Гентаміцину сульфат (Gentamycini sulfas) (272295) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Гентаміцину сульфат - 40 мг/мл

фармакодинаміка. Гентаміцин є антибіотиком групи аміноглікозидів із широким спектром дії. Механізм дії пов’язаний з інгібуванням рибосомальних субодиниць 30 S. Тести in vitro підтверджують його активність відносно різних видів грампозитивних та грамнегативних мікроорганізмів: Escherichia coli, Proteus spp. (індолпозитивний та індолнегативний), Pseudomonas aeruginosa, Klebsiella spp., Enterobacter spp., Citrobacter spp., Salmonella spp., Shigella spp. і Staphylococcus spp. (включаючи пеніцилін- та метицилінстійкі штами). Нижчевказані мікроорганізми, як правило, стійкі до гентаміцину: Streptococcus pneumoniae, більшість інших видів стрептококів, ентерококів, Neisseria meningitides, Treponema pallidum та анаеробні мікроорганізми, такі як Bacteroides spp. або Clostridium spp.
Фармакокінетика. Гентаміцин легко абсорбується, досягаючи C_max у плазмі крові через 30–60 хв після в/м введення.
Терапевтичні концентрації у крові зберігаються протягом 6–8 год.
При в/в краплинному введенні концентрація антибіотика у плазмі крові протягом перших годин перевищує концентрацію, яка досягається після в/м застосування препарату. Зв’язок з білками становить 0–10%.
У терапевтичних концентраціях визначається у тканині нирок, легень, у плевральному та перитонеальному ексудатах. У нормі гентаміцин при парентеральному введенні погано проходить через ГЕБ, але при менінгіті концентрація у СМР підвищується. Препарат проникає у грудне молоко.
Близько 70% гентаміцину протягом доби екскретується в незміненому стані в сечу шляхом клубочкової фільтрації. Т_½ з плазми крові становить близько 2 год. При порушенні видільної функції нирок істотно підвищується концентрація і збільшується Т_½ гентаміцину.

враховуючи обмежену терапевтичну широту гентаміцину, його слід застосовувати у випадках, коли мікроорганізми резистентні до більш безпечних антибіотиків. Гентаміцину сульфат призначають для лікування інфекцій, спричинених чутливими до нього збудниками, таких як:
– сепсис;
– інфекції сечовивідних шляхів;
– захворювання нижніх відділів дихальних шляхів;
– інфекційні захворювання шкіри, кісток, м’яких тканин; інфіковані опікові рани;
– інфекційні захворювання ЦНС (менінгіт), у комбінації з β-лактамними антибіотиками;
– інфекції черевної порожнини (перитоніт).

препарат призначають в/м і в/в.
Доза, спосіб введення й інтервали між введеннями залежать від локалізації й тяжкості інфекції, віку пацієнта і функції нирок. Дозовий режим розраховується з огляду на масу тіла пацієнта. При поліпшенні клінічного стану або при розвитку побічних ефектів дозу знижують.
Дорослі і діти віком від 14 років. Зазвичай добова доза препарату для пацієнтів з помірним/тяжким перебігом інфекційного процесу становить 3 мг/кг маси тіла в/м, розподілена на 2–3 введення. Максимальна добова доза для дорослих становить 5 мг/кг, розподілена на 3–4 введення. Звичайна тривалість застосування препарату для всіх пацієнтів — 7–10 діб.
При тяжких і ускладнених інфекціях курс терапії можна продовжити в разі необхідності. У таких випадках рекомендується здійснювати контроль за функцією нирок, органа слуху і вестибулярного апарату, оскільки токсичність препарату виявляється після його застосування більше 10 діб.
Розрахунок дози за масою тіла. Дозу розраховують за фактичною масою тіла (ФМТ), якщо у пацієнта немає надмірнової маси тіла (тобто додатково не більше 20% ідеальної маси тіла (ІМТ)). Враховуючи, що гентаміцин| погано розподіляється в жировій тканині, якщо у пацієнта виявлено надмірну масу тіла, дозу розраховують за формулою: ІМТ + 0,4 (ФМТ – ІМТ).
При порушенні функції нирок необхідно змінити режим дозування препарату так, щоб він гарантував терапевтичну адекватність лікування. При кожній можливості слід контролювати концентрацію гентаміцину у плазмі крові, яка через 30–60 хв після в/м введення має становити 5–10 мкг/мл.
Перед призначенням гентаміцину необхідно визначити кліренс креатиніну. Початкова разова доза для пацієнтів зі стабільною хронічною нирковою недостатністю становить 1–1,5 мг/кг, у подальшому дозу та інтервал між введеннями визначають залежно від кліренсу креатиніну.

Дорослим пацієнтам з бактеріальною інфекцією, які перебувають на діалізі, призначають 1–1,5 мг/кг після завершення кожного діалізу. При перитонеальному діалізі додають 1 мг гентаміцину до 2 л діалізного розчину.
Діти. Дітям віком до 3 років гентаміцину сульфат призначають винятково за життєвими показаннями.
Добові дози становлять: для новонароджених і дітей віком до 1 року — 2–5 мг/кг маси тіла, віком 1–5 років — 1,5–3 мг/кг маси тіла, 6–14 років — 3 мг/кг маси тіла. Максимальна добова доза для дітей всіх вікових груп становить 5 мг/кг маси тіла. Препарат вводять 2–3 рази на добу протягом 7–10 діб.
Для в/в введення разову дозу препарату розводять розчинником. Звичайний об’єм розчинника (стерильний 0,9% р-н натрію хлориду або 5% р-н глюкози) для дорослих становить 50–300 мл; для дітей об’єм розчинника потрібно відповідно зменшити. Концентрація гентаміцину в розчині не має перевищувати 1 мг/мл (0,1%). Тривалість в/в інфузії — 1–2 год; вводять зі швидкістю 60–80 крапель/хв. В/в інфузії проводять протягом 2–3 діб, потім переходять на в/м введення.
Діти. Дітям віком до 3 років гентаміцину сульфат призначають виключно за життєвими показаннями.

підвищена чутливість до компонентів препарату/антибіотиків групи аміноглікозидів, хронічна ниркова недостатність з азотемією й уремією, неврит слухового нерва, міастенія, паркінсонізм, ботулізм (гентаміцин може викликати порушення нервово-м’язової передачі, що може призвести до подальшого ослаблення скелетних м’язів), літній вік, попереднє лікування ототоксичними препаратами. Обмеженням до застосування препарату є гостра ниркова недостатність.

ототоксичність (ураження восьмої пари черепно-мозкових нервів): можливе зниження гостроти слуху, спочатку високих тонів (тому порушення розпізнання мовлення, які є низькочастотними, не є першими ознаками ототоксичності), та ураження вестибулярного апарату (при симетричному ураженні вестибулярного апарату ці порушення в деяких випадках на перших етапах можна навіть не помітити). Виявляється запамороченням або вертиго. Шум у вухах, втрата слуху. Особливий ризик може спричинити подовження курсу лікування гентаміцином — 2–3 тиж.
Нефротоксичність: частота та ступінь тяжкості ушкоджень нирок залежать від величини разової дози, тривалості лікування та індивідуальних особливостей пацієнта, якості контролю терапії та одночасного прийому інших нефротоксичних лікарських засобів. Ураження нирок виявляється нирковою недостатністю зазвичай легкого ступеня, гострим тубулярним некрозом, інтерстиціальним нефритом, зниженням швидкості клубочкової фільтрації (відмічається після кількох днів лікування або після припинення терапії), протеїнурією, азотемією, рідше — олігурією, і, як правило, має зворотний характер.
Крім високої концентрації препарату у плазмі крові, що особливо підвищує ризик розвитку ототоксичності та нефротоксичності, існує багато інших факторів ризику (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Електролітні порушення: гіпомагніємія, гіпокальціємія і гіпокаліємія.
З боку травного тракту: стоматит, нудота, блювання, підвищене слиновиділення, втрата апетиту, зменшення маси тіла, псевдомембранозний коліт.
З боку імунної системи: алергічні реакції, включаючи шкірний висип, кропив’янку, свербіж, лихоманку, пурпуру. Анафілактичні реакції та ендотоксичний шок; задишка, набряк Квінке.
З боку крові: тромбоцитопенія, гранулоцитопенія, анемія, лейкопенія.
Зміни лабораторних показників: підвищення рівня трансаміназ сироватки крові (АлАТ, АсАТ), білірубіну, ретикулоцитів.
З боку ЦНС: головний біль, сонливість, нейротоксичність (енцефалопатія, сплутаність свідомості, летаргія, галюцинації, судоми і депресія), периферична нейропатія.
З боку серцево-судинної системи: гіпотензія.
Інші: блокада нервово-м’язової провідності та пригнічення дихання, біль у суглобах, м’язовий біль, загальна слабкість.
Зміни в місці введення: у місці ін’єкції — гіперемія, болючість, ущільнення в місці введення, атрофія або некроз підшкірної клітковини, при в/в введенні — розвиток флебітів та перифлебітів.

у зв’язку із широким спектром дії гентаміцин часто призначають при змішаній інфекції, а також у випадках, коли збудник не встановлений, зазвичай у поєднанні з напівсинтетичними пеніцилінами (ампіциліном, карбеніциліном).
У пацієнтів із захворюваннями нирок необхідно регулярно контролювати концентрацію гентаміцину в сироватці крові та функцію нирок, а також функції слухового і вестибулярного апаратів.
Симптоми порушення функції нирок або ураження слухового чи вестибулярного апарату потребують припинення терапії гентаміцином або, тільки у виняткових випадках, корекції його дози.
Гентаміцину сульфат слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з дегідратацією, ботулізмом, паркінсонізмом, гіпокальціємією, цукровим діабетом, ожирінням, середнім отитом (у тому числі в анамнезі), а також осіб літнього віку і пацієнтів, які приймали ототоксичні лікарські засоби раніше. Під час лікування слід вживати достатню кількість рідини.
Швидке пряме в/в введення препарату не рекомендується.
Пацієнти із захворюваннями нирок, втратою слуху, запамороченнями чи шумом у вухах особливо чутливі до гентаміцину.
У зв’язку з невеликим клінічним досвідом не рекомендується введення всієї добової дози гентаміцину сульфату при таких станах:
– опіки площею більше 20%;
– цистофіброз;
– асцит;
– ендокардит;
– хронічна ниркова недостатність із застосуванням гемодіалізу;
– сепсис.
При тривалому застосуванні або у високих дозах доза препарату має забезпечувати рівень концентрації гентаміцину у крові, що не перевищує максимально допустимий. Для цього у хворих групи ризику в період лікування необхідно контролювати концентрацію гентаміцину у крові. Регулярно (1 або 2 рази на тиждень, а у хворих, які одержують вищі дози, або тих, хто знаходиться на лікуванні більше 10 днів, — щодня) слід контролювати функцію нирок. Щоб уникнути розвитку порушень слуху, рекомендується регулярно (1 або 2 рази на тиждень) досліджувати вестибулярну функцію або визначати втрату слуху на високих частотах.
В окремих випадках слухові порушення можуть виникати після закінчення лікування.
Необхідно повідомити лікаря про наявність таких симптомів: відчуття будь-якої втрати слуху, відчуття дзвону або шуму у вухах, запаморочення, порушення координації рухів, оніміння, поколювання шкіри, м’язові посмикування, судоми в будь-який момент під час лікування. Це може свідчити про розвиток нейрологічних побічних ефектів.
Серед антибіотиків групи аміноглікозидів можлива перехресна гіперчутливість.
На фоні лікування може розвинутися резистентність мікроорганізмів. У таких випадках необхідно відмінити препарат і провести дослідження чутливості мікроорганізмів до антибіотика.
Застосування в період вагітності або годування грудьми. У зв’язку з тим, що гентаміцину сульфат проникає крізь плаценту та може чинити нефротоксичну дію на плід, препарат протипоказаний для застосування в період вагітності.
Лікарський засіб проникає у грудне молоко, тому слід або припинити годування груддю, або відмовитися від застосування лікарського засобу.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Дані щодо впливу гентаміцину на здатність керувати автомобілем або іншими механізмами відсутні. Однак у деяких пацієнтів препарат у високих дозах може викликати порушення рівноваги, що супроводжується нудотою і запамороченням, тому під час терапії рекомендується утримуватися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкостi психомоторних реакцій (включаючи керування транспортними засобами та іншими механізмами).

слід уникати одночасного призначення з високоактивними діуретиками (фуросемід, етакринова кислота), оскільки останні можуть підсилити ототоксичний та нефротоксичний ефект. Можливе порушення функції дихання внаслідок нейром’язової блокади у хворих, яким одночасно з гентаміцином призначають міорелаксанти (сукцинілхолін, тубокурарин, декаметоній), анестетики, або у хворих, у яких призначенню препарату передувало масивне переливання крові з цитратним антикоагулянтом. Застосування солей кальцію та антихолінестеразних засобів може усунути явища нейром’язової блокади.
Слід уникати одночасного та/або послідовного системного або місцевого застосування інших нейротоксичних та/або нефротоксичних засобів, таких як цисплатин, цефалоридин, аміноглікозидні антибіотики, поліміксин В, колістин, ванкоміцин.
Ризик порушення функції нирок підвищується при одночасному застосуванні з гентаміцином індометацину, фенілбутазону та інших НПЗП, а також хінідину, циклофосфану, цефалоспоринів (рекомендується моніторинг функції нирок), гангліоблокаторів, верапамілу, поліглюкіну. Гентаміцин підвищує токсичність дигоксину.
При одночасному введенні аміноглікозидів та пеніцилінів зменшується Т_½ і знижується їх вміст у плазмі крові.
Т_½ скорочується у пацієнтів з вираженими порушеннями функції нирок при комбінованому застосуванні карбеніциліну з гентаміцином.
При одночасному застосуванні з біфосфонатами зростає ризик розвитку гіпокальціємії, з ботулінічним токсином — ризик токсичності у зв’язку з посиленням нервово-м’язової блокади.
Одночасне застосування з пероральними антикоагулянтами може збільшити вираженість гіпотромбінемічного ефекту.
Антагонізм можливий при одночасному введенні гентаміцину з прозерином або піридостигміном.
Несумісність. Фармацевтично несумісний в одному шприці або в одній інфузійній системі з іншими лікарськими засобами (особливо з β-лактамними антибіотиками, гепарином, амфотерицином).

симптоми: запаморочення, нудота, блювання, нефротоксичність, ототоксичність, нервово-м’язова блокада з дихальною недостатністю.
Лікування: в/в введення прозерину, а також 10% р-ну кальцію хлориду або 5% р-ну кальцію глюконату. Перед введенням прозерину в/в вводять атропін у дозі 0,5–0,7 мг, чекають прискорення пульсу і через 1,5–2 хв вводять в/в 1,5 мг прозерину. Якщо ефект цієї дози виявився недостатнім, вводять повторно таку ж дозу прозерину (при появі брадикардії роблять додаткову ін’єкцію атропіну). У тяжких випадках пригнічення дихання необхідна штучна вентиляція легень. Може виводитися за допомогою гемодіалізу (ефективніший) і перитонеального діалізу.

при температурі не вище 25 °С.