ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ:

фармакодинаміка. Механізм антибактеріальної дії цефподоксиму заснований на пригніченні синтезу клітинної стінки бактерій (у фазі росту) шляхом інгібування білків, що зв’язують пеніцилін (ПЗБ), таких як транспептидази. Це приводить до переривання біосинтезу клітинної стінки (пептидоглікану), що спричиняє лізис і загибель бактеріальних клітин.
В умовах in vitro цефподоксим чинить бактерицидну дію щодо численних грампозитивних і грамнегативних бактерій.
Цефподоксим високоактивний щодо грампозитивних мікроорганізмів: Streptococcus pneumoniae; Streptococci групи A (S. pyogenes), B (S. agalactiae), C, F і G; та інші Streptococci (S. mitis, S. sanguis і S. salivarius); Corynebacterium diphtheriae.
Цефподоксим високоактивний щодо грамнегативних мікроорганізмів: Haemophilus influenzae (штами, що продукують і не продукують β-лактамазу); Haemophilus parainfluenzae (штами, що продукують і не продукують β-лактамазу); Branhamella catarrhalis (штами, що продукують і не продукують β-лактамазу); Neisseria meningitidis; Neisseria gonorrhoeae; Escherichia coli; Klebsiella spp. (K. pneumoniae, K. oxytoca); Proteus mirabilis.
Цефподоксим помірно активний щодо метицилінчутливих Staphylococci, штамів, що продукують і не продукують пеніциліназу (S. aureus і S. epidermidis).
Стійкі до цефподоксиму Enterococci; метициліностійкі Staphylococci (S. aureus і S. epidermidis); Staphylococcus saprophyticus; Pseudomonas aeruginosa і Pseudomonas spp.; Clostridium difficile; Bacteroides fragilis та споріднені види.
Якщо це можливо, чутливість має бути визначена тестуванням в умовах in vitro.
Фармакокінетика. Цефподоксиму проксетил всмоктується в кишечнику і гідролізується в активний метаболіт цефподоксим. При пероральному введенні цефподоксиму проксетилу натще у формі таблетки, що відповідає 100 мг цефподоксиму, 51,1% всмоктується, а абсорбція збільшується під час прийому їжі. Об’єм розподілу становить 32,3 л, а пікові рівні цефподоксиму досягаються через 2–3 год після прийому препарату. C_max в плазмі крові становить 1,2 і 2,5 мг/л після прийому дози 100 і 200 мг відповідно. Після застосування 100 і 200 мг 2 рази на добу протягом 14,5 дня фармакокінетичні параметри цефподоксиму в плазмі крові залишаються без змін. Зв’язування цефподоксиму з білками сироватки крові становить 40%, головним чином з альбуміном. Це зв’язування за типом є ненасичуваним. Концентрації цефподоксиму, що перевищує МІК для поширених патогенних мікроорганізмів, можна досягнути в паренхімі легень, слизовій оболонці бронхів, плевральній рідині, мигдаликах, інтерстиціальній рідині та тканині передміхурової залози. Дослідження за участю здорових добровольців показують, що середня концентрація цефподоксиму в загальному еякуляті через 6–12 год після прийому разової дози 200 мг є вищою МІК₉₀ для N. gonorrhoeae. Оскільки більша частина цефподоксиму виводиться із сечею, концентрація є високою (концентрація у фракціях 0–4, 4–8, 8–12 після разової дози перевищує МІК₉₀ поширених сечових патогенних мікроорганізмів). Хороша дифузія цефподоксиму також виявлена в нирковій тканині з концентрацією, вище МІК₉₀ для поширених сечових патогенних мікроорганізмів через 3–12 год після прийому разової дози 200 мг (1,6–3,1 мкг/г). Концентрації цефподоксиму в тканинах та корі головного мозку є схожими. Основний шлях екскреції нирковий, 80% виводиться в незміненому вигляді із сечею з T_½ — близько 2,4 год.

ПОКАЗАННЯ:

лікування інфекцій, спричинених чутливими до препарату збудниками:

інфекції ЛОР-органів (включаючи синусит, тонзиліт, фарингіт); для лікування тонзиліту і фарингіту цефподоксим слід призначати у разі хронічної або рецидивної інфекції, а також у випадках відомої або підозрюваної нечутливості збудника до широко застосовуваних антибіотиків;
інфекції дихальних шляхів (включаючи гострий бронхіт, рецидиви або загострення хронічного бронхіту, бактеріальну пневмонію);
неускладнені інфекції верхніх і нижніх сечовивідних шляхів (включаючи гострий пієлонефрит і цистит);
інфекції шкіри та м’яких тканин (абсцеси, целюліт, інфіковані рани, фурункули, фолікуліт, пароніхія, карбункули і виразки);
неускладнений гонококовий уретрит.

ЗАСТОСУВАННЯ:

препарат застосовують перорально. Для оптимального всмоктування таблетку необхідно приймати з їжею. Таблетку 200 мг можна ділити на 2 частини.
Дорослі та підлітки з нормальною функцією нирок
Синусит: 200 мг 2 рази на добу.
Тонзиліт та фарингіт: 100 мг (½ таблетки) 2 рази на добу.
Гострий бронхіт, загострення хронічного бронхіту та бактеріальна пневмонія: 100–200 мг 2 рази на добу залежно від тяжкості захворювання.
Неускладнені інфекції нижніх сечовивідних шляхів: 100 мг (½ таблетки) 2 рази на добу.
Неускладнені інфекції верхніх сечовивідних шляхів: 200 мг 2 рази на добу.
Інфекції шкіри і м’яких тканин: 200 мг 2 рази на добу.
Неускладнений гонококовий уретрит: 200 мг у вигляді разової дози.
Пацієнти літнього віку. Немає необхідності в корекції дози у пацієнтів літнього віку з нормальною функцією нирок.
Печінкова недостатність. Корекція дози для пацієнтів з печінковою недостатністю не потрібна.
Ниркова недостатність. Для пацієнтів з порушенням функції нирок (кліренс креатиніну <40 мл/хв) потрібна належна корекція дози.

Кліренс креатиніну, мл/хв	Рекомендована доза
39–10	Разову дозу¹ застосовують кожні 24 год (тобто ½ звичайної дози для дорослих)
<10	Разову дозу¹ застосовують кожні 48 год (тобто ¼ звичайної дози для дорослих)
Гемодіаліз	Разову дозу¹ застосовують після кожного сеансу діалізу

¹Разова доза — 100 або 200 мг залежно від типу інфекції, як це зазначено вище.
Тривалість терапії залежить від особливостей пацієнта, показань та збудника.
Зазвичай тривалість лікування становить 5–10 днів. При лікуванні інфекцій, спричинених Streptococcus pyogenes, терапія має тривати 10 днів.¶
Таблетки призначати дітям віком від 12 років по 100 мг (½ таблетки) 2 рази на добу.

ПРОТИПОКАЗАННЯ:

підвищена чутливість до цефподоксиму, препаратів групи цефалоспоринів або будь-якого з компонентів лікарського засобу.
Реакція підвищеної чутливості негайного типу або тяжкого ступеня в анамнезі на пеніцилін або будь-який інший тип бета-лактамних препаратів.
Рідкісна спадкова непереносимість галактози, лактазна недостатність Лаппа або синдром мальабсорбції глюкози-галактози.

ПОБІЧНА ДІЯ:

для визначення частоти побічних реакцій застосовано класифікацію: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, <1/10), нечасто (≥1/1000, <1/100), рідко (≥1/10 000, <1/1000), дуже рідко (<1/10 000, включаючи поодинокі випадки).
З боку травного тракту: часто — анорексія, внутрішньошлунковий тиск, дискомфорт з боку ШКТ, нудота, блювання, біль у животі, метеоризм, діарея. Діарея з кров’ю може бути симптомом ентероколіту; рідко — відчуття спраги, тенезми, диспепсія, сухість у роті, зниження апетиту, запор, кандидозний стоматит, відрижка, гастрит, виразки в роті, гострий панкреатит, псевдомембранозний коліт.
З боку обміну речовин і харчування: часто — втрата апетиту; рідко — зневоднення, подагра, периферичний набряк, збільшення маси тіла.
З боку імунної системи: нечасто — гіперчутливість; рідко — анафілактичні реакції, бронхоспазм та ангіоневротичний набряк; шок, що загрожує життю.
З боку гепатобіліарної системи: нечасто — холестатичне ураження печінки; рідко — гострий гепатит.
Лабораторні показники: нечасто — транзиторне підвищення активності трансаміназ печінки (АсАТ, АлАТ), ЛФ та/або білірубіну, сечовини і креатиніну, псевдопозитивна реакція Кумбса.
З боку системи крові: рідко — гематологічні порушення, такі як агранулоцитоз, гемолітична анемія, еозинофілія, лімфоцитоз, анемія, лейкопенія, нейтропенія, лейкоцитоз, тромбоцитопенія; нечасто — оборотний тромбоцитоз.
З боку дихальної системи: рідко — БА, кашель, носова кровотеча, риніт, свистяче дихання, бронхіт, задуха, плевральний випот, пневмонія, синусит.
З боку кістково-м’язової системи: рідко — міалгія.
З боку шкіри: нечасто — висип, свербіж, кропив’янка, екзантема, підвищене потовиділення, макулопапульозний висип, грибковий дерматит, злущування, сухість шкіри, випадіння волосся, везикульозний висип, сонячна еритема, пурпура, бульозні реакції (включаючи синдром Стівенса — Джонсона), токсичний епідермальний некроліз, ексудативна мультиформна еритема, синдром Лаєлла.
З боку сечовидільної системи: рідко — гематурія, інфекції сечових шляхів, метрорагія, дизурія, часте сечовипускання, протеїнурія, вагінальний кандидоз, ГНН, незначне підвищення рівнів сечовини та креатиніну в крові.
Були зареєстровані зміни функції нирок при застосуванні антибіотиків з тієї ж групи, що і цефподоксим, особливо при одночасному застосуванні з аміноглікозидами та/або потужними сечогінними засобами.
З боку серцево-судинної системи: рідко — застійна серцева недостатність, мігрень, прискорене серцебиття, вазодилатація, гематома, АГ або артеріальна гіпотензія.
З боку нервової системи: нечасто — головний біль, парестезії, запаморочення; дуже рідко — вертиго, безсоння, сонливість, невроз, роздратованість, нервозність, незвичні сновидіння, погіршення зору, сплутаність свідомості, нічні жахи.
З боку органів чуття: рідко — порушення смакових відчуттів, подразнення очей; нечасто — шум у вухах.
Інфекції та інвазії: часто — суперінфекція, спричинена деякими грибами роду Candida, нечутливими до цефподоксиму; дуже рідко — коліт, пов’язаний із застосуванням антибіотиків.
Загальні розлади: нечасто — втомлюваність, астенія або нездужання; рідко — дискомфорт, медикаментозна лихоманка, біль у грудях (біль може віддавати у поперек), лихоманка, генералізований біль, кандидоз, абсцес, алергічна реакція, набряк обличчя, бактеріальні інфекції, паразитарні інфекції.
У разі виникнення побічних явищ або небажаних реакцій необхідно негайно поінформувати лікаря.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ:

перед початком терапії необхідно визначити, чи мав пацієнт будь-які реакції підвищеної чутливості до цефподоксиму, цефалоспоринів, пеніцилінів або інших бета-лактамних антибіотиків в анамнезі.
Цей лікарський засіб протипоказаний пацієнтам з реакцією підвищеної чутливості негайного типу або тяжкого ступеня в анамнезі на пеніцилін або інший тип бета-лактамних препаратів. Алергічні реакції (анафілаксія) на бета-лактамні антибіотики можуть бути серйозними, іноді навіть з летальним наслідком.
Пацієнти з будь-яким іншим типом алергічної реакції (наприклад сінна лихоманка або БА) мають також застосовувати цефподоксим з особливою обережністю, оскільки в цих випадках ризик серйозних реакцій гіперчутливості підвищується.
При виникненні будь-яких проявів гіперчутливості слід припинити лікування.
У разі тяжкої ниркової недостатності може виникнути необхідність у зниженні дози залежно від кліренсу креатиніну.
Цефподоксим не є антибіотиком першого вибору для лікування стафілококової пневмонії і його не слід застосовувати в лікуванні атипової пневмонії, спричиненої такими мікроорганізмами, як Legionella, Mycoplasma та Chlamydia.
Можливі побічні ефекти включають шлунково-кишкові розлади, такі як нудота, блювання і біль у животі. Слід з обережнісю призначати антибіотики пацієнтам із захворюваннями травного тракту (особливо з колітом) в анамнезі.
Антибіотикасоційована діарея, коліт та псевдомембранозний коліт можуть спостерігатися при застосуванні цефподоксиму. Ці діагнози слід враховувати у будь-якого пацієнта, у якого розвивалася діарея під час або невдовзі після початку лікування. Прийом цефподоксиму слід припинити в разі появи тяжкої та/або кривавої діареї під час лікування і розпочати відповідну терапію. Цефподоксим завжди слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із шлунково-кишковими захворюваннями, особливо колітом.
Слід провести дослідження на наявність C. difficile. У разі загрози коліту лікування слід негайно припинити. Необхідно підтвердити діагноз сигмо- і ректоскопією та в разі клінічної необхідності призначити інший антибіотик (ванкоміцин). Слід уникати застосування препаратів, що спричиняють затримку калових мас. При застосуванні препаратів широкого спектру дії, таких як цефалоспорини, існує підвищений ризик розвитку псевдомембранозного коліту.
Як і у випадку з усіма бета-лактамними антибіотиками, можуть розвиватися нейтропенія і рідше — агранулоцитоз, особливо при тривалому лікуванні. Якщо курс лікування триває довше ніж 10 днів, слід контролювати стан крові й припинити лікування у разі виявлення нейтропенії.
Цефалоспорини можуть всмоктуватися на поверхні мембран еритроцитів і вступати в реакцію з антитілами, спрямованими проти препарату. Це може спричинити позитивний тест Кумбса і дуже рідко — гемолітичну анемію. Перехресна реактивність може відбуватися з пеніциліном для цієї реакції.
Проба Кумбса та неферментні методи вимірювання глюкози в сечі можуть показувати хибний позитивний результат при лікуванні за допомогою цефалоспоринів.
Зміни функції нирок відмічали з цефалоспориновими антибіотиками, особливо при введенні одночасно потенційно нефротоксичних препаратів, таких як аміноглікозиди та/або діуретики (фуросемід). У таких випадках слід контролювати функцію нирок.
Корекція дози не потрібна, якщо кліренс креатиніну перевищує 40 мл/хв. Для пацієнтів з кліренсом креатиніну менше 40 мл/хв та для хворих, що знаходяться на гемодіалізі, необхідно збільшити інтервал між прийомами доз цефподоксиму.
У разі появи ексудативної багатоформної еритеми, синдрому Стівенса — Джонсона, синдрому Лаєлла прийом лікарського засобу слід припинити.
Як і у випадку з іншими антибіотиками, тривале застосування цефподоксиму може призвести до надмірного росту нечутливих організмів. Пероральні антибіотики можуть змінити нормальну мікробну флору товстої кишки, що призводить до розростання бактерій роду клостридій з подальшим розвитком псевдомембранозного коліту.
Лікарський засіб Цефма, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, містить лактозу. Якщо у пацієнта встановлено непереносимість деяких цукрів, слід проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей препарат.
Застосування у період вагітності та годування грудьми. Клінічні дані щодо впливу цефподоксиму на перебіг вагітності відсутні. В експериментальних дослідженнях на тваринах не виявлено тератогенного або фетотоксичного ефектів цефподоксиму. Однак безпека цефподоксиму під час вагітності не встановлена, тому препарат слід застосовувати з обережністю, лише після ретельної оцінки співвідношення користі та ризику, особливо в перші місяці вагітності.
Цефподоксим проникає у грудне молоко матері в дуже малій кількості. Тому у немовлят, яких годують грудьми, можуть виявляти зміни кишкової мікрофлори, у тому числі діарею та колонізацію дріжджоподібними грибами, у зв’язку із чим може бути необхідним припинити грудне вигодовування. Також слід врахувати можливість сенсибілізації. Тому цефподоксим можна застосовувати в період годування грудьми лише після ретельної оцінки співвідношення користі та ризику.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Цефподоксим чинить слабкий або помірний вплив на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами.
Повідомлялося про розвиток запаморочення або зниження АТ під час лікування цефподоксимом, що може впливати на швидкість реакції пацієнтів при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами.

ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ:

антагоністи Н₂-рецепторів гістаміну й антацидні засоби знижують біодоступність цефподоксиму. Пробенецид знижує виведення цефалоспоринів. Цефалоспорини можуть посилити антикоагулянтний ефект кумаринів і знизити контрацептивний ефект естрогену.
Були зареєстровані окремі випадки позитивного тесту Кумбса.
Дослідження показали, що біодоступність знижується приблизно на 30% при одночасному введенні цефподоксиму разом з препаратами, які нейтралізують рН шлунка або пригнічують секрецію кислоти. Тому такі препарати, як антацидні засоби мінерального типу та блокатори Н₂-рецепторів, що можуть призвести до підвищення рН шлунка, необхідно приймати через 2–3 год після введення цефподоксиму.
Біодоступність підвищується при прийомі препарату під час їди.
Цефподоксим не слід одночасно застосовувати з бактеріостатичними антибіотиками (наприклад хлорамфеніколом, еритриміцином, сульфонамідами або тетрациклінами), оскільки дія цефподоксиму може бути знижена.
Псевдопозитивна реакція на глюкозу в сечі може виникати при застосуванні р-нів Бенедикта/Фелінга або мідного купоросу, але така реакція не виявлена при застосуванні тестів, що ґрунтуються на ферментативних глюкозо-оксидазних реакціях.

ПЕРЕДОЗУВАННЯ:

симптоми: нудота, блювання, абдомінальний біль, діарея. У пацієнтів з нирковою недостатністю передозування може призвести до розвитку енцефалопатії, що зазвичай має зворотний характер після зниження рівнів цефподоксиму в плазмі крові.
Лікування. У разі передозування цефподоксиму призначають підтримувальну та симптоматичну терапію. Гемодіаліз, перитонеальний діаліз.

УМОВИ ЗБЕРІГАННЯ:

спеціальні умови зберігання не потрібні. Зберігати в оригінальній упаковці. Зберігати у недоступному для дітей місці.

ІНСТРУКЦІЯ МОЗ:

Цефма таблетки, вкриті плівковою оболонкою 200 мг, Sandoz Pharmaceuticals (Словенія)

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ЦЕФМА

(CEFMA)

Склад:

діюча речовина: cefpodoxime;

1 таблетка містить цефподоксиму проксетил, що відповідає 200 мг цефподоксиму;

допоміжні речовини: натрію лаурилсульфат, магнію стеарат, гідроксипропілцелюлоза, кросповідон, лактози моногідрат, кальцію карбоксиметилцелюлоза, титану діоксид (Е 171), тальк, гіпромелоза.

Лікарська форма.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: продовгуваті таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з насічкою з обох боків, від білого до жовтуватого кольору.

Фармакотерапевтична група.

Антибактеріальні засоби для системного застосування. Інші β-лактамні антибіотики. Цефалоспорини ІІІ покоління.

Код АТХ J01D D13.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Механізм антибактеріальної дії цефподоксиму заснований на пригніченні синтезу клітинної стінки бактерій (у фазі росту) шляхом інгібування білків, що зв’язують пеніцилін (ПЗБ), таких як транспептидази. Це призводить до переривання біосинтезу клітинної стінки (пептидоглікану), що спричиняє лізис і загибель бактеріальних клітин.

В умовах in vitro цефподоксим має бактерицидну дію відносно чисельних грампозитивних і грамнегативних бактерій.

Цефподоксим високоактивний відносно грампозитивних мікроорганізмів: Streptococcus pneumoniae; Streptococci групи A (S. pyogenes), B (S. agalactiae), C, F і G; інші streptococci (S. mitis, S. sanguis і S. salivarius); Corynebacterium diphtheriae.

Цефподоксим високоактивний відносно грамнегативних мікроорганізмів: Haemophilus influenzaе (штами, що продукують і не продукують β-лактамазу); Haemophilus para-influenzaе (штами, що продукують і не продукують β-лактамазу); Branhamella catarrhalis (штами, що продукують і не продукують β-лактамазу); Neisseria meningitidis; Neisseria gonorrhoeae; Escherichia coli; Klebsiella spp. (K. рneumoniae, K. oxytoca); Proteus mirabilis.

Цефподоксим помірночутливий відносно: метицилінчутливих staphylococci, штамів, що продукують і не продукують пеніциліназу (S. aureus і S. epidermidis).

Стійкі до цефподоксиму: Enterococci; метициліностійкі staphylococci (S. aureus і S. epidermidis); Staphylococcus saprophyticus; Pseudomonas aeruginosa і Pseudomonas spp.; Clostridium difficile; Bacteroides fragilis та споріднені види.

Якщо це можливо, чутливість має бути визначена тестуванням в умовах in vitro.

Фармакокінетика.

Цефподоксиму проксетил всмоктується у кишечнику і гідролізується в активний метаболіт цефподоксим. При пероральному введенні цефподоксиму проксетилу пацієнтам натще у формі таблетки, що відповідає 100 мг цефподоксиму, 51,1% всмоктується, а абсорбція збільшується під час прийому їжі. Об’єм розподілу становить 32,3 л, а пікові рівні цефподоксиму спостерігаються через 2–3 години після прийому препарату. Максимальна концентрація у плазмі крові становить 1,2 мг/л і 2,5 мг/л після дози 100 мг і 200 мг відповідно. Після застосування дози 100 мг і 200 мг два рази на добу впродовж 14,5 дня фармакокінетичні параметри цефподоксиму у плазмі крові залишаються без змін. Зв’язування цефподоксиму з білками сироватки крові, головним чином з альбуміном, становить 40%. Це зв’язування за типом є таким, що не насичується. Концентрації цефподоксиму, що перевищує мінімальні інгібуючі рівні (МІК) для поширених патогенних мікроорганізмів, можна досягнути в паренхімі легенів, слизовій оболонці бронхів, плевральній рідині, мигдаликах, інтерстиціальній рідині і тканині передміхурової залози. Дослідження з участю здорових добровольців показують, що середні концентрації цефподоксиму в загальному еякуляті через 6˗12 годин після прийому разової дози 200 мг перевищують МІК₉₀ для N. gonorrhoeae. Оскільки більшість цефподоксиму виводиться з сечею, концентрація є високою (концентрація у фракціях 0˗4, 4˗8, 8˗12 годин після разової дози перевищує МІК₉₀ поширених сечових патогенних мікроорганізмів). Гарна дифузія цефподоксиму також спостерігається у нирковій тканині, з концентраціями вище МІК₉₀ для поширених сечових патогенних мікроорганізмів через 3˗12 годин після прийому разової дози 200 мг (1,6˗3,1 мкг/г). Концентрації цефподоксиму у тканинах мозку та кори мозку є схожими. Основний шлях екскреції нирковий, 80% дози виводиться у незміненому вигляді з сечею з періодом напіввиведення близько 2,4 години.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування інфекцій, спричинених чутливими до препарату збудниками:

інфекції ЛОР-органів (включаючи синусит, тонзиліт, фарингіт); для лікування тонзиліту і фарингіту цефподоксим слід призначати у разі хронічної або рецидивної інфекції, а також у випадках відомої або підозрюваної нечутливості збудника до широкозастосовуваних антибіотиків;
інфекції дихальних шляхів (включаючи гострий бронхіт, рецидиви або загострення хронiчного бронхіту, бактеріальну пневмонію);
неускладнені інфекції верхніх і нижніх сечовивідних шляхів (включаючи гострий пієлонефрит і цистит);
інфекції шкіри та м’яких тканин (абсцеси, целюліт, інфіковані рани, фурункули, фолікуліт, пароніхія, карбункули і виразки);
неускладнений гонококовий уретрит.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до цефподоксиму, препаратів групи цефалоспоринів або до будь-якого з компонентів лікарського засобу.

Реакції підвищеної чутливості негайного типу або тяжкого ступеня в анамнезі на пеніцилін або будь-який інший тип бета-лактамних препаратів.

Рідкісна спадкова непереносимість галактози, лактазна недостатність Лаппа або синдром мальабсорбції глюкози-галактози.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Антагоністи Н₂-рецепторів гістаміну і антацидні засоби знижують біодоступність цефподоксиму. Пробенецид знижує виведення цефалоспоринів. Цефалоспорини можуть посилити антикоагулянтний ефект кумаринів і зменшити контрацептивний ефект естрогену.

Були зареєстровані окремі випадки позитивного тесту Кумбса.

Дослідження показали, що біодоступність знижується приблизно на 30% при одночасному введенні цефподоксиму разом з препаратами, які нейтралізують рН шлунка або пригнічують секрецію кислоти. Тому такі препарати, як антацидні засоби та Н₂-блокатори, що можуть призвести до підвищення рН шлунка, необхідно приймати через 2˗3 години після введення цефподоксиму.

Біодоступність препарату збільшується при прийомі під час їжі.

Цефподоксим не потрібно одночасно застосовувати з бактеріостатичними антибіотиками (наприклад, хлорамфенікол, еритроміцин, сульфонаміди або тетрацикліни), оскільки лікувальний ефект цефподоксиму може зменшитися.

Псевдопозитивна реакція на глюкозу у сечі може бути виявлена при застосуванні розчинів Бенедикта/Фелінга або мідного купоросу, але така реакція не була виявлена при застосуванні тестів, що ґрунтуються на ферментативних глюкозо-оксидазних реакціях.

Особливості застосування.

Перед початком терапії необхідно визначити, чи мав пацієнт будь-які реакції підвищеної чутливості до цефподоксиму, цефалоспоринів, пеніцилінів або інших бета-лактамних антибіотиків в анамнезі.

Цей лікарський засіб протипоказаний пацієнтам, які мали реакцію підвищеної чутливості негайного типу або тяжкого ступеня в анамнезі на пеніцилін або інший тип бета-лактамних препаратів. Алергічні реакції (анафілаксія) на бета-лактамні антибіотики можуть бути серйозними, іноді навіть з летальним наслідком.

Пацієнти з будь-яким іншим типом алергічної реакції (наприклад, сінна гарячка або бронхіальна астма) мають також застосовувати цефподоксим з особливою обережністю, оскільки у цих випадках ризик серйозних реакцій гіперчутливості підвищується.

При виникненні будь-яких проявів гіперчутливості слід припинити лікування.

У випадку тяжкої ниркової недостатності може виникнути необхідність у зменшенні дози залежно від кліренсу креатиніну.

Цефподоксим не є антибіотиком першого вибору для лікування стафілококової пневмонії і його не слід застосовувати в лікуванні атипової пневмонії, спричиненої такими мікроорганізмами, як Legionella, Mycoplasma та Chlamydia.

Можливі побічні ефекти включають шлунково-кишкові розлади, такі як нудота, блювання і біль у животі. Слід обережно призначати антибіотики пацієнтам із захворюваннями травного тракту (особливо з колітом) в анамнезі.

При застосуванні цефподоксиму може спостерігатися антибіотикоасоційована діарея, коліт та псевдомембранозний коліт. Ці діагнози слід враховувати у будь-якого пацієнта, у якого розвивалася діарея під час або невдовзі після початку лікування. Прийом цефподоксиму слід припинити у випадку появи тяжкої та/або кривавої діареї під час лікування і розпочати відповідну терапію. Цефподоксим завжди слід застосовувати з обережністю пацієнтам із шлунково-кишковими захворюваннями, особливо колітом.

Слід провести дослідження на наявність C. difficile. У разі загрози коліту лікування слід негайно припинити. Необхідно підтвердити діагноз сигмо- і ректоскопією та у разі клінічної необхідності призначити інший антибіотик (ванкоміцин). Слід уникати застосування препаратів, які спричиняють затримку фекальних мас. При застосуванні препаратів широкого спектра дії, таких як цефалоспорини, існує підвищений ризик розвитку псевдомембранозного коліту.

Як і у випадку з усіма бета-лактамними антибіотиками, можуть розвиватися нейтропенія і рідше — агранулоцитоз, особливо при тривалому лікуванні. Якщо курс лікування триває довше 10 днів, слід контролювати стан крові і припинити лікування при виявленні нейтропенії.

Цефалоспорини можуть всмоктуватися на поверхні мембран еритроцитів і вступати в реакцію з антитілами, спрямованими проти препарату. Це може спричинити позитивний тест Кумбса і дуже рідко — гемолітичну анемію. Перехресна реактивність може відбуватися з пеніциліном для цієї реакції.

Проба Кумбса та неферментні методи вимірювання цукру в сечі можуть показувати хибний позитивний результат при лікуванні цефалоспоринами.

Зміни функції нирок спостерігалися при лікуванні цефалоспориновими антибіотиками, особливо при введенні одночасно потенційно нефротоксичних препаратів, таких як аміноглікозиди та/або діуретики (фуросемід). У таких випадках слід контролювати функцію нирок.

Корегування дози не потрібне, якщо кліренс креатиніну перевищує 40 мл/хв. Для пацієнтів з кліренсом креатиніну менше 40 мл/хв та пацієнтів на гемодіалізі необхідно збільшити інтервал між прийомом цефподоксиму.

У разі появи ексудативної багатоформної еритеми, синдрому Стівенса˗Джонсона, синдрому Лайєлла прийом лікарського засобу потрібно припинити.

Як і у випадку з іншими антибіотиками, тривале застосування цефподоксиму може призвести до надмірного росту нечутливих організмів. Пероральні антибіотики можуть змінити нормальну мікробну флору товстої кишки, що призводить до розростання бактерій роду клостридій з подальшим розвитком псевдомембранозного коліту.

Цей лікарський засіб містить лактозу. Якщо у пацієнта встановлено непереносимість деяких цукрів, слід проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей лікарський засіб.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Клінічні дані щодо впливу цефподоксиму на перебіг вагітності відсутні. В експериментальних дослідженнях на тваринах не було виявлено тератогенного або фетотоксичного ефектів цефподоксиму. Однак, безпека цефподоксиму у період вагітності не встановлена, тому препарат потрібно застосовувати з обережністю лише після ретельної оцінки співвідношення користі та ризику, особливо в перші місяці вагітності.

Цефподоксим проникає у грудне молоко матері в дуже малій кількості. Тому у немовлят, яких годують груддю, можуть спостерігатися зміни кишкової флори, у тому числі діарея та колонізація дріжджоподібними грибами, у зв’язку з чим може бути необхідним припинення годування груддю. Також потрібно врахувати можливість сенсибілізації. Тому цефподоксим слід застосовувати у період годування груддю лише після ретельної оцінки співвідношення користі та ризику.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Цефподоксим чинить слабкий або помірний вплив на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Повідомляли про розвиток запаморочення або зниження артеріального тиску під час лікування цефподоксимом, що може впливати на швидкість реакції пацієнтів при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози.

Препарат застосовувати перорально. Для оптимального всмоктування таблетку необхідно приймати з їжею. Таблетку по 200 мг можна ділити на 2 частини.

Дорослі та підлітки з нормальною функцією нирок.

Синусит: 200 мг 2 рази на добу.

Тонзиліт та фарингіт: 100 мг (½ таблетки) 2 рази на добу.

Гострий бронхіт, загострення хронічного бронхіту та бактеріальна пневмонія: 100–200 мг 2 рази на добу залежно від тяжкості захворювання.

Неускладнені інфекції нижніх сечовивідних шляхів: 100 мг (½ таблетки) 2 рази на добу.

Неускладнені інфекції верхніх сечовивідних шляхів: 200 мг 2 рази на добу.

Інфекції шкіри і м’яких тканин: 200 мг 2 рази на добу.

Неускладнений гонококовий уретрит: 200 мг у вигляді разової дози.

Пацієнти літнього віку. Немає необхідності в корекції дози для пацієнтів літнього віку з нормальною функцією нирок.

Печінкова недостатність. Корекція дози для пацієнтів з печінковою недостатністю не потрібна.

Ниркова недостатність. Для пацієнтів з порушенням функції нирок (кліренс креатиніну < 40 мл/хв) потрібна належна корекція дози.

Кліренс креатиніну (мл/хв)	Рекомендована доза
39–10	Разову дозу¹⁾ застосовувати кожні 24 години (тобто, ½ звичайної дози для дорослих)
< 10	Разову дозу¹⁾ застосовувати кожні 48 годин (тобто, ¼ звичайної дози для дорослих)
Гемодіаліз	Разову дозу¹⁾ застосовувати після кожного сеансу діалізу

¹⁾ Разова доза - 100 мг або 200 мг залежно від типу інфекції, як це зазначено вище.

Тривалість терапії залежить від пацієнта, показань та збудника. Зазвичай тривалість лікування становить 5–10 днів. При лікуванні інфекцій, спричинених Streptococcus pyogenes, терапія повинна тривати 10 днів.

Діти.

Таблетки призначати дітям віком від 12 років по 100 мг (½ таблетки) 2 рази на добу.

Передозування.

Симптоми: нудота, блювання, абдомінальний біль, діарея. У пацієнтів з нирковою недостатністю передозування може призвести до розвитку енцефалопатії, що зазвичай має оборотний характер після зниження рівнів цефподоксиму у плазмі крові.

Лікування: у разі передозування призначати підтримувальну та симптоматичну терапію. Гемодіаліз, перитонеальний діаліз.

Побічні реакції.

Для визначення частоти побічних реакцій застосовано класифікацію: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100, < 1/10), нечасто (≥ 1/1000, < 1/100), рідко (≥ 1/10 000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10 000, включаючи поодинокі випадки).

З боку травного тракту: часто — анорексія, внутрішньошлунковий тиск, шлунково-кишковий дискомфорт, нудота, блювання, біль у животі, метеоризм, діарея. Кривава діарея може бути симптомом ентероколіту; рідко — відчуття спраги, тенезми, диспепсія, сухість у роті, зменшення апетиту, запор, кандидозний стоматит, відрижка, гастрит, виразки у роті, гострий панкреатит, псевдомембранозний коліт.

З боку обміну речовин і харчування: часто — втрата апетиту; рідко — зневоднення, подагра, периферичний набряк, збільшення маси тіла.

З боку імунної системи: нечасто — гіперчутливість; рідко — анафілактичниі реакції, бронхоспазм та ангіоневротичний набряк; шок, що загрожує життю.

З боку гепатобіліарної системи: нечасто — холестатичне ураження печінки; рідко — гострий гепатит.

Лабораторні показники: нечасто — транзиторне підвищення активності трансаміназ печінки (аланін- та аспартатамінотрансферази), лужної фосфатази, та/або білірубіну, сечовини і креатиніну, псевдопозитивна реакція Кумбса.

З боку системи крові: рідко — гематологічні порушення, такі як агранулоцитоз, гемолітична анемія, еозинофілія, лімфоцитоз, анемія, лейкопенія, нейтропенія, лейкоцитоз, тромбоцитопенія; нечасто — оборотний тромбоцитоз.

З боку дихальної системи: рідко — астма, кашель, носова кровотеча, риніт, свистяче дихання, бронхіт, задуха, плевральний випіт, пневмонія, синусит.

З боку кістково-м’язової системи: рідко — міалгія.

З боку шкіри: нечасто — висипання, свербіж, кропив’янка, екзантема, підвищена пітливість, макулопапульозні висипання, грибковий дерматит, злущування, сухість шкіри, випадання волосся, везикульозні висипання, сонячна еритема, пурпура, бульозні реакції (включаючи синдром Стівенса-Джонсона), токсичний епідермальний некроліз, ексудативна мультиформна еритема, синдром Лайєлла.

З боку сечовидільної системи: рідко — гематурія, інфекції сечових шляхів, метрорагія, дизурія, часті сечовипускання, протеїнурія, вагінальний кандидоз, гостра ниркова недостатність, незначні підвищення рівнів сечовини та креатиніну у крові.

Були зареєстровані зміни функції нирок при застосуванні антибіотиків з тієї ж групи, що і цефподоксим, особливо при одночасному застосуванні з аміноглікозидами і/або потужними сечогінними засобами.

З боку серцево-судинної системи: рідко — застійна серцева недостатність, мігрень, прискорене серцебиття, вазодилатація, гематома, артеріальна гіпертензія або гіпотензія.

З боку нервової системи: нечасто — головний біль, парестезії, запаморочення; дуже рідко — вертиго, безсоння, сонливість, невроз, роздратованість, нервозність, незвичні сновидіння, погіршання зору, сплутаність свідомості, нічні жахи.

З боку органів чуття: рідко — порушення смакових відчуттів, подразнення очей; нечасто — шум у вухах.

Інфекції та інвазії: часто — суперінфекція, спричинена деякими грибами роду Candida, не чутливими до цефподоксиму; дуже рідко — коліт, пов’язаний із застосуванням антибіотиків.

Загальні розлади: нечасто — втомлюваність, астенія або нездужання; рідко — дискомфорт, медикаментозна гарячка, біль у грудях (біль може віддавати у поперек), гарячка, генералізований біль, кандидоз, абсцес, алергічна реакція, набряк обличчя, бактеріальні інфекції, паразитарні інфекції.

У разі виникнення побічних явищ або небажаних реакцій необхідно негайно проінформувати лікаря.

Термін придатності.

3 роки.

Умови зберігання.

Спеціальні умови зберігання не вимагаються.

Зберігати в оригінальній упаковці.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Несумісність.

Дані відсутні.

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері. По 1 (10×1) або 2 (10×2) блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

Сандоз ГмбХ — Виробнича дільниця Антиінфекційні ГЛЗ та Хімічні Операції Кундль (АІХО ГЛЗ Кундль).

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Біохеміштрассе 10, 6250 Кундль,Австрія/ Biochemiestrasse 10, 6250 Kundl, Austria.