НАРДІН^® (NARDIN)

• Фармакологічні властивості
• Показання
• Протипоказання
• Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій
• Спосіб застосування та дози
• Передозування
• Побічні реакції
• Термін придатності
• Умови зберігання

Склад

діюча речовина: zidovudine;

1 мл розчину містить 10 мг зидовудину;

1 флакон містить 20 мл розчину (200 мг зидовудину);

допоміжна речовина: вода для ін’єкцій.

Лікарська форма

Розчин для внутрішньовенних інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора, безбарвна або злегка жовтувата рідина.

Фармакотерапевтична група

Противірусні препарати прямої дії. Код АТХ J05A F01.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Зидовудин — противірусний препарат, активний щодо ретровірусів, у т. ч. вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ).

Потрапляючи у клітину, препарат зазнає низки послідовних перетворень, які каталізуються ферментами клітини. На останньому етапі утворюється зидовудин-трифосфат, який блокує синтез вірусної ДНК внаслідок конкурентної взаємодії зі зворотною транскриптазою ВІЛ.

Дослідження in vitro показують, що потрійна комбінація аналогів нуклеозидів або двох аналогів нуклеозидів з інгібітором протеаз ефективніша для пригнічення ВІЛ-індукованих цитопатичних ефектів, ніж один препарат або поєднання двох препаратів.

Фармакокінетика.

При внутрішньовенному введенні середній період напіввиведення — 1,1 години, середній загальний кліренс — 27,1 мл/хв/кг, об’єм розподілу — 1,61/кг. Кліренс зидовудину значно перевищує кліренс креатиніну, що є свідченням того, що суттєвим механізмом виведення є тубулярна секреція. Зидовудин проникає через плаценту, виявляється в амніотичній рідині та крові плода. Зв‘язування з білками плазми крові відносно низьке (34–38%).

Клінічні характеристики

Показання

Короткочасне лікування тяжких проявів ВІЛ-інфекції у хворих на СНІД, які не можуть приймати пероральні форми зидовудину. Нардін^® не слід застосовувати як монотерапію при цьому показанні.

Лікування ВІЛ-позитивних вагітних жінок (вагітність понад 14 тижнів) та новонароджених з метою попередження трансплацентарної передачі ВІЛ та первинної профілактики ВІЛ у новонароджених.

Протипоказання

Гіперчутливість до зидовудину або до інших компонентів препарату.

Аномально низька кількість нейтрофілів (менше 0,75×10⁹/л) або аномально низький рівень гемоглобіну (менше 7,5 г/дл або 4,65 ммоль/л).

Нардін^® протипоказаний для лікування новонароджених із гіпербілірубінемією, які потребують додаткового відмінного від фототерапії лікування або із підвищенням більше ніж у 5 разів від норми рівня трансаміназ.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Зидовудин елімінується головним чином шляхом кон’югації у печінці до неактивного глюкуронідного метаболіту. Активні речовини, що також елімінуються шляхом печінкового метаболізму, особливо через глюкуронізацію, потенційно можуть затримувати метаболізм зидовудину. Взаємодії, описані нижче, не є вичерпними, але представляють класи медичних препаратів, при призначенні яких слід бути обережними.

Атоваквон. Інформації про вплив зидовудину на фармакокінетику атоваквону немає. Однак відповідно до фармакокінетичних даних атоваквон уповільнює метаболізм зидовудину до його глюкуронідного метаболіту (площа під кривою «концентрація-час» (AUC) зидовудину збільшується на 33% і пікова концентрація глюкуроніду у плазмі крові зменшується на 19%). При дозуванні 500 або 600 мг/добу протягом 3 тижнів лікування атоваквоном гострої пневмонії, спричиненої Pneumocystis carinii, у вкрай поодиноких випадках може збільшитись частота побічних ефектів, пов‘язаних із вищим рівнем зидовудину у плазмі крові. При тривалому лікуванні атоваквоном слід дуже ретельно спостерігати за пацієнтом.

Кларитроміцин. Таблетки кларитроміцину зменшують абсорбцію зидовудину, тому варто дотримуватись 2-годинного інтервалу між застосуванням цих засобів.

Ламівудин. Помірне збільшення максимальної концентрації (С_max) (28%) зидовудину спостерігається при одночасному застосуванні з ламівудином, однак загальна концентрація (AUC) суттєво не змінюється. Зидовудин не впливає на фармакокінетику ламівудину.

Фенітоїн. Повідомлялося про низький рівень фенітоїну у крові деяких хворих, які застосовували зидовудин, хоча в одного хворого був виявлений високий рівень. Ці дані свідчать, що при одночасному застосуванні обох препаратів слід ретельно контролювати рівень фенітоїну.

Пробеніцид. За обмеженими даними, пробеніцид збільшує середній період напіввиведення та AUC для зидовудину шляхом зменшення глюкуронізації. Ниркова екскреція глюкуроніду (і власне зидовудину) зменшується в присутності пробеніциду.

Рифампіцин. За обмеженими даними, сумісне застосування зидовудину та рифампіцину зменшує AUC зидовудину на 48±34%, проте клінічне значення цього явища не відоме.

Ставудин. Зидовудин може пригнічувати внутрішньоклітинне фосфорилювання ставудину при одночасному призначенні обох лікарських засобів. Тому ставудин не рекомендується поєднувати з зидовудином.

Інші взаємодії. Інші активні речовини, серед яких — аспірин, кодеїн, морфін, метадон, індометацин, кетопрофен, напроксен, оксазепам, лоразепам, циметидин, клофібрат, дапсон та ізопринозин (перелік не обмежується лише цими препаратами), можуть впливати на метаболізм зидовудину шляхом конкурентного пригнічення глюкуронізації або прямого пригнічення печінкового мікросомального метаболізму. Тому потрібно враховувати можливість взаємодії при призначенні цих медичних препаратів, особливо для хронічного лікування, у комбінації з Нардіном^®.

Сумісне застосування, здебільшого в гострих випадках, з потенційно нефротоксичними або мієлосупресивними препаратами (наприклад системним пентамідином, дапсоном, піриметаміном, ко-тримоксазолом, амфотерицином, флуцитозином, ганцикловіром, інтерфероном, вінкристином, вінбластином та доксорубіцином) також може збільшувати ризик побічної дії Нардіну^®. Коли одночасне застосування цих медичних препаратів необхідне, слід ретельно контролювати функцію нирок та гематологічні параметри, у разі необхідності — зменшувати дозу одного або кількох препаратів.

Оскільки у деяких хворих, які застосовують Нардін^®, можуть розвинутись опортуністичні інфекції, може бути доцільним профілактичне призначення антимікробних препаратів. Така профілактика може включати ко-тримоксазол, пентамідин у вигляді аерозолю, піриметамін та ацикловір. Обмежені дані клінічних досліджень свідчать, що при одночасному застосуванні з цими препаратами не спостерігається збільшення частоти розвитку побічних реакцій на Нардін^®.

Особливості застосування

Остеонекроз

Хоча етіологія остеонекрозу вважається багатофакторною (включаючи застосування кортикостероїдів, зловживання алкоголем, тяжку імуносупресію, високий індекс маси тіла), випадки остеонекрозу спостерігалися головним чином у пацієнтів із запущеною хворобою та/або при довготривалому застосуванні комбінованої антиретровірусної терапії. Пацієнтів слід попередити про необхідність звертатися за медичною допомогою у разі появи болю, ригідності суглобів або рухових порушень.

Хвороби печінки

Кліренс зидовудину у пацієнтів з легким ступенем печінкової недостатності без цирозу (5–6 за шкалою Чайлда-П’ю) є подібним до такого, що спостерігається у здорових добровольців, тому змінювати дозу зидовудину не потрібно. Для пацієнтів з печінковою недостатністю від помірного до тяжкого ступеня (7–5 за шкалою Чайлда-П’ю) специфічних дозових рекомендацій зробити не можна через широку різноманітність експозиції зидовудину, що спостерігається, тому застосовувати зидовудин цій групі хворих не рекомендується.

Пацієнти з хронічним гепатитом В або С, які приймають комбіновану антиретровірусну терапію, мають підвищений ризик розвитку тяжких та потенційно летальних побічних ефектів з боку печінки. У разі сумісного застосування з іншими антивірусними препаратами для лікування гепатиту В і С слід звернутися до відповідної інструкції з медичного застосування цих препаратів.

Хворі з уже існуючими печінковими дисфункціями, включаючи хронічний активний гепатит, мають підвищений ризик порушення функції печінки під час комбінованої антиретровірусної терапії та їм необхідно знаходитися під медичним наглядом.

Мітохондріальні дисфункції

Було продемонстровано, шо нуклеотидні та нуклеозидні аналоги in vitro та in vivo спричиняють мітохондріальні порушення різного ступеня. Повідомлялося про мітохондріальні дисфункції у ВІЛ-негативних немовлят, які зазнали впливу нуклеозидних аналогів внутрішньоутробно або у постнатальному періоді. Серед побічних реакцій головним чином повідомлялося про гематологічні порушення (анемія, нейтропенія), метаболічні порушення (гіперлактатемія, гіперліпідемія). Ці явища часто мали транзиторний характер. Часто повідомлялося про пізні неврологічні порушення (гіпертонія, судоми, аномальна поведінка). Чи є неврологічні порушення транзиторними або постійними, наразі невідомо. Будь-яка дитина, навіть з ВІЛ-негативним статусом, яка зазнала впливу нуклеозидних або нуклеотидних аналогів внутрішньоутробно, повинна знаходитись під клінічним та лабораторним наглядом та бути повністю досліджена щодо можливості виникнення мітохондріальних дисфункцій у разі появи відповідних симптомів. Ці дані не впливають на існуючі рекомендації щодо застосування антиретровірусної терапії вагітним жінкам для запобігання вертикальної трансмісії ВІЛ.

Хворі повинні бути попереджені про неможливість одночасно самостійно застосовувати інші лікарські засоби.

Хворим необхідно повідомити, що лікування не може попередити трансмісію ВІЛ іншим особам при статевому контакті або контакті із зараженою кров’ю. Тому потрібно вживати відповідних застережних заходів.

Нардін^® не виліковує ВІЛ-інфекцію, і у пацієнта залишається ризик розвитку хвороб, пов’язаних з пригніченням імунітету, включаючи опортуністичні інфекції та новоутворення. Хоча встановлено, що ризик розвитку опортуністичних інфекцій зменшується, даних про розвиток пухлин, включаючи лімфоми, недостатньо. За даними лікування пацієнтів з розвинутою стадією ВІЛ-інфекції, ризик розвитку лімфоми у них такий же, як і у пацієнтів, які не лікувались препаратом. У пацієнтів з початковою стадією ВІЛ-інфекції при тривалому лікуванні зидовудином ризик розвитку лімфоми не відомий.

Вагітні жінки, які вирішують питання про лікування Нардіном^® з метою попередження ВІЛ-трансмісії до дитини, повинні знати, що в окремих випадках, незважаючи на лікування, ВІЛ-трансмісія може відбутися.

Гематологічні побічні реакції

У хворих з розвинутою стадією ВІЛ-інфекції при лікуванні Нардіном^® можна очікувати розвитку анемії (звичайно не раніше 6 тижнів від початку лікування, але зрідка зустрічається раніше), нейтропенії (звичайно не раніше 4 тижнів після початку лікування, але іноді раніше) та лейкопенії (що є вторинною щодо нейтропенії). Це трапляється частіше при застосуванні високих доз (1200–1500 мг/добу) та у пацієнтів з низьким резервом кісткового мозку перед лікуванням, особливо при розвинутих стадіях ВІЛ-інфекції.

Слід ретельно контролювати гематологічні параметри. При внутрішньовенному введенні Нардіну^® аналізи крові слід робити не менше 1 разу на тиждень.

При зниженні рівня гемоглобіну у межах від 7,5 г/дл (4,65 ммоль/л ) до 9 г/дл (5,59 ммоль/л) або кількості нейтрофілів у межах від 0,75×10⁹/л до 1,0×10⁹/л може бути потрібним зменшення дози до появи ознак відновлення кісткового мозку; інший спосіб прискорити відновлення кісткового мозку — коротка (2–4 тижні) перерва у лікуванні Нардіном^®. Відновлення кісткового мозку відбувається звичайно в межах 2 тижнів, після чого можна знову почати терапію препаратом у зменшених дозах. Дані щодо застосування внутрішньовенного Нардіну^® протягом більше ніж 2 тижнів обмежені. У разі тяжкої анемії зменшення дози Нардіну^® не виключає необхідності гемотрансфузій.

Лактоацидоз/тяжка гепатомегалія зі стеатозом

Випадки розвитку лактоацидозу та тяжкої гепатомегалії зі стеатозом, включаючи летальні випадки, спостерігалися при лікуванні ВІЛ-інфекції аналогами антиретровірусних нуклеозидів самостійно або в комбінації, включаючи зидовудин. Більшість цих випадків спостерігалась у жінок.

Клінічними ознаками розвитку лактоацидозу можуть бути генералізована слабкість, анорексія та раптове непередбачуване зменшення маси тіла, гастроентерологічні симптоми та симптоми з боку дихальної системи (задишка та тахіпное).

Препарат слід з обережністю призначати кожному пацієнту, але особливо хворим з факторами ризику розвитку захворювань печінки. При появі клінічних або лабораторних ознак розвитку лактоацидозу або гепатотоксичності лікування Нардіном^® слід припинити (навіть за відсутності підвищення рівня трансаміназ).

Перерозподіл жирових відкладень

Перерозподіл/кумуляція жирових відкладень на тілі, включаючи ожиріння центрального генезу, збільшення жирових відкладень у дорсоцервікальних ділянках та їх зменшення на кінцівках та обличчі, збільшення молочних залоз, підвищений рівень ліпідів у сироватці крові та рівень глюкози у крові спостерігаються як у вигляді окремих симптомів, так і одночасно у деяких пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію.

Тоді як при застосуванні всіх препаратів класу інгібіторів протеаз та інгібіторів зворотної транскриптази нуклеозидів можливе виникнення одного або більше специфічних побічних симптомів, які загалом можуть бути віднесені до явищ ліподистрофії, існують дані, що ризик їх виникнення при застосуванні різних препаратів цієї групи різний.

Крім того, ліподистрофічний синдром має поліетіологічний характер, коли має значення, наприклад, перебіг ВІЛ-інфекції, вік пацієнта, тривалість антиретровірусної терапії, що відіграють важливу роль і можуть мати синергічний ефект.

Довготривалі наслідки вищезазначених побічних дій на сьогодні не відомі.

При клінічному обстеженні слід звертати увагу на фізичні ознаки перерозподілу жирових відкладень, визначати рівень ліпідів сироватки та глюкози крові. Лікування порушення розподілу ліпідів слід проводити в клініці.

Синдром імунного відновлення

У ВІЛ-інфікованих хворих з тяжким імунодефіцитом на початку лікування антиретровірусними препаратами можлива запальна реакція на асимптоматичну або резидуальну опортуністичну інфекцію, що може спричинити тяжкий клінічний стан або загострення симптомів. Звичайно такі реакції виникають під час перших тижнів або місяців лікування антиретровірусними препаратами. Відповідними прикладами цього є ретиніт, спричинений цитомегаловірусом, генералізовані або фокальні інфекції, спричинені мікобактеріями або Pneumocystis jiroveci (P. сarinii) pneumonia. Будь-які запальні явища повинні бути негайно досліджені, та розпочато їх лікування за необхідності.

Пацієнти, коінфіковані вірусом гепатиту С. Загострення анемії, пов’язане із застосуванням рибавірину, спостерігалось у хворих, коли зидовудин був складовою частиною комбінованого лікування ВІЛ, хоча точний механізм цього залишається не з’ясованим. Тому сумісне застосування рибавірину та зидовудину не рекомендується і слід прийняти рішення про заміну зидовудину у складі комбінованої антиретровірусної терапії, якщо така вже призначена. Це особливо важливо для пацієнтів з відомим ризиком зидовудиніндукованої анемії в анамнезі.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Фертильність

Даних про вплив Нардіну^® на жіночу фертильність немає. Встановлено, що Нардін^® не впливає на кількість, морфологію та рухливість сперматозоїдів у чоловіків.

Вагітність

Було встановлено, що зидовудин проникає через плаценту у людини. Згідно з обмеженими даними про застосування зидовудину під час вагітності, застосовувати препарат до 14 тижнів вагітності можна лише у разі, коли потенційна користь для матері перевищуватиме можливий ризик для плода.

Існують повідомлення про помірне транзиторне підвищення рівня сироваткового лактату, що може бути наслідком мітохондріальної дисфункції у новонароджених і немовлят, на яких мали вплив інгібітори зворотної транскриптази нуклеозидів протягом внутрішньоутробного періоду або під час пологів. Клінічне значення цього не відоме. Є також поодинокі повідомлення про затримку розвитку, напади та інші неврологічні захворювання. Однак причинний взаємозв’язок між цими випадками та впливом інгібіторів зворотної транскриптази нуклеозидів протягом внутрішньоутробного періоду або під час пологів не встановлений. Ці дані не впливають на існуючі рекомендації щодо застосування антиретровірусних препаратів при лікуванні вагітних з метою запобігання вертикальній трансмісії ВІЛ.

Трансмісія від матері до плода

Є дані, що застосування зидовудину вагітним жінкам з терміном вагітності більше 14 тижнів та подальше лікування новонароджених призвели до значного зменшення рівня трансмісії ВІЛ від матері до плода (23% у плацебо-групі порівняно з 8% у групі, яка лікувалась зидовудином). Пероральна терапія зидовудином починалась між 14 та 34 тижнем вагітності і тривала до початку пологів. Під час пологів зидовудин застосовувався внутрішньовенно. Новонароджені отримували зидовудин по досягненні віку 6 тижнів. Немовлятам, які не могли перорально приймати зидовудин, він призначався внутрішньовенно.

Відстрочених даних про вплив препарату на плід та немовля немає. З огляду на дані досліджень канцерогенності та мутагенності на тваринах, ризик канцерогенезу в людини не може бути виключений. Важливість цих даних відносно інфікованих та неінфікованих немовлят, які лікуються Нардіном^®, невідома. Однак вагітні жінки, які вирішують лікуватися Нардіном^®, повинні знати про це.

Період годування груддю

ВІЛ-інфікованим жінкам, якщо можливо, рекомендується утримуватися від годування дітей груддю, щоб уникнути передачі ВІЛ. Після призначення одноразової дози зидовудину 200 мг ВІЛ-інфікованим жінкам середня концентрація препарату в грудному молоці та сироватці крові була приблизно однаковою. Враховуючи, що зидовудин та вірус потрапляють в грудне молоко, жінкам, які застосовують Нардін^®, не рекомендується годувати дітей груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Препарат не впливає на здатність керувати автомобілем та працювати з іншими механізмами. Але, незважаючи на це, слід завжди зважати на загальний стан пацієнта та профіль побічних ефектів препарату при вирішенні питання про можливість виконання цих видів діяльності.

Спосіб застосування та дози

Терапію Нардіном^® потрібен розпочинати лікар, який має досвід лікування ВІЛ-інфекції.

Нардін^® для внутрішньовенних інфузій потрібно призначати шляхом повільної внутрішньовенної інфузії розведеного розчину, тривалістю не менше 1 години.

Нардін^® для внутрішньовенних інфузій не можна вводити внутрішньом’язово.

Розведення.

Розчин потрібно розводити безпосередньо перед застосуванням.

Дорослі та діти віком від 12 років

1–2 мг зидовудину на 1 кг маси тіла кожні 4 години. Ефективність нижчих доз для лікування та профілактики неврологічних порушень, пов’язаних з ВІЛ-інфекцією, невідома.

Діти віком 3 місяці — 12 років

Дані щодо застосування Нардіну^® для внутрішньовенного введення дітям обмежені. Застосовувались дози у межах від 80 до 160 мг/м² поверхні тіла кожні 6 годин (320–640 мг/м² на добу).

Діти віком до 3 місяців

Обмеженість наявних даних не дає змоги рекомендувати спеціальне дозування для пацієнтів цієї вікової групи (див. нижче «Попередження трансмісії від матері до плода»).

Попередження трансмісії від матері до плода

Рекомендована доза препарату для вагітних жінок (вагітність понад 14 тижнів) — 500 мг/добу перорально (100 мг 5 разів на добу) до початку пологів. Під час пологів Нардін^® призначають внутрішньовенно у дозі 2 мг на 1 кг маси тіла протягом 1 години з подальшою внутрішньовенною інфузією по 1 мг/кг/год до моменту перев’язування пуповини.

Новонародженим Нардін^® призначають у дозі 1,5 мг/кг маси тіла протягом 30 хвилин кожні 6 годин.

Ниркова недостатність

Для хворих з тяжкою нирковою недостатністю рекомендована доза — 1 мг/кг внутрішньовенно 3–4 рази на день (еквівалентно пероральній добовій дозі для цієї категорії пацієнтів 300–400 мг). Наступна корекція дози може бути потрібна на підставі гематологічних показників або клінічної відповіді на лікування.

Гемодіаліз та перитонеальний діаліз суттєво не впливають на виведення зидовудину, але збільшують виведення глюкуроніду зидовудину. Для хворих з термінальною стадією ниркової недостатності, які перебувають на гемодіалізі або перитонеальному діалізі, рекомендованою дозою є 100 мг кожні 6 або 8 годин.

Печінкова недостатність

У хворих на цироз печінки спостерігається кумуляція зидовудину, оскільки знижується ступінь глюкуронізації. Може бути необхідна корекція дози, але з огляду на недостатність даних чітких рекомендацій зробити не можна. За відсутності контролю за рівнем зидовудину в плазмі слід фіксувати ознаки непереносимості і коригувати дозу або збільшувати інтервал між введеннями препарату.

Корекція дози для пацієнтів з гематологічними побічними реакціями

Пацієнтам, рівень гемоглобіну яких зменшується у межах від 7,5 г/дл (4,65 ммоль/л) до 9 г/дл (5,59 ммоль/л) або кількість нейтрофілів — у межах від 0,75×10⁹/л до 1,0×10⁹/л, може знадобитись зменшення дози або перерва у лікуванні Нардіном^®.

Хворі літнього віку

Фармакокінетика зидовудину у хворих віком від 65 років не вивчалась, тому спеціальних даних немає. Проте ця група пацієнтів потребує особливої уваги, оскільки з віком погіршується функція нирок та змінюються гематологічні показники. Рекомендується відповідний контроль перед та під час застосування Нардіну^®.

Діти.

Препарат для внутрішньовенного введення не рекомендується для застосування дітям віком до 3 місяців, але у разі необхідності попередження трансмісії вірусу від матері до плода та якщо немовля не може перорально приймати зидовудин, застосовують внутрішньовенні ін’єкції.

Передозування

Є досвід застосування високих доз 7,5 мг на 1 кг маси тіла внутрішньовенного зидовудину кожні 4 години протягом 4 тижнів 5 пацієнтам. В одного пацієнта з’явилось відчуття тривоги, у 4 інших — жодних небажаних явищ.

Специфічних симптомів або ознак гострого передозування зидовудину, окрім тих, що зазначені у розділі «Побічні реакції» (стомлюваність, головний біль, блювання, поодинокі випадки гематологічних змін), немає. За повідомленням про застосування пацієнтом невідомої кількості зидовудину, рівні зидовудину в крові більш ніж у 16 разів перевищували нормальні терапевтичні рівні, але при цьому не спостерігалося ніяких клінічних, біохімічних або гематологічних наслідків.

У разі передозування необхідно ретельно обстежити пацієнта з метою виявлення ознак інтоксикації та призначити відповідну підтримуючу терапію.

Гемодіаліз та перитонеальний діаліз мають обмежений ефект на виведення зидовудину, але прискорюють виведення його глюкуронідного метаболіту.

Побічні реакції

Характер побічних дій у дітей та дорослих подібний.

З боку системи крові: анемія (що може потребувати гемотрансфузій), нейтропенія та лейкопенія. Частіше це спостерігається при застосуванні високих доз (1200–1500 мг на добу) та у пацієнтів з розвинутими стадіями ВІЛ (особливо при поганому резерві кісткового мозку до початку лікування), переважно у хворих з кількістю CD₄+ клітин менше 100/мм³. У зв’язку з цими побічними ефектами може виникнути необхідність у зменшенні дози або відміні терапії (див. розділ «Особливості застосування»). Частота нейтропенії збільшується також у пацієнтів, у яких на початку лікування зидовудином була знижена кількість нейтрофілів, гемоглобіну та рівень вітаміну В₁₂ у сироватці крові; тромбоцитопенія та панцитопенія з гіпоплазією кісткового мозку, істинна еритроцитарна анемія, апластична анемія.

Метаболічні розлади: гіперлактатемія, лактоацидоз (див. розділ «Особливості застосування»), анорексія, перерозподіл/кумуляція жирових відкладень на тілі (див. розділ «Особливості застосування»). Частота виникнення цього залежить від багатьох факторів, включаючи конкретну антиретровірусну комбінацію препаратів.

З боку психіки: неспокій, депресія З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, безсоння, парестезія, сонливість, зниження розумової активності, судоми

З боку серцево-судинної системи: кардіоміопатія.

З боку дихальної системи: задишка, кашель.

З боку травного тракту: нудота, блювання, біль у животі, діарея, метеоризм, пігментація слизової оболонки рота, зміна смакових відчуттів, диспепсія, панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи: підвищення рівня печінкових ферментів і білірубіну, печінкові розлади, наприклад, тяжка гепатомегалія зі стеатозом.

З боку шкіри: висипання, свербіж, пігментація шкіри та нігтів, кропив’янка, пітливість

З боку кістково-м’язової системи: міальгія, міопатія.

З боку сечовидільної системи: часте сечовиділення.

З боку репродуктивної системи: гінекомастія.

Інші: погане самопочуття, гарячка, генералізований біль, астенія, озноб, біль у грудях, грипоподібний синдром.

Дані щодо застосування Нардіну^® для внутрішньовенного введення протягом періоду понад 2 тижнів обмежені, однак деякі пацієнти отримували лікування протягом 12 тижнів. Найчастішими побічними ефектами були анемія, нейтропенія та лейкопенія. Місцеві реакції виникали нечасто.

Частота випадків нудоти та інших побічних ефектів, що часто зустрічаються, послідовно зменшується з часом після перших тижнів лікування зидовудином.

Побічні ефекти при попередженні материнсько-ембріональної трансмісії

Зидовудин у рекомендованих дозах добре переносився вагітними жінками. Частота побічних ефектів була такою ж самою, як і в групі, що одержувала плацебо.

За даними цього ж дослідження, рівень гемоглобіну у немовлят, які лікувались зидовудином, був трохи нижчий, ніж у плацебо-групі, але гемотрансфузія не була потрібна. Анемія минала через 6 тижнів після завершення лікування зидовудином. Інші побічні ефекти та зміни лабораторних даних були подібні у плацебо-групі і групі, застосування зидовудину. Відстрочені результати впливу препарату на плід та немовля невідомі.

При застосуванні нуклеозидних аналогів повідомлялося про випадки лактоацидозу, інколи летальні, асоційовані з тяжкою гепатомегалією та печінковим стеатозом (див. розділ «Особливості застосування»).

Комбінована антиретровірусна терапія асоційована з перерозподілом (ліподистрофія) жирових відкладень на тілі у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, включаючи зменшення периферичних та підшкірних жирових відкладень на обличчі, збільшення інтраабдомінальних та вісцеральних жирових відкладень, гіпертрофію молочних залоз та кумуляцію жиру у дорсоцервікальних ділянках («горб бізона»).

Комбінована антиретровірусна терапія асоційована з метаболічними порушеннями, такими як гіпертригліцеридемія, гіперхолестеролемія, інсулінрезистентність, гіперглікемія та гіперлактатемія (див. розділ «Особливості застосування»).

У ВІЛ-інфікованих пацієнтів із тяжким імунодефіцитом на початку комбінованої антиретровірусної терапії можуть виникати запальні реакції на безсимптомні та залишкові опортуністичні інфекції (див. розділ «Особливості застосування»).

Повідомлялося про випадки остеонекрозу, головним чином у пацієнтів з підтвердженими ризик-факторами, запущеною ВІЛ-хворобою або довготривалою антиретровірусною терапією. Частота виникнення цього побічного ефекту невідома (див. розділ «Особливості застосування»).

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати в оригінальній упаковці. Зберігати в сухому, захищеному від світла місці при температурі не вище 30 °С. Не заморожувати.

Несумісність.

Даних немає.

Упаковка

По 20 мл у флаконах №5 у пачці. По 20 мл у флаконах №40 у пачці. По 20 мл у флаконі в комплекті з розчинником (Глюкоза-Солювен, 50 мг/мл) по 100 мл у контейнері; по 1 комплекту в контурній чарунковій упаковці в пачці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

ТОВ «Юрія-Фарм».

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності

Україна, 18030, м. Черкаси, вул. Вербовецького, 108. Тел. (044) 281–01–01.