0
UA | RU

Нексіум таблетки (Nexium tablets)

Склад і форма випуску

РечовинаКількість
Езомепразол20 мг
Допоміжні речовини: гліцеролу моностеарат, гідроксипропілцелюлоза, гіпромеллоза, магнію стеарат, метакрилатний сополімер (тип а), целюлоза мікрокристалічна, парафін синтетичний, макрогол, полісорбат 80, кросповідон, натрію стеарилфумарат, цукор сферичний, тальк, титана диоксид (е 171), триетилцитрат, заліза оксид червонувато-коричневий (е 172), заліза оксид жовтий (е 172).
№ UA/2534/02/01 від 25.05.2021
За рецептом
РечовинаКількість
Езомепразол40 мг
Допоміжні речовини: гліцеролу моностеарат, гідроксипропілцелюлоза, гіпромеллоза, магнію стеарат, метакрилатний сополімер (тип а), целюлоза мікрокристалічна, парафін синтетичний, макрогол, полісорбат 80, кросповідон, натрію стеарилфумарат, цукор сферичний, тальк, титана диоксид (е 171), триетилцитрат, заліза оксид червонувато-коричневий (е 172).
№ UA/2534/02/02 від 25.05.2021
За рецептом
Класифікація
Лікарські засоби
Активна речовина

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Езомепразол є S-ізомером омепразолу, який зменшує секрецію соляної кислоти у шлунку завдяки специфічному, спрямованому механізму дії. Він є специфічним інгібітором протонної помпи парієтальних клітин. І R-, і S-ізомери омепразолу проявляють подібну фармакодинамічну активність.

Механізм дії. Езомепразол є слабкою основою, що концентрується та перетворюється на активну форму в сильно кислому середовищі секреторних канальців парієтальних клітин, де інгібує фермент Н+К+-АТФ-азу — протонну помпу — та пригнічує як базальну, так і стимульовану секрецію кислоти.

Фармакодинамічні ефекти. Після застосування 20 та 40 мг езомепразолу перорально початок дії препарату спостерігається впродовж 1 год.

Після повторного застосовування 20 мг езомепразолу 1 раз на добу протягом 5 днів, на 5-й день середня максимальна секреція кислоти після стимуляції пентагастрином знижується на 90% при вимірюванні через 6–7 год після прийому препарату.

Через 5 днів застосування езомепразолу в дозах 20 мг та 40 мг перорально у пацієнтів із симптоматичною ГЕРХ протягом 24-годинного періоду рівень внутрішньошлункового рН вище 4 підтримувався в середньому протягом 13 та 17 год відповідно. Частка пацієнтів, у яких після прийому езомепразолу в дозі 20 мг рН шлунка підтримувалася на рівні більше 4 протягом 8, 12 та 16 год становила відповідно 76, 54 та 24%. Відповідні пропорції пацієнтів при застосуванні езомепразолу в дозі 40 мг становили 97, 92 та 56%.

За допомогою AUC як опосередкованого параметра концентрації препарату у плазмі крові було продемонстровано залежність між пригніченням секреції кислоти та експозицією після застосування препарату.

При застосуванні езомепразолу в дозі 40 мг приблизно 78% пацієнтів із рефлюксним езофагітом одужують через 4 тиж, 93% — через 8 тиж лікування.

Через 1 тиж застосування езомепразолу в дозі 20 мг двічі на добу разом з відповідними антибіотиками приблизно у 90% пацієнтів спостерігається успішна ерадикація Helicobacter pylori.

Після ерадикації протягом 1 тиж немає потреби в подальшій монотерапії антисекреторними препаратами для ефективного лікування виразки та усунення симптомів у пацієнтів із неускладненими виразками дванадцятипалої кишки.

У рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому клінічному дослідженні за участю пацієнтів з ендоскопічно доведеною кровотечею пептичної виразки класу Іа, Іb, ІІа чи ІІb (9, 43, 38 та 10% відповідно) за Форрестом рандомізували до груп застосування препарату Нексіум, р-н для інфузій (n = 375), або плацебо (n = 389). Після ендоскопічного гемостазу пацієнтам вводили або езомепразол у дозі 80 мг у вигляді в/в інфузії тривалістю 30 хв із подальшою тривалою інфузією зі швидкістю 8 мг/год або плацебо протягом 72 год. Після початкового 72-годинного періоду всіх пацієнтів переводили на відкритий пероральний прийом препарату Нексіум у дозі 40 мг протягом 27 днів для пригнічення кислотної секреції. Частота повторної кровотечі протягом 3 діб становила 5,9% у групі прийому Нексіуму та 10,3% у групі плацебо. Через 30 днів після терапії частота повторних кровотеч у групі прийому Нексіуму та плацебо становила відповідно 7,7 та 13,6%.

У період лікування антисекреторними препаратами рівні гастрину в сироватці крові зростають у відповідь на зниження секреції кислоти. Рівень хромограніну А (CgA) також підвищується внаслідок зниження кислотності шлункового соку. У зв’язку з підвищенням рівня CgA можливий вплив на результати лабораторних досліджень з виявлення нейроендокринних пухлин. Згідно з опублікованими даними щонайменше за 5 днів до вимірювання рівня CgA терапію інгібітором протонної помпи необхідно припинити. Якщо рівні CgA та гастрину не нормалізувалися через 5 днів після відміни терапії езомепразолом, слід провести повторні вимірювання через 14 днів після її відміни.

Під час тривалої терапії езомепразолом як у дітей, так і дорослих спостерігалося збільшення кількості ентерохромафіноподібних клітин (enterochromaffin-like cells — ECL), яке, можливо, було спричинене підвищенням сироваткових рівнів гастрину. Ці результати вважаються клінічно незначущими.

На фоні довготривалого лікування антисекреторними препаратами відзначалося деяке підвищення частоти утворення шлункових гландулярних кіст. Такі зміни є фізіологічним наслідком вираженого пригнічення секреції шлункового соку; вони є доброякісними за природою та минають після завершення лікування.

Зниження кислотності шлункового соку із будь-яких причин, у тому числі внаслідок застосування інгібіторів протонної помпи, призводить до збільшення у шлунку кількості бактерій, що зазвичай наявні у ШКТ. Лікування інгібіторами протонної помпи може дещо підвищувати ризик шлунково-кишкових інфекцій, зумовлених, наприклад, Salmonella та Campylobacter, і у госпіталізованих пацієнтів, можливо, також Clostridium difficile.

Клінічна ефективність. У 2 дослідженнях з ранітидином як активним компаратором було показано вищу ефективність Нексіуму у лікуванні шлункових виразок у пацієнтів, які застосовують НПЗП, у тому числі ЦОГ-2 селективні НПЗП.

У 2 дослідженнях з плацебо в якості компаратора була продемонстрована вища ефективність Нексіуму у профілактиці виразок шлунка та дванадцятипалої кишки у пацієнтів (віком >60 років та/або з уже наявною виразкою), які застосовують НПЗП, у тому числі ЦОГ-2 селективні НПЗП.

Педіатрична популяція. У дослідженні, проведеному за участю педіатричних пацієнтів з ГЕРХ (віком від <1 до 17 років), які отримували тривале лікування інгібіторами протонної помпи, у 61% дітей спостерігалася гіперплазія ECL-клітин незначного ступеня, стосовно якої клінічна значимість була невідомою; розвитку атрофічного гастриту або карциноїдних пухлин не відмічалося.

Фармакокінетика. Всмоктування. Езомепразол нестійкий у кислому середовищі, тому для перорального застосування використовують гранули з кишковорозчинним покриттям. В умовах in vivo лише незначна частина езомепразолу перетворюється на R-ізомер. Препарат швидко абсорбується: Cmax у плазмі крові досягається через 1–2 год після прийому. Абсолютна біодоступність езомепразолу після одноразового прийому дози 40 мг становить 64% і зростає до 89% на тлі щоденного прийому 1 раз на добу. Для дози 20 мг езомепразолу ці показники становлять 50 і 68% відповідно. Прийом їжі уповільнює та знижує всмоктування езомепразолу, проте це істотно не впливає на дію езомепразолу на внутрішньошлункову кислотність.

Розподіл. Виражений Vd при рівноважній концентрації у здорових добровольців становить приблизно 0,22 л/кг маси тіла. Езомепразол на 97% зв’язується з білками плазми крові.

Біотрансформація. Езомепразол повністю піддається метаболізму за участю системи цитохрому Р450 (CYP). Основна частина метаболізму езомепразолу залежить від поліморфної ізоформи CYP 2C19, яка відповідає за утворення гідрокси- та дезметилметаболітів езомепразолу. Метаболізм частини, що залишилася, забезпечується іншою специфічною ізоформою, CYP 3A4, яка відповідає за утворення езомепразол сульфону, основного метаболіту, який виявляється в плазмі крові.

Виведення. Параметри, наведені нижче, відображають в основному характер фармакокінетики у пацієнтів з активним ферментом CYP 2C19 (пацієнти з активним метаболізмом).

Загальний плазмовий кліренс становить приблизно 17 л/год після одноразового прийому препарату та приблизно 9 л/год — після багаторазового. Т½ з плазми крові становить приблизно 1,3 год при систематичному прийомі препарату 1 раз на добу. Езомепразол повністю виводиться із плазми крові між прийомами і тенденції до його накопичення в організмі в разі застосування 1 раз на добу не спостерігається.

Основні метаболіти езомепразолу не впливають на секрецію кислоти шлункового соку. При пероральному застосуванні езомепразолу до 80% дози виводиться у вигляді метаболітів із сечею, решта виводиться з калом. У сечі виявляється менше 1% незміненого езомепразолу.

Лінійність/нелінійність. Фармакокінетика езомепразолу досліджувалася у разі застосування препарату в дозах до 40 мг двічі на добу. AUC збільшується при повторному прийомі езомепразолу. Це збільшення є дозозалежним та призводить до нелінійного зростання «доза — AUC» після повторного застосування препарату. Ця залежність від часу та дози зумовлена зниженням метаболізму першого проходження та системного кліренсу, можливо, пов’язаним із пригніченням ферменту CYP 2C19 езомепразолом та/або його сульфонметаболітом.

Пацієнти особливих груп. Повільні метаболізатори. Приблизно 2,9±1,5% населення не маю функціонального ферменту CYP 2C19 і називаються повільними метаболізаторами. У таких осіб метаболізм езомепразолу, імовірно, каталізується переважно CYP 3A4. Після багаторазового застосування езомепразолу в дозі 40 мг 1 раз на добу середня AUC була приблизно на 100% вищою у повільних метаболізаторів, ніж у осіб з функціональним ферментом CYP 2C19 (швидких метаболізаторів). Середня Cmax у плазмі крові була підвищена приблизно на 60%. Ці дані не вимагають змін у дозуванні езомепразолу.

Стать. Після одноразового застосування езомепразолу в дозі 40 мг середня AUC у жінок є приблизно на 30% вищою, ніж у чоловіків. Залежної від статі різниці не відзначається при повторному застосуванні препарату 1 раз на добу. Ці дані не впливають на дозування езомепразолу.

Порушення функції печінки. Метаболізм езомепразолу у пацієнтів з легкими або помірними порушеннями функції печінки може бути порушеним. У пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки швидкість метаболізму знижується, внаслідок чого AUC езомепразолу в плазмі крові зростає вдвічі. Тому максимальна доза препарату в пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки не має перевищувати 20 мг. Езомепразол або його основні метаболіти не виявляють тенденції до накопичення при застосуванні 1 раз на добу.

Порушення функції нирок. Не проводилося досліджень за участю пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Оскільки нирки відповідають за виведення метаболітів езомепразолу, але не за виведення основної сполуки, змін метаболізму езомепразолу у пацієнтів з порушенням функції нирок не очікується.

Пацієнти літнього віку. Метаболізм езомепразолу незначним чином змінюється у пацієнтів літнього віку (71–80 років).

Педіатрична популяція. Діти віком 12–18 років. Після повторного застосування езомепразолу в дозі 20 мг та 40 мг загальна експозиція (AUC) та Тmax у плазмі крові у дітей віком 12–18 років були схожими зі значеннями AUC і Тmax у дорослих у разі застосування обох доз езомепразолу.

Показання Нексіум таблетки

дорослі

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба:

– лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту;

– довготривале лікування пацієнтів з вилікуваним езофагітом з метою запобігання рецидиву;

– симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби.

У поєднанні з відповідними антибактеріальними лікувальними засобами для ерадикації Helicobacter pylori:

– лікування виразки дванадцятипалої кишки, зумовленої Helicobacter pylori;

– запобігання рецидиву пептичних виразок у пацієнтів з виразками, зумовленими Helicobacter pylori.

Пацієнти, які потребують тривалого застосування НПЗП:

– загоєння виразок шлунка, зумовлених застосуванням НПЗП;

– профілактика виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, зумовлених застосуванням НПЗП, у пацієнтів, які належать до групи ризику.

Тривале лікування після внутрішньовенного застосування препарату для профілактики рецидиву кровотечі з пептичних виразок.

Лікування синдрому Золлінгера — Еллісона.

Діти віком від 12 років

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба:

– лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту;

– довготривале лікування пацієнтів з вилікуваним езофагітом з метою запобігання рецидиву;

– симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби.

У поєднанні з антибіотиками при лікуванні виразки дванадцятипалої кишки, зумовленої Helicobacter pylori.

Застосування Нексіум таблетки

дорослі. Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба

Лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту: 40 мг 1 раз на добу протягом 4 тиж.

Пацієнтам з невилікуваним езофагітом або стійкими симптомами рекомендується додатково застосовувати препарат протягом 4 тиж.

Довготривале лікування пацієнтів з вилікуваним езофагітом з метою запобігання рецидиву: 20 мг 1 раз на добу.

Симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Доза для пацієнтів без езофагіту становить 20 мг 1 раз на добу. Якщо після 4 тиж лікування контролю над симптомами досягти не вдалося, пацієнту слід пройти додаткове обстеження. Після зникнення симптомів для їх подальшого контролю може бути достатнім застосування 20 мг 1 раз на добу. За необхідності можна перейти на прийом препарату в режимі «за потребою», тобто застосовувати препарат по 20 мг 1 раз на добу. Не рекомендується застосування препарату «за потребою» для подальшого контролю симптомів у пацієнтів з ризиком розвитку виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, які приймають НПЗП.

У комбінації з відповідними антибактеріальними лікувальними засобами для ерадикації Helicobacter pylori, а також для лікування виразки дванадцятипалої кишки, спричиненої Helicobacter pylori, та запобігання рецидиву пептичних виразок у пацієнтів з виразками, зумовленими Helicobacter pylori: 20 мг Нексіуму з 1 г амоксициліну та 500 мг кларитроміцину двічі на добу протягом 7 днів.

Пацієнти, які потребують тривалого застосування НПЗП

Лікування виразок шлунка, зумовлених застосуванням НПЗП: звичайна доза становить 20 мг 1 раз на добу. Тривалість лікування становить 4–8 тиж.

Профілактика виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, зумовлених застосуванням НПЗП, у пацієнтів, які належать до групи ризику: 20 мг 1 раз на добу.

Тривале лікування після в/в застосування препарату для профілактики рецидиву кровотечі з пептичних виразок: 40 мг 1 раз на добу протягом 4 тиж після в/в застосування препарату для профілактики рецидиву кровотечі з пептичних виразок.

Лікування синдрому Золлінгера — Еллісона. Рекомендована початкова доза Нексіуму становить 40 мг двічі на добу. У подальшому дозу препарату коригують індивідуально; лікування триває так довго, як цього вимагають клінічні показання. Виходячи з наявних клінічних даних, у більшості пацієнтів контроль стану може бути досягнутий при дозах від 80 до 160 мг езомепразолу на добу. Якщо дози перевищують 80 мг/добу, дозу слід розділити і застосовувати двічі на добу.

Пацієнти особливих груп

Пацієнти з порушеною нирковою функцією. Пацієнтам з порушенням ниркової функції корекція дози не потрібна. Через обмеженість досвіду застосування препарату у пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю при лікуванні таких хворих слід дотримуватися обережності (див. Фармакокінетика).

Пацієнти з порушеною печінковою функцією. Пацієнтам з порушенням печінкової функції від слабкого до помірного ступеня тяжкості корекція дози не потрібна. Максимальна доза Нексіуму для пацієнтів з порушенням печінкової функції тяжкого ступеня не має перевищувати 20 мг (див. Фармакокінетика).

Пацієнти літнього віку. Пацієнтам літнього віку корекція дози препарату не потрібна.

Педіатрична популяція. Діти віком від 12 років.

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба

Лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту: 40 мг 1 раз на добу протягом 4 тиж.

Пацієнтам з невилікуваним езофагітом або стійкими симптомами рекомендується додатково застосовувати препарат протягом 4 тиж.

Довготривале лікування пацієнтів з вилікуваним езофагітом з метою запобігання рецидиву: 20 мг 1 раз на добу.

Симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Доза для пацієнтів без езофагіту становить 20 мг 1 раз на добу. Якщо після 4 тиж лікування контролю над симптомами досягти не вдалося, пацієнту слід пройти додаткове обстеження. Після купірування симптомів подальший контроль над ними може бути досягнутий шляхом застосування препарату в дозі 20 мг 1 раз на добу.

Лікування виразки дванадцятипалої кишки, спричиненої Helicobacter pylori. Під час вибору відповідної комбінованої терапії слід враховувати офіційні загальнодержавні, регіональні та місцеві рекомендації щодо бактеріальної резистентності, тривалості лікування (зазвичай 7 днів, але іноді до 14 днів) та належного застосування антибактеріальних препаратів. Лікування має проводитися під наглядом фахівця.

Рекомендовані дози залежно від маси тіла представлені в табл. 1.

Таблиця 1. Рекомендації щодо дозування препарату

Маса тіла Дозування
30–40 кг У комбінації з 2 антибіотиками: Нексіум 20 мг, амоксицилін 750 мг і кларитроміцин 7,5 мг/кг маси тіла — усі препарати застосовуються одночасно 2 рази на добу протягом 1 тиж
>40 кг У комбінації з 2 антибіотиками: Нексіум 20 мг, амоксицилін 1 г і кларитроміцин 500 мг – усі препарати застосовуються одночасно 2 рази на добу протягом 1 тиж

Діти віком до 12 років. Нексіум не слід застосовувати у дітей віком до 12 років, оскільки дані щодо такого застосування відсутні.

Спосіб застосування. Таблетку слід ковтати цілою, запиваючи рідиною. Таблетки не слід розжовувати або подрібнювати.

Для пацієнтів, які відчувають труднощі при ковтанні, таблетки можна також розчинити в половині склянки негазованої води. Не слід застосовувати інші рідини, оскільки вони можуть розчинити кишковорозчинну оболонку. Розмішати до розпаду таблеток, після чого суспензію гранул слід випити відразу або протягом 30 хв. Наповнити склянку водою наполовину, розмішати залишки і випити. Не слід розжовувати або подрібнювати гранули.

Для пацієнтів, які не можуть ковтати, таблетки слід розчинити в негазованій воді та ввести через шлунковий зонд. Важливо ретельно перевірити придатність обраного шприца та зонда. Інструкції щодо підготовки та введення препарату через зонд наведені нижче.

Введення препарату через шлунковий зонд

1. Помістіть таблетку у відповідний шприц і наберіть у шприц приблизно 25 мл води та близько 5 мл повітря. Для деяких зондів може бути потрібне розведення препарату в 50 мл води для того, щоб уникнути забивання зонда гранулами таблетки.

2. Одразу ж струсіть шприц протягом приблизно 2 хв для розчинення таблетки.

3. Тримайте шприц наконечником вгору і переконайтеся в тому, що наконечник не засмітився.

4. Під’єднайте шприц до зонда, продовжуючи утримувати шприц спрямованим вгору.

5. Струсіть шприц та переверніть його наконечником донизу. Негайно введіть 5–10 мл розчиненого препарату в зонд. Після введення поверніть шприц у попереднє положення і струсіть (шприц потрібно утримувати наконечником вгору для уникнення його засмічення).

6. Переверніть шприц наконечником вниз і введіть ще 5–10 мл препарату в зонд. Повторіть цю процедуру до повного випорожнення шприца.

7. Наберіть у шприц 25 мл води та 5 мл повітря та повторіть пункт 5, якщо потрібно, щоб змити осад, що лишився у шприці. Для деяких зондів у разі необхідності потрібно набирати 50 мл води.

Діти. Нексіум не слід застосовувати у дітей віком до 12 років, оскільки дані щодо такого застосування відсутні.

Застосовують у дітей віком від 12 років при таких показаннях.

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба:

— лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту;

— довготривале лікування пацієнтів з вилікуваним езофагітом з метою запобігання рецидиву;

— симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби.

У поєднанні з антибіотиками при лікуванні виразки дванадцятипалої кишки, зумовленої Helicobacter pylori.

Протипоказання

підвищена чутливість до діючої речовини, заміщених бензимідазолів або до будь-якої з допоміжних речовин.

Езомепразол не слід застосовувати одночасно з нелфінавіром (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Побічна дія

резюме профілю безпеки

Серед тих небажаних реакцій, які найбільш часто відмічають у ході проведення клінічних досліджень (а також у період післяреєстраційного застосування препарату), головний біль, біль у животі, діарея і нудота. Крім того, профіль безпеки застосування препарату є однаковим для різних лікарських форм, показань для призначення лікування, вікових груп та популяцій пацієнтів. Дозозалежних небажаних реакцій виявлено не було.

Перелік небажаних реакцій представлено в табл. 2.

Нижче зазначені небажані реакції на езомепразол, виникнення яких реєстрували або підозрювали під час клінічних досліджень препарату та в післяреєстраційний період застосування. Жодна з реакцій не виявилася дозозалежною. Реакції наведені відповідно до частоти їх виникнення: дуже часто (>1/10); часто (від ≥1/100 до <1/10); нечасто (від ≥1/1000 до <1/100); рідко (від ≥1/10 000 до <1/1000); дуже рідко (<1/10 000); частота невідома (не може бути оцінена на основі наявних даних).

Таблиця 2

Клас систем органів Частота Небажаний ефект
Розлади з боку крові та лімфатичної системи Рідко Лейкопенія, тромбоцитопенія
Дуже рідко Агранулоцитоз, панцитопенія
Розлади з боку імунної системи Рідко Реакції гіперчутливості, наприклад лихоманка, ангіоневротичний набряк та анафілактична реакція/шок
Розлади з боку обміну речовин та харчування Нечасто Периферичні набряки
Рідко Гіпонатріємія
Частота невідома Гіпомагніємія (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); тяжка форма гіпомагніємії може корелювати з гіпокальціємією. Гіпомагніємія також може бути пов’язана з гіпокаліємією
Розлади з боку психіки Нечасто Безсоння
Рідко Збудження, сплутаність свідомості, депресія
Дуже рідко Агресія, галюцинації
Розлади з боку нервової системи Часто Головний біль
Нечасто Запаморочення, парестезія, сонливість
Рідко Порушення смаку
Розлади з боку органа зору Рідко Нечіткість зору
Розлади з боку органа слуху та рівноваги Нечасто Вертиго
Розлади з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння Рідко Бронхоспазм
Розлади з боку травної системи Часто Біль у животі, запор, діарея, метеоризм, нудота/блювання
Нечасто Сухість у роті
Рідко Стоматит, шлунково-кишковий кандидоз
Частота невідома Мікроскопічний коліт
Розлади з боку печінки та жовчовивідних шляхів Нечасто Підвищення рівня печінкових ферментів
Рідко Гепатит з жовтяницею або без неї
Дуже рідко Печінкові реакції, включаючи печінкову недостатність, енцефалопатію у пацієнтів з уже наявними захворюваннями печінки
Розлади з боку шкіри та підшкірної клітковини Нечасто Дерматит, свербіж, висип, кропив’янка
Рідко Алопеція, світлочутливість
Дуже рідко Тяжкі шкірні реакції, включаючи поліморфну еритему, синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз
Розлади з боку опорно-рухової системи та сполучної тканини Нечасто Перелом стегна, зап’ястка або хребта (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ)
Рідко Артралгія, міалгія
Дуже рідко М’язова слабкість
Розлади з боку нирок та сечовидільної системи Дуже рідко Інтерстиціальний нефрит; у деяких пацієнтів одночасно повідомляється про ниркову недостатність
Розлади з боку репродуктивної системи та молочних залоз Дуже рідко Гінекомастія
Загальні розлади Рідко Нездужання, посилене потовиділення

Особливості застосування

за наявності будь-яких тривожних симптомів (наприклад, таких як суттєве спонтанне зменшення маси тіла, періодичне блювання, дисфагія, блювання з домішками крові або мелена), а також за наявності виразки шлунка або у разі підозри на неї потрібно виключити наявність злоякісного новоутворення, оскільки лікування Нексіумом може призвести до згладжування симптоматики і відстрочити встановлення діагнозу.

Довгострокове застосування препарату. Пацієнти, які приймають лікарський засіб протягом тривалого періоду (особливо хворі, які отримують лікування препаратом більше року), повинні перебувати під регулярним наглядом лікаря.

Лікування за потребою. Пацієнти, які приймають Нексіум за потребою, мають бути проінструктовані про необхідність зв’язатися зі своїм лікарем у разі зміни характеру симптомів.

Ерадикація Helicobacter pylori. При призначенні езомепразолу для ерадикації Helicobacter pylori слід врахувати можливість лікарських взаємодій між усіма компонентами потрійної терапії. Кларитроміцин є потужним інгібітором CYP 3A4, тому у разі призначення потрійної терапії пацієнтам, які отримують інші препарати, що метаболізуються за участю CYP 3A4 (наприклад цизаприд), необхідно враховувати можливі протипоказання і взаємодії кларитроміцину з цими лікарськими засобами.

Шлунково-кишкові інфекції. Застосування інгібіторів протонної помпи може дещо підвищити ризик розвитку шлунково-кишкових інфекцій, таких як Salmonella та Campylobacter (див. Фармакодинаміка).

Всмоктування вітаміну B12. Езомепразол, як і всі лікарські засоби, які блокують дію соляної кислоти, може зменшувати всмоктування вітаміну В12 (ціанокобаламіну) внаслідок розвитку гіпо- або ахлоргідрії. Це слід враховувати у разі проведення довгострокового лікування пацієнтів зі зниженими запасами вітаміну B12 в організмі або пацієнтів з факторами ризику щодо зниженого всмоктування вітаміну B12.

Гіпомагніємія. Про тяжку форму гіпомагніємії повідомлялося у пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами протонної помпи, такими як езомепразол, щонайменше протягом 3 міс, а в більшості випадків — протягом року. Можуть спостерігатися серйозні прояви гіпомагніємії, такі як втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія, але ці симптоми можуть розпочатися непомітно і їх можна пропустити. У більшості випадків стан пацієнтів, у яких спостерігалася гіпомагніємія, покращувався після замісної терапії магнієм і припинення лікування інгібіторами протонної помпи.

Щодо пацієнтів, які, як очікується, будуть знаходитися на тривалому лікуванні, або щодо хворих, які отримують лікування інгібіторами протонної помпи сумісно з дигоксином або препаратами, що можуть спричинити розвиток гіпомагніємії (наприклад з діуретиками), медичним працівникам слід розглянути питання про визначення рівнів магнію перед початком лікування інгібіторами протонної помпи та періодично протягом терапії.

Ризик виникнення переломів. Інгібітори протонної помпи, особливо при застосуванні у високих дозах та протягом тривалого лікування (>1 року), деякою мірою можуть підвищувати ризик перелому стегна, зап’ястка та хребта, головним чином у пацієнтів літнього віку або за наявності інших факторів ризику. Дані, отримані у ході спостережних досліджень, свідчать про те, що інгібітори протонної помпи можуть підвищувати загальний ризик переломів на 10–40%. Деякі випадки такого збільшення кількості переломів можуть бути пов’язані з іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком розвитку остеопорозу повинні отримувати лікування відповідно до діючих клінічних рекомендацій та адекватну кількість вітаміну D і кальцію.

Комбінація з іншими лікарськими засобами. Сумісне застосування езомепразолу з атазанавіром не рекомендується (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Якщо комбінації атазанавіру з інгібітором протонної помпи уникнути неможливо, рекомендується ретельно наглядати за пацієнтами в умовах стаціонару, а також підвищити дозу атазанавіру до 400 мг зі 100 мг ритонавіру; дозу езомепразолу 20 мг перевищувати не слід.

Езомепразол є інгібітором CYP 2C19. Тому на початку або під час закінчення лікування езомепразолом слід мати на увазі можливість взаємодії езомепразолу з лікарськими засобами, метаболізм яких здійснюється за участю CYP 2C19. Взаємодія спостерігається між клопідогрелем і езомепразолом (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами). Клінічна значимість цієї взаємодії залишається невизначеною. Як запобіжний захід одночасного застосування езомепразолу та клопідогрелю необхідно уникати.

Призначаючи езомепразол для застосування в режимі «за потребою», у зв’язку з коливаннями концентрацій езомепразолу в плазмі крові слід враховувати наслідки взаємодії препарату з іншими лікарськими засобами (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Сахароза. Даний лікарський засіб містить сахарозу. Пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю фруктози, глюкозо-галактозною мальабсорбцією або сахарозо-ізомальтазною недостатністю не слід приймати цей препарат.

Вплив на результати лабораторних досліджень. Через підвищення рівня хромограніну А (CgA) можливий вплив на результати лабораторних досліджень з виявлення нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути такого впливу, лікування езомепразолом потрібно припинити щонайменше за 5 днів до вимірювання рівнів СgA (див. Фармакодинаміка).

Застосування у період вагітності або годування грудьми

Вагітність. У даний час немає достатньої кількості даних про застосування Нексіуму під час вагітності. Дещо більша кількість даних епідеміологічних досліджень застосування рацемічної суміші омепразолу в період вагітності свідчить про відсутність вроджених вад та фетотоксичного впливу. У дослідженнях езомепразолу у тварин не було виявлено прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на ембріональний/фетальний розвиток. У дослідженнях рацемічної суміші на тваринах не було виявлено прямого чи опосередкованого впливу на перебіг вагітності, пологи та постнатальний розвиток. Слід з обережністю призначати препарат вагітним.

Помірна кількість даних стосовно вагітних (від 300 до 1000 випадків вагітності) вказує на відсутність мальформативних ефектів або токсичного впливу езомепразолу на стан плода/здоров’я новонародженої дитини.

Результати досліджень на тваринах свідчать про відсутність прямої чи опосередкованої шкідливої дії препарату на репродуктивну функцію за рахунок його токсичного впливу.

Годування грудьми. Невідомо, чи езомепразол проникає у грудне молоко людини. Інформації про наслідки впливу езомепразолу на новонароджених/грудних дітей недостатньо. Езомепразол не слід застосовувати під час годування грудьми.

Фертильність. Результати досліджень рацемічної суміші омепразолу на тваринах вказують на відсутність впливу омепразолу на фертильність у разі перорального введення препарату.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Езомепразол чинить мінімальний вплив на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами. Повідомляється про такі небажані реакції, як запаморочення (нечасто) і нечіткість зору (рідко) (див. ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ). Якщо такі розлади спостерігаються, пацієнтам не слід керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами.

Діти. Нексіум не слід застосовувати у дітей віком до 12 років, оскільки дані щодо такого застосування відсутні.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

вплив езомепразолу на фармакокінетику інших препаратів

Інгібітори протеази. Відмічалася взаємодія омепразолу з деякими інгібіторами протеази. Клінічна значимість та механізми таких зареєстрованих взаємодій не завжди відомі. Підвищені рівні рН шлункового соку в період лікування омепразолом можуть змінювати всмоктування інгібіторів протеази. Інший можливий механізм взаємодії полягає у пригніченні активності CYP 2C19.

Повідомлялося, що при супутньому застосуванні з омепразолом рівні атазанавіру та нелфінавіру в сироватці крові знижувалися, тому їх одночасне застосування не рекомендується. При супутньому застосуванні омепразолу (40 мг 1 раз на добу) разом з атазанавіром 300 мг/ритонавіром 100 мг у здорових добровольців експозиція атазанавіру істотно знижувалася (значення AUC, Cmax та Cmin знижувалися приблизно на 75%). Підвищення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало впливу омепразолу на експозицію атазанавіру. При супутньому застосуванні омепразолу (20 мг/добу) з атазанавіром 400 мг/ритонавіром 100 мг у здорових добровольців відмічалося зниження експозиції атазанавіру приблизно на 30% порівняно з експозицією, відміченою при щоденному застосуванні 300 мг атазанавіру/100 мг ритонавіру без омепразолу в дозі 20 мг/добу. Супутнє застосування омепразолу (40 мг/добу) призводило до зменшення середніх значень AUC, Cmax та Cmin нелфінавіру на 36–39%, а середні значення AUC, Cmax та Cmin фармакологічно активного метаболіту М8 знижувалися на 75–92%. Через подібність фармакодинамічних ефектів та фармакокінетичних властивостей омепразолу та езомепразолу не рекомендується застосовувати езомепразол одночасно з атазанавіром (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); супутнє застосування езомепразолу з нелфінавіром протипоказане (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

У ході супутньої терапії омепразолом (40 мг/добу) повідомлялося, що при застосуванні саквінавіру (у поєднанні з ритонавіром) його рівні в сироватці крові зростали (80–100%). Лікування омепразолом у дозі 20 мг/добу не впливало на експозицію дарунавіру (у поєднанні з ритонавіром) та ампренавіру (у поєднанні з ритонавіром). Лікування езомепразолом у дозі 20 мг/добу не впливало на експозицію ампренавіру (у поєднанні з ритонавіром та без нього). Лікування омепразолом у дозі 40 мг/добу не впливало на експозицію лопінавіру (у поєднанні з ритонавіром).

Метотрексат. У деяких пацієнтів спостерігалося підвищення рівнів метотрексату на фоні спільного застосування з інгібіторами протонної помпи.

У разі призначення метотрексату у високих дозах слід розглянути можливість тимчасової відміни езомепразолу.

Такролімус. При одночасному застосуванні езомепразолу повідомлялося про підвищення рівня такролімусу в сироватці крові. Потрібно проводити посилений моніторинг концентрації такролімусу, а також функції нирок (кліренс креатиніну); за необхідності — відкоригувати дозу такролімусу.

Лікарські засоби, всмоктування яких залежить від рН. Пригнічення шлункової кислотності під час лікування езомепразолом та іншими препаратами групи інгібіторів протонної помпи може знижувати або підвищувати абсорбцію лікарських засобів, всмоктування яких залежить від рН шлунка. Як і у випадку з іншими лікарськими засобами, що знижують внутрішньошлункову кислотність, абсорбція таких препаратів, як кетоконазол, ітраконазол, а також ерлотиніб, може зменшуватися, тоді як всмоктування таких препаратів, як дигоксин, може підвищуватися під час лікування езомепразолом. Одночасне застосування омепразолу (20 мг/добу) та дигоксину у здорових добровольців підвищувало біодоступність дигоксину на 10% (у 2 із 10 досліджуваних осіб — до 30%). Рідко реєструвалися випадки токсичності, спричиненої застосуванням дигоксину. Проте слід дотримуватися обережності при призначенні високих доз езомепразолу пацієнтам літнього віку. Необхідно посилити терапевтичний моніторинг дигоксину.

Лікарські засоби, що метаболізуються за участю CYP 2C9. Езомепразол є інгібітором CYP 2C19, основного ферменту, що метаболізує езомепразол. Відповідно, при комбінації езомепразолу з препаратами, що метаболізуються за участю CYP 2C19, такими як діазепам, циталопрам, іміпрамін, кломіпрамін, фенітоїн тощо, концентрації цих препаратів у плазмі крові можуть зростати та може виникнути потреба у зниженні їх дози. Це, зокрема, слід мати на увазі, коли езомепразол призначається для застосування в режимі «за потребою».

Діазепам. Супутнє застосування езомепразолу в дозі 30 мг призводило до зниження кліренсу діазепаму, субстрату CYP 2C19, на 45%.

Фенітоїн. При супутньому застосуванні езомепразолу в дозі 40 мг у хворих на епілепсію відмічалося зростання мінімальної концентрації фенітоїну в плазмі крові на 13%. Рекомендується контролювати рівень фенітоїну в плазмі крові на початку терапії езомепразолом або у разі її скасування.

Вориконазол. Застосування омепразолу (40 мг 1 раз на добу) підвищувало Cmax та AUCτ вориконазолу (субстрату CYP 2C19) на 15 та 41% відповідно.

Цилостазол. Омепразол, а також езомепразол діють як інгібітори CYP 2C19. У ході перехресного дослідження застосування омепразолу в дозі 40 мг у здорових добровольців підвищувало Cmax та AUC цилостазолу на 18 та 26% відповідно, а одного з його активних метаболітів — на 29 та 69% відповідно.

Цизаприд. У здорових добровольців при супутньому застосуванні з езомепразолом (40 мг) AUC цизаприду зростала на 32%, а його T½ — на 31%, але значного зростання Cmax цизаприду в плазмі крові не спостерігалося. Незначного подовження інтервалу Q–Tc, яке спостерігалося при монотерапії цизапридом, при супутньому застосуванні цизаприду з езомепразолом не відмічалося (див. також ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Варфарин. У клінічному дослідженні було показано, що в разі супутнього застосування езомепразолу в дозі 40 мг у пацієнтів на фоні терапії варфарином час коагуляції залишався у прийнятних межах. Однак у післяреєстраційний період повідомлялося про декілька окремих випадків клінічно значущого підвищення індексу міжнародного нормалізованого відношення під час сумісного застосування цих лікарських засобів. Рекомендований моніторинг на початку та після закінчення сумісного застосування езомепразолу на фоні терапії варфарином чи іншими похідними кумарину.

Клопідогрель. Результати фармакокінетичної/фармакодинамічної взаємодії між клопідогрелем (навантажувальна доза 300 мг/підтримувальна доза 75 мг/ добу) і езомепразолом (перорально 40 мг/добу), отримані в ході проведення досліджень за участю здорових добровольців, показали зниження експозиції активного метаболіту клопідогрелю в середньому на 40% і зниження максимального показника інгібування (індукованої АДФ) агрегації тромбоцитів у середньому на 14%.

Під час проведення дослідження за участю здорових добровольців, коли клопідогрель застосовували разом з езомепразолом і ацетилсаліциловою кислотою у фіксованій комбінації доз (20 мг + 81 мг відповідно) у порівнянні із застосуванням клопідогрелю у вигляді монотерапії, відзначалося зниження експозиції активного метаболіту клопідогрелю майже на 40%.

Однак, максимальні рівні інгібування (індукованої АДФ) агрегації тромбоцитів у цих осіб були однаковими в групі застосування клопідогрелю як монотерапії й у групі застосування клопідогрелю разом з езомепразолом і ацетилсаліциловою кислотою.

У спостережних і клінічних дослідженнях отримано суперечливі дані щодо клінічних аспектів фармакокінетичної/фармакодинамічної взаємодії езомепразолу стосовно основних серцево-судинних явищ. Як запобіжний захід одночасного застосування езомепразолу та клопідогрелю необхідно уникати.

Досліджувані лікарські засоби без клінічно значущої взаємодії

Амоксицилін і хінідин. Було відмічено, що езомепразол не чинив клінічно значущого впливу на фармакокінетику амоксициліну або хінідину.

Напроксен або рофекоксиб. Протягом короткочасних досліджень супутнього застосування езомепразолу з напроксеном або рофекоксибом жодної фармакокінетичної взаємодії помічено не було.

Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику езомепразолу

Лікарські засоби, які пригнічують активність CYP 2C19 та/або CYP 3A4. Езомепразол метаболізується за допомогою ферментів CYP 2C19 та CYP 3A4. Супутнє застосування езомепразолу та інгібітора CYP 3A4 кларитроміцину (500 мг двічі на добу) призводить до подвоєння експозиції (AUC) езомепразолу. Супутнє застосування езомепразолу та комбінованого інгібітора CYP 2C19 та CYP 3A4 може призвести до більш ніж двократного зростання експозиції езомепразолу. Інгібітор CYP 2C19 та CYP 3A4 вориконазол призводив до підвищення AUCτ омепразолу на 280%. Корекція дози езомепразолу, як правило, не потрібна в будь-якій із цих ситуацій. Однак слід розглянути питання про корекцію дози для пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки та в разі, якщо показано тривале лікування.

Лікарські засоби, які індукують активність CYP 2C19 та/або CYP 3A4. Препарати, що, як відомо, індукують активність CYP 2C19 чи CYP 3A4 або обох ферментів (такі як рифампіцин та звіробій), можуть призводити до зниження рівнів езомепразолу в сироватці крові шляхом прискорення швидкості його метаболізму.

Педіатрична популяція. Дослідження лікарської взаємодії проводилися тільки за участю дорослих.

Вплив езомепразолу на фармакокінетику інших препаратів

Інгібітори протеази. Відмічалася взаємодія омепразолу з деякими інгібіторами протеази. Клінічна значущість та механізми таких зареєстрованих взаємодій не завжди відомі. Підвищені рівні рН шлункового соку в період лікування омепразолом можуть змінювати всмоктування інгібіторів протеази. Інший можливий механізм взаємодії полягає у пригніченні активності CYP 2C19.

Повідомлялося, що при супутньому застосуванні з омепразолом рівні атазанавіру та нелфінавіру в сироватці крові знижувалися, тому їх одночасне застосування не рекомендується. При супутньому застосуванні омепразолу (40 мг 1 раз на добу) з атазанавіром 300 мг/ритонавіром 100 мг у здорових добровольців експозиція атазанавіру істотно знижувалася (значення AUC, Cmax та Cmin знижувалися приблизно на 75%). Підвищення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало впливу омепразолу на експозицію атазанавіру. При супутньому застосуванні омепразолу (20 мг/добу) з атазанавіром 400 мг/ритонавіром 100 мг у здорових добровольців відмічалося зниження експозиції атазанавіру приблизно на 30% порівняно з експозицією, відміченою при щоденному застосуванні 300 мг атазанавіру/100 мг ритонавіру без омепразолу в дозі 20 мг/добу. Супутнє застосування омепразолу (40 мг/добу) призводило до зменшення середніх значень AUC, Cmax та Cmin нелфінавіру на 36–39%, а середні значення AUC, Cmax та Cmin фармакологічно активного метаболіту М8 знижувалися на 75–92%. Через подібність фармакодинамічних ефектів та фармакокінетичних властивостей омепразолу та езомепразолу не рекомендується застосовувати езомепразол одночасно з атазанавіром (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); супутнє застосування езомепразолу з нелфінавіром протипоказане (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

У ході супутньої терапії омепразолом (40 мг/добу) повідомлялося, що при застосуванні саквінавіру (у поєднанні з ритонавіром) його рівні в сироватці крові зростали (80–100%). Лікування омепразолом у дозі 20 мг/добу не впливало на експозицію дарунавіру (у поєднанні з ритонавіром) та ампренавіру (у поєднанні з ритонавіром). Лікування езомепразолом у дозі 20 мг/добу не впливало на експозицію ампренавіру (у поєднанні з ритонавіром та без нього). Лікування омепразолом у дозі 40 мг/добу не впливало на експозицію лопінавіру (у поєднанні з ритонавіром).

Метотрексат. У деяких пацієнтів спостерігалося підвищення рівнів метотрексату на фоні сумісного застосування з інгібіторами протонної помпи.

При призначенні метотрексату у високих дозах слід розглянути можливість тимчасової відміни езомепразолу.

Такролімус. При одночасному застосуванні езомепразолу повідомлялося про підвищення рівня такролімусу в сироватці крові. Потрібно проводити посилений моніторинг концентрації такролімусу, а також функції нирок (кліренс креатиніну); у разі необхідності — відкоригувати дозу такролімусу.

Лікарські засоби, всмоктування яких залежить від рН. Пригнічення шлункової кислотності під час лікування езомепразолом та іншими препаратами групи інгібіторів протонної помпи може знижувати або підвищувати абсорбцію лікарських засобів, всмоктування яких залежить від рН шлунка. Як і у випадку з іншими лікарськими засобами, що знижують внутрішньошлункову кислотність, абсорбція таких препаратів, як кетоконазол, ітраконазол, а також ерлотиніб, може зменшуватися, тоді як всмоктування таких препаратів, як дигоксин, може підвищуватися під час лікування езомепразолом. Одночасне застосування омепразолу (20 мг на добу) та дигоксину у здорових добровольців підвищувало біодоступність дигоксину на 10% (у 2 із 10 досліджуваних осіб — до 30%). Рідко реєстрували випадки токсичності, спричиненої застосуванням дигоксину. Проте слід дотримуватися обережності при призначенні високих доз езомепразолу пацієнтам літнього віку. Необхідно посилити терапевтичний моніторинг дигоксину.

Лікарські засоби, що метаболізуються за участю CYP 2C9. Езомепразол є інгібітором CYP 2C19, основного ферменту, що метаболізує езомепразол. Відповідно, при комбінації езомепразолу з препаратами, що метаболізуються за участю CYP 2C19, такими як діазепам, циталопрам, іміпрамін, кломіпрамін, фенітоїн тощо, концентрації цих препаратів у плазмі крові можуть зростати та може виникнути потреба у зниженні їх дози. Це, зокрема, слід мати на увазі, коли езомепразол призначається для застосування в режимі «за потребою».

Діазепам. Сумісне застосування езомепразолу в дозі 30 мг призводило до зниження кліренсу діазепаму, субстрату CYP 2C19, на 45%.

Фенітоїн. При супутньому застосуванні езомепразолу в дозі 40 мг у хворих на епілепсію відмічалося зростання мінімальної концентрації фенітоїну в плазмі крові на 13%. Рекомендується контролювати рівень фенітоїну в плазмі крові на початку терапії езомепразолом або в разі її скасування.

Вориконазол. Застосування омепразолу (40 мг 1 раз на добу) збільшувало Cmax та AUCτ вориконазолу (субстрату CYP 2C19) на 15 та 41% відповідно.

Цилостазол. Омепразол, а також езомепразол діють як інгібітори CYP 2C19. У ході перехресного дослідження застосування омепразолу у дозі 40 мг у здорових добровольців підвищувало Cmax та AUC цилостазолу на 18 та 26% відповідно, а одного з його активних метаболітів — на 29 та 69% відповідно.

Цизаприд. У здорових добровольців при супутньому застосуванні з езомепразолом (40 мг) AUC цизаприду зростала на 32%, а його T½ — на 31%, але значного зростання Cmax цизаприду в плазмі крові не спостерігалося. Незначного подовження інтервалу Q–Tc, яке спостерігалося при монотерапії цизапридом, при супутньому застосуванні цизаприду з езомепразолом не відмічалося (див. також ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Варфарин. У клінічному дослідженні було показано, що при супутньому застосуванні езомепразолу в дозі 40 мг у пацієнтів на фоні терапії варфарином час коагуляції залишався у прийнятних межах. Однак у післяреєстраційний період повідомлялося про декілька окремих випадків клінічно значущого підвищення індексу міжнародного нормалізованого відношення під час сумісного застосування цих лікарських засобів. Рекомендований моніторинг на початку та після закінчення сумісного застосування езомепразолу на фоні терапії варфарином чи іншими похідними кумарину.

Клопідогрель. Результати фармакокінетичної/фармакодинамічної взаємодії між клопідогрелем (навантажувальна доза 300 мг/підтримувальна доза 75 мг/добу) і езомепразолом (перорально 40 мг/добу), отримані у ході проведення досліджень за участю здорових добровольців, показали зниження експозиції активного метаболіту клопідогрелю в середньому на 40% і зниження максимального показника інгібування (індукованої АДФ) агрегації тромбоцитів у середньому на 14%.

Під час проведення дослідження за участю здорових добровольців, коли клопідогрель застосовували з езомепразолом і ацетилсаліциловою кислотою у фіксованій комбінації доз (20 мг + 81 мг відповідно) у порівнянні із застосуванням клопідогрелю у вигляді монотерапії, відзначалося зниження експозиції активного метаболіту клопідогрелю майже на 40%.

Однак максимальні рівні інгібування (індукованої АДФ) агрегації тромбоцитів у цих осіб були однаковими в групі застосування клопідогрелю як монотерапії і в групі застосування клопідогрелю разом з езомепразолом і ацетилсаліциловою кислотою.

У спостережних і клінічних дослідженнях отримано суперечливі дані щодо клінічних аспектів фармакокінетичної/фармакодинамічної взаємодії езомепразолу стосовно основних серцево-судинних явищ. Як запобіжний захід сумісного застосування езомепразолу та клопідогрелю необхідно уникати.

Досліджувані лікарські засоби без клінічно значущої взаємодії

Амоксицилін і хінідин. Було відмічено, що езомепразол не чинив клінічно значущого впливу на фармакокінетику амоксициліну або хінідину.

Напроксен або рофекоксиб. Протягом короткочасних досліджень супутнього застосування езомепразолу з напроксеном або рофекоксибом жодної фармакокінетичної взаємодії помічено не було.

Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику езомепразолу

Лікарські засоби, які пригнічують активність CYP 2C19 та/або CYP 3A4. Езомепразол метаболізується за допомогою ферментів CYP 2C19 та CYP 3A4. Супутнє застосування езомепразолу та інгібітора CYP 3A4 кларитроміцину (500 мг двічі на добу) призводить до подвоєння експозиції (AUC) езомепразолу. Супутнє застосування езомепразолу та комбінованого інгібітора CYP 2C19 та CYP 3A4 може призвести до більш ніж двократного зростання експозиції езомепразолу. Інгібітор CYP 2C19 та CYP 3A4 вориконазол призводив до підвищення AUCτ омепразолу на 280%. Корекція дози езомепразолу, як правило, не потрібна в будь-якій із цих ситуацій. Однак слід розглянути питання про корекцію дози для пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки та в разі, якщо показано тривале лікування.

Лікарські засоби, які індукують активність CYP 2C19 та/або CYP 3A4. Препарати, що, як відомо, індукують активність CYP 2C19 або CYP 3A4 або обох ферментів (такі як рифампіцин та звіробій), можуть призводити до зниження рівнів езомепразолу в сироватці крові шляхом прискорення швидкості його метаболізму.

Педіатрична популяція. Дослідження лікарської взаємодії проводилися тільки за участю дорослих.

Передозування

на даний час дані щодо навмисного передозування дуже обмежені. При прийомі препарату в дозі 280 мг виникали симптоми з боку ШКТ та слабкість. Разовий прийом езомепразолу в дозі 80 мг не викликав жодних негативних наслідків. Специфічний антидот невідомий. Езомепразол значним чином зв’язується з білками плазми крові, тому виведення за допомогою діалізу незначне. Як і при будь-якому передозуванні, слід надати симптоматичне та загальне підтримувальне лікування.

Умови зберігання

при температурі не вище 30 °С. Зберігати в блістері з метою захисту від проникнення вологи.

Інструкція МОЗ
Дата додавання: 29.10.2021 р.
© Компендіум 2019

Рекомендовані аналоги Нексіум таблетки:

Езолонг
таблетки, вкриті плівковою оболонкою 20 мг блістер у коробці, № 14
Organosyn Life Sciences
Езолонг
таблетки, вкриті плівковою оболонкою 40 мг блістер у коробці, № 14
Organosyn Life Sciences
Езолонг
порошок для розчину для ін'єкцій або інфузій 40 мг флакон, № 10
Organosyn Life Sciences
Спеціалізований мобільний додаток
для пошуку інформації про лікарські препарати
Наведіть камеру на QR-код, щоб завантажити
На нашому сайті застосовуються файли cookies для більшої зручності використання та покращенняя роботи сайту. Продовжуючи, ви погоджуєтесь з застосуванням cookies.
Developed by Maxim Levchenko