застосовувати, лише якщо користь перевищує ризик.
Період годування грудьми. Цефтріаксон проникає у грудне молоко у низьких концентраціях, але при застосуванні препарату в терапевтичних дозах не очікується жодного впливу на дітей грудного віку. Проте не можна виключати ризик розвитку діареї та грибкової інфекції слизових оболонок. Слід враховувати можливість сенсибілізації. Потрібно прийняти рішення щодо припинення годування грудьми чи припинення/відмови від застосування цефтріаксону з урахуванням користі від грудного годування для дитини та користі від терапії для жінки.
Фертильність. У дослідженнях репродуктивної функції не виявлено ознак небажаного впливу на чоловічу або жіночу фертильність.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами чи роботі з іншими механізмами. Під час лікування цефтріаксоном можуть виникати такі побічні реакції, як запаморочення, що може впливати на здатність керувати транспортними засобами або працювати зі складними механізмами (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Пацієнтам слід бути обережними при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами.

цефтріаксон не можна вводити одночасно з р-нами для в/в введення, що містять кальцій, у тому числі із кальційвмісними р-нами для тривалих інфузій, такими як р-ни для парентерального харчування, за допомогою Y-подібної системи. Однак решті пацієнтів, крім новонароджених, цефтріаксон та кальційвмісні р-ни можна вводити послідовно, один за одним, якщо між інфузіями ретельно промити систему сумісною рідиною. У дослідженнях іn vitro із використанням плазми пуповинної крові дорослих та новонароджених встановлено, що новонародженим загрожує підвищений ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону.
Поєднане застосування препарату з пероральними антикоагулянтами може посилювати ефект проти вітаміну К та ризик кровотечі. Рекомендується часто перевіряти міжнародне нормалізоване співвідношення та належним чином коригувати дозу антивітаміну К як під час, так і після терапії цефтріаксоном (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Існують суперечливі дані щодо потенційного посилення токсичного впливу аміноглікозидів на нирки при їх застосуванні разом із цефалоспоринами. У цьому разі слід ретельно дотримуватися рекомендацій моніторингу рівня аміноглікозидів (та функції нирок) у клінічній практиці.
У дослідженні in vitro при застосуванні хлорамфеніколу в комбінації із цефтріаксоном спостерігалися антагоністичні ефекти. Клінічна значущість цих даних невідома.
Не зареєстровано випадків взаємодії між цефтріаксоном та кальційвмісними препаратами для перорального застосування або взаємодії між цефтріаксоном для в/м введення та кальційвмісними препаратами (для в/в або перорального застосування).
Порушень функції нирок не спостерігалося після поєднаного застосування цефтріаксону у високих дозах та потужних діуретиків (наприклад фуросеміду).
Одночасне застосування пробенециду не знижує виведення цефтріаксону.
Несумісність. Медаксон не можна змішувати з кальційвмісними р-нами, такими як р-н Рінгера або р-н Гартмана. Цефтріаксон несумісний з амсакрином, ванкоміцином, флуконазолом та аміноглікозидами. Не слід змішувати з іншими розчинниками, крім тих, що зазначені в розділі ЗАСТОСУВАННЯ.

у разі передозування гемодіаліз або перитонеальний діаліз не знижують надмірних концентрацій препарату у плазмі крові. У разі передозування може спостерігатися нудота, блювання, діарея. Специфічного антидоту не існує. Лікування при передозуванні симптоматичне.

при температурі не вище 30 °С. Приготовані р-ни стабільні протягом 24 год при температурі 2–8 °С і 6 год — при кімнатній температурі.