Олтар^® (Oltar^®) (271092) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Глімепірид - 3 мг

фармакодинаміка. Глімепірид — гіпоглікемічна речовина, що належить до групи сульфонілсечовини. Глімепірид можна застосовувати при інсуліннезалежному цукровому діабеті.
Глімепірид діє в основному шляхом стимуляції вивільнення інсуліну з бета-клітин підшлункової залози.
Як і у випадку з іншими похідними сульфонілсечовини, цей ефект пов’язаний з підвищенням сприйнятливості бета-клітин підшлункової залози до фізіологічної стимуляції глюкозою. Крім цього, глімепірид, вірогідно, чинить виражену позапанкреатичну дію, теоретично притаманну й іншим похідним сульфонілсечовини.
Вивільнення інсуліну. Препарати сульфонілсечовини регулюють секрецію інсуліну шляхом блокування АТФ-залежного калієвого каналу в мембрані бета-клітини. Закриття калієвих каналів індукує деполяризацію бета-клітини і шляхом відкриття кальцієвого каналу приводить до підвищеного надходження кальцію у клітину. Це зумовлює вивільнення інсуліну шляхом екзоцитозу.
Глімепірид із високою швидкістю заміщення зв’язується з білком мембрани бета-клітин, що пов’язаний з АТФ-залежним калієвим каналом, однак відрізняється від звичайного місця зв’язування сульфонілсечовини.
Позапанкреатична активність. До позапанкреатичних ефектів належать, наприклад, підвищення чутливості периферичних тканин до інсуліну та зменшення засвоєння інсуліну печінкою.
Засвоєння глюкози з крові периферичною м’язовою та жировою тканинами здійснюється за участю спеціальних транспортних білків, розташованих у мембрані клітин. Транспортування глюкози в ці тканини є етапом обмеження швидкості утилізації глюкози. Глімепірид дуже швидко збільшує кількість активних молекул, що транспортують глюкозу, на плазматичних мембранах м’язових і жирових клітин, що приводить до стимуляції захоплення глюкози.
Глімепірид підвищує активність глікозилфосфатидилінозитолспецифічної фосфоліпази С, що може корелювати зі спричиненим препаратом ліпогенезом та глікогенезом в ізольованих м’язових та жирових клітинах.
Глімепірид інгібує утворення глюкози в печінці шляхом підвищення внутрішньоклітинної концентрації фруктозо-2,6-біфосфату, який, у свою чергу, пригнічує глюконеогенез.
Фармакодинамічні ефекти. У здорових осіб мінімальна ефективна пероральна доза становить близько 0,6 мг. Дія глімепіриду є дозозалежною і відтворюваною. Фізіологічна реакція на раптове фізичне навантаження, тобто зниження секреції інсуліну, в умовах дії глімепіриду зберігається.
Істотної відмінності у дії глімепіриду залежно від того, чи давали лікарський засіб за 30 хв до їди або безпосередньо перед прийомом їжі, не виявлено. У пацієнтів з цукровим діабетом хороший метаболічний контроль протягом 24 год може бути досягнутий при застосуванні одноразової добової дози.
Хоча гідроксиметаболіт глімепіриду спричиняє незначне, але статистично значуще зниження рівня глюкози в сироватці крові у здорових осіб, це становить лише незначну частину загальної дії лікарського засобу.
Комбінована терапія з метформіном. В одному дослідженні продемонстровано покращення метаболічного контролю при одночасній терапії глімепіридом порівняно з монотерапією метформіном у пацієнтів з недостатнім контролем за допомогою максимальної добової дози метформіну.
Комбінована терапія з інсуліном. Дані щодо комбінованої терапії з інсуліном обмежені. У пацієнтів з недостатнім контролем максимальною дозою глімепіриду може бути розпочато одночасне лікування інсуліном. У двох дослідженнях завдяки цій комбінації досягнуто такого ж покращення метаболічного контролю, як і при монотерапії інсуліном; однак при комбінованій терапії була потрібна нижча середня доза інсуліну.
Діти. У 285 дітей віком 8–17 років з цукровим діабетом ІІ типу проведено 24-тижневе клінічне дослідження з активним контролем (глімепірид у дозі до 8 мг/добу або метформін у дозі до 2000 мг/добу).
Як глімепірид, так і метформін привели до достовірного зниження рівня HbA_1c порівняно з початковим показником (глімепірид — 0,95 (СП 0,41); метформін — 1,39 (СП 0,40)). Проте для глімепіриду не досягнуто вищої ефективності порівняно з метформіном з точки зору середньої зміни рівня HbA_1c порівняно з початковим показником. Різниця між видами лікування становила 0,44% на користь метформіну. Верхня межа (1,05) 95% довірчого інтервалу для різниці була не нижче 0,3% межі не меншої ефективності.
Після лікування глімепіридом жодних нових проблем з безпеки у дітей, порівняно з дорослими пацієнтами з цукровим діабетом ІІ типу, не виявлено. Даних стосовно довгострокової ефективності та безпеки у дітей немає.
Фармакокінетика. Всмоктування. Біодоступність глімепіриду після перорального введення — повна. Прийом їжі значного впливу на всмоктування не чинить, лише дещо знижує швидкість всмоктування. C_max після перорального застосування лікарського засобу досягається приблизно через 2,5 год (в середньому 0,3 мкг/мл при багаторазовому прийомі у дозі 4 мг/добу), і відмічається лінійна залежність між дозою і C_max та дозою і AUC.
Розподіл. У глімепіриду дуже низький об’єм розподілу (близько 8,8 л), що приблизно відповідає об’єму розподілу альбуміну, високий ступінь зв’язування з білками (>99%) і низький кліренс (близько 48 мл/хв).
У тварин глімепірид проникає у грудне молоко. Глімепірид проникає крізь плаценту. Проникнення через ГЕБ є низьким.
Біотрансформація та елімінація. Середній основний Т_½ при концентраціях лікарського засобу у сироватці крові, що відповідають багаторазовому режиму дозування, становить близько 5–8 год. Після прийому високих доз відзначалося незначне збільшення Т_½.
Після одноразового прийому глімепіриду з радіоактивною міткою радіоактивність виявлялась у сечі (58%) та калі (35%). Незмінена речовина в сечі не виявлена. Як у сечі, так і в калі ідентифіковано два метаболіти, що найбільш вірогідно утворюються в результаті метаболізму в печінці (головний фермент CYP 2C9): гідроксипохідне та карбоксипохідне. Після перорального застосування глімепіриду кінцеві Т_½ цих метаболітів становили 3–6 та 5–6 год відповідно. Порівняння одно- та багаторазового прийому 1 раз на добу значущих відмінностей у фармакокінетиці не виявило, а міжіндивідуальна варіабельність була дуже низькою. Значущої кумуляції не відзначено.
Особливі групи пацієнтів. У чоловіків і жінок, а також у молодих осіб і пацієнтів літнього віку (від 65 років) фармакокінетика схожа. У хворих зі зниженим кліренсом креатиніну відмічена тенденція до підвищення кліренсу глімепіриду та зниження середньої концентрації у сироватці крові, що, найвірогідніше, зумовлено більш швидкою елімінацією внаслідок нижчого ступеня зв’язування з протеїнами. Ниркове виведення двох метаболітів було порушене. Вважається, що для таких пацієнтів загалом не існує додаткового ризику кумуляції.
Фармакокінетика у 5 пацієнтів без цукрового діабету після хірургічного втручання була подібна до такої у здорових осіб.
Діти. Дослідження, в якому вивчали фармакокінетичні параметри, безпеку та переносимість після одноразового прийому 1 мг глімепіриду у ситому стані у 30 дітей (4 дітей віком 10–12 років та 26 дітей віком 12–17 років) з цукровим діабетом ІІ типу, продемонструвало, що середні AUC_(0-last), C_max та Т_½ були подібні до таких у дорослих.
Доклінічні дані з безпеки. Ефекти, що відмічалися під час доклінічних досліджень, виникали лише при значеннях експозиції, які значно перевищували максимальний вплив на людину, що вказує на їх невелику значущість для клінічної практики, або ж були зумовлені фармакодинамічною дією лікарського засобу (гіпоглікемією). Цей результат ґрунтується на загальноприйнятих дослідженнях фармакологічної безпеки, токсичності при прийомі повторних доз, генотоксичності, канцерогенності та репродуктивної токсичності. Побічні ефекти, що виявлені останнім часом (охоплювали ембріотоксичність, тератогенність і токсичний вплив на розвиток), вважалися наслідком гіпоглікемічних ефектів, спричинених препаратом у самиць та дитинчат.

лікування цукрового діабету ІІ типу у дорослих, коли лише дієта, фізичне навантаження та зменшення маси тіла виявляються недостатніми для підтримання рівня глюкози в крові.

лікарський засіб призначений для перорального застосування.
Запорука успішного лікування цукрового діабету — це правильна дієта, регулярна фізична активність, а також періодична перевірка рівня глюкози в крові та сечі. Пероральні антидіабетичні препарати або інсулін не можуть компенсувати недотримання пацієнтом рекомендованої дієти.
Дозу визначає лікар за результатами досліджень рівня глюкози в крові та сечі.
Початкова доза глімепіриду становить 1 мг/добу. При досягненні належного контролю цю дозу слід застосовувати для підтримувальної терапії.
Для різних режимів дозування існують таблетки з відповідною силою дії. Якщо глікемічний контроль є недостатнім, дозу необхідно поступово підвищувати, базуючись на даних цього контролю, з інтервалом близько 1–2 тиж між кожним етапом, до 2, 3 або 4 мг глімепіриду на добу.
Доза вище 4 мг глімепіриду на добу дає кращі результати лише у виняткових випадках. Максимальна рекомендована добова доза глімепіриду становить 6 мг.
У пацієнтів з недостатнім контролем за допомогою максимальної добової дози метформіну можна розпочати супутню терапію глімепіридом.
При збереженні режиму дозування метформіну терапія глімепіридом починається з низької дози, яку далі слід підвищувати аж до максимальної добової дози залежно від бажаного рівня метаболічного контролю. Комбіновану терапію слід розпочинати під ретельним медичним наглядом.
У хворих із недостатнім контролем максимальною добовою дозою глімепіриду у разі необхідності може бути розпочата супутня терапія інсуліном. При збереженні дози глімепіриду лікування інсуліном розпочинати з низької дози, яку слід підвищувати залежно від бажаного рівня метаболічного контролю. Комбіновану терапію слід розпочинати під ретельним медичним наглядом.
Зазвичай достатньо одноразової добової дози глімепіриду. Рекомендується приймати цю дозу безпосередньо перед або під час ситного сніданку або, якщо його немає, безпосередньо перед або під час першого основного прийому їжі. Якщо прийом дози був пропущений, не слід коригувати стан за допомогою підвищення наступної дози. Таблетки слід ковтати цілими та запивати рідиною.
Якщо у пацієнта виникають гіпоглікемічні реакції на добову дозу 1 мг глімепіриду, це вказує на те, що їх можна контролювати за допомогою однієї дієти.
Протягом лікування, оскільки покращення контролю цукрового діабету пов’язане з більш високою чутливістю до інсуліну, потреба у глімепіриді може знижуватися. Тому для запобігання гіпоглікемії необхідно розглянути тимчасове зниження дози або припинення лікування. Зміна режиму дозування може бути також необхідною при зміні маси тіла чи способу життя хворого або при появі інших факторів, що підвищують ризик гіпо- або гіперглікемії.
Переведення з інших пероральних антидіабетичних препаратів на глімепірид. У цілому переведення з інших пероральних антидіабетичних препаратів на глімепірид можливе. При переведенні на глімепірид потрібно враховувати силу дії та Т_½ попереднього лікарського засобу. У деяких випадках, особливо при застосуванні антидіабетичних препаратів з тривалим Т_½ (наприклад хлорпропамід), рекомендується перечекати період вимивання протягом декількох діб для мінімізації ризику гіпоглікемічних реакцій внаслідок адитивного ефекту двох засобів.
Рекомендована початкова доза глімепіриду становить 1 мг/добу. Дозу глімепіриду можна підвищувати поступово з урахуванням реакції на лікарський засіб, як описано вище.
Переведення з інсуліну на глімепірид. У виняткових випадках, якщо хворі на цукровий діабет ІІ типу отримують терапію інсуліном, їм може бути показане переведення на глімепірид. Переведення слід проводити під ретельним медичним наглядом.

гіперчутливість до глімепіриду, будь-якої з допоміжних речовин або інших похідних сульфонілсечовини чи сульфонамідів. Інсулінозалежний діабет. Діабетична кома. Діабетичний кетоацидоз. Тяжкі порушення функції нирок або печінки. У разі тяжких порушень функції нирок або печінки необхідним є переведення на інсулін.

з огляду на досвід застосування глімепіриду та інших похідних сульфонілсечовини, наступні побічні реакції були наведені нижче за класами органів та систем та в порядку зниження частоти: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 — < 1/10); нечасто (≥1/1000 — <1/100); рідко (≥1/10 000 — <1/1000); дуже рідко (<1/10 000); частота невідома (неможливо встановити за наявними даними).

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу відіграють важливу роль. Це дає змогу продовжувати спостереження за співвідношенням користі та ризику лікарського засобу. Працівники охорони здоров’я повинні повідомляти про будь-які можливі побічні реакції до Державного експертного центру МОЗ України.

Олтар^® необхідно застосовувати безпосередньо перед або під час прийому їжі.
У перші тижні лікування (Олтар^®, таблетки 2 і 3 мг) існує підвищений ризик розвитку гіпоглікемії, тому необхідно здійснювати особливо ретельне спостереження.
При нерегулярному прийомі їжі або його пропуску лікування глімепіридом може призвести до розвитку гіпоглікемії. Можливі симптоми гіпоглікемії: головний біль, сильне відчуття голоду, нудота, блювання, втомлюваність, сонливість, розлади сну, збуджений стан (Олтар^®, таблетки 4 і 6 мг, також тривожність), агресивність, зниження концентрації уваги, збільшення часу реакції, депресія, сплутаність свідомості, розлади мовлення та зору, афазія, тремор, парез, сенсорні порушення, запаморочення, безпорадність, втрата самоконтролю, делірій, церебральні судоми, сонливість та втрата свідомості аж до розвитку коми, поверхневе дихання та брадикардія. Крім цього, можуть бути наявні ознаки адренергічної контррегуляції, такі як потовиділення, липка шкіра, відчуття тривоги, тахікардія, артеріальна гіпертензія, прискорене серцебиття, стенокардія та серцеві аритмії.
Клінічна картина тяжкого нападу гіпоглікемії може нагадувати клінічну картину інсульту.
Симптоми гіпоглікемії майже завжди можна швидко усунути негайним вживанням вуглеводів (цукру). Штучні замінники цукру неефективні.
Про інші препарати сульфонілсечовини відомо, що гіпоглікемія може повторюватися, незважаючи на успішні початкові заходи.
Тяжка або тривала гіпоглікемія, що лише тимчасово контролюється звичайною кількістю цукру, потребує негайного лікування та зрідка — госпіталізації.
Розвитку гіпоглікемії можуть сприяти такі фактори: небажання або нездатність хворого до співпраці з лікарем (найчастіше — у пацієнтів літнього віку); недостатнє, нерегулярне харчування, пропуск прийомів їжі або періоди голодування; невідповідність між фізичним навантаженням і прийомом вуглеводів; зміни в дієті; вживання алкоголю, особливо у поєднанні з пропуском прийомів їжі; порушення функції нирок; серйозне порушення функції печінки; передозування глімепіридом; деякі некомпенсовані захворювання ендокринної системи, що впливають на обмін вуглеводів або контррегуляцію гіпоглікемії (наприклад при певних порушеннях функції щитовидної залози, недостатності функції передньої частки гіпофіза або кори надниркових залоз); одночасний прийом деяких інших лікарських засобів (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Лікування глімепіридом потребує регулярного контролю рівня глюкози в крові та сечі.
Крім того, рекомендується визначати рівень глікозильованого гемоглобіну.
Під час лікування глімепіридом необхідно регулярно контролювати показники функції печінки, крові (особливо кількість лейкоцитів і тромбоцитів).
У стресовій ситуації (наприклад травми, термінові оперативні втручання, інфекційні захворювання з лихоманкою та ін.) може бути показане тимчасове переведення на інсулін.
Досвіду застосування глімепіриду у хворих із тяжким порушенням функції печінки та пацієнтів, які перебувають на діалізі, немає. Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції нирок або печінки показане переведення на інсулін.
Лікування хворих із недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази препаратами сульфонілсечовини може спричинити гемолітичну анемію. Оскільки глімепірид належить до класу препаратів сульфонілсечовини, його слід приймати з обережністю пацієнтам з недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази та розглянути альтернативні лікарські засоби, що не містять сульфонілсечовини.
Цей лікарський засіб містить лактози моногідрат, тому його не слід застосовувати у хворих із рідкісною спадковою непереносимістю галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Ризик, пов’язаний із цукровим діабетом. Відхилення від нормальних рівнів глюкози в крові у період вагітності можуть бути причиною підвищення частоти виникнення вроджених вад розвитку та перинатальної летальності. Тому необхідно ретельно контролювати рівень глюкози в крові у період вагітності з метою уникнення тератогенного ризику.
За таких обставин необхідно застосовувати інсулін. Пацієнтки з цукровим діабетом, які планують вагітність, повинні інформувати про це свого лікаря для корекції лікування та переходу на інсулін.
Ризик, пов’язаний із глімепіридом. Жодних даних щодо застосування глімепіриду у вагітних немає або вони обмежені. Експерименти на тваринах продемонстрували репродуктивну токсичність, яка, вірогідно, була пов’язана з фармакологічною дією глімепіриду (гіпоглікемією).
Тому глімепірид не слід застосовувати протягом усієї вагітності.
Якщо пацієнтка, яка приймає глімепірид, планує завагітніти або вагітність уже діагностована, слід якнайшвидше розпочати інсулінотерапію.
Період годування грудьми. Невідомо, чи проникає глімепірид у грудне молоко людини. У щурів глімепірид виділяється в грудне молоко. Оскільки інші препарати сульфонілсечовини проникають у грудне молоко людини та існує ризик виникнення гіпоглікемії у немовлят, яких годують грудьми, під час лікування глімепіридом годування грудьми не рекомендується.
Фертильність. Олтар^®, таблетки 2 і 3 мг: даних щодо впливу глімепириду на фертильність у людини немає.
Діти. Безпека та ефективність застосування лікарського засобу Олтар^® у дітей віком до 8 років не встановлені. Для дітей віком 8–17 років існують обмежені дані щодо прийому глімепіриду як монотерапії (див. Фармакодинаміка та Фармакокінетика).
Наявних даних стосовно безпеки та ефективності у дітей недостатньо, тому таке застосування не рекомендується.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Досліджень стосовно впливу на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами не проводили.
У результаті гіпоглікемії або гіперглікемії або, наприклад, внаслідок порушення зору здатність пацієнта концентрувати увагу та реагувати може знижуватися. Це може становити ризик у випадках, у яких така здатність має особливе значення (наприклад керування автомобілем або робота з механічними засобами). Пацієнтам слід рекомендувати вживати застережних заходів з метою уникнення гіпоглікемії під час керування транспортним засобом. Це особливо важливо для тих, у кого відсутнє або недостатнє розуміння симптомів — провісників гіпоглікемії, або тих, у кого частими є епізоди гіпоглікемії. За таких обставин слід обміркувати доцільність керування транспортним засобом або роботи з механізмами.

при одночасному застосуванні глімепіриду з деякими іншими лікарськими засобами можливі як посилення, так і послаблення його гіпоглікемічної дії, тому інші лікарські засоби слід застосовувати тільки з дозволу лікаря (або за рецептом). Глімепірид метаболізується під впливом цитохрому Р450 2С9 (CYP 2C9). Відомо, що на його метаболізм впливає одночасне застосування індукторів CYP 2C9 (наприклад рифампіцину) або інгібіторів CYP 2C9 (наприклад флуконазолу). Результати дослідження взаємодії in vivo демонструють, що флуконазол, один з найсильніших інгібіторів CYP 2C9, приблизно в 2 рази збільшує AUC глімепіриду.
Про існування нижченаведених взаємодій свідчить досвід застосування глімепіриду з іншими похідними сульфонілсечовини.
Посилення гіпоглікемічної дії глімепіриду, а, отже, у деяких випадках і гіпоглікемія, можливі при одночасному застосуванні з такими речовинами: фенілбутазон, азапропазон, оксифенбутазон, сульфінпіразон, інсулін і пероральні протидіабетичні препарати, такі як метформін, деякі сульфонаміди пролонгованої дії, тетрацикліни, саліцилати і ПАСК, інгібітори МАО, анаболічні стероїдні препарати і чоловічі статеві гормони, антибактеріальні засоби — похідні хінолону та кларитроміцин, хлорамфенікол, пробенецид, антикоагулянти типу кумарину, міконазол, фенфлурамін, дизопірамід, пентоксифілін (парентерально у високих дозах), фібрати, тритоквалін, інгібітори АПФ, флуоксетин, алопуринол, симпатолітичні засоби, циклофосфамід, трофосфамід, іфосфаміди, флуконазол.
Послаблення гіпоглікемічної дії глімепіриду та, відповідно, підвищений рівень глюкози в крові можливі при одночасному застосуванні з такими речовинами: естрогени та прогестагени, салуретики, діуретики тіазидового ряду, тиреотропні та глюкокортикоїдні засоби, похідні фенотіазину, хлорпромазин, адреналін і симпатоміметичні засоби, нікотинова кислота (у високих дозах) та її похідні, послаблювальні засоби (при тривалому застосуванні), фенітоїн, діазоксид, глюкагон, барбітурати і рифампіцин, ацетазоламід.
Блокатори Н₂-рецепторів, блокатори β-адренорецепторів, клонідин і резерпін можуть або посилювати, або послаблювати гіпоглікемічну дію.
Під впливом таких симпатолітичних лікарських засобів, як блокатори β-адренорецепторів, клонідин, гуанетидин і резерпін, вираженість симптомів компенсаторної адренергічної регуляції гіпоглікемії може зменшуватися або зникати.
Вживання алкоголю може непередбачуваним чином посилювати або послаблювати антидіабетичну дію глімепіриду.
Глімепірид може як посилювати, так і послаблювати ефекти похідних кумарину.
Колесевелам зв’язується з глімепіридом та знижує його всмоктування зі ШКТ. Жодних взаємодій не виявлено, якщо глімепірид приймали щонайменше за 4 год до застосування колесевеламу. У зв’язку з цим глімепірид слід приймати щонайменше за 4 год до застосування колесевеламу.

передозування може спричинити гіпоглікемію тривалістю 12–72 год, яка може повторюватися після початкового полегшення стану. Симптоми можуть бути відсутніми протягом 24 год після застосування препарату. Як правило, рекомендується спостереження за станом хворих в умовах стаціонару. Можливі нудота, блювання та біль в епігастральній ділянці. У цілому гіпоглікемія може супроводжуватися неврологічними симптомами, такими як неспокій, тремор, порушення зору, порушення координації, сонливість, кома та судоми.
Лікування передозування. Перш за все лікування полягає в запобіганні абсорбції за допомогою викликання блювання, а потім вживання води або лимонаду з активованим вугіллям (адсорбент) та натрію сульфатом (проносний засіб). При прийомі великої кількості препарату показане промивання шлунка з наступним застосуванням активованого вугілля та натрію сульфату. У випадку тяжкого передозування показана госпіталізація у відділення інтенсивної терапії. Необхідно розпочати введення глюкози якомога швидше, у разі необхідності — у вигляді болюсної в/в ін’єкції 50 мл 50% р-ну з наступною інфузією 10% р-ну при ретельному моніторингу концентрації глюкози в крові. Подальше лікування має бути симптоматичним.
Зокрема, при лікуванні гіпоглікемії у немовлят і дітей молодшого віку, спричиненої випадковим прийомом лікарського засобу Олтар^®, дозу глюкози необхідно ретельно контролювати з метою уникнення можливості розвитку небезпечної гіперглікемії. Слід ретельно спостерігати за рівнем глюкози в крові.

при температурі не вище 30 °С в оригінальній упаковці. Зберігати в недоступному для дітей місці!