Декриз (Decris)

Еплеренон............................................................ 50 мг;
допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, гіпромелоза, натрію лаурилсульфат, тальк, магнію стеарат;
оболонка таблетки: гіпромелоза, макрогол 400, полісорбат 80, титану діоксид (Е171), заліза оксид жовтий (Е172), заліза оксид червоний (Е172).

Еплеренон - 50 мг

фармакодинаміка.
Механізм дії. Еплеренон має відносну селективність у зв’язуванні з рекомбінантними рецепторами людини до мінералокортикоїдів порівняно з його взаємодією з рекомбінантними рецепторами людини до глюкокортикоїдів, прогестерону та андрогенів. Еплеренон перешкоджає зв’язуванню рецепторів з альдостероном — важливим гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), що бере участь у регулюванні АТ та задіяна у патофізіологічних механізмах розвитку серцево-судинних захворювань.
Фармакодинамічні ефекти. Було продемонстровано, що еплеренон призводить до стійкого підвищення рівня реніну в плазмі крові та рівня альдостерону в сироватці крові, що збігається з пригніченням шляху негативного зворотного впливу альдостерону на секрецію реніну. При цьому підвищення активності реніну в плазмі крові та рівнів альдостерону у крові не призводить до пригнічення дії еплеренону.
У ході досліджень діапазону доз при хронічній серцевій недостатності (класи II–IV за класифікацією Нью-Йоркської кардіологічної асоціації (NYHA)) додавання еплеренону до стандартної схеми лікування призводило до очікуваного дозозалежного підвищення рівнів альдостерону. Подібним чином у ході кардіологічно-нефрологічного піддослідження EPHESUS (дослідження ефективності та летальності при застосуванні еплеренону у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда, ускладненим дисфункцією лівого шлуночка та серцевою недостатністю) лікування еплереноном призводило до значного підвищення рівнів альдостерону. Отримані результати підтверджують блокування рецепторів до мінералокортикоїдів у цій популяції.
Еплеренон вивчали у ході дослідження EPHESUS. Це було подвійно сліпе плацебо-контрольоване дослідження тривалістю 3 роки, в якому брало участь 6632 суб’єкти з гострим інфарктом міокарда, дисфункцією лівого шлуночка (оцінювалося за фракцією викиду лівого шлуночка ≤40%) та клінічними ознаками серцевої недостатності. Через 3–14 днів після гострого інфаркту міокарда (медіана становила 7 днів) суб’єкти додатково до стандартного лікування отримували еплеренон або плацебо у початковій дозі 25 мг 1 р/добу. У подальшому дозу поступово (впродовж 4 тиж) підвищували до досягнення цільової дози 50 мг 1 р/добу за умови, що рівень калію в сироватці крові був нижчим за 5 ммоль/л. Протягом дослідження суб’єкти отримували стандартне лікування, що включало ацетилсаліцилову кислоту (92%), інгібітори АПФ (90%), блокатори β-адренорецепторів (83%), нітрати (72%), петльові діуретики (66%) або інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (60%).
Первинними кінцевими точками у дослідженні EPHESUS були загальна летальність та комбінована кінцева точка (летальний наслідок або госпіталізація внаслідок порушень з боку серцево-судинної системи). 14,4% суб’єктів із групи еплеренону та 16,7% суб’єктів із групи плацебо померли (з будь-яких причин), а 26,7% суб’єктів із групи еплеренону та 30% суб’єктів із групи плацебо досягли відповідності критеріям комбінованої кінцевої точки (летальний наслідок або госпіталізація внаслідок порушень з боку серцево-судинної системи). Таким чином, у ході дослідження EPHESUS еплеренон знижував ризик летального наслідку з будь-яких причин на 15% (ВР 0,85; 95% ДІ 0,75-0,96; p=0,008) порівняно з плацебо переважно за рахунок зниження летальності внаслідок порушень з боку серцево-судинної системи. Ризик летального наслідку або госпіталізації внаслідок порушень з боку серцево-судинної системи при застосуванні еплеренону був знижений на 13% (ВР 0,87; 95% ДІ 0,79-0,95, р=0,002). Абсолютне зниження ризику становило 2,3% для такої кінцевої точки як загальна летальність, та 3,3% — для такої кінцевої точки, як летальний наслідок або госпіталізація внаслідок порушень з боку серцево-судинної системи. Клінічна ефективність еплеренону, в першу чергу, була продемонстрована при призначенні лікування пацієнтам віком до 75 років. Користь від лікування суб’єктів віком від 75 років вивчена недостатньо. Покращення або стабілізацію показників функціональної класифікації за NYHA спостерігали у статистично значущо більшої частки суб’єктів, які застосовували еплеренон, порівняно з пацієнтами з групи плацебо. Частота розвитку гіперкаліємії становила 3,4% у групі еплеренону та 2% у групі плацебо (p <0,001). Частота розвитку гіпокаліємії становила 0,5% у групі еплеренону та 1,5% у групі плацебо (p <0,001).
У ході обстеження 147 здорових добровольців з метою виявлення змін на ЕКГ впродовж фармакокінетичних досліджень не було виявлено стійкого впливу еплеренону на ЧСС, тривалість комплексу QRS або інтервалів PR та QT.
У ході дослідження EMPHASIS-HF (дослідження частоти госпіталізації та летальності при застосуванні еплеренону пацієнтам з серцевою недостатністю та симптомами легкого ступеня) вивчали ефективність впливу еплеренону, доданого до стандартного лікування, на клінічні результати суб’єктів із систолічною серцевою недостатністю та симптомами легкого ступеня (функціональний клас II за класифікацією NYHA).
У дослідженні брали участь суб’єкти віком від 55 років, у яких фракція викиду лівого шлуночка становила ≤30% або ≤35% за умови QRS більш ніж  130 мс та які за 6 міс, що передували дослідженню, були госпіталізовані внаслідок порушень з боку серцево-судинної системи або у яких рівень натрійуретичного пептиду типу В (НПБ) в плазмі крові становив щонайменше 250 пг/мл або рівень N-термінального про-НПБ в плазмі крові становив щонайменше  500 пг/мл у чоловіків (750 пг/мл у жінок). Початкова доза еплеренону становила 25 мг 1 р/добу. Через 4 тиж дозу підвищували до 50 мг 1 р/добу за умови, що рівень калію в сироватці крові не досягав 5 ммоль/л. Або ж, якщо розрахункова швидкість клубочкової фільтрації дорівнювала 30–49 мл/хв/1,73 м², початкова доза еплеренону становила 25 мг 1 р/2 дні та надалі підвищувалася до 25 мг 1 р/добу.
Загалом рандомізацію (у подвійно сліпому режимі) пройшло 2737 суб’єктів, яким було призначено еплеренон або плацебо на тлі базового лікування сечогінними препаратами (85%), інгібіторами АПФ (78%), блокаторами ангіотензинових рецепторів II типу (БРА) (19%), блокаторами β-адренорецепторів (87%), антитромботичними препаратами (88%), засобами для зниження рівня ліпідів (63%) та глікозидами наперстянки (27%). Середній рівень фракції викиду лівого шлуночка становив ~26%, а середня тривалість комплексу QRS дорівнювала ~122 мс. Більшість суб’єктів (83,4%) у попередні 6 міс до рандомізації були госпіталізовані внаслідок порушень з боку серцево-судинної системи, причому приблизно половина з цих суб’єктів — внаслідок серцевої недостатності. Приблизно 20% суб’єктів мали встановлені імплантовані дефібрилятори чи перебували на серцевій ресинхронізуючій терапії.
Первинна кінцева точка (летальний наслідок у результаті серцево-судинних порушень або госпіталізація у зв’язку із серцевою недостатністю) спостерігалася у  249 суб’єктів (18,3%) з групи еплеренону та у 356 суб’єктів (25,9%) з групи плацебо (ВР 0,63; 95% ДІ 0,54-0,74, р<0,001). Вплив еплеренону на результати за первинною кінцевою точкою спостерігався стабільно у всіх попередньо визначених підгрупах.
Вторинна кінцева точка (загальна летальність) спостерігалася у 171 пацієнта (12,5%) з групи еплеренону та у 213 суб’єктів (15,5%) з групи плацебо (ВР 0,76; 95% ДІ 0,62-0,93, р=0,008). Летальний наслідок у результаті порушень з боку серцево-судинної системи був зафіксований у 147 суб’єктів (10,8%) з групи еплеренону та у 185 суб’єктів (13,5%) з групи плацебо (ВР 0,76; 95% ДІ 0,61-0,93, р=0,01).
Протягом дослідження гіперкаліємія (рівень калію в сироватці крові >5,5 ммоль/л) виникала у 158 суб’єктів (11,8%) з групи еплеренону та у 96 суб’єктів (7,2%) з групи плацебо (p <0,001). Гіпокаліємія (рівень калію в сироватці крові <4 ммоль/л) у групі еплеренону виникала зі статистично достовірно нижчою частотою, ніж у групі плацебо (38,9% у групі еплеренону та 48,4% у групі плацебо, p <0,0001).
Діти. Застосування еплеренону дітям із серцевою недостатністю не досліджували.
У 10-тижневому дослідженні за участю дітей із гіпертензією (віком 4–16 років, n=304), застосування еплеренону в дозах 25–100 мг на добу, що призводило до експозиції, подібної до такої у дорослих, не продемонструвало ефективного зниження АТ. У цьому дослідженні та у дослідженні щодо безпеки тривалістю 1 рік за участю 149 дітей віком 5–17 років профіль безпеки був подібний до такого, що спостерігався у дорослих. Застосування еплеренону дітям віком до 4 років із гіпертензією не вивчали, оскільки дослідження за участю дітей старшого віку продемонструвало відсутність ефективності (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Досліджень будь-якого (довготривалого) впливу на гормональний статус дітей не проводили.
Фармакокінетика.
Абсорбція. Абсолютна біодоступність еплеренону після застосування дози  100 мг перорально становить 69%.
C_max препарату в плазмі крові досягається приблизно через 1,5–2 год. C_max та AUC змінюються пропорційно дозі у діапазоні 10–100 мг та менш ніж дозопропорційно при застосуванні доз понад 100 мг. Рівноважний стан настає протягом 2 днів від початку лікування. Їжа не впливає на абсорбцію препарату.
Розподіл. Еплеренон зв’язується з білками плазми приблизно на 50% та головним чином зв’язується з α₁-кислими глікопротеїнами. Уявний об’єм розподілу еплеренону у рівноважному стані розцінюють як такий, що дорівнює 42–90 л. Еплеренон не схильний до зв’язування з еритроцитами.
Біотрансформація. Метаболізм еплеренону переважно здійснюється за рахунок ферменту CYP 3A4. В плазмі крові людини не виявлено жодних активних метаболітів еплеренону.
Виведення. Менш ніж 5% дози еплеренону виводиться з сечею і калом у вигляді незміненого препарату. Після перорального прийому разової дози радіоактивно міченого препарату приблизно 32% дози було виведено з організму з калом та приблизно 67% було виділено з сечею. T_½ еплеренону становить близько 3–6 год. Уявний кліренс з плазми дорівнює приблизно 10 л/год.
Застосування у специфічних популяціях.
Вік, стать та раса. Дослідження фармакокінетики еплеренону при застосуванні у дозі 100 мг 1 раз на добу проводили за участю таких категорій суб’єктів, як пацієнти літнього віку (від 65 років), пацієнти чоловічої статі, пацієнти жіночої статі, пацієнти негроїдної раси. Значних відмінностей у фармакокінетиці еплеренону у пацієнтів залежно від статі не було. У суб’єктів літнього віку у рівноважному стані спостерігали підвищення рівнів C_max (22%) та AUC (45%) порівняно з молодшими пацієнтами (18–45 років). У суб’єктів негроїдної раси у рівноважному стані C_max була нижча на 19%, а AUC – на 26% нижча (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Діти. За допомогою популяційної фармакокінетичної моделі для концентрацій еплеренону відповідно до 2 досліджень з участю 51 пацієнта віком 4–16 років було встановлено, що маса тіла пацієнта має статистично значущий вплив на об’єм розподілу еплеренону, але не на його виведення. Передбачається, що об’єм розподілу еплеренону та пікова експозиція у дітей з більшою масою тіла будуть подібні до таких, що спостерігаються у дорослих з подібною масою тіла. У пацієнтів з масою тіла 45 кг об’єм розподілу є приблизно на 40% нижчим і передбачається, що пікова експозиція буде вищою, ніж така, що зазвичай спостерігається у дорослих. Дітям застосовували початкову дозу еплеренону 25 мг 1 р/добу; після 2 тиж дозу було збільшено до 25 мг 2 р/добу, а в разі клінічної необхідності – до 50 мг 2 р/добу. При застосуванні таких доз найвищі концентрації еплеренону у дітей не були значно вищі порівняно з такими, що спостерігалися у дорослих при застосуванні початкової дози 50 мг 1 р/добу.
Ниркова недостатність. Фармакокінетику еплеренону оцінювали у пацієнтів із різним ступенем порушення ниркової функції та у пацієнтів, які знаходилися на гемодіалізі.
У пацієнтів з тяжкою формою ниркової недостатності AUC та C_max у рівноважному стані були підвищені на 38% та 24% відповідно порівняно з контрольною групою. У пацієнтів, які знаходилися на гемодіалізі, ці показники були знижені на 26% та 3% відповідно, порівняно з контрольною групою пацієнтів. Кореляції між кліренсом еплеренону з плазми крові та кліренсом креатиніну виявлено не було. Еплеренон не видаляється за допомогою гемодіалізу (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Печінкова недостатність. Фармакокінетику еплеренону в дозі 400 мг досліджували у пацієнтів із помірними ураженнями печінки (клас В за класифікацією Чайлда-П’ю) та порівнювали результати з результатами, отриманими для пацієнтів без порушення функції печінки. C_max та AUC еплеренону у рівноважному стані були підвищені на 3,6% та 42% відповідно (див. ЗАСТОСУВАННЯ). Оскільки досліджень застосування еплеренону для лікування пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки не проводили, призначення еплеренону таким пацієнтам протипоказане (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Серцева недостатність. У пацієнтів із серцевою недостатністю (класи II-IV за класифікацією NYHA) проводили дослідження фармакокінетики еплеренону, що застосовувався в дозі 50 мг. Значення C_max та AUC у рівноважному стані у пацієнтів із серцевою недостатністю були на 38% та 30% відповідно вищими, ніж у здорових добровольців відповідного віку, маси тіла та статі. Відповідно до цих результатів, популяційний аналіз фармакокінетики еплеренону, проведений у підгрупі пацієнтів з дослідження EPHESUS, свідчить, що кліренс еплеренону у пацієнтів із серцевою недостатністю не відрізняється від кліренсу цього препарату у здорових добровольців літнього віку.

доповнення до стандартного лікування із застосуванням блокаторів β-адренорецепторів з метою зниження ризику захворюваності та летальних випадків, пов’язаних із серцево-судинними захворюваннями, у стабільних пацієнтів із дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду лівого шлуночка ≤40%) та клінічними ознаками серцевої недостатності після нещодавно перенесеного інфаркту міокарда.
Доповнення до стандартної оптимальної терапії з метою зниження ризику захворюваності та летальних випадків, пов’язаної із серцево-судинними захворюваннями, у дорослих пацієнтів із серцевою недостатністю II класу (хронічною) за класифікацією NYHA та дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду лівого шлуночка ≤30%) (див. Фармакодинаміка).

дорослі.
Для індивідуального підбору дозування препарат існує у дозах 25 мг та 50 мг. Максимальна добова доза препарату становить 50 мг.
Еплеренон можна приймати як з їжею, так і незалежно від вживання їжі (див. Фармакокінетика).
Пацієнти із серцевою недостатністю після перенесеного інфаркту міокарда. Рекомендована підтримувальна доза еплеренону становить 50 мг 1 р/добу. Лікування слід розпочинати з дози 25 мг 1 р/добу та поступово підвищувати до цільової дози 50 мг 1 р/добу. Бажано досягти цього рівня дози за 4 тиж, враховуючи рівень калію у сироватці крові (див. таблицю, що наведена нижче). Лікування еплереноном зазвичай розпочинають через 3-14 днів після гострого інфаркту міокарда.
Пацієнти із серцевою недостатністю II класу (хронічною) за класифікацією NYHA. Лікування пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю II класу за класифікацією NYHA слід розпочинати з дози 25 мг 1 р/добу та поступово підвищувати до цільової дози 50 мг 1 р/добу. Бажано досягти цього рівня дози за 4 тиж, враховуючи рівень калію у сироватці крові (див. таблицю нижче та  ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Пацієнтам, у яких рівень калію у сироватці крові перевищує 5 ммоль/л, не слід розпочинати лікування еплереноном (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Рівень калію у сироватці крові слід визначати до початку лікування еплереноном, у ході першого тижня лікування та через місяць після початку лікування або корекції дози. У разі необхідності слід періодично визначати рівень калію у сироватці крові впродовж лікування.
Після початку лікування дозу препарату слід коригувати з урахуванням концентрації калію у сироватці крові, як вказано у таблиці нижче.
Корекція дози після початку лікування

Після тимчасової відміни еплеренону через підвищення рівня калію до ≥6 ммоль/л відновлення лікування можливе у дозі 25 мг 1 р/2 доби після зниження концентрації калію нижче рівня 5 ммоль/л.
Пацієнти літнього віку. Для пацієнтів літнього віку немає потреби у корекції початкової дози препарату. У зв’язку з віковим зниженням інтенсивності функції нирок ризик розвитку гіперкаліємії у пацієнтів літнього віку підвищується. Ризик може додатково збільшуватись у разі наявності супутнього захворювання, що супроводжується підвищенням системної експозиції препарату, зокрема порушення функції печінки легкого та помірного ступеня тяжкості. Рекомендовано проводити періодичний контроль рівня калію у сироватці крові (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Порушення функції нирок. Пацієнти із легким порушенням функції нирок не потребують корекції початкової дози. Рекомендовано проводити періодичний контроль рівня калію у сироватці крові та коригувати дозу препарату відповідно до таблиці вище.
Пацієнтам із порушеннями функції нирок помірної тяжкості (кліренс креатиніну 30-60 мг/хв) слід починати лікування з дози 25 мг 1 раз на 2 дні та коригувати дозу препарату залежно від концентрації калію (див. таблицю вище). Рекомендовано проводити періодичний контроль рівня калію у сироватці крові (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Досвід застосування препарату пацієнтам із кліренсом креатиніну <50 мл/хв та серцевою недостатністю після інфаркту міокарда відсутній. Для лікування таких пацієнтів еплеренон слід застосовувати з обережністю.
Застосування доз, що перевищують 25 мг на добу, пацієнтам із кліренсом креатиніну <50 мл/хв не досліджували.
Еплеренон протипоказаний пацієнтам із тяжкими ураженнями нирок (кліренс креатиніну <30 мл/хв) (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Еплеренон не видаляється з організму за допомогою діалізу.
Порушення функцій печінки. Пацієнти із легкими або помірними порушеннями функції печінки не потребують корекції початкової дози, проте внаслідок підвищення рівня системної експозиції еплеренону цій категорії пацієнтів, а особливо пацієнтам літнього віку рекомендовано проводити частий та регулярний контроль концентрації калію у сироватці крові (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Комбіноване застосування. У разі одночасного застосування зі слабкими або помірними інгібіторами CYP 3A4 (наприклад, аміодароном, дилтіаземом та верапамілом) можна починати лікування еплереноном з початкової дози 25 мг 1 р/добу. Доза препарату не повинна перевищувати 25 мг 1 р/добу (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Діти. Безпека та ефективність застосування еплеренону дітям не встановлена. Наявна на даний час інформація наведена у ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ.

гіперчутливість до еплеренону або до будь-якої з допоміжних речовин препарату.
Пацієнтам з рівнем калію у сироватці крові >5 ммоль/л на момент початку лікування.
Пацієнтам з нирковою недостатністю тяжкого ступеня (розрахункова швидкість клубочкової фільтрації <30 мл/хв/1,73 м²).
Тяжка печінкова недостатність (клас С за шкалою Чайлда-П’ю).
Пацієнтам, які застосовують калійзберігаючі діуретики, або потужні інгібітори CYP 3A4 (наприклад, ітраконазол, кетоконазол, ритонавір, нелфінавір, кларитроміцин, телітроміцин та нефазодон) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Одночасне застосування еплеренону у потрійній комбінації разом із інгібітором АПФ та БРА.

у ході двох досліджень (EPHESUS і EMPHASIS-HF) було продемонстровано, що загальна частота розвитку побічних реакцій при застосуванні еплеренону та плацебо була однаковою.
Нижче наведено побічні реакції, які, можливо, пов’язані із застосуванням еплеренону та які виникали під час лікування частіше, ніж під час застосування плацебо, або серйозні побічні реакції, що виникали під час лікування частіше, ніж під час застосування плацебо, або ті, що були описані під час постмаркетингового спостереження.
Побічні реакції класифіковано за системами органів та за абсолютною частотою: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 —<1/10), нечасто (≥1/1000 -—<1/100), рідко (≥1/10 000 — <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), частота невідома (неможливо встановити, базуючись на наявній інформації).
Інфекції та інвазії.
Нечасто: інфекції, пієлонефрит, фарингіт.
З боку системи крові та лімфатичної системи.
Нечасто: еозинофілія.
З боку ендокринної системи.
Нечасто: гіпотиреоз.
З боку метаболізму та травлення.
Часто: гіперкаліємія (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), гіперхолестеринемія.
Нечасто: гіпонатріємія, зневоднення, гіпертригліцеридемія.
З боку психіки.
Часто: безсоння.
З боку нервової системи.
Часто: запаморочення, синкопе, головний біль.
Нечасто: гіпестезія.
З боку серця.
Часто: лівошлуночкова недостатність, фібриляція передсердь.
Нечасто: тахікардія.
З боку судин.
Часто: гіпотензія.
Нечасто: тромбоз артерій кінцівок, ортостатична гіпотензія.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки, середостіння.
Часто: кашель.
З боку ШКТ.
Часто: діарея, нудота, запор, блювання.
Нечасто: здуття живота.
З боку шкіри та підшкірних тканин.
Часто: висипання, свербіж.
Нечасто: гіпергідроз, ангіоневротичний набряк.
З боку кістково-м’язової системи та сполучних тканин.
Часто: м’язові спазми, біль у спині.
Нечасто: біль у кістково-м’язовій системі.
З боку нирок та сечовивідних шляхів.
Часто: порушення функції нирок (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку печінки та жовчовивідних шляхів.
Нечасто: холецистит.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз.
Нечасто: гінекомастія.
Загальні розлади та розлади у місці введення препарату.
Часто: астенія.
Нечасто: нездужання.
Лабораторні дослідження.
Часто: підвищення сечовини крові; підвищення рівня креатиніну.
Нечасто: зниження кількості рецепторів епідермального фактора росту, підвищення рівня глюкози крові.
Під час дослідження EPHESUS у групі пацієнтів віком ≥75 років було зареєстровано чисельно більшу кількість випадків інсульту. Однак статистично значущої різниці між частотою випадків інсульту в групі еплеренону та у групі плацебо не було.

гіперкаліємія. У ході лікування еплереноном, відповідно до його механізму дії, можливий розвиток гіперкаліємії. У всіх пацієнтів на початку лікування та під час зміни дози препарату слід контролювати рівні калію у сироватці крові. У подальшому рекомендовано проводити періодичний контроль, особливо у пацієнтів, які входять до групи ризику виникнення гіперкаліємії (таких як пацієнти літнього віку, пацієнти з нирковою недостатністю (див.  ЗАСТОСУВАННЯ) та діабетом). Після початку лікування еплереноном не рекомендовано використовувати калійвмісні добавки через підвищений ризик розвитку гіперкаліємії. Було продемонстровано, що зниження дози еплеренону призводить до зниження концентрації калію у сироватці крові. У ході одного дослідження було продемонстровано, що додаткове застосування гідрохлоротіазиду під час лікування еплереноном компенсувало підвищення концентрації калію у сироватці крові.
При застосуванні еплеренону у комбінації з інгібітором АПФ та/або БРА ризик гіперкаліємії може збільшуватися. Еплеренон не слід застосовувати одночасно у потрійній комбінації разом з інгібітором АПФ та БРА (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Порушення функції нирок. У пацієнтів із порушеннями функції нирок (у тому числі з діабетичною мікроальбумінурією) слід регулярно контролювати рівень калію. Зниження функції нирок супроводжується підвищенням ризику гіперкаліємії. Хоча результати дослідження EPHESUS, проведеного з участю пацієнтів з діабетом 2 типу та мікроальбумінурією, обмежені, у цій малій групі пацієнтів спостерігали підвищену частоту виникнення гіперкаліємії. Відповідно, лікування таких пацієнтів слід проводити з обережністю. Еплеренон не видаляється за допомогою гемодіалізу.
Порушення функції печінки. У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки (класи А та В за класифікацією Чайлда-П’ю) підвищення рівня калію сироватки крові понад 5,5 ммоль/л не відбувалося. Такі пацієнти потребують контролю рівнів електролітів. Застосування еплеренону для лікування пацієнтів із тяжкими порушеннями функції нирок не вивчали, тому еплеренон протипоказаний до застосування таким пацієнтам (див.  ЗАСТОСУВАННЯ та ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Індуктори CYP 3A4. Одночасне застосування еплеренону та потужних індукторів CYP 3A4 не рекомендовано (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Застосування літію, циклоспорину, такролімусу слід уникати під час лікування еплереноном (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Фертильність. Інформації щодо впливу на фертильність людини немає.
Лактоза: до складу препарату входить лактоза, тому його не слід призначати пацієнтам із рідкісними спадковими розладами (непереносимістю галактози, вродженою недостатністю лактази Лаппа або синдромом порушення всмоктування глюкози та галактози).
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність. Адекватних даних щодо застосування еплеренону вагітним жінкам немає. Відомості, отримані у ході досліджень на тваринах, не вказують на безпосередній або опосередкований несприятливий вплив на перебіг вагітності, розвиток ембріона та плода, пологи та післяродовий розвиток. Призначати еплеренон вагітним жінкам слід з обережністю.
Період годування груддю. Невідомо, чи еплеренон проникає у грудне молоко людини після перорального застосування. Водночас, дані доклінічних досліджень свідчать про наявність еплеренону та/або його метаболітів у молоці щурів та про нормальний розвиток потомства, що зазнало впливу еплеренону у такий спосіб. Оскільки потенціал виникнення побічних ефектів у немовлят, які перебувають на грудному вигодовуванні, не досліджений, слід прийняти клінічне рішення щодо припинення годування груддю або припинення застосування препарату залежно від важливості препарату для матері.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Досліджень впливу еплеренону на здатність керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами не проводили. Еплеренон не спричиняє сонливості або порушення когнітивних функцій, але під час керування автотранспортом або при роботі з іншими механізмами слід брати до уваги можливість розвитку запаморочення під час лікування препаратом.

фармакодинамічні взаємодії.
Калійзберігаючі сечогінні препарати та калійвмісні добавки. Еплеренон не слід призначати пацієнтам, які отримують інші калійзберігаючі сечогінні препарати та калійвмісні добавки через підвищений ризик розвитку гіперкаліємії (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Під впливом калійзберігаючих сечогінних препаратів також може посилюватися дія гіпотензивних препаратів та інших сечогінних засобів.
Інгібітори АПФ, БРА. При застосуванні еплеренону у комбінації з інгібітором АПФ та/або БРА ризик гіперкаліємії може збільшуватися. Рекомендовано здійснювати ретельний контроль за рівнем калію у сироватці крові та показниками функції нирок, особливо у пацієнтів із ризиком порушення ниркових функцій, наприклад у пацієнтів літнього віку. Еплеренон не слід застосовувати одночасно у потрійній комбінації разом із інгібітором АПФ та БРА (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Літій. Досліджень взаємодії еплеренону з літієм не проводили. Разом з тим у пацієнтів, які отримували літій одночасно з інгібіторами АПФ та сечогінними препаратами, було описано випадки токсичної дії літію (див.  ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Слід уникати одночасного застосування еплеренону та препаратів літію. Якщо немає можливості уникнути застосування цієї комбінації, необхідно контролювати рівень літію у плазмі крові (див.  ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Циклоспорин, такролімус. Циклоспорин та такролімус можуть спричинити порушення функції нирок та підвищити ризик розвитку гіперкаліємії. Слід уникати одночасного застосування еплеренону та циклоспорину або такролімусу. У разі необхідності призначення циклоспорину та такролімусу в ході лікування еплереноном рекомендовано ретельно контролювати рівень калію у сироватці крові (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
НПЗП. За рахунок безпосереднього впливу на клубочкову фільтрацію лікування НПЗП може призвести до ГНН, особливо у пацієнтів, які входять у групу високого ризику (літній вік та/або зневоднення). Пацієнтам, які отримують еплеренон та НПЗП, до початку лікування слід забезпечити адекватний водний режим та контролювати їх функцію нирок.
Триметоприм. Одночасне призначення триметоприму та еплеренону підвищує ризик розвитку гіперкаліємії. Слід контролювати рівень калію у сироватці крові та показники функції нирок, особливо у пацієнтів літнього віку та пацієнтів із порушенням функції нирок.
Блокатори α₁-рецепторів (наприклад, празозин, альфузозин). При комбінуванні блокаторів α₁-рецепторів та еплеренону існує можливість підсилення гіпотензивної дії та/або розвитку ортостатичної гіпотензії.
Під час одночасного застосування блокаторів α₁-рецепторів слід контролювати клінічний стан пацієнтів щодо ортостатичної гіпотензії.
Трициклічні антидепресанти, нейролептики, аміфостин, баклофен. Одночасне застосування цих лікарських засобів та еплеренону потенційно може підсилювати гіпотензивну дію та підвищувати ризик розвитку ортостатичної гіпотензії.
Глюкокортикоїди, тетракозактид. При одночасному призначенні цих лікарських засобів та еплеренону існує можливість послаблення гіпотензивної дії внаслідок затримки рідини та натрію.
Фармакокінетичні взаємодії.
Дослідження in vitro свідчать, що еплеренон не є інгібітором ізоферментів CYP 1A2, CYP 2C19, CYP 2C9, CYP 2D6 або CYP 3A4. Еплеренон не є субстратом або інгібітором Р-глікопротеїну.
Дигоксин. Рівень системної експозиції (AUC) дигоксину при одночасному застосуванні з еплереноном зростає на 16% (90% ДІ: 4-30%). Слід з обережністю призначати дигоксин у дозах, наближених до верхньої межі терапевтичного діапазону.
Варфарин. Клінічно важливих фармакокінетичних взаємодій із варфарином описано не було. Слід з обережністю призначати варфарин у дозах, наближених до верхньої межі терапевтичного діапазону.
Субстрати CYP 3A4. Результати фармакокінетичних досліджень зі зразками-субстратами CYP 3A4 (тобто мідазоламом та цизапридом) не виявили ознак виражених фармакокінетичних взаємодій при одночасному застосуванні цих препаратів та еплеренону.
Інгібітори CYP 3A4. Потужні інгібітори CYP 3A4: при одночасному застосуванні еплеренону та препаратів, що пригнічують активність ферменту CYP 3A4, можливий розвиток виражених фармакокінетичних взаємодій. Під впливом потужного інгібітора CYP 3A4 (кетоконазол 200 мг 2 р/добу) AUC еплеренону збільшилася на 441% (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Протипоказане одночасне застосування еплеренону та потужних інгібіторів CYP 3A4 (кетоконазолу, ітраконазолу, ритонавіру, нелфінавіру, кларитроміцину, телітроміцину та нефазадону) (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Слабкі та помірні інгібітори CYP 3A4. Застосування одночасно з еритроміцином, саквінавіром, аміодароном, дилтіаземом, верапамілом та флуконазолом призводило до виражених фармакокінетичних взаємодій із підвищенням рівнів AUC на 98-187%. Тому при одночасному застосуванні еплеренону та слабких або помірних інгібіторів CYP 3A4 доза еплеренону не повинна перевищувати 25 мг на добу(див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Індуктори CYP 3A4. Одночасне застосування еплеренону та звіробою (потужний індуктор CYP 3A4) призводило до зниження AUC еплеренону на 30%. Застосування потужніших індукторів CYP 3A4 (таких як рифампіцин) може призводити до більш вираженого зниження AUC еплеренону. Через ризик зниження ефективності еплеренону не рекомендовано застосовувати одночасно з цим препаратом потужні індуктори CYP 3A4 (рифампіцин, карбамазепін, фенітоїн, фенобарбітал, звіробій) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Антациди. З огляду на результати клінічного фармакокінетичного дослідження, при одночасному застосуванні еплеренону та антацидних препаратів не очікується виражених взаємодій.

повідомлень про побічні реакції, пов’язані з передозуванням еплеренону у людей, отримано не було. Очікується, що найбільш імовірними проявами передозування препарату у людини будуть артеріальна гіпотензія або гіперкаліємія. Еплеренон неможливо вивести з організму за допомогою гемодіалізу. Було продемонстровано, що еплеренон ефективно зв’язується з активованим вугіллям. У випадках розвитку артеріальної гіпотензії слід розпочинати підтримуюче лікування. При розвитку гіперкаліємії слід починати лікування згідно зі стандартами.

в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.