Соритмік (Soritmik)

Соталол - 80 мг

фармакодинаміка. Соритмік — неселективний блокатор β-адренорецепторів, що діє на β₁- і β₂-адренорецептори. Має виражену антиаритмічну дію, механізм якої полягає у збільшенні тривалості потенціалу дії та рефрактерного періоду на всіх ділянках провідникової системи серця (ІІІ клас антиаритмічних лікарських засобів). Знижує ЧСС та скоротливість міокарда, зменшує автоматизм синусового вузла, уповільнює AV-провідність. Блокуючи β₂-адренорецептори, підвищує тонус гладких м’язів бронхів, судин.
Фармакокінетика. Після перорального застосування 75–90% соталолу гідрохлориду абсорбується у травному тракті. Внаслідок відсутності ефекту первинного печінкового проходження абсолютна біодоступність становить 75–90%. Час досягнення C_max у плазмі крові — 2–3 год. Об’єм розподілу — 1,6–2,4 л/кг маси тіла. Соталол не зв’язується з білками плазми крові. 75–90% застосованої дози виділяється нирками у незміненому вигляді, решта — з калом. Нирковий кліренс становить 120 мл/хв. Т_½ — 10–20 год. При нирковій недостатності він подовжується до 42 год, що потребує зниження дози лікарського засобу. Лікарський засіб виводиться при гемодіалізі.

тяжкі симптоматичні шлуночкові порушення серцевого ритму.
Симптоматичні суправентрикулярні аритмії за типом тахікардії, що потребують лікування:
– профілактика хронічних фібриляцій передсердь після кардіостимуляції постійним струмом;
– профілактика пароксизмальної фібриляції передсердь.

при лікуванні антиаритмічними засобами шлуночкових аритмій, що загрожують життю, розпочинати терапію, а також підвищувати дози необхідно в умовах стаціонару за наявності устаткування для моніторингу та оцінки варіабельності серцевого ритму.
Під час лікування контрольні дослідження слід проводити з регулярними інтервалами (наприклад за допомогою стандартної ЕКГ з інтервалом 1 міс або тривалої ЕКГ кожні 3 міс і за необхідності — проведення ЕКГ при навантаженні).
Терапію слід переглянути, якщо окремі параметри погіршуються (наприклад збільшується тривалість QRS або подовжується інтервал Q–T понад 25%, подовжується інтервал P–Q понад 50% або підвищується частота і тяжкість аритмій).
Тяжкі симптоматичні шлуночкові порушення серцевого ритму. Початкова доза — 80 мг соталолу 2 рази на добу. Якщо ефективність терапії недостатня, добову дозу можна підвищити до 80 мг соталолу гідрохлориду 3 рази на добу або до 160 мг соталолу гідрохлориду 2 рази на добу.
У разі недостатньої ефективності при лікуванні аритмій, які загрожують життю пацієнта, добова доза соталолу гідрохлориду може бути підвищена до 480 мг і розподілена на 2–3 прийоми.
Призначення такої дози потребує оцінки співвідношення потенційної користі й ризику щодо можливості виникнення тяжких побічних реакцій (особливо проаритмогенних ефектів).
Дозу рекомендовано підвищувати з інтервалом не менше 2–3 днів.
Фібриляція передсердь. Початкова доза соталолу гідрохлориду становить 80 мг 2 рази на добу. У разі недостатньої ефективності добову дозу можна підвищити до 80 мг 3 рази на добу. Цю дозу не слід перевищувати у разі пароксизмальної фібриляції передсердь.
У разі недостатньої ефективності пацієнтам із хронічною формою фібриляції передсердь дозу можна підвищити до максимальної — 160 мг 2 рази на добу.
Дозу рекомендовано підвищувати з інтервалом не менше 2–3 днів.
Рекомендовані дози при нирковій недостатності. Оскільки існує ризик накопичення соталолу на тлі повторного застосування у пацієнтів із порушеннями функцій нирок, дозу їм слід коригувати залежно від кліренсу креатиніну, враховуючи ЧСС (не нижче 50 уд./хв) і клінічну ефективність.
При тяжкій нирковій недостатності застосування соталолу гідрохлориду рекомендується тільки за умови регулярного контролю ЕКГ і концентрації лікарського засобу в плазмі крові.
Якщо кліренс креатиніну >60 мл/хв — слід призначати рекомендовані дози; при кліренсі креатиніну 30–60 мл/хв — рекомендується зниження дози на 50%; при кліренсі 10–30 мл/хв — застосовувати ¼ рекомендованої дози; при кліренсі креатиніну <10 мл/хв — лікарський засіб не застосовувати.
Пацієнти літнього віку. Для лікування пацієнтів літнього віку слід враховувати можливі порушення функцій нирок.
Спосіб застосування. Таблетки слід приймати не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини (наприклад 1 склянка води) до їди. Лікарський засіб Соритмік не слід застосовувати під час їди, оскільки при цьому всмоктування соталолу гідрохлориду у травному тракті може бути зменшеним (зокрема це стосується молока і молочних продуктів).
Тривалість застосування. Тривалість лікування визначає лікар.
Пацієнтам, які перенесли інфаркт міокарда, або особам із тяжкими порушеннями серцевої діяльності необхідне постійне ретельне медичне спостереження під час коригування дози антиаритмічних засобів.
У разі тривалого застосування лікарського засобу або пацієнтам із ІХС та/чи з аритмією терапію лікарським засобом слід припиняти поступово, оскільки раптова відміна може призвести до погіршення клінічного стану.
Діти. Лікарський засіб не застосовувати дітям.

підвищена чутливість до соталолу, сульфаніламідів або до інших компонентів лікарського засобу.
Серцева недостатність IV ступеня за NYHA, гостра та хронічна серцева недостатність ІІ–ІІІ ступеня (у стадії декомпенсації), гострий інфаркт міокарда, AV-блокада ІІ–ІІІ ступеня (якщо у пацієнта немає функціонуючого кардіостимулятора), шлуночкова тахікардія за типом пірует або застосування препаратів, що спричиняють розвиток цього захворювання, синоатріальна блокада, синдром слабкості синусового вузла, симптоматична синусова брадикардія (<50 уд./хв), тяжка дисфункція синусового вузла, вроджений чи набутий синдром подовженого Q–T-інтервалу або прийому препаратів, що спричиняють подовження Q–T-інтервалу, тяжка чи неконтрольована хронічна серцева недостатність, включаючи серцеву недостатність правого шлуночка після легеневої гіпертензії, стенокардія Принцметала, кардіогенний шок, ниркова недостатність (кліренс креатиніну <10 мл/хв), гіпокаліємія, гіпомагніємія, артеріальна гіпотензія, виражені порушення периферичного кровообігу, БА та ХОЗЛ, набряк гортані, алергічний риніт, метаболічний ацидоз, нелікована феохромоцитома, цукровий діабет, кардіомегалія (без ознак серцевої недостатності), оклюзійні захворювання периферичних судин (ускладнені гангреною, переміжною кульгавістю чи болем у стані спокою), синдром Рейно, анестезія лікарськими засобами, що спричиняють депресію міокарда, супутнє застосування інгібіторів МАО-А, флоктафеніну.
Для пацієнтів, які лікуються соталолом (за винятком інтенсивної медикаментозної терапії), протипоказане в/в введення таких антагоністів кальцію, як верапаміл і дилтіазем, або інших антиаритмічних лікарських засобів.

з боку імунної системи: соталол може підвищувати чутливість до алергенів і тяжкість анафілактичних реакцій, реакцій гіперчутливості.
Метаболічні порушення і порушення з боку харчування: гіпоглікемія (ознаки зниження глюкози в крові (зокрема тахікардія) можуть бути замасковані на тлі терапії лікарським засобом). Це необхідно враховувати пацієнтам, які дотримуються тривалого голодування, особам із цукровим діабетом та зі спонтанною гіпоглікемією в анамнезі. Гіперглікемія, гіпотиреоїдний стан. Підвищення загального ХС і ТГ, зниження ХС ЛПВЩ.
З боку психіки: тривожність, сплутаність свідомості, зміна настрою, галюцинації, підвищена збудливість, депресія; порушення сну.
З боку нервової системи: запаморочення, сонливість, головний біль, дисомнія, парестезія, відчуття холоду в кінцівках, слабкість, судоми, тремор.
З боку органа зору: порушення зору; кон’юнктивіт; кератокон’юнктивіт, зменшення секреції сльозової рідини (особливо при використанні контактних лінз), сухість та біль в очах, запалення рогівки та кон’юнктиви, світлобоязнь.
З боку органа слуху: порушення слуху.
З боку серцево-судинної системи: біль у грудях, ортостатична гіпотензія, посилення симптомів серцевої недостатності (набряк щиколоток, стоп, задишка), брадикардія, відчуття серцебиття, відхилення на ЕКГ, порушення провідності міокарда, AV-блокада, синкопальний або пресинкопальний стани, проаритмогенні ефекти (зміни ритму чи посилення аритмії, що може призвести до значного порушення серцевої діяльності з можливою зупинкою серця), ослаблення скорочувальної функції міокарда, прояви ангіоспазму (посилення порушення периферичного кровообігу, відчуття похолодіння кінцівок, переміжна кульгавість, синдром Рейно). Аритмогенні ефекти частіше відзначають у пацієнтів із тяжкими, небезпечними для життя аритміями та дисфункцією лівого шлуночка; збільшення кількості нападів стенокардії та порушення периферичної перфузії. Враховуючи те, що соталол подовжує час Q–T, у разі його застосування може виникати шлуночкова тахіаритмія (у тому числі тахікардія за типом пірует), особливо у разі передозування.
Тяжкі проаритмогенні ефекти (постійна шлуночкова тахікардія чи тріпотіння шлуночків/фібриляція або тахікардія за типом пірует) залежать від дози лікарського засобу і виникають переважно на початку терапії та при підвищенні дози.
З боку дихальної системи: риніт, утруднене дихання, бронхоспазм, ларингоспазм; диспное (може виникати у пацієнтів з обструктивними порушеннями легень); алергічний бронхіт із фіброзом.
З боку ШКТ: порушення смаку, абдомінальний біль, нудота, блювання, діарея, диспепсія, метеоризм, ксеростомія; запор, сухість у роті, анорексія, порушення функції печінки (сеча темного кольору, жовтушність склер або шкіри, холестаз).
З боку шкіри: еритема, шкірні висипання, кропив’янка, свербіж, екзантема, посилене потовиділення, гіперемія шкіри; алопеція; псоріазоподібна екзантема, поява/прогресування симптомів псоріазу.
З боку кістково-м’язової системи: м’язовий спазм або міастенія, біль у спині, артралгія, біль у м’язах.
З боку репродуктивної системи: порушення потенції.
Загальні порушення: гарячка, втомлюваність, ціаноз кінцівок, астенія, синдром відміни.
Лабораторні показники: тромбоцитопенія, агранулоцитоз, лейкопенія, утворення антинуклеарних антитіл, зміна активності ферментів, рівня білірубіну.

особливо ретельне медичне спостереження необхідне в таких випадках:
– порушення функцій нирок (зниження дози): необхідне проведення регулярного моніторингу ниркової функції, включаючи визначення рівня креатиніну; також доцільно контролювати концентрацію соталолу в плазмі крові;
– пацієнти з цукровим діабетом зі значними коливаннями рівнів глюкози у крові (при цьому симптоми гіпоглікемії можуть бути замасковані): необхідно проводити моніторинг концентрацій глюкози у крові та інформувати пацієнтів про те, що головним симптомом гіпоглікемії під час лікування соталолом є підвищене потовиділення;
– тривале голодування;
– гіпертиреоз (адренергічні симптоми можуть бути замасковані): при лікуванні пацієнтів із підозрою на тиреотоксикоз необхідно уникати швидкого припинення застосування соталолу, оскільки можливе загострення симптомів гіпертиреозу, зокрема тиреотоксичний криз;
– периферичні порушення перфузії, такі як синдром Рейно і переміжна кульгавість: скарги можуть виникати на початку лікування;
– пацієнти з феохромоцитомою: соталолу гідрохлорид можна застосовувати тільки після попередньої блокади α-адренорецепторів;
– пацієнти з атопічним анамнезом, анафілактичними реакціями в анамнезі та особи, які отримують десенсибілізуючу терапію (можливий тяжчий перебіг анафілактичних реакцій та нечутливість до адреналіну (епінефрину) у звичайних дозах — при їх лікуванні);
– пацієнти з вазоспастичною стенокардією (стенокардія Принцметала), міастенією гравіс, депресією (у тому числі в анамнезі);
– при наявності станів і/або застосуванні лікарських засобів, що спричиняють подовження інтервалу Q–T;
– пацієнти, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда (підвищений ризик аритмогенної дії);
– пацієнти із синдромом дисфункції синусового вузла, що асоціюється із симптоматичними аритміями (соталолу гідрохлорид може спричиняти синусову брадикардію, синусові паузи або зупинку синусового вузла);
– пацієнти із застійною серцевою недостатністю;
– пацієнти із псоріазом (посилення симптомів псоріазу).
Соталолу гідрохлорид може збільшувати тяжкість наявних аритмій або спричиняти нові. Проаритмічні ефекти можуть бути різними: від підвищення частоти передчасних скорочень шлуночків до розвитку тяжчої шлуночкової тахікардії, шлуночкової фібриляції чи тахікардії за типом пірует. Факторами ризику, які підвищують імовірність виникнення тахікардії за типом пірует, є доза, наявність стійкої шлуночкової тахікардії, стать (у жінок частота виникнення вища), надмірне збільшення тривалості інтервалу Q–T_c, кардіомегалія чи хронічна серцева недостатність.
Якщо у процесі терапії тривалість інтервалу Q–T_c >500 мс, необхідна обережність при застосуванні, а якщо >550 мс — потрібне зниження дози чи припинення застосування лікарського засобу. Проаритмічні ефекти найчастіше виникають у перші 7 днів після початку терапії або при підвищенні дози. Для зниження ризику проаритмії рекомендується розпочинати лікування з дози 80 мг 2 рази на добу, а потім поступово титрувати дози з одночасним контролем ефективності (програмована електрокардіостимуляція або моніторинг ЕКГ за Холтером) і безпеки (тривалість інтервалу Q–T, ЧСС і рівні електролітів у плазмі крові).
У разі тяжкої діареї або конкурентного введення лікарських засобів, що спричиняють втрату магнію та/чи калію, необхідно здійснювати контроль електролітного балансу та кислотно-основної рівноваги.
Не застосовувати соталол пацієнтам з гіпокаліємією або гіпомагніємією до корекції дисбалансу у зв’язку з імовірністю ризиків подовження інтервалу Q–T та розвитку шлуночкової тахікардії за типом пірует.
Моніторинг пацієнтів, які застосовують лікарський засіб Соритмік, має включати контроль за ЧСС, АТ, ЕКГ, вмістом глюкози в крові у пацієнтів із цукровим діабетом. У осіб літнього віку необхідно контролювати показники функції нирок. Пацієнти з нирковою недостатністю потребують корекції режиму дозування.
У пацієнтів, які перенесли інфаркт міокарда чи в яких погіршилася шлуночкова функція, виникає ризик загострення аритмії (проаритмії).
Соталол не слід застосовувати пацієнтам із фракціями викиду лівого шлуночка менше ніж 40% без тяжкої шлуночкової аритмії.
У пацієнтів із дисфункцією лівого шлуночка, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда, необхідно ретельно зважити співвідношення можливої користі та ризику застосування соталолу. Ретельний контроль і титрування дози є надзвичайно важливими перед і після початку терапії.
Перед призначенням лікарського засобу необхідно відмінити інші антиаритмічні засоби; перерва у лікуванні має становити не менше 2–3 періодів напіввиведення останніх.
При завершенні курсу лікування застосування соталолу гідрохлориду необхідно припиняти поступово, знижуючи дозу протягом ≥2 тиж, під наглядом лікаря. Періодичність застосування лікарського засобу не можна змінювати. Раптова відміна може демаскувати латентну форму серцевої недостатності, крім того, може розвинутись АГ.
При лікуванні пацієнтів літнього віку необхідно враховувати можливу наявність супутньої патології, зокрема ниркової недостатності та підвищеної чутливості до дії лікарського засобу, навіть за умови звичайного дозування.
Пацієнти, які користуються контактними лінзами, мають враховувати, що при лікуванні можливе зменшення продукування сльозової рідини.
Внаслідок блокади β-адренорецепторів соталол може підвищувати чутливість до алергенів і тяжкість анафілактичних реакцій, що необхідно враховувати при лікуванні пацієнтів із тяжкими реакціями гіперчутливості (у тому числі в анамнезі) і тих, які перебувають на десенсибілізуючій терапії.
За необхідності хірургічного втручання слід повідомити анестезіолога щодо застосування соталолу; за кілька днів до операції необхідно припинити застосування соталолу або підібрати засіб для наркозу з мінімальною негативною інотропною дією.
У поодиноких випадках лікарський засіб може спричинити псоріаз, погіршення його симптомів або призвести до псоріазоподібної екзантеми.
Соталол слід застосовувати з обережністю при AV-блокаді І ступеня унаслідок негативного впливу на провідність.
Застосування соталолу протипоказане при тяжкому алергічному риніті у зв’язку з посиленням обструкції дихальних шляхів.
Внаслідок наявності соталолу гідрохлориду в сечі фотометричне визначення метанефрину може призвести до одержання завищених значень.
У пацієнтів із підозрою на феохромоцитому, які отримують соталолу гідрохлорид, слід проводити аналіз сечі за допомогою рідинної хроматографії із твердофазною екстракцією.
Лікарський засіб містить лактозу, тому його не слід призначати пацієнтам з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, дефіцитом лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції.
Застосування соталолу гідрохлориду може призвести до позитивних результатів допінг-тестів.
Пацієнтам з утрудненим диханням можна призначати лікарський засіб за умови ретельної оцінки співвідношення користі та ризику.
У період лікування не слід вживати алкоголь у зв’язку з імовірністю розвитку ортостатичної гіпотензії.
Застосування у період вагітності чи годування грудьми. Оскільки немає достатнього досвіду застосування соталолу гідрохлориду у період вагітності, лікарський засіб можна призначати тільки тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.
Соталолу гідрохлорид проникає через плаценту і досягає фармакологічно ефективних концентрацій у тканинах плода, тому у плода або немовляти можливе виникнення таких побічних реакцій, як брадикардія, артеріальна гіпотензія і гіпоглікемія. Саме тому терапію необхідно перервати за 48–72 год до розрахованої дати пологів. Немовлята після народження на деякий час потребують ретельного спостереження (можливий розвиток блокади β-рецепторів).
Блокатори β-адренорецепторів можуть спричиняти зниження плацентарного кровотоку, що може призвести до внутрішньоутробної смерті плода, передчасних пологів.
Соталолу гідрохлорид накопичується у грудному молоці, досягаючи концентрацій, що у 3–5 разів вище концентрації у плазмі крові матері. Годування грудьми під час лікування лікарським засобом необхідно припинити.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами чи іншими механізмами. Під час лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами і заняттях іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.

не застосовувати:
– з антиаритмічними лікарськими засобами І класу (дизопірамідом, хінідином і прокаїнамідом) і III класу (аміодароном) — потенційно можуть підвищувати рефрактерність міокарда. Аміодарон підвищує ризик виникнення брадикардії та пригнічення AV-провідності. У разі застосування соталолу разом з іншими блокаторами β-адренорецепторів можна очікувати адитивних ефектів класу II (зниження АТ і ЧСС);
– з лікарськими засобами, що збільшують тривалість інтервалу Q–T (антиаритмічними лікарськими засобами класу I і класу III, похідними фенотіазину, три-/тетрациклічними антидепресантами, терфенадином, астемізолом, еритроміцином, препаратами літію, хіноліновими антибіотиками, галофантрином, пентамідином), нейролептиками, наркотичними анальгетиками, антигістамінними, седативними, снодійними засобами та етанолом.
Супутнє застосування соталолу гідрохлориду з трициклічними антидепресантами, барбітуратами, фенотіазином і наркотичними анальгетиками, а також антигіпертензивними засобами, діуретиками і вазодилататорами може призвести до надмірного зниження АТ.
Засоби для інгаляційного наркозу (похідні вуглеводнів) та міорелаксанти підвищують ризик пригнічення функції міокарда та розвиток артеріальної гіпотензії.
Алергени, які застосовують для імунотерапії, або екстракти алергенів для шкірних проб підвищують ризик виникнення тяжких системних алергічних реакцій або анафілаксії.
У разі супутнього застосування з лікарськими засобами, які виснажують запаси катехоламінів (резерпін, гуанітидин), можливе надмірне зниження тонусу симпатичної нервової системи. У пацієнтів необхідно регулярно контролювати АТ і ЧСС, оскільки можливі артеріальна гіпотензія, виражена брадикардія, втрата свідомості.
Негативний хронотропний і негативний дромотропний ефекти соталолу гідрохлориду можуть збільшуватися при одночасному застосуванні з резерпіном, клонідином, α-метилдопою, гуанфацином і серцевими глікозидами.
У разі супутнього застосування з дигоксином зростає імовірність проаритмічних ефектів, знижується позитивна інотропна дія глікозидів наперстянки. І глікозиди наперстянки, і соталолу гідрохлорид уповільнюють AV-провідність. Якщо, незважаючи на адекватну терапію глікозидами наперстянки, не спостерігається зменшення тяжкості серцевої недостатності, застосування соталолу слід припинити.
При супутньому застосуванні з антигіпертензивними засобами (діуретики, симпатолітики, клонідин, гідралазин) можливе надмірне зниження АТ.
Фуросемід, гідрохлоротіазид та інші діуретики, що виводять калій, можуть спровокувати розвиток аритмії внаслідок гіпокаліємії.
При одночасному застосуванні соталолу з амфотерицином В, кортикостероїдами слід контролювати рівень калію у крові пацієнта.
Йодовмісні рентгеноконтрастні речовини для в/в введення підвищують ризик розвитку анафілактичних реакцій.
Ксантини та симпатоміметики знижують активність соталолу.
При одночасному застосуванні з агоністами β₂-рецепторів, такими як сальбутамол, тербуталін та ізопреналін, може виникнути необхідність підвищення дози агоніста β₂-рецепторів.
НПЗП та естрогени послаблюють гіпотензивний ефект соталолу гідрохлориду, сульфасалазин підвищує його концентрацію у плазмі крові.
Антагоністи кальцію (верапаміл та дилтіазем), серцеві глікозиди й антиаритмічні засоби посилюють порушення AV-провідності, підвищують ризик розвитку або збільшення AV-блокади та серцевої недостатності. При поєднаному застосуванні з блокаторами кальцієвих каналів можливий адитивний гіпотензивний вплив на АТ.
Одночасне застосування антагоністів іонів кальцію типу ніфедипин може призвести до значного зниження АТ, посилення синдрому слабкості синусового вузла.
Норепінефрин, інгібітори МАО-В та раптове припинення застосування клонідину можуть потенціювати «рикошетну» гіпертензію. Застосування соталолу необхідно припиняти за кілька днів до поступового припинення застосування клонідину, а перерва у лікуванні інгібіторами МАО-В та соталолом має становити не менше 14 днів.
Флоктафенін. Блокатори β-адренорецепторів можуть перешкоджати компенсаторним реакціям серцево-судинної системи, що асоційовані з артеріальною гіпотензією або шоком, та можуть бути спричинені флоктафеніном.
Соталол подовжує дію недеполяризуючих міорелаксантів, антикоагуляційний ефект кумаринів, підвищує концентрацію лідокаїну у плазмі крові, підвищує ефект інсуліну та знижує ефект пероральних гіпоглікемічних засобів (тому може знадобитися корекція доз протидіабетичних лікарських засобів).
Одночасне застосування з інсуліном або пероральними гіпоглікемічними засобами, особливо під час значного фізичного навантаження, може індукувати гіпоглікемію та маскувати її симптоми.
Нейром’язова блокада, спричинена тубокурарином, може посилюватися за рахунок блокади β-адренорецепторів.
Негативний інотропний ефект соталолу гідрохлориду і наркотичних анальгетиків чи антиаритмічних засобів може бути адитивним.

симптоми. Симптоми передозування соталолу гідрохлориду залежать від загального стану серцевої діяльності пацієнта (лівошлуночкова функція, серцева аритмія). У разі вираженої серцевої недостатності, навіть у найнижчих дозах, можливе погіршення серцевої функції.
Залежно від ступеня інтоксикації можливе виникнення таких симптомів передозування: запаморочення, непритомність, слабкість, асистолія, симптоми кардіогенного чи гіповолемічного шоку, серцева недостатність, AV-блокада, аритмія, ціаноз нігтів або долонь, судоми, утруднене дихання, бронхоспазм, гіпоглікемія, втомлюваність, втрата свідомості, мідріаз, іноді — генералізовані напади, артеріальна гіпотензія, гіпоглікемія, виражена брадикардія аж до зупинки серця (замінний ритм на ЕКГ), подовження інтервалу Q–T, хронічна серцева недостатність, атипова шлуночкова тахікардія за типом пірует, симптоми серцево-судинного шоку. Передозування соталолу гідрохлориду у поодиноких випадках призводило до летального кінця.
Лікування. Необхідно припинити застосування лікарського засобу; показано промивання шлунка, підтримка життєво важливих функцій організму. Терапія симптоматична.
За показаннями вводити атропін 1–2 мг в/в у формі інфузії (можливе болюсне введення); симпатоміметики, залежно від маси тіла й отриманого ефекту: допамін, добутамін, ізопреналін, орципреналін та епінефрин; ефективне застосування глюкагону: спочатку 1–10 мг в/в, потім — 2–2,5 мг на 1 год у формі безперервної інфузії.
У разі виникнення брадикардії показані атропін, інші антихолінергічні лікарські засоби, агоністи β-адренорецепторів або трансвенозна електрокардіостимуляція; при блокаді серця (II або III ступеня) — ізопротеренол або трансвенозна електрокардіостимуляція; при серцевій недостатності  — серцеві глікозиди, діуретики, глюкагон; при гіпотензії (залежно від асоційованих факторів) — за необхідності, на додаток до атропіну і глікозидів наперстянки, доцільніше застосовувати епінефрин, ніж ізопротеренол або норадреналін; при бронхоспазмі — стимулятори β₂-адренорецепторів у формі аерозолю або амінофілін; при гіпоглікемії — в/в введення глюкози; при тахікардії за типом пірует — епінефрин, магнію сульфат, трансвенозна електрокардіостимуляція, кардіостимуляція постійним струмом.
Оскільки соталолу гідрохлорид є конкурентним антагоністом ізопротеренолу, ізопротеренол у високих дозах може нейтралізувати багато ефектів надмірних доз лікарського засобу Соритмік, але у разі застосування ізопротеренолу необхідно бути готовим до ускладнень, які можуть спричинити високі дози.
Лікарський засіб виводиться за допомогою гемодіалізу.

при температурі не вище 25 °C.