Дуфастон® таблетки, вкриті плівковою оболонкою 10 мг блістер №20

Допоміжні речовини: ядро таблетки — лактоза, моногідрат; гіпромелоза; крохмаль кукурудзяний; кремнію діоксид колоїдний безводний; магнію стеарат;
оболонка: макрогол 400, гіпромелоза, титану діоксид (Е171).

Дідрогестерон - 10 мг

Фармакодинаміка. Механізм дії. Дидрогестерон — селективний гестаген, який заміщує деякі функції прогестерону.
Як гестаген дидрогестерон винятково впливає лише на ендометрій, слизову оболонку піхви та цервікального каналу.
Дидрогестерон не пригнічує овуляції. Це означає, що вірогідність запліднення яйцеклітини в невагітних жінок при прийомі дидрогестерону залишається.
Дидрогестерон і його метаболіти не виявляють термогенних властивостей.
У жінок у постменопаузальний період зі збереженою маткою замісна терапія естрогенами призводить до підвищеного ризику розвитку гіперплазії ендометрія і раку ендометрія. Додавання прогестагенів може запобігти надмірному ризику.
Циклічне додавання дидрогестерону жінкам, у яких ендометрій був стимульований естрогеном, переводить його у фазу секреції.
Дидрогестерон не має маскулінізуючих або вірилізуючих властивостей. Дидрогестерон не зумовлює анаболічних або кортикоїдних властивостей.
Клінічна ефективність та безпека. Проведено подвійне сліпе з подвійним маскуванням рандомізоване багатоцентрове дослідження за участю двох паралельних груп для порівняння ефективності, безпеки і переносимості дидрогестерону для перорального застосування в дозі 30 мг/добу та інтравагінального мікронізованого прогестерону в капсулах в дозі 600 мг/добу для підтримки лютеїнової фази при застосуванні технологій запліднення in vitro (LOTUS І).
Проведено рандомізоване відкрите багатоцентрове дослідження за участю двох паралельних груп для порівняння ефективності, безпеки і переносимості дидрогестерону для перорального застосування в дозі 30 мг/добу та інтравагінального прогестерону у формі 8% гелю (Кринон) в дозі 90 мг/добу для підтримки лютеїнової фази при застосуванні технологій запліднення in vitro (LOTUS ІІ).
Клінічні дослідження LOTUS І і LOTUS ІІ підтвердили наступне. Головну мету досліджень — доказ не меншої ефективності перорального дидрогестерону порівняно з інтравагінальним мікронізованим прогестероном з точки зору наявності серцевих скорочень у плода на 12-му тижні гестації (10-й тиждень вагітності) — було досягнуто.
У досліджуваній популяції пацієнтів частота настання вагітності, підтвердженої на 12-му тижні гестації (10-й тиждень вагітності), становила 37,6 і 33,1% (LOTUS І) та 36,7 і 34,7% (LOTUS II). Різниця в частоті настання вагітності між двома групами становила 4,7 (95% ДІ –1,2–10,6) (LOTUS І) та 2,0 (95% ДІ –4,0–8,0) (LOTUS ІІ).
У вибірці суб’єктів дослідження для оцінки з безпеки (1029 суб’єктів (LOTUS І) і 1030 суб’єктів (LOTUS ІІ), які отримали принаймні одну дозу досліджуваного препарату, випадки небажаних явищ, що виникли під час терапії, про які повідомлялося найчастіше, були ідентичними в обох досліджуваних групах.
У зв’язку з характером досліджуваного показання та досліджуваної популяції пацієнтів певна кількість ранніх абортів/викиднів є очікуваною, особливо до 12-го тижня гестації (10-го тижня вагітності), оскільки прогнозований показник частоти настання вагітності у цей період становить близько 35%.
Профіль безпеки, що виявлений в обох дослідженнях LOTUS, відповідав очікуваному, враховуючи встановлений профіль безпеки дидрогестерону, а також досліджувану популяцію пацієнтів і досліджуване показання.
Фармакокінетика. На відміну від прогестерону, дидрогестерон не екскретується із сечею у вигляді прегнандіолу. Таким чином, зберігається можливість визначити секрецію ендогенного прогестерону за екскрецією прегнандіолу.
При пероральному застосуванні у середньому 63% дози виводиться із сечею. Повне виведення відбувається через 72 год. Основним метаболітом є 20α-дигідродидрогестерон (ДГД), який виділяється із сечею у зв’язаному з глюкуроновою кислотою стані. Загальною властивістю усіх метаболітів є збереження структури 4,6-дієн-3-она вихідної речовини і відсутність 17α-гідроксилювання, що пояснює відсутність у дидрогестерону естрогенного та андрогенного ефектів.
Після перорального застосування дидрогестерону концентрація у плазмі крові ДГД значно вища, ніж вихідної речовини. Співвідношення AUC становить близько 30.
Дидрогестерон швидко абсорбується. C_max дидрогестерону і ДГД досягається через 0,5–2,5 год.

• нерегулярні менструальні цикли;
• ендометріоз;
• дисменорея;
• безпліддя, спричинене лютеїновою недостатністю;

• підтримка лютеїнової фази при застосуванні ДРТ;
• загрозливий і звичний викидень, пов’язаний із прогестероновою недостатністю.

Дуфастон можна застосовувати як циклічне доповнення до терапії естрогенами у жінок з інтактною маткою:

• для запобігання гіперплазії ендометрія у менопаузальний період;
• при дисфункційних маткових кровотечах;
• при вторинній аменореї.

нижченаведені схеми дозування рекомендовані для лікування препаратом Дуфастон. Дози, схему і тривалість лікування можна коригувати залежно від тяжкості розладу та індивідуальної клінічної відповіді пацієнта.
Нерегулярні менструальні цикли. Тривалість циклу 28 днів може бути досягнута шляхом призначення 1 таблетки Дуфастон на добу з 11-го по 25-й день циклу.
Ендометріоз. Від 1 до 3 таблеток Дуфастон на добу з 5-го по 25-й день циклу або протягом усього циклу. Дози, кратні 10 мг/добу, слід розподілити рівномірно протягом доби. Рекомендується призначити найвищу дозу на початковому етапі лікування.
Дисменорея. Від 1 до 2 таблеток Дуфастон на добу з 5-го по 25-й день циклу. Дози, кратні 10 мг/добу, слід розподілити рівномірно протягом доби. Рекомендується призначити найвищу дозу на початковому етапі лікування.
Безпліддя, спричинене лютеїновою недостатністю. 1 таблетка Дуфастон на добу з 14-го по 25-й день циклу. Це лікування слід продовжити протягом мінімум 6 послідовних циклів. Рекомендується продовжити лікування протягом перших місяців вагітності у тих же дозах, як і для звичного викидня.
Підтримка лютеїнової фази при застосуванні ДРТ. 1 таблетка Дуфастон 3 рази на добу (30 мг/добу). Лікування починають із дня забору ооцитів і продовжують протягом 10 тиж, якщо вагітність підтверджується.
Загроза викидня. Початкова доза: 4 таблетки Дуфастон одразу, потім — по 1 таблетці Дуфастон кожні 8 год. Дози, кратні 10 мг/добу, слід рівномірно розподілити протягом доби. Рекомендується призначити найвищу дозу на початковому етапі лікування.
Якщо симптоми не зникають або знову з’являються під час лікування, дозу необхідно підвищити на 1 таблетку Дуфастон кожні 8 год.
Після того як симптоми зникають, ефективну дозу необхідно зберегти протягом 1 тиж, після чого її можна поступово знизити. Якщо симптоми з’являються знову, лікування має бути негайно відновлене з дозуванням, яке виявилося ефективним.
Звичний викидень. Лікування необхідно розпочати до зачаття. 1 таблетка Дуфастон на добу до 20-го тижня вагітності, після чого можна поступово знижувати дозу.
Якщо симптоми загрози переривання вагітності з’являються під час лікування, терапію слід продовжити, як це описано в разі загрози викидня.
Дисфункційна маткова кровотеча. 2 таблетки Дуфастон на добу протягом 5–7 днів у поєднанні з естрогеном.
Через кілька днів після закінчення такого лікування з’явиться кровотеча відміни.
З метою профілактики подальшого виникнення кровотечі Дуфастон призначають по 1 таблетці на добу з 11-го по 25-й день циклу.
У разі кістозної геморагічної метропатії призначають 1 таблетку Дуфастон на добу з 11-го по 25-й день циклу.
У деяких випадках може виявитися необхідним застосування естрогену протягом першої половини циклу. Через кілька днів після припинення такого лікування з’явиться кровотеча відміни.
Таке лікування слід продовжити протягом кількох циклів.
Вторинна аменорея. Для лікування одночасно необхідно призначити естроген. Естроген призначають з 1-го по 25-й день циклу, з 11-го по 25-й день у поєднанні з 1 таблеткою Дуфастон на добу.
Для створення передумов для наступних циклів терапію слід починати на 5-й день після початку кровотечі шляхом призначення естрогенів (з 5-го по 25-й день). Дуфастон 10 мг призначають з 11-го по 25-й день.
Для запобігання гіперплазії ендометрія у період менопаузи. Протягом кожного 28-денного циклу терапії естрогенами приймати лише естроген протягом перших 14 днів і протягом наступних 14 днів приймати 1 або 2 таблетки, що містять 10 мг дидрогестерону, додатково до терапії естрогенами. У разі дозування 10 мг дидрогестерону 2 рази на добу прийом таблеток слід розподілити протягом доби. Кровотеча відміни зазвичай виникає під час застосування дидрогестерону.
Застосування комбінованої терапії естрогеном та прогестагеном у жінок у постменопаузальний період необхідно обмежити мінімальною ефективною дозою та найкоротшим терміном для досягнення терапевтичної мети, а також періодично слід переглядати ризики для кожної жінки (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Спосіб застосування. Для перорального прийому.
При застосуванні у вищих дозах таблетки мають бути рівномірно розподілені для прийому протягом доби.

— недіагностована вагінальна кровотеча;
— наявні серйозні захворювання печінки або серйозні захворювання печінки в анамнезі, якщо показники функції печінки не нормалізувалися;
— слід враховувати протипоказання для естрогенів, якщо їх застосовувати в комбінації з прогестагенами, такими як дидрогестерон;
— встановлена гіперчутливість до активної речовини або будь-якого іншого компонента препарату;
— встановлені або підозрювані прогестагензалежні новоутворення (наприклад менінгіома).
Лікування з метою підтримки лютеїнової фази при застосуванні ДРТ слід припинити, якщо діагностовано аборт/викидень.

при застосуванні дидрогестерону у клінічних дослідженнях за показаннями без лікування естрогенами найчастіше повідомлялося про наступні побічні реакції: вагінальна кровотеча, мігрень/головний біль, нудота, блювання, біль у животі, менструальні розлади та біль/чутливість молочних залоз.
Наступні побічні реакції спостерігалися з нижченаведеною частотою у клінічних дослідженнях застосування дидрогестерону (n=3483) за показаннями без лікування естрогенами у двох спонсорованих компанією інтервенційних клінічних дослідженнях щодо підтримки лютеїнової фази при застосуванні ДРТ із застосуванням дидрогестерону (n=1036) та за спонтанними повідомленнями. Частота виникнення побічних реакцій ґрунтується на найбільш консервативному підході: часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10 000, <1/1000).
Новоутворення доброякісні, злоякісні та невизначені (включаючи кісти та поліпи): рідко — збільшення у розмірах прогестагензалежних новоутворень (наприклад менінгіоми)*.
Кров і лімфатична система: рідко — гемолітична анемія*.
Психічні розлади: нечасто — депресивний настрій.
Імунна система: рідко — реакції гіперчутливості.
Нервова система: часто — головний біль і мігрень, нечасто — запаморочення, рідко — сонливість.
ШКТ: часто — нудота, блювання, біль у животі.
Гепатобіліарна система: нечасто — порушення функції печінки, що супроводжуються слабкістю чи нездужанням, жовтяницею та болем у животі.
Шкіра і підшкірні тканини: нечасто — алергічний дерматит (наприклад висипання, свербіж і кропив’янка), рідко — ангіоневротичний набряк*.
Репродуктивна система і молочні залози: дуже часто — вагінальна кровотеча, часто — менструальні розлади (у тому числі метрорагія, менорагія, оліго-/аменорея, дисменорея та нерегулярні менструації), біль у молочних залозах/чутливість молочних залоз, рідко — припухлість молочних залоз.
Загальні розлади і місцеві реакції: рідко — набряки.
Обстеження: нечасто — збільшення маси тіла.
*Побічні реакції зі спонтанних повідомлень, що не спостерігалися у клінічних дослідженнях, були внесені до частоти «рідко» на основі того, що верхня межа 95% ДІ очікуваної частоти оцінюється не вище 3/х, де х=3483 (загальна кількість суб’єктів спостереження у клінічних дослідженнях).
Побічні реакції, асоційовані з естроген-прогестагеновим лікуванням (див. також ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та інструкції для медичного застосування препаратів естрогенів):
— рак молочної залози, гіперплазія та карцинома ендометрія, рак яєчника**;
— венозна тромбоемболія;
— інфаркт міокарда, ІХС, ішемічний інсульт.
**Застосування монотерапії естрогеном або комбінованої естроген-прогестагенової замісної гормональної терапії (ЗГТ) було асоційоване із дещо підвищеним ризиком діагностування раку яєчника (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Метааналіз 52 епідеміологічних досліджень показав підвищений ризик раку яєчника у жінок, які застосовували ЗГТ, порівняно із жінками, які ніколи не застосовували ЗГТ (відносний ризик 1,43; 95% ДІ 1,31–1,56). У жінок віком 50–54 роки, які застосовували ЗГТ упродовж 5 років, результат показав один додатковий випадок на 2000 пацієнток. У близько 2 із 2000 жінок віком 50–54 роки, які не застосовували ЗГТ, діагностовано рак яєчника за 5-річний період.

перед початком застосування дидрогестерону для лікування в разі патологічної кровотечі слід виключити органічну причину кровотечі.
У перші місяці лікування можуть виникати проривні кровотечі або кров’янисті виділення. Якщо проривна кровотеча чи кров’янисті виділення продовжують виникати через деякий час лікування або продовжуються після закінчення терапії, слід встановити причину, у тому числі виключити злоякісне новоутворення ендометрія шляхом проведення біопсії ендометрія.
Якщо будь-яке з нижченаведених порушень відбувається вперше або погіршується під час застосування препарату, необхідно розглянути питання про припинення лікування:
— надзвичайно сильний головний біль, мігрень або симптоми, які можуть свідчити про ішемію головного мозку;
— значне підвищення АТ;
— поява венозної тромбоемболії.
У разі звичного чи загрозливого викидня необхідно визначити і перевіряти під час лікування життєздатність плода, щоб переконатися, що вагітність триває і ембріон живий.
Стани, що потребують спостереження. Відомо, що на рідкісні стани можуть впливати статеві гормони, тому в період вагітності або при застосуванні статевих гормонів може з’явитися або погіршитися холестатична жовтяниця, герпес вагітних, тяжкий свербіж, отосклероз, порфірія, депресія та аномальні показники функції печінки, спричинені гострим або хронічним печінковим захворюванням. Якщо будь-який із цих станів наявний або з’являвся раніше та/чи погіршувався у період вагітності або попереднього лікування гормонами, пацієнт потребує ретельного спостереження. Необхідно враховувати, що ці стани можуть рецидивувати або погіршитися під час терапії дидрогестероном, тому слід розглянути припинення терапії в таких випадках.
Пацієнткам з депресією в анамнезі необхідно перебувати під ретельним наглядом. Якщо тяжка депресія рецидивує, лікування дидрогестероном слід припинити.
Наступні застереження стосуються застосування препарату Дуфастон за показанням «для запобігання гіперплазії ендометрія у період менопаузи». Див. також застереження в інструкціях для медичного застосування препаратів естрогенів.
Для лікування при постменопаузальних симптомах ЗГТ слід застосовувати винятково у тому разі, якщо симптоми негативно впливають на якість життя. В усіх випадках необхідно ретельно оцінювати користь і ризик ЗГТ не менше одного разу на рік. ЗГТ слід продовжувати лише тоді, коли користь переважає ризик.
Докази стосовно ризиків, пов’язаних із ЗГТ для лікування при передчасній менопаузі, є обмеженими. Завдяки низькому рівню абсолютного ризику у жінок молодшого віку баланс між користю та ризиком у цій групі може бути сприятливішим, ніж у жінок старшого віку.
Медичне обстеження/подальше лікарське спостереження. Перед початком ЗГТ або при її відновленні після перерви необхідно зібрати повний особистий та сімейний анамнез. Враховуючи дані анамнезу, а також протипоказання і застереження до прийому препарату, слід провести об’єктивне обстеження пацієнтки (включаючи обстеження тазових органів і огляд молочних залоз). Під час лікування рекомендується проводити періодичні огляди, частота і характер яких залежать від індивідуальних особливостей пацієнтки. Жінок слід поінформувати, про які зміни в молочних залозах вони мають повідомляти лікареві або медсестрі (див. нижче Рак молочної залози). Обстеження молочних залоз, включаючи відповідні методи візуалізації, наприклад мамографію, слід проводити згідно з діючою практикою скринінгу з урахуванням індивідуальних клінічних потреб пацієнтки.
Гіперплазія та карцинома ендометрія. У жінок з інтактною маткою ризик виникнення гіперплазії та карциноми ендометрія підвищується при тривалій монотерапії естрогенами. Залежно від тривалості лікування та дози естрогену ризик може бути від 2 до 12 разів вищий, ніж у жінок, які не приймають естрогену. Після припинення терапії естрогенами цей ризик зберігається щонайменше упродовж 10 років. Додавання прогестагенів, таких як дидрогестерон, циклічно протягом щонайменше 12 днів на місяць/28-денний цикл або у вигляді постійної комбінованої естроген-прогестагенової терапії у жінок зі збереженою маткою може запобігти надмірному ризику, асоційованому із ЗГТ лише естрогенами.
Проривні кровотечі та кров’янисті виділення можуть виникати протягом перших місяців лікування. Якщо проривні кровотечі чи кров’яні виділення виникають після початку терапії протягом деякого часу або якщо вони тривають і після закінчення лікування, показане подальше обстеження. Це може означати, що необхідно провести біопсію ендометрія, щоб виключити злоякісність.
Рак молочної залози. Усі наявні дані свідчать про підвищений ризик раку молочної залози у жінок, які приймають комбіновану естроген-прогестагенову терапію та, можливо, навіть якщо вони приймають ЗГТ лише естрогенами. Цей ризик залежить від тривалості застосування ЗГТ.
Комбінована естроген-прогестагенова терапія: рандомізоване плацебо-контрольоване дослідження Women’s Health Initiative (WHI) та епідеміологічні дослідження свідчать про підвищений ризик раку молочної залози у жінок, які приймають естроген-прогестагенову ЗГТ протягом ≥3 років. Після припинення лікування цей підвищений ризик зберігається протягом щонайбільше 5 років. ЗГТ, зокрема естроген-прогестагенова комбінована терапія, підвищує щільність мамографічних зображень, що може негативно вплинути на радіологічне виявлення раку молочної залози.
Рак яєчника. Рак яєчника виникає значно рідше за рак молочної залози. Епідеміологічні дані, отримані в результаті широкого метааналізу, показали дещо підвищений ризик у жінок, які застосовують монотерапію естрогеном або комбінацію естрогену з прогестагеном як ЗГТ; цей ризик проявляється протягом 5 років застосування та знижується з часом після припинення терапії. Деякі інші дослідження, у тому числі WHI, показали, що застосування комбінованої ЗГТ може бути пов’язане з таким самим або дещо нижчим ризиком (див. ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ).
Венозна тромбоемболія. ЗГТ пов’язана з 1,3–3-разовим підвищенням ризику венозної тромбоемболії, тобто тромбозу глибоких вен або легеневої емболії. Виникнення такої події імовірніше на першому році ЗГТ, ніж пізніше.
Пацієнти з відомими тромбофілічними станами мають підвищений ризик розвитку венозної тромбоемболії, і ЗГТ може ще підвищити цей ризик. Тому ЗГТ протипоказана цій групі пацієнток.
Загальновизнаними факторами ризику венозної тромбоемболії є застосування естрогенів, літній вік, великі хірургічні втручання, тривала іммобілізація, ожиріння (індекс маси тіла >30 кг/м²), вагітність/післяродовий період, системний червоний вовчак та рак. Немає єдиної думки стосовно можливої ролі варикозного розширення вен у виникненні венозної тромбоемболії.
Як і у всіх післяопераційних пацієнтів, профілактичні заходи необхідно розглянути для запобігання венозній тромбоемболії після хірургічного втручання. Якщо планове оперативне втручання потребує подальшої тривалої іммобілізації, рекомендовано тимчасово припинити ЗГТ за 4–6 тиж до операції. Поки жінка не набуде повної рухливості, відновлювати лікування не слід.
Жінкам без особистого анамнезу венозної тромбоемболії, але за наявності в анамнезі у родичів першого ступеня тромбозу в молодому віці можна запропонувати скринінг після ретельного обговорення його обмежень (лише частина тромбофілічних дефектів може виявлятися при скринінгу). Якщо виявлено тромбофілічний дефект, пов’язаний з тромбозом у членів родини, або дефект, пов’язаний із серйозною аномалією (наприклад недостатність антитромбіну, протеїну S або протеїну С, або комбінація дефектів), ЗГТ протипоказана.
У жінок, які вже отримують постійну антикоагулянтну терапію, слід ретельно зважити співвідношення користь/ризик ЗГТ.
Якщо венозна тромбоемболія розвивається після початку терапії, прийом препарату слід припинити. Пацієнток слід поінформувати, що їм необхідно негайно звернутися до лікаря при виникненні потенційних тромбоемболічних симптомів (наприклад болючий набряк ноги, раптовий біль у грудях, задишка).
ІХС. У рандомізованих контрольованих дослідженнях не виявлено доказів захисту від інфаркту міокарда у жінок з/без ІХС, які отримують комбіновану естроген-прогестагенову терапію або ЗГТ лише естрогенами.
Комбінована естроген-прогестагенова терапія: відносний ризик виникнення ІХС під час ЗГТ незначно підвищений. Оскільки базовий абсолютний ризик ІХС значною мірою залежить від віку, кількість додаткових випадків ІХС внаслідок застосування естрогенів-прогестагенів дуже мала у здорових жінок на момент настання менопаузи, але зростатиме у старшому віці.
Ішемічний інсульт. Комбінована естроген-прогестагенова терапія та монотерапія естрогенами асоційована з 1–1,5-разовим підвищенням ризику ішемічного інсульту. Відносний ризик не змінюється з віком або часом з моменту настання менопаузи. Проте оскільки базовий ризик інсульту значною мірою залежить від віку, загальний ризик інсульту у жінок, які застосовують ЗГТ, підвищується з віком.
Допоміжні речовини. Цей лікарський засіб містить лактози моногідрат. Пацієнтам з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не слід застосовувати цей препарат.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. За розрахунками, понад 9 млн вагітних приймали дидрогестерон. На сьогодні не виявлено доказів шкідливого впливу дидрогестерону при застосуванні в період вагітності.
У літературі описане дослідження, яке показало, що застосування деяких прогестагенів може бути пов’язане з підвищеним ризиком гіпоспадії. Але оскільки до цього часу це не було підтверджено в інших дослідженнях, не можна остаточно визначитися щодо ролі прогестагенів у розвитку гіпоспадії. Клінічні дослідження, у яких обмежена кількість жінок лікувалися дидрогестероном на ранніх термінах вагітності, не показали підвищення ризику. Ніяких інших епідеміологічних даних досі немає.
У доклінічних дослідженнях ембріофетального та постнатального розвитку ефекти відповідали фармакологічному профілю. Несприятливі ефекти виникали лише тоді, коли вплив препарату значно перевищував максимальну експозицію для людини.
Дидрогестерон можна застосовувати в період вагітності за чіткими показаннями.
Період годування грудьми. Немає даних про проникнення дидрогестерону у грудне молоко. Досліджень щодо проникнення дидрогестерону в грудне молоко не проводили.
Досвід застосування інших прогестагенів свідчить, що прогестагени та їхні метаболіти проникають у грудне молоко в малих кількостях. Невідомо, чи існує ризик для дитини, тому дидрогестерон не слід застосовувати в період годування грудьми.
Фертильність. Немає доказів, що дидрогестерон у терапевтичних дозах знижує фертильність.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Дуфастон має неістотний вплив на здатність керувати транспортними засобами і працювати з іншими механізмами.
Нечасто дидрогестерон може спричиняти невелику сонливість та/чи запаморочення, особливо в перші кілька годин після прийому. Тому керувати транспортними засобами або працювати з механізмами необхідно з обережністю.
Діти. У зв’язку з недостатністю даних про безпеку та ефективність застосування Дуфастону дітям не рекомендується призначати препарат цим пацієнтам.

дані досліджень іn vitro свідчать, що основний шлях метаболізму, завдяки якому утворюється головний фармакологічно активний метаболіт ДГД, каталізується альдокеторедуктазою 1С (AKR 1C) у цитозолі людини. Нарівні із цитозольним метаболізмом метаболічні перетворення здійснюються ізоферментами цитохрому Р450 (CYP), майже винятково ізоферментом CYP 3А4, що спричиняє утворення декількох незначних метаболітів. Головний активний метаболіт ДГД є субстратом для метаболічного перетворення за допомогою CYP 3А4. Тому метаболізм дидрогестерону і ДГД може прискорюватися при одночасному прийомі речовин, що індукують ферменти цитохрому Р450, таких як антиконвульсанти (наприклад фенобарбітал, фенітоїн, карбамазепін), протимікробні препарати (наприклад рифампіцин, рифабутин, невірапін, ефавіренц) та фітопрепарати, що містять звіробій (Hypericum perforatum), шавлію або гінкго білоба.
Ритонавір та нелфінавір — відомі як сильні інгібітори ферментів цитохрому — демонструють ферментоіндукуючі властивості при одночасному застосуванні зі стероїдними гормонами. Клінічно підвищений метаболізм дидрогестерону може призвести до зниження ефекту.
Дослідження іn vitro показали, що дидрогестерон та ДГД у клінічно значущих концентраціях не пригнічують та не індукують ферменти цитохрому Р450, що беруть участь у метаболізмі лікарських препаратів.

симптоми. Дидрогестерон — препарат з дуже низькою токсичністю. Симптоми, які теоретично можуть виникнути в разі передозування, — нудота, блювання, сонливість і запаморочення. Невідомі випадки, коли передозування дидрогестерону призвело до шкідливих наслідків (максимальна добова доза, прийнята людиною, становила 360 мг).
Лікування. Специфічне лікування не потрібне. У разі передозування можна розглядати симптоматичну терапію.

не потребує особливих умов зберігання. Зберігати в недоступному для дітей місці.
UKR2187986