0
UA | RU

Біфок® ІС (Bifoc IC)

Склад і форма випуску

РечовинаКількість
Ібупрофен200 мг
Кодеїну фосфат гемігідрат10 мг
№ UA/14315/01/01 від 06.03.2020
За рецептом
Класифікація
Лікарські засоби

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Ібупрофен — НПЗП, похідне пропіонової кислоти, яке чинить аналгезивну, жарознижувальну та протизапальну дію. Механізм дії полягає в інгібуванні синтезу простагландинів — медіаторів болю, запалення та гіпертермічної реакції. Крім того, ібупрофен зворотно пригнічує агрегацію тромбоцитів.

Експериментальні дані свідчать, що ібупрофен може конкурентно пригнічувати ефект низької дози ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів при одночасному застосуванні цих лікарських засобів. Деякі дослідження фармакодинаміки показують, що при застосуванні разових доз ібупрофену по 400 мг у межах 8 год до або у межах 30 хв після застосування ацетилсаліцилової кислоти негайного вивільнення (81 мг) спостерігалося зниження впливу ацетилсаліцилової кислоти на утворення тромбоксану або агрегацію тромбоцитів. Хоча існує невизначеність щодо екстраполяції цих даних на клінічну ситуацію, не можна виключити імовірності, що регулярне тривале застосування ібупрофену може знизити кардіопротекторний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти. При несистематичному застосуванні ібупрофену такий клінічно значущий ефект вважається малоймовірним.

Кодеїн — опіоїдний аналгетичний засіб, ефекти якого подібні до ефектів морфіну, проте зі значно слабшою аналгетичною дією і більш м’яким седативним ефектом. Кодеїн є слабким аналгетиком центральної дії. Кодеїн чинить свою дію, взаємодіючи з μ-опіоїдними рецепторами, хоча він має з ними низьку спорідненість, знеболювальний ефект кодеїну зумовлений його перетворенням на морфін. Комбінація аналгетика центральної дії з аналгетиком периферичної дії, який має добру переносимість, забезпечує оптимальний рівень знеболення зі зниженим ризиком розвитку побічних реакцій. Показано, що кодеїн, особливо у комбінації з іншими аналгетиками, такими як парацетамол, ефективний у лікуванні гострого ноцицептивного болю. У невисоких дозах не спричиняє пригнічення дихального центру.

Фармакокінетика. Ібупрофен після прийому внутрішньо швидко абсорбується із ШКТ. Cmax у сироватці крові визначається через 45 хв після застосування (у разі прийому натще), у разі застосування під час вживання їжі — через 1–2 год після прийому. Ібупрофен метаболізується у печінці, виводиться нирками (90%) у незміненому стані та у вигляді метаболітів, а також із жовчю. T½ — майже 1,8 год, у пацієнтів із захворюваннями печінки та нирок — 1,8‒3,5 год. Ібупрофен активно (99%) зв’язується з білками плазми крові, повільно проникає у синовіальні порожнини, де його концентрація може залишатися високою, у той час як концентрація у плазмі крові знижується. У пацієнтів літнього віку не спостерігається істотних відмінностей у фармакокінетичному профілі.

Кодеїн та його солі швидко всмоктуються із ШКТ. При застосуванні внутрішньо Cmax кодеїну в плазмі крові досягається протягом 1 год. Кодеїн завдяки своїй ліпофільності швидко проникає крізь ГЕБ, накопичується у жировій тканині та меншою мірою — у тканинах з високим рівнем перфузії (легенях, печінці, нирках та селезінці). T½ з плазми крові становить 3‒4 год. Співвідношення сили аналгетичного ефекту при пероральному застосуванні/в/м введенні становить приблизно 1:1,5. Метаболізується О- і N-деметилюванням у печінці з утворенням морфіну та норкодеїну, які мають власну аналгезивну активність. Кодеїн та його метаболіти екскретуються нирками, переважно у вигляді кон’югатів із глюкуроновою кислотою. Більшість продуктів екскреції виводиться з сечею протягом 6 год і до 86% дози виводиться з організму протягом 24 год. Близько 70% дози виводиться у вигляді вільного кодеїну, 10% — у вигляді вільного та кон’югованого морфіну і ще 10% – у вигляді вільного або кон’югованого норкодеїну. У калі виявляються тільки сліди продуктів екскреції.

Показання Біфок ІС

для короткочасного лікування гострого, помірного болю, який не купірується іншими аналгетиками, такими як парацетамол, ібупрофен або ацетилсаліцилова кислота (зокрема головний біль, мігрень, періодичний біль, зубний біль, невралгія, ревматичний і м’язовий біль, біль у спині).

Застосування Біфок ІС

для перорального прийому. Таблетки необхідно запивати водою.

Дорослі та діти віком від 12 років. Рекомендована доза лікарського засобу становить 1–2 таблетки кожні 4–6 год.

Діти віком до 12 років. Застосування протипоказане (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, Діти).

Пацієнти літнього віку. Пацієнтам літнього віку коригувати дозу не потрібно, крім пацієнтів, у яких відмічають порушення функції нирок або печінки; у цьому випадку необхідний індивідуальний підбір дози.

Не застосовувати більше 6 таблеток протягом 24 год. Мінімальний інтервал часу між прийомами препарату — 4 год. Максимальна добова доза ібупрофену становить 1200 мг (еквівалентно 6 таблеткам лікарського засобу).

Тільки для короткотривалого застосування. Лікарський засіб слід застосовувати у мінімальній ефективній дозі протягом найкоротшого періоду часу, необхідного для зменшення вираженості симптомів, але тривалість лікування не повинна перевищувати 3 діб. У разі необхідності застосування лікарського засобу протягом більше 3 діб або якщо симптоми не зникають або погіршуються, слід звернутися до лікаря.

Діти. Застосування лікарського засобу у дітей віком до 12 років протипоказане, оскільки існує ризик розвитку серйозних і небезпечних для життя побічних реакцій через варіабельний та непередбачуваний шлях перетворення кодеїну на морфін у пацієнтів цієї вікової групи (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

Протипоказання

підвищена чутливість до ібупрофену, кодеїну або до інших опіоїдних аналгетиків, або до будь-якого з компонентів лікарського засобу.

Реакції гіперчутливості (у тому числі бронхоспазм, БА, риніт, ангіоневротичний набряк або кропив’янка), які спостерігалися раніше після застосування ібупрофену, ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗП.

Виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки/кровотеча в активній формі або рецидиви в анамнезі (≥2 виражених епізоди підтвердженої виразкової хвороби чи кровотечі).

Ерозивно-виразкові ураження ШКТ у фазі загострення, у тому числі виразковий коліт, пептична виразка, хвороба Крона.

Шлунково-кишкова кровотеча або перфорація стінки ШКТ в анамнезі, пов’язана із застосуванням НПЗП.

Цереброваскулярні або інші активні форми кровотечі.

Порушення кровотворення незрозумілої етіології. Геморагічний діатез або інші розлади згортання крові.

Тяжка серцева недостатність [клас IV за класифікацією NYHA (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Респіраторна депресія, обструктивні захворювання дихальних шляхів, БА (не слід застосовувати опіоїди під час астматичного нападу).

Черепно-мозкові травми або стани, що супроводжуються підвищеним внутрішньочерепним тиском (на додаток до ризику респіраторної депресії та підвищення внутрішньочерепного тиску кодеїн може чинити вплив на зіничну реакцію та інші життєво важливі показники при оцінці неврологічного статусу).

Стани, при яких інгібування перистальтики слід уникати або при яких розвивається здуття живота.

Ризик паралітичної непрохідності кишечнику, хронічні запори.

Активне запальне захворювання кишечнику.

Тяжка печінкова недостатність.

Тяжка ниркова недостатність.

Тяжка дегідратація, спричинена блюванням, діареєю або недостатнім вживанням рідини.

Стан алкогольного сп’яніння.

Одночасне застосування з іншими НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, з інгібіторами МАО та протягом 2 тиж після припинення застосування інгібіторів МАО.

Застосування лікарського засобу протипоказане таким групам пацієнтів:

— діти віком до 12 років;

— діти віком 12–18 років, яким проводять тонзилектомію та/або аденоїдектомію задля запобігання виникненню обструктивного апное під час сну;

— діти віком 12–18 років зі скомпрометованою дихальною функцією;

— жінки у період вагітності або годування груддю;

— пацієнти будь-якого віку з надшвидким метаболізмом за участю CYP 2D6.

Побічна дія

тривале застосування лікарського засобу для лікування головного болю може призводити до його посилення.

Побічні реакції, пов’язані із застосуванням ібупрофену, які включено до нижченаведеного переліку побічних реакцій, є побічними реакціями, що спостерігалися при короткотривалому лікуванні ібупрофеном у дозах, які не перевищували 1200 мг/добу. При довготривалому застосуванні ібупрофену для лікування хронічних захворювань можуть виникати додаткові побічні реакції.

При застосуванні ібупрофену найчастіше спостерігалися побічні реакції з боку ШКТ. Побічні реакції мають дозозалежний характер, зокрема, ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі залежить від застосовуваних доз та тривалості лікування.

Побічні реакції, пов’язані із застосуванням ібупрофену та кодеїну, класифіковано за системами органів та частотою. Частота визначається наступним чином: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 — <1/10), нечасто (≥1/1000 — <1/100), рідко (≥1/10 000 — <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), частота невідома (неможливо оцінити частоту за наявними даними).

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості1, які включають: нечасто — кропив’янку, свербіж, дуже рідко — тяжкі реакції гіперчутливості, симптоми яких можуть включати набряк обличчя, язика та гортані, задишку, тахікардію, артеріальну гіпотензію (анафілаксія, ангіоневротичний набряк або тяжкий шок); макулопапульозний висип розглядається як симптом синдрому гіперчутливості, пов’язаний з пероральним застосуванням кодеїну; пропасниця, спленомегалія, лімфаденопатія.

З боку психіки: частота невідома — депресія, галюцинації, сплутаність свідомості, залежність, емоційна лабільність, стан неспокою, кошмарні сновидіння; відчуття тривоги, нервозність, дратівливість, ейфорія, дисфорія, розвиток толерантності.

З боку нервової системи: нечасто — головний біль, дуже рідко — асептичний менінгіт2; частота невідома — запаморочення, сонливість, судоми, підвищення внутрішньочерепного тиску, дискінезія; безсоння, психомоторне збудження, парестезії.

З боку органа зору: частота невідома — нечіткість зору, двоїння в очах; порушення зору, неврит зорового нерва, токсичне ураження зорового нерва, скотома, сухість та подразнення очей, набряк кон’юнктиви та повік алергічного ґенезу, звуження зіниць, світлочутливість.

З боку органа слуху та лабіринту: частота невідома — вертиго; зниження слуху, дзвін або шум у вухах.

З боку серцево-судинної системи: частота невідома — серцева недостатність, набряки, брадикардія, пальпітація3, АГ, ортостатична гіпотензія3; артеріальний тромбоз (інфаркт міокарда або інсульт), артеріальна гіпотензія (при застосуванні високих доз), тахікардія, васкуліт, гіперемія шкіри обличчя.

З боку системи крові та лімфатичної системи: дуже рідко — гемопоетичні порушення4 (у тому числі анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія, агранулоцитоз).

З боку дихальних шляхів та органів середостіння: частота невідома — реактивність дихальних шляхів (включаючи БА, бронхоспазм або задишку), пригнічення дихання, пригнічення кашлю; алергічний риніт.

З боку ШКТ: нечасто — біль у животі, нудота, диспепсія, рідко — діарея, метеоризм, запор, блювання, дуже рідко — виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, шлунково-кишкова перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, мелена, блювання кров’ю, які можуть у деяких випадках призвести до летального наслідку (особливо у пацієнтів літнього віку), виразковий стоматит, гастрит, загострення коліту і хвороби Крона (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), частота невідома — сухість слизової оболонки ротової порожнини; езофагіт, спазми шлунка, печія, панкреатит, дуоденіт, формування кишкових діафрагмоподібних стриктур.

З боку гепатобіліарної системи: дуже рідко — порушення функції печінки, частота невідома — печінкова коліка; гепатит, жовтяниця, особливо при довготривалому застосуванні; спазм жовчовивідних шляхів, який може бути пов’язаний зі зміною рівнів печінкових ферментів.

Порушення метаболізму та харчової поведінки: частота невідома — зниження апетиту.

З боку ендокринної системи: гіперглікемія.

З боку сечовидільної системи: дуже рідко — гостра ниркова недостатність, включаючи папілярний некроз5, частота невідома — уретральна коліка, дизурія; нефротоксичність (включаючи інтерстиціальний нефрит та нефротичний синдром), алергічний нефрит, гломерулонефрит, цистит, олігурія, поліурія, гематурія, гіпернатріємія, утруднене сечовипускання, затримка сечі.

З боку репродуктивної системи: зниження лібідо та потенції, статева дисфункція, еректильна дисфункція.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто — різні шкірні висипи, дуже рідко — тяжкі форми шкірних реакцій, такі як бульозні реакції, включаючи синдром Стівенса — Джонсона, мультиформну еритему, токсичний епідермальний некроліз, частота невідома — почервоніння обличчя, медикаментозно зумовлена реакція, що супроводжується еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром); гострий генералізований екзантематозний пустульоз; алопеція, фоточутливість.

З боку кістково-м’язової системи: частота невідома — ригідність м’язів; неконтрольовані м’язові рухи.

Загальні порушення: частота невідома — гіпотермія, підвищене потовиділення, дратівливість, підвищена втомлюваність, відчуття нездужання.

Лабораторні дослідження: дуже рідко — зниження рівня гемоглобіну.

1 До реакцій гіперчутливості можуть належати:

а) неспецифічні алергічні реакції та анафілаксія;

б) реактивність дихальних шляхів, включаючи БА, загострення БА, бронхоспазм та задишку або

в) різні форми шкірних реакцій, включаючи свербіж, кропив’янку, пурпуру, ангіоневротичний набряк та рідше — ексфоліативні та бульозні дерматози (включаючи токсичний епідермальний некроліз, мультиформну еритему).

2 Дуже рідко повідомляли про поодинокі випадки. Механізм патогенезу НПЗП-індукованого асептичного менінгіту повністю не з’ясований. Проте наявні дані щодо асептичного менінгіту, пов’язаного із застосуванням НПЗП, вказують на реакцію гіперчутливості (через часовий зв’язок із застосуванням препарату та зникнення симптомів після відміни препарату). Під час лікування ібупрофеном у пацієнтів з аутоімунними захворюваннями (такими як системний червоний вовчак, змішане захворювання сполучної тканини) зареєстровано поодинокі випадки виникнення симптомів асептичного менінгіту (таких як ригідність потиличних м’язів, головний біль, нудота, блювання, пропасниця або дезорієнтація) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

3 Випадки побічних реакцій пов’язані із застосуванням НПЗП. Клінічні дослідження та епідеміологічні дані свідчать про те, що застосування ібупрофену, особливо у високих дозах (2400 мг/добу) та при довготривалому лікуванні, може бути пов’язане з незначним підвищенням ризику артеріальних тромботичних ускладнень (таких як інфаркт міокарда або інсульт) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

4 Першими ознаками гемопоетичних порушень є пропасниця, біль у горлі, поверхневі виразки в ротовій порожнині, грипоподібні симптоми, тяжка форма виснаження, кровотечі та гематоми невідомої етіології.

5 Особливо при довготривалому застосуванні; пов’язана з підвищенням рівня сечовини в сироватці крові та появою набряків.

Регулярне довготривале застосування кодеїну призводить до розвитку залежності і толерантності та до виникнення стану неспокою і дратівливості після припинення лікування.

При довготривалому застосуванні кодеїну, як правило, розвиваються толерантність і деякі з найбільш поширених побічних ефектів — сонливість, нудота, блювання, сплутаність свідомості. Слід пам’ятати, що толерантність знижується швидко після припинення прийому кодеїну, тому повторне застосування раніше припустимої дози може виявитися летальним.

Синдром відміни. Раптове припинення лікування кодеїном може спричинити синдром відміни. Можливі симптоми: тремор, безсоння, стан неспокою, дратівливість, почуття тривоги, депресія, відсутність апетиту, нудота, блювання, діарея, підвищене потовиділення, сльозотеча, ринорея, чхання, позіхання, пілоерекція, мідріаз, слабкість, гарячка, м’язові судоми, дегідратація, підвищення ЧСС, частоти дихання та АТ.

Особливості застосування

мінімізувати потенційний ризик розвитку побічних реакцій можна шляхом застосування найнижчої ефективної дози лікарського засобу, необхідної для лікування, протягом найкоротшого періоду часу.

У пацієнтів літнього віку відмічають підвищений ризик виникнення побічних реакцій при застосуванні НПЗП, особливо у вигляді шлунково-кишкової кровотечі та перфорації, які можуть мати летальні наслідки (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

Через одночасне вживання алкоголю побічні реакції, пов’язані із застосуванням НПЗП, особливо з боку ШКТ або ЦНС, можуть посилюватися.

Вплив на органи дихання. У пацієнтів з БА або алергічними захворюваннями, або з такими захворюваннями в анамнезі може виникнути бронхоспазм.

Вплив на серцево-судинну та цереброваскулярну систему. Пацієнтам з АГ та/або серцевою недостатністю в анамнезі слід з обережністю починати лікування (необхідна консультація лікаря), оскільки при терапії ібупрофеном, як і іншими НПЗП, повідомляли про випадки затримки рідини, розвиток АГ та набряків.

Клінічні дослідження та епідеміологічні дані свідчать про те, що застосування ібупрофену, особливо у високих дозах (2400 мг/добу) та при довготривалому лікуванні, може бути пов’язане з незначним підвищенням ризику артеріальних тромботичних ускладнень (таких як інфаркт міокарда або інсульт). У цілому дані епідеміологічних досліджень не вказують на те, що низькі дози ібупрофену (наприклад ≤1200 мг/добу) пов’язані з підвищеним ризиком розвитку інфаркту міокарда.

Пацієнтам з неконтрольованою АГ, застійною серцевою недостатністю (клас ІІ–ІІІ за класифікацію NYHA), діагностованою ІХС, захворюваннями периферичних артерій та/або цереброваскулярними захворюваннями лікування ібупрофеном може призначати лікар тільки після ретельної оцінки клінічної картини. Не слід застосовувати високі дози (2400 мг/добу).

Пацієнтам з вираженими факторами ризику серцево-судинних ускладнень (такими як АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння) призначати тривале лікування НПЗП, особливо якщо потрібні високі дози ібупрофену (2400 мг/добу), слід лише після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик.

Вплив на ШКТ. НПЗП слід з обережністю застосовувати у пацієнтів із захворюваннями ШКТ в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки ці стани можуть загострюватися (див. ПОБІЧНА ДІЯ).

Слід дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів, які одночасно отримують лікарські засоби, що можуть підвищити ризик гастротоксичності, виразки або кровотечі, такі як оральні кортикостероїди, антикоагулянти (наприклад варфарин), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) або антитромбоцитарні засоби (наприклад ацетилсаліцилова кислота) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Існують повідомлення про випадки шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації, потенційно летальні, які виникали на будь-якому етапі лікування НПЗП незалежно від наявності попереджувальних симптомів або наявності тяжких розладів з боку ШКТ в анамнезі (включаючи виразковий коліт, хворобу Крона).

Ризик шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації підвищується при збільшенні доз НПЗП, у разі наявності виразкової хвороби в анамнезі, особливо ускладненої кровотечею або перфорацією (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), та у пацієнтів літнього віку. Цим хворим слід починати лікування з найнижчої дози. Слід розглянути доцільність комбінованої терапії протективними лікарськими засобами (наприклад мізопростолом або інгібіторами протонної помпи) для таких пацієнтів, а також для пацієнтів, які потребують тривалого застосування низьких доз ацетилсаліцилової кислоти або інших лікарських засобів, які можуть підвищувати ризик виникнення побічних реакцій з боку ШКТ.

Пацієнтам з наявністю шлунково-кишкової токсичності в анамнезі, особливо хворим літнього віку, слід повідомляти про будь-які незвичайні симптоми з боку ШКТ (особливо про шлунково-кишкову кровотечу), зокрема на початку лікування.

У разі шлунково-кишкової кровотечі або виразки у пацієнтів, які отримують ібупрофен, лікування слід негайно припинити.

Вплив на печінку. Порушення функції печінки. Необхідно дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів із порушеннями функції печінки (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, ПОБІЧНА ДІЯ).

Вплив на нирки. Тривалий прийом НПЗП може призвести до дозозалежного зниження синтезу простагландинів та провокувати розвиток ниркової недостатності. Високий ризик розвитку ниркової недостатності відмічають у пацієнтів з порушеннями функції нирок, серцевими порушеннями, порушеннями функції печінки, пацієнтів, які приймають діуретики, і хворих літнього віку. У таких пацієнтів необхідно контролювати функцію нирок.

У дітей зі зневодненням існує ризик розвитку порушення функції нирок (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, ПОБІЧНА ДІЯ).

Вплив на шкіру та підшкірну клітковину. Тяжкі шкірні реакції. Повідомляли про рідкісні серйозні реакції з боку шкіри, що можуть призвести до летального наслідку, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона та токсичний епідермальний некроліз, пов’язані із застосуванням НПЗП (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Високим є ризик виникнення цих реакцій на початку терапії. Початок реакції виникає у більшості випадків протягом першого місяця лікування. Також повідомляли про випадок гострого генералізованого екзантемального пустульозу, що виник після застосування лікарських засобів, які містять ібупрофен.

Слід припинити застосування лікарського засобу при появі перших ознак та симптомів уражень шкіри, таких як шкірні висипання, ураження слизової оболонки або будь-які інші ознаки гіперчутливості.

У виняткових випадках вітряна віспа може спричинити тяжкі інфекційні ускладнення з боку шкіри та м’яких тканин. На цей час не можна виключати вплив НПЗП на погіршення перебігу цих інфекцій, тому рекомендується уникати застосування ібупрофену у разі вітряної віспи.

Системний червоний вовчак і змішані захворювання сполучної тканини. З обережністю слід застосовувати ібупрофен при системному червоному вовчаку та змішаних захворюваннях сполучної тканини через підвищений ризик виникнення асептичного менінгіту (див. ПОБІЧНА ДІЯ).

Вплив на фертильність у жінок. Існують обмежені дані, що лікарські засоби, які пригнічують синтез ЦОГ/простагландинів, можуть спричинити порушення жіночої фертильності через вплив на овуляцію. Цей вплив може бути усунено шляхом припинення застосування ібупрофену.

Тривале застосування ібупрофену (у добовій дозі 2400 мг при тривалості лікування понад 10 днів) не рекомендується жінкам, які намагаються завагітніти, через можливе порушення жіночої фертильності. Жінкам, які мають труднощі з настанням вагітності або проходять обстеження з причини безпліддя, цей лікарський засіб застосовувати не слід.

Порушення метаболізму порфірину. Слід дотримуватися обережності пацієнтам з вродженим розладом метаболізму порфірину (наприклад гострою переміжною порфірією).

Алергічні реакції. Слід дотримуватися обережності пацієнтам, які мають алергічні реакції на інші речовини, оскільки у таких хворих також існує підвищений ризик розвитку реакцій гіперчутливості при застосуванні ібупрофену.

Хірургічні втручання. Слід дотримуватися обережності у разі застосування ібупрофену безпосередньо після обширних хірургічних втручань.

Інші НПЗП. Слід уникати одночасного застосування ібупрофену з іншими НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, через підвищення ризику розвитку побічних реакцій (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Застосування лікарського засобу Біфок ІС у комбінації з іншими лікарськими засобами, які містять кодеїн, протипоказане.

Застосування кодеїну потребує регулярної оцінки лікарем співвідношення користь/ризик.

Лікарський засіб слід застосовувати з обережністю пацієнтам з артеріальною гіпотензією, гіпотиреозом, недостатністю надниркових залоз (наприклад хворобою Аддісона), гострим абдомінальним синдромом (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), міастенією gravis, зі зниженою функцією печінки (через можливе виникнення коми) або нирок (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), судомами або виразковою хворобою шлунка та дванадцятипалої кишки в анамнезі (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), пацієнтам у шоковому стані, пацієнтам, які нещодавно перенесли хірургічні втручання на органах ШКТ (через можливе зниження моторики ШКТ) або на сечовивідних шляхах (такі хворі більш схильні до затримки сечовипускання, спричиненої безпосередньо спазмом уретрального сфінктера та запором внаслідок застосування кодеїну), пацієнтам із наявністю в анамнезі зловживання лікарськими засобами. Кодеїн слід застосовувати з обережністю при феохромоцитомі (опіоїди можуть стимулювати вивільнення катехоламінів шляхом індукції вивільнення ендогенного гістаміну), у пацієнтів літнього віку та ослаблених хворих, оскільки вони можуть бути більш чутливими до пригнічувального впливу кодеїну на дихальну діяльність. У пацієнтів літнього віку метаболізм та елімінація опіоїдних аналгетиків може відбуватися повільніше, ніж у дорослих пацієнтів молодшого віку, тому може бути доцільним зниження дози кодеїну. Слід знизити дозу лікарського засобу пацієнтам з гіпертрофією передміхурової залози, запальними захворюваннями кишечнику (кодеїн знижує перистальтику, підвищує тонус та сегментацію кишечнику та може підвищувати тиск у товстій кишці) (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), стриктурою уретри, пацієнтам літнього віку із порушеннями функції печінки та/або нирок (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

Пацієнтам із захворюваннями жовчовивідних шляхів (зокрема з жовчнокам’яною хворобою) слід уникати застосування опіоїдних аналгетиків або застосовувати їх у комбінації зі спазмолітиками.

Застосування петидину і, можливо, інших опіоїдних аналгетиків у пацієнтів, які приймають інгібітори MAO, може бути пов’язане з дуже тяжкими реакціями, іноді з летальним наслідком. Якщо застосування кодеїну у пацієнтів, які приймають інгібітори MAO, є життєво необхідним, слід припинити застосування інгібіторів МАО за 2 тиж до початку лікування кодеїном (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

У період застосування лікарського засобу слід утримуватися від прийому алкоголю.

Тривале регулярне безконтрольне застосування кодеїну може призвести до розвитку фізичної та психологічної залежності (адикції) та до виникнення симптомів синдрому відміни, таких як стан неспокою та дратівливість, після припинення прийому кодеїну.

Метаболізм з участю CYP 2D6. Кодеїн перетворюється на його активний метаболіт — морфін — у печінці за участю фермента CYP 2D6. Якщо пацієнт має дефіцит цього ферменту або якщо у пацієнта CYP 2D6 повністю відсутній, адекватний знеболювальний ефект не буде отримано. За оцінками, до 7% кавказького населення можуть мати дефіцит CYP 2D6. Однак в екстенсивних або ультрашвидких метаболізаторів за участю CYP 2D6 існує підвищений ризик розвитку побічних ефектів — симптомів опіоїдної токсичності — навіть при застосуванні звичайних доз. У таких пацієнтів перетворення кодеїну на морфін швидко призводить до встановлення більш високого рівня морфіну у сироватці крові, ніж очікувалося.

Загальні симптоми опіоїдної токсичності: сплутаність свідомості, сонливість, поверхневе дихання, звужені зіниці, нудота, блювання, запор, відсутність апетиту. У тяжких випадках можливі симптоми циркуляторної та дихальної депресії, які можуть бути небезпечними і, дуже рідко, летальними.

Дані про поширеність ультрашвидких метаболізаторів з участю CYP 2D6 у різних популяціях наведені нижче:

Популяція Поширеність, %
Африканці/ефіопи 29
Афроамериканці 3,4–6,5
Монголоїди 1,2–2
Кавказці 3,6–6,5
Греки 6
Угорці 1,9
Північні європейці 1–2

Післяопераційне застосування у дітей. В опублікованій літературі є повідомлення про те, що застосування кодеїну у дітей після тонзилектомії та/або аденоїдектомії задля запобігання виникненню обструктивного апное під час сну зрідка призводило до життєво небезпечних побічних явищ, у тому числі з летальним наслідком (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Усі діти отримували дози кодеїну у відповідному діапазоні доз; однак є свідчення того, що ці діти були або ультрашвидкими, або екстенсивними метаболізаторами кодеїну.

Діти зі скомпрометованою дихальною функцією. Застосування кодеїну протипоказано у дітей, у яких дихальна функція може бути скомпрометована нервово-м’язовими порушеннями, важкими серцевими або респіраторними захворюваннями, інфекціями верхніх дихальних шляхів або легенів, мультитравмами або обширними хірургічними втручаннями. Ці фактори можуть посилити симптоми токсичності морфіну.

Опіоїдні аналгетики знижують слиновиділення, що може спричинити розвиток карієсу та кандидамікозу слизової оболонки ротової порожнини.

НПЗП можуть маскувати симптоми інфекцій та пропасниці.

Не слід застосовувати лікарський засіб протягом більше 3 діб без консультації з лікарем.

При довготривалому застосуванні знеболювальних засобів у високих дозах може виникнути головний біль, який не можна лікувати шляхом підвищення дози лікарського засобу.

Тривале застосування лікарського засобу для лікування головного болю може призвести до його посилення.

Тривале та безконтрольне застосування знеболювальних засобів, особливо поєднання різних знеболювальних діючих речовин, може призводити до хронічного ураження нирок із ризиком виникнення ниркової недостатності (аналгетична нефропатія).

У разі тривалого застосування лікарського засобу необхідно регулярно перевіряти показники функції печінки, нирок, а також морфологічний склад крові.

Припинення лікування слід проводити поступово у пацієнтів, які можуть мати фізичну залежність, щоб уникнути прискорення розвитку симптомів синдрому відміни.

Не перевищувати зазначених доз.

Застосування у період вагітності або годування грудьми

Період вагітності. Застосування лікарського засобу у період вагітності протипоказане.

Пригнічення синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність та/або розвиток ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень вказують на підвищення ризику викидня, розвитку вроджених вад серця та гастрошизису після застосування інгібіторів синтезу простагландинів на ранніх термінах вагітності. Абсолютний ризик серцево-судинних вад підвищувався з менш ніж 1% до приблизно 1,5%. Вважається, що ризик підвищується з підвищенням дози та збільшенням тривалості терапії. При застосуванні ібупрофену протягом ІІІ триместру вагітності існує підвищений ризик передчасного закриття артеріальної протоки у плода з можливою персистуючою легеневою гіпертензією. У тварин застосування інгібіторів синтезу простагландинів призводило до збільшення кількості випадків перед- та післяімплантаційних викиднів та летальності ембріонів/плодів. Крім того, повідомляли про підвищену частоту різних вад розвитку, включаючи вади з боку серцево-судинної системи, у тварин, які отримували інгібітори синтезу простагландинів у період органогенезу.

Можлива затримка пологів та пролонгування їх тривалості з підвищенням ризику кровотечі як у матері, так і у дитини.

Повідомляли про можливий зв’язок між виникненням у немовлят вад дихальної системи та серця і застосуванням кодеїну протягом І триместру вагітності. Регулярне застосування кодеїну в період вагітності може спричинити розвиток фізичної залежності у плода, що призводить до симптомів абстиненції у новонародженого. Застосування кодеїну під час пологів може пригнічувати дихання у новонародженого. Застосування опіоїдних аналгетиків може призвести до шлункового стазу під час пологів, підвищення ризику аспіраційної пневмонії у матері.

Період годування грудьми. Застосування лікарського засобу у період годування грудьми протипоказане.

У деяких дослідженнях ібупрофен було виявлено в грудному молоці у дуже низькій концентрації, тому малоймовірно, що він може негативно вплинути на немовля, яке годують грудьми.

При застосуванні у звичайних терапевтичних дозах кодеїн і його активний метаболіт можуть бути наявними у грудному молоці у дуже низьких концентраціях, що навряд чи може чинити негативний вплив на немовля. Однак, якщо пацієнтка має надшвидкий метаболізм за участю CYP 2D6, у грудному молоці можуть встановлюватися більш високі рівні морфіну, у дуже рідкісних випадках це може спричинити потенційно летальні симптоми опіоїдної токсичності у немовляти.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Під час лікування препаратом слід утримуватися від керування транспортними засобами або іншими механізмами через можливість виникнення таких ефектів, як запаморочення, сонливість, седація, дезорієнтація, сплутаність свідомості; рідко можливі галюцинації, нечіткість зору або двоїння в очах, ортостатична гіпотензія або судоми. Ефекти алкоголю посилюються опіоїдними аналгетиками.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

взаємодії, пов’язані з ібупрофеном.

Ібупрофен, як і інші НПЗП, не слід застосовувати у комбінації з такими лікарськими засобами:

— ацетилсаліцилова кислота, оскільки це може підвищити ризик виникнення побічних реакцій, крім випадків, коли лікар призначив низькі дози ацетисаліцилової кислоти (не вище 75 мг/добу) (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ, ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ);

— інші НПЗП, у тому числі селективні інгібітори ЦОГ-2: слід уникати одночасного застосування двох або більше НПЗП, оскільки це може підвищити ризик розвитку побічних ефектів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Ібупрофен слід застосовувати з обережністю у комбінації з такими лікарськими засобами:

— кортикостероїди: може підвищуватися ризик утворення виразок та кровотеч у шлунково-кишковому тракті (див. розділ «Особливості застосування»);

— антигіпертензивні засоби (інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II, блокатори β-адренорецепторів) та діуретики: НПЗП можуть знижувати терапевтичний ефект цих лікарських засобів.

У деяких пацієнтів зі скомпрометованою функцією нирок (наприклад у хворих зі зневодненням або у пацієнтів літнього віку зі скомпрометованою функцією нирок) одночасне застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ або блокаторів β-адренорецепторів та лікарських засобів, що інгібують ЦОГ, може спричинити подальше погіршення функції нирок, включаючи можливу ГНН, що зазвичай має зворотний характер. Тому такі комбінації слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. За необхідності тривалого лікування слід провести адекватну гідратацію пацієнта та розглянути питання про проведення моніторингу функції нирок на початку комбінованого лікування, а також із певною періодичністю надалі. Діуретики можуть підвищувати ризик нефротоксичного впливу НПЗП. Одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків з ібупрофеном може призвести до гіперкаліємії (рекомендується моніторинг рівня калію в плазмі крові);

— пробенецид та сульфінпіразон: можуть затримувати виведення ібупрофену;

— антикоагулянти: НПЗП можуть посилити терапевтичний ефект таких антикоагулянтів, як варфарин (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ);

— антитромбоцитарні засоби та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну: може підвищуватися ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі;

— серцеві глікозиди: НПЗП можуть посилювати порушення серцевої функції, знижувати функцію клубочкової фільтрації нирок та підвищувати рівень глікозидів у плазмі крові;

— препарати літію, фенітоїн: існують докази потенційного підвищення рівнів літію та фенітоїну у плазмі крові при одночасному застосуванні з ібупрофеном.

При правильному застосуванні контроль концентрації літію або фенітоїну в плазмі крові зазвичай не потрібний;

— метотрексат: існує імовірність підвищення рівня метотрексату у плазмі крові;

— циклоспорин, такролімус: можливе підвищення ризику нефротоксичності;

— міфепристон: НПЗП не слід застосовувати раніше, ніж через 8–12 діб після застосування міфепристону, оскільки вони можуть знизити його ефективність;

— зидовудин: відомо про підвищений ризик гематологічної токсичності при сумісному застосуванні зидовудину та НПЗП.

Існують докази підвищення ризику розвитку гемартрозу та гематоми у ВІЛ-інфікованих пацієнтів з гемофілією, у разі супутнього лікування зидовудином та ібупрофеном;

— антибіотики групи хінолонів: за даними досліджень за участю тварин, застосування НПЗП може підвищувати ризик розвитку судом, пов’язаний із застосуванням антибіотиків групи хінолонів, отже, у пацієнтів, які приймають НПЗП у комбінації з хінолонами, можуть відмічати підвищений ризик розвитку судом;

— пероральні гіпоглікемічні засоби: можливе інгібування метаболізму препаратів сульфонілсечовини, збільшення T½, існує підвищений ризик розвитку гіпоглікемії; необхідний контроль рівня глюкози в крові;

— інгібітори цитохрому CYP 2C9, такі як вориконазол або флуконазол: можливе посилення дії ібупрофену.

Взаємодії, пов’язані з кодеїном

Інгібітори МАО: може виникнути пригнічення або збудження ЦНС при застосуванні кодеїну в комбінації з інгібіторами MAO або протягом 2 тиж після припинення їх застосування.

Моклобемід: при застосуванні з кодеїном існує ризик розвитку гіпертензивного кризу.

Гідроксизин: одночасне застосування гідроксизину (анксіолітичного засобу) з кодеїном може призвести до посилення аналгетичної дії, а також до посилення седативного, гіпотензивного ефектів та пригнічувального впливу на ЦНС.

Лікарські засоби, що пригнічують ЦНС: пригнічувальна дія кодеїну на ЦНС посилюється депресантами ЦНС, такими як алкоголь, анестетики, снодійні та седативні лікарські засоби, антигістамінні лікарські засоби із седативними властивостями, трициклічні антидепресанти та антипсихотики (у тому числі фенотіазини).

Діуретики та антигіпертензивні засоби: гіпотензивна дія діуретиків та антигіпертензивних засобів може посилюватися при супутньому застосуванні з опіоїдними аналгетиками.

Хінідин: хінідин може блокувати аналгетичну дію кодеїну.

Мексилетин: кодеїн може сповільнювати абсорбцію мексилетину, що призводить до зниження його антиаритмічної дії.

Серцеві глікозиди: при застосуванні кодеїну у високих дозах дія серцевих глікозидів (дигоксин та інші) може посилюватися.

Протидіарейні та антиперистальтичні засоби: одночасне застосування кодеїну з протидіарейними та антиперистальтичними засобами, такими як лоперамід та каолін, може підвищити ризик виникнення тяжкого запору.

Антимускаринові лікарські засоби: супутнє застосування кодеїну з антимускариновими лікарськими засобами або лікарськими засобами з антимускариновою дією, у тому числі з атропіном та деякими антидепресантами, може підвищити ризик тяжкого запору, що може призвести до паралітичної кишкової непрохідності та/або до затримки сечовипускання.

Нервово-м’язові блокатори: можливе посилення пригнічення дихання.

Метоклопрамід, цизаприд, домперидон: кодеїн може антагонізувати вплив цизаприду, метоклопраміду та домперидону на шлунково-кишкову діяльність.

Циметидин пригнічує метаболізм опіоїдних аналгетиків, що призводить до підвищення їх концентрації у плазмі крові.

Опіоїдні антагоністи (наприклад бупренорфін, налоксон, налтрексон): застосування кодеїну у комбінації з опіоїдними антагоністами може прискорити розвиток синдрому відміни.

Налоксон антагонізує аналгетичну дію опіоїдних аналгетиків, а також їх пригнічувальний вплив на ЦНС та дихальну діяльність.

Налтрексон блокує терапевтичний ефект опіоїдів.

Ненаркотичні аналгетики: посилення аналгезивної дії.

Хлорамфенікол: можливе підвищення концентрації кодеїну в плазмі крові через інгібування його метаболізму.

Ципрофлоксацин: слід уникати премедикації опіоїдами, оскільки вони знижують концентрацію ципрофлоксацину у плазмі крові.

Ритонавір: можливе підвищення рівня опіоїдних аналгетиків (зокрема кодеїну) в плазмі крові.

Вплив на інструментальні дослідження. Опіоїдні аналгетики впливають на результати лабораторних досліджень, у тому числі на рівень білірубіну, на активність амілази, ліпази, ЛФ, ЛДГ, АлАТ та АсАТ у плазмі крові. Застосування опіоїдів може перешкоджати дослідженню евакуації вмісту шлунка, оскільки вони затримують випорожнення шлунка, а також гепатобіліарній візуалізації при застосуванні Technetium Tc 99m Disofenin, оскільки опіоїдна терапія може спричинити звуження сфінктера Одді та підвищення тиску в жовчовивідних шляхах.

Передозування

передозування посилюється при одночасному прийомі алкоголю та психотропних засобів. Застосування лікарського засобу в дозі, яка перевищує рекомендовану, або застосування лікарського засобу протягом тривалого часу може призвести до фізичної або психологічної залежності та до виникнення стану неспокою і дратівливості після припинення лікування.

Симптоми передозування ібупрофену. Застосування ібупрофену у дітей у дозі >400 мг/кг може спричинити появу симптомів передозування. У дорослих ефект «доза — реакція» менш виражений. T½ при передозуванні становить 1,5–3 год.

У більшості пацієнтів застосування клінічно значущої кількості НПЗП спричиняло лише нудоту, блювання, біль в епігастральній ділянці або рідше — діарею. Також можуть виникати шум у вухах, головний біль, запаморочення та шлунково-кишкова кровотеча. При більш тяжкому отруєнні спостерігаються токсичні ураження ЦНС, які проявляються у вигляді сонливості, ністагму, порушення зору, іноді у вигляді психоемоційного збудження та дезорієнтації або коми. Інколи у пацієнтів розвиваються судоми. При тяжкому отруєнні можуть виникати гіперкаліємія з порушенням серцевого ритму, метаболічний ацидоз та пролонгація протромбінового часу/збільшення значення міжнародного нормалізованого відношення, імовірно, через вплив на фактори згортання крові, що циркулюють у кров’яному руслі. Може виникнути ГНН, ураження печінки, артеріальна гіпотензія, підвищення температури тіла, дихальна недостатність та ціаноз. У хворих на БА можливе загострення перебігу астми. Після тривалого лікування спорадично можуть спостерігатися гемолітична анемія, гранулоцитопенія та тромбоцитопенія.

Лікування. У випадках передозування ібупрофену немає антидоту і специфічного лікування. Лікування повинно бути симптоматичним і підтримувальним, а також включати забезпечення прохідності дихальних шляхів та моніторинг життєво важливих функцій з вимірюванням АТ, виконанням ЕКГ, а також інтерпретації симптомів, що вказують на можливу шлунково-кишкову кровотечу, появу метаболічного ацидозу та порушень з боку ЦНС. Рекомендовано пероральне застосування активованого вугілля або промивання шлунка протягом 1 год після застосування потенційно токсичної дози ібупрофену. Якщо ібупрофен вже абсорбувався у ШКТ, можна вводити лужні речовини для пришвидшення виведення кислотного ібупрофену з сечею. При частих або тривалих судомах слід вводити в/в діазепам або лоразепам. У разі БА слід застосовувати бронходилататори.

Симптоми передозування кодеїну. Тяжка депресія ЦНС, зокрема пригнічення дихання, може розвинутися у разі супутнього застосування інших засобів із седативною дією (у тому числі алкоголю) або значного перевищення дози. Клінічною тріадою передозування опіоїдів вважається кома, точкові зіниці та респіраторна депресія (може спричинити ціаноз) з наступним розширенням зіниць при розвитку гіпоксії. Інші симптоми передозування опіоїдів: сухість у роті, нудота, блювання, почервоніння обличчя, нервозність або стан неспокою, седація або психоемоційне збудження, галюцинації, сплутаність свідомості, втрата свідомості, судоми (особливо у дітей), тяжке запаморочення, виражена сонливість, артеріальна гіпотензія та тахікардія (можливі, але малоймовірні), брадикардія, недостатність кровообігу, сповільнене або утруднене дихання, виражена слабкість, гіпотермія, підвищене потовиділення. Можливе виникнення задишки, апное, колапсу, затримки сечовиділення; рідко — набряк легень; можуть спостерігатися ознаки вивільнення гістаміну. При передозуванні опіоїдів повідомляли про випадки розвитку рабдоміолізу, який прогресував до ниркової недостатності.

Лікування: загальні симптоматичні та підтримувальні заходи, включаючи заходи для підтримки дихального центру та моніторинг вітальних показників до стабілізації стану. Рекомендовано промивання шлунка. Прийом активованого вугілля є доцільним, якщо минуло не більше 1 год з моменту прийому кодеїну дорослим у дозі, що перевищує 350 мг, дитиною — у дозі, що перевищує 5 мг/кг маси тіла. При виникненні тяжкої депресії ЦНС слід застосувати засоби штучної підтримки дихання, кисень та парентерально ввести налоксон. Налоксон є конкуруючим антагоністом та має короткий T½, таким чином може бути необхідним повторне застосування високих доз для пацієнтів із тяжким отруєнням. Слід спостерігати за станом пацієнта протягом щонайменше 4 год після введення налоксону або 8 год у разі застосування препарату налоксону з пролонгованою дією. Слід контролювати рівень електролітів.

Умови зберігання

при температурі не вище 25 °C.

Інструкція МОЗ
Дата додавання: 29.10.2021 р.
© Компендіум 2020
Спеціалізований мобільний додаток
для пошуку інформації про лікарські препарати
Наведіть камеру на QR-код, щоб завантажити
На нашому сайті застосовуються файли cookies для більшої зручності використання та покращенняя роботи сайту. Продовжуючи, ви погоджуєтесь з застосуванням cookies.
Developed by Maxim Levchenko