Імет^® (Imet^®) (268704) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Ібупрофен............................................................. 400 мг
Допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, кремнію діоксид колоїдний безводний, натрію крохмальгліколят (тип А), магнію стеарат, гіпромелоза, поліетиленгліколь 4000, повідон (К-30), титану діоксид (Е171).

Ібупрофен - 400 мг

фармакодинаміка. Ібупрофен — це НПЗП, похідне пропіонової кислоти, який чинить спрямовану дію проти болю, жару та запалення шляхом пригнічування синтезу простагландинів — медіаторів болю та запалення. Крім того, ібупрофен оборотно пригнічує агрегацію тромбоцитів. Дані експериментальних досліджень свідчать про те, що при супутньому застосуванні ібупрофен може пригнічувати вплив ацетилсаліцилової кислоти (аспірину) в низьких дозах на агрегацію тромбоцитів. Деякі дослідження фармакодинаміки показують, що при застосуванні разових доз ібупрофену по 400 мг у межах 8 год до та в межах 30 хв після застосування ацетилсаліцилової кислоти негайного вивільнення (81 мг) знижується вплив ацетилсаліцилової кислоти на утворення тромбоксану або агрегацію тромбоцитів. Хоча існує непевність щодо застосовності цих даних відносно клінічної ситуації, не можна виключати ймовірності, що регулярний довготривалий прийом ібупрофену може зменшувати кардіопротекторний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти. При нерегулярному застосуванні ібупрофену клінічно значущий ефект вважається малоймовірним.
Фармакокінетика
Всмоктування. При прийомі внутрішньо ібупрофен частково всмоктується вже у шлунку, а потім повністю в тонкому кишечнику. При пероральному прийомі лікарської форми зі звичайним вивільненням C_max у плазмі крові досягається через 1–2 год. При прийомі натще C_max у сироватці крові може бути досягнута протягом 45 хв після застосування.
Розподіл. Зв’язування з білками плазми становить близько 99%.
Біотрансформація. Ібупрофен метаболізується в печінці (гідроксилювання, карбоксилювання).
Виведення. Фармакологічно неактивні метаболіти повністю виводяться головним чином із сечею (90%), а також із жовчю. T_½ у здорових людей і пацієнтів із захворюваннями печінки і нирок становить 1,8–3,5 год.
Лінійність/нелінійність. При дозах від 200 до 400 мг спостерігалася лінійна кінетика ібупрофену. При більш високих дозах спостерігалася нелінійна кінетика препарату.
У пацієнтів літнього віку не спостерігається істотних відмінностей у фармакокінетичному профілі.

симптоматичне лікування головного болю, у тому числі при мігрені, зубного болю, дисменореї, невралгії, болю у спині, суглобах, м’язах, а також при ознаках застуди і грипу.

для перорального прийому при нетривалому застосуванні.
Дорослі та діти віком від 12 років. Препарат застосовувати по 1 таблетці кожні 4 год. Таблетки необхідно ковтати цілими, запиваючи великою кількістю рідини, під час або після їди. Не приймати більше 3 таблеток протягом 24 год.
Максимальна добова доза становить 1200 мг.
Небажані ефекти можна мінімізувати шляхом застосування найнижчої ефективної дози протягом найкоротшого періоду часу, потрібного для полегшення симптомів (також див ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Якщо скарги зберігаються більше 3 днів у дітей і більше 4 днів при лікуванні болю у дорослих, пацієнт повинен звернутися до лікаря.
Пацієнтам, які мають чутливий шлунок, рекомендується приймати Імет^® під час їди.
Пацієнти літнього віку не потребують спеціального дозування.
Пацієнти з порушенням функції нирок та печінки легкого або помірного ступеня не потребують коригування дози.

підвищена чутливість до ібупрофену або до будь-якої з допоміжних речовин препарату;

• реакції гіперчутливості (наприклад БА, риніт, ангіоневротичний набряк або кропив’янка), які спостерігалися раніше після застосування ібупрофену, ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗП;
• виразкова хвороба шлунка/кровотеча в активній формі або рецидиви в анамнезі (≥2 виражених епізоди виразкової хвороби чи кровотечі);
• шлунково-кишкова кровотеча або перфорація, пов’язана із застосуванням НПЗП, в анамнезі;
• тяжке порушення функції печінки, нирок; серцева недостатність (клас IV за класифікацією NYHA (Нью-Йоркської асоціації кардіологів));
• III триместр вагітності (див. Застосування у період вагітності або годування груддю);
• цереброваскулярні або інші кровотечі;
• порушення кровотворення або згортання крові.

найчастіше виникають реакції з боку ШКТ, здебільшого вони залежать від дози. Побічні реакції найрідше спостерігаються, коли максимальна добова доза становить 1200 мг.
Дані клінічних досліджень свідчать про те, що застосування ібупрофену, особливо у високій дозі (2400 мг/добу), дещо підвищує ризик артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад інфаркту міокарда або інсульту).
Побічні реакції, що відмічають при застосуванні ібупрофену, як і інших НПЗП, класифіковані за системами органів та частотою їх прояву — дуже часто — ≥1/10; часто — ≥1/100 — <1/10; нечасто — ≥1/1000 — <1/100; рідко — ≥1/10 000 — <1/1000; дуже рідко — <1/10 000 та невідомо (не підлягає оцінці з огляду на обмеженість наявних даних).
З боку серця: дуже рідко — посилене серцебиття, серцева недостатність, інфаркт міокарда.
З боку травного тракту: часто — скарги з боку ШКТ, такі як печія, біль у животі, нудота, блювання, метеоризм, діарея, запор і незначні шлунково-кишкові кровотечі, що у виняткових випадках можуть спричинити анемію; нечасто — виразки ШКТ з імовірністю розвитку кровотечі та перфорації (іноді з летальним наслідком, особливо у пацієнтів літнього віку), виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона, гастрит; дуже рідко — езофагіт, панкреатит, утворення діафрагмоподібних стриктур кишечнику; частота невідома — диспепсія, мелена, криваве блювання, жовтяниця.
З боку нервової системи: нечасто — порушення з боку ЦНС, такі як головний біль, запаморочення, безсоння, збудження, дратівливість або підвищена втомлюваність; рідко — вертиго; дуже рідко — асептичний менінгіт (див. нижче), окремі симптоми якого (ригідність потиличних м’язів, головний біль, нудота, блювання, лихоманка або дезорієнтація) можуть виникати у пацієнтів з аутоімунними захворюваннями, такими як системний червоний вовчак, змішане захворювання сполучної тканини; частота невідома — парестезії, сонливість.
З боку нирок і сечовидільної системи: дуже рідко — гостре порушення функції нирок, сосочковий некроз, особливо при тривалому застосуванні, пов’язані з підвищенням рівня сечовини у плазмі крові, та набряк, гіпернатріємія (затримка натрію), мізерне сечовипускання; частота невідома — ниркова недостатність, нефротоксичність, включаючи інтерстиціальний нефрит та нефротичний синдром.
Гепатобіліарні розлади: дуже рідко — порушення функції печінки, ураження печінки, особливо при тривалій терапії, печінкова недостатність, гострий гепатит.
З боку судинної системи: дуже рідко — АГ; частота невідома — артеріальний тромбоз (інфаркт міокарда або інсульт).
З боку шкіри та підшкірної клітковини: рідко — різні висипання на шкірі; дуже рідко — тяжкі форми шкірних реакцій, таких як синдром Стівенса — Джонсона, мультиформна еритема і токсичний епідермальний некроліз, випадіння волосся; частота невідома — лікарсько-зумовлена реакція з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром), фоточутливість, гострий генералізований екзантематозний пустульоз.
З боку крові та лімфатичної системи: дуже рідко — анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія, агранулоцитоз, що можуть виникати при тривалому лікуванні, першими ознаками яких є лихоманка, біль у горлі, поверхневі виразки в ротовій порожнині, грипоподібні симптоми, тяжка форма виснаження, нез’ясована кровотеча та синці.
З боку психіки: рідко — психічні розлади, депресія, безсоння, збудження, галюцинації, сплутаність свідомості.
З боку органа зору: нечасто — при тривалому лікуванні можуть виникати порушення зору, неврит зорового нерва.
З боку органа слуху та лабіринту: рідко — при тривалому лікуванні можливі дзвін у вухах та запаморочення.
З боку імунної системи: нечасто — реакції гіперчутливості, що супроводжуються шкірним висипом, кропив’янкою і свербежем, а також нападами астми (у деяких випадках зі зниженням АТ); дуже рідко — тяжкі реакції гіперчутливості, симптоми яких можуть включати набряк обличчя, язика та гортані, задишку, тахікардію, артеріальну гіпотензію, анафілактичні реакції, ангіонабряк або тяжкий шок; частота невідома — реактивність дихальних шляхів, включаючи БА, загострення астми, бронхоспазм.
Інфекції та інвазії: дуже рідко — були описані загострення запалень, пов’язаних з інфекцією (наприклад розвиток некротизуючого фасциїту), що збігаються з прийомом НПЗП. Це, можливо, пов’язано з механізмом дії НПЗП.
Якщо ознаки інфекції спостерігаються або погіршуються під час прийому ібупрофену, пацієнту рекомендується негайно звернутися до лікаря. Слід перевірити, чи дійсно існують показання для антиінфекційної/антибактеріальної терапії.
Розлади загального характеру: нездужання і втома, роздратованість.
Лабораторні дослідження: дуже рідко — зниження рівня гемоглобіну.
Опис окремих побічних реакцій. Є повідомлення про виникнення реакцій гіперчутливості після лікування ібупрофеном. До таких реакцій належать неспецифічні алергічні реакції та анафілаксія, реакції з боку дихальних шляхів, включаючи БА, загострення БА, бронхоспазм або задишку, різні розлади з боку шкіри, включаючи висипи різного типу, свербіж, кропив’янку, пурпуру, ангіоневротичний набряк, рідше — ексфоліативний та бульозний дерматози (включаючи епідермальний некроліз і мультиформну еритему).
Механізм патогенезу асептичного менінгіту, зумовленого лікарським засобом, зрозумілий неповною мірою. Проте наявні дані щодо асептичного менінгіту, пов’язаного із застосуванням НПЗП, вказують на реакцію гіперчутливості (через часовий зв’язок з прийомом препарату та зникнення симптомів після відміни лікарського засобу). Зокрема, під час лікування ібупрофеном пацієнтів з аутоімунними порушеннями (такими як системний червоний вовчак, змішане захворювання сполучної тканини) зафіксовано поодинокі випадки виникнення симптомів асептичного менінгіту (таких як ригідність потиличних м’язів, головний біль, нудота, блювання, лихоманка або дезорієнтація).

побічні ефекти, які стосуються застосування ібупрофену, у цілому можна зменшити шляхом застосування мінімальної ефективної дози, потрібної для полегшення симптомів протягом найкоротшого періоду часу.
Необхідно дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів із:

• системним червоним вовчаком і змішаним захворюванням сполучної тканини;
• захворюваннями ШКТ або хронічними запальними захворюваннями кишечнику (виразковий коліт, хвороба Крона);
• АГ та (або) серцевою недостатністю;
• порушеннями функції нирок;
• порушеннями функції печінки;
• безпосередньо після великих хірургічних втручань;
• порушенням згортання крові (ібупрофен може подовжувати час кровотечі).

Вплив на серцево-судинну та цереброваскулярну системи. Пацієнтам з АГ та/або легким чи середнім ступенем застійної серцевої недостатності в анамнезі слід з обережністю починати довготривале лікування (необхідна консультація лікаря), оскільки при терапії ібупрофеном, як і іншими НПЗП, повідомлялося про випадки затримки рідини, АГ та набряків.
Дані клінічного дослідження свідчать про те, що застосовування ібупрофену, особливо у високих дозах (2400 мг/добу), може призвести до незначного підвищення ризику артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад інфаркту міокарда або інсульту). Загалом дані епідеміологічних досліджень не дають підстав припустити, що низька доза ібупрофену (наприклад ≤1200 мг/добу) може призвести до підвищення ризику артеріальних тромботичних ускладнень.
Пацієнтів із неконтрольованою АГ, застійною серцевою недостатністю (клас II–III за класифікацією NYHA), діагностованою ІХС, захворюванням периферичних артерій та/або цереброваскулярними захворюваннями слід лікувати ібупрофеном тільки після ретельного аналізу. Слід уникати високих доз препарату (2400 мг/добу). Пацієнтам із факторами ризику серцево-судинних ускладнень (такими як АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння) розпочинати довготривале лікування також слід лише після ретельного обміркування, особливо якщо необхідні високі дози ібупрофену (2400 мг/добу).
Вплив на органи дихання. Бронхоспазм може виникнути у пацієнтів з БА або алергічними захворюваннями чи цими хворобами в анамнезі.
Інші НПЗП. Одночасне застосування ібупрофену з іншими НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, підвищує ризик розвитку побічних реакцій, тому його слід уникати.
Системний червоний вовчак (СЧВ) і змішані захворювання сполучної тканини. З обережністю слід застосовувати ібупрофен при проявах СЧВ та змішаних захворюваннях сполучної тканини через підвищений ризик виникнення асептичного менінгіту.
Вплив на нирки. Довготривалий прийом НПЗП може призвести до дозозалежного зниження синтезу простагландинів і провокувати розвиток ниркової недостатності. Високий ризик цієї реакції відмічають у пацієнтів з порушеннями функції нирок, серцевими порушеннями, порушеннями функції печінки, хворих, які приймають діуретики, і пацієнтів літнього віку. У таких пацієнтів необхідно контролювати функцію нирок.
У дітей та підлітків зі зневодненням існує ризик розвитку ниркової недостатності.
Вплив на печінку. Слід дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів із порушеннями функції печінки.
Вплив на фертильність у жінок. Існують обмежені дані, що лікарські засоби, які пригнічують синтез ЦОГ/простагландину, можуть впливати на процес овуляції. Цей процес є оборотним після припинення лікування. Довготривале застосування (стосується дози 2400 мг протягом доби, а також тривалості лікування понад 10 днів) ібупрофену може порушити жіночу фертильність і не рекомендується жінкам, які намагаються завагітніти. Жінкам, які мають труднощі з настанням вагітності або проходять обстеження з причини безпліддя, цей препарат необхідно відмінити.
Вплив на ШКТ. НПЗП слід з обережністю застосовувати у пацієнтів із хронічними запальними захворюваннями кишечнику (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки ці стани можуть загострюватися. Існують повідомлення про випадки шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації, що, можливо, були летальними, та виникали на будь-якому етапі лікування НПЗП незалежно від наявності попереджувальних симптомів або наявності тяжких розладів з боку ШКТ в анамнезі.
Ризик шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації підвищується при збільшенні доз НПЗП у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо якщо вона ускладнена кровотечею або перфорацією, та у хворих літнього віку. Ці пацієнти повинні починати лікування з мінімальних доз. Слід дотримуватися обережності пацієнтам, які отримують супутні препарати, що можуть підвищити ризик гастротоксичності або кровотечі, такі як пероральні кортикостероїди, антикоагулянти (наприклад, варфарин) або антитромбоцитарні засоби (наприклад ацетилсаліцилова кислота). При тривалому лікуванні для цих пацієнтів, а також для хворих, які потребують супутнього застосування низьких доз ацетилсаліцилової кислоти або інших лікарських засобів, що можуть підвищити ризик для ШКТ, слід розглядати призначення лікарем комбінованої терапії мізопростолом або інгібіторами протонної помпи.
Пацієнти з наявними шлунково-кишковими розладами в анамнезі, передусім хворі літнього віку, повинні повідомляти про будь-які незвичні симптоми з боку ШКТ (переважно кровотечу), особливо про шлунково-кишкову кровотечу на початку лікування. У разі шлунково-кишкової кровотечі або виразки у пацієнтів, які отримують ібупрофен, лікування слід негайно припинити.
Тяжкі шкірні реакції. Повідомлялося про рідкісні серйозні реакції з боку шкіри, що можуть призвести до летального наслідку, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона та токсичний епідермальний некроліз, пов’язані із застосуванням НПЗП. Високим є ризик виникнення цих реакцій на початку терапії. Початок реакції виникає в більшості випадків протягом першого місяця лікування. Також повідомлялося про випадок гострого генералізованого екзантематозного пустульозу, який виник після застосування лікарських засобів, що містять ібупрофен. Ібупрофен слід відмінити при перших ознаках шкірного висипу, патологічних змін слизових оболонок або будь-яких інших ознаках гіперчутливості.
При тривалому застосуванні ібупрофену потрібно проводити регулярну перевірку стану печінки, функції нирок, а також аналізу крові.
Тривале застосування будь-яких знеболювальних засобів, які застосовуються при головному болю, може призвести до його посилення. За наявності такої ситуації пацієнт має звернутися до лікаря, також слід припинити застосування препарату. Припустити діагноз головного болю, викликаного надмірним застосуванням лікарських засобів, можна у пацієнтів, у яких головний біль виникає часто або щоденно, незважаючи на регулярний прийом знеболювальних препаратів або внаслідок цього.
Маскування симптомів основних інфекцій. Імет^® може замаскувати симптоми інфекційного захворювання, що може призвести до затримки початку відповідного лікування і тим самим ускладнити перебіг захворювання. Це спостерігалося при бактеріальній позагоспітальній пневмонії та бактеріальних ускладненнях вітряної віспи. Коли Імет^® застосовують при лихоманці або для полегшення болю при інфекції, рекомендується проводити моніторинг інфекційного захворювання. У разі лікування в домашніх умовах пацієнт повинен звернутися до лікаря, якщо симптоми зберігаються або посилюються (див. ПОБІЧНА ДІЯ. Інфекції та інвазії).
У виняткових випадках вітряна віспа може бути причиною серйозних інфекційних ускладнень з боку шкіри та м’яких тканин. Повністю виключати ймовірність взаємозв’язку застосування НПЗП зі збільшенням вираженості подібних інфекційних захворювань на даний час неможливо. Таким чином, бажано уникати застосування ібупрофену у разі вітряної віспи.
При одночасному вживанні алкоголю в період лікування НПЗП можливе підвищення ризику прояви побічних реакцій, пов’язаних із діючою речовиною, зокрема з боку ШКТ або ЦНС.
Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) на таблетку, вкриту плівковою оболонкою, тобто практично вільний від натрію.
Застосування у період вагітності або годування груддю. Пригнічення синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність та/або розвиток ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень вказують на підвищений ризик викидня, вроджених вад серця та гастрошизису після застосування інгібіторів синтезу простагландинів на ранній стадії вагітності. Абсолютний ризик серцево-судинних вад підвищувався з менш ніж 1% до близько 1,5%. Вважається, що ризик підвищується з підвищенням дози та тривалості терапії. У тварин застосування інгібіторів синтезу простагландинів призводило до збільшення випадків перед- і післяімплантаційних викиднів та летальності ембріонів/плодів. Крім того, повідомлялося про підвищену частоту різних вад розвитку, включаючи вади з боку серцево-судинної системи, у тварин, які отримували інгібітори синтезу простагландинів у період органогенезу.
Ібупрофен не слід приймати у перші два триместри вагітності, окрім випадків, коли це є вкрай необхідним. Жінкам, які намагаються завагітніти, або під час І та ІІ триместрів вагітності слід застосовувати найнижчу можливу дозу ібупрофену протягом найкоротшого періоду часу.
У ІІІ триместр вагітності при застосуванні будь-яких інгібіторів синтезу простагландину можливі такі ризики для плода, як серцево-легенева токсичність (передчасне закриття артеріальної протоки та легенева гіпертензія) і порушення функції нирок, що може прогресувати до ниркової недостатності з проявом олігогідрамніону; для матері наприкінці вагітності та новонародженого — збільшення часу кровотечі, антитромбоцитарний ефект, що може виникати навіть при дуже низьких дозах; пригнічення скорочень матки, що призводить до затримки або збільшення тривалості пологів. У зв’язку з цим ібупрофен протипоказаний у ІІІ триместр вагітності.
Починаючи з 20-го тижня вагітності застосування ібупрофену може спричинити олігогідрамніон внаслідок дисфункції нирок плода. Це може статися невдовзі після початку лікування і зазвичай є оборотним після припинення лікування. Крім того, є повідомлення про звуження артеріальної протоки після лікування у ІІ триместрі вагітності, більшість з яких пройшли після припинення лікування. Тому ібупрофен не слід приймати у перші два триместри вагітності, окрім випадків, коли це є вкрай необхідним. Жінкам, які намагаються завагітніти, або під час І та ІІ триместрів вагітності слід застосовувати найнижчу можливу дозу ібупрофену протягом найкоротшого періоду часу. Допологовий моніторинг олігогідрамніону та звуження артеріальної протоки слід розглянути після впливу ібупрофену протягом декількох днів, починаючи з 20-го гестаційного тижня. Застосування ібупрофену слід припинити, якщо виявлено олігогідрамніон або звуження артеріальної протоки.
У ІІІ триместрі вагітності при застосуванні будь-яких інгібіторів синтезу простагландину можливі такі ризики:
для плода:
– серцево-легенева токсичність (передчасне звуження/закриття артеріальної протоки та легенева гіпертензія);
– порушення функції нирок, що може прогресувати до ниркової недостатності з проявом олігогідрамніону (див. вище);
для матері наприкінці вагітності та новонародженого:
– збільшення часу кровотечі, антитромбоцитарний ефект, що може виникати навіть при дуже низьких дозах;
– пригнічення скорочень матки, що призводить до затримки або збільшення тривалості пологів.
У зв’язку з цим ібупрофен протипоказаний у ІІІ триместрі вагітності (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
У дослідженнях ібупрофен було виявлено в грудному молоці у дуже незначній кількості, тому малоймовірно, що він може негативно вплинути на немовля, яке годують грудьми.
Діти. Не застосовувати у дітей віком до 12 років.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. За умови застосування згідно з рекомендованими дозами та тривалістю лікування препарат не впливає на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Пацієнтам, які відчувають запаморочення, сонливість, дезорієнтацію або порушення зору при прийомі НПЗП, слід відмовитися від керування транспортними засобами або роботи з механізмами. Зазначені явища посилюються при поєднанні препарату з вживанням алкоголю.

ібупрофен, як і інші НПЗП, не слід застосовувати в комбінації з:
ацетилсаліциловою кислотою: одночасне застосування ібупрофену й ацетилсаліцилової кислоти головним чином не рекомендується у зв’язку з можливістю підвищення частоти виникнення побічних реакцій.
Експериментальні дані свідчать, що при одночасному застосуванні ібупрофен може конкурентно пригнічувати вплив низьких доз ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів. Однак невизначеність щодо можливості екстраполяції цих даних на клінічну ситуацію не дає змоги зробити остаточні висновки про те, що регулярне довготривале застосування ібупрофену може знизити кардіопротекторний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти. При несистематичному застосуванні ібупрофену клінічно значущий ефект вважається малоймовірним.
іншими НПЗП (у тому числі селективними інгібіторами ЦОГ-2): одночасне застосування декількох НПЗП може підвищити ризик шлунково-кишкових виразок і кровотеч внаслідок синергічного ефекту.
З обережністю слід застосовувати ібупрофен в комбінації з:
антикоагулянтами: НПЗП можуть посилити лікувальний ефект таких антикоагулянтів, як варфарин;
антигіпертензивними засобами (інгібітори АПФ та антагоністи ангіотензину II), блокаторами β-адренорецепторів та діуретиками: НПЗП можуть послаблювати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних препаратів. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад у пацієнтів зі зневодненням або у хворих літнього віку з ослабленою функцією нирок) одночасне застосування інгібітору АПФ, блокатора β-адренорецепторів або антагоніста ангіотензину ІІ і препаратів, що інгібують ЦОГ, може призводити до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність, що зазвичай має оборотний характер. Тому такі комбінації слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. За необхідності довготривалого лікування слід провести адекватну гідратацію пацієнта та розглянути питання про проведення моніторингу функції нирок на початку комбінованого лікування, а також з певною періодичністю надалі. Одночасне застосування ібупрофену та калійзберігаючих діуретиків може призвести до гіперкаліємії. Діуретики можуть підвищувати ризик нефротоксичного впливу НПЗП.
Кортикостероїди можуть підвищити ризик появи виразок та кровотеч у ШКТ.
Дигоксин, фенітоїн, літій: застосування ібупрофену одночасно з дигоксином, фенітоїном або літієм може підвищувати концентрацію даних лікарських препаратів у плазмі крові. Контроль концентрації літію, дигоксину і фенітоїну в сироватці крові при правильному застосуванні, як правило, не потрібен.
Метотрексат: застосування ібупрофену протягом 24 год до або після введення метотрексату може призвести до підвищення концентрацій метотрексату та збільшення його токсичного ефекту.
Зидовудин: відомо про підвищений ризик гематологічної токсичності при сумісному застосуванні зидовудину та НПЗП. Існують докази підвищення ризику розвитку гемартрозу та гематоми у ВІЛ-інфікованих пацієнтів з гемофілією, у разі супутнього лікування зидовудином та ібупрофеном.
Серцеві глікозиди: НПЗП можуть посилювати порушення серцевої функції, знижувати функцію клубочкової фільтрації нирок та підвищувати рівень глікозидів у плазмі крові.
Антитромбоцитарні засоби та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС): може підвищуватися ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі.
Циклоспорин, такролімус: можливе підвищення ризику нефротоксичності.
Міфепристон: НПЗП не слід застосовувати раніше ніж через 8–12 діб після застосування міфепристону, оскільки вони знижують його ефективність.
Хінолонові антибіотики: одночасний прийом з ібупрофеном може підвищити ризик виникнення судом.
Препарати групи сульфонілсечовини та фенітоїн: результати клінічних досліджень свідчать про наявність взаємодії НПЗП з протидіабетичними препаратами (препарати сульфонілсечовини). Незважаючи на те що взаємодія ібупрофену з препаратами сульфонілсечовини досі не була описана, при одночасному прийомі цих лікарських засобів, з профілактичною метою, рекомендується контролювати рівень глюкози в крові.
Пробенецид та сульфінпіразон: лікарські препарати, що містять пробенецид та сульфінпіразон, здатні затримувати виведення ібупрофену з організму.

у дітей прийом більше 400 мг/кг ібупрофену може спричинити симптоми інтоксикації. У дорослих ефект доза — відповідь менш яскраво виражений. Період напіврозпаду при передозуванні становить 1,5–3 год.
Симптоми. У більшості пацієнтів, які брали участь у клінічних дослідженнях, застосування значної кількості НПЗП спричинило лише нудоту, блювання, біль в епігастральній ділянці або дуже рідко — діарею. Можуть також виникати шум у вухах, головний біль, запаморочення та шлунково-кишкова кровотеча. При більш тяжкому отруєнні можуть виникати токсичні ураження ЦНС, які проявляються у вигляді сонливості, ністагму, порушенні зору, інколи — збудженого стану та дезорієнтації або коми. Інколи у пацієнтів спостерігаються судоми. При тяжкому отруєнні може виникати гіперкаліємія та метаболічний ацидоз, гостра ниркова недостатність, пошкодження печінки, артеріальна гіпотензія, дихальна недостатність та ціаноз. У хворих на БА може спостерігатися загострення перебігу астми.
Лікування. Лікування повинно бути симптоматичним та підтримувальним, а також включати забезпечення прохідності дихальних шляхів та спостереження за показниками життєвоважливих функцій до нормалізації стану. Рекомендовано пероральне застосування активованого вугілля або промивання шлунка впродовж 1 год після застосування потенційно токсичної дози препарату. Якщо ібупрофен уже всмоктався в організм, можна вводити лужні речовини для пришвидшення виведення кислотного ібупрофену з сечею.
При частих або тривалих судомах слід вводити в/в діазепам або лоразепам. У разі БА слід застосовувати бронходилататори.

спеціальні умови зберігання не потрібні. Лікарський засіб зберігати в недоступному для дітей місці.