СОНАПАКС (SONAPAX®)

Склад і форма випуску

таблетки, вкриті оболонкою 10 мг блістер, № 60
Тіоридазину гідрохлорид
10 мг
Допоміжні речовини: лактози моногідрат, цукроза, гуміарабік (e414), тальк, кошеніль червона а (е124), крохмаль кукурудзяний, кремнію діоксид колоїдний безводний, желатин, кислота стеаринова.
№ UA/4499/01/01 від 22.02.2021
За рецептом
таблетки, вкриті оболонкою 25 мг блістер, № 60
Тіоридазину гідрохлорид
25 мг
Допоміжні речовини: цукроза, гуміарабік (e414), тальк, хіноліновий жовтий (е 104), крохмаль картопляний, желатин, магнію стеарат.
№ UA/4499/01/03 від 22.02.2021
За рецептом

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Тіоридазин належить до групи нейролептиків. Є піперидиновим похідним фенотіазину, що істотно впливає на нервову систему, як на центральну, так і на периферичну. Чинить пригнічувальну дію переважно на стовбур головного мозку, меншою мірою — на кору головного мозку. Периферично чинить α-адренолітичну, антигістамінну та холінолітичну дію, що найбільш виражена серед усіх нейролептиків. Не спричиняє противоблювальної дії, викликає менше екстрапірамідних порушень, ніж інші нейролептики. Не пригнічує внутрішню моторну активність.

Тіоридазин має усі характерні нейролептичні властивості: чинить слабку антипсихотичну, антиаутистичну та слабку антидепресивну дію; не чинить активізуючої дії.

Фармакокінетика. Із травної системи тіоридазин всмоктується швидко і повністю, досягаючи Cmax в крові через 2–4 год. Близько 95% лікарського засобу зв’язується з білками плазми крові. Т½ становить 1 год.

Тіоридазин метаболізується у печінці. На 35% виводиться із сечею, решта — з калом (у незміненому вигляді та у формі метаболітів). Проникає крізь плацентарний бар’єр та у грудне молоко.

Показання СОНАПАКС

психічні та емоційні порушення, що супроводжуються страхом, тривожністю, збудженням.

У психіатричній практиці: гостра та підгостра шизофренія, органічні психози, психомоторне збудження, маніакально-депресивні стани, неврози, синдром алкогольної абстиненції, психічні розлади поведінки дітей, збуджений стан у пацієнтів літнього віку.

Застосування СОНАПАКС

дози встановлює лікар індивідуально, найнижчу терапевтично ефективну дозу визначати для кожного пацієнта окремо. Добову дозу розподіляти на 2–4 прийоми.

Дорослі та підлітки. Психічні та емоційні розлади, такі як шизофренія, маніакальні психози та подібні стани: 150–600 мг/добу. Початкову дозу можна підвищити до 200 мг для хворих із гострою шизофренією. Щоденну дозу можна підвищити до 800 мг у резистентних пацієнтів під контролем лікаря, але не більше ніж протягом 4 тиж.

Лікування психозу в амбулаторних умовах: добова доза ˗50–300 мг, пацієнтам із депресією та пацієнтам літнього віку — 25–200 мг, синдром алкогольної абстиненції — 100–200 мг, тяжкі порушення психіки непсихотичного характеру 25–150 мг. Як седативний засіб і транквілізатор Сонапакс призначати дорослим у добовій дозі 10–75 мг.

Звичайні дози для застосування у педіатрії. Дітям віком 5–12 років: 0,25–3 мг/кг маси тіла на добу, розподілені на 2–4 прийоми. Тяжкі розлади: по 25 мг 2–3 рази на добу. Максимальна добова доза ˗300 мг. При дозуванні, некратному 25 мг, слід застосовувати тіоридазин у відповідних лікарських формах та дозуваннях.

Діти. Не застосовувати у дітей віком до 5 років.

Протипоказання

підвищена чутливість до похідних фенотіазину або будь-якого компонента препарату.

Тіоридазин протипоказаний пацієнтам з такими станами: клінічно важливі порушення серця (серцева недостатність, стенокардія, кардіоміопатія або дисфункція лівого шлуночка) — синдром подовженого інтервалу Q–Tc, сімейний анамнез синдрому подовженого інтервалу Q–Tc. Оскільки тіоридазин подовжує інтервал Q–Tc, він також протипоказаний при конкурентному застосуванні препаратів, які також здатні подовжувати інтервал Q–Tc. Шлуночкова аритмія, у тому числі в анамнезі, брадикардія, СА- або AV-блокада провідності другого або третього ступеня, нескоригована гіпокаліємія або гіпомагніємія. Серцева аритмія в анамнезі, тяжка артеріальна гіпотензія, феохромоцитома, порфірія, захворювання крові (гіпо- та апластичні процеси), одночасне застосування з флуоксетином, пароксетином, пропранололом, піндололом, флувоксаміном, генетичні порушення, що призводять до зниження рівня активності Р450 2D6.

Тяжка фоточутливість, тяжкі депресивні стани, коматозні стани будь-якої етіології, деменція, черепно-мозкові травми, прогресуючі системні захворювання головного і спинного мозку.

Побічна дія

з боку нервової системи та органів чуття: сонливість, загальмованість, особливо при прийомі високих доз на початку лікування, що зазвичай зникає при подальшому лікуванні або при зниженні дози; псевдопаркінсонізм з іншими екстрапірамідними симптомами, сплутаність свідомості, гіперактивність, летаргія, психотичні реакції, емоційна неврівноваженість, головний біль, безсоння, емоційні порушення, порушення терморегуляції, зниження судомного порога, непритомність, затуманення зору, закладеність носа, блідість, міоз, позіхання, емоційне збудження, порушення зору.

З боку ендокринної системи: галакторея, збільшення молочних залоз, набряки.

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпотензія, тахікардія, відчуття серцебиття, подовження інтервалу Q–T, що може спричиняти розвиток аритмії за типом torsade de pointes, поліморфну шлуночкову тахікардію і раптовий летальний наслідок (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), інші зміни ЕКГ (подовження інтервалу Q–T, депресія або інверсія зубця Т, роздвоєння зубця Т чи U). Ці зміни є зворотними, виникають внаслідок зміни реполяризації, не мають відношення до пошкодження міокарда. Подовження інтервалу Q–T пов’язано з тяжкою шлуночковою аритмією і раптовим летальним наслідком; повідомлялося про артеріальну гіпотензію у результаті серцевого нападу.

З боку травного тракту: гіпосалівація, підвищення апетиту, диспепсія, збільшення маси тіла, гіпертрофія сосочків язика, сухість у роті, нудота, блювання, діарея, запор, анорексія, паралітична кишкова непрохідність.

З боку шкіри: шкірний висип, еритема, кропив’янка, ексфоліативний дерматит, контактний дерматит, меланоз шкіри (при тривалому застосуванні у високих дозах), реакції фоточутливості.

З боку системи крові: агранулоцитоз, лейкопенія, еозинофілія, тромбоцитопенія, анемія, апластична анемія, панцитопенія, гранулоцитопенія.

Алергічні реакції: лихоманка, набряк гортані, ангіоневротичний набряк, бронхоспастичний синдром, закладеність носа, астма, алергічні шкірні реакції.

З боку гепатобіліарної системи: холестатична жовтяниця, застій жовчі.

З боку психіки: акатизія, ажитація, рухове збудження, дистонічні реакції, тризми, кривошия, опістотонус, окулогірні кризи, тремор, ригідність м’язів, акінезія.

Пізня дискінезія: тривале застосування антипсихотичних засобів може призводити до появи даного виду дискінезії. Цей синдром характеризується мимовільними хореатичними рухами, включаючи рухи язика, обличчя, рота, губ, щелеп (висовування язика, надування щік, морщення рота, жувальні рухи), рухи обличчя, кінцівок. Тяжкість синдрому та ступінь пошкодження змінюються. Синдром може виникати під час лікування, при зміні дози або при припиненні лікування. Важлива рання діагностика даного симптому. Рухи можуть зменшуватися і навіть зникати, якщо припинити прийом антипсихотичних лікарських засобів. Зворотність даних реакцій більш виражена при короткому курсі лікування, ніж при тривалому застосуванні. Важливо швидко діагностувати даний симптом. Слід спостерігати за станом пацієнта, при можливості необхідно знижувати дозу антипсихотичних препаратів. Слід враховувати, що антипсихотичні лікарські засоби маскують симптоми даного синдрому.

Злоякісний нейролептичний синдром: тривале застосування антипсихотичних препаратів пов’язане з розвитком злоякісного нейролептичного синдрому, клінічними проявами якого є гіперпірексія, ригідність м’язів, порушення мислення, свідомості, вегетативні розлади (аритмічний пульс, зміна АТ, тахікардія, діафорез, аритмія серця).

З боку репродуктивної системи: порушення менструального циклу, зміни лібідо, гінекомастія, лактація, збільшення маси тіла, набряки, хибнопозитивні тести на вагітність.

З боку сечостатевої системи: затримка сечовипускання, нетримання сечі, зниження лібідо, порушення еякуляції, дисменорея, гіперпролактинемія, гінекомастія, парадоксальна ішурія, дизурія, пріапізм.

Інші: гіперпірексія, рідкісні напади набряку слинних залоз, пріапізм. Повідомлялося про парадоксальну реакцію, поведінкові розлади, що включають збудження, посилення психозу, порушення свідомості внаслідок токсичного впливу, прогресуюча пігментація зони шкіри або кон’юнктиви з чи без зміни кольору склери і рогівки, непрозорість передньої поверхні кришталика ока, системний червоний вовчак.

Не виключена поява побічних реакцій, що відзначаються при прийомі похідних фенотіазину. Найчастішими неврологічними розладами є паркінсонізм та акатизія, а також підвищений ризик появи агранулоцитозу та лейкопенії у пацієнтів літнього віку.

Особливості застосування

подовження інтервалу Q–T: через ризик розвитку аритмій внаслідок подовження інтервалу Q–T тіоридазин слід застосовувати тільки після оцінки фактора ризику подовження інтервалу Q–T у тих пацієнтів, які пройшли ЕКГ і мають середній допустимий рівень концентрації калію в сироватці крові. Пацієнтам із середнім рівнем інтервалу Q–Tc (500 мс) не можна призначати тіоридазин. Під час лікування препаратом Сонапакс вміст електролітів у сироватці крові необхідно періодично контролювати і коригувати можливі аномалії вмісту електролітів. Поєднане лікування має бути ретельно оцінене у разі застосування ліків, які гальмують CYP 2D6, гальмують метаболізм тіоридазину іншими шляхами або призводять до подовження інтервалу Q–T. Застосування тіоридазину протипоказане з такими ліками. Слід проявляти обережність, якщо пацієнт приймає ліки, які можуть призводити до гіпокаліємії.

Оскільки тіоридазин метаболізується CYP 2D6, пацієнти, у яких повільно проходить процес метаболізму цим ферментом, також піддаються підвищеному ризику подовження інтервалу Q–T. Можна очікувати уповільнення процесу метаболізму у деяких пацієнтів на підставі досвіду використання інших агентів, які метаболізуються CYP 2D6. Методики перевірки можливості повільного метаболізму не отримали широкого розповсюдження. Пацієнтам, щодо яких вже відомий факт повільного метаболізму, тіоридазин не слід призначати.

Антихолінергічні властивості: через відомі антихолінергічні властивості тіоридазин застосовувати з обережністю у пацієнтів із підвищеним внутрішньоочним тиском, глаукомою, затримкою сечі (наприклад гіпертрофія передміхурової залози) і хронічним запором.

Захворювання печінки: для пацієнтів із захворюваннями печінки потрібен регулярний контроль функцій печінки.

Дискразія крові: навіть якщо були зареєстровані лише рідкісні випадки лейкопенії або агранулоцитозу, аналіз крові слід проводити регулярно протягом перших 3–4 міс лікування. При появі клінічних ознак дискразії аналіз крові слід провести негайно.

АТ: часто відмічається ортостатична гіпотензія у пацієнтів, які приймають тіоридазин. Після початку лікування тіоридазином доцільно перевірити АТ, особливо у пацієнтів літнього віку з ортостатичною артеріальною гіпотензією або лабільним кровообігом.

Алкоголь: оскільки алкоголь може підвищувати ризик гепатотоксичної реакції, теплового удару, акатизії, дистонії або інших розладів ЦНС, його вживання протягом лікування тіоридазином слід уникати.

Толерантність: виявлені випадки толерантності до седативної дії фенотіазину і перехресної толерантності до антипсихотичних засобів. Толерантність може також зумовити підвищення ризику появи клінічного явища абстиненції.

Злоякісний нейролептичний синдром. При застосуванні нейролептиків відмічали злоякісний нейролептичний синдром, клінічними проявами якого є гіперпірексія, ригідність м’язів, порушення мислення, свідомості, вегетативні розлади (аритмічний пульс, зміна АТ, тахікардія, діафорез, аритмія серця). Діагностика даного синдрому є ускладненою. При встановленні даного діагнозу важливо враховувати такі серйозні захворювання, як пневмонія, системні інфекції, невідповідне лікування екстрапірамідних розладів, симптоми токсичності антихолінергічних засобів, серцеві напади, медикаментозна лихоманка, первинна патологія ЦНС. Лікування злоякісного нейролептичного синдрому включає негайне припинення застосування нейролептиків, інтенсивне лікування, лікування супутніх захворювань. Специфічне лікування відсутнє. Слід з обережністю приймати нейролептики при необхідності їх подальшого застосування.

Пригнічення ЦНС. Як і інші фенотіазини, тіоридазин здатен посилювати дію засобів, які пригнічують ЦНС (алкоголь, анестетики, барбітурати, наркотичні засоби, опіати, інші психоактивні речовини), а також атропін, препарати фосфору. При одночасному прийомі високих доз барбітуратів може розвинутися тяжке пригнічення дихання.

З обережністю призначати препарат при алкоголізмі (схильність до гепатотоксичних реакцій), раку молочної залози (внаслідок індукованої фенотіазидом секреції пролактину зростає потенційний ризик прогресування захворювання і резистентність до лікування ендокринними та цитотоксичними препаратами), при печінковий та/або нирковій недостатності, виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки у період загострення; при захворюваннях, що супроводжуються підвищеним ризиком тромбоемболічних ускладнень, хворобі Паркінсона (посилюються екстрапірамідні ефекти); при епілепсії; мікседемі; при хронічних захворюваннях, що супроводжуються порушенням дихання (особливо у дітей); синдромі Рейє (підвищення ризику розвитку гепатотоксичності у дітей); при кахексії, блюванні (протиблювальна дія фенотіазину може маскувати блювання, пов’язане із передозуванням інших препаратів), особам літнього віку, хворим із порушеннями серцевого ритму, захворюваннями серця, міастенією, епілепсією. При захворюванні печінки необхідний регулярний контроль її функцій. При лікуванні пацієнтів із шизофренією та судомами в анамнезі одночасно з тіоридазином застосовувати протисудомну терапію. При застосуванні тіоридазину у дозах вище рекомендованих може виникати пігментна ретинопатія, що характеризується зниженням гостроти зору і порушенням зору вночі, зміни кольоросприйняття. У даних випадках слід знизити дозу. Ортостатична гіпотензія виникає частіше у жінок, ніж у чоловіків.

Слід уникати застосування епінефрину для лікування медикаментозної гіпотензії з огляду на те, що фенотіазини можуть провокувати розвиток зворотної дії. При необхідності застосування вазоконстрикторів рекомендовано застосовувати левартеренол і фенілефрин. Нкейролептики при хронічному застосуванні підвищують рівень пролактину у крові. Повідомлялося про розвиток галактореї, аменореї, гінекомастії та імпотенції. Під час лікування не можна вживати алкоголь, також слід обмежити перебування на сонці.

У пацієнтів, у яких в анамнезі виникали симптоми, що можуть бути симптомами прояву torsade de pointes (запаморочення, відчуття серцебиття, синкопе), необхідно проводити ЕКГ-моніторинг, у тому числі і холтерівське моніторування.

Призначаючи нейролептики, по можливості слід мінімізувати виникнення пізньої дискінезії. При тривалому застосуванні нейролептиків слід враховувати відповідь на лікування, при необхідності слід застосовувати альтернативні, менш токсичні препарати; нейролептики слід застосовувати у нижчій дозі або короткими курсами.

При встановленні діагнозу «злоякісний нейролептичний синдром» важливо враховувати такі серйозні захворювання, як пневмонія, системні інфекції, невідповідне лікування екстрапірамідних розладів, симптоми токсичності антихолінергічних засобів, серцеві напади, медикаментозна лихоманка, первинна патологія ЦНС. Лікування злоякісного нейролептичного синдрому включає негайне припинення застосування нейролептиків, інтенсивне лікування, лікування супутніх захворювань. Специфічне лікування відсутнє. Слід з обережністю приймати нейролептики у разі необхідності їх подальшого застосування.

Застосування у період вагітності або годування грудьми. Дія на плід тіоридазину невідома.

У період вагітності препарат не застосовувати.

Під час лікування слід припинити годування грудьми.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Тіоридазин погіршує координацію рухів і знижує здатність до реакції, особливо на початку лікування. Під час терапії пацієнти не повинні управляти автотранспортними засобами або іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

при одночасному застосуванні проявляє синергетичний ефект із загальними анестетиками, опіатами, барбітуратами, етанолом, атропіном.

При одночасному застосуванні збільшує вираженість гепатотоксичної дії протидіабетичних препаратів.

При одночасному застосуванні з амфетаміном діє антагоністично.

При одночасному застосуванні з леводопою послаблює її протипаркінсонічну дію.

Одночасне використання з адреналіном може призвести до раптового і значного зниження АТ.

При одночасному застосуванні з гуанетидином знижує гіпотензивну дію останнього, але посилює дію інших антигіпертензивних препаратів, що підвищує ризик ортостатичної гіпотензії.

Антитиреоїдні препарати підвищують ризик розвитку агранулоцитозу.

Хінідин потенціює кардіодепресивний ефект препарату.

Ефедрин сприяє аномальному зниженню АТ.

Симпатоміметики — збільшують вираженість аритмогенної дії.

Знижує ефекти препаратів, що знижують апетит (крім фенфлураміну).

Знижує ефективність блювального ефекту апоморфіну, підвищує його інгібуючу дію на ЦНС.

Підвищує концентрацію пролактину у плазмі крові і знижує ефективність бромокриптину.

Одночасне застосування з трициклічними антидепресантами, мапротиліном, інгібіторами МАО, антигістамінними препаратами зумовлює можливе подовження і посилення седативного та антихолінергічного ефекту.

При одночасному застосуванні з тіазидними діуретиками можливе збільшення гіпонатріємії; з препаратами літію більш низьке поглинання у ШКТ, прискорене виділення іонів літію нирками, посилення проявів екстрапірамідних розладів. Ранні ознаки інтоксикації літієм (нудота і блювання) можуть маскуватися протиблювальною дією тіоридазину.

При одночасному застосуванні з блокаторами β-адренорецепторів сприяє посиленню гіпотензивного ефекту.

Фармакокінетичні взаємодії. Пробукол, астемізол, цизаприд, дизопірамід, еритроміцин, пімозид, прокаїнамід і хінідин сприяють подовженню інтервалу Q–Tc, що підвищує ризик шлуночкової тахікардії.

Метаболізм цитохрому Р450 2D6. Тіоридазин засвоюється цитохромом Р450 2D6 і водночас є інгібітором ферменту, який метаболізує препарат. Концентрація у плазмі крові та ефективність тіоридазину можуть бути підвищені і подовжені препаратами, які є субстратами та/або інгібіторами ізоформи Р450, що може призвести до тяжкої гіпотензії, порушень серцевого ритму або побічних ефектів з боку ЦНС. Прикладами ліків, які є субстратами або інгібіторами цитохрому Р450 2D6, включаючи антиаритмічні препарати, є деякі антидепресанти, у тому числі SSRIs і трициклічні сполуки, деякі нейролептики, блокатори β-адренорецепторів, інгібітори протеаз, опіати й «екстазі» (MDMA).

Антиепілептичні препарати. Під впливом тіоридазину рівень фенітоїну у сироватці крові може підвищуватися або знижуватися, тому корекція дози може виявитися вкрай необхідною. Не встановлено жодного впливу на рівень тіоридазину або карбамазепіну у сироватці крові при взаємодії з карбамазепіном.

Барбітурати. Контамінуюча дія фенотіазинів знижує рівень обох препаратів у сироватці крові, також виключається можливість підвищення рівня одного із цих препаратів у сироватці крові.

Антигіпертензивні препарати і блокатори β-адренорецепторів. Разом з іншими фенотіазинами тіоридазин чинить протидію адреналіну та іншим симпатоміметичним агентам. Оскільки блокатори β-адренорецепторів є субстратами цитохрому Р450 2D6, вони можуть спричинити брадикардію. Одночасне застосування тіоридазину з блокаторами β-адренорецепторів не рекомендується. Крім того, тіоридазин може блокувати дію блокаторів адренергічних рецепторів, що знижують АТ, до яких належать гуанетедин та клонідин.

Антикоагулянти. Одночасне лікування з фенотіазинами може спричинити збільшення вираженості ефекту антикоагулянтів.

Фармакодинамічні взаємодії. Вплив тіоридазину на інтервал Q–Tc може бути посилений при одночасному застосуванні інших препаратів, які також подовжують інтервал Q–Tc. Таким чином, одночасне застосування цих препаратів і тіоридазину протипоказане. Приклади включають деякі антиаритмічні препарати, зокрема, класу IA (наприклад хінідин, дизопірамідин і прокаїнамід) та класу III (наприклад аміодарон і соталол), трициклічні антидепресанти (наприклад амітриптилін), а також деякі з тетрациклічних антидепресантів (такі як мепротилін); певні антипсихотичні (наприклад фенотіазини і пімозид) і певні антигістамінні засоби (наприклад терфенадин), препарати літію, хінін, пентамідин і спарфлоксацин.

Електролітний дисбаланс, зокрема, гіпокаліємія значно підвищує ризик подовженого інтервалу Q–Tc. Таким чином слід уникати одночасного застосування препаратів, що спричиняють електролітний дисбаланс.

Депресанти ЦНС. Тіоридазин може посилити пригнічення ЦНС, спричинене іншими депресантами ЦНС, такими як наркотики, алкоголь, седативні та наркотичні анальгетики.

Інгібітори МАО. Одночасне використання може збільшити седацію, запори, сухість у роті і гіпотензію.

Літій. Серйозні ускладнення, нейротоксичні екстрапірамідні побічні ефекти та епізоди лунатизму були описані у хворих при одночасному застосуванні літію і фенотіазинів, у тому числі і тіоридазину.

Антихолінергічні засоби. Небажані антихолінергічні ефекти можуть виникати при одночасному застосуванні антихолінергічних препаратів та тіоридазину. У будь-якому разі потребуються суворий нагляд та корекція дози при одночасному застосуванні з такими засобами, як антигістамінні препарати, трициклічні антидепресанти та атропінвмісні сполуки.

Протипаркінсонічні засоби. Ефективність обох лікарських засобів може знижуватися при одночасному застосуванні цих засобів з тіоридазином.

Адренергічні вазоконстриктори. Через здатність знижувати АТ фенотіазин може знизити вазопресорну активність адренергічних вазоконстрикторів (наприклад ефедрин, фенілефрин).

Фенілпропаноламін. Були відомості, що шлуночкові аритмії можуть виникати при одночасному застосуванні фенілпропаноламіну та тіоридазину.

Тіазидні діуретики. Паралельне застосування фенотіазину та тіазидних діуретиків може призвести до тяжкої гіпотензії та сечогінно-індукованої гіпокаліємії, що може потенціювати тіоридазин-індуковану кардіотоксичність.

Антациди, протидіарейні засоби. Ці препарати можуть знизити шлунково-кишкове всмоктування фенотіазинів, які застосовуються перорально. Антациди не слід застосовувати протягом 2 год після прийому фенотіазинів.

Антидіабетичні лікарські засоби. Фенотіазин впливає на вуглеводний обмін і тому заважає контролювати рівень глюкози в крові у хворих на цукровий діабет.

Передозування

симптоми передозування, включаючи симптоми передозування фенотіазинів:

з боку серцево-судинної системи: серцева аритмія, артеріальна гіпотензія, шок, зміни ЕКГ, збільшення інтервалу QT та PR, зміни ST та T, брадикардія, синусова тахікардія, AV-блокада, шлуночкова тахікардія, фібриляція шлуночків, порушення ритму за типом torsade de pointes, міокардіальні зміни;

з боку нервової системи: мідріаз, міоз, сухість шкіри, сухість у роті, гіперемія слизової оболонки носа, закладеність носа, затримка сечовипускання, порушення зору, порушення мовлення, сонливість, порушення свідомості, орієнтації, гостроти зору, збудження, рухлива гіперактивність, екстрапірамідні симптоми, судоми, кома, ажитація, гіпотермія, гіпертермія, безсоння, арефлексія;

з боку дихальної системи: пригнічення дихання, апное, набряк легень;

з боку травного тракту: зниження перистальтики, запор, ілеус, паралітична непрохідність кишечнику, нудота, блювання;

з боку сечовидільної системи: олігурія, уремія. Токсична доза і концентрація у крові фенотіазинів точно не оцінена.

Лікування: промивання шлунка із застосуванням активованого вугілля. Забезпечення прохідності дихальних шляхів, проведення моніторингу серцево-судинної системи і ЕКГ для виявлення аритмії; корекція рівня електролітів, кислотно-лужного балансу, застосування лідокаїну, фенітоїну, ізопротеринолу, дефібриляція. Слід уникати застосування дизопіраміду, прокаїнаміду, хінідину, оскільки вони, як і тіоридазин, подовжують інтервал Q–T (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ПРОТИПОКАЗАННЯ). Слід дотримуватися обережності при застосуванні лідокаїну, оскільки він підвищує ризик виникнення судом.

Для лікування артеріальної гіпотензії застосовувати в/в введення р-нів, судинозвужувальних лікарських засобів (для лікування рефрактерної гіпотензії застосовувати фенілефрин, левартерінол або метарамінол, а також епінефрин, допамін).

Лікування спрямоване на зниження всмоктування і прискорення виведення препарату.

Не слід викликати блювання, враховуючи ризик появи дистонії та вдихання блювотних мас.

Для лікування гострих екстрапірамідних симптомів застосовувати дифенгідраміну гідрохлорид або бензтропіну мезильтат.

Для лікування судом слід уникати застосування барбітуратів, оскільки вони посилюють пригнічення дихання, зумовлене дією фенотіазинів.

Форсований діурез, гемоперфузія та гемодіаліз неефективні, оскільки препарат зв’язується з білками крові.

Умови зберігання

в сухому місці при температурі не вище 25 °С.

Дата додавання: 13.05.2021 р.
© Компендіум 2020

Інструкція МОЗ

Діагнози, при яких застосовують СОНАПАКС

Біполярний афективний розлад, поточний епізод легкої або помірної депресії МКХ F31.3
Гіперкінетичний розлад поведінки (гіперкінетичний синдром) МКХ F90.1
Інша судинна деменція МКХ F01.8
Інший тип шизофренії МКХ F20.8
Інші змішані розлади поведінки та емоцій МКХ F92.8
Інші неорганічні психотичні розлади МКХ F28
Інші органічні розлади особистості і поведінки, обумовлені хворобою, травмою та дисфункцією головного мозку МКХ F07.8
Інші рекурентні депресивні розлади МКХ F33.8
Інші фобійні тривожні розлади МКХ F40.8
Несоціалізований розлад поведінки МКХ F91.1
Органічний галюциноз МКХ F06.0
Органічний розлад особистості МКХ F09
Параноїдна шизофренія МКХ F20.0
Простий тип шизофренії МКХ F20.6
Розлад особистості і поведінки в зрілому віці неуточнений МКХ F69
Розлад особистості органічної етіології МКХ F07.0
Розумова відсталість легкого ступеня, зі значним порушенням поведінки, що потребує догляду і лікування МКХ F70.1
Розумова відсталість помірна, зі значним порушенням поведінки, що потребує догляду і лікування МКХ F71.1
Розумова відсталість помірна, із зазначенням про відсутність або слабку вираженість порушення поведінки МКХ F71.0
Соціалізований розлад поведінки МКХ F91.2
geoapteka.ua
На нашому сайті застосовуються файли cookies для більшої зручності використання та покращенняя роботи сайту. Продовжуючи, ви погоджуєтесь з застосуванням cookies.
Developed by Maxim Levchenko