Венлаксор^® (Venlaxor)

Допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат, лактоза безводна, натрію крохмальгліколят (тип А), магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, заліза оксид (Е172).

Венлафаксин - 75 мг

фармакодинаміка. Механізм антидепресивної дії венлафаксину у людини пов’язаний з потенціюванням нейромедіаторної активності у ЦНС. Венлафаксин і його активний метаболіт орто-дезметилвенлафаксин (ОДВ) є потужними селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну (СІЗЗСН) та слабкими інгібіторами зворотного захоплення дофаміну. Венлафаксин і його активний метаболіт при одноразовому або багаторазовому введенні зменшують вираженість β-адренергічних реакцій. Вони однаково ефективно впливають на оборотне захоплення нейротрансміттера та зв’язування з рецепторами.
Венлафаксин фактично не має афінності до мускаринових, холінергічних, H₁-гістамінергічних або α₁-адренергічних рецепторів in vitro. Фармакологічна дія на ці рецептори може бути пов’язана з різними побічними реакціями, які спостерігалися також при застосуванні інших антидепресантів, а саме з антихолінергічними, седативними та серцево-судинними побічними реакціями.
Венлафаксин не пригнічує активність МАО.
Дослідження in vitro показали, що венлафаксин не має спорідненості з опіатними або бензодіазепіновими рецепторами.
Фармакокінетика. Венлафаксин екстенсивно метаболізується при першому проходженні через печінку з утворенням активного метаболіту ОДВ. Т_½ венлафаксину становить 5±2 год, а ОДВ — 11±2 год. При багаторазовому застосуванні рівноважні концентрації венлафаксину та ОДВ досягаються протягом 3 діб. Венлафаксин та ОДВ мають лінійну кінетику в діапазоні доз 75–450 мг/добу.
Абсорбція. Після прийому разової дози венлафаксину швидкого вивільнення абсорбується майже 92% венлафаксину. Біодоступність становить 40–45% внаслідок пресистемного метаболізму. Після застосування венлафаксину швидкого вивільнення C_max венлафаксину та ОДВ у плазмі крові досягається протягом 2 і 3 год відповідно. Прийом їжі не впливає на біодоступність венлафаксину та ОДВ.
Розподіл. Зв’язування венлафаксину та OДВ з протеїнами плазми крові становить 27 і 30% відповідно. Об’єм розподілу венлафаксину при рівноважній концентрації становить 4,4±1,6 л/кг після в/в введення.
Метаболізм. Венлафаксин піддається посиленому метаболізму в печінці. Дослідження in vitro і in vivo показали, що венлафаксин метаболізується в його активний метаболіт ОДВ за допомогою системи CYP 2D6. Ці дослідження показали також, що венлафаксин за допомогою CYP 3A4 метаболізується у менш активний метаболіт N-дезметилвенлафаксин і що венлафаксин є слабким інгібітором CYP 2D6. Венлафаксин не пригнічує CYP 1A2, CYP 2C9 або CYP 3A4.
Виведення. Венлафаксин та його метаболіти виводяться головним чином нирками. Майже 87% дози венлафаксину виявляється в сечі протягом 48 год або у вигляді незміненого венлафаксину (5%), некон’югованого ОДВ (29%), кон’югованого ОДВ (26%) або у вигляді інших неактивних метаболітів (27%). Середній кліренс венлафаксину та ОДВ у стаціонарному стані становить 1,3±0,6 л/год/кг та 0,4±0,2 л/год/кг відповідно.
Особливі категорії хворих
Вік і стать пацієнта істотно не впливають на фармакокінетику венлафаксину та ОДВ.
Швидкі/повільні метаболізатори CYP 2D6. Плазмові концентрації венлафаксину в повільних метаболізаторів CYP 2D6 вищі, ніж у швидких метаболізаторів. Оскільки загальна експозиція (AUC) венлафаксину і ОДВ була подібною в обох групах, немає потреби в різних схемах дозування для цих двох груп.
Пацієнти з порушенням функції печінки. У пацієнтів з ураженням печінки класу А за класифікацією Чайлда — П’ю (слабке ураження печінки) і класу B (помірне ураження печінки) Т_½ венлафаксину та ОДВ подовжувався порівняно з таким у здорових добровольців. Загальний кліренс венлафаксину та ОДВ знижувався. Відзначався високий ступінь міжсуб’єктної варіабельності. Стосовно пацієнтів з тяжким ураженням печінки дані обмежені.
Пацієнти з порушенням функції нирок. У пацієнтів, які знаходяться на діалізі, Т_½ венлафаксину подовжувався приблизно на 180%, а кліренс знижувався приблизно на 57% порівняно з таким у здорових добровольців. Для ОДВ відзначалося подовження Т_½ приблизно на 142% і зниження кліренсу на 56%. Пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю та хворим, які знаходяться на гемодіалізі, необхідне коригування дози.

– лікування великих депресивних епізодів.
– Профілактика рецидивів великих депресивних епізодів.

препарат слід застосовувати внутрішньо під час їди, бажано в один і той самий час.
Великі депресивні епізоди. Рекомендована початкова доза венлафаксину становить 75 мг/добу; її слід застосовувати за 2 або 3 прийоми. Пацієнтам, для яких початкова доза 75 мг/добу не є ефективною, можна підвищити її до максимальної — 375 мг/добу. Підвищення дози слід здійснювати з інтервалом 2 тиж і більше. У тяжчих випадках дозу можна підвищувати з частішими інтервалами, але не менше 4 дні.
Через ризик розвитку дозозалежних побічних реакцій підвищення дози слід проводити лише після оцінки клінічної картини. Необхідно дотримуватися мінімальної ефективної дози.
Лікування пацієнтів потребує досить тривалого часу, зазвичай декількох місяців і більше. Ефективність лікування слід регулярно переоцінювати залежно від конкретного випадку. Тривале лікування може також бути доцільним і для профілактики рецидивів великих депресивних епізодів. У більшості випадків рекомендована доза, яку застосовують для профілактики рецидивів великих депресивних епізодів, дорівнює дозі, яка застосовується для лікування звичайного епізоду депресії.
Після ремісії лікування антидепресивними лікарськими засобами необхідно продовжувати не менше 6 міс.
Застосування у пацієнтів літнього віку. Вік пацієнта не передбачає зміни дози. Однак при лікуванні пацієнтів літнього віку слід бути обережними (наприклад у зв’язку з можливістю порушення функції нирок, імовірністю зміни чутливості і афінності до нейромедіаторів, що відбувається з віком). У такому разі слід застосовувати найнижчу ефективну дозу, а пацієнти при підвищенні дози повинні перебувати під пильним наглядом.
Застосування у пацієнтів із печінковою недостатністю. Пацієнтам з легким або помірним ступенем печінкової недостатності рекомендується знизити добову дозу на 50%. Однак, враховуючи міжіндивідуальну варіабельність кліренсу, бажано до підбору дози підходити індивідуально.
Дані щодо застосування венлафаксину у пацієнтів з тяжким ступенем печінкової недостатності обмежені. Тому при лікуванні таких хворих слід бути обережними і знижувати добову дозу більш ніж на 50%. Перед призначенням препарату пацієнтам з тяжким ступенем печінкової недостатності слід зважити очікувану користь і можливий ризик.
Застосування пацієнтів із нирковою недостатністю. Хоча пацієнтам зі швидкістю клубочкової фільтрації 30–70 мл/хв коригування дози не потрібне, у будь-якому разі слід бути обережними. Пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, і пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації <30 мл/хв) рекомендується знизити дози на 50%. Враховуючи міжіндивідуальну варіабельність кліренсу у таких пацієнтів, бажано до підбору дози підходити індивідуально.
Синдром відміни після припинення прийому венлафаксину. Слід уникати різкого припинення лікування венлафаксином. Тому після припинення лікування рекомендується поступове зниження дози протягом 1–2 тиж, щоб знизити ризик розвитку синдрому відміни. Однак період часу, необхідний для зниження дози та обсяг зниження дози, може залежати від дози, тривалості терапії та конкретного пацієнта. У деяких пацієнтів припинення лікування слід здійснювати дуже поступово протягом місяців або довше. Якщо після зниження дози або призупинення лікування виникають симптоми непереносимості, слід розглянути можливість повернення до раніше призначеної дози. У подальшому лікар може продовжувати знижувати дозу, але повільніше.
Діти. Венлафаксин не рекомендований дітям та підліткам віком до 18 років.
Контрольовані клінічні дослідження у дітей та підлітків з великим депресивним розладом не продемонстрували ефективності і не свідчать на користь застосування венлафаксину у цих пацієнтів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ПОБІЧНА ДІЯ).

– підвищена чутливість до венлафаксину або до будь-якого з компонентів препарату;
– супутня терапія з будь-якими інгібіторами МАО (оборотними, необоротними, селективними та неселективними);
– пацієнтам з високим ризиком розвитку тяжкої вентрикулярної аритмії (наприклад зі значною дисфункцією лівого шлуночка серця, III–IV функціонального класу за NYHA);
– тяжкий ступінь АГ (АТ 180/115 мм рт. ст. та вище до початку терапії);
– закритокутова глаукома;
– тяжка печінкова та/або ниркова недостатність;
– порушення сечовипускання у зв’язку з недостатнім відтоком сечі (наприклад захворювання передміхурової залози).

резюме профілю безпеки. Побічні реакції, про які повідомляли у клінічних дослідженнях дуже часто (>1/10): нудота, сухість у роті, головний біль і підвищене потовиділення (включаючи нічне).
Побічні реакції у вигляді таблиці. Побічні реакції розподілені за системою органів, частотою та зменшенням серйозності у кожній категорії частоти. Частота визначаються як: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10 000, <1/1000); дуже рідко (<1/10 000); невідома (неможливо підрахувати за наявними даними).

*Післяреєстраційний досвід.
^аВідомо про випадки суїцидальних думок та суїцидальної поведінки під час терапії венлафаксином або одразу після припинення лікування.
^бДив. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ.
^вВ об’єднаних клінічних випробуваннях частота головного болю у разі застосування венлафаксину та в групі плацебо була однаковою.
^гПро цю подію повідомляли для терапевтичного класу селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС)/СІЗЗСН) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та Застосування у період вагітності або годування грудьми).

Припинення лікування. Ризик розвитку симптомів відміни може залежати від декількох факторів, у тому числі від тривалості лікування і дози, а також від швидкості зниження дози. Запаморочення, сенсорні порушення (включаючи парестезії), порушення сну (у тому числі безсоння і глибокий сон), збудження або занепокоєння, нудота і/або блювання, тремор і головний біль, синдром грипу, порушення зору та АГ є найпоширенішими реакціями відміни, про які повідомляли. В основному зазначені симптоми є легкими або помірними; однак у деяких пацієнтів вони можуть бути тяжкими. Тому при припиненні лікування рекомендується поступово знижувати дозу венлафаксину протягом декількох тижнів або місяців, залежно від потреб хворого. Однак у деяких пацієнтів виникали агресія у тяжкій формі і суїцидальні думки при зниженні дози або під час припинення прийому (див. ЗАСТОСУВАННЯ і ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Діти. Загалом профіль побічних реакцій венлафаксину (у плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях) у дітей і підлітків (віком від 6 до 17 років) був подібний з дорослими, оскільки і у дорослих знижувався апетит, спостерігали зменшення маси тіла, збільшувався АТ і підвищувався рівень ХС в сироватці крові.
У педіатричних клінічних дослідженнях спостерігалися побічні реакції, пов’язані з суїцидальними думками. Повідомляли про збільшення ворожості і в разі особливих депресивних порушень — про самопошкодження.
У педіатричних пацієнтів також спостерігали такі побічні реакції: біль у животі, неспокій, диспепсію, крововиливи, кровотечу з носа і міалгію.

ризик суїциду/суїцидальні думки або погіршення клінічного стану. Депресія характеризується підвищеним ризиком суїцидальних думок, завдання шкоди собі і спробами самогубства (суїцидальні дії). Цей ризик існує до досягнення істотної ремісії. Оскільки можлива відсутність поліпшення стану у перші декілька тижнів або протягом тривалого часу після початку лікування, пацієнти потребують пильного нагляду аж до покращання їх стану. Загальний досвід лікування антидепресантами показує, що ризик суїциду може підвищуватися на ранніх етапах одужання.
Інші психічні розлади, при яких призначають венлафаксин, можуть також характеризуватися підвищеним ризиком суїцидальних дій. Крім того, ці розлади можуть супроводжуватися великим депресивним розладом, тому при лікуванні пацієнтів з іншими психічними розладами слід дотримуватися таких же заходів безпеки, як і при терапії хворих з великим депресивним розладом.
Пацієнти, в анамнезі яких зазначені суїцидальні дії, а також пацієнти з вираженим ступенем суїцидального мислення ще до початку лікування мають більш високий ризик виникнення думок про самогубство або спроб самогубства і повинні перебувати під пильним наглядом під час лікування. У процесі плацебо-контрольованих клінічних досліджень метааналіз застосування антидепресантів у дорослих пацієнтів із психічними розладами показав підвищений ризик суїцидальної поведінки порівняно з плацебо у пацієнтів віком до 25 років.
Під час лікування венлафаксином, і особливо на ранній стадії терапії, а також після зміни дози необхідний пильний нагляд за пацієнтами і особливо за хворими групи ризику.
Пацієнтів (а також осіб, які доглядають за пацієнтами) потрібно попередити про необхідність контролю за погіршенням клінічного стану, появою суїцидальних дій або думок та незвичними змінами поведінки, а також про те, що при появі подібних симптомів слід негайно звертатися до лікаря.
Діти. Венлафаксин не слід застосовувати при лікуванні дітей і підлітків віком до 18 років. Ознаки поведінки, які свідчать про суїцидальні схильності (спроби самогубства та суїцидальні думки), а також про агресивність (в основному агресивність, ворожа поведінка, гнів) частіше спостерігалися в клінічних дослідженнях у дітей та підлітків, які отримували антидепресивну терапію, ніж у тих, яких лікували методом плацебо. Якщо, з огляду на клінічну необхідність, приймається рішення починати це лікування, за пацієнтом необхідно уважно спостерігати, щоб своєчасно виявити ознаки поведінки, що свідчать про суїцидальні схильності. До того ж кількість даних про нешкідливість препарату для дітей та підлітків протягом тривалого періоду, у тому числі про вплив на ріст, дозрівання, когнітивий розвиток і розвиток поведінки, недостатня.
Манія/гіпоманія. У пацієнтів з розладами настрою, які отримують антидепресанти, включаючи венлафаксин, може розвинутися манія або гіпоманія. Як і інші антидепресанти, венлафаксин слід призначати з обережністю пацієнтам з біполярними розладами в сімейному анамнезі.
Агресія. У пацієнтів, які отримують антидепресанти, включаючи венлафаксин, може розвинутися агресія. Про це повідомляли на початку лікування, після зміни дози і при припиненні лікування. Як і інші антидепресанти, венлафаксин слід призначати з обережністю пацієнтам з агресією в анамнезі.
Акатизія/психомоторне занепокоєння. Застосування венлафаксину супроводжується розвитком акатизії, яка суб’єктивно характеризується неприємним або тривожним занепокоєнням і потребою в частому пересуванні, яке супроводжується нездатністю спокійно сидіти або стояти. Найчастіше це виникає в перші декілька тижнів лікування. Для пацієнтів, у яких розвиваються такі симптоми, підвищення дози може виявитися небезпечним.
Серотоніновий синдром. Під час лікування венлафаксином існує ризик виникнення серотонінового синдрому, потенційно небезпечного для життя стану, особливо при одночасному застосуванні інших препаратів, які впливають на серотонінергічну систему нейромедіаторів (включаючи триптани, СІЗЗС, СІЗЗСН, амфетаміни, літій, сибутрамін, звіробій (Hypericum perforatum), фентаніл та його аналоги, трамадол, декстрометорфан, тапентадол, петидин, метадон і пентазоцин), з лікарськими засобами, що погіршують метаболізм серотоніну (таких як інгібітор МАО, наприклад метиленовий синій), із прекурсорами серотоніну (наприклад добавки триптофану) або з антипсихотиками чи іншими антагоністами дофаміну. Симптоми серотонінового синдрому можуть включати зміни психічного стану (наприклад тривожне збудження, галюцинації, кому), розлади вегетативної нервової системи (наприклад тахікардію, нестабільний АТ, гіпертермію), нервово-м’язові порушення (наприклад гіперрефлексію, порушення координації) і/або шлунково-кишкові розлади (наприклад нудоту, блювання, діарею). Тяжка форма серотонінового синдрому може нагадувати злоякісний нейролептичний синдром, який включає гіпертермію, м’язову ригідність, нестабільність автономної нервової системи з можливими різкими змінами життєво важливих показників і змінами психічного стану.
Якщо одночасне застосування венлафаксину з іншими засобами, які можуть впливати на серотонінергічну і/або дофамінергічну системи нейропередачі, клінічно обґрунтоване, рекомендується пильний нагляд за пацієнтами, особливо на початку лікування і при підвищенні дози.
Одночасне застосування венлафаксину з попередниками серотоніну (наприклад дієтичними добавками, що містять триптофан) не рекомендується.
Злоякісний нейролептичний синдром. З обережністю застосовувати у пацієнтів, які застосовують нейролептичні препарати, у зв’язку з ризиком розвитку злоякісного нейролептичного синдрому.
Закритокутова глаукома. У зв’язку з прийомом венлафаксину надходили повідомлення про мідріаз. Тому рекомендується, щоб за пацієнтами з підвищеним внутрішньоочним тиском або з ризиком розвитку гострої закритокутової глаукоми було встановлено ретельний нагляд.
АТ. Венлафаксин, залежно від дози, може підвищувати АТ. У деяких випадках під час післяреєстраційного застосування спостерігалося сильне підвищення АТ, що потребувало невідкладного лікування. Перед початком застосування венлафаксину необхідно перевіряти АТ та ретельно контролювати наявну АГ. АТ рекомендується вимірювати періодично — на початку лікування і після підвищення дози. Рекомендується бути обережними по відношенню до пацієнтів, у яких основне захворювання могло бути спричинене підвищенням АТ, наприклад у пацієнтів з порушенням серцевої функції.
ЧСС. Можливе підвищення ЧСС, особливо під час застосування високих доз венлафаксину. Пацієнтам, загальний стан яких може залежати від ЧСС, слід бути обережними.
Захворювання серця і ризик аритмії. Застосування венлафаксину не досліджувалося у пацієнтів, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда або з декомпенсованою серцевою недостатністю. Тому у таких пацієнтів венлафаксин слід застосовувати з обережністю.
Під час післяреєстраційного застосування венлафаксину надходили повідомлення про випадки пролонгації інтервалу Q–T, шлуночкової тахікардії типу пірует, шлуночкової тахікардії та летальних аритмій, зокрема при передозуванні або у пацієнтів з іншими факторами ризику пролонгації інтервалу Q–T/шлуночкової тахікардії типу пірует. На початку лікування венлафаксином необхідно враховувати співвідношення ризику та користі у пацієнтів з високим ступенем ризику серйозних серцевих аритмій або пролонгації інтервалу Q–T.
Судоми. Під час терапії венлафаксином можливі судоми. Венлафаксин слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із судомами в анамнезі. За такими пацієнтами слід встановити пильний нагляд. При розвитку судом лікування слід припинити.
Гіпонатріємія. При застосуванні венлафаксину може розвиватися гіпонатріємія та/або синдром недостатньої секреції антидіуретичного гормону. Це найчастіше спостерігалося у пацієнтів при дегідратації або при зменшенні об’єму крові. Пацієнти літнього віку, хворі, які приймають діуретики, та пацієнти зі зниженим з інших причин об’ємом крові належать до групи вищого ризику розвитку даного ускладнення.
Аномальні кровотечі. Лікарські препарати, які пригнічують захоплення серотоніну, можуть призводити до зниження функції тромбоцитів. Кровотечі, пов’язані із застосуванням СІЗЗС та СІЗЗСН, варіюються від екхімоз, гематом, епістаксів та петехій до шлунково-кишкових і небезпечних для життя кровотеч. Ризик виникнення кровотеч може бути підвищений у пацієнтів, які приймають венлафаксин. Як і інші СІЗЗС, венлафаксин слід з обережністю застосовувати у пацієнтів, схильних до кровотеч, включаючи хворих, які приймають антикоагулянти або інгібітори функції тромбоцитів.
СІЗЗС/ІЗЗСН можуть підвищити ризик післяпологових кровотеч (див. Застосування у період вагітності або годування грудьми та ПОБІЧНА ДІЯ.)
ХС сироватки крові. Клінічно значуще підвищення рівня сироваткового ХС було зареєстровано у 5,3% пацієнтів, які приймали венлафаксин, та у 0,0% пацієнтів, які приймали плацебо протягом 3 міс у плацебо-контрольованих клінічних випробуваннях. При тривалому лікуванні венлафаксином необхідно вимірювати рівень ХС в сироватці крові.
Одночасне застосування із засобами для зменшення маси тіла. Безпека та ефективність застосування венлафаксину у комбінації з лікарськими засобами для зменшення маси тіла, включаючи фентермін, не встановлені. Не рекомендується сумісне застосування венлафаксину і засобів для зменшення маси тіла. Венлафаксин не показаний для зниження маси тіла ні у вигляді монотерапії, ні в комбінації з іншими засобами.
Статева дисфункція. СІЗЗСН можуть бути причиною статевої дисфункції. Надходили повідомлення про тривалі статеві дисфункції, незважаючи на припинення прийому СІЗЗСН.
Припинення лікування. Добре відомо, що ефекти припинення лікування спостерігаються при застосуванні антидепресантів, й іноді ці ефекти можуть бути тривалими та серйозними. Суїцид/суїцидальні думки та агресія спостерігалися у пацієнтів під час зміни режиму дозування венлафаксину, у тому числі під час припинення лікування. Тому за пацієнтами слід ретельно спостерігати при зниженні дози або під час припинення лікування.
При припиненні лікування зазвичай виникають симптоми відміни, особливо при різкому припиненні. Під час клінічних випробувань побічні реакції після припинення лікування (під час та після поступового зниження дози) проявлялися приблизно у 31% пацієнтів, які отримували венлафаксин, та у 17% пацієнтів, які отримували плацебо.
Ризик розвитку симптомів відміни може залежати від декількох факторів, у тому числі від тривалості лікування і дози, а також від швидкості зниження дози. Запаморочення, сенсорні порушення (включаючи парестезії), порушення сну (у тому числі безсоння і глибокий сон), збудження або занепокоєння, нудота і/або блювання, тремор і головний біль, порушення зору та АГ є найпоширенішими реакціями відміни, про які повідомляли. В основному зазначені симптоми є легкими або помірними; однак у деяких пацієнтів вони можуть бути тяжкими. Симптоми зазвичай виникають у перші декілька днів після припинення лікування, але зареєстровано кілька випадків появи таких симптомів у пацієнтів, які випадково пропустили прийом дози препарату. Зазвичай ці симптоми зникають без лікування протягом 2 тиж, хоча в окремих пацієнтів вони можуть зберігатися довше (від 2–3 міс і більше). Тому при припиненні лікування рекомендується поступово знижувати дозу венлафаксину протягом декількох тижнів або місяців залежно від потреб хворого. У деяких пацієнтів припинення лікування може зайняти кілька місяців або більше.
Сухість у роті. При лікуванні венлафаксином може виникати відчуття сухості в роті. Це може підвищити ризик виникнення карієсу, і пацієнтам слід нагадати про важливість гігієни зубів.
Цукровий діабет. У пацієнтів із цукровим діабетом застосування СІЗЗС або венлафаксину може змінити глікемічний контроль. Може виникнути необхідність у зміні дози інсуліну та/або пероральних антидіабетичних препаратів.
Взаємодія лікарський засіб — лабораторний аналіз. Повідомляли, що у пацієнтів, які отримували венлафаксин, визначається помилкова наявність фенциклідину і амфетаміну під час скринінг-аналізі сечі через відсутність специфічності. Помилкові позитивні результати аналізів очікуються кілька днів після припинення лікування венлафаксином. Венлафаксин можна відрізнити від фенциклідину і амфетаміну підтверджувальними дослідженнями, такими як газова хроматографія/мас-спектрометрія.
Лактоза. Таблетки Венлаксор містять лактозу. Пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або мальабсорбцією глюкози/галактози не слід застосовувати цей препарат.
Сполуки натрію. Цей лікарський засіб містить натрію крохмальгліколят (тип А). Слід дотримуватися обережності при застосуванні у пацієнтів, які дотримуються натрій-контрольованої дієти.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Кількість даних про застосування венлафаксину у вагітних недостатня.
Дослідження на тваринах доводять репродуктивну токсичність. Потенційний ризик для людини невідомий. Вагітним можна приймати венлафаксин тільки тоді, коли очікувана користь перевищує можливі ризики.
Також як і у випадку з іншими СІЗЗС та СІЗЗСН, симптоми припинення лікування можуть з’явитися у новонароджених, якщо венлафаксин застосовувала вагітна незадовго до пологів. У деяких новонароджених, які були схильні до впливу венлафаксину у ІІІ триместр вагітності, розвинулися ускладнення, для лікування яких було необхідно годування через зонд, застосування апарату штучного дихання і тривала госпіталізація. Такі ускладнення можуть з’явитися одразу після пологів.
Дані спостережень вказують на підвищений ризик (менше ніж у 2 рази) післяпологової кровотечі після впливу СІЗЗС/СІЗЗСН за місяць до пологів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ПОБІЧНА ДІЯ).
Епідеміологічні дані свідчать, що застосування СІЗЗС у період вагітності, особливо в пізній період вагітності, може підвищити ризик персистуючої гіпертензії легень новонароджених. Хоча клінічних досліджень зв’язку персистуючої гіпертензії легень новонароджених із застосуванням СІЗЗСН не проводили, враховуючи схожий механізм дії (інгібування зворотного зв’язування серотоніну), не можна виключити цей можливий ризик венлафаксину.
При застосуванні СІЗЗС/СІЗЗСН матір’ю на пізніх термінах вагітності, у новонародженого можна спостерігати такі симптоми: збудливість, тремтіння, гіпотонія, постійний плач, утруднене смоктання або порушення сну. Причиною цих симптомів може бути серотонінергічна дія або вони можуть бути симптомами впливу. У більшості випадків ці ускладнення спостерігаються одразу після пологів або розвиваються протягом 24 год.
Годування грудьми. Венлафаксин та його метаболіт OДВ проникають у грудне молоко. Досвід, отриманий у післяреєстраційний період, свідчить про плач, збудливість і порушення сну у немовлят. Симптоми, які спостерігаються після припинення застосування венлафаксину, відмічають також після припинення годування грудьми. Не можна виключити ризик для немовлят, яких годували грудьми. Тому рішення про годування дитини грудьми або його припинення, або про продовження/припинення терапії венлафаксином слід приймати, оцінивши користь для дитини від годування грудьми і користь для жінки від терапії венлафаксином.
Фертильність. Зниження фертильності спостерігалося у дослідженні, у якому щури-самці і самки піддавалися впливу ОДВ. Значущість цього відкриття в людській популяції невідома.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Будь-яка терапія психотропними препаратами може порушувати здатність мислити або виконувати рухові функції. Враховуючи побічні ефекти з боку ЦНС, пацієнтам, які приймають венлафаксин, слід упевнитися, що здатність до концентрації уваги та координації рухів не порушені.

інгібітори МАО. Необоротні неселективні інгібітори МАО. Одночасне застосування венлафаксину з необоротними неселективними інгібіторами МАО протипоказане. Застосування венлафаксину можна розпочинати не раніше ніж через 14 діб після завершення терапії з необоротними неселективними інгібіторами МАО. Після відміни венлафаксину слід почекати не менше 7 діб перед початком терапії необоротними неселективними інгібіторами МАО.
Оборотні селективні інгібітори МАО-А (моклобемід). Через ризик розвитку серотонінового синдрому комбінація венлафаксину з оборотними селективними інгібіторами МАО, такими як моклобемід, протипоказана. Застосування венлафаксину можна розпочинати не раніше ніж через 14 діб після завершення терапії оборотними інгібіторами МАО. Після відміни венлафаксину слід почекати не менше 7 діб перед початком терапії оборотними інгібіторами МАО.
Оборотні неселективні інгібітори МАО (лінезолід). Одночасне застосування антибіотика лінезоліду (слабкий оборотний неселективний інгібітор МАО) з венлафаксином протипоказано.
Повідомляли про тяжкі побічні реакції у пацієнтів, які нещодавно припинили лікування інгібіторами МАО і розпочали терапію венлафаксином або припинили лікування венлафаксином незадовго до початку прийому інгібіторів МАО. Ці реакції включали тремор, міоклонус, посилене потовиділення, нудоту, блювання, гіперемію, запаморочення і гіпертермію з ознаками, подібними до злоякісного нейролептичного синдрому, судоми і летальний наслідок.
Серотоніновий синдром. Як і при прийомі інших серотонінергічних засобів, при лікуванні венлафаксином може розвинутися серотоніновий синдром, зокрема при одночасному застосуванні з лікарськими засобами, які впливають на серотонінергічну нейромедіаторну систему (включаючи триптани, СІЗЗС, СІЗЗСН, амфетаміни, літій, сибутрамін, препарати звіробою продірявленого (Hypericum perforatum), фентаніл та його аналоги, трамадол, декстрометорфан, тапентадол, петидин, метадон, пентазоцин), з лікарськими засобами, які погіршують метаболізм серотоніну (включаючи інгібітори МАО, наприклад метиленовий синій), з попередниками серотоніну (наприклад з триптофаном) або з антипсихотиками або іншими антагоністами дофаміну.
Симптоми серотонінового синдрому включають зміни психічного статусу, вегетативну лабільність, нейромʼязові порушення та/або симптоми з боку ШКТ.
Якщо одночасне застосування венлафаксину і СІЗЗС, СІЗЗСН або агоніста серотонінових рецепторів (триптофана) клінічно зумовлене, рекомендується пильний нагляд за пацієнтами, особливо на початку лікування і при підвищенні дози. Одночасне застосування венлафаксину з попередниками серотоніну (такими як триптофан) не рекомендується.
Засоби, що впливають на ЦНС. Ризик застосування венлафаксину у комбінації з іншими лікарськими засобами, що впливають на ЦНС, не був систематично досліджений. Тому слід бути обережними, застосовуючи венлафаксин у комбінації з іншими лікарськими засобами, що впливають на ЦНС.
Етанол. Зниження розумової та рухової активності під впливом етанолу не посилюється після застосування венлафаксину, однак пацієнти повинні утримуватися від вживання алкогольних напоїв на період застосування препарату.
Лікарські засоби, що подовжують інтервал Q–T. При застосуванні ванлафаксину з іншими лікарськими засобами, що подовжують інтервал Q–Tc, підвищується ризик пролонгації інтервалу Q–Tc та/або шлуночкових аритмій (наприклад torsades de pointes). Слід уникати одночасного застосування таких лікарських засобів.
До відповідних типів лікарських засобів належать:
• антиаритмічні засоби класу Ia і III (наприклад, хінідин, аміодарон, соталол, дофетилідин);
• деякі антипсихотичні засоби (наприклад тіоридазин);
• деякі антибіотики групи макролідів (наприклад еритроміцин);
• деякі антигістамінні препарати;
• деякі антибіотики групи хіноліну (наприклад моксифлоксацин).
Даний перелік не вичерпний, тому слід уникати застосування лікарських засобів, які значно збільшують інтервал Q–T.
Вплив інших лікарських засобів на венлафаксин
Кетоконазол (інгібітор CYP 3A4). Дослідження впливу фармакокінетики кетоконазолу на швидких і повільних метаболізаторів CYP 2D6 продемонструвало збільшення AUC венлафаксину (70 і 21% в повільних і швидких метаболізаторів CYP 2D відповідно) і OДВ (33 і 23% в повільних і швидких метаболізаторів CYP 2D6 відповідно) після застосування кетоконазолу. При одночасному застосуванні інгібіторів CYP 3A4 (наприклад атазанавіру, кларитроміцину, індинавіру, ітраконазолу, вориконазолу, посаконазолу, кетоконазолу, нелфінавіру, ритонавіру, саквінавіру, телітроміцину) і венлафаксину можуть підвищуватися рівні венлафаксину і ОДВ. Тому слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні інгібітора CYP 3A4 і венлафаксину.
Вплив венлафаксину на інші лікарські засоби
Літій. При одночасному застосуванні венлафаксину і літію може розвинутися серотоніновий синдром.
Діазепам. Венлафаксин не впливає на фармакокінетику і фармакодинаміку діазепаму та його активного метаболіту дезметилдіазепаму. Діазепам не впливає на фармакокінетику венлафаксину та ОДВ. Невідомо, чи існує фармакокінетична та/або фармакодинамічна взаємодія з іншими бензодіазепінами.
Іміпрамін не впливає на фармакокінетику венлафаксину та ОДВ. Венлафаксин не впливає на фармакокінетику іміпраміну та 2-ОН-іміпраміну. Спостерігалося дозозалежне збільшення AUC 2-ОН-дезіміпраміну в 2,5–4,5 раза при призначенні венлафаксину в дозі 75–150 мг/добу. Клінічна значущість цієї взаємодії невідома. Слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні венлафаксину та іміпраміну.
Галоперидол. У ході дослідження фармакокінетики галоперидолу спостерігалося 42% зниження ниркового кліренсу, 88% підвищення C_max у плазмі крові і 70% збільшення AUC галоперидолу без зміни його Т_½. Цей факт слід враховувати при одночасному застосуванні галоперидолу і венлафаксину.
Рисперидон. Венлафаксин збільшує AUC рисперидону на 50%, але істотно не змінює фармакокінетику активних компонентів (рисперидону та 9-гідроксирисперидону). Клінічна значущість цієї взаємодії невідома.
Метопролол. Одночасне застосування венлафаксину і метопрололу у здорових добровольців у ході дослідження фармакокінетики обох препаратів призводило до підвищення плазмової концентрації метопрололу приблизно на 30–40%, не змінюючи при цьому плазмову концентрацію його активного метаболіту альфа-гідроксиметопрололу. Клінічна значущість цього явища у пацієнтів з АГ невідома. Метопролол не змінює фармакокінетику венлафаксину та його активного метаболіту ОДВ. Слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні венлафаксину та метопрололу.
Індинавір. При одночасному застосуванні венлафаксину з індинавіром AUC індинавіру зменшується на 28% і C_max — на 36 %. Фармакокінетичні параметри венлафаксину і його метаболіту ОДВ не змінюються. Клінічна значущість цієї взаємодії невідома.
Варфарин. Венлафаксин може потенціювати антикоагулянтний ефект варфарину.
Циметидин. У стані рівноваги циметидин інгібував метаболізм венлафаксину першого проходження, але істотно не впливав на утворення та виведення ОДВ. Однак у пацієнтів літнього віку і хворих із порушеною функцією печінки лікарська взаємодія може бути вираженою.
Препарати, які інгібують CYP 2D6. Дослідження in vitro та in vivo показали, що венлафаксин метаболізується до активного метаболіту ОДВ під впливом CYP 2D6. Цей ізофермент, який відповідає за генетичний поліморфізм, є головним для метаболізму багатьох антидепресантів. Таким чином, існує можливість лікарської взаємодії між венлафаксином і препаратами-інгібіторами CYP 2D6. Лікарські взаємодії, які призводять до зниження перетворення венлафаксину в ОДВ, потенційно підвищують сироваткову концентрацію венлафаксину і знижують концентрацію його активного метаболіту. Профіль фармакокінетики венлафаксину у пацієнтів, які отримували один інгібітор CYP 2D6 в один і той же час, не може істотно відрізнятися від профілю фармакокінетики у пацієнтів з малою метаболічною здатністю CYP 2D6; з цієї причини коригувати дозу не потрібно.
Препарати, що метаболізуються під дією ізоферментів цитохрому Р450. Венлафаксин не пригнічує CYP 3A4 (алпразолам і карбамазепін), CYP 1A2 (кофеїн) і CYP 2C9 (толбутамід) або CYP 2C19 (діазепам) in vivo.
Пероральні протизаплідні засоби. У післяреєстраційний період повідомляли про випадки небажаної вагітності у жінок, які застосовували пероральні протизаплідні засоби одночасно з венлафаксином. Немає достатніх доказів, що ці вагітності були результатом лікарського взаємодії з венлафаксином. Дослідження взаємодії з гормональними препаратами не проводили.
Антигіпертензивні та протидіабетичні засоби. Не виявлено клінічно значущих взаємодій венлафаксину з антигіпертензивними і протидіабетичними препаратами.
Оцінку потенційної користі комбінованої терапії венлафаксином та іншими антидепресантами не проводили.
Користь комбінації електросудомної терапії з лікуванням венлафаксином не оцінювалася.
Після завершення лікування венлафаксином підвищення рівня клозапіну мало тимчасовий зв’язок з проявом небажаних ефектів, включаючи судомні напади.
Венлафаксин сполучається з білками плазми крові на 27%, тоді як ОДВ — на 30%. Таким чином, можливі лікарські взаємодії, зумовлені сполученням з білками венлафаксину і його основного метаболіту, не очікуються. Венлафаксин не інгібує толбутамід — субстрат CYP 1A2 in vitro, не інгібує метаболізм кофеїну; не інгібує CYP 2C19 in vitro; не інгібує CYP3A4 in vitro; венлафаксин є слабким інгібітором CYP 2D6; у зв’язку з тим, що елімінація венлафаксину відбувається за допомогою CYP 2D6 та CYP 3A4, небажано застосовувати одночасно ці сильні інгібітори ізоензимів.

симптоми: тахікардія, зміна рівня свідомості (варіює від сонливості до коми), мідріаз, судоми, блювання, зміни на ЕКГ (подовження інтервалу Q–T, блокада нервових волокон, подовження QRS), шлуночкова тахікардія та брадикардія, артеріальна гіпотензія, вертиго. Можливий ризик летального результату.
В опублікованих ретроспективних дослідженнях повідомляється, що передозування венлафаксину може бути пов’язане з підвищеним ризиком летального результату порівняно з тим, що спостерігалося у пацієнтів, які отримували антидепресанти групи СІЗЗС, але меншим у тих, які застосовували трициклічні антидепресанти. Епідеміологічні дослідження показали, що у пацієнтів, які отримували венлафаксин, більше факторів, що спричиняють ризик самогубства, ніж у пацієнтів, які отримували СІЗЗС. Не з’ясовано, чи пов’язані ці висновки про підвищений ризик летального результату з токсичністю венлафаксину при передозуванні або з індивідуальними особливостями пацієнтів, які отримували венлафаксин. Для усунення ризику передозування венлафаксин слід призначати в невеликій кількості відповідно до якісної практики лікування пацієнтів.
Лікування. Рекомендується загальна підтримувальна і симптоматична терапія; моніторинг серцевого ритму і життєвих показників. Якщо існує ризик аспірації, викликання блювання не рекомендується. Якщо ліки прийняті недавно і пацієнт знаходиться у свідомості, слід провести промивання шлунка. Призначення активованого вугілля може також зменшити всмоктування діючої речовини. Ефективність таких заходів, як форсований діурез, діаліз, гемоперфузія і обмінне переливання крові, малоймовірна. Специфічний антидот венлафаксину невідомий.

в оригінальній упаковці для захисту від світла при температурі не вище 25 °C в недоступному для дітей місці.