Телмісартан-Тева (Telmisartan-Teva) (264923) - інструкція із застосування ATC-класифікація

фармакодинаміка. Телмісартан є пероральним специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ (тип АТ₁). З високою спорідненістю телмісартан заміщує ангіотензин ІІ у місцях його зв’язування з різновидом АТ₁-рецепторів, через які опосередковується дія ангіотензину ІІ. Телмісартан не проявляє будь-якого часткового агоністичного впливу на АТ₁-рецептор.
Телмісартан селективно зв’язується з АТ₁-рецептором, не маючи навіть часткового агоністичного впливу на нього. Зв’язування є довготривалим.
Телмісартан не має спорідненості з іншими рецепторами, включаючи АТ₂-рецептори та інші АТ-рецептори. Функціональна роль цих рецепторів не з’ясована, як і ефект їх можливої стимуляції ангіотензином ІІ, рівні якого підвищуються телмісартаном. Телмісартан знижує рівень альдостерону у плазмі крові, не блокує іонні канали та не знижує рівень реніну у плазмі крові. Він не призводить до інгібування АПФ (кінінази ІІ), ферменту, який також розкладає брадикінін. Тому не очікується побічної дії, опосередкованої брадикініном.
У людини доза 80 мг телмісартану майже повністю гальмує спричинене ангіотензином ІІ підвищення АТ. Інгібіторний ефект триває протягом доби і визначається до 48 год.
Фармакокінетика. Абсорбція. Телмісартан швидко абсорбується, але кількість препарату, що абсорбується, неоднакова. Середня абсолютна біодоступність телмісартану становить приблизно 50%.
При застосуванні телмісартану з їжею зменшення AUC_0–∞ для телмісартану варіює від приблизно 6% (доза 40 мг) до приблизно 19% (доза 160 мг). Через 3 год після прийому концентрація у плазмі крові стає такою ж, як і при застосуванні телмісартану без їжі.
Лінійність/нелінійність. Вважається, що незначне зменшення AUC не знижує терапевтичну ефективність препарату. Немає лінійної залежності між дозою та рівнем у плазмі крові. С_max і меншою мірою AUC збільшуються диспропорційно при дозах вище 40 мг.
Розподіл. Телмісартан значною мірою зв’язується з білками плазми крові (понад 99,5%), головним чином з альбумінами та α₁-кислим глікопротеїном. Середній об’єм розподілу (V_ss) у стані рівноваги становить приблизно 500 л.
Метаболізм. Телмісартан метаболізується шляхом кон’югації в глюкуронід вихідної сполуки. Фармакологічна активність кон’югата не встановлена.
Виведення. Телмісартан характеризується біекспоненціональною фармакокінетичною кривою з термінальним Т_1/2 понад 20 год. С_max у плазмі крові та меншою мірою АUС зростає непропорційно до дози. При застосуванні телмісартану в рекомендованих дозах клінічно вагомої кумуляції не виявлено. Концентрації у плазмі крові були вищими у жінок, ніж у чоловіків, без відповідного впливу на ефективність.
Після перорального (та в/в) введення телмісартан майже повністю виділяється з калом, головним чином в незміненому вигляді.
Кумулятивна екскреція з сечею становить менше 1% прийнятої дози. Загальний кліренс плазми крові високий (приблизно 1000 мл/хв) порівняно з потоком крові через печінку (приблизно 1500 мл/хв).
Особливі категорії пацієнтів
Діти. Фармакокінетика 2 доз телмісартану була оцінена як вторинна ціль для пацієнтів з АГ (n=57) віком від 6 до <18 років після прийому телмісартану в дозі 1 або 2 мг/кг протягом 4 тиж лікування. Фармакокінетичні цілі включали визначення рівня телмісартану у стабільному стані у дітей та підлітків та дослідження розбіжностей, пов’язаних з віком. Хоча дослідження було замалим для достовірної оцінки фармакокінетики у дітей віком до 12 років, результати загалом відповідають даним, отриманим для дорослих, та підтверджують нелінійність телмісартану, зокрема, для C_max.
Стать. С_max та AUC у жінок приблизно в 3 та 2 рази відповідно вищі, ніж у чоловіків.
Пацієнти літнього віку. Фармакокінетика телміcартану не відрізняється у пацієнтів літнього віку і віком до 65 років.
Пацієнти з порушенням функції нирок. У пацієнтів з помірним до середнього та тяжким ступенем ниркової недостатності спостерігалося підвищення в 2 рази концентрації у плазмі крові. Однак у пацієнтів з нирковою недостатністю, які підлягали діалізу, спостерігалася низька концентрація у плазмі крові. Телмісартан має високу спорідненість з протеїнами плазми крові у пацієнтів з нирковою недостатністю та не може бути виведений методом діалізу. У пацієнтів з нирковою недостатністю Т_½ не змінюється.
Пацієнти з порушеннями функції печінки. Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів з порушеннями функції печінки виявили зростання абсолютної біодоступності приблизно до 100%. У хворих з печінковою недостатністю Т_½ не змінюється.

АГ.
Лікування есенціальної гіпертензії у дорослих.
Профілактика серцево-судинних захворювань.
Зниження захворюваності на серцево-судинні хвороби у пацієнтів з:
– вираженими проявами атеротромботичного серцево-судинного захворювання (ІХС, інсульт або захворювання периферичних артерій в анамнезі);
– цукровим діабетом 2-го типу з діагностованим ураженням органів-мішеней.

Телмісартан-Тева слід застосовувати 1 раз на добу перорально з достатньою кількістю рідини, незалежно від вживання їжі.
Лікування АГ. Звичайна ефективна доза становить 40 мг/добу. Для деяких пацієнтів достатньою буде доза 20 мг/добу. Якщо рівень АТ не знижується до бажаних цифр, то можна підвищити дозу препарату максимально до 80 мг 1 раз на добу. Телмісартан-Тева також можна призначати в комбінації з тіазидними діуретиками, такими як гідрохлоротіазид, які мають додатковий ефект щодо зниження АТ при призначенні разом з телмісартаном. При вирішенні питання про підвищення дози слід мати на увазі, що максимальний гіпотензивний ефект настає через 4–8 тиж від початку лікування.
Профілактика серцево-судинних захворювань. Рекомендована доза становить 80 мг 1 раз на добу. Невідомо, чи доза телмісартану менше 80 мг є ефективною для зниження рівня серцево-судинної захворюваності.
На початку лікування телмісартаном з метою зниження ризику серцево-судинних захворювань рекомендується проводити ретельний контроль АТ. Може виникнути необхідність у відповідному коригуванні схем застосування препаратів, що знижують АТ.
Порушення функції нирок. Існує обмежений досвід застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю або у хворих, що знаходяться на гемодіалізі. Для цих пацієнтів рекомендується найнижча початкова доза, що становить 20 мг (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). У хворих із нирковою недостатністю легкого або середнього ступеня тяжкості потреби в корекції дози немає.
Порушення функції печінки. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки препарат протипоказаний.
Для хворих із порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня доза не повинна перевищувати 40 мг/добу (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Пацієнти літнього віку. Корекція дози не потрібна.

гіперчутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин препарату.
Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, Застосування у період вагітності або годування грудьми).
Обструктивні захворювання жовчних протоків.
Тяжкі порушення функцій печінки.
Дитячий вік до 18 років.
Протипоказане одночасне застосування телмісартану та аліскіренвмісних препаратів у пацієнтів з цукровим діабетом або порушенням ниркової функції (ШКФ <60 мл/хв/1,73 м²) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ та ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ).

серйозні побічні явища, що включають анафілактичну реакцію та ангіоневротичний набряк, можливі у поодиноких випадках (від ≥1/10 000 до <1/1000), також спостерігалася гостра ниркова недостатність.
Загальна частота побічних реакцій у пацієнтів з АГ у ході контрольованих клінічних випробувань при прийомі телмісартану зазвичай співставлялася з такою при прийомі плацебо (41,4% порівняно з 43,9%). Частота побічних реакцій не залежала від дози, не пов’язана зі статтю пацієнта, його віком або расою. Профіль безпеки телмісартану у пацієнтів, яких лікували за показанням профілактика серцево-судинних захворювань, відповідав профілю безпеки, отриманому при лікуванні пацієнтів з АГ.
Зазначені нижче побічні реакції на препарат наведено на підставі результатів контрольованих клінічних досліджень за участю пацієнтів з АГ та постмаркетингових звітів. Цей перелік також охоплює серйозні побічні реакції та побічні реакції, що призвели до припинення застосування препарату в ході 3 довгострокових клінічних досліджень за участю 21 642 пацієнтів, які отримували телмісартан для профілактики серцево-судинних захворювань протягом 6 років.
Побічні реакції зазначаються відповідно до їх частоти: дуже часто (≥1/10); часто (від 1/100 до <1/10); нечасто (від 1/1000 до <1/100); рідко (від 1/10 000 до <1/1000); дуже рідко (<1/10 000).
У кожній групі побічні реакції представлені в порядку зменшення ступеня тяжкості.
Інфекційні захворювання та інвазії: нечасто — інфекційні захворювання сечового тракту (включаючи цистит), інфекційні захворювання верхніх дихальних шляхів (включаючи фарингіт і синусит); рідко — сепсис, включаючи випадки з летальним наслідком¹.
З боку системи крові та лімфатичної системи: нечасто — анемія; рідко — еозинофілія, тромбоцитопенія.
З боку імунної системи: рідко — анафілактична реакція, гіперчутливість.
З боку обміну речовин: нечасто — гіперкаліємія; рідко — гіпоглікемія (у хворих на цукровий діабет).
З боку психіки: нечасто — безсоння, депресія; рідко — занепокоєність.
З боку нервової системи: нечасто — синкопе; рідко — сонливість.
З боку органа зору: рідко — порушення зору.
З боку органа слуху, вестибулярного апарату: нечасто — вертиго.
З боку серця: нечасто — брадикардія; рідко — тахікардія.
З боку судин: нечасто — артеріальна гіпотензія², ортостатична гіпотензія.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто — диспное, кашель; дуже рідко – інтерстиціальна хвороба легень⁴.
З боку ШКТ: нечасто — абдомінальний біль, діарея, диспепсія, метеоризм, блювання; рідко — сухість у роті, дискомфорт у ділянці шлунка, дисгевзія.
З боку гепатобіліарної системи: рідко — порушення функції печінки/розлади функції печінки³.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто — свербіж, підвищене потовиділення, висипання; рідко — ангіоневротичний набряк (у тому числі з летальним наслідком), екзема, еритема, кропив’янка, медикаментозний дерматит, токсичний дерматит.
З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: нечасто — біль у спині (наприклад ішіас), м’язові судоми, міалгія; рідко — артралгія, біль у кінцівках, біль у сухожиллях (симптоми, подібні до тендиніту).
З боку сечовидільної системи: нечасто — порушення функції нирок, у тому числі гостра ниркова недостатність.
Загальні розлади: нечасто — біль у грудях, астенія (слабкість); рідко — симптоми, подібні до грипу.
Лабораторні показники: нечасто — підвищення рівня креатиніну в крові; рідко — зниження рівня гемоглобіну, підвищення рівня сечової кислоти в крові, підвищення рівня печінкових ферментів, підвищення рівня КФК в крові.
¹, ², ³, ⁴ — див. Опис окремих побічних реакцій.
Опис окремих побічних реакцій
Сепсис. Повідомляли, що у пацієнтів, які приймали телмісартан, спостерігався вищий рівень випадків сепсису, ніж серед тих, хто отримував плацебо. Це може бути як випадковістю, так і ознакою процесу, суть якого наразі невідома.
Артеріальна гіпотензія. Ця побічна реакція спостерігалася часто у пацієнтів з контрольованим АТ, які лікувалися телмісартаном для зниження ризику розвитку серцево-судинних захворювань додатково до стандартної терапії.
Порушення функції печінки/печінкові розлади. За постмаркетинговими даними, більшість випадків порушень функції печінки/печінкові розлади спостерігалися у пацієнтів японської національності. Пацієнти японської національності більш схильні до цих побічних реакцій.
Інтерстиціальна хвороба легень. Випадки інтерстиціальної хвороби легень спостерігалися тимчасово при застосуванні телмісартану в період постмаркетингових спостережень. Однак причинний взаємозв’язок не було встановлено.

вагітність. У період вагітності не можна розпочинати лікування антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ. Якщо продовження терапії не вважається вкрай необхідним для пацієнтки, яка планує вагітність, їй слід перейти на альтернативну антигіпертензивну терапію, яка має встановлений профіль безпеки для застосування у період вагітності. У разі встановлення вагітності лікування антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ необхідно терміново припинити та в разі необхідності розпочати альтернативне лікування (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та Застосування у період вагітності або годування грудьми).
Печінкова недостатність. Телмісартан-Тева не слід застосовувати у пацієнтів з холестазом, обструктивними захворюваннями жовчної системи та тяжкою печінковою недостатністю, оскільки телмісартан в основному виводиться з жовчю. У пацієнтів із цими захворюваннями зменшується печінковий кліренс телмісартану. Слід з обережністю застосовувати Телмісартан-Тева у пацієнтів із печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня.
Реноваскулярна гіпертензія. Існує ризик виникнення серйозної артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності у пацієнтів з двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом ниркової артерії єдиної функціонуючої нирки при лікуванні препаратами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС).
Ниркова недостатність та трансплантація нирки. При застосуванні препарату у хворих із порушеннями функції нирок рекомендується періодично контролювати рівень калію та креатиніну у сироватці крові. Досвіду застосування препарату у пацієнтів з нещодавньою трансплантацією нирки немає.
Зниження внутрішньосудинного об’єму рідини. Симптоматична гіпотензія, особливо після першої дози препарату, може виникнути у пацієнтів зі зменшеним ОЦК або гіпонатріємією, що виникли внаслідок інтенсивної діуретичної терапії, дієти з обмеженням солі або діареї та блювання. Такі стани слід скоригувати перед застосуванням препарату. Перед початком лікування препаратом необхідно нормалізувати рівень натрію та об’єм внутрішньосудинної рідини.
Подвійна блокада РААС. Існують докази, що супутнє застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену підвищує ризик розвитку гіпотензії, гіперкаліємії і зниження функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності).
Тому подвійна блокада РААС шляхом супутнього застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Якщо подвійна блокада вважається абсолютно необхідною, вона має відбуватися тільки під наглядом спеціаліста та за умови постійного ретельного моніторингу функції нирок, електролітів та АТ.
Інгібітори АПФ і блокатори рецепторів ангіотензину II не слід застосовувати одночасно у пацієнтів з діабетичною нефропатією.
Інші стани, що супроводжуються стимуляцією РААС. У пацієнтів, тонус судин яких та функція нирок значною мірою залежать від активності РААС (наприклад у пацієнтів з тяжкою застійною серцевою недостатністю або вираженою хворобою нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), лікування препаратами, які також впливають на цю систему, може спричиняти гостру артеріальну гіпотензію, гіперазотемію, олігурію або рідше — гостру ниркову недостатність.
Первинний альдостеронізм. Зазвичай пацієнти з первинним альдостеронізмом не реагують на антигіпертензивні препарати, що пригнічують ренін-ангіотензинову систему, тому призначати телмісартан таким пацієнтам не рекомендується.
Стеноз мітрального та аортального клапанів, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і при застосуванні інших вазодилататорів, слід з обережністю призначати препарат пацієнтам з мітральним та аортальним стенозом або обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.
Гіперкаліємія. Застосування препаратів, що впливають на РААС, може спричинити гіперкаліємію.
У хворих літнього віку, у пацієнтів з нирковою недостатністю, хворих на цукровий діабет, у пацієнтів, які одночасно отримують інші препарати, що можуть підвищувати рівень калію, та/або у пацієнтів з інтеркурентними захворюваннями гіперкаліємія може призвести до летального наслідку.
Перед одночасним застосуванням препаратів, що пригнічують РААС, слід оцінити співвідношення користі та ризику.
Основні фактори ризику гіперкаліємії, які слід взяти до уваги:
- цукровий діабет, ниркова недостатність, вік (>70 років);
- комбінація з одним чи декількома препаратами, що впливають на РААС, та/або з харчовими добавками, які містять калій. Лікарські засоби або терапевтичні класи препаратів, що можуть спровокувати гіперкаліємію, включають калієвмісні замінники солі, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, НПЗП (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2), гепарин, імуносупресанти (циклоспорин або такролімус) та триметоприм;
- інтеркурентні прояви, зокрема дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз, погіршення функції нирок, несподіване погіршення стану нирок (наприклад інфекційні хвороби), лізис клітин (наприклад гостра ішемія кінцівок, рабдоміоліз, тяжка травма).
Рекомендується пильний контроль сироваткового калію у пацієнтів, які належать до групи ризику.
Сорбіт. Препарат містить сорбіт (Е420), тому його не слід призначати хворим зі спадковою непереносимістю фруктози.
Етнічні відмінності. Як було виявлено при призначенні інгібіторів АПФ, телмісартан та інші блокатори рецепторів ангіотензину II менш ефективні для зниження АТ у пацієнтів негроїдної раси порівняно з представниками інших рас, можливо тому, що рівень реніну у пацієнтів негроїдної раси з АГ нижчий, ніж у представників інших рас.
Інші. Як і при застосуванні інших антигіпертензивних засобів, надмірне зниження АТ у пацієнтів з ІХС та ішемічною кардіопатією може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту.
Пацієнти з цукровим діабетом, які лікуються інсуліном або протидіабетичними лікарськими засобами. Під час лікування телмісартаном у таких пацієнтів може виникнути гіпоглікемія. У цих пацієнтів потрібно контролювати рівень глюкози в крові, а також це слід врахувати при корекції дози інсуліну або протидіабетичних засобів.
У хворих на цукровий діабет з кардіоваскулярними ризиками (пацієнти з цукровим діабетом із супутніми захворюваннями коронарних артерій) ризик розвитку інфаркту міокарда з летальним наслідком і раптового кардіоваскулярного летального наслідку може бути вищим при лікуванні антигіпертензивними препаратами, такими як антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ та інгібітори АПФ. У хворих на цукровий діабет перебіг супутніх захворювань коронарних артерій може бути безсимптомним і тому вони можуть бути недіагностованими. Пацієнтів з цукровим діабетом слід ретельно обстежити, наприклад, стресовим тестуванням для того, щоб виявити та лікувати супутні захворювання коронарних артерій до того, як призначити препарат.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Препарат протипоказано застосовувати у вагітних або жінок, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування слід негайно припинити і, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування у вагітних (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Немає достатніх даних про застосування телмісартану у вагітних.
Епідеміологічне обґрунтування ризику тератогенності внаслідок застосування інгібіторів АПФ упродовж І триместру вагітності не було переконливим, проте не можна виключати невеликого підвищення ризику. Хоча немає контрольованих епідеміологічних даних щодо ризику тератогенності при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ, подібні ризики можуть існувати для цього класу лікарських засобів. При плануванні вагітності слід завчасно замінити препарат на інший антигіпертензивний засіб, який має встановлений профіль безпеки для застосування у період вагітності. У разі встановлення вагітності лікування антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ необхідно терміново припинити та при необхідності розпочати альтернативне лікування.
Як відомо, застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ протягом ІІ та ІІІ триместру вагітності спричиняє фетотоксичність у людей (порушення функції нирок, олігогідрамніон, затримка формування кісток черепа) і неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотонія, гіперкаліємія). Якщо застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ почали з ІІ триместру вагітності, рекомендується провести ультразвукове обстеження функції нирок і кісток черепа плода. Стан немовлят, матері яких приймали антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, необхідно ретельно контролювати на наявність артеріальної гіпотензії (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Годування грудьми. Оскільки немає інформації щодо застосування телмісартану в період годування грудьми, не рекомендується його застосування і необхідно використовувати альтернативні методи лікування зі встановленими профілями безпеки у період годування грудьми, особливо під час годування новонароджених або недоношених немовлят.
Фертильність. У ході доклінічних досліджень не виявлено впливу телмісартану на фертильність у чоловіків та жінок.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. При застосуванні антигіпертензивної терапії інколи можуть виникати стани запаморочення або сонливості. Тому при необхідності керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами слід це враховувати.
Діти. Ефективність та безпеку застосування препарату у дітей віком до 18 років не досліджували.

дигоксин. При одночасному застосуванні телмісартану та дигоксину відзначалися середні зростання пікових концентрацій дигоксину у плазмі крові (на 49%) та мінімальних концентрацій (на 20%). На початку прийому, у разі коригування дози та припинення прийому телмісартану слід вести моніторинг рівнів дигоксину для їх підтримання у межах терапевтичного діапазону.
Як і інші лікарські засоби, що впливають на РААС, телмісартан може спричинити гіперкаліємію (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Цей ризик може зростати при комбінуванні з іншими лікарськими засобами, які можуть також провокувати гіперкаліємію (калієвмісні замінники солі, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, НПЗП (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2), гепарин, імуносупресанти (циклоспорин або такролімус) та триметоприм).
Частота випадків гіперкаліємії залежить від асоційованих факторів ризику. Ризик підвищується при застосуванні згаданих вище терапевтичних комбінацій. Цей ризик особливо високий при комбінуванні з калійзберігаючими діуретиками та замінниками солі, що містять калій. Поєднання, наприклад з інгібіторами АПФ або НПЗП, створює нижчий ризик за умови суворого дотримання застережень при застосуванні.
Одночасне застосування не рекомендується
Із калійзберігаючими діуретиками або харчовими добавками, які містять калій. Антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, такі як телмісартан, зменшують втрату калію, яку спричиняють діуретики. Калійзберігаючі діуретики, такі як спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид, харчові добавки, які містять калій або калієвмісні замінники солі, можуть призводити до значного підвищення рівня калію в сироватці крові. Якщо показане одночасне застосування внаслідок діагностованої гіпокаліємії, ці препарати слід застосовувати з обережністю з частим контролем сироваткового калію.
Із літієм. При одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ та з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ, включаючи телмісартан, відзначалося оборотне підвищення концентрації літію у сироватці крові та токсичність. Якщо застосування такої комбінації є необхідним, рекомендується ретельний контроль рівнів літію у сироватці крові.
Одночасне застосування, що вимагає обережності
НПЗП (наприклад ацетилсаліцилова кислота у дозах, призначених для лікування запальних процесів, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗП) можуть знижувати антигіпертензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ.
У деяких пацієнтів з порушеннями функції нирок (наприклад у хворих із дегідратацією або у пацієнтів літнього віку із порушеннями ниркової функції) одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ та засобів, що пригнічують ЦОГ, може призвести до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність, яка зазвичай є оборотною. Тому таку комбінацію слід застосовувати обережно, особливо у пацієнтів літнього віку. Пацієнтам необхідно отримувати адекватну кількість рідини і слід зважити можливість контролю ниркової функції після початку одночасного лікування і періодично в подальшому.
При одночасному застосуванні телмісартану та раміприлу повідомляли про підвищення у 2,5 раза AUC_0–24 та C_max для раміприлу та раміприлату. Клінічна значущість цього повідомлення невідома.
Діуретики (тіазидні або петльові). Попереднє лікування високими дозами діуретиків, такими як фуросемід (петльовий діуретик) та гідрохлоротіазид (тіазидний діуретик), може призвести до дегідратації та ризику розвитку артеріальної гіпотензії на початку лікування телмісартаном.
Слід враховувати при одночасному застосуванні
Інші антигіпертензивні препарати. Ефект телмісартану — зниження АТ — може зростати при його одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними препаратами.
З огляду на фармакологічні властивості можна очікувати, що такі лікарські засоби, як баклофен, аміфостин, можуть посилити гіпотензивну дію всіх антигіпертензивних препаратів, включаючи телмісартан. Також ортостатична гіпотензія може погіршитися внаслідок вживання алкоголю, застосування барбітуратів, наркотиків або антидепресантів.
Кортикостероїди (системне застосування). Зниження антигіпертензивного ефекту.
Подвійна блокада РААС. Продемонстровано, що подвійна блокада РААС при супутньому застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену характеризується вищою частотою розвитку таких побічних реакцій, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія, зниження функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з монотерапією лікарським засобом, який впливає на РААС (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, ПРОТИПОКАЗАННЯ та Фармакодинаміка).

інформація про передозування телмісартану обмежена.
Симптоми. Найбільш вираженими симптомами передозування телмісартану були артеріальна гіпотензія та тахікардія; також повідомляли про брадикардію, запаморочення, підвищення рівня сироваткового креатиніну та гостру ниркову недостатність.
Терапія. Телмісартан не видаляється з організму методом гемодіалізу. Пацієнтові слід перебувати під ретельним наглядом, і йому необхідно проводити симптоматичну і підтримувальну терапію. Лікування залежить від часу, що пройшов після передозування, та тяжкості симптомів. Рекомендується викликати блювання та/або промити шлунок. При лікуванні передозування можна застосовувати активоване вугілля. Слід проводити частий моніторинг рівня сироваткових електролітів та креатиніну. Якщо виникає артеріальна гіпотензія, пацієнтові слід надати положення лежачи на спині та проводити терапію, спрямовану на швидке поповнення об’єму рідини і солі в організмі.

не потребує спеціальних умов зберігання. Зберігати в недоступному для дітей місці.