Лінезолідин таблетки (Linezolidin tablets) (265191) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Лінезолід - 600 мг

фармакодинаміка
Загальні характеристики. Лінезолід — синтетична речовина, що належить до нового класу антимікробних засобів — оксазолідинонів. Він виявляє активність in vitro проти аеробних грампозитивних бактерій та анаеробних мікроорганізмів. Лінезолід вибірково пригнічує синтез білків бактерій через унікальний механізм дії. Він безпосередньо зв’язується із рибосомами бактерій (23S із 50S субодиниць) та перешкоджає утворенню функціонального ініціюючого комплексу 70S (важливого компонента процесу трансляції).
Поширеність набутої резистентності може змінюватися географічно та у часі для окремих видів, тому бажано спиратися на місцеву інформацію стосовно резистентності мікроорганізмів, особливо при лікуванні тяжких інфекцій. У разі необхідності, коли поширеність резистентності мікроорганізмів на місцевому рівні є такою, що користь від застосування лікарського засобу, принаймні стосовно деяких видів інфекцій, викликає сумніви, слід звернутися за консультацією до експерта.
Чутливі мікроорганізми
Грампозитивні аеробні мікроорганізми: Enterococcus faecalis, Enterococcus faecium*, Staphylococcus aureus*, коагулазонегативні стафілококи, Streptococcus agalactiae*, Streptococcus pneumoniae*, Streptococcus pyogenes*, Group C streptococci, Group G streptococci.
Грампозитивні анаеробні мікроорганізми: Clostridium perfringens, Peptostreptococcus anaerobius, Peptostreptococcus species.
Резистентні мікроорганізми: Haemophilus influenza, Moraxella catarrhalis, Neisseria species, Enterobacteriaceae, Pseudomonas species.
*Клінічна ефективність була продемонстрована для чутливих штамів згідно із затвердженими показаннями.
Хоча лінезолід демонструє деяку активність in vitro проти Legionella, Chlamydia pneumoniaeта, Mycoplasma pneumoniae, недостатньо даних для підтвердження клінічної ефективності в цих випадках.
Перехресна резистентність
Механізм дії лінезоліду відрізняється від такого інших класів антибіотиків. Дослідження клінічних штамів (метицилінрезистентних стафілококів, ванкоміцинрезистентних ентерококів, а також пеніцилін- та еритроміцинрезистентних стрептококів) in vitro показують, що лінезолід зазвичай активний стосовно мікроорганізмів, стійких до одного чи декількох інших класів антимікробних агентів.
Стійкість до лінезоліду пов’язана з точковими мутаціями в 23S рРНК.
Фармакокінетика. Лікарський засіб Лінезолідин містить лінезолід, що є біологічно активною речовиною та метаболізується до неактивних похідних.
Абсорбція. Лінезолід інтенсивно всмоктується після перорального застосування. C_max у плазмі крові досягається приблизно через 1–2 год після застосування, а абсолютна біодоступність препарату становить близько 100%. Тому лінезолід можна застосовувати перорально або в/в без корекції дози. Лінезолід можна застосовувати незалежно від прийому їжі. Час до досягнення C_max збільшується з 1,5 до 2,2 год, а C_max знижується приблизно на 17% при застосуванні лінезоліду з їжею з високим вмістом жирів. Проте загальна експозиція, яка оцінюється за AUC_0-∞, подібна в обох випадках.
Розподіл. Дослідження фармакокінетики показали, що лінезолід швидко розподіляється у тканинах з хорошою перфузією. Приблизно 31% лінезоліду зв’язується з білками плазми крові, і це не залежить від концентрації препарату. Об’єм розподілу лінезоліду у рівноважному стані у здорових дорослих добровольців становить у середньому 40–50 л. Після багатократного введення концентрацію лінезоліду визначали в різних рідинах в обмеженої кількості учасників-добровольців у дослідженнях фази 1. Відношення концентрації лінезоліду в слині до концентрації у плазмі крові становило 1,2:1, а відношення концентрації лінезоліду в поті до концентрації у плазмі крові — 0,55:1.
Метаболізм. Лінезолід переважно метаболізується шляхом окиснення морфолінового кільця з утворенням двох неактивних похідних карбонової кислоти з розімкненим кільцем: метаболіту аміноетоксіоцтової кислоти (А) і метаболіту гідроксіетилгліцину (В). Передбачається, що метаболіт А утворюється ферментативним шляхом, тоді як утворення метаболіту В опосередковується неферментативним механізмом, що включає хімічне окиснення в умовах in vitro. Дослідження in vitro продемонстрували, що лінезолід мінімально метаболізується з можливою участю у цьому процесі системи цитохрому людини Р450. Проте метаболічні шляхи лінезоліду до кінця не вивчені.
Виведення. Ненирковий кліренс становить приблизно 65% загального кліренсу лінезоліду. У рівноважному стані приблизно 30% дози препарату виявляється в сечі у вигляді лінезоліду, 40% — у вигляді метаболіту В і 10% — у вигляді метаболіту А. Середній нирковий кліренс лінезоліду становить 40 мл/хв, що свідчить про канальцеву реабсорбцію. Лінезолід у калі практично не визначається, тоді як приблизно 6% дози препарату виявляється в калі у вигляді метаболіту В і 3% — у вигляді метаболіту А. Незначна нелінійність кліренсу спостерігалася при підвищенні дози лінезоліду, що, очевидно, є наслідком нижчого ниркового і нениркового кліренсу цього препарату при його вищих концентраціях. Проте ця різниця у кліренсі була незначна і не впливала на уявний Т_½.
Пацієнти з нирковою недостатністю. Фармакокінетика лінезоліду не змінюється у пацієнтів з будь-яким ступенем ниркової недостатності; проте два основні метаболіти лінезоліду кумулюються у пацієнтів із нирковою недостатністю зі збільшенням їх накопичення у пацієнтів з вищим ступенем тяжкості ниркової дисфункції. Фармакокінетика лінезоліду та двох його метаболітів також була досліджена у пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності (ТСНН), які перебувають на гемодіалізі. У досліджені ТСНН 14 пацієнтів отримували 600 мг лінезоліду кожні 12 год протягом 14,5 дня. Оскільки незалежно від функції нирок досягалися однакові концентрації лінезоліду у плазмі крові, для пацієнтів з нирковою недостатністю не рекомендується проводити корекцію дози. Проте, враховуючи відсутність інформації про клінічну значущість накопичення основних метаболітів, слід зважити доцільність застосування лінезоліду пацієнтам при наявності ниркової недостатності і потенційних ризиків накопичення таких метаболітів. І лінезолід, і два метаболіти виводяться за допомогою гемодіалізу. Інформація про вплив перитонеального діалізу на фармакокінетику лінезоліду відсутня.
Пацієнти з печінковою недостатністю. Фармакокінетика лінезоліду не змінювалася у 7 пацієнтів з порушенням функції печінки від легкого до середнього ступеня тяжкості (клас А або Б за шкалою Чайлда — П’ю). На підставі наявних даних для пацієнтів із порушенням функції печінки від легкого до середнього ступеня тяжкості коригування дози не рекомендоване. Фармакокінетика у пацієнтів із порушенням функції печінки тяжкого ступеня не оцінювалася.

лікування інфекцій, спричинених чутливими штамами анаеробних або аеробних грампозитивних мікроорганізмів, включаючи інфекції, що супроводжуються бактеріємією, такі як:
- нозокоміальна пневмонія;
- негоспітальна пневмонія;
- ускладнені інфекції шкіри та її структур, зокрема інфекції на тлі діабетичної стопи без супутнього остеомієліту, спричинені Staphylococcus aureus (метицилінчутливими та метицилінрезистентними ізолятами), Staphylococcus pyogenes або Staphylococcus agalactiae;
- неускладнені інфекції шкіри та її структур, спричинені Staphylococcus aureus (тільки метицилінчутливими ізолятами) або Staphylococcus pyogenes;
- інфекції, спричинені ентерококами, включаючи резистентні до ванкоміцину штами Enterococcus faecium та faecalis.
Якщо збудники інфекції включають грамнегативні мікроорганізми, клінічно показане призначення комбінованої терапії.

тривалість лікування залежить від збудника, локалізації і тяжкості інфекції, а також від клінічного ефекту терапії.
Рекомендації щодо тривалості лікування, які наведено нижче, були застосовані у клінічних дослідженнях. Для деяких видів інфекцій може бути доречна менша тривалість лікування, але це не було оцінено у клінічних дослідженнях.
Максимальна тривалість лікування — 28 днів. Безпека та ефективність застосування лінезоліду довше ніж 28 днів не вивчені.
Не потрібне підвищення рекомендованих доз або збільшення тривалості лікування у разі інфекцій, які супроводжуються бактеріємією.
Рекомендації щодо дозування відповідно до показань наведено в таблиці.
Пацієнти, лікування яких було розпочато з призначення лінезоліду для в/в інфузій, можуть бути переведені на лікування лінезолідом для перорального застосування. У цьому разі підбір дози не потрібний, оскільки біодоступність лінезоліду при застосуванні перорально становить майже 100%.
Таблиця

*Застосовувати препарат в іншій лікарській формі з можливістю відповідного дозування.
Максимальна доза для дорослих і дітей не має перевищувати 600 мг 2 рази на добу.
Застосування пацієнтами літнього віку. Немає потреби в корекції дози.
Застосування пацієнтами з нирковою недостатністю
Немає потреби в корекції дози. Оскільки приблизно 30% дози виводиться протягом
3-годинного сеансу гемодіалізу, розпочатого через 3 год після введення препарату, пацієнтам, які отримували подібне лікування, лінезолід слід призначати після гемодіалізу (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ, Фармакокінетика).
Застосування пацієнтами із печінковою недостатністю. Немає потреби в корекції дози. (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ, Фармакокінетика).
Діти. Препарат у лікарській формі таблетки застосовувати дітям віком від 12 років.

відома гіперчутливість до лінезоліду чи до будь-якого іншого компонента препарату.
Лінезолідин не слід застосовувати пацієнтам, які приймають будь-які медичні препарати, що пригнічують моноаміноксидазу (МАО) А та В (наприклад фенелзин, ізокарбоксазид, селегілін, моклобемід) або протягом 2 тиж після прийому цих препаратів.
За винятком випадків, коли є можливість ретельного моніторингу АТ, Лінезолідин не слід призначати пацієнтам з такими супутніми клінічними станами або із супутнім прийомом таких препаратів:
- неконтрольована АГ, феохромоцитома, карциноїд, тиреотоксикоз, біполярна депресія, шизоафективний розлад, гострі епізоди запаморочення;
- інгібітори зворотного захоплення серотоніну, трициклічні антидепресанти, агоністи 5-НТ₁ рецепторів серотоніну (триптани), прямі та непрямі симпатоміметики (включаючи адренергічні бронходилататори, псевдоефедрин, фенілпропаноламін), вазопресори (епінефрин, норепінефрин), допамінергічні сполуки (допамін, добутамін), петидин або буспірон.
Слід припинити годування грудьми протягом застосування препарату (див. Застосування у період вагітності або годування грудьми).

зазначена інформація ґрунтується на даних, отриманих із клінічних досліджень, в яких понад 2000 дорослих пацієнтів отримували препарат у рекомендованих дозах терміном до 28 днів.
Найчастішими побічними реакціями, про які повідомляли, що призводили до відміни препарату, були головний біль, діарея, нудота та блювання. Приблизно 3% пацієнтів припинили лікування у зв’язку з розвитком зумовлених препаратом побічних реакцій.
Додаткові побічні реакції, про які повідомлялося після виходу препарату на ринок, включені до переліку нижче із зазначенням частоти виникнення як «частота невідома», оскільки частоту виникнення не можна встановити за наявними даними.
Побічні реакції, про які повідомляли протягом лікування, наведено нижче за такою класифікацією частоти: дуже часті (≥1/10), часті (>1/100, <1/10), нечасті (>1/1000, <1/100), поодинокі (>1/10 000, <1/1000), рідкісні (>1/10 000) і частота невідома (не можна встановити на підставі наявних даних).
Інфекції та інвазії: часті — кандидоз, оральний кандидоз, вагінальний кандидоз, грибкові інфекції; нечасті — вагініт; рідкісні — антибіотикоасоційовані коліти, включаючи псевдомембранозний коліт*.
З боку системи крові та лімфатичної системи: часті — анемія*†; нечасті – лейкопенія*, нейтропенія, тромбоцитопенія*, еозинофілія; рідкісні — панцитопенія*; частота невідома — мієлосупресія*, сидеробластна анемія*.
З боку імунної системи: частота невідома – анафілаксія.
З боку метаболізму та харчування: нечасті — гіпонатріємія; частота невідома — лактоацидоз*.
З боку психіки: часті — безсоння.
Неврологічні розлади: часті — головний біль, перверсії смаку (металічний присмак), запаморочення; нечасті — судоми*, гіпестезія, парестезія; частота невідома – серотоніновий синдром**, периферична нейропатія*.
З боку органа зору: нечасті — затуманення зору*; рідкісні — дефект поля зору*; частота невідома — зорова нейропатія*, неврит зорового нерва*, втрата зору*, зміна зорового відчуття*, зміна сприйняття кольору*.
З боку органа слуху та рівноваги: нечасті — дзвін у вухах.
З боку серця: нечасті – аритмія (тахікардія).
З боку судин: часті — АГ; нечасті — транзиторна ішемічна атака, флебіт, тромбофлебіт.
З боку ШКТ: часті – діарея, нудота, блювання, локальний або генералізований біль у животі, запор, диспепсія; нечасті — панкреатит, гастрит, здуття живота, сухість у роті, глосит, часті рідкі випорожнення, стоматит, розлади або зміна кольору язика; рідкісні — знебарвлення поверхні зубів.
З боку гепатобіліарної системи: часті — відхилення від норм показників функціональних печінкових проб, підвищення рівнів АлАТ, АсАТ або ЛФ; нечасті — підвищення загального білірубіну.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: часті — свербіж, висип; нечасті – кропив’янка, дерматит, надмірне потовиділення; частота невідома — бульозні ураження шкіри, такі як синдром Стівенса — Джонсона і токсичний епідермальний некроліз, ангіоедема, алопеція.
З боку нирок і сечовидільної системи: часті — підвищення азоту сечовини крові; нечасті — ниркова недостатність, підвищення креатиніну, поліурія.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: нечасті — вульвовагінальні порушення.
Загальні розлади та порушення у місці введення: часті – гарячка, локалізований біль; нечасті — озноб, втома, біль у місці ін’єкції, спрага.
Дослідження. Біохімія: часті — підвищення ЛДГ, креатинінкінази, ліпази, амілази або постпрандіального (не натще) рівня глюкози, зниження загального білка, альбуміну, натрію та кальцію, підвищення або зниження калію чи бікарбонату; нечасті — підвищення натрію або кальцію, зниження глюкози без голодування, підвищення або зниження хлоридів. Гематологія: часті — підвищення рівня нейтрофілів або еозинофілів, зниження гемоглобіну, гематокриту або кількості еритроцитів, підвищення або зниження рівня тромбоцитів або лейкоцитів; нечасті — збільшення кількості ретикулоцитів, зменшення кількості нейтрофілів.
^*Див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ.
^**Див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ.
^†Під час контрольованих клінічних досліджень, в яких лінезолід застосовували у період до 28 днів, у 2,0% пацієнтів відзначали анемію. У програмі із застосуванням незареєстрованого лікарського засобу за гуманітарною програмою (compassionate use) з участю пацієнтів з інфекціями, що загрожують життю, та супутніми захворюваннями, частка пацієнтів, у яких виникла анемія після прийому лінезоліду протягом ≤28 днів, становила 2,5% (33 з 1326) порівняно з 12,3% (53 з 430), які лікувалися >28 днів. Співвідношення зафіксованих випадків тяжкої анемії, спричиненої застосуванням лікарського засобу, що потребувало переливання крові, становило 9% (3 з 33) у пацієнтів, які лікувалися протягом ≤28 днів, та 15% (8 з 53) у тих, хто лікувався протягом >28 днів.
Побічні реакції, пов’язані із застосуванням лінезоліду, оцінені в рідкісних випадках як реакції тяжкого ступеня: локалізований абдомінальний біль, транзиторний ішемічний напад та АГ.

мієлосупресія
Повідомляли про випадки мієлосупресії (зокрема анемії, лейкопенії, панцитопенії і тромбоцитопенії) у деяких пацієнтів, які отримували лінезолід. Є дані, що після відміни лінезоліду гематологічні показники поверталися до рівня, який спостерігався до початку лікування. Імовірно, ризик розвитку цих ефектів пов’язаний із тривалістю лікування. У пацієнтів літнього віку застосування лінезоліду може супроводжуватися вищим ризиком розвитку патологічних змін крові порівняно з молодшими хворими. У пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю (незалежно від того, чи проходять вони процедури діалізу) можливе підвищення частоти розвитку тромбоцитопенії. Таким чином, ретельний моніторинг формули крові необхідний для таких груп пацієнтів: пацієнти з уже наявною анемією, гранулоцитопенією або тромбоцитопенією; пацієнти, які отримують супутні препарати, здатні знижувати рівні гемоглобіну, зменшувати кількість формених елементів крові або негативно впливати на кількість чи функціональну активність тромбоцитів; пацієнти з тяжкою формою ниркової недостатності; пацієнти, курс лікування яких триває більше 10–14 днів. Застосовувати лінезолід для лікування цих пацієнтів бажано лише у поєднанні з ретельним контролем рівнів гемоглобіну, загального аналізу крові та, якщо можливо, кількості тромбоцитів.
Якщо під час лікування лінезолідом розвивається значна мієлосупресія, лікування необхідно призупинити. Винятком є випадки, коли продовження лікування визнане абсолютно необхідним. У таких ситуаціях необхідно проводити ретельний моніторинг показників загального аналізу крові та впроваджувати відповідні стратегії лікування.
Крім того, рекомендовано щотижня проводити моніторинг показників загального аналізу крові (включаючи визначення рівнів гемоглобіну, кількості тромбоцитів, загальної кількості лейкоцитів та розгорнутої лейкоцитарної формули) у пацієнтів, які проходять лікування лінезолідом, незалежно від початкових показників аналізу крові.
У дослідженнях із застосуванням незареєстрованого лікарського засобу за гуманітарною програмою (compassionate use) у групі пацієнтів, які отримували лінезолід протягом 28 днів (максимальна рекомендована тривалість лікування), спостерігали підвищення частоти виникнення серйозної анемії. Такі пацієнти частіше потребували переливання крові. Про випадки анемії з потребою у переливанні крові також повідомляли у постмаркетинговий період. Така анемія частіше виникала у пацієнтів, які отримували лінезолід більше 28 днів.
Також у постмаркетинговий період повідомлялося про випадки сидеробластної анемії. Серед випадків, для яких був відомий час початку лікування, більшість пацієнтів отримувала лінезолід більше 28 днів. Після припинення застосування лінезоліду більшість пацієнтів повністю або частково одужували внаслідок проведення лікування анемії або навіть без лікування.
Дисбаланс показників летальності у клінічному дослідженні за участю пацієнтів з інфекціями кровотоку, пов’язаними із використанням катетерів та спричиненими грампозитивними збудниками
У ході відкритого дослідження за участю пацієнтів із серйозними внутрішньосудинними інфекціями, спричиненими використанням катетерів, спостерігали зростання летальності у групі пацієнтів, яким застосовували лінезолід, порівняно з групами лікування ванкоміцином/диклоксациліном/оксациліном (78 з 363 (21,5%) проти 58 з 363 (16,0%)). Основним фактором впливу на показник летальності була наявність грампозитивної інфекції на початковому рівні.
Показники летальності у пацієнтів з інфекціями, спричиненими винятково грампозитивними організмами, були подібні (відносний ризик (ВР) 0,96; 95% довірчий інтервал (ДІ) 0,58–1,59), але у групі лікування лінезолідом частота летальних випадків була значно вищою (p=0,0162) у пацієнтів з будь-яким додатковим збудником або відсутністю збудників на початковому рівні (ВР 2,48; 95% ДІ 1,38–4,46). Найбільший дисбаланс спостерігався під час лікування та протягом 7 днів з моменту відміни досліджуваного препарату. Більшість пацієнтів у групі лікування лінезолідом набули грамнегативні інфекції протягом дослідження та померли від інфекцій, спричинених грамнегативними збудниками, та від полімікробних інфекцій. Таким чином, при ускладнених інфекціях шкіри та м’яких тканин у пацієнтів зі встановленою чи підозрюваною супутньою інфекцією, спричиненою грамнегативними збудниками, лінезолід слід застосовувати лише у разі відсутності інших варіантів лікування (див. ПОКАЗАННЯ). За таких обставин необхідно розпочинати одночасне лікування грамнегативної інфекції.
Пов’язані із застосуванням антибіотиків діарея та коліт. При застосуванні майже усіх антибіотиків, включаючи лінезолід, повідомляли про виникнення діареї та коліту, пов’язаних із застосуванням антибіотиків, включаючи псевдомембранозний коліт та пов’язану з Clostridium difficile діарею (CDAD), тяжкість проявів яких може варіювати від помірної діареї до коліту з летальним кінцем. Таким чином, важливо враховувати можливість цього діагнозу у пацієнтів, у яких під час або після застосування лінезоліду розвивається діарея. У разі наявності підозри на діарею чи коліт, пов’язаний із застосуванням антибіотиків, або при підтвердженні цього діагнозу необхідно припинити лікування антибактеріальним препаратами (включаючи лінезолід) та негайно вжити відповідних терапевтичних заходів. У таких ситуаціях протипоказане застосування препаратів, які пригнічують перистальтику.
Лактоацидоз. При застосуванні лінезоліду повідомляли про розвиток лактоацидозу. Пацієнтам, у яких під час застосування лінезоліду виникають симптоми та прояви метаболічного ацидозу, включаючи рецидивуючу нудоту або блювання, біль у животі, низький рівень бікарбонатів або гіпервентиляцію, необхідно негайно звернутися за медичною допомогою. У разі розвитку молочнокислого ацидозу слід зважити користь подальшого лікування лінезолідом та потенційні ризики.
Дисфункція мітохондрій. Лінезолід пригнічує мітохондріальний синтез білків. У результаті цього пригнічення можуть розвиватися такі побічні реакції, як лактоацидоз, анемія та нейропатія (периферична та зорового нерва). Ці явища поширені при застосуванні препарату протягом більше 28 днів.
Потенційні взаємодії, що спричиняють підвищення АТ. За винятком випадків, коли можливе спостереження пацієнтів щодо підвищення АТ, лінезолід не слід призначати пацієнтам з неконтрольованою АГ, феохромоцитомою, тиреотоксикозом та/або поєднаним прийомом таких типів лікарських засобів, як прямі та непрямі симпатоміметики (наприклад псевдоефедрин), вазопресин (наприклад епінефрин, норепінефрин), дофамінергічні засоби (наприклад дофамін, добутамін).
Серотоніновий синдром. Надходили спонтанні повідомлення про розвиток серотонінового синдрому, пов’язаного з одночасним застосуванням лінезоліду та серотонінергічних препаратів, включаючи антидепресанти (такі як селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС)). Таким чином, одночасне застосування лінезоліду та серотонінергічних препаратів протипоказане (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), за винятком випадків, коли застосування як лінезоліду, так і одночасне з цим застосування серотонінергічних препаратів, має вирішальне значення. У таких випадках пацієнт повинен знаходитися під пильним спостереженням з метою виявлення симптомів серотонінового синдрому, таких як порушення когнітивної функції, гіперпірексія, гіперрефлексія та порушення координації рухів. У разі виникнення таких симптомів лікар повинен розглянути можливість відміни того чи іншого препарату. Після відміни серотонінергічного препарату можливе виникнення симптомів відміни.
Периферична нейропатія та нейропатія зорового нерва. У пацієнтів, які отримували лікування лінезолідом, повідомляли про розвиток периферичної нейропатії, а також нейропатії зорового нерва, яка іноді прогресувала до втрати зору. Такі повідомлення, перш за все, стосувалися пацієнтів, які отримували лікування протягом 28 днів (максимальна рекомендована тривалість лікування).
Усім пацієнтам необхідно рекомендувати повідомляти про симптоми порушення зору, такі як зміни гостроти зору, зміни кольорового сприйняття, нечіткість зору або випадання частини поля зору. У подібних випадках рекомендовано терміново провести огляд з направленням до офтальмолога, якщо необхідно. Якщо пацієнт приймає лінезолід протягом більше ніж рекомендовані 28 днів, йому слід регулярно перевіряти зір.
У разі розвитку периферичної нейропатії або нейропатії зорового нерва необхідно зважити користь подальшого лікування лінезолідом та потенційні ризики.
Можливе зростання ризиків розвитку нейропатії при застосуванні лінезоліду пацієнтами, які приймають або нещодавно приймали антибактеріальні препарати для лікування туберкульозу.
Судоми. Повідомляли про випадки судом у пацієнтів, які отримували терапію лінезолідом. У більшості випадків повідомляли про такий фактор ризику, як судоми в анамнезі. Пацієнтам необхідно повідомляти лікаря, про те, що у них раніше виникали судоми.
Інгібітори МАО. Лінезолід є неселективним інгібітором МАО зворотної дії. Проте в дозах, які застосовують для антибактеріальної терапії, він не проявляє антидепресивного ефекту. У дослідженнях взаємодії лікарських препаратів та дослідженнях безпеки застосування лінезоліду отримано обмежену кількість даних про застосування лінезоліду для лікування пацієнтів з основними захворюваннями та/або поєднаним лікуванням препаратами, при яких виникають певні ризики внаслідок пригнічення МАО. Тому застосування лінезоліду за таких обставин не рекомендоване, якщо неможливий ретельний моніторинг стану пацієнта (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Застосування у поєднанні з насиченими тираміном продуктами. Пацієнтам слід рекомендувати уникати споживання великої кількості продуктів, збагачених тираміном (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Гіпоглікемія. Повідомлення, отримані у післяреєстраційний період, свідчать про випадки симптоматичної гіпоглікемії при застосуванні лінезоліду, неселективного інгібітора МАО зворотної дії, у пацієнтів із цукровим діабетом, які приймають інсулін або пероральні гіпоглікемічні препарати. Прийом деяких інгібіторів МАО пов’язаний із гіпоглікемічними епізодами у хворих на цукровий діабет, які отримують інсулін або гіпоглікемічні засоби. Хоча причинний зв’язок між лінезолідом і гіпоглікемією не встановлено, пацієнтів із цукровим діабетом слід попереджати про потенційну гіпоглікемічну реакцію під час застосування лінезоліду.
У разі виникнення гіпоглікемії може бути потрібне зниження дози інсуліну або перорального гіпоглікемічного засобу чи припинення застосування перорального гіпоглікемічного засобу, інсуліну або лінезоліду.
Суперінфекція. Вплив лінезоліду на нормальну мікрофлору не вивчали у ході клінічних випробувань.
Застосування антибіотиків іноді може призводити до надмірного росту нечутливих організмів. Наприклад, приблизно у 3% пацієнтів, які отримували лінезолід у рекомендованих дозах, протягом клінічних досліджень спостерігали виникнення кандидозу, пов’язаного із застосуванням препарату. У разі виникнення суперінфекції під час лікування слід вживати відповідних заходів.
Особливі групи пацієнтів. Застосовувати лінезолід для лікування пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю слід з обережністю та лише у ситуаціях, коли очікувана користь є більшою за теоретичний ризик (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Застосовувати лінезолід для лікування пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю слід з обережністю та лише у ситуаціях, коли очікувана користь є більшою за теоретичний ризик (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Стать. Немає необхідності в корекції дози препарату залежно від статі.
Порушення фертильної функції. Лінезолід знижував фертильність та спричиняв відхилення морфологічних показників якості сперми у здорових дорослих самців щурів при рівнях експозиції, приблизно таких, що очікуються у людей. Ці зміни мали оборотний характер.
Про можливість впливу лінезоліду на репродуктивну функцію чоловіків невідомо.
Клінічні випробування. Безпека та ефективність застосування лінезоліду при прийомі його більше 28 днів не встановлені.
У дослідженнях не брали участі пацієнти з діабетичними ураженнями стоп, пролежнями або ішемічними ураженнями, тяжкими опіками чи гангреною. Відповідно, досвід застосування лінезоліду для лікування таких станів обмежений.
Поява бактерій, резистентних до лікарського засобу. Малоймовірно, що призначення лінезоліду у разі відсутності діагностованої бактеріальної інфекції або з профілактичною метою принесе шкоду пацієнтові або підвищить ризик появи бактерій, резистентних до лікарського засобу.
Застосування у період вагітності та годування грудьми
Застосування у період вагітності. Немає адекватних даних щодо застосування лінезоліду вагітними. Результати досліджень на тваринах продемонстрували наявність репродуктивної токсичності. Існує потенційний ризик для людини. Лінезолідин не слід застосовувати у період вагітності, окрім випадків, коли очікувана користь перевищує потенційний ризик.
Застосування у період годування грудьми. Результати досліджень на тваринах показали, що лінезолід та його метаболіти можуть проникати у грудне молоко. Отже, слід припинити годування грудьми протягом лікування препаратом.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами чи роботі з іншими механізмами. Необхідно попереджати пацієнтів про можливість розвитку запаморочення чи симптомів порушення зору (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ПОБІЧНА ДІЯ) під час прийому лінезоліду та рекомендувати їм не керувати транспортними засобами та не працювати з іншими механізмами у разі виникнення цих симптомів.

інгібітори МАО
Лінезолідин є неселективним інгібітором МАО зворотної дії. У дослідженнях взаємодії лікарських препаратів та дослідженнях щодо безпеки застосування лінезоліду отримано дуже обмежену кількість даних про застосування лінезоліду пацієнтам, які отримують поєднане лікування препаратами, що створюють певні ризики внаслідок пригнічення МАО. Тому застосування препарату Лінезолідин за таких обставин не рекомендоване, якщо неможливий ретельний моніторинг стану пацієнта (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Потенційні взаємодії, що призводять до підвищення АТ
Є дані, що у здорових добровольців із нормальним АТ лінезолід посилює підйом АТ, спричинений псевдоефедрином та фенілпропаноламіну гідрохлоридом. Одночасне застосування лінезоліду та псевдоефедрину або фенілпропаноламіну гідрохлориду призводить до зростання систолічного АТ в середньому на 30–40 мм рт. ст. порівняно зі зростанням на 11–15 мм рт. ст. під впливом винятково лінезоліду, на 14–18 мм рт. ст. — під впливом лише псевдоефедрину або фенілпропаноламіну, на 8–11 мм рт. ст. — при застосуванні плацебо. Аналогічних досліджень за участю пацієнтів з гіпертензією не проводили. Рекомендовано ретельно підбирати дози, які проявляють вазопресорний вплив, включаючи дофамінергічні препарати, щоб отримати бажаний результат при комбінованому застосуванні лінезоліду з цими препаратами.
Потенційні серотонінергічні взаємодії. Потенційні взаємодії між лінезолідом та декстрометорфаном вивчали у дослідженні за участю здорових добровольців. Учасники отримували декстрометорфан (дві дози по 20 мг з інтервалом 4 год) у комбінації з лінезолідом або без нього. У здорових учасників, які отримували лінезолід та декстрометорфан, не спостерігали проявів серотонінового синдрому (сплутаність свідомості, марення, занепокоєння, тремор, патологічний рум’янець, посилене потовиділення, гіперпірексія).
Постмаркетинговий досвід: отримано одне повідомлення щодо виникнення проявів, подібних до проявів серотонінового синдрому, у пацієнта, який приймав лінезолід та декстрометорфан, ці прояви зникли після відміни обох препаратів.
Протягом клінічного застосування лінезоліду та серотонінергічних препаратів, включаючи антидепресанти, такі як СІЗЗС, були описані випадки розвитку серотонінового синдрому. Таким чином, хоча комбіноване застосування цих препаратів протипоказане (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), терапія пацієнтів, для яких лікування як лінезолідом, так і серотонінергічними препаратами має вирішальне значення, описана в ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ.
Застосування у поєднанні з насиченими тираміном продуктами. У пацієнтів, які отримували лінезолід та тирамін у дозі менше 100 мг, не спостерігали значного вазопресороного ефекту. Це свідчить про необхідність уникати лише надмірного споживання продуктів та напоїв з великим вмістом тираміну (а саме — зрілих сирів, дріжджових екстрактів, недистильованих алкогольних напоїв та ферментованих продуктів із соєвих бобів, таких як соєвий соус).
Препарати, які метаболізуються за допомогою цитохрому Р450. Лінезолід не зазнає метаболічних перетворень під впливом ферментативної системи цитохромів Р450 та не пригнічує функції жодної з клінічно значущих ізоформ цитохрому Р450 людини (1A2, 2C9, 2C19, 2D6, 2Е1, 3А4). Аналогічно лінезолід не спричиняє індукції ізоферментів цитохромів Р450 у щурів. Тому не очікується впливу лінезоліду на фармакокінетику інших лікарських засобів, які метаболізуються СYP 450.
Рифампіцин. Вплив рифампіцину на фармакокінетику лінезоліду вивчали у 16 здорових дорослих добровольців чоловічої статі, яким вводили лінезолід (600 мг 2 рази на добу протягом 2,5 дня), у комбінації з рифампіцином (600 мг 1 раз на добу протягом 8 днів) та без. Рифампіцин знижував показники C_max та AUC лінезоліду в середньому на 21% (90% ДІ 15–27) та у середньому на 32% (90% ДІ 27–37) відповідно. Механізм такої взаємодії та її клінічне значення невідомі.
Варфарин. При додаванні варфарину до курсу лікування лінезолідом у рівноважному стані спостерігали 10% зниження середнього максимального міжнародного нормалізованого відношення при одночасному застосуванні, при цьому AUC міжнародного нормалізованого відношення знижувалася на 5%. Даних про пацієнтів, які одночасно отримували варфарин та лінезолід, недостатньо для оцінки клінічного значення, якщо воно є.
Антибіотики
Азтреонам. Фармакокінетика лінезоліду або азтреонаму не змінюється при одночасному застосуванні цих препаратів.
Гентаміцин. Фармакокінетика лінезоліду або гентаміцину не змінюється при одночасному застосуванні цих препаратів.
Дослідження in vitro продемонстрували адитивність або індиферентність між лінезолідом та ванкоміцином, гентаміцином, рифампіном, іміпенем-циластатином, азтреонамом, ампіциліном, стрептоміцином.
Антиоксиданти. При одночасному застосуванні препарату з вітаміном С або вітаміном Е проводити корекцію дози лінезоліду не рекомендується.

специфічний антидот невідомий.
Не зареєстровано випадків передозування.
У разі передозування показане симптоматичне лікування з проведенням заходів щодо підтримки рівня клубочкової фільтрації. Приблизно 30% прийнятої дози препарату виводиться протягом 3 год гемодіалізу, але немає даних щодо виведення лінезоліду під час процедур перитонеального діалізу чи гемоперфузії. Два первинних метаболіти лінезоліду також виводяться шляхом гемодіалізу.

при температурі не вище 25 °С.