Нурофєн^® (Nurofen^®)

1 таблетка, вкрита оболонкою, містить ібупрофену 200 мг;
допоміжні речовини: натрію кроскармелоза, натрію лаурилсульфат, натрію цитрат, кислота стеаринова, кремнію діоксид колоїдний безводний, натрію кармелоза, тальк, акація, сахароза, титану діоксид (Е171), макрогол 6000, фарба для друку (шелак, заліза оксид чорний (Е172), пропіленгліколь (Е1520).

Ібупрофен - 200 мг

фармакодинаміка. Ібупрофен — це НПЗП, похідний пропіонової кислоти, який продемонстрував свою ефективність шляхом пригнічення синтезу простагландинів. У людини ібупрофен зменшує вираженість болю при запаленні, набряки та лихоманку. Крім того, ібупрофен зворотно пригнічує агрегацію тромбоцитів.
Експериментальні дані свідчать, що ібупрофен може конкурентно пригнічувати ефект низької дози ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів при одночасному застосуванні цих препаратів. Деякі дослідження фармакодинаміки свідчать, що при застосуванні разових доз ібупрофену по 400 мг у межах 8 год до або в межах 30 хв після застосування ацетилсаліцилової кислоти негайного вивільнення (81 мг) виявлено зниження впливу ацетилсаліцилової кислоти на утворення тромбоксану чи агрегацію тромбоцитів. Хоча існує непевність щодо екстраполяції цих даних на клінічну ситуацію, не можна виключити ймовірності, що регулярне довготривале застосування ібупрофену може знизити кардіопротекторний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти. У разі несистематичного застосування ібупрофену такий клінічно значущий ефект вважається малоймовірним.
Нурофєн^® полегшує біль, зменшує вираженість запалення та знижує температуру тіла.
Фармакокінетика. Ібупрофен швидко всмоктується після застосування та швидко розподіляється в усьому організмі. Виділення є швидким і повним та відбувається через нирки.
C_max у плазмі крові досягається через 45 хв після перорального застосування натще. При застосуванні з їжею пікові рівні відзначають через 1–2 год. Цей час може варіювати для різних лікарських форм.
Т_½ становить близько 2 год.
В обмежених дослідженнях ібупрофен виявлено в грудному молоці в дуже низькій концентрації.

симптоматичне лікування у разі головного та зубного болю, болю при менструації, невралгії, болю у спині, суглобах, м’язах, ревматичному болю, а також при симптомах застуди і грипу.

для внутрішнього застосування. Тільки для короткотривалого застосування.
Таблетки необхідно запивати водою, не розжовувати. Під час короткотривалого застосування, якщо симптоми зберігаються або їх вираженість збільшується, пацієнту слід звернутися до лікаря.
Небажані ефекти можна мінімізувати шляхом застосування найнижчої ефективної дози протягом найкоротшого періоду, необхідного для контролю симптомів.
Найнижча ефективна доза повинна застосовуватися протягом найменшого періоду, необхідного для зменшення вираженості симптомів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Якщо симптоми відмічаються більше 5 днів від початку лікування або їх вираженість збільшується, слід звернутися до лікаря.
Препарат призначати дорослим та дітям з масою тіла більше 20 кг (вік — близько 6 років). Рекомендована добова доза препарату становить 20–30 мг/кг маси тіла. Не перевищувати дозу 30 мг/кг маси тіла на добу.
Дітям з масою тіла 20–30 кг (віком 6–11 років): по 200 мг (1 таблетка) на прийом. Повторну дозу застосовувати у разі потреби через 6 год. Не перевищувати дозу 600 мг (3 таблетки) на добу.
Дорослим та дітям з масою тіла більше 30 кг: по 200–400 мг (1–2 таблетки) на прийом. Повторну дозу застосовувати у разі потреби через 4–6 год. Не перевищувати дозу 1200 мг (6 таблеток) на добу.
Особи літнього віку не потребують спеціального дозування.
Діти. Не застосовувати у дітей з масою тіла менше 20 кг та віком до 6 років.

• підвищена чутливість до ібупрофену або будь-якої з допоміжних речовин препарату.
• Реакції гіперчутливості в анамнезі (наприклад БА, риніт, ангіоневротичний набряк або кропив’янка), які відзначали після застосування ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗП.
• Виразкова хвороба шлунка чи дванадцятипалої кишки/кровотеча в активній формі або рецидиви в анамнезі (≥2 виражених епізодів підтвердженої виразки ШКТ чи кровотечі).
• Наявність в анамнезі шлунково-кишкової кровотечі або перфорації, пов’язаних із застосуванням НПЗП.
• Тяжка серцева недостатність (клас IV за класифікацією NYHA), тяжка ниркова недостатність або тяжка печінкова недостатність.
• ІІІ триместр вагітності.
• Активне запальне захворювання кишечнику.
• Геморагічний діатез або інші розлади згортання крові.

побічні реакції, що виникали при застосуванні ібупрофену, наводяться нижче за системами органів та частотою їх прояву. Частота побічних реакцій визначається наступним чином: дуже часто (≥1/10), часто (від ≥1/100 до <1/10), нечасто (від ≥1/1000 до <1/100), рідко (від ≥1/10 000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10 000) та частота невідома (не підлягає оцінці з огляду на наявні дані). У межах кожної групи частоти побічні реакції наводяться в порядку зниження ступеня тяжкості.
Перелік наступних побічних реакцій належить до тих, що відмічалися при застосуванні ібупрофену в безрецептурних дозах у короткий період. При лікуванні хронічних станів, при довготривалому лікуванні можуть виникати додаткові побічні ефекти.
Найчастіше виявляли побічні реакції з боку ШКТ.
Здебільшого побічні реакції є залежними від дози, зокрема ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі залежить від дози і тривалості лікування.
З боку системи крові та лімфатичної системи: дуже рідко — порушення кровотворення (анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія, агранулоцитоз). Першими ознаками є лихоманка, біль у горлі, поверхневі виразки в ротовій порожнині, грипоподібні симптоми, тяжка форма виснаження, кровотеча нез’ясованої етіології та гематоми невідомої етіології.
З боку імунної системи: реакції гіперчутливості¹; нечасто — кропив’янка та свербіж; дуже рідко — тяжкі реакції гіперчутливості, симптоми яких можуть включати набряк обличчя, язика та гортані, задишку, тахікардію, артеріальну гіпотензію (анафілактична реакція, ангіоневротичний набряк або тяжкий шок); частота невідома — реактивність дихальних шляхів, включаючи БА, загострення БА, бронхоспазм або задишку.
З боку нервової системи: нечасто — головний біль; дуже рідко — асептичний менінгіт².
З боку серцевої системи: частота невідома — серцева недостатність, набряк.
Результати клінічного дослідження та епідеміологічні дані свідчать, що застосування ібупрофену, особливо у високій дозі — по 2400 мг/добу та при довготривалому лікуванні, може бути пов’язане з дещо підвищеним ризиком артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад інфаркту міокарда чи інсульту).
З боку судинної системи: частота невідома — АГ.
З боку травної системи: нечасто — біль у животі, нудота, диспепсія; рідко — діарея, метеоризм, запор та блювання; дуже рідко — виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, перфорації чи шлунково-кишкові кровотечі, мелена, криваве блювання, іноді летальні (особливо у пацієнтів літнього віку), виразковий стоматит, гастрит; частота невідома — загострення коліту та хвороби Крона.
З боку печінки: дуже рідко — порушення функції печінки.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто — різний висип на шкірі; дуже рідко — можуть виникати тяжкі форми шкірних реакцій, такі як бульозні реакції, включаючи синдром Стівенса — Джонсона, мультиформну еритему і токсичний епідермальний некроліз; невідомо — медикаментозна реакція з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром), гострий генералізований екзантематозний пустульоз, реакції світлочутливості.
З боку дихальних шляхів та органів середостіння: частота невідома — реактивність дихальних шляхів, включаючи БА, бронхоспазм або задишку.
З боку нирок та сечовидільної системи: дуже рідко — гостре порушення функції нирок, папілонекроз, особливо при тривалому застосуванні, пов’язаний із підвищенням рівня сечовини в сироватці крові, та набряк; частота невідома — ниркова недостатність.
Лабораторні дослідження: дуже рідко — зниження рівня гемоглобіну.
Опис окремих побічних реакцій
¹Існують повідомлення про виникнення реакцій гіперчутливості після лікування ібупрофеном. До таких реакцій належать: (а) неспецифічні алергічні реакції та анафілаксія, (б) реакції з боку дихальних шляхів, включаючи БА, загострення БА, бронхоспазм або задишку або (в) різні розлади з боку шкіри, включаючи висип різного типу, свербіж, кропив’янку, пурпуру, ангіоневротичний набряк та рідше — ексфоліативний та бульозний дерматоз (включаючи епідермальний некроліз та мультиформну еритему).
²Механізм патогенезу асептичного менінгіту, зумовленого лікарським засобом, зрозумілий неповною мірою. Проте наявні дані щодо асептичного менінгіту, пов’язаного із застосуванням НПЗП, свідчать про реакцію гіперчутливості (через часове відношення до прийому препарату та зникнення симптомів після відміни лікарського засобу). Зокрема, під час лікування ібупрофеном пацієнтів з наявними аутоімунними порушеннями (такими як системний червоний вовчак, змішане захворювання сполучної тканини) відмічали поодинокі випадки симптомів асептичного менінгіту (таких як ригідність потиличних м’язів, головний біль, нудота, блювання, лихоманка чи дезорієнтація).

небажані ефекти можна мінімізувати шляхом застосування найнижчої ефективної дози, потрібної для зменшення вираженості симптомів, протягом найкоротшого періоду.
В осіб літнього віку відмічається підвищена частота побічних реакцій на НПЗП, особливо шлунково-кишкових кровотеч та перфорацій, які можуть бути летальними.
Вплив на органи дихання. У пацієнтів з БА або алергічними захворюваннями, або з цими захворюваннями в анамнезі може виникнути бронхоспазм.
Інші НПЗП. Слід уникати одночасного застосування ібупрофену з іншими НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.
Системний червоний вовчак і змішане захворювання сполучної тканини. З обережністю слід застосовувати ібупрофен при проявах системного червоного вовчака та змішаного захворювання сполучної тканини через підвищений ризик виникнення асептичного менінгіту.
Повідомлялося про випадки асептичного менінгіту на тлі прийому ібупрофену. Хоча цей ефект є більш ймовірним у пацієнтів із системним червоним вовчаком та іншими захворюваннями сполучної тканини, також повідомлялося про такі випадки у деяких пацієнтів без хронічних захворювань, отже, це слід врахувати при застосуванні цього лікарського засобу.
Вплив на серцево-судинну та цереброваскулярну систему. Пацієнтам з АГ та/або серцевою недостатністю в анамнезі слід з обережністю починати лікування (необхідна консультація лікаря або фармацевта), оскільки повідомлялося про випадки затримки рідини, АГ та набряків, пов’язаних з терапією НПЗП.
Дані клінічних досліджень свідчать про те, що застосування ібупрофену особливо у високій дозі (по 2400 мг/добу) може бути пов’язане з дещо підвищеним ризиком артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад інфаркту міокарда або інсульту). Загалом дані епідеміологічних досліджень не припускають, що низька доза ібупрофену (наприклад ≤1200 мг/добу) пов’язана з підвищеним ризиком артеріальних тромботичних ускладнень.
Пацієнтів з неконтрольованою АГ, застійною серцевою недостатністю (клас ІІ–ІІІ за класифікацію NYHA), діагностованою ІХС, захворюванням периферичних артерій та/або цереброваскулярним захворюванням слід лікувати ібупрофеном тільки після ретельної оцінки клінічної картини. Слід уникати високих доз (2400 мг/добу).
Також слід ретельно оцінювати клінічну картину перед початком довготривалого лікування пацієнтів з факторами ризику серцево-судинних ускладнень (наприклад АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, паління), особливо якщо необхідні високі дози ібупрофену (2400 мг/добу).
Вплив на нирки/печінку. Слід дотримуватися обережності пацієнтам з нирковою недостатністю у зв’язку з можливістю погіршення функції нирок. Ібупрофен слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із захворюванням нирок або печінки, особливо під час поєднаної терапії діуретиками, оскільки пригнічення простагландинів може призвести до затримки рідини та подальшого погіршення функції нирок. Таким пацієнтам слід приймати найнижчу можливу дозу ібупрофену та регулярно контролювати функцію нирок. У випадку зневоднення слід забезпечити достатнє вживання рідини. Існує ризик ниркової недостатності у дітей (віком від 6 років) та підлітків зі зневодненням.
Загалом систематичне застосування анальгетиків, особливо комбінацій різних знеболювальних засобів, може призвести до тривалого ураження нирок з ризиком ниркової недостатності (анальгетична нефропатія). Найвищий ризик цієї реакції існує у пацієнтів похилого віку, пацієнтів з нирковою недостатністю, серцевою недостатністю та печінковою недостатністю, а також у тих, хто отримує терапію діуретиками або інгібіторами АПФ. Після припинення терапії НПЗП зазвичай досягається повернення до стану, що відмічався до лікування.
Як і інші НПЗП, ібупрофен може спричиняти невелике тимчасове підвищення певних показників функції печінки, а також суттєве зростання рівнів АсАТ та АлАТ. У випадку суттєвого підвищення цих показників лікування слід припинити.
При тривалому застосуванні ібупрофену необхідно регулярно перевіряти показники функції печінки, функцію нирок, а також гематологічну функцію/картину крові.
Вплив на фертильність у жінок. Існують обмежені дані, що лікарські засоби, які пригнічують синтез ЦОГ/простагландину, можуть погіршити фертильність у жінок, впливаючи на овуляцію. Цей процес є зворотним після припинення лікування.
Вплив на шлунково-кишковий тракт. НПЗП слід з обережністю застосовувати у пацієнтів зі шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки ці стани можуть загострюватися.
Існують повідомлення про випадки шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації, які можуть бути летальними, що виникали на будь-якому етапі лікування всіма НПЗП, незалежно від наявності попереджувальних симптомів або розладів з боку ШКТ в анамнезі.
Ризик шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації зростає при підвищенні доз НПЗП, у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо ускладненої кровотечею або перфорацією, та в осіб літнього віку. Такі пацієнти повинні починати лікування з найнижчої наявної дози. Цим пацієнтам, а також пацієнтам, яким потребується одночасне застосування низьких доз ацетилсаліцилової кислоти або інших лікарських засобів, що можуть підвищити ризик з боку ШКТ, рекомендується комбінована терапія захисними препаратами (наприклад мізопростол або інгібітори протонної помпи).
Пацієнтам з проявами токсичного впливу на ШКТ в анамнезі, особливо пацієнтам літнього віку, слід повідомляти про будь-які незвичайні симптоми з боку ШКТ (особливо про шлунково-кишкову кровотечу), зокрема на початку лікування.
Тривале застосування будь-яких знеболювальних засобів для лікування головного болю може погіршити цей стан. У таких випадках слід звернутися до лікаря та припинити лікування. Слід розглянути ймовірність головного болю внаслідок зловживання лікарським засобом у пацієнтів з частим або щоденним головним болем, незважаючи на (або через) регулярне застосування лікарських засобів проти головного болю.
Слід дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів, які отримують одночасно лікарські засоби, що можуть підвищити ризик утворення виразок або кровотечі, такі як пероральні кортикостероїди, антикоагулянти (наприклад варфарин), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антитромбоцитарні засоби (наприклад ацетилсаліцилова кислота).
У разі шлунково-кишкової кровотечі або виразки у пацієнтів, які отримують ібупрофен, лікування слід негайно припинити.
Тяжкі шкірні реакції. Повідомлялося про рідкісні серйозні реакції з боку шкіри, що можуть призвести до смерті, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона та токсичний епідермальний некроліз, що пов’язані із застосуванням НПЗП (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Високий ризик виникнення цих реакцій на початку терапії. Початок реакції настає в більшості випадків протягом першого місяця лікування. Також повідомлялося про випадок гострого генералізованого екзантематозного пустульозу, що виник після застосування лікарських засобів, які містять ібупрофен.
Слід припинити застосування ібупрофену при появі перших ознак та симптомів уражень шкіри, таких як шкірний висип, ураження слизової оболонки або будь-які інші ознаки гіперчутливості.
У виняткових випадках вітряна віспа може спричинити тяжкі інфекційні ускладнення з боку шкіри та м’яких тканин. На цей час не можна виключати вплив НПЗП на погіршення цих інфекцій, тому рекомендується уникати застосування лікарського засобу Нурофєн^® у випадку вітряної віспи.
Маскування симптомів основних інфекцій. Нурофєн^® може замаскувати симптоми інфекційного захворювання, що може призвести до затримки початку відповідного лікування і тим самим ускладнити перебіг захворювання. Це відмічали при бактеріальній позагоспітальній пневмонії та бактеріальних ускладненнях вітряної віспи. Коли Нурофєн^® застосовують при підвищенні температури тіла або для полегшення болю при інфекції, рекомендується проводити моніторинг інфекційного захворювання. В умовах лікування поза медичним закладом пацієнт повинен звернутися до лікаря, якщо симптоми зберігаються або їх вираженість збільшується.
Рекомендації для пацієнтів із порушеннями засвоєння цукру. Пацієнтам, які мають рідкісну спадкову непереносимість фруктози, порушення абсорбції глюкози та галактози, а також недостатність ферментів сахарази-ізомальтази, не слід приймати цей лікарський засіб.
Рекомендації для пацієнтів, що дотримуються дієти з контрольованим вмістом натрію. Цей лікарський засіб містить 1,1 ммоль (або 25,3 мг) натрію на 2 дози (2 таблетки). Це слід брати до уваги пацієнтам, які дотримуються дієти з контрольованим вмістом натрію.
Застосування у період вагітності або годування грудьми. Пригнічення синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність та/або розвиток ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень вказують на підвищений ризик викидня, вроджених вад серця та гастрошизису після застосування інгібіторів синтезу простагландинів на ранній стадії вагітності. Абсолютний ризик серцево-судинних вад підвищувався з менш ніж 1% до близько 1,5%. Вважається, що ризик зростає з підвищенням дози та тривалості терапії.
У тварин застосування інгібіторів синтезу простагландинів призводило до збільшення числа випадків перед- та післяімплантаційних викиднів та летальності ембріона/плода. Крім того, повідомлялося про підвищену частоту різних вад розвитку, включаючи вади з боку серцево-судинної системи, у тварин, які отримували інгібітори синтезу простагландинів у період органогенезу.
Нурофєн^® не слід приймати в перші два триместри вагітності, окрім випадків, коли це є вкрай необхідним. Якщо Нурофєн^® застосовується жінкою, яка намагається завагітніти, або протягом І та ІІ триместрів вагітності, слід приймати найнижчу можливу дозу протягом найкоротшого періоду.
Протягом ІІІ триместру вагітності всі інгібітори синтезу простагландину можуть зумовлювати наступні ризики:
- для плода: кардіопульмонарна токсичність (що характеризується передчасним закриттям артеріальної протоки та легеневою гіпертензією); порушення функції нирок, яке може прогресувати до ниркової недостатності, що супроводжується олігогідрамніоном;
- для матері та новонародженого, наприкінці вагітності: можливе збільшення часу кровотечі, антитромбоцитарний ефект, який може розвинутися навіть при дуже низьких дозах; пригнічення скорочень матки, що призводить до затримки або збільшення тривалості пологів.
Отже, Нурофєн^® протипоказаний протягом ІІІ триместру вагітності.
В обмежених дослідженнях ібупрофен виявлений у грудному молоці в дуже низькій концентрації, тому малоймовірно, щоб він міг негативно вплинути на немовля, яке годують грудьми.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. За умови застосування згідно з рекомендованими дозами та тривалістю лікування не очікується впливу лікарського засобу на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами.

загалом слід дотримуватися обережності при застосуванні НПЗП у комбінації з іншими лікарськими засобами, які можуть підвищити ризик шлунково-кишкових виразок, шлунково-кишкових кровотеч чи погіршення функції нирок.
Ібупрофен, як і інші НПЗП, не слід застосовувати в комбінації з:
— ацетилсаліциловою кислотою: зазвичай не рекомендується застосовувати ібупрофен одночасно з ацетилсаліциловою кислотою у зв’язку з потенціалом збільшення вираженості побічних реакцій, крім випадків, коли ацетилсаліцилову кислоту в низькій дозі (не вище 75 мг/добу) призначав лікар.
Експериментальні дані свідчать, що при одночасному застосуванні ібупрофен може конкурентно пригнічувати вплив низької дози ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів. Хоча існує невпевненість щодо екстраполяції цих даних на клінічну ситуацію, не можна виключити ймовірності, що регулярне довготривале застосування ібупрофену може знизити кардіопротекторний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти. При несистематичному застосуванні ібупрофену такий клінічно значущий ефект вважається малоймовірним;
— іншими НПЗП, у тому числі селективними інгібіторами ЦОГ-2: слід уникати одночасного застосування двох або більше НПЗП, оскільки це може підвищити ризик побічних реакцій.
З обережністю слід застосовувати ібупрофен у комбінації з такими лікарськими засобами:
— кортикостероїди: підвищений ризик появи виразок або кровотеч у ШКТ;
— антигіпертензивні засоби та діуретики: НПЗП можуть знижувати ефект цих лікарських засобів. У деяких пацієнтів із порушенням функції нирок (наприклад у пацієнтів зі зневодненням або в осіб літнього віку з порушеною функцією нирок) одночасне застосування інгібітора АПФ чи антагоніста ангіотензину ІІ та препаратів, що інгібують ЦОГ, може призводити до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу ГНН, що зазвичай має зворотний характер. Слід враховувати ці взаємодії у пацієнтів, які застосовують коксиб одночасно з інгібіторами АПФ або антагоністами ангіотензину ІІ. Отже, такі комбінації потрібно застосовувати з обережністю, особливо в осіб літнього віку. За необхідності лікування слід упевнитися в достатньому рівні гідратації пацієнта та врахувати потребу проведення моніторингу функції нирок на початку комбінованої терапії, а також з певною періодичністю надалі. Діуретики можуть підвищувати ризик нефротоксичного впливу НПЗП;
— антикоагулянти: НПЗП можуть посилити ефект антикоагулянтів, таких як варфарин;
— антитромбоцитарні засоби та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну: підвищений ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі;
— серцеві глікозиди: НПЗП можуть посилювати порушення серцевої функції, знижувати функцію клубочкової фільтрації нирок та підвищувати рівень глікозидів у плазмі крові;
— літій: існують докази потенційного підвищення рівнів літію у плазмі крові;
— метотрексат: існують докази потенційного підвищення рівня метотрексату у плазмі крові;
— циклоспорин: підвищений ризик нефротоксичності;
— міфепристон: НПЗП не слід застосовувати раніше, ніж через 8–12 діб після застосування міфепристону, оскільки НПЗП можуть знизити ефективність міфепристону;
— такролімус: можливе підвищення ризику нефротоксичності при одночасному застосуванні НПЗП і такролімусу;
— зидовудин: підвищений ризик гематологічної токсичності при одночасному застосуванні зидовудину та НПЗП. Існують докази підвищення ризику розвитку гемартрозу та гематоми у ВІЛ-інфікованих пацієнтів з гемофілією, у разі одночасного лікування зидовудином та ібупрофеном;
— хінолонові антибіотики: дані, отримані на тваринах, свідчать, що НПЗП можуть підвищувати ризик судом, пов’язаних із хінолоновими антибіотиками. У пацієнтів, які одночасно приймають НПЗП та хінолонові антибіотики, можливий підвищений ризик виникнення судом.

більшість випадків передозування, про які повідомлялося, були асимптоматичними. Ризик симптомів виникає при дозі ібупрофену понад 80–100 мг/кг маси тіла. Застосування препарату у дітей у дозі понад 400 мг/кг маси тіла може спричинити появу симптомів інтоксикації. У дорослих ефект дози менш виражений. Т_½ при передозуванні становить 1,5–3 год.
Симптоми. Симптоми передозування виникають протягом 4 год після застосування. У більшості пацієнтів застосування клінічно значущої кількості НПЗП викликало симптоми передозування легкого ступеня тяжкості, зокрема нудоту, блювання, біль в епігастральній ділянці або рідше — діарею. Також можуть виникати шум у вухах, головний біль та шлунково-кишкова кровотеча. При більш тяжкому отруєнні можливі токсичні ураження ЦНС, у вигляді вертиго, запаморочення, летаргії, сонливості, інколи — збудженого стану, атаксії, дезорієнтації або коми. Інколи у пацієнтів розвиваються судоми. При тяжкому отруєнні можуть виникати гіперкаліємія, метаболічний ацидоз та збільшення протромбінового часу/МНВ (ймовірно, через взаємодію з факторами згортання крові, що циркулюють у кров’яному руслі). У рідкісних випадках відмічали симптоми помірного та тяжкого ступеня, такі як гостра ниркова недостатність, пошкодження печінки, гіпотензія, гіпотермія, ціаноз, задишка/синдром гострого порушення дихальної функції та короткочасні епізоди апное (у дітей після застосування великої кількості лікарського засобу). У хворих на БА можливе загострення перебігу астми. Можливі ністагм, порушення чіткості зору та втрата свідомості.
Лікування. Специфічного антидота не існує. Лікування повинно бути симптоматичним та підтримувальним, а також включати забезпечення прохідності дихальних шляхів та спостереження за показниками роботи серця і життєво важливих функцій до нормалізації стану. При застосуванні невеликої кількості лікарського засобу (менш ніж 50 мг/кг маси тіла ібупрофену) рекомендується вживання води для мінімізації розладів з боку ШКТ. При застосуванні більшої кількості рекомендоване пероральне застосування активованого вугілля або промивання шлунка, якщо минуло не більше 1 год після застосування пацієнтом потенційно токсичної дози препарату та пацієнтом не було застосовано кількість препарату, що становить загрозу для життя. Якщо ібупрофен вже всмоктався, можна застосовувати лужні речовини, що сприяють виведенню кислотного ібупрофену з сечею. Користь від застосування таких заходів, як форсований діурез, гемодіаліз та гемоперфузія, не доведена, оскільки ібупрофен має високий ступінь зв’язування з протеїнами плазми крові. При частих або тривалих судомах лікування слід проводити внутрішньовенним введенням діазепаму або лоразепаму. У разі БА слід застосовувати бронходилататори. Слід звернутися до лікаря за медичною допомогою.

в недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °С.