Флузамед (Fluzamed)

Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна; лактоза, моногідрат; магнію стеарат; натрію лаурилсульфат; желатинова капсула: заліза оксид чорний (Е172), заліза оксид жовтий (Е172), титану діоксид (Е171), желатин.

Флуконазол - 150 мг

фармакодинаміка
Механізм дії. Флуконазол є протигрибковим засобом класу тріазолів. Первинним механізмом його дії є пригнічення грибкового 14-α-ланостерол-деметилювання, опосередкованого цитохромом Р450, що є невід’ємним етапом біосинтезу грибкового ергостеролу. Акумуляція 14-α-метил-стеролів корелює з подальшою втратою ергостеролу мембраною грибкової клітини та може відповідати за протигрибкову активність флуконазолу. Флуконазол є більш селективним до грибкових ферментів цитохрому Р450, ніж до різних систем ферментів цитохрому Р450 ссавців.
Застосування флуконазолу у дозі 50 мг/добу протягом 28 днів не впливає на рівень тестостерону в плазмі крові у чоловіків або рівень ендогенних стероїдів у жінок репродуктивного віку. Флуконазол у дозі 200–400 мг/добу не чинить клінічно значущого впливу на рівень ендогенних стероїдів або відповідь на стимуляцію АКТГ у здорових добровольців чоловічої статі.
Дослідження взаємодії з антипірином продемонстрували, що застосування 50 мг флуконазолу разово або багаторазово не впливає на метаболізм антипірину.
Чутливість in vitro.
Флуконазол in vitro демонструє протигрибкову активність щодо видів Candida, що відмічаються найчастіше (включаючи C. albicans, C. parapsilosis, C. tropicalis). C. glabrata демонструє широкий діапазон чутливості до флуконазолу, тоді як C. krusei та C. auris є до нього резистентними.
Також флуконазол in vitro демонструє активність як проти Cryptococcus neoformans та Cryptococcus gattii, так і проти ендемічних пліснявих грибів Blastomices dermatitidis, Coccidioides immitis, Histoplasma capsulatum та Paracoccidioides brasiliensis.
Взаємозв’язок фармакокінетичних і фармакодинамічних властивостей.
Відповідно до результатів досліджень на тваринах існує кореляція між мінімальною інгібуючою концентрацією та ефективністю проти експериментальних моделей мікозів, спричинених видами Candida. Відповідно до результатів клінічних досліджень існує лінійна залежність між AUC та дозою флуконазолу (приблизно 1:1). Також існує прямий, але недостатній зв’язок між AUC або дозою та позитивною клінічною відповіддю на лікування орального кандидозу та меншою мірою — кандидемії. Аналогічно лікування інфекцій, спричинених штамами, до яких флуконазол демонструє високу мінімальну інгібуючу концентрацію, є менш задовільним.
Механізм резистентності.
Мікроорганізми роду Candida демонструють численні механізми резистентності до азольних протигрибкових засобів. Флуконазол демонструє високу мінімальну інгібуючу концентрацію проти штамів грибів, які мають ≥1 механізм резистентності, що негативно впливає на ефективність in vivo та в клінічній практиці. Повідомлялося про випадки розвитку суперінфекції Candida spp., іншими, ніж C. albicans, видами, що часто мали знижену чутливість (C. glabrata) або були нечутливими до флуконазолу (наприклад C. krusei, C. auris). Для лікування таких випадків слід застосовувати альтернативні протигрибкові засоби.
Контрольні точки (відповідно до рекомендацій Європейського комітету з досліджень чутливості до антимікробних засобів). Базуючись на дослідженні фармакокінетичної/фармакодинамічної інформації, чутливості in vitro та клінічної відповіді, було визначено контрольні точки для флуконазолу для мікроорганізмів роду Candida. Вони були розподілені на контрольні точки, що не пов’язані з певним видом, які більшою мірою визначалися на основі фармакокінетичної/фармакодинамічної інформації і не залежать від розподілу на певні види за мінімальною інгібуючою концентрацією, та на контрольні точки, пов’язані з певним видом, що найчастіше асоціюються з інфекціями у людини. Ці контрольні точки наведені нижче.

S — чутливий;
R — резистентний;
^аКонтрольні точки, не пов’язані з певним видом, які більшою мірою визначалися на основі фармакокінетичної/фармакодинамічної інформації і не залежать від розподілу на певні види за мінімальною інгібуючою концентрацією. Вони досліджувалися лише у мікроорганізмів, у яких не існує специфічної контрольної точки;
— Дослідження чутливості не рекомендовані, оскільки даний вид не є метою лікарської терапії;
IE — доказів щодо того, чи є цей вид метою лікарської терапії, недостатньо.
Фармакокінетика. Фармакокінетичні властивості флуконазолу є подібними при в/в і пероральному застосуванні.
Абсорбція. Флуконазол добре всмоктується при пероральному застосуванні, а рівень флуконазолу у плазмі крові і системна біодоступність перевищують 90% рівня флуконазолу у плазмі крові, що досягається при його в/в введенні. Одночасний прийом їжі не впливає на всмоктування флуконазолу при його пероральному застосуванні. C_max у плазмі крові досягається через 0,5–1,5 год після прийому флуконазолу натщесерце. Концентрація флуконазолу у плазмі крові пропорційна дозі. Рівноважна 90% концентрація досягається на 4–5-ту добу лікування флуконазолом при багаторазовому застосуванні 1 раз на добу. Рівноважна концентрація на рівні 90% досягається на 2-й день лікування при застосуванні у 1-й день навантажувальної дози, що вдвічі перевищує звичайну добову дозу.
Розподіл. Об’єм розподілу приблизно дорівнює загальному вмісту рідини в організмі. Зв’язування з білками плазми крові низьке (11–12%).
Флуконазол добре проникає в усі досліджувані рідини організму. Рівень флуконазолу у слині та мокротинні подібний до концентрації флуконазолу у плазмі крові. У пацієнтів з грибковим менінгітом рівень флуконазолу у СМР досягає 80% концентрації у плазмі крові.
Високі концентрації флуконазолу у шкірі, що перевищують плазмові, досягаються у роговому шарі, епідермісі, дермі та поті. Флуконазол накопичується у роговому шарі. При застосуванні дози 50 мг 1 раз на добу концентрація флуконазолу після 12 днів лікування становила 73 мкг/г, а через 7 днів після завершення лікування концентрація все ще становила 5,8 мкг/г. При застосуванні дози 150 мг 1 раз на тиждень концентрація флуконазолу на 7-й день лікування становила 23,4 мкг/г; через 7 днів після застосування наступної дози концентрація все ще становила 7,1 мкг/г.
Концентрація флуконазолу в нігтях після 4 міс застосування 150 мг 1 раз на тиждень становила 4,05 мкг/г у здорових добровольців та 1,8 мкг/г при захворюваннях нігтів; флуконазол визначався у зразках нігтів через 6 міс після завершення терапії.
Метаболізм. Флуконазол метаболізується незначною мірою. При введенні дози, міченої радіоактивними ізотопами, лише 11% флуконазолу екскретується із сечею у зміненому вигляді. Флуконазол є помірним інгібітором ізоферментів CYP 2C9 та CYP 3A4, а також потужним інгібітором ізоферменту CYP 2C19.
Виведення. T_½ із плазми крові становить близько 30 год. Більша частина флуконазолу виділяється нирками, причому 80% введеної дози виявляється у сечі в незміненому стані. Кліренс флуконазолу пропорційний кліренсу креатиніну. Циркулюючих метаболітів не виявлено.
Тривалий T_½ дає можливість разового застосування флуконазолу при вагінальному кандидозі, а також застосування флуконазолу 1 раз на тиждень при інших показаннях.
Застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю. У пацієнтів із нирковою недостатністю тяжкого ступеня (швидкість клубочкової фільтрації <20 мл/хв) T_½ збільшується з 30 до 98 год. Тому цій категорії пацієнтів необхідно знизити дозу флуконазолу. Флуконазол виводиться шляхом гемодіалізу та меншою мірою — інтраперитонеального діалізу. Сеанс гемодіалізу тривалістю 3 год знижує рівень флуконазолу у плазмі крові приблизно на 50%.
Застосування у період годування грудьми. Концентрацію флуконазолу у плазмі крові і материнському молоці впродовж 48 год після прийому одноразової дози 150 мг оцінювали у процесі фармакокінетичного дослідження за участю 10 жінок у період лактації, які тимчасово або постійно припинили грудне вигодовування. У материнському молоці флуконазол виявили у середній концентрації приблизно 98% тієї, що визначали у плазмі крові матері. Через 5,2 год після прийому дози середня C_max у материнському молоці становила 2,61 мг/л. Добова доза флуконазолу, отримана немовлям з материнського молока (якщо прийняти середнє споживання молока за 150 мл/кг/добу), розрахована на основі середньої C_max у молоці, що дорівнює 0,39 мг/кг/добу, становить приблизно 40% дози, рекомендованої новонародженим (віком <2 тиж), або 13% дози, рекомендованої немовлятам для лікування кандидозу слизових оболонок.
Застосування у дітей.
Дані з фармакокінетики були оцінені у 113 дітей під час 5 досліджень: 2 дослідження одноразового застосування, 2 дослідження багаторазового застосування та 1 дослідження недоношених новонароджених.
Після введення 2–8 мг/кг маси тіла флуконазолу дітям віком від 9 міс до 15 років AUC становила близько 38 мкг·год/мл на 1 мг/кг дози. Після багаторазового застосування середній T_½ флуконазолу із плазми крові варіював у діапазоні 15–18 год; об’єм розподілу становив 880 мл/кг. Більш тривалий T_½, що становив близько 24 год, відмічали після одноразового застосування флуконазолу. Цей показник є зіставним із T_½ флуконазолу після одноразового застосування дози 3 мг/кг в/в дітям віком від 11 днів до 11 міс. Об’єм розподілу у пацієнтів цієї вікової групи становив близько 950 мл/кг.
Досвід застосування флуконазолу у новонароджених обмежується фармакокінетичними дослідженнями 12 недоношених дітей із терміном гестації близько 28 тиж. Середній вік дитини при застосуванні першої дози становив 24 год (9–36 год); середня маса тіла при народженні становила 900 г (750–1100 г). Для 7 пацієнтів протокол дослідження було виконано. Максимум 5 в/в ін’єкцій флуконазолу у дозі 6 мг/кг вводили кожні 72 год. Середній T_½ становив 74 год (44–185) в 1-й день, потім знизився до 53 год (30–131) на 7-й день та до 47 год (27–68) на 13-й день. AUC (мкг·год/мл) становила 271 (173–385) в 1-й день, збільшилася до 490 (292–734) на 7-й день, потім знизилася до 360 (167–566) на 13-й день. Об’єм розподілу (мл/кг) становив 1183 (1070–1470) у 1-й день, збільшувався до 1184 (510–2130) на 7-й день та до 1328 (1040–1680) на 13-й день.
Застосування у пацієнтів літнього віку. Фармакокінетичне дослідження проводили за участю 22 пацієнтів (віком ≥65 років), які застосовували 50 мг флуконазолу перорально. 10 пацієнтів одночасно застосовували діуретики. C_max становила 1,54 мкг/мл та досягалася протягом 1,3 год після застосування флуконазолу. Середня AUC становила 76,4±20,3 мкг·год/мл. Середній T_½ — 46,2 год. Ці фармакокінетичні показники є вищими порівняно з аналогічними у здорових добровольців молодшого віку. Одночасне застосування діуретиків не чинило значного впливу на C_max та AUC. Також кліренс креатиніну (74 мл/хв), частка флуконазолу, що екскретувався із сечею у незміненому вигляді (0–24 год, 22%), та нирковий кліренс флуконазолу (0,124 мл/хв/кг) у пацієнтів цієї вікової групи були нижчими, ніж аналогічні показники у молодших добровольців. Тому зміни фармакокінетики у пацієнтів літнього віку, очевидно, залежать від параметрів функції нирок.

• гострий вагінальний кандидоз, коли місцева терапія не є доцільною.
• Кандидозний баланіт, коли місцева терапія не є доцільною.

Терапію лікарським засобом можна розпочинати до отримання результатів культуральних та інших лабораторних досліджень, однак після отримання результатів досліджень протиінфекційну терапію слід скоригувати відповідним чином.
Необхідно брати до уваги офіційні рекомендації щодо відповідного застосування протигрибкових засобів.

лікарський засіб призначений для перорального застосування. Капсули слід ковтати цілими. Прийом лікарського засобу не залежить від прийому їжі.
Дорослі. Лікарський засіб слід застосовувати перорально у дозі 150 мг одноразово.
Пацієнти літнього віку. За відсутності ознак порушення функції нирок для лікування цієї категорії пацієнтів застосовують звичайну дозу для дорослих.
Порушення функції нирок. Флуконазол виводиться в основному із сечею у незміненому вигляді. При разовому застосуванні лікарського засобу коригувати дозу цій категорії пацієнтів не потрібно.
Порушення функції печінки. Лікарський засіб слід застосовувати з обережністю пацієнтам із порушеннями функції печінки, оскільки інформації щодо застосування флуконазолу у цій категорії пацієнтів недостатньо (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ і ПОБІЧНА ДІЯ).
Діти. Ефективність та безпека застосування флуконазолу для лікування генітальних кандидозів у дітей не встановлені. Наявна на сьогодні інформація наведена у розділі ПОБІЧНА ДІЯ. Якщо існує нагальна потреба застосування лікарського засобу у підлітків (віком 12–17 років), слід застосовувати звичайні дози для дорослих.

• гіперчутливість до флуконазолу, інших азольних сполук або інших допоміжних речовин лікарського засобу.
• Одночасне застосування флуконазолу та терфенадину у пацієнтів, які приймають флуконазол багаторазово у дозах 400 мг/добу та вище (згідно з результатами дослідження взаємодії багаторазового застосування).
• Одночасне застосування флуконазолу та інших лікарських засобів, що подовжують інтервал Q–T та метаболізуються за допомогою ферменту CYP 3A4, наприклад цизаприду, астемізолу, пімозиду, хінідину та еритроміцину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ і ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ)

.

найчастіше (>1/10) повідомлялося про такі побічні реакції: головний біль, біль у черевній порожнині, діарея, нудота, блювання, підвищення рівня АлАТ, підвищення рівня АсАТ, підвищення рівня ЛФ крові, висип.
Для оцінки частоти виникнення побічних реакцій використовують таку класифікацію: дуже часто (≥1/10), часто (від ≥1/100 до <1/10), нечасто (від ≥1/1000 до <1/100), рідко (від ≥1/10 000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), частота невідома (неможливо оцінити на підставі наявних даних).
З боку системи крові та лімфатичної системи: нечасто — анемія; рідко — агранулоцитоз, лейкопенія, тромбоцитопенія, нейтропенія.
З боку імунної системи: рідко — анафілаксія.
З боку метаболізму та харчування: нечасто — зниження апетиту; рідко — гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія, гіпокаліємія.
З боку психіки: нечасто — безсоння, сонливість.
З боку нервової системи: часто — головний біль; нечасто — судоми, парестезія, запаморочення, порушення смаку; рідко — тремор.
З боку органа слуху та вестибулярного апарату: нечасто — вертиго.
З боку серця: рідко — пароксизмальна шлуночкова тахікардія за типом пірует, подовження інтервалу Q–T (див.  ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку травного тракту: часто — біль у черевній порожнині, нудота, діарея, блювання; нечасто — запор, диспепсія, метеоризм, сухість у роті.
З боку гепатобіліарної системи: часто — підвищення рівня АлАТ, АсАТ, ЛФ (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); нечасто — холестаз, жовтяниця, підвищення рівня білірубіну (див.  ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); рідко — печінкова недостатність, гепатоцелюлярний некроз, гепатит, гепатоцелюлярне ураження (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку шкіри та підшкірної тканини: часто — висип (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); нечасто — медикаментозний дерматит (включаючи фіксований медикаментозний дерматит), кропив’янка, свербіж, підвищене потовиділення (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); рідко — токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса — Джонсона, гострий генералізований екзантематозний пустульоз, ексфоліативний дерматит, ангіоневротичний набряк, набряк обличчя, алопеція (див.  ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); частота невідома — медикаментозна реакція з еозинофілією і системними проявами (DRESS).
З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: нечасто — міалгія.
Загальні  розлади  та  реакції  у  місці введення: нечасто — підвищена втомлюваність, нездужання, астенія, лихоманка.
Діти. Частота та характер побічних реакцій і відхилень від норми результатів лабораторних аналізів у процесі клінічних досліджень за участю дітей порівнянні з такими у дорослих.
Повідомлялося про реакцію лікарських засобів з еозинофілією та системними симптомами (DRESS синдром), що пов’язані з лікуванням флуконазолом (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

застосування при інфекціях, спричинених видами Candida. Дослідження показали збільшення поширеності інфекцій, спричинених видами Candida, іншими ніж C. albicans. Вони часто нечутливі (наприклад, C. krusei та C. auris) або мають знижену чутливість до флуконазолу (C. glabrata). Для лікування таких інфекцій слід застосовувати альтернативні протигрибкові засоби. При призначенні флуконазолу слід брати до уваги поширеність резистентності різних видів Candida до флуконазолу.
Застосування при дерматофітії. Відповідно до результатів дослідження флуконазолу для лікування дерматофітії у дітей, флуконазол не перевищує гризеофульвін за ефективністю, і загальний показник ефективності становить менше 20%. Тому лікарський засіб не слід застосовувати для лікування дерматофітії.
Застосування при криптококозі. Доказів ефективності флуконазолу для лікування криптококозу інших локалізацій (наприклад легеневого криптококозу та криптококозу шкіри) недостатньо, тому рекомендацій щодо дозового режиму лікарського засобу для лікування таких захворювань немає.
Застосування  при  глибоких  ендемічних  мікозах. Доказів ефективності флуконазолу для лікування інших форм ендемічних мікозів, таких як паракокцидіоїдомікоз, гістоплазмоз та шкірно-лімфатичний споротрихоз, недостатньо, тому рекомендацій щодо дозового режиму лікарського засобу для лікування таких захворювань немає.
Вплив на нирки. Лікарський засіб слід застосовувати з обережністю пацієнтам із порушеннями функції нирок (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Ризик недостатності надниркової залози. Кетоконазол, як відомо, спричиняє недостатність надниркової залози, це також може стосуватися флуконазолу, хоча спостерігається рідко. Недостатність надниркової залози, пов’язана з одночасним лікуванням преднізоном, див. у розділі ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ.
Вплив на печінку. Лікарський засіб слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із порушеннями функції печінки. Застосування флуконазолу асоціювалося з виникненням рідкісних випадків розвитку тяжкої гепатотоксичності, включаючи летальні випадки, головним чином у пацієнтів із тяжкими основними захворюваннями. У випадках, коли розвиток гепатотоксичності асоціювався із застосуванням флуконазолу, не відзначено її явної залежності від загальної добової дози, тривалості терапії, статі або віку пацієнта. Зазвичай гепатотоксичність, спричинена флуконазолом, зворотна, а її прояви зникають після припинення терапії.
За пацієнтами, у яких при застосуванні флуконазолу спостерігається відхилення результатів функціональних проб печінки, слід встановити ретельний нагляд щодо розвитку більш тяжкого ураження печінки.
Пацієнтів слід проінформувати про симптоми, що можуть свідчити про серйозний вплив на печінку (виражена астенія, анорексія, постійна нудота, блювання та жовтяниця). У такому разі застосування лікарського засобу слід негайно припинити та проконсультуватися з лікарем.
Вплив на серцево-судинну систему. Деякі азоли, у тому числі й флуконазол, асоціюються з подовженням інтервалу Q–T на ЕКГ. Флуконазол подовжує інтервал Q–T шляхом пригнічення випрямляючого калієвого каналу (I_kr). Подовження інтервалу Q–T внаслідок дії інших лікарських засобів (наприклад аміодарону) може посилюватися в результаті пригнічення ферменту CYP 3A4 цитохрому Р450. Повідомлялося про дуже рідкісні випадки подовження інтервалу Q–T та пароксизмальної шлуночкової тахікардії за типом пірует при застосуванні флуконазолу. Такі повідомлення стосувалися пацієнтів із тяжкими захворюваннями при поєднанні багатьох факторів ризику, такими як структурні захворювання серця, порушення електролітного обміну та одночасне застосування інших лікарських засобів, що впливають на інтервал Q–T.
Пацієнти з гіпокаліємією та прогресуючою серцевою недостатністю мають підвищений ризик виникнення загрозливих для життя шлуночкових аритмій та пароксизмальної шлуночкової тахікардії за типом пірует.
Лікарський засіб слід з обережністю застосовувати у пацієнтів із ризиком розвитку аритмій. Одночасне застосування разом із лікарськими засобами, що пролонгують інтервал Q–Tc та метаболізуються за допомогою ферменту CYP 3A4 цитохрому Р450, протипоказане (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ і ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Взаємодія з галофантрином. Галофантрин є субстратом ферменту CYP 3A4 і пролонгує інтервал Q–Tc при застосуванні у рекомендованих терапевтичних дозах. Одночасне застосування галофантрину та флуконазолу не рекомендується (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Ризик дерматологічних реакцій. Під час застосування флуконазолу рідко повідомлялося про розвиток таких ексфоліативних шкірних реакцій, як синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз та реакцію лікарських засобів з еозинофілією та системними симптомами (DRESS синдром). Пацієнти зі СНІДом більш схильні до розвитку тяжких шкірних реакцій при застосуванні багатьох лікарських засобів. Якщо у пацієнта із поверхневою грибковою інфекцією з’являється висип, який можна пов’язати із застосуванням флуконазолу, подальше застосування лікарського засобу слід припинити. Якщо у пацієнта з інвазивною/системною грибковою інфекцією з’являється висип на шкірі, за його станом необхідно ретельно спостерігати, а у разі розвитку бульозного висипу або мультиформної еритеми застосування лікарського засобу слід припинити.
Ризик гіперчутливості. Під час застосування флуконазолу у рідкісних випадках повідомлялося про розвиток анафілактичних реакцій (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Взаємодія з ферментами цитохрому Р450. Флуконазол є помірним інгібітором ферментів CYP 2C9 та CYP 3A4. Також флуконазол є потужним інгібітором ферменту CYP 2C19. Слід спостерігати за станом пацієнтів, які одночасно застосовують флуконазол та препарати з вузьким терапевтичним вікном, що метаболізуються за участю CYP 2C9, CYP 2C19 та CYP 3A4 (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Взаємодія з терфенадином. Слід ретельно спостерігати за станом пацієнта при одночасному застосуванні терфенадину та флуконазолу у дозі <400 мг/добу (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ і ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Особливі застереження щодо допоміжних речовин. Лікарський засіб містить лактозу. Пацієнтам із рідкісними спадковими захворюваннями, такими як непереносимість галактози, недостатність лактази Лаппа та мальабсорбція глюкози-галактози, не слід застосовувати цей лікарський засіб.
Лікарський засіб також містить азорубін (Е122) та діамантовий чорний BN (Е151), що можуть спричиняти алергічні реакції.
Лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг)/дозу натрію, тобто практично вільний від натрію.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Жінки репродуктивного віку
Перед початком лікування пацієнтку слід проінформувати про потенційний ризик для плода.
Після застосування одноразової дози слід витримати період виведення флуконазолу, який становить приблизно 1 тиждень (що відповідає 5–6 періодам напіввиведення), до настання вагітності (див. Фармакокінетика)
У разі тривалих курсів лікування жінкам репродуктивного віку слід розглянути використання контрацепції протягом усього періоду лікування та протягом 1 тижня після прийому останньої дози.
Вагітність. Обсерваційні дослідження свідчать про підвищений ризик спонтанного аборту у жінок, які отримували флуконазол протягом першого та/або другого триместру, порівняно з таким у жінок, які не приймали флуконазол або отримували місцеві азоли у той самий період.
Дані кількох сотень вагітних жінок, котрі отримали сукупну дозу флуконазолу ≤ 150 мг протягом І триместру, не свідчать про підвищення ризику вад розвитку плоду. Обсерваційне когортне дослідження показало невелике підвищення ризику вад опорно-рухового апарату (приблизно 1 додатковий випадок на 1000 жінок) при застосуванні флуконазолу у сукупній дозі ≤450 мг протягом I триместру вагітності, порівняно з жінками, які отримували препарати місцевих азолів, і приблизно 4 додаткові випадки на 1000 жінок — при застосуванні флуконазолу у кумулятивній дозі >450 мг. Скоригований відносний ризик становив 1,29 (95% ДІ від 1,05 до 1,58) для пероральної дози флуконазолу 150 мг та 1,98 (95% ДІ від 1,23 до 3,17) для дози флуконазолу понад 450 мг.
Наявні епідеміологічні дослідження щодо розвитку вад серця при застосуванні флуконазолу у період вагітності дають суперечливі результати. Однак метааналіз 5 обсерваційних досліджень, проведених за участю кількох тисяч вагітних жінок, які отримували флуконазол протягом першого триместру, виявив підвищення ризику розвитку вад серця у немовлят в 1,8–2 рази порівняно з таким у немовлят, матері яких не отримували флуконазол та/або використовували азоли для місцевого застосування.
У повідомленнях описано вроджені вади розвитку у немовлят, матері яких отримували високі дози (від 400 до 800 мг/добу) флуконазолу у період вагітності протягом 3 місяців або більше при лікуванні кокцидіоїдомікозу. Серед вроджених вад, які спостерігалися у цих дітей, — брахіцефалія, дисплазія вушних раковин, надмірне збільшення переднього тім’ячка, викривлення стегнової кістки та променево-плечовий синостоз. Причинно-наслідковий зв’язок між застосуванням флуконазолу та вродженими вадами не встановлений.
У період вагітності не слід застосовувати лікарський засіб у звичайних дозах та для короткотривалих курсів лікування, за винятком крайньої необхідності. Також не слід застосовувати лікарський засіб у високих дозах та/або для тривалих курсів лікування, за винятком лікування інфекцій, що можуть загрожувати життю.
Період годування грудьми. Флуконазол проникає у грудне молоко та досягає концентрації, подібної до рівня у плазмі крові (див. Фармакокінетика). Годування грудьми можна продовжувати після разового застосування звичайної дози лікарського засобу, що становить 150 мг. Годування грудьми не рекомендується при багаторазовому застосуванні лікарського засобу або застосуванні у високих дозах. Слід оцінити користь годування грудьми для розвитку і здоров’я дитини, а також клінічну потребу матері у лікарському засобі і будь-які потенційні побічні реакції флуконазолу або основного захворювання матері для дитини, яку годують груддю.
Фертильність. Флуконазол не впливав на фертильність самців та самок щурів.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Досліджень впливу флуконазолу на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами не проводили.
Пацієнтів слід поінформувати про можливість розвитку запаморочення або судом (див. ПОБІЧНА ДІЯ) під час застосування лікарського засобу. При розвитку таких симптомів не рекомендується керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами.

одночасне застосування флуконазолу та нижчезазначених лікарських засобів протипоказане.
Цизаприд. Повідомлялося про розвиток побічних реакцій з боку серця, у тому числі про пароксизмальну шлуночкову тахікардію за типом пірует у пацієнтів, які одночасно застосовували флуконазол та цизаприд. Контрольоване дослідження продемонструвало, що одночасне застосування 200 мг флуконазолу 1 раз на добу та 20 мг цизаприду 4 рази на добу призводило до значного підвищення рівня цизаприду у плазмі крові та до подовження інтервалу Q–T. Одночасне застосування цих засобів протипоказане (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Терфенадин. Через випадки розвитку тяжких серцевих аритмій, спричинених подовженням інтервалу Q–Tc, у пацієнтів, які застосовували азольні протигрибкові лікарські засоби одночасно з терфенадином, були проведені дослідження взаємодії цих засобів. У процесі одного дослідження при застосуванні флуконазолу у дозі 200 мг/добу не виявлено подовження інтервалу Q–Tc. Інше дослідження при застосуванні флуконазолу у дозах 400 та 800 мг/добу продемонструвало, що прийом флуконазолу у дозах ≥400 мг/добу значно підвищує рівень терфенадину у плазмі крові при їх одночасному застосуванні. Одночасне застосування флуконазолу у дозах 400 мг або вище з терфенадином протипоказане (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). При застосуванні флуконазолу у дозах <400 мг/добу одночасно з терфенадином слід проводити ретельний моніторинг стану пацієнта.
Астемізол. Одночасне застосування із флуконазолом може знизити кліренс астемізолу. Спричинене цим підвищення концентрації астемізолу у плазмі крові може призвести до подовження інтервалу Q–T, у рідкісних випадках — до пароксизмальної шлуночкової тахікардії за типом пірует. Одночасне застосування цих засобів протипоказане (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Пімозид та хінідин. Одночасне застосування з флуконазолом може призводити до пригнічення метаболізму пімозиду або хінідину, хоча відповідних досліджень in vitro та in vivo не проводили. Підвищення концентрації пімозиду або хінідину у плазмі крові може спричиняти подовження інтервалу Q–T та у рідкісних випадках призводити до розвитку пароксизмальної шлуночкової тахікардії за типом пірует. Одночасне застосування цих засобів протипоказане (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Еритроміцин. Одночасне застосування еритроміцину та флуконазолу може призводити до підвищення ризику розвитку кардіотоксичності (подовження інтервалу Q–T, пароксизмальна шлуночкова тахікардія за типом пірует) та, як наслідок, до раптової серцевої смерті. Одночасне застосування цих засобів протипоказане (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Одночасне застосування флуконазолу та нижчезазначених лікарських засобів не рекомендується.
Галофантрин. Одночасне застосування флуконазолу та галофантрину може призводити до підвищення концентрації галофантрину у плазмі крові за рахунок пригнічення CYP 3A4. Спричинене цим підвищення концентрації галофантрину у плазмі крові може призводити до підвищення ризику розвитку кардіотоксичності (подовження інтервалу Q–T, пароксизмальна шлуночкова тахікардія за типом пірует) та, як наслідок, до раптової серцевої смерті. Слід уникати одночасного застосування цих засобів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Одночасне застосування флуконазолу та нижчезазначених лікарських засобів потребує обережності.
Аміодарон. Одночасне застосування флуконазолу та аміодарону може призвести до подовження інтервалу Q–T. Одночасне застосування цих засобів потребує обережності, особливо у разі прийому високої дози флуконазолу (800 мг).
Одночасне застосування флуконазолу та нижчезазначених лікарських засобів потребує обережності та корекції дози.
Вплив інших лікарських засобів на флуконазол. Дослідження взаємодії продемонстрували, що пероральне застосування флуконазолу одночасно із прийомом їжі, прийомом циметидину, антацидів або подальшим опроміненням усього тіла для пересадження кісткового мозку не спричиняє клінічно значущого впливу на абсорбцію флуконазолу.
Рифампіцин. Одночасне застосування з рифампіцином призводило до зниження AUC на 25% та скорочувало T_½ флуконазолу на 20%. У разі одночасного застосування цих засобів слід розглянути доцільність підвищення дози флуконазолу.
Гідрохлоротіазид. У дослідженні фармакокінетичної взаємодії одночасне багаторазове застосування гідрохлоротіазиду здоровим добровольцям підвищувало концентрацію флуконазолу у плазмі крові на 40%. Такі параметри взаємодії не потребують змін у режимі дозування флуконазолу для пацієнтів, які одночасно приймають сечогінні засоби.
Вплив флуконазолу на інші лікарські засоби. Флуконазол є помірним інгібітором цитохрому P450 (CYP) ізоферменту 2C9 та 3A4. Флуконазол є потужним інгібітором ізоферменту CYP 2C19. На додаток до спостережуваних/документально підтверджених взаємодій, що описані нижче, при одночасному застосуванні з флуконазолом існує ризик підвищення у плазмі крові концентрацій інших сполук, що метаболізуються CYP 2C9, CYP 2C19 та CYP 3A4. Тому застосовувати такі засоби одночасно з флуконазолом слід з обережністю, при цьому необхідно ретельно спостерігати за станом пацієнтів. Пригнічувальна дія флуконазолу на ферменти зберігається протягом 4–5 діб після його застосування у зв’язку з його тривалим T_½ (див.  ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Альфентаніл. Одночасне застосування альфентанілу (у дозі 20 мкг/кг) здоровим добровольцям призводило до двократного збільшення AUC₁₀ флуконазолу (у дозі 400 мг), можливо, через інгібування CYP 3A4. У разі одночасного застосування цих засобів може бути необхідною корекція дози альфентанілу.
Аброцитиніб. Одночасне застосування з флуконазолом (інгібітор CYP 2C19, 2C9, 3A4) підвищує експозицію активної частини аброцитинібу на 155%. У разі одночасного застосування цих засобів слід знизити дозу аброцитинібу відповідно до інструкції для медичного застосування.
Амітриптилін, нортриптилін. Одночасне застосування з флуконазолом призводило до посилення дії амітриптиліну або нортриптиліну. У разі одночасного застосування цих засобів рекомендується вимірювати концентрацію 5-нортриптиліну та/або S-амітриптиліну на початку комбінованої терапії та через 1 тиж. У разі необхідності слід відкоригувати дозу амітриптиліну/нортриптиліну.
Амфотерицин В. Одночасне застосування флуконазолу та амфотерицину В інфікованим мишам із нормальним імунітетом та інфікованим мишам зі зниженим імунітетом дало такі результати: невеликий адитивний протигрибковий ефект при системній інфекції C. albicans, відсутність взаємодії при внутрішньочерепній інфекції Cryptococcus neoformans та антагонізм цих засобів при системній інфекції Aspergillus fumigatus. Клінічне значення результатів, отриманих у процесі цих досліджень, невідоме.
Антикоагулянти. Як і при застосуванні інших азольних протигрибкових засобів, при одночасному застосуванні флуконазолу та варфарину повідомлялося про випадки розвитку кровотеч (гематом, носової кровотечі, шлунково-кишкових кровотеч, гематурії та мелени) у поєднанні з подовженням протромбінового часу. При одночасному застосуванні флуконазолу та варфарину відмічали двократне підвищення протромбінового часу, ймовірно, внаслідок пригнічення метаболізму варфарину через CYP 2C9. У разі одночасного застосування флуконазолу з кумариновими антикоагулянтами або інданедіоном слід ретельно контролювати протромбіновий час. Може бути необхідною корекція дози антикоагулянтів.
Бензодіазепіни короткої дії, наприклад мідазолам, тріазолам. Одночасне застосування з флуконазолом призводило до значного підвищення концентрації перорального мідазоламу та посилення психомоторних ефектів. Одночасне застосування флуконазолу у дозі 200 мг та мідазоламу у дозі 7,5 мг перорально призводило до підвищення AUC та T_½ мідазоламу у 3,7 та 2,2 раза відповідно. Одночасне застосування флуконазолу у дозі 200 мг/добу та 0,25 мг тріазоламу перорально призводило до підвищення AUC та T_½ тріазоламу у 4,4 та 2,3 раза відповідно. При одночасному застосуванні флуконазолу та тріазоламу відмічали потенціювання та пролонгацію ефектів тріазоламу. У разі одночасного застосування флуконазолу з бензодіазепінами слід знизити дозу бензодіазепінів та встановити належний моніторинг за станом пацієнта.
Карбамазепін. Одночасне застосування з флуконазолом пригнічує метаболізм карбамазепіну та спричиняє підвищення рівня карбамазепіну в плазмі крові на 30%. Існує ризик розвитку проявів токсичності з боку карбамазепіну. У разі одночасного застосування цих засобів може бути необхідною корекція дози карбамазепіну залежно від рівня його концентрації та ефектів.
Блокатори кальцієвих каналів. Деякі антагоністи кальцію (ніфедипін, ісрадипін, амлодипін та фелодипін) метаболізуються ферментом CYP 3A4. Флуконазол потенційно може підвищувати системну експозицію блокаторів кальцієвих каналів. У разі одночасного застосування цих засобів рекомендується ретельне спостереження щодо розвитку побічних реакцій.
Целекоксиб. Одночасне застосування з флуконазолом (у дозі 200 мг/добу) підвищувало C_max та AUC целекоксибу (у дозі 200 мг) на 68 та 134% відповідно. У разі одночасного застосування цих засобів може бути необхідним зниження дози целекоксибу в 2 рази.
Циклофосфамід. Одночасне застосування циклофосфаміду та флуконазолу призводить до підвищення рівня білірубіну та креатиніну в плазмі крові. Ці засоби можна застосовувати одночасно, зважаючи на ризик підвищення плазмової концентрації білірубіну та креатиніну.
Фентаніл. Повідомлялося про 1 летальний випадок інтоксикації фентанілом внаслідок можливої взаємодії фентанілу та флуконазолу. До того ж у дослідженні за участю здорових добровольців було продемонстровано, що одночасне застосування з флуконазолом значно уповільнювало елімінацію фентанілу. Підвищення концентрації фентанілу може призвести до пригнічення дихання. У разі одночасного застосування цих засобів слід ретельно контролювати стан пацієнта. Може бути необхідною корекція дози фентанілу.
Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази. Одночасне застосування флуконазолу та інгібіторів ГМГ-КoA-редуктази, що метаболізуються CYP 3A4 (аторвастатин та симвастатин), або інгібіторів ГМГ-КoA-редуктази, що метаболізуються CYP 2C9 (флувастатин), підвищує ризик розвитку міопатії та рабдоміолізу. У разі необхідності одночасного застосування цих засобів слід ретельно спостерігати за станом пацієнта щодо виникнення симптомів міопатії та рабдоміолізу і проводити моніторинг рівня КФК в плазмі крові. У разі значного підвищення рівня КФК, а також при діагностуванні або підозрі на міопатію/рабдоміоліз застосування інгібіторів ГМГ-КoA-редуктази слід припинити.
Олапариб. Одночасне застосування з помірними інгібіторами CYP 3A4, такими як флуконазол, підвищує плазмові концентрації олапарибу. Одночасне застосування цих засобів не рекомендується. Якщо такої комбінації не можна уникнути, прийом олапарибу обмежують дозою 200 мг 2 рази на добу.
Івакафтор. Одночасне застосування з флуконазолом підвищує експозицію івакафтору (підсилювача муковісцидозного трансмембранного регулятора провідності) в 3 рази, а гідроксиметилівакафтору (M1) — у 1,9 раза. При одночасному застосуванні помірних інгібіторів CYP 3A, таких як флуконазол та еритроміцин, з івакафтором рекомендується зниження його дози до 150 мг 1 раз на добу.
Ібритиніб. Одночасне застосування з помірними інгібіторами CYP 3A4, такими як флуконазол, підвищує концентрацію ібритинібу в плазмі крові та може підвищувати ризик токсичності. У разі неможливості уникнення такої комбінації, слід знизити дозу ібритинібу до 280 мг 1 раз на добу з метою продовження застосування інгібітору та забезпечити постійний клінічний моніторинг.
Олапариб. Одночасне застосування з помірними інгібіторами CYP 3A4, такими як флуконазол, збільшує плазмові концентрації олапарибу. Одночасне застосування цих засобів не рекомендується. Якщо такої комбінації не можна уникнути, прийом олапарибу обмежують дозою 200 мг 2 рази на добу.
Імуносупресори (наприклад циклоспорин, еверолімус, сиролімус і такролімус)
Циклоспорин. Одночасне застосування з флуконазолом значно підвищує концентрацію та AUC циклоспорину. При одночасному прийомі флуконазолу у дозі 200 мг/добу та циклоспорину у дозі 2,7 мг/кг/добу спостерігалося збільшення AUC циклоспорину у 1,8 раза. Ці засоби можна застосовувати одночасно за умови зниження дози циклоспорину залежно від його концентрації.
Еверолімус. Хоча досліджень in vitro та in vivo не проводили, відомо, що флуконазол може підвищувати концентрацію еверолімусу в плазмі крові через пригнічення CYP 3A4.
Сиролімус. Одночасне застосування з флуконазолом підвищує концентрацію сиролімусу у плазмі крові, ймовірно, шляхом пригнічення метаболізму сиролімусу ферментом CYP 3A4 та P-глікопротеїном. Ці засоби можна застосовувати одночасно за умови корекції дози сиролімусу залежно від рівня концентрації та його ефектів.
Такролімус. Одночасне застосування з флуконазолом може підвищувати концентрацію такролімусу в плазмі крові до 5 разів при його пероральному застосуванні через пригнічення метаболізму такролімусу ферментом CYP 3A4 у кишечнику. При в/в застосуванні такролімусу не виявлено значних змін фармакокінетики. Підвищені рівні такролімусу асоціюються з нефротоксичністю. У разі одночасного застосування цих засобів дозу такролімусу для перорального застосування слід знижувати залежно від його концентрації.
Лозартан. Одночасне застосування з флуконазолом пригнічує метаболізм лозартану до його активного метаболіту (E3174), що зумовлює більшу частину антагонізму до рецепторів ангіотензину II під час застосування лозартану. У разі одночасного застосування цих засобів рекомендується здійснювати постійний моніторинг АТ у пацієнтів.
Луразидон. Одночасне застосування з флуконазолом (помірний інгібітор CYP 3A4) може підвищувати концентрацію луразидону в плазмі крові. У разі неможливості уникнення застосування такої комбінаціїї слід зменшити дозу луразидону відповідно до інструкції для медичного застосування.
Метадон. Одночасне застосування з флуконазолом може підвищувати концентрацію метадону в плазмі крові. У разі одночасного застосування цих засобів може бути необхідною корекція дози метадону.
НПЗП. Одночасне застосування з флуконазолом підвищувало C_max та AUC флурбіпрофену на 23 та 81% відповідно порівняно з відповідними показниками при застосуванні тільки флурбіпрофену. Аналогічно при одночасному застосуванні флуконазолу з рацемічним ібупрофеном (400 мг) C_max та AUC фармакологічно активного ізомеру S-(+)-ібупрофену підвищувалися на 15 та 82% відповідно порівняно з такими показниками при застосуванні тільки рацемічного ібупрофену. Хоча спеціальних досліджень не проводили, флуконазол може підвищувати системну експозицію інших НПЗП, що метаболізуються CYP 2C9 (наприклад напроксену, лорноксикаму, мелоксикаму, диклофенаку). У разі одночасного застосування цих засобів слід проводити періодичне спостереження щодо розвитку побічних реакцій, пов’язаних із НПЗП. Може бути необхідною корекція дози НПЗП.
Фенітоїн. Флуконазол пригнічує метаболізм фенітоїну в печінці. Одночасне багаторазове застосування флуконазолу у дозі 200 мг та фенітоїну в/в у дозі 250 мг призводить до підвищення AUC₂₄ фенітоїну на 75% та C_min на 128%. У разі одночасного застосування цих засобів слід проводити моніторинг концентрації фенітоїну у плазмі крові для уникнення розвитку його токсичної дії.
Преднізон. Повідомлялося про випадок, коли у пацієнта після трансплантації печінки на тлі застосування преднізону розвинулася гостра недостатність кори надниркової залози, що виникла після припинення тримісячного курсу терапії флуконазолом. Припинення застосування флуконазолу, ймовірно, спричинило посилення активності CYP 3A4, що призвело до прискорення метаболізму преднізону. У разі тривалого одночасного застосування цих засобів слід проводити ретельне спостереження за станом пацієнтів з метою запобігання розвитку недостатності кори надниркової залози після припинення застосування флуконазолу.
Рифабутин. Одночасне застосування з флуконазолом підвищує концентрацію рифабутину в плазмі крові, що призводить до збільшення AUC рифабутину до 80%. При одночасному застосуванні флуконазолу та рифабутину повідомлялося про випадки розвитку увеїту. У разі одночасного застосування цих засобів слід врахувати симптоми токсичної дії рифабутину.
Саквінавір. Одночасне застосування з флуконазолом підвищує AUC та C_max саквінавіру приблизно на 50 та 55% відповідно через пригнічення метаболізму саквінавіру у печінці ферментом CYP 3A4 та через інгібування P-глікопротеїну. Взаємодію між флуконазолом та саквінавіром/ритонавіром не досліджували, тому вона може бути більш вираженою. У разі одночасного застосування цих засобів може бути необхідною корекція дози саквінавіру.
Похідні сульфонілсечовини. Одночасне застосування з флуконазолом пролонгує T_½ пероральних похідних сульфонілсечовини (хлорпропаміду, глібенкламіду, гліпізиду та толбутаміду) при їх застосуванні у здорових добровольців. У разі одночасного застосування цих засобів рекомендується проводити частий контроль рівня глюкози в крові та відповідним чином знижувати дозу похідних сульфонілсечовини.
Теофілін. У плацебо-контрольованому дослідженні взаємодії препаратів застосування флуконазолу в дозі 200 мг протягом 14 діб призвело до зниження середнього кліренсу теофіліну в плазмі крові на 18%. У разі одночасного застосування цих засобів за станом пацієнтів, які застосовують теофілін у високих дозах або які мають підвищений ризик розвитку токсичних проявів теофіліну з інших причин, слід спостерігати щодо виявлення ознак розвитку токсичної дії теофіліну. Терапію слід змінити при появі ознак токсичності.
Тофацитиніб. Вплив тофацитинібу підвищується при одночасному застосуванні з лікарськими засобами, які призводять до помірного інгібування CYP 3A4 та потужного інгібування CYP 2C19 (наприклад флуконазол). У разі одночасного застосування з такими засобами рекомендується знизити дозу тофацитинібу до 5 мг 1 раз на добу.
Толваптан. Одночасне застосування з флуконазолом (помірний інгібітор CYP 3A4) значно збільшує (200% AUC; 80% C_max) експозицію толваптану (субстрату CYP 3A4), та, відповідно, зростає ризик виникнення таких побічних реакцій як посилення діурезу, зневоднення і ГНН. У разі одночасного застосування цих засобів, доза толваптану повинна бути зменшена відповідно до його інструкції для медичного застосування, а за пацієнтом потрібно спостерігати щодо появи побічних реакцій.
Алкалоїди барвінку. Хоча відповідних досліджень не проводили, флуконазол, ймовірно через інгібування CYP 3A4, може спричиняти підвищення концентрації алкалоїдів барвінку у плазмі крові (наприклад вінкристину та вінбластину), що призводить до розвитку нейротоксичних ефектів.
Вітамін А. Повідомлялося, що у пацієнта, який одночасно застосовував трансретиноєву кислоту (кислотна форма вітаміну А) та флуконазол, відмічали побічні реакції з боку ЦНС у формі псевдотумору головного мозку; цей ефект зник після відміни флуконазолу. Ці засоби можна застосовувати одночасно, але слід пам’ятати про ризик виникнення побічних реакцій з боку ЦНС.
Вориконазол (інгібітор CYP 2C9, CYP 2C19 та CYP 3A4). Одночасне пероральне застосування вориконазолу (в дозі 400 мг кожні 12 год протягом 1 доби, потім у дозі 200 мг кожні 12 год протягом 2,5 доби) та флуконазолу (в дозі 400 мг у 1-шу добу, потім у дозі 200 мг кожні 24 год протягом 4 діб) у 8 здорових добровольців чоловічої статі призвело до підвищення C_max та AUC_τ вориконазолу в середньому до 57% (90% ДІ: 20%, 107%) та 79% (90% ДІ: 40%, 128%) відповідно. Невідомо, чи приводить зниження дози та/або частоти застосування вориконазолу або флуконазолу до усунення такого ефекту. У разі застосуванні вориконазолу після флуконазолу слід проводити спостереження щодо розвитку побічних реакцій, асоційованих із вориконазолом.
Зидовудин. Одночасне застосування з флуконазолом підвищує C_max та AUC зидовудину на 84 та 74% відповідно, що зумовлено зниженням кліренсу зидовудину приблизно на 45% при його пероральному застосуванні. T_½ зидовудину був також подовжений приблизно на 128% після застосування комбінації флуконазолу та зидовудину. У разі одночасного застосування цих засобів слід проводити спостереження щодо розвитку побічних реакцій, пов’язаних із застосуванням зидовудину. Можна розглянути доцільність зниження дози зидовудину.
Азитроміцин. При одночасному пероральному одноразовому застосуванні азитроміцину та флуконазолу у дозах 1200 та 800 мг відповідно жодних значущих фармакокінетичних взаємодій не виявлено.
Пероральні контрацептиви. При застосуванні флуконазолу в дозі 50 мг впливу на рівень гормонів не відмічено, тоді як при застосуванні флуконазолу в дозі 200 мг/добу виявлено збільшення AUC етинілестрадіолу на 40% та левоноргестрелу — на 24%. Це свідчить про те, що багаторазове застосування флуконазолу у зазначених дозах навряд чи може впливати на ефективність комбінованого перорального контрацептиву.

отримано повідомлення про передозування флуконазолу, одночасно повідомлялося про галюцинації та параноїдальну поведінку.
При передозуванні необхідно провести симптоматичну підтримувальну терапію та у разі необхідності промити шлунок.
Флуконазол значною мірою екскретується із сечею; форсований діурез може прискорити його виведення. Сеанс гемодіалізу тривалістю 3 год знижує рівень флуконазолу у плазмі крові приблизно на 50%.

при температурі не вище 25 °C у недоступному для дітей місці.