Барол (Barol)

Рабепразол натрій - 20 мг

фармакодинаміка. Механізм дії. Рабепразол натрію належить до класу антисекреторних сполук, заміщених бензімідазолів, не має антихолінергічних властивостей і не є антагоністом гістамінових Н₂-рецепторів, але пригнічує секрецію шлункової кислоти шляхом специфічного пригнічення ферменту Н+/К+-АТФази на секреторній поверхні парієтальних клітин шлунка (кислотна, або протонна помпа). Ефект є дозозалежним та призводить до інгібування як базального, так і стимульованого виділення кислоти, незалежно від подразника. Рабепразол натрію має слабколужні властивості, в усіх дозуваннях швидко абсорбується і концентрується у парієтальних клітинах. Рабепразол натрію перетворюється в активну сульфонамідну форму шляхом протонування і, таким чином, реагує з доступними залишками цистеїну протонної помпи.
Після перорального застосування 20 мг рабепразол натрію антисекреторний ефект спостерігається через 1 год і досягає максимуму через 2–4 год. Ефект пригнічення базальної функції та стимулювання їжею секреції кислоти через 23 год після прийому першої дози рабепразолу натрію становив 69 та 82% відповідно, а тривалість цього ефекту досягала 48 год. Ефективність рабепразолу натрію щодо пригнічення секреції кислоти дещо посилюється у процесі щоденного прийому 1 таблетки, але стабільне пригнічення секреції досягається через 3 дні після початку прийому цього препарату. Після завершення прийому рабепразолу натрію секреторна активність нормалізується протягом 2–3 днів.
Зниження кислотності шлунка незалежно від будь-яких чинників, включаючи інгібітори протонної помпи, такі як рабепразол, збільшує кількість бактерій у травному тракті. Лікування інгібіторами протонної помпи підвищує ризик шлунково-кишкових інфекцій, таких як Salmonella, Campylobacter та Clostridium difficile.
У ході досліджень пацієнти приймали 10 або 20 мг рабепразолу натрію 1 раз на добу протягом 43 міс. У перші 2–8 тиж терапії концентрація гастрину у сироватці крові підвищувалася, що відображало пригнічення секреції кислоти. Концентрація гастрину поверталася до початкових рівнів, як правило, протягом 1–2 тиж після припинення лікування.
Вивчення біоптатів дна та антрального відділу шлунка у пацієнтів, які отримували рабепразол або препарат порівняння протягом 8 тиж, не виявило жодних гістологічних змін, вираженого гастриту, підвищення частоти атрофічного гастриту, метаплазії кишечнику та поширення інфекції Helicobacter pylori. При проведенні тривалого лікування протягом 36 міс не виявлено жодних істотних змін у результатах зазначених аналізів.
На сьогодні немає даних щодо системних ефектів з боку ЦНС, серцево-судинної і дихальної системи, спричинених прийомом рабепразолу натрію. Пероральне застосування 20 мг рабепразолу натрію на добу протягом 2 тиж не впливало на функцію щитовидної залози, метаболізм вуглеводів, а також на концентрацію у крові паратиреоїдного гормону, кортизолу, естрогену, тестостерону, пролактину, холецистокініну, секретину, глюкагону, фолікулостимулюючого гормону, лютеїнізуючого гормону, реніну, альдостерону та соматотропного гормону.
Дослідження за участю здорових добровольців показали відсутність клінічно значущої взаємодії між рабепразолом та амоксициліном.
Рабепразол не чинить негативного впливу на рівні у плазмі крові амоксициліну та кларитроміцину при одночасному застосуванні з метою ерадикації інфекції H. pylori у верхньому відділі ШКТ.
Фармакокінетика. Абсорбція. Барол — кишково-розчинні капсули. Абсорбція натрію рабепразолу розпочинається лише після того, як капсула минає шлунок. Натрію рабепразол швидко абсорбується у кишечнику. С_max рабепразолу у плазмі крові досягається приблизно через 3,5 год після прийому дози 20 мг. С_max у плазмі крові та AUC рабепразолу мають лінійний характер у діапазоні доз 10–40 мг. Абсолютна біодоступність після перорального застосування 20 мг (порівняно з в/в введенням) становить близько 52%, в основному — через метаболізм першого проходження. Крім того, біодоступність не підвищується при багаторазовому прийомі натрію рабепразолу. У здорових добровольців Т_½ з плазми крові становив близько 1 год (0,7–1,5 год), а сумарний кліренс становить, відповідно до оцінок, 283±98 мл/хв.
Розподіл. У людини ступінь зв’язування рабепразолу натрію з білками плазми крові становить близько 97%.
Метаболізм та екскреція. Як і інші представники класу інгібіторів протонної помпи, рабепразол метаболізується цитохромом Р450 (CYP) печінкової системи метаболізму лікарських засобів. Дослідження in vitro з людськими печінковими мікросомами показали, що рабепразол натрію метаболізується ізоензимами CYP (CYP 2C19 та CYP 3A4). При очікуваному рівні у плазмі крові людини рабепразол не індукує і не пригнічує CYP 3A4. Однак дослідження in vitro не можуть завжди бути екстрапольовані щодо ситуацій in vivo, ці результати показують, що взаємодії між рабепразолом та циклоспорином не очікується. У людини головними метаболітами, наявними у плазмі крові, є тіоефір (М1) і карбонова кислота (М6), а другорядні метаболіти, наявні у низьких концентраціях, представлені сульфоном (М2), диметилтіоефіром (М4) і кон’югатом меркаптурової кислоти (М5). Незначну антисекреторну активність має тільки диметиловий метаболіт (МЗ), однак він не міститься у плазмі крові.
Після одноразового прийому 20 мг міченого ¹⁴С рабепразолу натрію незміненого рабепразолу у сечі не виявляли. Близько 90% вказаної дози елімінувалося з сечею переважно у вигляді двох метаболітів: кон’югату меркаптурової кислоти (М5) та карбонової кислоти (М6). Частина дози, що залишилася, була виявлена у калових масах.
Статеві особливості. Оскільки разова доза 20 мг рабепразолу натрію підібрана за масою тіла та зростом людини, статеві особливості не впливають на фармакокінетичні параметри.
Ниркова недостатність. У пацієнтів з термінальною хронічною нирковою недостатністю, які перебувають на підтримувальному гемодіалізі (кліренс креатиніну <5 мл/хв/1,73 м^²), розподіл натрію рабепразолу був дуже подібний до такого у здорових добровольців. AUC рабепразолу натрію та C_max для таких пацієнтів були майже на 35% підвищені порівняно з такими у здорових добровольців. Середнє значення Т_½ становить 0,82 год у здорових добровольців, 0,95 год у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, та 3,6 год у постдіалізних хворих. Кліренс лікарського засобу у пацієнтів з нирковою недостатністю, які перебувають на гемодіалізі, був приблизно вдвічі вищим, ніж у здорових добровольців.
Печінкова недостатність. Після одноразової дози 20 мг рабепразолу натрію у пацієнтів з помірним хронічним ураженням печінки AUC збільшена вдвічі і виявлено 2–3-разове збільшення Т_½ рабепразолу порівняно з такими у здорових добровольців. Отже, при щоденному застосуванні препарату в дозі 20 мг протягом 7 днів AUC повинна збільшуватися не менш ніж у 1,5 раза, а зміни пікових концентрацій у плазмі крові — до 1,2. Т_½ натрію рабепразолу у пацієнтів з ураженням печінки становив 12,3 год порівняно з 2,1 год у здорових добровольців. Фармакодинамічна відповідь (рН-метрія шлункового вмісту) для двох груп пацієнтів була подібна за терапевтичними показниками.
Пацієнти літнього віку. У пацієнтів літнього віку елімінація рабепразолу натрію дещо знижена. Після 7 днів прийому рабепразолу натрію по 20 мг/добу осіб літнього віку AUC була приблизно удвічі більшою, С_mах збільшувалася на 60%, а Т_½ збільшувався на 30% порівняно з такими у молодих здорових добровольців. Однак слід відзначити відсутність ознак кумуляції рабепразолу натрію.
Поліморфізм CYP 2C19. При призначенні дози рабепразолу натрію 20 мг/добу протягом 7 днів у пацієнтів, які мають сповільнений метаболізм CYP 2C19, рівні AUC та Т_½ були вищі приблизно в 1,9 та 1,6 раза відповідно порівняно з такими у пацієнтів зі швидким метаболізмом; водночас C_max збільшувалася лише на 40%.

– активна пептична виразка дванадцятипалої кишки;
– активна доброякісна виразка шлунка;
– ерозивна або виразкова гастроезофагеальна рефлюксна хвороба;
– довготривале лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (підтримувальна терапія гастроезофагеальної рефлюксної хвороби);
– симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби від помірного до дуже тяжкого ступеня (симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби);
– синдром Золлінгера — Еллісона;
– у комбінації з відповідними антибактеріальними терапевтичними схемами для ерадикації H. pylori у пацієнтів з пептичною виразкою шлунка та дванадцятипалої кишки.

дорослі, у тому числі пацієнти літнього віку
Активна пептична виразка дванадцятипалої кишки та активна доброякісна виразка шлунка: рекомендована доза при цих захворюваннях становить 20 мг 1 раз на добу вранці.
У більшості пацієнтів з активною пептичною виразкою дванадцятипалої кишки час, необхідний для загоєння виразки, становить до 4 тиж. Однак деяким пацієнтам для одужання слід приймати препарат додатково протягом ще 4 тиж. У більшості пацієнтів з активною доброякісною виразкою шлунка загоєння відбувається за 6 тиж, але деяким пацієнтам, нечутливим до лікування, для загоєння виразок слід приймати препарат додатково протягом ще 6 тиж.
Ерозивна або виразкова гастроезофагеальна рефлюксна хвороба: рекомендована доза при цих захворюваннях становить 20 мг 1 раз на добу протягом 4–8 тиж.
Довготривале лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (підтримувальна терапія ГЕРХ): для тривалого лікування можна застосовувати підтримувальні дози препарату 10 або 20 мг 1 раз на добу (залежно від ефективності лікування).
Симптоматичне лікування ГЕРХ від помірного до дуже тяжкого ступеня: пацієнтам без езофагіту препарат призначають у дозі 10 мг 1 раз на добу. Якщо після 4 тиж лікування симптоми не зникають, слід провести додаткове обстеження пацієнта. Як тільки симптоми зникнуть, подальшого контролю симптомів можна досягнути використанням режиму «за вимогою»: застосовувати 10 мг 1 раз на добу за потребою.
Синдром Золлінгера — Еллісона: дозу підбирають індивідуально.
Рекомендована початкова доза — 60 мг 1 раз на добу. Дозу можна поступово підвищувати до 120 мг/добу при клінічній необхідності. Можна застосовувати разову дозу до 100 мг/добу. При необхідності прийому 120 мг/добу дозу ділять на 2 прийоми по 60 мг. Тривалість лікування залежить від клінічної необхідності.
Деякі хворі з синдромом Золлінгера — Еллісона отримували лікування рабепразолом натрію протягом 1 року.
Ерадикація Н. pylori: пацієнтам з Н. pylori слід застосовувати відповідні комбінації препарату з антибіотиками. Рекомендується призначення протягом 7 днів:
Барол 20 мг 2 рази на добу + кларитроміцин 500 мг 2 рази на добу та амоксицилін 1 г 2 рази на добу.
За показаннями, що потребують прийому лише 1 раз на добу, таблетки слід приймати вранці до прийому їжі. Хоча ні прийом у першій половині дня, ні прийом їжі не продемонстрували впливу на дію рабепразолу натрію, цей режим застосування є більш сприятливим для лікування. Таблетки не можна розжовувати або подрібнювати, їх слід ковтати цілими.
Порушення функції нирок та печінки. Пацієнти з порушеннями функції нирок або печінки не потребують корекції дози препарату. Для інформації щодо застосування препарату для лікування пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ.

– підвищена чутливість до рабепразолу, заміщених бензімідазолів або будь-якого іншого компонента препарату.
– Одночасне застосування з атазанавіром.
– Період вагітності або годування грудьми.

найчастішими побічними реакціями, про які повідомлялося, були головний біль, діарея, абдомінальний біль, астенія, метеоризм, висип та сухість у роті. Побічні ефекти, що відмічалися, були здебільшого незначними, помірними і швидко минали.
Інфекції та інвазії: інфекції.
З боку системи крові: анемія, еозинофілія, еритроцитопенія, лімфопенія, нейтропенія, лейкопенія, тромбоцитопенія та лейкоцитоз.
З боку імунної системи: гіперчутливість (включаючи кропив’янку, набряк обличчя, артеріальну гіпотензію та диспное; еритема, гострі системні алергічні реакції, що зазвичай зникають після припинення лікування).
З боку метаболізму: анорексія, гіпомагніємія, гіпонатріємія.
З боку психіки: безсоння, знервованість, депресія, сплутаність свідомості.
З боку нервової системи: головний біль, сонливість, запаморочення, слабкість у кінцівках, оніміння кінцівок, гіпестезія, зниження сили стиснення кисті, порушення мовлення, дезорієнтація, делірій, кома.
З боку органа зору: розлади зору, підвищення внутрішньоочного тиску.
З боку серцево-судинної системи: периферичний набряк, АГ, пальпітація.
З боку дихальної системи: кашель, фарингіт, риніт, бронхіт, синусит, глосит.
З боку ШКТ: діарея, блювання, нудота, абдомінальний біль, запор, метеоризм, відчуття переповнення та тяжкості у шлунку, кандидоз, диспепсія, сухість у роті, відрижка, гастрит, стоматит, порушення відчуття смаку, ентерит, езофагіт, хейліт, печія, геморой.
З боку гепатобіліарної системи: гепатит, жовтяниця, печінкова енцефалопатія (у поодиноких випадках печінкова енцефалопатія відмічалася у пацієнтів з цирозом печінки).
З боку шкіри та підшкірних тканин: висип, еритема (гострі системні алергічні реакції, що зазвичай зникають після припинення лікування), свербіж, підвищене потовиділення, мультиформна еритема, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса — Джонсона, бульозні реакції.
З боку кістково-м’язової системи: неспецифічний біль, біль у спині, міалгія, судоми ніг, артралгія, перелом шийки стегна, зап’ястка або хребта.
З боку сечовидільної системи: інфекції сечовивідних шляхів, інтерстиціальний нефрит.
З боку репродуктивної системи: гінекомастія, посилення ерекції.
Загальні розлади: астенія, грипоподібний синдром, нездужання, біль у грудях, озноб, жар, спрага, алопеція.
Лабораторні показники: підвищення рівня печінкових ферментів (АлАТ, АсАТ), ЛДГ, гамма-глутамілтрансферази, ЛФ, загального білірубіну, збільшення маси тіла, протеїнурія, підвищення рівня загального ХС, ТГ, азоту сечовини, рівня тироксинзв’язувального глобуліну, КФК, сечової кислоти, глюкози в сечі, гіперамоніємія.
Слід бути обережними при призначенні лікування рабепразолом пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки.
Побічні реакції, які мають клінічне значення: шок та анафілактичні реакції; панцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія; фульмінантна форма гепатиту, порушення функції печінки, жовтяниця; інтерстиціальна пневмонія; токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса — Джонсона, мультиформна еритема; гостра ниркова недостатність, інтерстиціальний нефрит; гіпонатріємія; рабдоміоліз.
Побічні реакції, які мають клінічне значення та властиві інгібіторам протонної помпи: порушення зору, ангіоневротичний набряк, бронхіальний спазм, сплутаність свідомості.

слід дотримуватися обережності при призначенні рабепразолу пацієнтам з відомою гіперчутливістю до ліків. Ризик перехресної гіперчутливості з іншими інгібіторами протонної помпи або заміщеними бензімідазолами не виключається.
Застосування у пацієнтів літнього віку. Рабепразол метаболізується винятково у печінці. Оскільки з віком фізіологічна функція печінки може послаблюватися, у пацієнтів літнього віку можуть виникнути побічні реакції. Тому за пацієнтами літнього віку слід наглядати та дотримуватися рекомендацій щодо дозування та тривалості лікування.
Симптоматичне поліпшення від лікування рабепразолом не виключає наявності злоякісної пухлини шлунка або стравоходу, тому перед призначенням рабепразолу слід виключити наявність злоякісної пухлини.
Пацієнтів, які проходять тривалий курс лікування (особливо тих, хто лікується більше 1 року), слід регулярно обстежувати.
Ризик розвитку реакцій перехресної гіперчутливості при застосуванні з іншими інгібіторами протонної помпи або заміщеними бензімідазолами не виключається.
Пацієнтів слід попередити, що капсули Баролу не можна розжовувати або подрібнювати, а треба ковтати цілими.
Рабепразол не рекомендується застосовувати у дітей, оскільки немає досвіду застосування у цієї категорії пацієнтів.
Повідомлялося про патологічні зміни крові (тромбоцитопенія та нейтропенія). У більшості випадків іншої етіології не виявляли; зміни крові були неускладненими та зникали після припинення застосування рабепразолу.
Відхилення печінкових ферментів від норми спостерігалися як у ході клінічних досліджень, так і під час постмаркетингового періоду. У більшості випадків іншої етіології не виявляли; порушення були неускладненими та зникали після припинення застосування рабепразолу.
У ході досліджень у пацієнтів з легкими або помірними порушеннями функції печінки не відмічено значної різниці частоти побічних ефектів при прийомі рабепразолу порівняно з такою у контрольній групі відповідної статі та віку. Лікарю слід дотримуватися обережності при призначенні рабепразолу на ранніх стадіях терапії пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки, оскільки відсутні клінічні дані щодо застосування препарату у пацієнтів цієї групи.
Під час лікування рабепразолом рекомендується періодично проводити гематологічні та біохімічні тестування.
Одночасне застосування атазанавіру та рабепразолу не рекомендується.
Лікування інгібіторами протонної помпи, включаючи рабепразол, може підвищувати ризик виникнення шлунково-кишкових інфекцій, таких як Salmonella, Campylobacter та Clostridium difficile.
Ризик переломів. Інгібітори протонної помпи, особливо при застосуванні високих доз та протягом тривалого часу (більше 1 року), можуть підвищувати ризик переломів стегна, зап’ястка та хребців, переважно у пацієнтів літнього віку або у пацієнтів з наявними іншими факторами ризику. Обсерваційні дослідження припускають, що інгібітори протонної помпи можуть підвищувати загальний ризик переломів на 10–40%. Також ризик може бути підвищеним через інші фактори. Пацієнтам з ризиком остеопорозу слід проходити відповідне лікування та приймати вітамін D та кальцій.
Гіпомагніємія. Про випадки тяжкої гіпомагніємії повідомлялося у пацієнтів, які приймали інгібітори протонної помпи протягом щонайменше 3 міс та, у більшості випадків, протягом року. Можуть виникнути серйозні прояви гіпомагніємії, такі як слабкість, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та вентрикулярна аритмія. У більшості пацієнтів гіпомагніємія зникала після припинення застосування інгібіторів протонної помпи та замісної терапії препаратами магнію.
Пацієнтам при тривалому одночасному лікуванні з дигоксином чи препаратами, які призводять до гіпомагніємії (наприклад з діуретиками), необхідно моніторувати рівень магнію у крові до початку та періодично протягом лікування.
Функція щитовидної залози. Рекомендується контролювати функцію щитовидної залози під час лікування рабепразолом.
Особливості проведення дихальних тестів. Результати С-уреазних дихальних тестів можуть бути хибнонегативними під час прийому інгібіторів протонної помпи, таких як рабепразол, та антибіотиків, таких як амоксицилін, кларитроміцин та метронідазол. Тому для визначення наявності H. pylori дихальні тести слід проводити не раніше ніж через 4 тиж після закінчення лікування такими препаратами.
Лікування неерозивної рефлюксної хвороби показане пацієнтам з повторюваними рефлюкс-симптомами, зокрема печією та кислотним рефлюксом (близько 2 разів на тиждень). Застосування рабепразолу може приховувати симптоми злоякісної пухлини (наприклад раку шлунка або кишечнику) та інші захворювання ШКТ. Тому слід виключити наявність даних захворювань перед призначенням рабепразолу.
За умови призначення рабепразолу пацієнту з рефлюксною хворобою без ерозій лікарю слід засвідчити ефективність лікування після 2 тиж застосування препарату. Якщо симптоми не зникли, є імовірність, що рефлюксна хвороба не є причиною їх виникнення. У такому разі лікар повинен застосувати інший метод лікування.
Якщо рабепразол призначають з метою ерадикації Helicobacter pylori, важливо звернути увагу на протипоказання, особливості застосування, клінічно значущі побічні реакції та інші застереження, вказані в інструкції для медичного застосування інших лікарських засобів, які приймають з метою ерадикації.
Літературні дані припускають, що одночасне застосування інгібіторів протонної помпи та метотрексату (переважно у високих дозах) може підвищити рівень метотрексату та/або його метаболітів у сироватці крові, що може призвести до метотрексатзалежної токсичності. У разі необхідності застосування високих доз метотрексату слід розглянути питання про припинення лікування інгібіторами протонної помпи.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Немає даних щодо безпеки застосування рабепразолу у період вагітності.
Застосування Баролу у період вагітності протипоказано.
Годування грудьми. Невідомо, чи проникає рабепразол натрію у грудне молоко жінок. Відповідні дослідження не проводилися.
Барол не призначають жінкам у період годування грудьми.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або з іншими механізмами. З огляду на фармакодинаміку рабепразолу натрію та властивий йому профіль побічних ефектів можна вважати, що Барол не повинен негативно впливати на керування транспортними засобами або іншими механізмами. Водночас у разі виникнення сонливості рекомендується уникати керування транспортними засобами або іншими механізмами.
Діти. Барол не застосовують у дітей, оскільки немає досвіду застосування у цієї категорії пацієнтів.

система цитохрому P450 (CYP). Рабепразол натрію метаболізується системою печінкових ферментів цитохрому P450, а саме — CYP 2C19 та CYP 3A4.
Дослідження виявили, що рабепразол натрію не має фармакокінетичної або клінічно значущої взаємодії з варфарином, фенітоїном, теофіліном чи діазепамом, кожен з яких метаболізується CYP.
Взаємодії, спричинені пригніченням секреції шлункової кислоти. Рабепразол натрію спричиняє сильне та тривале зниження продукування шлункової кислоти. Таким чином, рабепразол може взаємодіяти з препаратами, абсорбція яких залежить від показника рН шлункового вмісту. Одночасне застосування рабепразолу натрію та кетоконазолу або ітраконазолу може призвести до зниження концентрації останніх у плазмі крові, а застосування з дигоксином може призвести до підвищення концентрації останнього. Отже, окремим пацієнтам, які застосовують зазначені препарати разом з Баролом, слід перебувати під наглядом лікаря для визначення необхідності в корекції дози.
Антациди. Під час клінічних випробувань пацієнти одночасно з Баролом приймали при необхідності антациди; у ході спеціального дослідження не виявлено взаємодії препарату з антацидами, такими як алюмінію або магнію гідроксид.
Атазанавір. Одночасне застосування атазанавіру 300 мг/ритонавіру 100 мг з омепразолом (40 мг 1 раз на добу) або атазанавіру 400 мг з ланзопразолом (60 мг 1 раз на добу) у здорових добровольців призводило до значного зниження експозиції атазанавіру. Абсорбція атазанавіру залежить від рН. Хоча дослідження не проводили, очікуються схожі результати застосування інших інгібіторів протонної помпи. Інгібітори протонної помпи, включаючи рабепразол, не слід застосовувати у комбінації з атазанавіром.
Метотрексат. Повідомлення про побічні реакції, опубліковані дані популяційних фармакокінетичних досліджень та ретроспективні аналізи припускають, що одночасне застосування метотрексату та інгібіторів протонної помпи (переважно при високих дозах) може призвести до підвищення рівнів метотрексату та/або його метаболіту гідроксиметотрексату у сироватці крові. Хоча жодних формальних досліджень не проводили.
Клопідогрель. Одночасне застосування клопідогрелю та рабепразолу у здорових добровольців не чинило клінічно важливого впливу на концентрацію активного метаболіту клопідогрелю. Корекція дози не потрібна.
Їжа. Дослідження показали, що прийом їжі з низьким вмістом жирів не впливає на абсорбцію рабепразолу натрію. Прийом рабепразолу натрію з жирною їжею може затримати абсорбцію на 4 год і більше, проте C_max та рівень абсорбції залишаються незміненими.
Циклоспорин. Дослідження in vitro виявили, що рабепразол натрію інгібує метаболізм циклоспорину. Цей рівень інгібування аналогічний рівню інгібування омепразолом.
Лікарські засоби, не рекомендовані для одночасного застосування з рабепразолом

Лікарські засоби, які слід призначати з обережністю

досвід навмисного або випадкового передозування обмежений. Жодних симптомів, пов’язаних із передозуванням, не виявлено. Максимальна досліджена доза не перевищувала 180 мг рабепразолу натрію 1 раз на добу під час лікування синдрому Золлінгера — Еллісона.
Специфічний антидот для Баролу невідомий. Рабепразол натрію добре зв’язується з білками плазми крові та не виводиться під час діалізу. При передозуванні необхідно проводити симптоматичну та підтримувальну терапію.

при температурі не вище 25 °С.