Цефодокс (Cefodox) (268858) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Цефподоксим - 100 мг

Принципи антибіотикотерапії найбільш поширених бактеріальних інфекцій постійно переглядаються. Це пов’язано з розвитком резистентності у збудників, різною переносимістю препаратів у різних груп пацієнтів, особливостями перебігу супутньої патології тощо. Також регулярно переглядається сама структура інфекційної патології. Так, наприклад, збільшується частка гемофільної інфекції у структурі захворювань верхніх дихальних шляхів. Тому в арсеналі лікаря мають бути терапевтичні препарати з широким спектром дії, активні проти більшості популярних штамів збудників та комфортні для пацієнта. Одним із таких препаратів є Цефодокс.

Як діє Цефодокс

Спектр дії та клінічна ефективність Цефодоксу забезпечується його діючою речовиною ― цефподоксимом. Цефподоксим ― це сучасний антибактеріальний препарат, представник ІІІ покоління цефалоспоринів, група β-лактамних антибіотиків. Важливою відмінністю його від інших цефалоспоринових препаратів є можливість приймати всередину без зниження ефективності. Ефект цефподоксиму зіставний з амоксициліном та пеніциліном (Chokas E.C., 1993). Цефподоксим виявляє бактерицидний ефект ― препарат пригнічує синтез компонентів клітинної стінки бактерій та стійкий до більшості плазмідоопосередкованих β-лактамаз (Frampton J.E., 1992). Завдяки такій дії він ефективний у низьких концентраціях (Bergogne-Berezin E., 1991) проти:

• стрептококів групи A, B, C, F, G (Streptococcus pneumoniae, S. pyogenes, S. agalactiae);
• коринебактерій Corynebacterium diphtheriae;
• таких грампозитивних бактерій, як S. mitis, S. sanguis, S. salivarius;
• грамнегативної мікрофлори ― гемофільної (H. influenza, H. parainfluenzae), Moraxella catarrhalis (у тому числі й β-лактамазопродукуючі штами), протеї, кишкова паличка, клебсієли, диплококи (Neisseria meningitidis, Neisseria gonorrhoeae).

Цефодокс активний відносно стафілококів, однак виключно метицилінчутливих і тих, що не продукують пеніциліназу.
Резистентність до цефподоксиму демонструють MRSA, сапрофітні стафілококи, ентерококи, клостридії, бактероїди та синьогнійна паличка (інструкція МЗ України).
Особливістю препарату Цефодокс є те, що діюча речовина представлена в неактивній формі ― у вигляді проліків цефподоксиму проксетилу. Його активація відбувається після того, як він абсорбувався у тонкій кишці, ― відщеплюється неактивна частинка препарату шляхом деетерифікації (Borin M.T., 1991). Наявність препарату у вигляді проліків у просвіті ШКТ дозволяє виключити його вплив на мікробіом кишечнику, а значить ― уникнути розвитку дисбіозу (Щербак И.Б., 2013). У подальшому препарат в організмі людини практично не метаболізується, а виводиться нирками в незміненому вигляді (Borin M.T., 1991). Цефподоксиму проксетил характеризується хорошою переносимістю ― при аналізі клінічних відгуків встановлено, що не більше ніж у 2,7% пацієнтів розвиваються відчутні побічні ефекти (переважно гастроінтестинальні) і не більше ніж у 3,2% спостерігаються відхилення у клінічному та біохімічному аналізі крові (Kumazawa J., 1991).
У результаті досліджень було встановлено (Liu P., 2002), що цефподоксим розкриває свій антибактеріальний ефект більшою мірою, аніж цефіксим. Це пов’язано з кращим проникненням його у м’які тканини (зокрема у м’язову тканину) та легеневу тканину (Liu P., 2005). У дослідженнях на тваринах встановлено, що цефподоксим також проникає у цереброспінальну рідину, і хоча його концентрація досягає близько 5% від плазмової, цього достатньо для досягнення мінімальної інгібуючої концентрації до 90% чутливих до препарату мікроорганізмів. Такі дані дозволяють застосовувати препарат і в лікуванні нейроінфекцій (Abdel-Rakhman S.M., 2000).

Коли показаний Цефодокс

Цефодокс широко застосовується в таких клінічних ситуаціях (інструкція МОЗ України):

• у пульмонологічній практиці ― для лікування гострого бронхіту, хронічного бронхіту (загострення або рецидив), пневмонії бактеріальної етіології;
• отоларингологічній практиці ― для лікування гострих та хронічних синуситів, тонзилітів, фарингітів, особливо якщо передбачається чи лабораторно підтверджена резистентність збудника до більш популярних препаратів;
• у хірургічній практиці, особливо в амбулаторній хірургії ― для лікування фурункулів, карбункулів, фолікуліту, абсцесів, целюліту, пароніхія, виразок;
• в урологічній практиці ― для терапії неускладнених інфекцій сечовивідних шляхів на будь-якому рівні (від пієлонефриту до циститу);
• у дерматовенерологічній практиці ― для лікування неускладненого гонококового уретриту.

Клінічний досвід застосування цефподоксиму

Цефподоксим є препаратом для лікування негоспітальної пневмонії, оскільки може бути застосований як у вигляді монотерапії, так і в якості другого етапу східчастої схеми — після застосування ін’єкційних цефалоспоринів ІІІ покоління (Щербак И.Б., 2013). Враховуючи досвід клінічних досліджень (Safran C., 1990), можна сказати, що цефподоксиму проксетил є препаратом вибору в терапії інфекцій верхніх дихальних шляхів. Клінічними дослідженнями встановлена (Philips H., 1993) ефективність препарату в лікуванні загострень ХОЗЛ, оскільки загострення найчастіше викликані чутливою до цефподоксиму мікрофлорою ― Haemophilus influenzae, Haemophilus parainfluenzae або Streptococcus pneumoniae. Тим більше що режим дозування препарату та пероральний шлях його застосування сприяють досягненню комплаєнсу в пацієнтів.
Цефподоксим широко застосовується у педіатричній практиці, зокрема для лікування отитів (Fulton D., 2001), гострого середнього отиту з больовим синдромом та лихоманкою (Cohen R., 1995). Окрім того, він ефективний у терапії синуситів та тонзилофарингітів (Cohen R., 2002).
Цефподоксим є ефективною альтернативою пеніциліну V в отоларингологічній практиці, зокрема, для лікування стрептококового фарингіту та тонзиліту (Dajani A.S., 1993). За даними попередніх досліджень у Європі та США, 5-денний курс прийому цефподоксиму проксетилу зумовлює такий самий клінічний ефект, як 10-денний курс пеніциліну V, що є доказом зіставної ефективності препарату в питаннях ерадикації БГСА та попередження ревматичної лихоманки (Dajani A.S., 1995). Окрім того, у результаті мультицентрових досліджень доведено, що в терапії максилярного синуситу (гаймориту) 5-денний курс цефподоксиму проксетилу зіставний за клінічною ефективністю з 8-денним курсом амоксициліну в поєднанні з клавулановою кислотою (Polonovski J.M., 2006).
Цефподоксиму проксетил може бути застосований для лікування інфекційного ендокардиту у дітей, особливо якщо він викликаний атиповою бактеріальною мікрофлорою (Abiotrophia defectiva або Haemophilus parainfluenzae) (Kraicar N., 2019).
При циститах цефподоксим вважається препаратом другої лінії з огляду на високий ризик резистентності ― цистит може бути викликаний вихідною нечутливістю мікрофлори. Його призначення обґрунтоване тільки після бактеріологічного аналізу сечі з визначенням чутливості до антибіотиків (Colgan R., 2011). Цікаво, що під час оцінки чутливості необов’язково включати в дослідження цефподоксим ― можна з високою вірогідністю орієнтуватися на чутливість патологічної мікрофлори до цефазоліну (Bookstaver D.A., 2015).
У результаті рандомізованих подвійних сліпих клінічних досліджень (Shakur S., 2007) була продемонстрована ефективність цефподоксиму проксетилу в терапії черевного тифу у дітей. Препарат дозволяє досягнути повної бактеріологічної ерадикації (при дослідженні крові культуральним методом).
Цефподоксим рекомендований для антибіотикопрофілактики перед проведенням процедури алогенної трансплантації стовбурових клітин. Період перед введенням графту асоційований з підвищеним ризиком інфекційних захворювань у зв’язку з нейтропенією (Doan Vi.P., 2019). Загалом цефподоксим рекомендований при будь-яких нейтропенічних станах, оскільки має широкий спектр дії та хорошу переносимість, так що може застосовуватися навіть у пацієнтів з непереносимістю фторхінолонів (Wojenski D.J., 2014).
Цефподоксим також підходить для застосування у дерматології та амбулаторній хірургії ― він ефективний для лікування інфекційно-запальних захворювань шкіри та її похідних (Stevens D.L., 1993).

Що потрібно враховувати при застосуванні Цефодоксу

Цефодокс представлений у формі таблеток та оральної суспензії. Останню можна застосовувати для лікування дітей, починаючи з 5-місячного віку (інструкція МОЗ України), а таблетки призначені для дітей віком старше 12 років та дорослих. Що стосується прийому препарату під час годування грудьми, питання необхідно вирішувати в індивідуальному порядку з урахуванням клінічної ситуації та супутніх факторів. Відомо, що після прийому разової дози 200 мг всередину цефподоксим секретується у грудне молоко в кількості до 6% від рівня у плазмі крові через 4 год після прийому та до 16% ― через 6 год. При повністю грудному вигодовуванні дитини (без догодовування сумішами та прикормами) за добу вона може отримати максимальну дозу близько 0,055 мг/кг, тоді як рекомендована терапевтична доза становить 10 мг/кг маси тіла. Це означає, що препарат не спричинить значущої дії на дитину, однак може викликати транзиторні порушення кишкової мікрофлори у період її становлення (LactMed, 2018). Оцінка безпеки застосування препарату під час вагітності не проводилася (інструкція МОЗ України).
Цефподоксим виводиться переважно із сечею, що зумовлює потребу в корекції дози препарату у хворих із нирковою недостатністю, а також тих, хто знаходиться на хронічному гемодіалізі (Borin M.T., 1992). Препарат виводиться з організму за допомогою гемодіалізу, що також використовується при передозуванні (інструкція МОЗ України).
При призначенні цефподоксиму проксетилу слід враховувати ризик розвитку перехресної алергії ― 5–10% хворих із алергією на пеніцилін також демонструють непереносимість цефалоспоринів, тому при наявності подібних реакцій необхідно проводити тест на визначення індивідуальної чутливості (інструкція МОЗ України).
При призначенні Цефодоксу необхідно враховувати препарати, які пацієнт приймає постійно чи тривалими курсами. Так, антацидні препарати та блокатори Н₂-рецепторів знижують абсорбцію препарату, петльові діуретики підвищують його нефротоксичність, а сам він може потенціювати антикоагулянтні ефекти кумаринів (інструкція МОЗ України).

Висновок

Слід відмітити, що Цефодокс є сучасним препаратом, який може застосовуватися в амбулаторній практиці. У нього широкий спектр дії для боротьби з найбільш розповсюдженими збудниками у ЛОР-практиці, урології та педіатрії. Препарат випускається у формі таблеток та суспензії, що забезпечує зручний та точний підбір дози навіть для маленьких дітей. Цефодокс приймається всередину, завдяки чому є комфортною для пацієнта альтернативою ін’єкційним антибіотикам, а також може виступати в якості препарату ІІ сходинки ― на нього можна переводити після лікування ін’єкційними цефалоспоринами.